Постанова

від 30.01.2025 по справі 450/464/22

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 450/464/22 Головуючий у 1 інстанції: Кукса Д.А.

Провадження № 22-ц/811/3637/24 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

секретар судового засідання Зеліско-Чемерис К. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Львівського області Ільчишин Любові Володимирівни на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 серпня 2024 року у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу Львівського області Ільчишин Любові Володимирівни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника фізичної особи, стягувач: кредитна спілка «Кредо», боржник: ОСОБА_1 ,

ВСТАНОВИВ:

у серпні 2024 року приватний виконавець виконавчого округу Львівського області Ільчишин Любов Володимирівна (далі приватний виконавець Ільчишин Л. В.) звернувся в суд із поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника фізичної особи за межі України, в якому просив тимчасово обмежити у праві виїзду ОСОБА_1 за межі України без вилучення паспортного документа, шляхом заборони перетинати державний кордон України до виконання своїх зобов`язань, покладених на неї наказом № 450/464/22, виданим 25 липня 2022 року Пустомитівським районним судом Львівської області, про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь кредитної спілки «Кредо» (далі КС «Кредо») заборгованості за кредитним договором №4346А від 10 грудня 2020 року в загальному розмірі 449659 грн 68 коп., з яких: 255418 грн 47 коп. основна сума боргу; 175227 грн 90 коп. відсотки за користування кредитом; 19013 грн 31 коп. сума подвійної процентної ставки; а також стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь кредитної спілки «Кредо» понесених позивачем судових витрат зі сплати судового збору у розмірі по 6 744 грн 90 коп., а саме, по 3 372 грн 45 коп. з кожного.

Подання обґрунтоване тим, що на виконанні у приватного виконавця Ільчишин Л. В. перебуває виконавче провадження № 69751561 з примусового виконання виконавчого листа № 450/464/22 від 25 липня 2022 року. Боржник ОСОБА_1 на вимогу виконавця не з`явилася та жодних пояснень усних чи письмових щодо невиконання рішення суду не надала; боржником не вчинено жодних дій, які б були спрямовані на виконання вимог постанови про відкриття виконавчого провадження та виконання судового рішення в цілому; не подано приватному виконавцю декларацію про доходи та майно, не надано жодних пояснень щодо причин невиконання судового рішення. З метою виконання рішення суду виконавцем скеровано запити до реєструючих установ, постановами приватного виконавця накладено арешт на все рухоме, нерухоме майно та кошти боржника. 01 вересня 2022 року виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та внесено відповідні відомості про обтяження до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта та Єдиного реєстру обтяжень рухомого майна; згідно відповіді ДФС України боржник отримує дохід в комунальному некомерційному підприємстві «Львівське клінічне територіальне медичне об`єднання акушерства та гінекології» за ознакою доходу 101- «Заробітна плата нарахована (виплачена)», в боржника відсутні відкриті рахунки в банках; з відповіді МВС України за боржником не зареєстровано транспортних засобів; 01 вересня 2022 року винесено постанову про арешт коштів разом із запитом про залишок грошових коштів на рахунку (рахунках), що відкриті у банку та скеровано в банки України для виявлення рахунків ОСОБА_1 , згідно електронної відповіді банків у боржника наявні відкриті рахунки в АТ КБ «ПриватБанк», АТ «АКБ «Львів», однак кошти на таких відсутні. Згідно відповіді ГУМС України у Львівській області ОСОБА_1 документована паспортом громадянина України для виїзду за кордон, статус діючий; згідно відповіді Адміністрації ДПС України не виявлено в базі даних відомостей про перетинання кордону боржником з дати виконавчого документа. На неодноразові виклики приватного виконавця від 01 вересня 2022 року, 17 жовтня 2022 року, які отримані боржником згідно повідомлення про вручення, боржник не з`явилася. Примусовий привід до приватного виконавця здійснено не було. 25 липня 2024 року приватним виконавцем повторно винесено постанову про арешт коштів разом із запитом про залишок грошових коштів на рахунку (рахунках), що відкриті у банку та скеровано в банки України для виявлення рахунків боржника-фізичної особи. Згідно електронної відповіді банків у боржника наявний відкритий рахунок в АТ «Універсал Банк», який остання відкрила 08 липня 2024 року, однак кошти на такому відсутні. 25 липня 2024 року скеровано запит в Головне управління Держгеокадастру у Львівській області щодо наявності у боржника майна, однак земельних ділянок, які б належали на праві власності боржнику на території області не зареєстровано. Згідно відповіді МВС України від 16 серпня 2024 року за боржником не зареєстровано транспортних засобів. На виклики до приватного виконавця боржник не з`являється. Станом на сьогодні заборгованість не погашена, жодних дій, спрямованих на виконання судових рішень, боржник не вчинила. А тому вважає, що наявність у ОСОБА_1 невиконаного зобов`язання, покладеного згідно виконавчого листа №450/464/22, виданого 25 липня 2022 року Пустомитівським районним судом Львівської області є підставою для обмеження у праві виїзду за межі України, до сплати заборгованості.

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 серпня 2024 року в задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Любові Володимирівни, заінтересовані особи (стягувач) кредитна спілка «Кредо», ОСОБА_1 , про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника фізичної особи за межі України відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що у матеріалах справи відсутні, а приватним виконавцем, не надані докази того, що боржник вчиняє свідомі діяння, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, при цьому маючи реальну можливість його виконання. Відсутність у боржника майна, коштів не є підтвердженням ухилення від виконання рішення суду. Судом враховано, що у наданих матеріалах подання відсутній акт опису майна по місцю проживання боржника в АДРЕСА_1 .

Ухвалу суду оскаржив приватний виконавець Ільчишин Л. В., подавши в листопаді 2024 року апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 серпня 2024 року, постановити нову ухвалу про задоволення подання.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував того, що боржник отримав постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі, таке підтверджується доданими до подання документами. Тобто, боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішення. Проте, жодних дій щодо виконання рішення суду боржником не вчинено. В подальшому (в 2022 році) боржником отримано два виклики приватного виконавця, проте на ці виклики боржник не з`явився, будь-яких пояснень приватному виконавцю не подав. Також ухвалою місцевого суду задоволено подання приватного виконавця, застосовано до боржника привід, який не виконано органами поліції. Зі слів батька боржника, остання не проживає по місцю реєстрації, оскільки перебуває за межами України. Проте, на запит приватного виконавця Адміністрація ДПС України надала інформацію, що перетину державного кордону боржником не виявлено. Приватним виконавцем в 2024 році скеровано боржнику два виклики, які останнім проігноровані. Вказує, що під час виконавчого провадження, приватним виконавцем вчинено усі необхідні дії для виконання рішення суду, однак такі виявились безрезультатними, рішення суду на даний час залишається невиконаним. Зазначає також про те, що боржник не подав декларації про свій майновий стан та доходи, що вкотре підтверджує його небажання сприяти виконанню рішення суду. Тобто, має місце свідома бездіяльність боржника.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.

Відповідно достатті 372ЦПК Українисуд апеляційноїінстанції відкладаєрозгляд справив разінеявки усудове засіданняучасника справи,щодо якогонемає відомостейпро врученняйому судовоїповістки,або зайого клопотанням,коли повідомленіним причининеявки будевизнано судомповажними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що підтверджується матеріалами справи.

Якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року в справі № 757/61314/18-ц, від 17 липня 2024 року в справі № 182/3021/21, від 25 червня 2024 року в справі № 496/5051/19 та ін.

Враховуючи, що стягувач та приватний виконавець не з`явились в судове засідання, боржник, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, не реалізував своє право подати відзив на апеляційну скаргу, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, з метою дотримання основних засад цивільного судочинства, зокрема і розумних строків розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу по суті без участі сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина четверта статті 367 ЦПК України).

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщ о справу розглянуто неповноважнимскладом суду (пункт 1 частини третьої статті 376 ЦПК України).

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, суд «встановлений законом» має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції.

Показовим у цьому сенсі є рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04), у пункті 24 якого йдеться про те, що фраза «встановлений законом» стосується не лише правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (рішення ЄСПЛ від 12 жовтня 1978 року у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства (рішення ЄСПЛ від 22 червня 2000 року у справі «Коем та інші проти Бельгії» (Coeme and Others v. Belgium), заяви № 32492/96, 32547/96, 32548/96, 33209/96 та 33210/96).

У розумінні статті 6 Конвенції суд має бути обов`язково «встановлений законом». Цей вислів віддзеркалює принцип правової держави, невід`ємний для системи, запровадженої Конвенцією і Протоколами до неї загалом (рішення ЄСПЛ від 12 липня 2007 року у справі «Йоргич проти Німеччини» (Jorgic v. Germany), заява № 74613/01; від 25 жовтня 2011 року у справі «Річерт проти Польщі» (Richert v. Poland), заява № 54809/07). Такий орган, не встановлений відповідно до волевиявлення законодавця, буде неодмінно позбавлений легітимності, яка необхідна в демократичному суспільстві для вирішення спорів між приватними особами (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia); від 20 жовтня 2009 року у справі «Горгуладзе проти Грузії» (Gorguiladze v. Georgia), заява № 4313/04; від 31 травня 2011 року у справі «Конталексис проти Грeції» (Kontalexis v. Greece), заява № 59000/08).

Вимога про те, щоб суд був установленим законом, тісно пов`язана з іншими загальними вимогами статті 6 Конвенції щодо незалежності та неупередженості судової влади, причому обидві з них також є невід`ємною частиною основного принципу верховенства права в демократичному суспільстві. Як підсумок, «головною є довіра, якою надихають суди в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 01 грудня 2020 року у справі «Ґузмундур Андрі Астрадссон проти Ісландії» (Gu?mundur Andri Astra?sson v. Iceland), заява № 26374/18).

Тобто «закон», про який каже стаття 6 Конвенції, є не просто законодавством, пов`язаним із організацією і повноваженнями судових органів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia); від 25 жовтня 2011 року у справі «Річерд проти Польщі» (Richert v. Poland), заява № 54809/07; від 12 липня 2007 року у справі «Йоргич проти Німеччини» (Jorgic v. Germany)), але й будь-якими іншими внутрішньо-правовими нормами, недотримання яких робить неправомірною участь одного чи кількох суддів у розгляді справи (справа «Арчіл Панджикідзе та інші проти Грузії» (Archil Pandzhikidze and others v. Georgia), № 30323/02). Вислів «встановлений законом» стосується не лише правових підстав самого існування «суду», але й дотримання цим судом особливих правил, якими він має керуватись (там само), а також складу суду у кожній справі (рішення ЄСПЛ від 04 березня 2003 року у справі «Посохов проти Росії» (Posokhov v. Russia), заява № 63486/00; від 22 квітня 2010 року у справі «Фатуллаев проти Азербайджану» (Fatullayev v. Azerbaijan), заява № 40984/07; від 31 травня 2011 року у справі «Конталексис проти Грeції» (Kontalexis v. Greece), заява № 59000/08).

Відповідно до частин першої-третьої статті 14 ЦПК України в судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система. Позовні та інші заяви, скарги та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов`язковій реєстрації в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в день надходження документів. Визначення судді або колегії суддів (судді-доповідача) для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою у порядку, визначеному цим Кодексом (автоматизований розподіл справ).

Оскільки під час апеляційного розгляду встановлено порушення норм процесуального права під час розгляду справи судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування оскарженої ухвали, таку слід скасувати.

Згідно з пунктами 1, 2 та 4 розділу ІІІ Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20 серпня 2019 року № 814 (уредакції наказуДержавної судовоїадміністрації Українивід 17жовтня 2023року №485) (далі - Інструкція з діловодства в судах), визначення судді для розгляду конкретної справи здійснюється відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2020 року № 30 (далі - Положення про АСДС). Після завершення автоматизованого розподілу судові справи передаються судді (судді-доповідачу) для розгляду під підпис у загальному реєстрі судових справ або окремо складених реєстрах судових справ на кожного суддю (суддю-доповідача) у порядку визначеному в суді. Позовні заяви, справи, які надійшли з інших судів, подання, апеляційні скарги, заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, інші передбачені законодавством процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, реєструються в день їх надходження в порядку, установленому розділом II Інструкції.

Відповідно до підпунктів 2.3.1, 2.3.2 пункту 2.3 Положення про АСДС розподіл судових справ здійснюється в суді в день їх реєстрації, на підставі інформації, внесеної до автоматизованої системи, уповноваженою особою апарату суду, відповідальною за здійснення автоматизованого розподілу судових справ.

Визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється автоматизованою системою шляхом: автоматизованого розподілу судових справ під час реєстрації відповідної судової справи; пакетного автоматизованого розподілу судових справ після реєстрації певної кількості судових справ; розподілу судових справ шляхом передачі судової справи раніше визначеному у судовій справі судді; визначення складу суду з метою заміни судді (суддів); повторного автоматизованого розподілу судових справ. Збори суддів відповідного суду мають право визначати особливості автоматизованого розподілу судових справ у випадках, прямо передбачених цим Положенням.

Згідно з підпунктом 2.3.31 пункту 2.3 Положення про АСДС результатом автоматизованого розподілу судових справ є протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями відповідного суду, що автоматично створюється автоматизованою системою. Одночасно з протоколом автоматизованою системою автоматично формується звіт про автоматизований розподіл судової справи між суддями відповідного суду. Звіт містить такі відомості: дата та час початку автоматизованого розподілу; єдиний унікальний номер судової справи; номер провадження (за наявності); категорія судової справи (за наявності); коефіцієнт складності судової справи (за наявності); інформація про учасників судового процесу (кримінального провадження); інформація про визначення повноважень суддів; інформація про визначення головуючого судді (судді-доповідача) за випадковим числом; інформація про визначення складу колегії суддів (за наявності) за випадковим числом; версія автоматизованої системи; час закінчення автоматизованого розподілу; тривалість автоматизованого розподілу. Доступ для коригування протоколу та звіту щодо автоматизованого розподілу судової справи між суддями автоматично блокується автоматизованою системою. Доступ суддів до перегляду всіх протоколів та звітів автоматизованої системи щодо автоматизованого розподілу судової справи між суддями не може бути обмежений. Протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями роздруковується, підписується та додається до матеріалів судової справи.

Відповідно до підпунктів 2.3.44, 2.3.48 пункту 2.3 Положення про АСДС раніше визначеному в судовій справі головуючому судді (судді-доповідачу) передаються, зокрема, судові справи, за якими надійшли заяви (клопотання), пов`язані із виконанням судових рішень, передбачені статтями 368373, 378 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 117, 119121,121-2, 122 Господарського процесуального кодексу України, статтями 259264, 267 (крім частини дев`ятої статті 267) Кодексу адміністративного судочинства України, розділом 8 Кримінального процесуального кодексу України, статтею 304 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Результатом розподілу судової справи шляхом передачі судової справи раніше визначеному у судовій справі судді є протокол передачі судової справи раніше визначеному складу суду, що створюється в автоматизованій системі уповноваженою особою апарату суду. Протокол передачі судової справи раніше визначеному судді роздруковується, підписується та додається до матеріалів судової справи.

Вирішення питанняпро тимчасовеобмеження управі виїздуза межіУкраїни буловрегульовано положеннямистатті 377-1ЦПК України(вредакції,яка діяладо 15грудня 2017року),яка невходить допереліку статей,наведених у підпункті 2.3.44 пункту 2.3 Положення про АСДС, тобто подання з цього питання не може бути передане раніше визначеному в судовій справі головуючому судді (судді-доповідачу), а підлягає реєстрації в АСДС як самостійний процесуальний документ із формуванням протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями відповідного суду.

Засадами використанняавтоматизованої системидокументообігу судув Пустомитівськомурайонному судіЛьвівської області,які затверджені рішенням зборів суддів Пустомитівського районного суду Львівської області (протокол № 14 від 07.10.2015 року), а саме пунктом 5 визначено, що раніше визначеному в судовій справі головуючому судді передаються, зокрема, судові справи, за якими надійшли заяви (клопотання), пов`язані із виконанням судових рішень, передбачені статтями 368-373, 377-380, 383 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 259-267 (крім частини дев`ятої статті 267) Кодексу адміністративного судочинства України, статтею 535 Кримінального процесуального кодексу України, статтею 304 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Тобто, цим документом визначено, що судові справи,за якиминадійшли заяви(клопотання),пов`язанііз виконаннямсудових рішень,зокрема,передбачені статтями377-380Цивільного процесуальногокодексу України(тобтоі питання,вирішення якогопередбачено статтею377-1цього Кодексу)передаються раніше визначеному в судовій справі головуючому судді.

Проте, як зазначено у згаданому підпункті 2.3.2 пункту 2.3 Положення про АСДС, збори суддів відповідного суду мають право визначати особливості автоматизованого розподілу судових справ у випадках, прямо передбачених цим Положенням. Такі випадки передбачені підпунктами 2.3.13., 2.3.14. пункту 2.3. та пункту 4.2. цього Положення, які не передбачають можливості рішенням зборів суддів змінити процедуру передачі справи раніше визначеному головуючому (судді-доповідачу).

У матеріалах справи наявний протокол передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 23 серпня 2024 року.

Відтак, суд першої інстанції в складі судді Кукси Д. А. не є судом, встановленим законом, для розгляду подання приватного виконавця Ільчишин Л. В., адже цей суддя не визначений за наслідками автоматизовано розподілу справи в АСДС, відповідний протокол в матеріалах справи відсутній.

Подібний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 676/4863/22 (провадження № 61-9890св24).

Оскільки під час апеляційного розгляду встановлено обставини, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, оскаржену ухвалу слід скасувати.

Щодо розгляду подання приватного виконавця про тимчасове обмеженняу правівиїзду замежі України по суті.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно достатті 2Закону України«Про виконавчепровадження» виконавчепровадження здійснюєтьсяз дотриманням,зокрема,таких засад:1)верховенства права;3)законності;5)справедливості,неупередженості таоб`єктивності;6)гласності тавідкритості виконавчогопровадження;7)розумності строківвиконавчого провадження; 8)співмірності заходівпримусового виконаннярішень таобсягу вимогза рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець підчас здійсненнявиконавчого провадженнямає правовикликати фізичнихосіб,посадових осібз приводувиконавчих документів,що перебуваютьу виконавчомупровадженні. У разі якщо боржник без поважних причин не з`явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу (пункт 14 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

За приписами частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» боржник зобов`язаний: 1) утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; 2) допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; 3) за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронні гаманці в емітентах електронних грошей, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; 4) повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; 5) своєчасно з`являтися на вимогу виконавця; 6) надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець непізніше наступногоробочого дняз днянадходження донього виконавчогодокумента виноситьпостанову провідкриття виконавчогопровадження,в якійзазначає прообов`язок боржникаподати деклараціюпро доходита майноборжника,попереджає боржникапро відповідальністьза неподаннятакої деклараціїабо внесеннядо неїзавідомо неправдивихвідомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Згідно частини третьої статті 441 ЦПК України суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця (частина четверта статті 441 ЦПК України).

Відповідно до пункту 5частини першоїстатті 6 Закону «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він, зокрема, ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів

Для цього державні (приватні) виконавці мають право у передбачених законом випадках звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника фізичної особи чи керівника боржника юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів (пункт 19 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Отже, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - це певного виду санкція, яка може застосовуватися у зв`язку з ухиленням особи від виконання зобов`язання, зокрема, виконання судового рішення.

Поняття «ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

Критерій достатності вжитих боржником з метою належного виконання зобов`язання заходів визначається судом.

Відповідно до статті 3 Конституції України гарантування прав і свобод людини є основним обов`язком держави.

Згідно зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У справах «Стецов проти України» (рішення 11 травня 2021 року, заява № 5170/15) та «Гупало проти України» (рішення 01 грудня 2022 року, заява №33705/17) Європейський суд з прав людини констатував порушення пункту 2 статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на порушення права на свободу пересування та виїзду з країни. Європейський суд дійшов висновку, що до заявника були застосовані заходи, які не були достатньо обґрунтованими і не могли бути переглянуті до здійснення повної сплати заборгованості, у зв`язку з чим втручання у право заявника на виїзд з країни не було обґрунтованим та пропорційним обставинам.

Ураховуючи зазначене, обмеження права на свободу пересування та виїзду з країни має оцінюватися судом на предмет легітимної мети, співмірності та пропорційності.

Судом встановлено, що на виконанні у приватного виконавця Ільчишин Л. В. перебуває виконавче провадження ВП № 69751561 з примусового виконання виконавчого листа № 450/464/22, виданого 25 липня 2022 року Пустомитівським районним судом м. Львова.

31 серпня 2022 року приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, яку 01 вересня 2021 року скеровано боржнику для виконання, стягувачу до відома, що підтверджується списком № 21448 згрупованих поштових відправлень листів поданих в Львів-поштамт, та отримано останнім 03 вересня 2022 року.

01 вересня 2022 року приватним виконавцем з метою забезпечення повного фактичного виконання рішення суду, винесено постанови про арешт майна та про арешт коштів боржника, які надіслано відповідним установам для їх виконання. Відповідні обтяження зареєстровано приватним виконавцем у державних реєстрах.

Приватним виконавцем з`ясовано, що у боржника на відкритих в банківських установах рахунках відсутні грошові кошти.

Також за боржником не зареєстровано рухоме майно.

01 вересня 2022 року на адресу боржника направлено виклик приватного виконавця з`явитись до останнього 12 вересня 2022 року, що підтверджується списком № 21448 згрупованих поштових відправлень листів поданих в Львів поштамт, яка отримана боржником 03 вересня 2022 року. На вимогу приватного виконавця боржник не з`явився, що підтверджується актом приватного виконавця від 12 вересня 2022 року.

17 жовтня 2022 року на адресу боржника направлено виклик приватного виконавця з`явитись до останнього 28 жовтня 2022 року, що підтверджується списком № 26544 згрупованих поштових відправлень листів поданих в Львів поштамт, яка отримана боржником 19 жовтня 2022 року. На вимогу приватного виконавця боржник не з`явився, що підтверджується актом приватного виконавця від 28 жовтня 2022 року.

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 25 листопада 2022 року подання приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л. В. задоволено. Оголошено привід боржника ОСОБА_1 та вирішено доставити останню до приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л. В за адресою АДРЕСА_2 на 16 грудня 2022 року на 12 год 00 хв.

Ухвала суду органами поліції не виконана, привід боржника до приватного виконавця не здійснено.

25 липня 2024 року приватним виконавцем повторно винесено постанову про арешт коштів разом із запитом про залишок грошових коштів на рахунку (рахунках), що відкриті у банку та скеровано в банки України для виявлення рахунків боржника-фізичної особи. Згідно електронної відповіді банків у боржника наявний відкритий рахунок в АТ «Універсал Банк», який остання відкрила 08 липня 2024 року, однак кошти на такому відсутні.

25 липня 2024 року на адресу боржника направлено виклик приватного виконавця з`явитись до останнього 01 серпня 2024 року, що підтверджується списком № 25.07.2024 згрупованих поштових відправлень листів поданих в Львів поштамт, яка не отримана боржником.

01 серпня 2024 року на адресу боржника направлено виклик приватного виконавця з`явитись до останнього 08 серпня 2024 року, що підтверджується списком № 01.08.2024 згрупованих поштових відправлень листів поданих в Львів поштамт, яка отримана боржником 09 серпня 2024 року.

На вимоги приватного виконавця боржник не з`явився, що підтверджується актами приватного виконавця від 01 серпня 2024 року та від 08 серпня 2024 року.

Боржник документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон.

Перевіряючи обґрунтованість подання, колегія суддів вважає, що матеріали цивільної справи містять достатньо доказів та обґрунтувань того, що приватним виконавцем вчинено усі належні дії по виконавчому провадженню ВП № 679751561 у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження» з метою виконання рішення суду, проте боржник ухиляється від виконання рішення суду та не вживає заходів щодо виконання такого, на виклики приватного виконавця не з`являється, декларацію про доходи та майно боржника не подав.

Також колегія суддів вважає, що тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України не порушуватиме її прав як боржника, передбачених статтею 33 Конституції України та статтею 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки передбачене законодавством України, а застосування такого обмеження зумовлене ухиленням від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, яке, незважаючи на те, що набрало законної сили, не виконується впродовж більш як 3 років.

В контексті зазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, а доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду.

Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення, або змінити рішення.

За приписами частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду, оскаржувану ухвалу слід скасувати, прийняти нове судове рішення про задоволення заяви про заміну сторони виконавчого провадження.

Враховуючи викладене, оскаржувану ухвалу слід скасувати, прийняти нове судове рішення, яким подання приватного виконавця задовольнити.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд, відповідно, змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, з огляду на положення пункту 16 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», згідно з якими судовий збір не справляється за подання позовної заяви, апеляційної скарги у справах про тимчасове обмеження права громадян України на виїзд за межі території України, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 382 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Львівського області Ільчишин Любові Володимирівни задовольнити.

Ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 серпня 2024 року скасувати, прийняти нове судове рішення.

Подання приватного виконавця виконавчого округу Львівського області Ільчишин Любові Володимирівни про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника фізичної особи за межі України задовольнити.

Тимчасово обмежити у праві виїзду ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) за межі Українибез вилучення паспортного документа шляхом заборони перетинати державний кордон України до виконання своїх зобов`язань, покладених на неї наказом №450/464/22, виданим 25 липня 2022 року Пустомитівським районним судом Львівської області про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь кредитної спілки «Кредо» заборгованості за кредитним договором № 4346А від 10 грудня 2020 року в загальному розмірі 449659 грн 68 коп., з яких: 255418 грн 47 коп. основна сума боргу; 175227 грн 90 коп. відсотки за користування кредитом; 19013 грн 31 коп. сума подвійної процентної ставки; а також стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь кредитної спілки «Кредо» понесених позивачем судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 6 744 грн 90 коп., а саме, по 3 372 грн 45 коп. з кожного.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Головуючий С.М. Копняк

Судді: С.М. Бойко

А.В. Ніткевич