Ухвала

від 31.01.2025 по справі 363/150/24

ВИШГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

"31" січня 2025 р. Справа № 363/150/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2025 року м. Вишгород

Суддя Вишгородського районного суду Київської області Дьоміна О.П., розглянувши заяву ОСОБА_1 про відвід судді Дьоміної О.П. від розгляду подання старшого державного виконавця Вишгородського ВДВС у Вишгородському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Тимченка К.І. про оголошення розшуку боржника ОСОБА_2 ,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вишгородського районного суду Київської області перебуває подання старшого державного виконавця Вишгородського ВДВС у Вишгородському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Тимченка К.І. про оголошення розшуку боржника ОСОБА_2 .

Так, 30.01.2025 року до суду надійшла заява ОСОБА_3 (стягувач) про відвід судді Дьоміної О.П. від розгляду справи за №363/150/24 (провадження №6/363/14/25). Так, в обґрунтування заяви про відвід судді вказано, що суддя Дьоміна О.П. розглядала по суті справу за №363/150/24 та заочним рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 01.08.2024 року відмовила у задоволення позову ОСОБА_1 про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулась зі скаргою до суду апеляційної інстанції та, постановою Київського апеляційного суду від 31.10.2024 року заочне рішення було скасовано та позов задоволено. В результаті виконання постанови Київського апеляційного суду від 31.10.2024 року відкрито виконавче провадження за №76736846 в межах якого і подано подання про оголошення боржника - ОСОБА_2 у розшук. Обґрунтовуючи підстави для відводу судді Дьоміної О.П. від розгляду цього подання, заявниця посилалась на норми п. 5 ч. 1 ст. 36 та ч. 5 ст. 37 ЦПК України та зазначала, що суддею прямо порушено положення ст. 263 ЦПК України, зокрема ч. 4 вказаної статті, внаслідок чого її рішення не є законним та обґрунтованим. Крім того, на думку заявниці при ухваленні заочного рішення суддею було невірно застосовано положення ст. 162 СК України, не взято до уваги висновки Об`єднаної Палати Верховного Суду України та порушено законодавство щодо обов`язку суду захистити інтереси дитини та матері. Вказані обставини викликали у заявниці недовіру до судді Дьоміної О.П., а також до її об`єктивності та неупередженості. При цьому, зауважила, що в даному випадку положення ч. 5 ст. 37 ЦПК України не мають місце, так як подання це не перегляд заочного рішення, але має місце аналогічна ситуація, коли рішення суду скасовано і потім судді потрібно вирішувати інші питання, які мають пряме значення для можливості виконання рішення суду вищої інстанції, яким скасовано рішення судді.

Вивчивши заяву про відвід, з додатками, дослідивши матеріали справи, вважаю що дана заява є необґрунтованою, з огляду на наступне:

Згідно з ч. 8 ст. 40 ЦПК України - суд вирішує питання про відвід судді без повідомлення учасників справи. Питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, та і після відкриття провадження у справі (ч. 1 ст. 40 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 40 ЦПК України - питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.

Відповідно до ч. 3 ст. 40 ЦПК України, якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою ст. 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.

Так, підстави для відводу судді передбачено ст. 36 ЦПК України, зокрема, відповідно до п. 5 ч. 1 вказаної статті цього Кодексу, на який посилається заявниця, суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Слід зазначити, що важливу роль у розробці критеріїв неупередженості (тобто безсторонності), як складової права на справедливий судовий розгляд відіграє практика Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ), у контексті якої повинна формуватися національна судова практика.

Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 6, ст. 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.

Виходячи з наявної практики ЄСПЛ, можна констатувати, що він в цілому визначив концептуальні підходи до тлумачення ст. 6 ЄКПЛ, представивши не лише змістовні характеристики неупередженості, але й її суб`єктивні та об`єктивні компоненти.

Так, у справі «П`єрсак проти Бельгії» ЄСПЛ висловив позицію, згідно з якою, незважаючи на той факт, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередженості, її відсутність або, навпаки, наявність може бути перевірено різноманітними способами. У даному контексті, на думку ЄСПЛ, можна провести розмежування між суб`єктивним підходом, який відображає особисте переконання даного судді у конкретній справі, та об`єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу. Таким чином, на основі вищезазначеного, слід зробити висновок, що при оцінці безсторонності суду слід розмежовувати суб`єктивний та об`єктивний аспект.

Щодо суб`єктивної складової даного поняття, то у справі "Хаушильд проти Данії" зазначається, що ЄСПЛ потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Причому суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з`являються докази протилежного. Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з`являються сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об`єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, певних його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі.

Стосовно об`єктивної неупередженості у справі "Фей проти Австрії" ЄСПЛ вказав, що вона полягає у відсутності будь-яких законних сумнівів в тому, що її забезпечено та гарантовано судом, а для перевірки на об`єктивну неупередженість слід визначити, чи є факти, які не залежать від поведінки судді, що можуть бути встановлені та можуть змусити сумніватися у його неупередженості. Мова йде про ту довіру, яку суди у демократичному суспільстві повинні апріорно викликати в учасників цивільного процесу.

Крім наведених, об`єктивними обставинами, що можуть свідчити про упередженість суду, у практиці ЄСПЛ визнавались такі: члени суду, що мали розглядати справу, вже брали участь у ній у іншій процесуальній ролі, наприклад, прокурор, адвокат, суддя у суді нижчої інстанції тощо ("П`єрсак проти Бельгії"); суддя, що бере участь у справі про оспорювання законодавчих нормативних актів раніше висловлювався з цього приводу як консультант ("Прокол проти Люксембургу "); наявність дискреційних повноважень у одного з суддів, що розглядають справу у колегіальному складі ("Дактарас проти Литви"); участь судді у прийнятті законодавчих або підзаконних нормативних актів, на основі яких потім виноситься судове рішення ("Макгоннелл проти Сполученого Королівства") тощо.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини «Білуха проти України» особиста безсторонність суду призюмується, поки не надано доказів протилежного.

Відповідно до вимог ст. 39 ч. 3 ЦПК України - відвід повинен бути вмотивований - з наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу. Тобто, для відведення судді необхідно обґрунтувати наявність обставин, які об`єктивно можуть вказувати на можливу упередженість. Обставини, які були покладені в основу заяви про відвід, повинні бути доведеними.

Як вжезазначалося,в обґрунтуваннязаяви провідвід суддіЮрова К.О.посилаласянасумніви вїї неупередженостіта об`єктивності,що знайшлосвоє вираженняу наявності постанови Київського апеляційного суду від 30.10.2024 року, якою скасовано заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 01.08.2024 року у цивільній справі за №363/150/24. Вказані обставини викликають у заявниці недовіру до судді та сумніви щодо її неупередженості та об`єктивності.

Так, дійсно заочним рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 01.08.2024 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивачки Служба у справах дітей Вишгородської міської ради, Орган опіки та піклування Вишгородської міської Ради, про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Постановою Київського апеляційного суду від 31.10.2024 року скасовано заочне рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 01.08.2024 року та ухвалено нове рішення, яким задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивачки Служба у справах дітей Вишгородської міської ради, Орган опіки та піклування Вишгородської міської Ради, про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

В даному випадку, фактично підставою для відводу є незгода заявниці з процесуальними рішеннями суду. При цьому, відповідно до вимог ст. 36 ч. 4 ЦПК України - незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

За роз`ясненням Пленуму Верховного Суду України в п. 10 Постанови за №8 від 13.06.2007 року «Про незалежність судової влади» - процесуальні дії судді, законність і обґрунтованість рішень суду можуть бути предметом розгляду лише в апеляційному та касаційному порядку, визначеному процесуальним законом, відповідно, незгода сторони з винесеним суддею судовим рішенням, а так само прийняття суддею процесуальних рішень, розгляд суддею клопотань сторін по справі, не може бути підставою для відводу судді, а має наслідком право сторони на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава - учасниця цієї Конвенції має право встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити перетворення судового процесу у безладний рух.

