Постанова

від 21.01.2025 по справі 363/222/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2025 року місто Київ

справа № 363/222/17

апеляційне провадження № 22-ц/824/1832/2025

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Головачова Я.В.,

суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О.,

за участю секретаря судового засідання: Мазурок О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Вишгородського районного суду Київської області у складі судді Свєтушкіної Д.А. від 30 травня 2024 року, додаткове рішення Вишгородського районного суду Київської області у складі судді Свєтушкіної Д.А. від 13 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів.

Позов мотивовано тим, що в кінці 2013 року ОСОБА_1 через мережу інтернет знайшов оголошення про те, що неподалік села Нові Петрівці здійснюється продаж земельних ділянок під будівництво котеджів.Зателефонувавши за номером телефону, вказаним в оголошенні, з`ясував всі умови продажу та домовився про зустріч із відповідачем. Під час зустрічі позивач оглянув земельну ділянку та погодився придбати її у відповідача, проте земельна ділянка не була виділена в натурі, відповідно до неї не були підготовлені документи на продаж, а тому сторони домовилися, що після виділення земельної ділянки в натурі та оформлення відповідних документів сторони оформлять договір купівлі-продажу. Одночасно відповідач повідомив позивачу, що оформлення вказаних документів є затратним, а тому для підтвердження намірів, позивач повинен йому сплатити аванс в рахунок сплати коштів за придбану земельну ділянку у розмірі повної її вартості.

7 грудня 2013 року з метою забезпечення укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,18 га на масиві "Балатон" в селі Нові Петрівці, позивач передав відповідачу аванс у розмірі повної вартості земельної ділянки в сумі 90 000 доларів США, що в еквіваленті на день подачі позову становить 2 398 560 грн 30 коп, та підтверджується розпискою, складеною відповідачем. Проте, у розписці відповідач не вказав строк, до якого він буде готувати документи для оформлення договору купівлі-продажу. На день звернення до суду з позовом договір купівлі-продажу між сторонами не укладено, аванс у сумі 90 000 доларів США не повернуто. На усні та письмові звернення відповідач не реагує.

Враховуючи наведені обставини, ОСОБА_1 , керуючись статтею 570 Цивільного Кодексу України, просив стягнути з ОСОБА_3 неповернутий аванс у зв`язку неукладенням договору-купівлі продажу обумовленої земельної ділянки в розмірі 90 000 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти України по курсу НБУ на день подачі позову становить 2 398 560 грн 30 коп.

Розгляд справи судами

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суди виходили із того, що грошові кошти в сумі 90 000 доларів США отримані ОСОБА_3 не як аванс, а як оплата за договором купівлі-продажу від 7 грудня 2013 року земельної ділянки площею 0,18 га у котеджному містечку "Балатон" в с. Нові Петрівці, а представником позивача у судовому засіданні не доведено та не спростовано, що договір купівлі-продажу земельної ділянки не укладався, а розписка про передачу коштів не містить у собі інформації щодо вчинення будь-яких дій на виконання зобов`язань за нею.

Постановою Верховного Суду від 1 вересня 2021 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року скасовано. Передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Короткий зміст судового рішення

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 30 травня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову та знято арешт із земельної ділянки кадастровий номер 3221886000:03:165:6875, площею 0,2087 га, тобто 20,87 соток; земельної ділянки кадастровий номер 3221886000:03:165:6698, площею 0,0154 га, тобто 1,54 сотки; земельної ділянки кадастровий номер 3221886000:03:165:7557, площею 0,02 га, тобто 2,00 сотки; земельної ділянки кадастровий номер 3221886000:03:165:7006, площею 0,0034 га, тобто 0,34 сотки; земельної ділянки кадастровий номер 3221886000:03:165:6263, площею 0,016 га, тобто 1,6 соток; земельної ділянки кадастровий номер 3221886000:03:165:6883, площею 0,21 га, тобто 21,0 соток; земельної ділянки кадастровий номер 3221886000:03:165:6668, площею 0,0426 га, тобто 4,26 соток; земельної ділянки кадастровий номер 3221886000:03:165:6549, площею 0,1089 га, тобто 10,89 соток; земельної ділянки кадастровий номер 3221886000:03:165:6405, площею 0,0467 га, тобто 4,67 соток; земельної ділянки кадастровий номер 3221886000:03:165:6653, площею 0,1035 га, тобто 10,35 соток; земельної ділянки кадастровий номер 3221886000:03:165:6511, площею 0,0007 га, тобто, 0,07 соток; земельної ділянки кадастровий номер 3221886000:03:165:6252, площею 0,0992 га, тобто, 9,92 сотки; земельної ділянки кадастровий номер 3221886000:03:165:6054, площею 0,1462 га, тобто 14,62 сотки; земельної ділянки кадастровий номер 3221886000:03:165:6086, площею 0,0006 га, тобто 0,06 сотки; земельної ділянки кадастровий номер 3221886000:03:165:4026, площею 0,005 га, тобто 0,5 соток, накладений відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 17 травня 2023 року у справі № 363/222/17.

Ухвалюючи рішення, суд виходив із того, що попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки не був нотаріально оформлений, а тому є нікчемним в силу Закону. Отримані відповідачем кошти є безпідставно набутими і підлягають поверненню позивачу. Разом з тим, позивач звернуся до суду з позовом 28 грудня 2016 року з пропуском трьохрічного строку позовної давності, перебіг якого почався з моменту отримання відповідачем грошових коштів 7 грудня 2013 року. У зв`язку з цим суд ухвалив рішення про відмову в позові саме через сплив позовної давності.

Додатковим рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 13 червня 2024 року заяву представника відповідача адвоката Дзюби А.В. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 60 000 грн. У задоволенні заяви в частині вимоги про відшкодування судових витрат у більшому розмірі відмовлено.

Суд визнав доведеним факт понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, включаючи гонорар успіху адвоката в розмірі 60 000 грн. Така сума є обґрунтованою, оскільки відповідає складності справи та обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), витраченому часу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову; скасувати додаткове рішення в частині стягнення витрат на правову допомогу та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви про відшкодування судових витрат в повному обсязі.

Зазначає, що суд першої інстанції помилково визначив початок перебігу позовної давності з дати складання розписки, а не з моменту направлення вимоги про повернення коштів, що призвело до неправильного висновку про пропуск строку позовної давності та відмови у позові.

Суд не врахував, що за зобов`язаннями без визначеного строку виконання позовна давність починається з моменту виникнення у кредитора права вимагати виконання. Оскільки у розписці від 7 грудня 2013 року строк не зазначено, перебіг позовної давності розпочався 7 грудня 2016 року - з дня направлення вимоги.

Крім того, у разі пропуску строку Верховний Суд, розглядаючи справу в касаційному порядку, зазначив би про це у постанові, а не повертав би справу на новий розгляд.

Стягуючи витрати на правничу допомогу, суд також не врахував, що сума є необґрунтованою, відповідач не довів необхідність таких витрат, їх співмірність зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами. Відповідач також не надав доказів реальності витрат і факту їх оплати.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Представник ОСОБА_3 - Дзюба А.В. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що оскільки суд першої інстанції погодився з позивачем, що фактично між сторонами укладено попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки, який відповідно до чинного законодавства, мав бути укладений виключно у нотаріальній формі, а недотримання нотаріальної форми тягне за собою нікчемність такого договору, то відповідно, за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину перебіг позовної давності обчислюється саме за частиною 3 статті 261 ЦК України. Відтак, звернувшись до суду 28 грудня 2016 року позивач пропустив строк позовної давності і суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності.

Зазначає, що при попередньому розгляді справи суди першої та апеляційної інстанції погодилися з відповідачем щодо природи спірних правовідносин - прийшли до висновку, що грошові кошти у сумі 90 000 доларів США були отримані відповідачем в якості оплати за продану дружиною відповідача земельну ділянку. В свою чергу, Верховний Суд, переглядаючи справу в касаційному порядку і давав оцінку саме цим правовідносинам.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині стягнутих судом витрат на правову допомогу, зазначає, що такі доводи є безпідставними, оскільки під час розгляду заяви про розподіл судових витрат представником відповідача на підтвердження витрат до суду були надані усі передбачені чинним законодавством докази розрахунку та понесення відповідачем зазначених витрат; сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 60 000 грн є обґрунтованою, доведеною та співмірною.

Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 в суді апеляційної інстанції підтримала апеляційну скаргу з наведених в ній підставах та просила її задовольнити.

Представник ОСОБА_3 - Дзюба А.В. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечувала та просила залишити рішення суду без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 7 грудня 2013 року ОСОБА_3 було складено розписку, згідно якої він отримав від ОСОБА_1 90 000 доларів США за земельну ділянку 0,18 га в масиві "Балатон" с. Нові Петрівці.

7 грудня 2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельниченко І. О., згідно якого ОСОБА_6 передала у власність ОСОБА_8 , ОСОБА_1 земельну ділянку у таких частках: ОСОБА_7 - 2/3 частки, ОСОБА_1 - 1/3 частку земельної ділянки площею 0, 18 га, кадастровий номер 3221886000:03:165:1198, що розташована за адресою: Київська область, Вишгородський район, с/рада Новопетрівська, цільове призначення якої для індивідуального садівництва, продаж вчинено за домовленістю сторін за 115 100 грн.

Згідно відомостей з реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності на підставі договору купівлі продажу від 7 грудня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельниченко І. О., належить 1/3 частина земельної ділянки площею 0,18 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3221886000:03:165:1198, що розташована за адресою: Київська область, Вишгородський район, с/рада Новопетрівська.

В судовому засіданні 30 травня 2024 року представник відповідача заявила клопотання про застосування позовної давності.

Позиція суду апеляційної інстанції

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення та додаткового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно із частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Наведені норми права свідчать про те, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала) зобов`язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому.

Означене недоговірне зобов`язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала.

У постанові від 7 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що "зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно".

Системне тлумачення абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України та пункту першого частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що: (а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції; (б) правила абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція; (в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України (постанова Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 396/29/17).

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм Глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору (див., зокрема постанову Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 608/811/21 (провадження № 13233св23).

Встановлено, що 7 грудня 2013 року з метою забезпечення укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,18 га на масиві "Балатон" в с. Нові Петрівці, позивач передав відповідачу кошти у розмірі повної вартості земельної ділянки в сумі 90 000 доларів США, про що свідчить розписка написана відповідачем власноручно.

Проте договір укладено не було, грошові кошти, отримані за попереднім договором у вигляді завдатку, не повернуто.

Оскільки укладення попереднього договору між сторонами, оформленого у вигляді розписки, було обумовлене наявністю у сторін намірів щодо укладення в подальшому договору купівлі-продажу нерухомого майна, який підлягає нотаріальному посвідченню, то недотримання сторонами вимог щодо нотаріального посвідчення попереднього договору вказує про його нікчемність.

Встановивши, що між сторонами відсутні договірні зобов`язання, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується і апеляційний суд, зробив правильний висновок про обґрунтованість вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 90 000 доларів США, оскільки ОСОБА_3 ці кошти отримав безпідставно на підставі нікчемного правочину.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції представник відповідача заявила клопотання про застосування строків позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Відповідно до частини третьої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

Оскільки грошові кошти за нікчемним правочином були передані 7 грудня 2013 року, а з позовом позивач звернувся 28 грудня 2016 року, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що на момент звернення до суду із цим позовом спливла позовна давність.

Посилання у апеляційній скарзі на те, що в розписці не було зазначено строк виконання зобов`язання, а тому на підставі частини другої статті 530 ЦК України у відповідача настав строк повернення коштів після пред`явлення вимоги про повернення коштів (7 грудня 2016 року), відповідно строк позовної давності розпочався саме з цієї дати, не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки судом встановлено нікчемність цього правочину, а отже положення частини п`ятої статті 261 ЦК, частини другої статті 530 ЦК України не підлягають застосуванню.

Доводи апеляційної скарги про те, що у разі пропуску строку позовної давності, Верховний Суд під час перегляду даної справи в касаційному порядку, зазначив би про це у своїй постанові та не повертав справу до суду першої інстанції на новий розгляд, а виніс би відповідну постанову, колегія суддів відхиляє, оскільки суд касаційної інстанції має право лише здійснити перевірку застосування судами правових норм глави 19 ЦК України на предмет правильності такого застосування встановленим обставинам, тоді як під час попереднього розгляду справи суди першої та апеляційної інстанціїне досліджували питання щодо пропуску строку позовної давності, враховуючи, що у позові було відмовлено за недоведеністю позовних вимог.

Щодо оскарження додаткового рішення

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно частини 1, пунктів 1, 4 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1-6 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

За результатами розгляду справи відповідно до частин 1 - 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

З матеріалів справи вбачається, що 7 червня 2024 року до Вишгородського районного суду Київської області від представника відповідача адвоката Дзюби А.В. надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій остання просила ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати на професійну правничу допомогу в повному обсязі в розмірі 258 422 грн 50 коп., а також гонорар успіху адвоката в повному обсязі в розмірі 90 000 грн. Заява мотивована тим, що справа слухається повторно. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 30 травня 2024 року позивачу відмовлено в задоволенні позову. Однак судом не вирішено питання щодо відшкодування витрати на правову допомогу. Зауважила, що відповідачем у зв`язку з розглядом справи були понесені судові витрати у зазначеному розмірі, на підтвердження чого в порядку, передбаченому частиною восьмою статті 141 ЦПК України нею долучені усі докази щодо розміру цих витрат.

На підтвердження понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката Шмарова Є.Ю. в матеріалах справи наявні:

- копія договору про надання правової допомоги № Б/Н від 6 лютого 2017 року, укладеного між ОСОБА_3 та адвокатом Шмаровим Є.Ю., а також копія додатку № 1 до договору про надання правової допомоги № Б/Н від 6 лютого 2017, відповідно до якого сторони погодили розмір та порядок виплати гонорару адвоката за зазначеним договором сума якого становить 182 722 грн 50 коп.;

- копія акту про здачі-прийняття послуг до договору № Б/Н від 6 лютого 2017 року про надання правової допомоги по справі № 363/222/17, підписання цього акту ОСОБА_3 та адвокат Шмаров Є.Ю. підтвердили факт наданих послуг, час, затрачений на їх надання та відповідно до умов договору їх вартість 49 500 грн;

- копія ордеру про надання правничої допомоги серії КВ 04723;

- копія свідоцтва про заняття адвокатською діяльністю № 2558;

- квитанції до прибуткового касового ордера № 64/18 від 19 червня 2018 року на суму 6 000 грн.; № 72/18 від 20 серпня 2018 року на суму 6 000 грн; № 43/18 від 27 квітня 2018 року на суму 18 000 грн; № 08/17 від 22 березня 2017 року на суму 6 000 грн; № 67/17 від 10 грудня 2017 року на суму 3 500 грн; № 03/17 від 7 лютого 2017 року на суму 10 000 грн; № 51/18 від 11 травня 2018 року на суму 16 000 грн.

На підтвердження понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката Дзюби А.В. в матеріалах справи наявні:

- копія договору про надання правничої допомоги № 05/10/21 від 5 жовтня 2021 року, укладеного між Торгонським І.М. та Адвокатським об`єднанням "АДВОКАТСЬКА ФІРМА "БІЗНЕС І ПРАВО";

- копії додаткових угод №1, №2, №3 та №4 до договору про надання правової допомоги № 05/10/21 від 5 жовтня 2021 року;

- акт приймання-передачі наданої правової допомоги адвоката за договором про надання правової допомоги № 05/10/21 від 5 жовтня 2021 року на суму 72 700 грн;

- копія свідоцтва про заняття адвокатською діяльністю серії КС № 6823/10;

- ордер про надання правничої допомоги серії КС № 618585;

- розрахунок суми судових витрат.

Загальна сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 258 422 грн 50 коп., а також гонорар успіху адвоката - 90 000 грн.

4 червня 2024 року від представника позивача Асатряна Т.Л. надійшли заперечення на заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, у яких зазначає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката є необґрунтованим, завищеним та абсолютно неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Щодо судових витрат під час попереднього розгляду справи зазначив, що вони є абсурдними та абсолютно не обґрунтованими.

З урахуванням фактичного обсягу наданих юридичних послуг, співмірності суми витрат із складністю справи та відповідності суми понесених витрат критеріям реальності і розумності, а також клопотання представника позивача щодо зменшення судових витрат з обґрунтуванням неспівмірності заявлених вимог, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про часткове стягнення судових витрат, а доводи апеляційної скарги є безпідставними.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті вирішення спору, яким правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Ураховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 367, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 30 травня 2024 року, додаткове рішення Вишгородського районного суду Київської області від 13 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді: