Постанова

від 27.01.2025 по справі 342/1027/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 342/1027/24

Провадження № 22-ц/4808/259/25

Головуючий у 1 інстанції Андріюк І. Г.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2025 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Пнівчук О.В., Девляшевського В.А.,

секретаря Шемрай Н.Б., з участю ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Городенківської міської ради про визнання права власності на спадкове майно, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Городенківського районного суду від 11 грудня 2024 року під головуванням судді Андріюк І.Г. у м. Городенка,

в с т а н о в и в:

В серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Городенківської міської ради про визнання права власності на спадкове майно.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що приватний нотаріус Городенківської ДНК Івано-Франківської області Яшан Р.Р. виніс постанову про відмову йому у вчиненні нотаріальної дії щодо спадкового майна ОСОБА_2 , яка проживала по АДРЕСА_1 та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки правовстановлюючий документ виданий спадкодавцю, як голові колгоспного двору та документи, що підтверджують право власності на земельну ділянку відсутні.

Власником спадкового майна колгоспного двору по АДРЕСА_1 згідно свідоцтва № НОМЕР_1 про право особистої власності на жилий будинок від 01.04.1994 є ОСОБА_2 . На 01.04.1991 у цьому будинку проживали: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , а отже, вказані особи були членами колгоспного двору.

Зазначив, що увесь колгоспний двір перейшов у одноосібну власність ОСОБА_2 .

Заповітом від 29.01.2021, посвідченим приватним нотаріусом Городенківського РНО Яшаном Р.Р., ОСОБА_2 заповіла позивачу все належне їй майно.

Таким чином, будинок садибного типу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 підлягає визнанню судом правом приватної власності позивача в порядку спадкування.

Просив визнати за ним право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ним право користування земельною ділянкою, цільове призначення якої для побудови та обслуговування житлового будинку.

Рішенням Городенківського районного суду від 11 грудня 2024 року задоволено частково позов ОСОБА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.

Зазначає, що судом не було враховано позиції викладеної в постанові Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01.03.2013 року.

Вказує, що в період спадкування увесь колгоспний двір в одноосібній власності належав ОСОБА_2 .

Апелянт зазначає, що ОСОБА_2 29.01.2021 склала заповіт та вказала в ньому, що вона заповідає йому все належне їй манно, де б воно не було та з чого б воно не складалося.

Апелянт вказує на те, що спадщину слід приймати повністю, а не частково.

Житловий будинок який є спадковим майном, державної реєстрації не мав, однак це не означає, що він не був у власності спадкодавця ОСОБА_2 ..

Незрозуміло з яких підстав суд виділив по 1/3 частині власності на будинок ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Апелянт вважає, що суд не може на власний розсуд знівелювати чинним правовстановлюючим документом, а саме свідоцтвом № НОМЕР_1 про право особистої власності на жилий будинок від 01.04.1994.

Незрозуміло чому суд вирішив, що ОСОБА_2 мала б звертатися до нотаріуса, щоб стати власником будинку.

Батько спадкодавиці ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на день смерті з середини та до кінця 80-х років дійсно проживав і був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ним проживала і була зареєстрована дочка ОСОБА_2 та її другий чоловік ОСОБА_2 , однак реєстрація в будинку нікому не дає права власності на будь-яку частину такого будинку, тому до складу спадщини ОСОБА_3 не могла входити 1/3 частина житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, бо йому не належала будь-яка частка в будинку, як члену колишнього колгоспного двору.

Другий чоловік спадкодавиці ОСОБА_2 - ОСОБА_2 дійсно проживав і був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ним проживали і були зареєстровані: дружина ОСОБА_2 та тесть ОСОБА_3 , проте це не значить, що реєстрація в будинку дає право власності на будь-яку частину такого будинку, тому до складу спадщини спадкодавця ОСОБА_2 не входила і не могла входити 1/3 частка житлового буднику з господарськими будівлями та спорудами, бо жодна частина будинку не належала йому, як члену колишнього колгоспного двору.

Також апелянт не погоджується з рішенням в частині відмовленої позовної вимоги та вказує, що будинок не може бути без земельної ділянки, а оскільки будинок збудований в 20х роках, тому він не може надати документи на землю, проте без землі будинок споруджуватися не міг.

Просить змінити рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення яким задовольнити його позовні вимоги повністю.

Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

ОСОБА_1 , апеляційну скаргу підтримав з мотивів наведених у ній.

Представник Городенківської міської ради в засідання апеляційного суду не з`явився, хоча відповідач був належним чином повідомлений про день, час і місце слухання справи.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за їхньої відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, враховуючи таке.

За статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Тож, можна зробити висновок, що суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов`язків), крім випадків, передбачених ЦПК України.

У процесуальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18).

Суд на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Відповідно до ч. 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач як спадкоємець за заповітом, успадкував після смерті ОСОБА_2 1/3 частки житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 , однак через те, що спадковий житловий будинок відносився до колгоспного двору і частки між членами колишнього колгоспного двору у ньому не визначені, немає можливості отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на дану частку нерухомого майна, суд вважав, що в цій частині вимоги позову підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про визнання права користування земельною ділянкою, цільове призначення якої для побудови та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 , то суду першої інстанції вказав, що така вимога не підлягає задоволенню, оскільки суду не надано жодних доказів на підтвердження вказаної обставини.

З такими висновками суду першої інстанції колегія апеляційного суду не погоджується, ураховуючи таке.

Встановлено, що станом на 15.04.1991 у господарстві за адресою: АДРЕСА_1 були зареєстровані та проживали: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що стверджується довідкою № 6-78, виданою 24.04.2024 Котиківським старостинським округом Городенківської міської ради (а.с. 10).

Згідно копії технічного паспорта на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , житловий будинок споруджено в 1927 р., господарські будівлі та споруди в 1932, 1950, 1990 роках (а.с. 16-20).

Житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 належав ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності в рівних частках по 1/3 кожному.

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 10 червня 1992 р. Городенківським райвідділом ЗАГСу м. Городенка, ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_2 (а.с. 12).

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , на день смерті проживав і був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; разом з ним проживали і були зареєстровані: дружина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , тесть ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується довідкою № 6-172, виданою 15.10.2024 Котиківським старостинським округом Городенківської міської ради (а.с. 78).

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 виданого 09.07.1993Городенківським ЗАГС ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_3 (а.с. 11).

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на день смерті проживав і був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; разом з ним проживала і була зареєстрована дочка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що стверджується довідкою № 6-173, виданою 15.10.2024 Котиківським старостинським округом Городенківської міської ради (а.с. 79).

Після смерті ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до складу якої спадкодавців ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , входило по 1/3 частці житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 (до набрання чинності постановою Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів» - Городенківського) району Івано-Франківської області, що належала їм, як членам колишнього колгоспного двору.

Інформаційними довідками № 78617918 і № 78617872 зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину), які видані 04.10.2024 Городенківською державною нотаріальною конторою, підтверджується, що спадкових справ після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 та смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , не заводилися (а.с.67-70).

Згідно копії свідоцтва № НОМЕР_1 на право особистої власності на жилий будинок від 01 квітня 1994 року, виданого виконкомом Городенківської міської Ради народних депутатів Івано-Франківської області на підставі рішення цього ж виконкому № 657 від 14 грудня 1993 р. замість свідоцтва про право власності № НОМЕР_4 від 02.06.1983, посвідчено, що жилий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_2 , в цілому належить на праві спільної сумісної власності голові колгоспного двору ОСОБА_2 . Згідно реєстрового напису на документ про право особистої власності зазначений в цьому документі житловий будинок (домоволодіня) в цілому зареєстроване в Коломийському бюро технічної інвентаризації на праві особистої власності за колгоспним двором, головою якого є ОСОБА_2 та зареєстрований в реєстрований в книгу за реєстровим номером № 1947 01 квітня 1994 року (а.с. 9 та 9 зворот).

Згідно рішення Городенківської міської ради від 25.12.1997 вулиця Дністерська № 2 перейменована на АДРЕСА_1 . Рішенням Івано-Франківської обласної ради від 04.05.1999 № 143-8/99б була утворена Котиківська сільська рада Городенківського району; вулиця Дністрянська № 2 згідно адміністративно-територіального розподілу належить до села Котиківка Коломийського району Івано-Франківської області, що стверджується довідкою № 6-171, виданою 15 жовтня 2024 Котиківським старостинським округом Городенківської міської ради (а.с. 77).

Згідно копії заповіту, посвідченого 29.01.2021 приватним нотаріусом Городенківського районного нотаріального округу Яшаном Р.Р. на бланку серії НМС № 013648, зареєстрованим в реєстрі за № 160, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , жителька с. Котиківка Городенківського району Івано-Франківської області, все належне їй майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, що буде належати їй на день її смерті та все те, на що вона за законом матиме право заповіла ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 (а.с 15).

Згідно копії свідоцтва про смерть серії серії НОМЕР_5 , виданого 15.12.2022 Городенківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Коломийському районі Івано-Франківської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , померла ІНФОРМАЦІЯ_12 (а.с. 13).

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , на день смерті проживала і була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 як одинока, що стверджується копією довідки № 6-20, виданої 26.01.2023 Котиківським старостинським округом Городенківської міської ради (а.с. 41).

Копією витягу № 71950543 про реєстрацію в Спадковому реєстрі, виданого 28.03.2023 приватним нотаріусом Яшаном Р.Р., підтверджується, що до Спадкового реєстру внесено реєстраційний запис про реєстрацію спадкової справи № 70450924 (номер у нотаріуса 33/2023), спадкодавець ОСОБА_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_9 , дата смерті: ІНФОРМАЦІЯ_7 (а. 47).

ОСОБА_1 , прийняв спадщину після смерті ОСОБА_2 , як спадкоємець за заповітом.

ОСОБА_1 15.03.2024 подав нотаріусу заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом (а.с. 50).

Приватний нотаріус Коломийського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Яшан Р.Р. постановою від 15.03.2024 № 117/02-31 відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок за АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_12 , з посиланням на те, що документи, які підтверджують право власності на житловий будинок, що знаходиться за вищевказаною адресою, видано на ім`я ОСОБА_2 , як голові колгоспного двору, що позбавляє нотаріуса можливості визначити частку померлої у даному житловому будинку (а.с. 8).

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 395905054, сформованої 20.09.2024, вбачається, що відомості про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 відсутні (а.с. 58).

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди у період видачі свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок (з 31.01.1966 по 19.01.1996) регулювалась підзаконними нормативними актами, зокрема Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, яка затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 р. і втратила чинність від 19.01.1996 на підставі наказу Держитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 р. № 56.

Зазначена інструкція передбачала державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання ЦК України та Законом України від 1 липня 2004 р. «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

За змістом ч.1 ст.120, ст.121, ч.1, ч.2 ст.123 ЦК УРСР 1963 року майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності; володіння, користування і розпорядження майном колгоспного двору здійснюється за згодою всіх членів двору; частка члена колгоспного двору в майні двору визначається, зокрема, при виході його з складу двору без утворення нового двору (виділ); розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22 грудня 1995 року № 20, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося. На витребування частки з майна колишнього колгоспного двору, що збереглося на 15 квітня 1991 року, поширюється загальний трирічний строк позовної давності.

Оскільки право власності на майно колишнього колгоспного двору, а саме житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 набуте до 15 квітня 1991 року, тому спір щодо такого майна вирішується за нормами, що регулювали власність цього двору.

Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження майном.

Оскільки ОСОБА_2 померла після 01.01.2004 року, застосовується Цивільний кодекс України 2003 року.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкоємцями можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1222 ЦК України). Згідно з ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ст.1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Частиною 1 ст.1235 ЦК України визначено, що заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

За ст. ст. 1268-1269 Цивільного кодексу України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Прийняття спадщини це: постійне проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини або подання спадкоємцем, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, нотаріусу заяви про прийняття спадщини. Частиною першою статті 1270 згаданого Кодексу визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Часом відкриття спадщини є день смерті особи, визначено ч.2 ст.1220 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Згідно з вимогами ч.1 ст.1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Щодо вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на цілий житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , то судом встановлено, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, належав ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності як членам колгоспного двору.

Після смерті ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 стала одноосібним власником такого майна, тому їй, як голові колгоспного двору, 01.04.1994 був виданий документ замість свідоцтва про право власності № НОМЕР_4 від 02.06.1983, що посвідчував її право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 (до набрання чинності постановою Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів» - Городенківського) району Івано-Франківської області. При цьому апеляційний суд зазначає, що видане на ім`я ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на спірне домоволодіння від 01.04.1994 є чинним і відсутні дані про його оскарження чи визнання недійсним.

Згідно інформаційних довідок зі Спадкового реєстру підтверджується, що спадкових справ після смерті ОСОБА_2 та смерті ОСОБА_3 не заводилися.

Тому є підстави вважати, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належав цілий житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .

Згідно з заповітом, посвідченим 29.01.2021 приватним нотаріусом Городенківського районного нотаріального округу Яшаном Р.Р. ОСОБА_2 заповіла все належне їй майно, що буде належати їй на день її смерті ОСОБА_1 .

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_12 , тому все належне їй майно, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , успадкував ОСОБА_1 як спадкоємець за заповітом. Висновок суду першої інстанції про належність спадкодавці лише 1/3 частини у майні колгоспного двору і визнання за позивачем права власності лише на цю частину спадкового майна, не є обґрунтованим, тому рішення суду в цій частині слід скасувати.

Вищевказані обставини вказують на те, що вимога ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 підлягає задоволенню.

Щодо визнання за ОСОБА_1 права користування земельною ділянкою біля спадкового будинковолодіння, то у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити з інших підстав, ураховуючи таке.

Відповідно до вимог ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема: розпорядження землямикомунальної власності територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу та інше.

Згідно змісту статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

За змістом частини першої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку.

Статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

ОСОБА_2 не булоздійснено державноїреєстрації правакористування чивласності наземельну ділянку. Докази того, що ОСОБА_1 з цього приводу звертався до Городенківської міської ради як розпорядника землі та чи радою приймалися рішення щодо земельної ділянки, яка була надана у користування спадкодавцю, також в матеріалах справи відсутні.

Тому немає підстав для задоволення позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 права користування земельною ділянкою біля спірного будинку і в її задоволенні слід відмовити, оскільки такі позовні вимоги є передчасними і на цей час відсутній спір між сторонами щодо надання у користування чи у власність позивача земельної ділянки для обслуговування спадкового майна.

Згідно з частиною 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів приходить висновку, що суд першої інстанції не дав належної правової оцінки зібраним доказам по справі, постановив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому його слід скасувати і ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з підстав, наведених у мотивувальній частині цієї постанови.

Керуючись ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Городенківського районного суду від 11 грудня 2024 року скасувати.

Ухвалити нове рішення. Позов задовольнити частково. Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКПП НОМЕР_6 ) право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 04 лютого 2025 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: О.В. Пнівчук В.А.Девляшевський