Частиною 2 ст. 126 Конституції України визначено гарантії незалежності і недоторканності суддів, згідно з якими, вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, що означає заборону будь-яких дій стосовно суддів незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, установ, організацій, громадян та їх об`єднань, юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов`язків чи схилити їх до винесення неправосудного рішення. Заборона впливу на суддів у будь-який спосіб поширюється на весь час обіймання ними посади судді.

У висновку за №3 Консультативної ради європейських суддів щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено, що за загальним принципом судді повинні персонально бути повністю звільненими від відповідальності стосовно претензій, що пред`являються їм у зв`язку з добросовісним здійсненням ними своїх функцій. Судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 скористалась своїм правом на апеляційне оскарження, в результаті чого заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 01.08.2024 року у цивільній справі за №363/150/24 було скасовано, а позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі.

Що стосується посилання заявниці на ст. 37 ч. 5 ЦПК України - суддя, який брав участь у вирішенні справи, рішення в якій було в подальшому скасовано судом вищої інстанції, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду у цій справі, вважаю за необхідне зазначити наступне:

27.01.2025 року до суду спрямоване подання старшого державного виконавця Вишгородського ВДВС у Вишгородському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Тимченка К.І. про оголошення розшуку боржника ОСОБА_2 . Таким чином, в даному випадку мова йдеться не про розгляд заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду, а про розгляд подання старшого державного виконавця Вишгородського ВДВС у Вишгородському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) про оголошення розшуку боржника, вирішення зазначеного питання передбачено ст. 438 ЦПК України.

Статтею 446 ЦПК України передбачено, що процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом (розділ 6 ЦПК України процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб). Відповідно до ст. 23 ЦПК України (суд першої інстанції) - усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою - четвертою цієї статті.

Таким чином, не може бути підставою для відводу судді заява, яка містить лише припущення про існування обставин, які викликають сумнів в упередженості або об`єктивності судді, не підтверджених жодними належними та допустимими доказами. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного суду в ухвалах від 10.05.2018 року у справі за №800/592/17 та від 01.10.2018 року. у справі за №9901/673/18.

Підсумовуючи викладене,вважаю,що обставини,зазначені взаяві,як підставидля відводусудді,не можутьвикликати сумніву їїнеупередженості,або свідчитипро їїпевну особистузаінтересованість урозгляді справи,заява ОСОБА_1 про відвід ґрунтується на незгоді з рішеннями судді під час розгляду вищезазначеної справи. При цьому необхідно зазначити, що заявлення відводу судді є процесуальним правом учасників справи, а той факт, що підставою такого відводу є скасування рішення судом апеляційної інстанції, за загальним правилом, не спричиняє конфлікту інтересів, у зв`язку з чим заява про відвід судді Дьоміної О.П. вважається необґрунтованою.

Оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленого відводу, в порядку ст. ст. 33, 40 ЦПК України, передає заяву про відвід судді для вирішення питання про відвід судді, який не входить до складу суду в даній справі.

Керуючись ст. ст. 33, 36, 39, 40, 260, 353 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_1 про відвід судді Дьоміної О.П. від розгляду подання старшого державного виконавця Вишгородського ВДВС у Вишгородському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Тимченка К.І. про оголошення розшуку боржника ОСОБА_2 визнати необґрунтованою.

Заяву про відвід судді Дьоміної О.П. у цивільній справі за №363/150/24 (провадження №6/363/14/25), в порядку ч. 1 ст. 33, ч. 3 ст. 40 ЦПК Українипередати до канцелярії Вишгородського районного суду Київської області для подальшого авторозподілу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О.П. Дьоміна