Постанова

від 27.01.2025 по справі 461/2161/24

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 461/2161/24 Головуючий у 1 інстанції: Юрків О. Р.

Провадження № 22-ц/811/2542/24 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Ковальчука Ю.П.

з участю: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на заочне рішення Галицького районного суду м. Львова від 02 квітня 2024 року, -

ВСТАНОВИВ:

у березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» про стягнення невиплаченої заробітної плати та компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що з 12 січня 2021 року перебував в трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Дієса», однак наказом № Z00/18/02/002 ПР від 19 лютого 2024 року його звільнено із займаної посади фахівця з безпеки на підставі п 1 ст.36 КЗпП України з 20 лютого 2024 року. В день звільнення з ним не проведено розрахунок, а саме, не виплачено заборгованість по заробітній платі, компенсацію за 52 дні невикористаної щорічної основної відпустки, право на яку у нього виникло до 31 грудня 2023 року, та компенсацію за 4 дні невикористаної щорічної основної відпустки, право на яку виникло з 01 січня 2024 року, в загальному розмірі 106277,44 грн. При звільненні працівника виплата усіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення, а у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у встановлені законом строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Вважає, що з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 20 лютого 2024 року по дань фактичного розрахунку, виходячи із середньоденної заробітної плати в розмірі 960,51 грн.

З наведених підстав просить:

-стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь ОСОБА_1 заборгованість за невиплаченою заробітною платою з врахуванням компенсації за 52 дні невикористаної щорічної основної відпустки, право на яку виникло до 31 грудня 2023 року та за 4 дні невикористаної щорічної основної відпустки, право на яку виникло з 01 січня 2024 року до дня звільнення, в розмірі 106277,44 грн., без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів;

-зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Дієса» здійснити нарахування та сплатити усі податки та інші обов`язкові платежі з його заробітної плати в розмірі 106277,44 грн.;

-стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з розміру 960,51 грн. в день за період з 20 лютого 2024 року по день фактичного розрахунку.

Заочним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 02 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь ОСОБА_1 заборгованість по невиплаченій заробітній платі з врахуванням компенсації за 52 дні невикористаної щорічної основної відпустки, право на яку виникло до 31 грудня 2023 року та за 4 дні невикористаної щорічної основної відпустки, право на яку виникло з 01 січня 2024 року до дня звільнення, в розмірі 106277,44 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь ОСОБА_1 за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи з розміру 960,51 грн. в день за період з 20 лютого 2024 року по день розгляду даної справи, тобто, 02 квітня 2024 року, 29775,81 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на користь держави 2422,40 грн. судового збору.

Заочне рішення суду вчастині стягненнясереднього заробіткуза часзатримки розрахункупри звільненніоскаржило Товариствоз обмеженоювідповідальністю «Дієса»,в апеляційній скарзі покликається на те, що заочне рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт стверджує, що заборгованість з виплати заробітної плати, компенсації невикористаних днів відпустки та інших виплат виникла внаслідок дії обставин не переборної сили, а саме воєнного стану, однак здійснюється постійне погашення заборгованості у зв`язку з чим її розмір постійно зменшується. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або інших обставин непереборної сили. Торгово-промислова палата України підтвердила, що військова агресія російської федерації проти України, яка стала підставою для введення воєнного стану в Україні, є надзвичайною, невідворотною та об`єктивною обставиною як для суб`єктів господарювання, так і для населення, внаслідок якої виконання зобов`язань у встановлений законом термін стало неможливим у зв`язку з настанням таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Згідно з висновком експерта № 16 від 22 грудня 2023 року за результатами проведення експертного дослідження сума реальних збитків, понесених ним внаслідок знищення майна у зв`язку зі збройною агресією російської федерації, а саме, в результаті влучання боєприпаса в складське приміщення, становить 338137202.09 грн. Знищення товару та фактичне припинення роботи магазинів підприємства у зв`язку з неможливістю ведення господарської діяльності під час активних бойових дій на території України, призвело до збитків в особливо великому розмірі, враховуючи одночасне звернення великої кількості кредиторів з вимогами оплати товару, поставило компанію у скрутне становище та спричинило неможливість виконання усіх зобов`язань, в тому числі по оплаті заробітної плати з незалежних від підприємства обставин. З наведених підстав просить заочне рішення суду в частиністягнення середньогозаробітку зачас несвоєчасногорозрахункускасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовити, а в іншій частині заочне рішення суду залишити без зміні.

З апеляційної скарги вбачається, що рішення суду оскаржується лише в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а відтак, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в іншій частині судом апеляційної інстанції не перевіряється.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).

Задовольняючи позовну вимогу щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що всупереч нормам чинного законодавства при звільненні позивача з роботи відповідач не здійснив з ним повний розрахунок, що є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Статтею 43Конституції Українипередбачено,що коженмає правона працю,що включаєможливість зароблятисобі нажиття працею,яку вінвільно обираєабо наяку вільнопогоджується. Коженмає правона належні,безпечні іздорові умовипраці,на заробітнуплату,не нижчувід визначеноїзаконом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення виплатити працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч. 2 ст. 117 КЗпП України).

Отже, у разі невиплати з вини роботодавця власника або уповноваженого ним органу (підприємства, установи, організації) належних звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного такого розрахунку включно є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, зокрема згідно з умовами трудового договору, та відповідно до законодавчих гарантій.

Виходячи з вказаних норм закону, виплата належних позивачу сум мала бути здійснена відповідачем саме в день його звільнення.

Згідно з роз`ясненнями п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Аналіз зазначених законодавчих норм дає підстави дійти висновку про те, що умовами застосування частини першої статті 117 КзпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. За таких наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 працював на посаді фахівця з безпеки Департаменту роздрібної торгівлі та продажів Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса».

Наказом № Z00/19/02/002 від 19 лютого 2024 року «Про припинення трудового договору» ОСОБА_1 звільнений 20 лютого 2024 року з роботи відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України за згодою сторін на підставі поданої ним заяви.

Згідно з довідкою № Z0000000042 від 30 січня 2024 року, виданою Товариством з обмеженою відповідальністю «Дієса», дохід ОСОБА_1 за період з 01 січня 2023 року до 31 грудня 2023 року склав 284121.81 грн.

Згідно з довідкою № Z0000000076 від 13 лютого 2024 року, виданою Товариством з обмеженою відповідальністю «Дієса», дохід ОСОБА_1 за період з 01 лютого 2023 року до 31 січня 2024 року склав 298371.81 грн.

При цьому, Товариство з обмеженою відповідальністю «Дієса» визнає наявну у нього перед позивачем заборгованість з виплати заробітної плати, в тому числі компенсації за невикористану відпустку, премію та інші виплати, в розмірі 106277.44 грн.

Суд, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, стягує на підставі статті 117 КЗпП України на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Тобто визначальним і достатнім для вирішення питання щодо застосування до роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є встановлення судом вини роботодавця в непроведенні повного розрахунку з працівником у день звільнення.

Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Отже, саме роботодавець має надати докази щодо відсутності вини в порушенні строків виплати працівнику сум при звільненні.

Обгрунтовучи відсутність своєї вини в порушенні строків виплати працівникам, в тому числі і позивачу, належних їм сум при звільненні, Товариство з обмеженою відповідальністю «Дієса» посилалося на те, що внаслідок ракетно-бомбових ударів регулярних військових формувань рф торгова мережа «Eldorado» Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» зазначала значних збитків, оскільки ракетним ударом знищено товарні запаси на центральному складі, товарні запаси та інші активи в магазинах, що знаходяться в містах Маріуполі, Херсоні, Ірпіні, Бучі, Мелітополі, Бердянську, Новій Каховці, частково знищені товарні запаси в магазинах міст Києва та Харкова, втрачений контроль над активами, що знаходяться на тимчасово окупованих територіях, що, як вважає відповідач, свідчить про наявність обставин непереборної сили.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією рф проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який в подальшому продовжувався, в тому числі і нас розгляду справи в суді.

У листі від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України засвідчила, що військова агресія рф проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).

24 березня 2022 року набрав чинності Закон України від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частинами другою та третьою статті 1 Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю в частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з частинами другою, третьою статті 10 Закону № 2136-ІХ роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати; роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили; звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі №905/857/10 та у постановах Верховного Суду від 15 лютого 2023 року в справах №646/3570/20, № 359/3098/20, від 23 червня 2023 року в справі № 638/6855/20 вказано, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань це сертифікат, виданий в порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».

Сертифікатом №3000-24-0827 від 23 квітня 2024 року про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) Київська торгово-промислова палата засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): збройна агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану в Україні, відсутність доступу та/або знищення активів (основних засобів та товарів) через тимчасову окупацію й активні бойові дії на території України, що призвело до неможливості відновлення господарської діяльності підприємства у повному обсязі; повне знищення активів підприємства (основних засобів та товарів) за адресою: Київська обл., Броварський р-н, с. Квітневе, вул.. Гоголівська, 1-А, де знаходився основний товарний склад внаслідок пожежі через потрапляння бойових снарядів в покрівлю складу (обстріл), Товариству з обмеженою відповідальністю «Дієса» щодо обов`язку (зобов`язання) вживати, всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у термін з 12 березня 2022 року за статтями 94 та 115-117 Кодексу законів про працю України, статтями 1 та 24 Закону України «Про оплату праці», з урахуванням статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» перед Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків та Центральним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці.

Крім того, в сертифікаті №3000-240827 від 23 квітня 2024 року зазначено період дії вищезазначених форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання: 12 березня 2022 року;дата закінчення: тривають на 23 квітня 2024 року.

Колегія суддів звертає увагу, що трудові відносини між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дієса» припинені за згодою сторін 20 лютого 2024 року, тобто в під час дії форс-мажорних обставин, засвідчених Київською торгово-промисловою палатою у сертифікаті № 3000-240827 від 23 квітня 2024 року.

Отже, між обставинами непереборної сили, які засвідчені сертифікатом №3000-240827 від 23 квітня 2024 року, та неможливістю належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Дієса» обов`язку із своєчасного проведення розрахунку при звільненні позивача є причинно-наслідковий зв`язок.

Відтак, унеможливлення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Дієса» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що виключає вину відповідача у в непроведенні повного розрахунку з працівником у день звільнення.

Враховуючи те, що у трудових правовідносинах між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дієса» та його працівниками, зокрема ОСОБА_1 , з 12 березня 2022 року виникли та продовжують існувати обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків, як підприємству в цілому, так і його працівникам, у період існування яких Товариство з обмеженою відповідальністю «Дієса» об`єктивно, з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, колегія суддів приходить до висновку про те, що вина відповідача у невиплаті у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, належних ОСОБА_1 сум відсутня, а відтак вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволенню не підлягають.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» задовольнити.

Заочне рішенняГалицького районногосуду м.Львова від02квітня 2024рокув частині стягнення з Товаристваз обмеженоювідповідальністю «Дієса»на користь ОСОБА_1 середньогозаробітку зачас затримкирозрахунку призвільненні врозмірі 29775.81грн. скасувати та ухвалити в цій частині постанову, якою у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 03.02.2025 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк