Ухвала

від 30.01.2025 по справі 756/8987/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2025 року

м. Київ

справа № 756/8987/24

провадження № 61-1139ск25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Романюк Анатолій Васильович, на постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуцевич Олени Олександрівни, Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСВ ГРУП» про визнання фіктивних правочинів недійсними та застосування наслідків недійсності правочинів,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуцевич О. О., ТОВ «ДСВ ГРУП» про визнання фіктивних правочинів недійсними та застосування наслідків недійсності правочинів.

Разом із позовною заявою подав до суду заяву про забезпечення позову. Просив суд заборонити ТОВ «ДСВ ГРУП» та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії, які можуть призвести до зміни у позасудовий спосіб власника нерухомого майна ОСОБА_1 на будь-яку іншу юридичну та/або фізичну особу, а також шляхом встановлення заборони державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які уповноважені, відповідно до законодавства України, проводити реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек та Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, в тому числі нотаріусам, іншим акредитованим особам, посадовим особам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії або проводити зміни в будь-який інший спосіб в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек та Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна проводити будь-які реєстраційні дії або проводити у будь-який інший спосіб зміну власника ОСОБА_1 на будь-яку іншу юридичну та/або фізичну особу щодо наступного нерухомого майна: земельної ділянки площею 0,0789 га, кадастровий номер 3210800000:01:122:0003, розташованої у АДРЕСА_1 ; земельної ділянки площею 0,0443 га, кадастровий номер 3210800000:01:122:0002, розташованої у АДРЕСА_1 ; незавершеного будівництва, загальною площею 1 232 кв. м, з відсотком готовності 51, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці із кадастровим номером 3210800000:01:122:0002, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) до набрання законної сили рішення у даній справі.

Заяву про забезпечення позову обґрунтував тим, що в забезпечення зобов`язань за двома договорами позики, за якими ОСОБА_1 отримав у ОСОБА_2 в борг гроші, на підставі договорів іпотеки, було передано в іпотеку належне позивачу нерухоме майно.

Позивачу стало відомо, що 06 жовтня 2022 року між позикодавцем ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір про відступлення прав вимоги за договором позики від 17 лютого 2021 року та 12 грудня 2022 року договір про відступлення прав вимоги за договором позики від 14 вересня 2021 року, на підставі яких було внесено відомості до Держаного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Станом на 20 червня 2024 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек та Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна містяться відомості про ТОВ «ДСВ ГРУП», як нового іпотекодержателя нерухомого майна, що належить позивачу на праві власності.

Сторона позивача вважала, що договори про відступлення прав вимоги за договорами позики укладеними між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цими правочинами, з метою приховування від третіх осіб факту наявності у ОСОБА_2 громадянства російської федерації для уникнення існуючих та можливих законодавчих обмежень (заборон) під час дії воєнного стану щодо виконання грошових та інших зобов`язань перед громадянином російської федерації та вчинення дій, які мають чи можуть мати наслідком відчуження нерухомого майна, на яке введено мораторій постановою Кабінету Міністрів України № 187 від 03 березня 2022 року, у тому числі щодо позасудового звернення стягнення на іпотечне майно.

На момент звернення до суду із позовом відповідач ТОВ «ДСВ ГРУП» повідомив позивача про початок процедури позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки.

Окрім того, на платформі онлайн оголошень «OLX», «DIM.RIA» та інших наявні оголошення про продаж іпотечного нерухомого майна, належного на праві власності позивачу. Такі оголошення позивачем не замовлялись, не розміщувались та не доручались розміщуватись іншим особам.

Заявник вважав, що відповідачі мають реальну можливість до розгляду справи по суті розпорядитись іпотечним майном на власний розсуд, що може ускладнити виконання можливого рішення суду.

Оболонський районний суд м. Києва ухвалою від 22 липня 2024 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнив частково.

Заборонив ТОВ «ДСВ ГРУП» та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії, які можуть призвести до зміни у позасудовий спосіб власника нерухомого майна ОСОБА_1 на будь-яку іншу юридичну та/або фізичну особу щодо наступного нерухомого майна:

- земельної ділянки площею 0,0789 га, кадастровий номер 3210800000:01:122:0003, розташованої у АДРЕСА_1 ;

- земельної ділянки площею 0,0443 га, кадастровий номер 3210800000:01:122:0002, розташованої у АДРЕСА_1 ;

- незавершеного будівництва, загальною площею 1 232 кв. м, з відсотком готовності 51, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці із кадастровим номером 3210800000:01:122:0002, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), до набрання законної сили рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуцевич О. О., ТОВ «ДСВ ГРУП» про визнання фіктивних правочинів недійсними та застосування наслідків недійсності правочинів.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ТОВ «ДСВ ГРУП» подало апеляційну скаргу.

Київський апеляційний суд постановою від 18 грудня 2024 року апеляційну скаргу ТОВ «ДСВ ГРУП» задовольнив. Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 22 липня 2024 року скасував. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову залишив без задоволення.

24 січня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Романюк А. В., через систему «Електронний суд», подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року, в якій посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Із оскаржуваного судового рішення, доданих до скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо його незаконності.

Судом установлено, що 17 лютого 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 отримав позику в сумі 1 211 736 грн, що еквівалентно 43 400 доларів США, зі строком повернення 17 лютого 2022 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за договором позики від 17 лютого 2021 року, того ж дня між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку було передано належну ОСОБА_1 на праві власності земельна ділянка площею 0,0789 га, кадастровий номер 3210800000:01:122:0003, яка розташована у АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,0443 га, кадастровий номер 3210800000:01:122:0002, яка розташована у АДРЕСА_1 .

07 квітня 2021 року, 23 червня 2021 року, 27 липня 2021 року та 27 серпня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладені договори про внесення змін у договір позики від 17 лютого 2021 року.

14 вересня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 отримав в позику 1 462 320 грн, що еквівалентно 54 160 доларів США.

На забезпечення виконання зобов'язань за договором позики 14 вересня 2021 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку було передано належне на праві власності нерухоме майно земельна ділянка площею 0,0789 га, кадастровий номер 3210800000:01:122:0003, яка розташована у АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,0443 га, кадастровий номер 3210800000:01:122:0002, яка розташована у АДРЕСА_1 , та незавершене будівництво, загальною площею 1 232 кв. м, з відсотком готовності 51 %, за адресою: АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці із кадастровим номером 3210800000:01:122:0002.

27 серпня 2021 року, 20 жовтня 2021 року та 08 грудня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були укладені договори про внесення змін до договору позики від 14 вересня 2021 року.

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 просив визнати фіктивними договір від 06 жовтня 2022 року між позикодавцем ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про відступлення прав вимоги за договором позики від 17 лютого 2021 року та договір від 12 грудня 2022 року про відступлення прав вимоги за договором позики від 14 вересня 2021 року.

Відповідно до статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України передбачено забезпечення позову шляхом накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначені позивачем заходи забезпечення позову не можуть гарантувати забезпечення виконання можливого рішення суду, за заявленим позивачем позовом та вірно виходив із того, що відсутні підстави, визначені статтями 149, 150 ЦПК України для забезпечення позову.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Враховуючи вказані обставини, колегія суддів вважає, що правильне застосовування судом апеляційної інстанції положень статей 149, 150 ЦПК України не викликає розумних сумнівів.

Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Колегія суддів встановила, що касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосування судом апеляційної інстанції норм права при вирішенні заяви про забезпечення позову є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування та тлумачення, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України,Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Романюк Анатолій Васильович, на постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуцевич Олени Олександрівни, Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСВ ГРУП» про визнання фіктивних правочинів недійсними та застосування наслідків недійсності правочинів.

Копію ухвали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко