Ухвала

від 03.02.2025 по справі 609/122/25

ШУМСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 609/122/25

2-з/609/1/2025

03 лютого 2025 року суддя Шумського районного суду Тернопільської області Катерняк О.М., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви, -

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернулася до Шумського районного суду Тернопільської області із заявою про вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви про визначення місця проживання малолітніх дітей разом з матір`ю, зазначивши в якості осіб, які можуть отримати статус учасника справи: відповідача ОСОБА_2 , третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба в справах дітей Шумської міської ради Тернопільської області.

У заяві про вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви, заявниця просила суд вжити заходи щодо забезпечення позову шляхом повернення дитини ОСОБА_3 за місцем його попереднього проживання (до 15.01.2025) разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Заяву обґрунтовано тим, що заявниця перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 , зареєстрованим Каланчацьким відділом ДРАЦС у Скадовському районі Херсонської області Південного МУ МЮ (м. Одеси). У шлюбі подружжя має двоє дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

24 лютого 2022 року у зв`язку з повномасштабним вторгненням на територію України, заявниця разом з 8-місячним сином ОСОБА_5 , чоловіком та його батьками вимушена була виїхати в безпечні регіони. Населений пункт її постійного проживання селище Каланчак, Херсонської області і до тепер перебуває під тимчасовою окупацією. З того часу заявниця з чоловіком практично разом не проживали, окрім не тривалих періодів. Син ОСОБА_5 , а в подальшому і донька ОСОБА_6 постійно проживали із заявницею окремо від чоловіка та його родини, мама самостійно займалась їх вихованням, лікуванням, навчанням, тобто належним чином виконувала материнські обов`язки.

Останнім часом стосунки із чоловіком стали нестерпними, що виражається у грубості, маніпулюванні з його сторони відібранням дітей. Розуміючи, що у заявниці наразі відсутня підтримка рідних, які залишились на окупованій території, чоловік та його матір постійно провокували її на конфліктні ситуації, звинувачували в бажанні вивезти дітей на окуповані території.

Так, 15 січня 2025 року чоловік з`явився за місце мешкання заявниці з ознаками алкогольного сп`яніння, маючи збуджений стан, неадекватну поведінку та без її згоди забрав сина з місця їх проживання, не реагуючи на її законні вимоги щодо повернення дитини. Відтоді син не відвідує дитячий садочок та проживає з батьком. Бажання заявниці мирним шляхом вирішити питання результатів не дало, а навпаки чоловік разом з своєю матір`ю чинить будь-які перешкоди у спілкуванні та побаченнях заявниці з сином. 22 січня 2025 року під час перебування заявниці за адресою проживання чоловіка та проведення часу із сином, почали чинити активні дії, перешкоджаючи її перебуванню з дитиною, викликали працівників поліції, які не приховуючи своїх дружніх відносин з чоловіком, склали на заявницю терміновий заборонний припис та протоколи про адміністративне правопорушення за ст. 173-2 КУпАП, визнавши потерпілими чоловіка, його матір та дітей заявниці.

Заявниця вважає, що примусове відібранням відповідачем сина він неї негативно впливає на його психічний стан, оскільки до виникнення спору діти весь час проживали з матір`ю. Вказує, що у таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання дітей, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з матір`ю, повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від матері. Наразі відсутність стабільних контактів заявниці з сином, зміни його сталого та звичного місця проживання, дійсно створює загрозу втрати безпосереднього емоційного контакту дитини з мамою, що в подальшому може призвести до психічного розладу. При цьому жодних обставин або належних чи допустимих доказів, які б унеможливлювали проживання сина з мамою та перешкоджали б нормальному розвитку дитини не існує. Тому забезпечення позову є необхідним у спірних правовідносинах із дотриманням вимог законодавства, якщо врегульовано правовий механізм забезпечення позову.

З огляду на вищезазначене, оскільки невжиття заходів забезпечення позову з врахуванням віку дитини та зміни сталого, звичного режиму життя, може призвести до фактичної неможливості виконання рішення суду з причин повного (остаточного) розриву психологічних та емоційних зв`язків між матір`ю та сином, вважає, що заява про забезпечення позову шляхом повернення дитини ОСОБА_7 за попереднім місцем проживання разом з матір`ю є таким, що відповідає інтересам дитини, а відтак просить вжити таких заходів забезпечення позову.

В судове засідання сторони не викликалися.

Суд, розглянувши заяву та матеріали заяви, вважає, що така заява про забезпечення позову підлягає до задоволення, виходячи із наступних підстав.

У відповідності до положень частини 1ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Судом на підставі частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК), у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Судом встановлено, що 15 липня 2021 року Каланчацьким відділом ДРАЦС у Скадовському районі Херсонської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , про що складено відповідний актовий запис за №39, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 .

Копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданим 15 липня 2021 року Каланчацьким відділом ДРАЦС у Скадовському районі Херсонської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) підтверджується, що ІНФОРМАЦІЯ_3 в місті Херсон народився ОСОБА_3 , батьками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Крім того, відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого Снятинським відділом ДРАЦС у Коломийському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції слідує, що ІНФОРМАЦІЯ_4 в місті Снятин Коломийського району Івано-Франківської області народилась ОСОБА_4 , батьками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Висновком оцінки сім`ї за соціальною карткою №352 ОСОБА_1 , яка проводилась з 28.01.2025 по 30.01.2025 стосовно стану задоволення потреб дитини ОСОБА_4 та Актом оцінки потреб сім`ї від 28.01.2025, наданими директором комунальної установи «Центр надання соціальних послуг» Шумської міської ради підтверджується, що потреби дитини задовольняються в повній мірі, батьківський потенціал дозволяє задовольняти потреби дітей в повній мірі, фактори сім`ї та середовища є позитивними.

З довідки Шумського ясла-садка «Сонечко» від 24.01.2025 №01-14/03 вбачається, що ОСОБА_3 в період з 18.12.2023 по 15.01.2025 регулярно відвідував даний освітній заклад, якого приводила та забирала мати ОСОБА_1 . З 16.01.2025 дитина жодного разу не була в закладі.

Інші документи, додані до заяви про забезпечення позову, а саме: довідки з КНП Шумської міської ради «Шумський міський центр первинної медико-санітарної допомоги», довідка з Княженського закладу дошкільної освіти «Джерельце» Снятинської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області, довідка з КНП «Снятинський центр ПМСД» підтверджують належне виконання заявницею материнських обов`язків, не містять доказів та підстав, які б унеможливлювали проживання сина із заявницею чи перешкоджали би нормальному розвитку дитини.

Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно до ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частина перша статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.141 Сімейного Кодексу України передбачено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей.

Відповідно до частини 1 статті 160 Сімейного кодексу Українимісце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Згідно з частиною 1 статті 161 Сімейного кодексу Україниякщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

За змістом ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини та ч.ч. 7, 8 ст. 7 СК України в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами,першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з положеннями ст. 9 зазначеної Конвенції, держави-учасниці забезпечують те, щобдитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню,за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

При цьому поняття розлучення слід тлумачити з огляду на право одного з батьків на спілкування з дитиною та обов`язок другого батька надати можливість для такого спілкування.

Крім того, відповідно до положень принципу № 7 абз. 2 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією № 1385 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, на кому лежить відповідальність за його навчання: ця відповідальність лежить перш за все на батьках.

Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (Заява N 31111/04) зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага ( рішення у Справі Оlssonv. Sweden №2 від 27 листопада 1992 року), і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.Зокрема,стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини(рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року, п. 78).

Як передбачено ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини(ч.ч.1,2 ст. 155 СК України).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 162 СК України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя таздоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

У принципі 6 Декларації прав дитини прийнята резолюцією 1386 (XIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, вказано, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі-в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не маєрозлучатися зі своєю матір`ю.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і набудь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.150 ЦПК України, позов забезпечується зокрема встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову шляхом повернення дитини ОСОБА_3 за місцем його попереднього проживання разом з матір`ю ОСОБА_1 , враховуючи інтереси малолітньої дитини, яка конче потребує материнської ласки, заявниця посилається на повний (остаточний) розрив психологічних та емоційних зв`язків між матір`ю та сином з огляду на зміну сталого, звичного режиму життя.

Амбіції батьків, діда та баби судом до уваги не приймаються, а тому, суд вважає за необхідне заяву про забезпечення позову задовольнити повністю.

Керуючись ст.ст. 149-153 ЦПК України, ст.159 СК України, п.4 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 №9, суддя

П О С Т А Н О В И Л А :

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба в справах дітей Шумської міської ради Тернопільської області, про визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , та малолітньої доньки ОСОБА_4 разом з матір`ю задовольнити.

Вжити заходівзабезпечення позову,до поданняпозовної заявидо суду,шляхом поверненнядитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ,за місцемйого попередньогопроживання (до15.01.2025) заадресою: АДРЕСА_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , з моменту постановлення даної ухвали та до набрання рішенням у справі законної сили.

Копію ухвали невідкладно направити сторонам для відома, відповідачу також копію заяви про забезпечення позову з додатками.

Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Ухвала підлягає виконанню у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали суду до Тернопільського апеляційного суду.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду складена та підписана 03 лютого 2025 року.

Суддя: Оксана КАТЕРНЯК