Постанова

від 23.01.2025 по справі 910/7590/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/7590/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О. В.

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р. К.,

та представників:

позивача - Пастернак В. В. (в режимі відеоконференції),

відповідача - 1 - Федорчука О. В.,

відповідача - 2 - Павленка А. В.,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог

щодо предмету спору, на стороні відповідача -2 - Салашна Л. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Мостобуд"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2024

та рішення Господарського суду м. Києва від 24.04.2023

у справі № 910/7590/22

за позовом Дніпровської міської ради

до Фонду державного майна України, Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача -2 - Публічне акціонерне товариство "Мостобуд"

про зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2022 року Дніпровська міська рада (далі - Міська рада; позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про зобов`язання Фонду державного майна України (далі - ФДМ України; відповідач-1), Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (РВ ФДМ України; відповідач-2) передати гуртожиток на вул. Любарського (раніше - провулок Білостоцького), буд. 9 у м. Дніпрі до комунальної власності Дніпровської міської територіальної громади в особі Міської ради.

На обґрунтування позову Міська рада посилається на те, що незважаючи на прийняття уповноваженими органами рішень щодо передачі у комунальну власність територіальної громади м. Дніпра відповідного гуртожитку, жодних дій щодо їх виконання не здійснено. Правовою підставою позову визначила, серед іншого, ст. ст. 1, 5, 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків"; Закон України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності".

Рішенням Господарського суду м. Києва від 24.04.2023 (суддя - Чебикіна С. О.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 (головуючий суддя - А. Г. Майданевич, судді - О. М. Гаврилюк, В. В. Сулім), позов задоволено. Зобов`язано відповідачів передати гуртожиток на вул. Любарського (раніше - провулок Білостоцького), буд. 9 у м. Дніпрі до комунальної власності Дніпровської міської територіальної громади в особі Міської ради.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що гуртожиток, розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Любарського (раніше провулок Білостоцького), буд. 9 є нерухомим майном державної власності, яке перебуває на балансі Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" (далі - ПАТ "Мостобуд"; третя особа) та в процесі приватизації не увійшло до статутного капіталу.

Спільним наказом ФДМ України і Міністерства економіки України від 19.05.1999 № 908/68 "Про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі" затверджено Положення (далі - Положення № 908/68).

У п. 3 наказу № 908/68 визначено, що забезпечення реалізації Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, відповідно до Законів України "Про управління об`єктами державної власності", "Про Фонд державного майна України" здійснює ФДМ України.

Пунктом 1.4 Положення № 908/68 визначено способи управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, якими є приватизація; передача в оренду; передача до сфери управління; а також передача майна у комунальну власність у порядку, передбаченому Законом України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності".

Рішенням Міської ради від 06.11.2002 № 36/4 "Про надання згоди на прийняття житлового фонду та гуртожитків у комунальну власність територіальної громади міста" вирішено надати згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади міста житлового фонду (житлових будинків, вбудованих та прибудованих до них споруд і будівель, нежитлових приміщень), гуртожитків, зовнішніх інженерних мереж електро-, газо-, водо-, теплопостачання, каналізації, котелень та трансформаторних підстанцій, що відповідають вимогам міських житлово-комунальних підприємств, на баланс яких передається зазначене майно.

28.08.2009 відповідачем -2 видано наказ № 751, відповідно до якого визначено голові правління ВАТ "Мостобуд" (наразі - ПАТ "Мостобуд"), керівнику структурного підрозділу ВАТ "Мостобуд" - "Мостобудівний загін № 12", на балансі якого перебуває гуртожиток, начальнику регіонального відділення ФДМ України по Дніпропетровській області здійснити передачу гуртожитку на провулку Білостоцького. 9 в м. Дніпропетровську, який в процесі приватизації не увійшов до статутного фонду ВАТ "Мостобуд", у комунальну власність м. Дніпропетровськ. Пiсля здійснення вказаної передачі надати регіональному віддаленню оформлений акт приймання-передачі гуртожитку для внесення відповідних змін до Єдиного реєстру об`єктів державної власності.

Рішенням Міської ради від 02.09.2020 № 62/60 "Про внесення змін до рішення міської ради від 06.11.2002 № 36/4" внесено зміни до рішення від 06.11.2002 № 36/4 "Про надання згоди на прийняття житлового фонду та гуртожитків у комунальну власність територіальної громади міста" (зі змінами), доповнивши його, зокрема п. 1.1 у новій редакції, а саме: "надати згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Дніпра гуртожитків, розташованих на території міста Дніпра, включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому були відчужені на безкомпенсаційній основі відповідно до Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".

Пунктом 1.3 рішення від 02.09.2020 № 62/60 вирішено доручити Департаменту житлового господарства Міської ради: у разі надходження інформації щодо власників гуртожитків, направляти звернення до власників гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому були відчужені, щодо надання їхньої згоди на передачу таких гуртожитків до комунальної власності територіальної громади міста Дніпра на безкомпенсаційній основі; у разі отримання відмови або ненадання власниками гуртожитків відповіді у місячний строк з дати отримання звернення, що було направлено згідно з п. 1.3 цього рішення, у тридцяти денний строк з дати настання зазначених подій надавати Департаменту правового забезпечення Міської ради необхідну інформацію та документи/матеріали для звернення до суду з позовом про передачу таких гуртожитків до комунальної власності територіальної громади міста Дніпра на безкомпенсацiйнiй основі; у разі задоволення позову про передачу гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому були відчужені, до комунальної власності територіальної громади міста Дніпра на безкомпенсаційній основі здійснити організаційно-правових заходів щодо виконання рішення суду та прийняття такого майна до комунальної власності територіальної громади міста Дніпра.

Позивач звернувся до відповідачів з листом від 08.07.2021 № 6/22-432, у якому просив розглянути питання щодо передачі будівлі гуртожитку за адресою: вул. Любарського, 9, м. Дніпро з державної у комунальну власність територіальної громади міста Дніпра на безкомпенсаційній основі.

У відповідь на лист позивача, відповідач -1 повідомив, що наказом ФДМ України від 05.03.2001 № 357 визначено, що забезпечення функцій з управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але залишилось у них на балансі, за територіальною ознакою - місцем розташування господарського товариства, покладено на регіональні вiддiлення Фонду. За інформацією РВ ФДМ України по місту Києву було прийнято управлінське рішення про передачу в комунальну власність територіальної громади м. Дніпропетровськ зазначеного гуртожитку (наказ від 28.08.2009 № 751 "Про прийняття рішення щодо передачі державного фонду в комунальну власність").

Відповідач - 2 листом від 13.10.2021 № 30-03/8142 повідомив позивача про те, що інформував балансоутримувача гуртожитку про вжиття заходів щодо передачі гуртожитку, але зазначені заходи ним не здійснені.

Листом від 03.12.2021 № 6/21-797 позивач повідомив відповідача -2 про те, що Департаментом житлового господарства Міської ради буде iнiцiйовано підготовку проєкту рішення щодо прийняття об`єкта за адресою: вул. Любарського, буд. 9 у комунальну власність територіальної громади міста за умови виконання порядку передачі відповідно до Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності", постанов Кабінету Міністрів України від 06.11.1995 № 891 "Про затвердження Положення про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або оперативному управлінні підприємств, установ та організацій", від 21.09.1998 № 1482 "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" та рішення міської ради вiд 06.11.2002 № 36/4 "Про надання згоди на прийняття житлового фонду та гуртожитків у комунальну власність територіальної громади міста", у разі надання відповідних документів: звернення на ім`я міського голови від власника щодо передачі будинку у комунальну власність територіальної громади міста та оригіналу технічної і правовстановлюючої документації на будинок (технічний паспорт, витяг від Комунального підприємства "Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації" Міської ради).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходили з нездійснення відповідачами дій щодо передачі спірного гуртожитку до комунальної власності територіальної громади м. Дніпра в особі Міської ради за наявності відповідних рішень, чим порушили вимоги законодавства і права позивача.

Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 і рішенням Господарського суду м. Києва від 24.04.2023, ПАТ "Мостобуд" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та зазначає про те, що суди ухвалили судові рішення без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, викладених в постановах від 19.08.2022 у справі № 160/4933/20, від 24.02.2020 у справі № 904/10435/17, від 17.05.2018 у справі № 904/5618/17, від 11.07.2018 у справі № 5023/4734/12, від 21.09.2018 у справі № 909/68/18, від 18.12.2018 у справі № 911/1316/17, від 27.02.2019 у справі № 903/825/18, від 09.07.2019 у справі № 905/257/18, від 12.09.2019 у справі № 905/946/18, від 12.09.2019 у справі № 905/947/18, від 09.10.2020 у справі № 910/12465/18, від 06.11.2020 у справі № 910/12490/18, від 15.05.2020 у справі №904/897/19, від 03.08.2022 у справі № 910/11027/18, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 06.10.2020 у справі № 910/21451/16.

Посилаючись на п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник зазначив про те, що суди не дослідили наявні у матеріалах справи докази, а апеляційний господарський суд встановив обставини, які мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів; врахував докази, подані після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі

Стверджує про таке: суди неправильно застосували ст. 19 Конституції України, ст. ст. 14, 16 ЦК України, норми Законів України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", "Про передачу об`єктів права державної і комунальної власності", "Про управління об`єктами державної власності", а також порушили ст. ст. 76-79, 86, 236, 237, 238, 277 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України); обґрунтовували свої рішення лише наказом РВ ФДМ України по місту Києві № 751 "Про прийняття рішення щодо передачі державного житлового фонду в комунальну власність" і не врахували відсутність інших рішень та погодження, наявність яких вимагає чинне законодавство; зазначає, що відсутність управлінського рішення, прийнятого саме ФДМ України (а не його регіональним відділенням), є підставою для відмови в позові; що позов було подано передчасно. Зазначає також те, що суд першої інстанції вирішив питання про права та обов`язки ПАТ "Мостобуд", яке не було залучено до участі у справі, чому суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.11.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Мостобуд" на вказані судові рішення з підстав, передбачених п. п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 09.12.2024.

У відзиві позивач просить не задовольняти касаційну скаргу, подану третьою особою. Серед іншого, також зазначає про нерелевантність наведених скаржником справ справі, яка переглядається, та про закриття провадження у справі з огляду на ст. 296 ГПК України.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представників учасників справи, переглянувши в касаційному порядку оскаржувані судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Перевіряючи наявність підстави касаційного оскарження, визначеної п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" (тут і далі - у відповідній редакції) ФДМ України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Вказаний Закон України "Про Фонд державного майна України" визначає, що:

- до основних завдань ФДМ України відносяться: 1) реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності; 2) організація виконання Конституції та законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, інших актів законодавства та здійснення контролю за їх виконанням; 3) управління об`єктами державної власності, зокрема корпоративними правами держави у статутних капіталах господарських товариств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію та затверджено план розміщення акцій; товариств, утворених у процесі перетворення (у тому числі шляхом корпоратизацїї) державних підприємств, що належать до сфери його управління, а також товариств, утворених за участю Фонду державного майна України; 4) захист майнових прав державних підприємств, а також державних пакетів акцій (часток), що належать до сфери управління Фонду державного майна України на території України; 5) здійснення контролю у сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, передачі державного майна в оренду та користування; повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства; управління корпоративними правами держави, які перебувають у сфері його управління; 6) державне регулювання у сфері оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності; 7) сприяння процесу демонополізації економіки і створенню умов для конкуренції виробників; 8) співробітництво з міжнародними організаціями у реалізації державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна у межах покладених на нього повноважень, управління корпоративними правами держави, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності (ст. 4 вказаного Закону).

- ФДМ України здійснює свої повноваження безпосередньо і через регіональні відділення в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та представництва у районах та містах, створених ФДМ України, у разі необхідності (ст. 6 цього Закону).

За ст. 3 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до об`єктів управління державної власності належить, зокрема державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій.

При цьому, основні засади передачі об`єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об`єктів права комунальної власності у державну власність безоплатно або шляхом обміну визначає Закон України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Особливості передачі об`єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об`єктів соціальної інфраструктури визначає ст. 4-1 Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності". Законодавець у цій статті закріпив норму, відповідно до якої рішення щодо передачі об`єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об`єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність приймаються органами, уповноваженими управляти державним майном, самоврядними організаціями за згодою відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за згодою відповідних рад. Пропозиції щодо передачі у комунальну власність побудованих за рахунок державних капітальних вкладень об`єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об`єктів соціальної інфраструктури, які не увійшли до статутного капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), не потребують погодження з такими товариствами та їх трудовими колективами.

Умови передачі відповідних об`єктів закріплено у ст. 7 Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності".

На виконання норм Закону Україну "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності, постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 № 1482 затверджено положення "Про порядок передачі об`єктів права державної власності" (далі - Положення № 1482 (тут і далі - у відповідній редакції).

Це Положення визначає порядок безоплатної передачі об`єктів права державної власності із сфери управління міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Фонду державного майна, інших державних органів, які відповідно до законодавства здійснюють функції з управління державним майном, об`єднань підприємств, яким делеговано функції з управління майном підприємств і організацій, заснованих на державній власності (органи, уповноважені управляти державним майном), Національної академії наук, галузевих академій наук, інших установ та організацій, яким державне майно передано у безоплатне користування (самоврядні організації), до сфери управління інших органів, уповноважених управляти державним майном, або самоврядних організацій (п. 1 цього Положення).

За пп. "г" п. 2 Положення № 1482 об`єктами передачі згідно з цим Положенням є, зокрема, державне майно, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації, корпоратизації. Передача об`єктів права державної власності здійснюється за рішенням засновника господарського товариства та органу, уповноваженого управляти державним майном, який приймає майно, за погодженням з Фондом державного майна - щодо об`єктів, визначених пп. "г" п. 2 цього Положення (пп. "в" п. 4 Положення № 1482).

Пунктом 9 Положення № 1482 визначено, що комісію з питань передачі об`єктів створює та призначає її голову орган, уповноважений управляти державним майном, або самоврядна організація, які приймають державне майно. Відповідні підприємства, установи і організації зобов`язані у п`ятиденний термін з дня отримання повідомлення делегувати до складу комісії своїх представників. Якщо у зазначений термін вони не делегували своїх представників, орган, який створює комісію, має право затвердити склад комісії без цих представників (крім випадків, коли кандидатуру не надав відповідний орган, уповноважений управляти державним майном, або самоврядна організація, що передають об`єкт, - у разі передачі об`єктів, визначених абз. 2 пп. "а" п. 2 цього Положення, до сфери управління Фонду державного майна). При цьому орган, що передає об`єкт, зобов`язаний у триденний строк подати органу, який утворює комісію, документи, визначені п. 10 цього Положення. Передача майна здійснюється в місячний термін з дня прийняття рішення про передачу.

Передача оформляється актом приймання-передачі за формою згідно з додатком до Порядку подання та розгляду пропозицій щодо передачі об`єктів з комунальної у державну власність та утворення і роботи комісії з питань передачі об`єктів у державну власність, затвердженого цією постановою. Акт складається у чотирьох примірниках, підписується головою і членами комісії та затверджується органом, який створив комісію. Право на управління об`єктом передачі виникає з дати затвердження органом, який створив комісію, акта приймання-передачі, а орган, уповноважений управляти державним майном, що здійснював управління об`єктом, або самоврядна організація втрачає таке право (п. 10 Положення № 1482).

Верховний Суд зазначає, що особливості передачі гуртожитків у власність територіальних громад регулює і ст. 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".

Суди попередніх інстанцій встановили, що:

- ПАТ "Мостобуд" створено в процесі приватизації; ФДМ України є органом уповноваженим управляти державним майном, яке не увійшло до статутного капіталу цього Товариства, у тому числі і гуртожитком за адресою: вул. Любарського, 9 у м. Дніпрі; наказом ФДМ України від 05.03.2001 № 357 визначено, що забезпечення функцій з управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але залишилось на їх балансі, за територіальною ознакою - місцем розташування господарських товариств, покладені на регіональні відділення Фонду.

Отже, надавши оцінку наявними у матеріалах справи документам відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, встановивши вищевказане, а також те, що з огляду на рішення Міської ради від 06.11.2002 № 36/4 "Про надання згоди на прийняття житлового фонду та гуртожитків у комунальну власність територіальної громади міста", наказ від 28.08.2009 № 751 (який не виконаний 13 років і жодні дії на його виконання відповідачі не вчиняють), відповідачі не передали відповідний гуртожиток у комунальну власність територіальної громади м. Дніпра, чим недотрималися вимог законодавства, а також порушили права позивача і те, що така бездіяльність відповідачів порушує відповідні права мешканців гуртожитку, обґрунтовано задовольнили позов. При цьому судом апеляційної інстанції була надана оцінка аргументам апеляційної скарги ПАТ "Мостобуд" та встановлено, що рішенням суду першої інстанції не порушено права та інтереси останнього, яке було залучено третьою особою у справі (що скаржником не спростовано і у касаційній скарзі). Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі і неправильного розуміння висновків Верховного Суду, в яких вирішувалося питання щодо того, чи є рішення таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі та порушення/непорушення її прав (що вирішувалося у кожній з наведених скаржником справ за встановлених у них обставин, які не є аналогічними як у справі № 910/7590/22).

Проаналізувавши висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції зазначає, що оскаржувані судові рішення їм не суперечать. Ці висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами за інших встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що зумовило прийняття відповідного рішення. Крім того, деякі справи, на які посилається скаржник, також різняться предметом та підставами позову.

Колегія суддів зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення/цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини. Крім того посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

З огляду на вищевикладене, Верховний Суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Колегія суддів також відхиляє і посилання скаржника на положення п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України щодо недослідження судами доказів у справі та встановлення обставин на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених п. п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права щодо недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених п. п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу.

Натомість зміст касаційної скарги свідчить про те, що доводи скаржника у наведеній частині зводяться до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів, але, як уже зазначалося, скаржник при цьому належним чином не обґрунтував у своїй касаційній скарзі наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

За таких обставин колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про недослідження судами доказів у справі за умови відсутності підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України (див. постанову Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 902/51/21).

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Стаття 77 ГПК України регулює допустимість доказів. Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 цієї статті обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Здійснюючи тлумачення цієї норми процесуального права, Верховний Суд у постановах від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19 виснував, що недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону та, що тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

Верховний Суд у постанові від 05.12.2023 у справі № 920/659/22 дійшов висновку про те, що у разі посилання на встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, скаржник повинен вказати, який із доказів, на його думку, є недопустимим, та обґрунтувати таке твердження, а також зазначити, які обставини встановлено на підставі цього доказу, чому вони є суттєвими або як вони вплинуть на прийняття оскаржуваного рішення.

Однак, доводи касаційної скарги щодо встановлення судом апеляційної інстанції обставин справи на підставі недопустимих доказів не містять аргументованих мотивувань та зводяться до заперечень встановлених обставин справи. Водночас докази, які скаржник вважає недопустимими, не були виключно єдиними доказами, за результатом оцінки яких суд встановив відповідні обставини справи та дійшов висновків, покладених в основу постанови. Саме тільки посилання скаржника на те, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів без належного обґрунтування, не можуть ставити під сумнів судове рішення, прийняте відповідно до вимог ст. 236 ГПК України.

Колегія суддів звертає увагу, що саме лише прагнення скаржника здійснити переоцінку наявних у матеріалах справи доказів і перевірку обставин цієї справи з урахуванням його власних висновків щодо поданих доказів не є підставою для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених ст. 300 ГПК України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (див. постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 21.06.2007 у справі "Васильєв проти України" (заява №11370/02) також зазначається, що перегляд справи не повинен розглядатися як замаскована апеляція, а сама лише можливість існування двох поглядів на предмет не є підставою для повторного розгляду справи.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Верховний Суд зазначає, що недоречними є і аргументи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій принципу рівності сторін, який визначений ст. 7 ГПК України та принципу змагальності, який закріплено в ст. 13 ГПК України, адже суди при прийнятті оскаржуваних рішень врахували вказані принципи, а також ними було почуто сторони, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (справа "Проніна проти України").

З урахуванням викладеного, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Згідно з ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 та рішення Господарського суду м. Києва від 24.04.2023 у справі № 910/7590/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Волковицька Н. О.

Случ О. В.