Постанова

від 03.02.2025 по справі 922/3405/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2025 року м. Харків Справа № 922/3405/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тихий П.В., суддя Плахов О.В. , суддя Терещенко О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Василевського Віктора Яковича (вх.№2876Х/1-43) на рішення Господарського суду Харківської області від 28.11.2024 (суддя О.В.Погорелова, повне рішення складено 28.11.2024) у справі №922/3405/24

за позовом Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" в особі Харківської філії Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" , м. Харків;

до Фізичної особи-підприємця Василевського Віктора Яковича, м. Харків,

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне акціонерне товариство "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" в особі Харківської філії Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Василевського Віктора Яковича, відповідач, в якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь 59 788,77 грн. заборгованості (з яких: 47 234,03 грн. основний борг, 8 592,70 грн. пеня, 3 362,04 грн. три проценти річних), яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором №3 з надання послуг перевезення вантажів залізничним транспортом від 31.03.2021. Витрати по оплаті судового збору позивач просив суд покласти на відповідача. Справу просив суд розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.11.2024 у справі №922/3405/24 позов задоволено повністю. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Василевського Віктора Яковича на користь Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" - 47 234,03 грн. основного боргу, 8 592,70 грн. пені, 3 362,04 грн. три проценти річних та 3 028,00 грн. судового збору.

Фізична особа-підприємець Василевський Віктор Якович не погодившись з рішенням, ухваленим господарським судом першої інстанції, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення фізичної особи-підприємця Василевського Віктора Яковича на рішення Господарського суду Харківської області від 28.11.2024 у справі №922/3405/24, та ухвалити нове рішення яким в позові відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що договір №3 від 31.03.2021, на його думку, є змішаним договором в розумінні ст.628 ЦК України, відповідно взаємовідносини сторін в частині користування вагонами мають регулюватись нормами чинного законодавства щодо орендних правовідносин.

Отже правова позиція відповідача полягає в тому, що в період з 25.03.2022р. по 08.06.2022р. відповідач не мав можливості шляхом вивантаження через обставини, за які він не відповідає, що в свою чергу надає йому право посилатись на норму ч.6 ст.762 ЦК України, як правову підставу для звільнення від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане наймачем через обставини, за які він не відповідає. Сертифікат №6300-23-3062 Харківської торгово-промислової палати від 30.06.2023р. подано відповідачем не як доказ наявності форс-мажорних обставин, а як додатковий доказ, в сукупності з іншими доказами, що надані відповідачем, наявності обставин за яких відповідач не мав можливості використати вагон шляхом його вивантаження через обставини, за які він не відповідає. Зазначає, що при розгляді справи №922/3405/24 суд першої інстанції не надав жодної оцінки вказаній правовій позиції відповідача тим самим порушив норми процесуального права, передбачені ст.86, ст.236 ГПК України, та як наслідок прийняв незаконне рішення від 24.10.2024р. по справі №922/3405/24.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.12.2024 у справі №922/3405/24 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Тихий П.В., суддя Терещенко О.І., суддя Плахов О.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2024 у справі №922/3405/24, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Василевського Віктора Яковича на рішення Господарського суду Харківської області від 28.11.2024 у справі №922/3405/24. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/3405/24. Встановлено строк позивачу строк - не пізніше 10 днів з моменту вручення даної ухвали, протягом якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, а також докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів скаржнику. Попереджено учасників процесу, що апеляційна скарга на рішення Господарського суду Харківської області від 28.11.2024 у справі №922/3405/24 буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення учасників справи.

10.12.2024 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи.

13.12.2024 від позивача через підсистему Електронний суд надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№16004), в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 28.11.2024 у справі №922/3405/24 залишити без змін.

Позивач зазначає, що відповідач не укладав договорів оренди спірних вагонів. Користування відповідачем вагонами АТ «Українська залізниця» не є орендою.

Клопотань від учасників справи про розгляд апеляційної скарги з їх повідомленням (викликом) до суду не надійшло.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.03.2021 між Приватним акціонерним товариством "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (виконавець за договором, позивач) та ФОП Василевським В.Я. (замовник за договором, відповідач) був укладений договір №3, відповідно до умов якого виконавець зобов`язується надати замовнику послуги з перевезення вантажів залізничним транспортом та послуги, пов`язані з перевезенням вантажів залізничним транспортом щодо надання яких виникає технологічна необхідність у замовника (надалі - послуги), а замовник зобов`язується провести розрахунки за надані послуги на умовах цього договору.

На підставі вказаного договору позивачем у період з 14.03.2022 по 08.06.2022 були надані послуги з перевезення вантажів залізничним транспортом, а саме: вагон №24469017.

25.03.2022 вагон був поданий позивачем на фронт вивантаження відповідача, що підтверджується пам`яткою на подавання/збирання вагонів № 14032022.

08.06.2022 вагон після вивантаження був забраний позивачем, що підтверджується пам`яткою на подавання/збирання вагонів № 14032022 та Актами загальної форми до пам`ятки від 14.03.2022, 25.03.2022 та 08.06.2022.

На підставі пам`ятки № 14032022 на подачу та забирання вагонів були сформовані відомості плати за надані послуги за травень 2022 року № 1050213, за квітень 2022 року №1040208, за червень 2022 року № 1060217, а саме плати за користування вагонами на суму 47 234,03 грн. (з ПДВ).

Таким чином, позивач виконав свої зобов`язання за договором, а відповідач порушив умови Договору та створив заборгованість у розмірі 47 234,03 грн.

Акти надання послуг від 30.04.2022 № 36, від 31.05.2022 № 40, Акт надання послуг від 30.06.2022 № 44, Акт надання послуг від 30.06.2022 № 50 відповідачем не підписані без вмотивованої відмови у прийнятті послуг.

З огляду на заборгованість відповідача за договором, позивач звернувся до останнього з претензією від 22.11.2023 № 273, щодо сплати заборгованості за договором. Повторно, 08.02.2024, позивач направив відповідачеві претензію від 08.02.2024 № 53, щодо сплати заборгованості за договором.

При цьому, станом на даний час, відповідач так і не оплатив надані позивачем послуги, не розглянув та не задовольнив претензійні вимоги позивача, чим порушив умови договору та приписи чинного законодавства України.

Через неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором, позивачем останньому нараховані до стягнення 8 592,70 грн. пені та 3 362,04 грн. три проценти річних.

Наведені обставини стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог. Суд зазначив, що нарахована позивачем плата за користування вагонами не є мірою відповідальності відповідача за невиконання умов договору, а є платою за користування вагонами, які були подані та які знаходились в розпорядженні відповідача. Враховуючи викладене, посилання відповідача на настання форс-мажорних обставин відповідно до наданого сертифікату ТПП не звільняє відповідача від обов`язку сплатити нараховану плату за користування вагонами.

Крім того, суд дійшов висновку також про обґрунтованість вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 8 592,70 грн. за період 01.05.2022 по 01.10.2022 та трьох процентів річних у розмірі 3 362,04 грн. за період з 01.04.2022 по 30.08.2024.

Судова колегія, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.

У відповідності до вимог ст.ст. 509, 525, 526 Цивільного кодексу України в силу зобов`язання одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання, або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 вказаного Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судами встановлено, що між сторонами укладено договір на перевезення вантажу.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача, що вказаний договір є змішаним договором в розумінні ст.628 ЦК України, відповідно взаємовідносини сторін в частині користування вагонами мають регулюватись нормами чинного законодавства щодо орендних правовідносин.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що користування вагоном є орендою майна та посилається на приписи ч. 6 ст. 762 ЦК України, вказуючи, що на цій підставі має звільнятись від орендної плати.

Проте колегія суддів вважає помилковими такі доводи та зазначає, що ч. 6 ст. 762 ЦК України не застосовується до даних правовідносин, оскільки в розумінні умов спірного договору користування вагоном не є орендою майна, а плата за користування власним вагоном перевізника не є орендною платою.

Відповідно до ст. 909 ЦК України передбачено, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

У відповідності до пункту 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998 (далі - Статут) визначені обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (пункт 3 Статуту).

Відповідно до статті 76 Статуту залізниць України час перебування вагонів під навантаженням і вивантаженням у разі обслуговування залізничної під`їзної колії локомотивом залізниці визначається з моменту фактичної подачі вагонів на місце навантаження або вивантаження до моменту одержання станцією від підприємства повідомлення про готовність вагонів до забирання.

Статтею 908 ЦК України передбачено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно з частиною п`ятою статті 307 ГК України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту та відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами (статутами) та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.

Статтею 8 Закону України "Про залізничний транспорт" визначено, що перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом загального користування організується на договірних засадах. Умови та порядок організації перевезень, у тому числі в прямому змішаному сполученні за участю залізничного та інших видів транспорту, нормативи якості вантажних перевезень (терміни доставки, безпека перевезень, схоронність вантажів) та обслуговування пасажирів, відправників і одержувачів вантажів визначаються Статутом залізниць України, Правилами перевезень вантажів та Правилами перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України.

Час знаходження вагонів на залізничних під`їзних коліях, що обслуговуються їх локомотивами, визначається з моменту передачі вагонів на передавальних коліях. Згідно з пунктами 2, 4 Правил користування вагонами та контейнерами (затверджені наказом Міністерством транспорту України від 25.02.1999 №113) за користування вагонами і контейнерами вантажовідправники, вантажоодержувачі, власники під`їзних колій, порти, організації, установи, фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності (далі - вантажовласники) вносять плату. Час передання вагонів залізницею вантажовласнику, а також вантажовласником залізниці зазначається у Пам`ятці про подавання/забирання вагонів, яка оформляється після закінчення приймально-здавальних операцій.

Відповідно до пунктів 6, 7 зазначених Правил час користування обчислюється окремо для кожного вагона і контейнера за його номером. Номерному обліку часу користування підлягають усі вагони і контейнери, подані під вантажні операції на місцях загального користування, а на місцях незагального користування - вагони і контейнери парку залізниць України й інших держав, передані на під`їзні колії або орендовані ділянки колій.

Усі завантажені вагони, а також порожні вагони, які належать підприємствам, організаціям, портам, установам і громадянам, та орендовані ними, що знаходяться на станціях і на підходах до них в очікуванні подавання під вантажні або інші операції з причин, які залежать від вантажовласника, є такими, що перебувають у користуванні вантажовласника. Час користування вагонами на залізничних під`їзних коліях, що обслуговуються локомотивами власників колій, обчислюється з моменту їх передавання на передавальних коліях.

Порушенням зобов`язання, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 2 статті 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання визначені ст. 617 ЦК України згідно з якою особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

У п. 8.3 договору сторони погодили, що сторони не несуть відповідальність за порушення своїх обов`язків за цим договором, якщо воно сталося не з їх вини. Сторона вважається невинуватою якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для належного виконання обов`язків.

Відповідно до розділу 9 договору, сторони звільняються від відповідальності повністю або частково, якщо доведуть, що умови даного Договору порушені внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажор). До таких обставин Сторони відносять стихійні лиха, воєнні дії, пожежі, аварії, повені, страйки, посягання на майно з боку третіх осіб, що унеможливлюють виконання зобов`язання, суспільні безладдя, обмеження, які вводяться органами державної влади, при яких неможливе продовження Договору в прийнятому виді, дії державних органів при перевірці діяльності однієї зі Сторін або будь-які інші обставини, що перебувають поза контролем Сторін. У кожному разі Сторона повинна негайно виконати свої зобов`язання за Договором після закінчення форс-мажорних обставин. Про виникнення форс-мажорних обставин Сторона повинна письмово повідомити іншу Сторону не пізніше триденного строку з моменту виникнення таких обставин. Порушення даного строку позбавляє права винуватої Сторони посилатися на форс-мажорні обставини. Належним доказом наявності вищевказаних обставин і їх тривалості будуть служити довідки Торгово-промислової палати України або інших компетентних органів.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за конкретних умов господарської діяльності. Тобто ознаками форс-мажорних обставин є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність (пункт 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/7495/16).

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (аналогічний висновок викладено в пункті 38 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20).

Разом з тим форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (схожий правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 30.11.2021 у справі №913/785/17, від 25.01.2022 в справі №904/3886/21, від 30.05.2022 у справі №922/2475/21, від 31.08.2022 у справі №910/15264/21).

При цьому у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 зазначено, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" передбачено, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.05.2024 у справі №913/308/23 сформульовано такі правові висновки: 1) неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин; 2) перед тим як з`ясовувати правову природу обставин, які перешкодили належному виконанню договору, та їх правових наслідків, суди повинні з`ясувати право сторони посилатися на наявність форс-мажорних обставин; 3) форс-мажор не звільняє сторони договору від виконання зобов`язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов`язань на період існування форс-мажору.

У постанові від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду також детально виснував про те, що: 1) потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифіката; 2) саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору; 3) водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор), тобто про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення, має бути прямо зазначено в договорі.

У постанові від 23.08.2023 у справі №910/6234/22 Верховний Суд наголосив на тому, що суд повинен дослідити своєчасність повідомлення стороною про виникнення форс-мажорних обставин.

Відповідно до п. 2.5 договору №3 від 31.03.2021, послуги з перевезення вантажів на вантажні фронти замовника здійснюються локомотивом виконавця у присутності представника замовника за його заявкою.

Таким чином, вагон міг бути поданий на вивантаження за заявкою відповідача та у присутності його представника. Отже, подача позивачем вагону 25.03.2022 свідчить про наявність заявки відповідача на подачу вагону та можливість його прийняти.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів в підтвердження звернення відповідача до позивача з повідомленням про настання форс-мажорних обставин.

З огляду на наведене, суд першої інстанції правомірно відхилив посилання відповідача на форс-мажорні обставини.

Водночас, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що нарахована позивачем плата за користування вагонами не є мірою відповідальності відповідача за невиконання умов договору, а є платою за користування вагонами, які були подані та які знаходились в розпорядженні відповідача.

Позивачем до стягнення також заявлена пеня у розмірі 8 592,70 грн. за період 01.05.2022 по 01.10.2022.

Відповідачем у свою чергу заявлено до суду першої інстанції про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені.

У п. 8.6 договору №3 сторони погодили, що у разі виникнення заборгованості за перевезення вантажів та додаткові послуги замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до частини 1 статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтями 257-258 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За змістом частини 1 статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення прав особи.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч.ч.3-5 ст.267 ЦК України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин, який діяв до 30.06.2023.

Відповідно до положень п.12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до положень п.19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Враховуючи вищевикладене, строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені у даній справі не сплинув.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 362,04 грн. трьох процентів річних за період з 01.04.2022 по 30.08.2024.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши правильність нарахування пені та процентів річних, судова колегія висновку, що наданий позивачем розрахунок не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам договору, є обґрунтованим, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені та процентів річних підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги відповідача про відсутність розрахунку суми позову спростовується змістом позову, де порахована сума основного боргу, пені та трьох відсотків річних. Основна сума боргу складається з плати за один вагон, розрахунок вказаний у відомостях плати за користування вагонами, що також є первинним документом.

Відповідач в апеляційній скарзі посилається на сертифікат Торгово-промислової палати від 30.06.2023 №561/63.01-6. Проте, слід зазначити, що форс-мажорні обставини можуть звільнити від відповідальності, а в даному випадку основна сума боргу складає плата за користування вагонами.

Щодо нарахованих позивачем пені та 3% річних, то наданий відповідачем сертифікат засвідчує форс-мажорні обставини лише щодо зобов`язань, які не є предметом даного спору, а саме забезпечення вивантаження вагонів, своєчасне повернення вагонів.

Наданий сертифікат не виданий на зобов`язання з оплати (відшкодування) вартості користування вагонами. Зазначений сертифікат додатково підтверджує факт користування відповідачем вагоном.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження при перегляді оскаржуваного судового рішення та не є підставою для його скасування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду ухвалене з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування або зміни рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, тому колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги відповідача та залишення без змін рішення Господарського суду Харківської області від 28.11.2024 у справі №922/3405/24.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені відповідачем, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Василевського Віктора Яковича залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 28.11.2024 у справі №922/3405/24 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Верховного суду в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя П.В. Тихий

Суддя О.В. Плахов

Суддя О.І. Терещенко