Постанова

від 29.01.2025 по справі 620/12168/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/12168/24 Суддя (судді) першої інстанції: Дар`я ВИНОГРАДОВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: Бєлової Л.В.,

суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,

за участю секретаря судового засідання: Керімова К.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області щодо неприйняття заяви та рішення за результатами розгляду заяви громадянина російської федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 29.07.2024;

зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області прийняти заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ Україні від 07.09.2011 №649 та надати рішення за результатами розгляду заяви від 29.07.2024.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області щодо неприйняття заяви та рішення за результатами розгляду заяви громадянина російської федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 29.07.2024.

Зобов`язано Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області прийняти заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ Україні від 07.09.2011 № 649 та надати рішення за результатами розгляду заяви від 29.07.2024.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує, що суд першої інстанції не дослідив усіх питань що стосувались повернення позивачу заяви про визнання біженцем, що свідчить про недотримання судом принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи.

Також апелянт наголошує на тому, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не здійснив аналіз статті 9 Конвенції про статус біженців 1951 року та не взяв до уваги доводи УДМС у Чернігівській області щодо підстав для її застосування в спірних правовідносинах.

Апелянт вважає, що зобов`язання судом першої інстанції УДМС у Чернігівській області надати рішення за результатами розгляду заяви від 29.07.2024 є передчасним, оскільки заява позивача до попереднього розгляду не приймалася та судом не з`ясовувалося питання відповідності дій Управління вимогам законодавства на етапі попереднього розгляду заяви.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

У відзиві позивач зазначає, що відповідач листом від 15.08.2024 повідомив позивача про розгляд його заяви в порядку, визначеному Законом України «Про звернення громадян», незважаючи на подання позивачем заяви на підставі Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Тобто, відповідач розглянув заяву всупереч спеціальної процедури, передбаченої Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України №649 від 07.09.2011.

Позивач стверджує, що посилання відповідача на постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23.09.2024 у справі №380/18756/22 є безпідставним, оскільки висновки Верховного Суду, викладені у вказаній справі, є нерелевантними до справи, яка розглядається, адже у справі, яка розглянута Верховним Судом, орган міграційної служби прийняв рішення, яке передбачено Законом і предметом оскарження було надання оцінки такому рішенню. Натомість, у справі, що розглядається, відповідач не прийняв жодного з рішень, передбачених Законом, чим допустив протиправну бездіяльність, що правильно встановлено судом першої інстанції.

Після надходження матеріалів справи до суду, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 29 січня 2025 року.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2025 року задоволено заяву відповідача про участь його представника у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Представник відповідача у судовому засіданні у режимі відеоконференції підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Представник позивача у судовому засіданні заперечила проти доводів апеляційної скарги, просила її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , є громадянином російської федерації, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с.15).

03.08.2017 позивачем отримано посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 (зворот а.с.15).

15.03.2016 позивачем отримано посвідчення водія № НОМЕР_3 (а.с.16).

20.06.2024 ОСОБА_1 затримано працівниками Державної прикордонної служби України під час спроби незаконного перетину держаного кордону України на виїзд до Угорщини поза пунктами пропуску через державний кордон.

21.06.2024 рішенням Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби України № 18 скасовано позивачу дозвіл на імміграцію на підставі пункту 5-5 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 № 2491-III, оскільки його затримано під час спроби незаконного перетинання державного кордону України, та скасовано видану на підставі цього дозволу посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 03.08.2017.

21.06.2024 начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 прийнято рішення про примусове видворення позивача за межі території України.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.06.2024 у справі 303/5363/24 затримано громадянина російської федерації ОСОБА_1 з метою забезпечення примусового видворення за межі території України строком 6 (шість) місяців, а саме до 20.12.2024 (а.с.51-55).

29.07.2024 Чернігівський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні засобами системи електронного документообігу «Мегаполіс» звернувся до Управління Державної міграційної служби України із листом, щодо звернення позивача із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та доданими до неї додатками (а.с.42-69).

Листом від 15.08.2024 № 7401.6-4597/74.2-24 відповідач розглянув звернення від 29.07.2024. Позивачу надано роз`яснення стосовно передбаченого законодавством порядку та строків звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та повернуто вищезазначену заяву-анкету (а.с.70-71).

Листом від 20.08.2024 № 7477.5/236-24 ПТПІ повідомило, що лист-відповідь від 15.08.2024 № 7401.6-4597/74.2-24, а також додані до неї додатки вручені ОСОБА_1 20.08.2024 о 15:30, про що свідчить його особистий підпис (а.с.73).

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, звернувся до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що відповідачем вчинено протиправну бездіяльність, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом у порядку, визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил № 649.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Згідно з частиною першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року № 3671-VI.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 3671-VI) біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

При цьому, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (п.13 ч.1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

Згідно з ч.ч. 1, 2, 5 статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

У силу статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Відповідно до ч.1 статті 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Частиною 7 статті 7 Закону встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Відповідно до ч.ч.1, 6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребуються додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Частиною одинадцятою статті 9 Закону передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Виходячи зі змісту статті 10 Закону спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у відповідача наявний обов`язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.

З матеріалів справи вбачається, що після аналізу даних зазначених у заяві-анкеті позивача від 29.07.2024, відповідачем надіслано позивачу лист від 15.08.2024 № 7401.6-4597/74.2-24 у порядку Закону України «Про звернення громадян».

Разом із тим, Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначає наступні етапи щодо заяви про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту:

- подання заяви про визнання біженцем або особи, що потребує додаткового або тимчасового захисту, та її прийняття уповноваженим органом (ч.6 ст. 5 Закону №3671-VI);

- оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Даний етап включає попередній (формальний) розгляд заяви, без розгляду заяви по суті (статті 7-8 Закону № 3671-VI);

- безпосередньо розгляд заяви по суті та прийняття рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (статті 9-10 Закону № 3671-VI).

Варто зазначити, що статтею 8 вказаного Закону передбачається безпосередня реєстрація заяви-анкети та формування справи, за результатом чого (триває 15 робочих днів з моменту реєстрації заяви-анкети) приймається рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання.

На цьому етапі, згідно з частиною 6 статті 8 зазначеного Закону, - фактично здійснюється відхилення очевидно необґрунтованих заяв, тобто тих, де відсутні обставини, що вказані в пункті 1 чи 13 статті 1 Закону № 3671-VI, а також, якщо особа видає себе за іншу, або якщо раніше особа вже зверталась з такою заявою.

Згідно зі статті 9 Закону № 3671-VI передбачається безпосередній розгляд документів - визначення обставин, за якими здійснюється звернення, розгляд їх на предмет обґрунтованості та прийняття безпосереднього рішення про надання або відмову в наданні статусу - згідно поданої заяви. Саме в рамках проведення вказаного розгляду вже приймається рішення по суті поданої заяви - надання або відмова в наданні статусу.

Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884 (далі - Правила № 649).

Відповідно до пункту 2.1 Правил №649 уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом: а) встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1); в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви; є) проводить дактилоскопію заявника; ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи; з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

Згідно з пунктом 2.2 та 2.4. розділу ІІ Правил №649 рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.

У разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС:

-видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3);

- під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.

Матеріали справи не містять ані рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ані рішення (наказу) про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнятих за результатами розгляду заяви позивача від 29.07.2024.

Крім того, відповідач у судовому засіданні суду апеляційної інстанції визнав, що рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до статті 5 Закону відносно позивача не приймалося.

При цьому, форма заяви-анкети позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідає бланку, передбаченому Правилами № 649, що не заперечується відповідачем.

За такого правового врегулювання та обставин справи, суд першої інстанції правильно зазначив, що саме рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є індивідуальним правовим актом у формі наказу міграційного органу.

Відсутність же належним чином оформленого рішення відповідача про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не зважаючи на факт надіслання відповідачем позивачу листа від 15.08.2024 № 7401.6-4597/74.2-24, свідчить про те, що міграційний орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що лист відповідача від 15.08.2024 № 7401.6-4597/74.2-24 у відповідь на заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за змістом та формою не може вважатися «рішенням про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» у розумінні Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а тому відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви позивача від 29.07.2024 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Отже, оскільки лист відповідача не є рішенням про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, то в спірному випадку має місце допущення відповідачем саме протиправної бездіяльності, яка полягає у неприйнятті ним відносно позивача жодного з тих рішень, які передбачені Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» у визначений законом строк. У зв`язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності зобов`язати відповідача прийняти заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ Україні від 07.09.2011 № 649 та надати рішення за результатами розгляду заяви від 29.07.2024.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції передчасно зобов`язав УДМС у Чернігівській області надати рішення за результатами розгляду заяви від 29.07.2024, оскільки заява позивача до попереднього розгляду не приймалася, колегія суддів не враховує, адже суд першої інстанції зобов`язав відповідача надати рішення не по суті розгляду заяви, яке передбачено п. 6.5 розділу VІ Порядку № 649, а рішення, яке приймається на стадії прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, згідно з положеннями розділу ІІ Порядку № 649.

Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі №120/3657/20-а зазначив наступне: «…нормами чинного законодавства визначено наступні варіанти поведінки суб`єкта владних повноважень, до якого надійшла заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а саме: прийняття територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом.».

Також колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про те, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не здійснив аналіз статті 9 Конвенції про статус біженців 1951 року, оскільки питання щодо застосування до спірних правовідносинах вказаної статті Конвенції повинно досліджується безпосередньо під час розгляду заяви по суті та прийняття рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (статті 9-10 Закону № 3671-VI). Як зазначалось, рішення по суті заяви відповідач не ухвалював.

Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 03 лютого 2025 року.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді В.О. Аліменко,

Н.В. Безименна