Постанова

від 30.01.2025 по справі 688/1911/24

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2025 року

м. Хмельницький

Справа № 688/1911/24

Провадження № 22-ц/820/81/25

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Янчук Т.О. (суддя-доповідач),

Грох Л.М., Ярмолюка О.І.,

секретаря: Ковальової А.І.,

учасники справи: апелянт ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 14 жовтня 2024 року (суддя Березюк Н.П.) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: виконавчий комітет Шепетівської міської ради як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав,

в с т а н о в и в:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: виконавчий комітет Шепетівської міської ради як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що 18 квітня 1996 року позивач зареєстрував шлюб з відповідачкою, від якого мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Більше чотирьох років сторони проживають окремо, відповідачка перебуває за межами України, син проживає разом з позивачем, вихованням та утриманням сина позивач займається самостійно. Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 січня 2024 року шлюб між сторонами розірвано. З часу припинення шлюбних стосунків відповідачка не цікавиться життям сина, його розвитком, матеріально його не забезпечує, з сином контактів не підтримує, не телефонує, не виявляє бажання спілкуватися з ним та приймати участь у його вихованні. Також відповідачка уникає зустрічей із ним, на його телефонні дзвінки не відповідає, не цікавиться його успіхами, станом здоров`я, не піклується про духовний та фізичний розвиток, не забезпечує харчуванням, медичним доглядом. Сину виповнилося п`ятнадцять років, у нього немає до матері жодних почуттів, оскільки матір з ним не зустрічається. Всі питання щодо виховання сина вирішуються позивачем самостійно без участі та підтримки з боку відповідачки. Вважає, що відповідачка ухиляється від виховання дитини, свідомо нехтує своїми обов`язками, що свідчить про відсутність серйозного ставлення до своїх материнських обов`язків, що є підставами для позбавлення матері дитини батьківських прав. З урахуванням зазначеного, просив суд позбавити батьківських прав ОСОБА_5 відносно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 14 жовтня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Попереджено ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання та утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і покладено на орган опіки та піклування виконавчого комітету Шепетівської міської ради контроль за виконанням нею батьківських обов`язків.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів винної поведінки відповідачки щодо ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню сина, а позбавлення її батьківських прав є крайнім заходом впливу. Судом не встановлено, що мати ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, а сам факт перебування відповідачки за межами України не є таким доказом. За таких обставин суд дійшов висновку щодо попередження відповідачки про необхідність змінити ставлення до виховання сина. При цьому суд першої інстанції не погодився з висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Шепетівської міської ради про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки в ньому відсутні об`єктивні дані про те, що позбавлення матері батьківських прав відповідатиме інтересам неповнолітньої дитини та що такі заходи призведуть до безумовного покращення життя дитини.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, щосудом першої інстанції надано неналежну правову оцінку щодо відмови відповідачки від будь-якої участі у вихованні та наданні матеріальної допомоги сину. Відповідачка більше ніж п`ять років проживає за межами України, з сином не спілкується, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться його успіхами, станом здоров`я. На думку апелянта ключовими та достатніми доказами для позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 є рішення про розірвання шлюбу, висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 , а також письмова згода відповідачки на позбавлення батьківських прав.

Відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників по справі не надходило.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник адвокат Рівнячок Л.С. підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Надійшла заява від відповідачки щодо розгляду справи без її участі, не заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.

Третя особа виконавчий комітет Шепетівської міської ради як орган опіки та піклування в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Надійшла заява про розгляд справи без участі представника третьої особи.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

Частиною 1статті 375 ЦПК Українивстановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною 1статті 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційний суд вважає, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Заочним рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 січня 2024 року, яке набрало законної сили 22 березня 2024 року, шлюб між сторонами розірвано.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Шепетівського міськрайонного управління юстиції Хмельницької області.

Відповідно до листа виконавчого комітету Шепетівської міської ради від 06 травня 2024 року №03-16/1695 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 з квітня 2023 по січень 2024 року працював оператором у ТОВ «КАТМА ГРУП», за вказаний період отримав заробітну плату у розмірі 106544,20 грн, з січня 2024 року працює оператором у товаристві з обмеженою відповідальністю «ТНТ ГРУП», за період з січня по березень 2024 року отримав заробітну плату у розмірі 20841,21 грн, також працює оператором у ТОВ «КАТМА ГРУП» за сумісництвом, та з січня по березень 2024 року отримав заробітну плату у розмірі 5415,22 грн, що підтверджується довідками про доходи від 19 квітня 2024 року.

Згідно з характеристикою, виданою 19 квітня 2024 року ТОВ «ТНТ ГРУП» за місцем роботи ОСОБА_1 характеризується як дисциплінований працівник, допомагає колегам по роботі. За характером емоційний, компанійський, порушень трудової дисципліни не допускає, до дисциплінарної відповідальності не притягувався.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Шепетівської міської ради від 12.04.2024 №03-28/1426 орган опіки та піклування вважає недоцільним позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час прийняття висновку органом опіки та піклування враховано, твердження ОСОБА_1 про те, що син проживає з ним, мати життям сина та його розвитком не цікавиться, в достатній мірі матеріально не забезпечує, не виявляє бажання спілкуватися та брати участь у вихованні. Неповнолітній ОСОБА_1 повідомив, що не спілкується з матір`ю, вона йому не телефонує, подарунків не надсилає. ОСОБА_5 у своїй заяві, поданій через соціальні мережі, підтвердила, що понад чотири роки перебуває за межами України, вихованням та утриманням сина не займається, має намір створити нову сім`ю, не заперечує проти позбавлення батьківських прав. У висновку зазначено, що ОСОБА_1 не надав достатньо документів, які б підтвердили факт ухиляння ОСОБА_3 від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню сина, а відмова батьків від дитини є неправозгідною та суперечить моральним засадам суспільства.

Із заяви ОСОБА_3 від 09 квітня 2024 року, поданої на адресу міського голови, слідує, що вона проживає за межами України, вихованням та утриманням сина не займається, проживає роздільно з колишнім чоловіком, має намір створити нову сім`ю та не заперечує проти позбавлення її батьківських прав.

Актом обстеження житлово-побутових умов неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складеним 10 травня 2024 року, встановлено, що він проживає з батьком. Матері дитини та її речей на час проведення обстеження у будинку не було. Сім`я проживає в частині приватного будинку загальною площею 97,5 кв.м, житлова площа помешкання становить 64 кв.м. Неповнолітній має окрему кімнату, у будинку одна кімната обладнана під спортзал для занять дитини. Помешкання з усіма зручностями, облаштоване необхідними меблями, побутовою та цифровою технікою. В кімнатах чисто, охайно, в достатній кількості наявні продукти харчування та готова їжа. Батько здійснює належне утримання та виховання сина.

24 вересня 2024 року орган опіки та піклування надав висновок відповідно до якого вважає доцільним позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав щодо неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з частиною третьоюстатті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина першастатті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини сьомоїстатті 7 СК Українидитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установленихКонституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованоюПостановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII(далі Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Відповідно до частин першої-четвертоїстатті 150 СК Українибатьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Згідно з частиною першоюстатті 155 СК Україниздійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першоюстатті 164 СК України.

Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно достатті 165 СК Україниправо на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_7 як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 посилалася на те, що відповідачка не бере участі у вихованні сина та не цікавиться його життям, більше чотирьох років проживає за межами України.

Таким чином, правовою підставою для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав позивач визначає пункт 2 частини першоїстатті 164 СК України.

Тлумачення пункту 2 частини першоїстатті 164 СК Українидозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до частини першоїстатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі №686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі №357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі №522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі №760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі №638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі №545/560/21).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантованістаттею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі №760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі №753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі №552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі №300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі №213/2822/21.

Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідачки ОСОБА_3 батьківських прав.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення її батьківських прав, покладено на позивача, проте позивачем таких доказів не було надано ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду.

Аналізуючи наданий органом опіки та піклування виконавчого комітету Шепетівської міської ради висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 апеляційний суд не може з ним погодитись, оскільки цей висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав.

Висновок не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідачку як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

При цьому апеляційний суд зауважує, що позивач ОСОБА_1 при розгляді спору не довів суду, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дитини.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_3 не виносилися попередження про неналежне виконання батьківських обов`язків і її поведінка не була предметом розгляду компетентних органів.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що із урахуванням якнайкращих інтересів дітей, позов про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_4 не підлягає задоволенню. Однак, ОСОБА_3 судом першої інстанції правильно попереджено про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і покладено на орган опіки та піклування виконавчого комітету Шепетівської міської ради контроль за виконанням нею батьківських обов`язків.

Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. У свою чергу у цій справі, з урахуванням доказів, які є в матеріалах справи, в найкращих інтересах дітей зберегти зв`язок між матір`ю та сином, не позбавляючи відповідачку батьківських прав щодо неповнолітнього ОСОБА_4 .

Як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких обставин у справі не встановлено.

Щодо посилань апелянта про визнання відповідачкою позовних вимог та не заперечення проти позбавлення її батьківських прав, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною першоюстатті 206 ЦПК Українипозивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до частини четвертоїстатті 206 ЦПК Україниу разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує /судовий розгляд.

Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову (постанови Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі№675/2136/19, від 29 листопада 2023 року у справі №607/15704/22).

Колегія суддів зазначає, що заява відповідачки, в якій вона відмовлялася від батьківських прав на дитину та визнавала позов про позбавлення її батьківських прав,не може слугувати підставою для задоволення позову, з огляду на те, що відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства (ч. 3ст. 155 СК України) та не відповідає інтересам дитини.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховним Судом у постанові від 10 листопада 2023 року справі №401/1944/22.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, має бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року).

Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно достатті 375 ЦПК Україниє підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для розподілу судових витрат не вбачається.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 14 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 03 лютого 2025 року.

Судді: Т.О. Янчук

Л.М. Грох

О.І. Ярмолюк