Постанова

від 03.02.2025 по справі 761/1695/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/1695/22

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/1731/2025

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 лютого 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мельника Юрія Віталійовича на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 січня 2023 року (суддя Рибак М.А.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Національної академії державного управління при Президентові України, правонаступником якої є Київський національний університет імені Тараса Шевченка,про стягнення заборгованості по заробітній платі,

встановив:

у січні 2022 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Національної академії державного управління при Президентові України середнього заробітку за час затримки розрахунку до дня ухвалення рішення суду (станом на 31 грудня 2021 року у розмірі 234 752,10грн), інфляційні збитки - 110 343,04грн та три проценти річних - 43 806,65грн.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що з 31 серпня 2016 року по 5 квітня 2019 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем. 5 квітня 2019 року Указом Президента України він був звільнений з посади президента Національної академії державного управління при Президентові України. Рішенням Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 9901/226/19, яке набрало законної сили 19 червня 2020 року, визнано протиправним та скасовано Указ Президента України від 5 квітня 2019 року про його звільнення та поновлено його на посаді президента Національної академії державного управління при Президентові України з 6 квітня 2019 року.

Позивач посилався на те, що відповідач не виконав рішення про поновлення його на роботі та не виплатив середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 6 квітня 2019 року по 19 травня 2020 року, тому рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 6 серпня 2021 року у справі № 761/36033/20, яке набрало законної сили 21 грудня 2021 року, стягнуто з Національної академії державного управління при Президентові України на його користь середній заробіток за 544 дні вимушеного прогулу у розмірі 880 752,12грн.

Позивач вважав, що за період з 6 квітня 2019 року по 31 грудня 2021 року кількість робочих днів становить 689 днів, тому заборгованість із заробітної плати становить 234 752грн 10коп.

Також позивач зазначав, що відповідно до положень ст. 34 Закону України «Про оплату праці» він має право на отримання компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати у розмірі 110 343грн 04коп. та відповідно до положень частини 2 статті 625 ЦК України має право на отримання 3% річних у розмірі 43 806грн 65коп.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23 січня 2023 року позов задоволено частково, стягнуто з Національної академії державного управління при Президентові України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 228 276,18грн та судовий збір у розмірі 2 282,76грн. В іншій частині позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Мельник Ю.В. просить частково змінити рішення суду і ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат, пов`язаних із несвоєчасною виплатою заробітної плати у розмірі 110 343,04грн, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

Представник позивач зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив позивачу у стягненні інфляційних втрат, посилаючись на не застосування до трудових правовідносин положень ст. 625 ЦК України, оскільки ним заявлялась позовна вимога про стягнення інфляційних втрат на підставі ст. 34 Закону України «Про оплату праці».

Постановою Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2023 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 січня 2023 року скасовано, провадження у справі закрито, роз`яснено позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Ухвалою Верховного Суду від 9 січня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Мельника Ю.В., задоволено клопотання ОСОБА_1 про залучення правонаступника відповідача, залучено до участі у справі Київський національний університет імені Тараса Шевченка як правонаступника відповідача Національної академії державного управління при Президентові України.

Постановою Верховного Суду від 19 червня 2024 року постанову Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2023 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Відповідно до положень частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що рішенням Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 9901/226/19, яке набрало законної сили 19 червня 2020 року, визнано протиправним та скасовано Указ Президента України від 5 квітня 2019 року № 105/2019 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади президента Національної академії державного управління при Президентові України» та поновлено ОСОБА_1 на посаді президента Національної академії державного управління при Президентові України з 6 квітня 2019 року. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді президента Національної академії звернуто до негайного виконання.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 6 серпня 2021 року встановлено, що рішення Верховного Суду від 19 травня 2020 року не виконане, тому відповідно до положень статей 235 та 236 КЗпП України з Національної академії державного управління при Президентові України на користь ОСОБА_1 стягнуто за 544 робочих днів вимушеного прогулу 880752,12грн.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджував, що рішення суду про його поновлення на роботі відповідачем не виконано, а вимушений прогул за період з 6 квітня 2019 року по 31 грудня 2021 року становить 689 робочих днів.

Під час касаційного розгляду даної справи відповідачем суду надана копія наказу Міністерства освіти і науки України № 508-к від 24 грудня 2021 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді президента Національної академії державного управління при Президентові України з 6 квітня 2019 року.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано доказів виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі, однак у періоді з 6 квітня 2019 року по 1 січня 2022 року 685 робочих днів, а не 689, як визначено позивачем.

Рішення суду в цій частині не оскаржується, тому відповідно до положень частини 1 статті 367 ЦПК України не є предметом апеляційного перегляду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, суд першої інстанції виходив з того, що положення частини 2 статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин.

Такий висновок суду першої інстанції ґрунтується на нормах матеріального права та правових висновках Верховного Суду.

Разом з цим, суд першої інстанції не звернув увагу, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат заявлені позивачем на підставі положень статті 34 Закону України «Про оплату праці».

Статтею 34 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 визначив, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України «Про оплату праці».

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Частиною 1 статті 115 КЗпП України визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Частина 5 статті 95 КЗпП України передбачає, що заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Згідно статті 33 Закону України «Про оплату праці», в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня

2003 р. № 1078.

У статті 2Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі. Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об`єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення.

Пунктом 2 Порядку передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (посадовими окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.

Згідно пункту 3 Порядку, до об`єктів індексації, визначених у пункті 2, не відносяться, зокрема, виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати.

За обставинами даної справи встановлено, що ОСОБА_1 після ухвалення Верховним Судом рішення про його поновлення на роботі, не працював, свої трудові обов`язки не виконував, так як не був поновлений на роботі до 24 грудня 2021 року.

Отже, ОСОБА_1 заробітну плату не отримував.

Відповідно до вимог ст. 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Таким чином, ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час, коли відповідач не виконував рішення суду про його поновлення на роботі, тобто вказана виплата обчислюється із середньої заробітної плати, а відтак індексації не підлягає.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги про стягнення індексації заробітної плати задоволенню не підлягають, однак з інших підстав, тому рішення суду в цій частині підлягає зміні у редакції цієї постанови.

Апеляційна скарга не містить доводів незаконності рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних, тому колегія суддів рішення суду в цій частині не переглядає.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія судів вважає, що вирішуючи позовні вимоги про стягнення інфляційних

збитків (стягнення індексації заробітної плати), суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, тому рішення суду підлягає зміні в цій частині.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мельника Юрія Віталійовича задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 січня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних збитків (індексації заробітної плати) змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук