Постанова
від 22.01.2025 по справі 922/2416/24
СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року м. Харків Справа № 922/2416/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Радіонова О.О., суддя Істоміна О.А. , суддя Медуниця О.Є.

за участю секретаря судового засідання Євтушенка Є.В.

за участю представників сторін:

від прокуратури - Ногіна О.М., службове посвідчення №072833 від 01.03.2023

від відповідача 1 - не з`явився

від відповідача 2 - Кітченко М.Ю. (в порядку самопредставництва)

від відповідача 3 не з`явився

від відповідача 4 Третьякова Н.В., адвокат, ордер серія АХ №1210003 від 21.01.2025, Третьяков О.В., адвокат, ордер серія АХ № 1234723 від 21.01.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх.2895 Х/З) на рішення Господарського суду Харківської області від 11.11.2024 у справі №922/2416/24 (повний текст складено 21.11.2024), суддя Лаврова Л.С.

за позовом: Салтівської окружної прокуратури міста Харкова, м. Харків

до відповідач 1 : Харківської міської ради, м. Харків

до відповідача 2: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м.Харків

до відповідача 3: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСКЛЮЗІВ-СІНТЕЗ», м.Харків

до відповідача 4: Джаін Прадіп Кумар, м.Харків

за участю Харківської обласної прокуратури, м.Харків

про визнання рішень незаконними та скасування, визнання недійсними договорів, витребування майна

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Харківської області звернулася Салтівська окружна прокуратура міста Харкова з позовом до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСКЛЮЗІВ-СІНТЕЗ», Джаін Прадіп Кумар, м.Харків, в якому просила суд:

1. Визнати поважними причини пропуску строку позовної давності та поновити його.

2. Прийняти позовну заяву до розгляду та порушити провадження у справі.

3. Визнати незаконним та скасувати п. 25 додатку «Перелік об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу» до рішення 27 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 20.11.2013 № 1329/13.

4. Визнати незаконним та скасувати п. 12 додатку «Перелік об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу» до рішення 33 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 23.04.2014 № 1570/14.

5. Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 07.03.2014 № 5119-В-С щодо нежитлових приміщень першого поверху № 1-:-6 загальною площею 452,4 кв.м будівлі літ. «А-1» по вул. Якіра, 17 у м. Харкові, укладений між Харківською міською радою від імені якої діяло Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ТОВ «Екслюзів-Сінтез» (код ЄДРПОУ: 33816352), посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Гавриловою С.А. (реєстровий № 571).

6. Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 03.07.2014 № 5152-В-С щодо нежитлових приміщень першого поверху № 7-:-14 загальною площею 249,7 кв.м будівлі літ. «А-1» по вул. Якіра, 17 у м. Харкові, укладений між Харківською міською радою, від імені якої діяло Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ТОВ «Екслюзів-Сінтез» (код ЄДРПОУ: 33816352), посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Гавриловою С.А. (реєстровий № 1589);

7. Витребувати нежитлові приміщення першого поверху № 1-:-6 загальною площею 452,4 кв.м будівлі літ. «А-1» по вул. Якіра, 17 у м. Харкові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 202757563101) від добросовісного набувача ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради.

8. Витребувати нежитлові приміщення першого поверху № 7-:-14 загальною площею 249,7 кв. м будівлі літ. «А-1» по вул. Якіра, 17 у м. Харкові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 197363563101) від добросовісного набувача ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради.

9. Залучити до розгляду Харківську обласну прокуратуру для забезпечення участі у розгляді вищевказаної справи.

10. Судові витрати по справі покласти на відповідачів.

11. Судовий збір стягнути з відповідачів за такими реквізитами: Харківська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету 0901010.

Ухвалою суду від 12.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Прокурор наголошував про те, що Харківська міська рада, визначений нею орган приватизації та ТОВ «Екслюзів-Сінтез» незаконно обрали та реалізували спосіб приватизації спірного майна шляхом викупу орендарем.

Щодо представництва прокурором порушених інтересів держави у спірних правовідносинах, останнім зазначено наступне.

Відповідно до вимог частини 3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює предстравництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

З урахуванням того, що Харківська міська рада представляє інтереси громади міста Харкова, однак у даному випадку вона є відповідачем у справі, оскільки саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і Управління, прокурор самостійно подає цей позов.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.11.2024 у справі №922/2416/24 у задоволені позовних вимог відмовлено повністю (т.3, а.с.44-59).

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції дійшов наступних висновків.

Судом першої інстанції було встановлено, що жодних поліпшень орендованих ТОВ «ЕКСКЛЮЗІВ-СІНТЕЗ» нежитлових приміщень, не проводилось. Харківською міською радою всупереч вимог частини 1 ст.18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (у редакції, що діяла на момент виникнення та існування спірних правовідносин) обрано спосіб приватизації спірних нежитлових приміщень без урахування наведених вище законодавчих обмежень.

Разом з цим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними оскаржуваних рішень міської ради та договорів купівлі-продажу, суд першої інстанції врахував наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (предмет позову - визнання неправомірним і скасування пункту рішення, визнання недійсним державного акта та витребування земельної ділянки) сформульовано правовий висновок, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Схожі за змістом висновки щодо застосування положень статей 387, 388 ЦК України викладено Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18 (пункт 8.36).

Оскільки прокурор прагне повернення спірного нерухомого майна у володіння територіальної громади, то єдиною належною (зокрема ефективною) позовною вимогою є вимога про витребування спірного нерухомого майна.

Як встановлено судом, у даній справі відсутні докази, які свідчили б про недобросовісність відповідача - фізичної особи ОСОБА_1 . Звертаючись з позовом у цій справі прокурор також не наводив обставин, які б свідчили про недобросовісність кінцевого набувача майна.

Тобто позовна вимога про витребування майна спрямована до фізичної особи, яка не була учасником приватизації та при укладенні договору купівлі-продажу з ТОВ «Екслюзів-Сінтез», добросовісно покладалася на відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та не знала і не мала знати про існування порушених прав територіальної громади м. Харкова, а також допущені порушення під час приватизації. Матеріали справи не містять доказів пов`язаності ТОВ «Екслюзів-Сінтез» та ОСОБА_1 у їх діях щодо приватизації та відчуження майна з порушенням інтересів територіальної громади. Будь-яких доказів обізнаності ОСОБА_1 про порушення порядку приватизації майна або наявності обмежень по відчуженню такого майна під час його приватизації ТОВ «Екслюзів-Сінтез», матеріали справи не містять. Тобто прокуратурою жодним чином не було обґрунтовано недобросовісність поточного власника майна ОСОБА_1 , більше того, в позові самим прокурором визнано його добросовісним набувачем, а тому вимоги прокуратури про витребування у добросовісного набувача на користь Харківської міської територіальної громади нежитлових приміщень першого поверху № 1-:-6 загальною площею 452,4 кв.м будівлі літ. «А-1» за адресою вул. Якіра, 17 у м. Харкові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 202757563101) та нежитлових приміщень першого поверху № 7-:-14 загальною площею 249,7 кв. м будівлі літ. «А-1» за адресою вул. Якіра, 17 у м. Харкові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 197363563101) не підлягають задоволенню.

Не погодившись з судовим рішенням, Заступник керівника Харківської обласної прокуратури через підсистему «Електронний суд» звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 11.11.2024 у справі №922/2416/24 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов прокурора.

Судові витрати за подання позову та апеляційної скарги відшкодувати на користь Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910108, розрахунковий рахунок UA178201720343160001000007171, банк отримувача: Державна казначейства служба України; код класифікації видатків бюджету (КЕКВ )2800; призначення платежу: повернення судового збору за рахунок відповідачів.

Апеляційна скарга прокурором обгрунтована тим, що судове рішення ухвалено судом першої інстанції з порушенням та неправильним застосування норм матеріального права (ст.ст.345,387, 388 ЦК України), законів України «Про приватизацію невеликих лержавних підприємств (малу приватизацію)», «Про оренду державного та комунального майна», «Про приватизацію державного майна», ст.ст.19, 56 Конституції України та процесуального права (ст.ст.11, 13, 14, 53,3, 76-79, 86, 236, 277 ГПК України), неповним з`ясуванням судом обставин справи.

1. Не погоджуючись з висновком суду про відмову у задоволенні вимог щодо скасування незаконних оскаржуваних рішень міської ради, прокурор вважає, що оскарження рішення міської ради є еффективним та належним способом захисту. При цому посилається на правову позицію у постанові Великої Палати ВС від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 (п.111-117).

2. Щодо нееффективності обраного способу захисту порушеного права відносно недійсності оскаржуваних договорів, прокурор ззаначив.

Предметом спірних договорів кулівлі-продажу нежитлових приміщень є нерухоме майно комунальної форми власності щодо якого обрано незаконний спосіб приватизації, що суперечить інтересам держави та територіальної громади, оскільки спірне майно приватизовано без конкурского продажу виключає можливість отримати за об`єкт приватизації більше ринкової вартості, адже на аукціон або конкурс такий об`єкт виставляється з початковою вартістю, що дорівнює ринкової та в ході їх проведення ціна продажу може збільшитись.

Така ситуація, на думку прокурора, з умисним не проведенням конкурсного продажу об`єктів суперечить меті, принципам та завданням приватизації щодо максимального наповнення бюджету, зазначеним у законодавстві, зокрема, ст.1 ЗУ «Про приватизацію державного майна», п.п.1.2, 2.2 Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням ХМР №565/11 від 23.12.2011, основною метою приватизації є реалізація права територіальної громади володіти, еффективно користувалисся і розпоряджатися на власний розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через спеціально уповноважені органи, підвищення еффективності використання майна, створення конкурентного середовища, залучення інвестицій з метою забезпечення соціально-економічного розвитку міста, а також забезпечення надходження коштів від приватизації до міського бюджету, підтримання та подальший розвиток м.Харкова за рахунок коштів, що надходять від приватизації.

Спірний договір купівлі-продажу суперечить ст.345 ЦК України, яка визначає, що приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом та вищезгаданими нормами Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (ч.ч.1, 3 ст.11, абз.1 ч. 1 ст.18-2), в частині недотримання в момент його укладання вимог щодо способу приватизації спірного майна, яке, всупереч цим нормам, продано шляхом викупу, а не на конкурсних засадах. Аналогічного висновку дійшов ВС у складі суддів Об`єднаної палати КГС у постанові від 22.01.2021 у справі № 922/623/20.

3. Відносно висновку суду про відмову у задоволені позову про витребування майна у добросовісного володільця, апелянт зазначає.

Посилаючись на постанову Великої Палати ВС від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пп.6.44-6.43, 6.45), апелянт вважає, що судом залишено поза увагою, що відповідач 4, набуваючи спірне майно у власність, проявивши розумну обачливість, мав змогу та повинен був дослідити історію вибуття майна у попереднього власника, встановивши законність набуття продавцем цього майна та відповідно його добросовісність.

На думку скаржника, подальший перепродаж відповідачем 3 відповідачу 4 нежитлових приміщень свідчить про невідповідність у ТОВ «Ексклюзив-Сінтез» економічної та фактичної мети укладення правочинів купівлі-продажу та як наслідок їх недобросовісність.

В свою чергу, ОСОБА_1 допущено необачливість при пересвідченні у законності придбання відповідачем 3 спірного майна, хоча мав можливість піддати сумніву правомірність вчинюваного правочину або з`ясувати недоліки товару (майна). У т.ч. дізнатися про спосіб приватизації майна шляхом викупу з проведенням невід`ємних поліпшень. При цьому вирішуючи питання придбання майна, ОСОБА_1 не міг не помітити, що спірне майно немає нещодавнього ремонту та будь-яких поліпшень, саме тому мав розуміти протиправність вчинюваних дій та не може вважатися добросовісним набувачем.

Посилаючись на п.50 постанови ВП ВС від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, де зазначено, що власник з дотриманням вимог ст.388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужено до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дії, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. Прокурор прагне повернення спірного нерухомого майна у володіння територіальної громади, це є належною, зокрема, еффективною позовною вимогою про витребування спірного нерухомого майна на користь територіальної громади.

Крім того, прокурор звертає увагу суду, що комітет ВР з питань правової політики 14 листопада ухвалив рішення рекомендувати парламенту прийняти за основу законопроект 12089 «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилання захисту прав добросовісного набувача». Разом з цим, зміни ще не прийнято, у редакції ст.ст.387, 388 ЦК України на цей час єдиним та еффективним способом захисту порушенного права територіальної громади є віндикаційний позов, який підлягає задоволенню навіть якщо суд дійде висновків, що набувач добросовісний, оскільки ч. 1 ст.388 ЦК чітко передбачає підстави для витребування майна від добросовісного набувача.

Отже, на думку скаржника, воля та волевиявлення орендаря формується з чіткого розуміння меж його цивільних прав на комунальне майно та відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв`язку з нездійсненням ним поліпшень майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання шкоди.

Оскільки договори купівлі-продажу спірного майна від 07.03.2014 № 5119-В-С та від 03.07.2014 № 5152-В-С укладені на виконання рішень ХМР від 20.11.2013 №1329/13 та від 23.04.202-14 №1570/14, які прийнято з порушенням спеціального законодавства щодо приватизації нежитлових приміщень, тому зміст цих договорів є таким, що суперечить положенням ст.ст.1, 29 ЗУ «Про приватизацію державного майна», ст.ст.11, 18-2 ЗУ «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», що свідчить про їх недійсність.

Таким чином, здійснення ХМР розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може розцінюватися як вираження волі територіальної громади. Правова позиція викладена у постанові ВС від 15.03.2017 у справі №916/2130/15.

Повернення у власність територіальної громади майна (приміщення), незаконно відчуженого фізичній особі, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке відчуження відбувалось у передбачений чинним законодавством спосіб. Подібного висновку дійшов ВС у постанові від 22.01.2021 у справі № 922/623/20.

Разом з цим, відповідача 4, ОСОБА_1 не позбавлено можливості відповідно до статті 661 ЦК України пред`явити позов про відшкодування збитків до продавця придбаного майна у разі витребування цього майна за рішенням суду.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Східного апеляційного господарського суду від 05.12.2024 для розгляду справи №922/2416/24 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Радіонова О.О., суддя Істоміна О.А., суддя Медуниця О.Є.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2024 витребувані матеріали справи № 922/2416/24 у суду першої інстанції та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги.

11.12.2024 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 922/2416/24.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 11.11.2024 у справі № 922/2416/24; встановлено учасникам справи строк до 31.12.2024 включно для подання відиву на апеляційну скаргу та запропоновано у цей же строк надати до суду заяви, клопотання та заперечення (у разі наявності), з доказами надсилання їх копії та доданих до них документів іншим учасникам справи у приміщення; призначено справу до розгляду на 22 січня 2025 року о 10:00 у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 111.

31.12.2024, у строк встановлений судом, до Східного апеляційного господарського суду надійшов відзив від відповідача 4, ОСОБА_1 , в якому останній просить суд відмовиту позивачу у задоволенні позову в частині витребування нежитлових приміщень першого поверху №1:-6 загальною площею 452,4 кв.м будівлі літ. «А-1» по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 202757563101) від добросовісного набувача ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади в особі ХМР, а також в частині витребування нежитлових приміщень першого поверху №7:-14 загальною площею 249,7 кв.м будівлі літ. «А-1» по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 197363563101) від добросовісного набувача ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади в особі ХМР та залишити рішення Господарського суду Харківської області від 11.11.2024 без змін.

Відповідач 4 вважає оскаржуване рішення суду законним і обгрунтованим.

Так, зокрема, відповідач 4 зазначає, що є добросовісним і останнім набувачем спірного нерухомого майна, він не був учасником подій, які відбувались до моменту придбання відповідачем спірного нерухомого майна, не знав, яким чином відбувалась приватизація майна.

На час придбання майна, ОСОБА_1 покладався на відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна і не знав і не мав знати про існування порушення прав територіальної громади м.Харкова, а також допущених порушень під час приватизації майна.

Твердження позивача про те, що ОСОБА_1 , як набувач спріного майна нібито повинен був проявити розумну обачливість і мав змогу дослідити історію вибуття у попереднього власника і встановити самостійно законність і добросовісність такого набуття продавцем, суперечить чинному законодавству України щодо моїх прав і обов`язків як фізичної особи «покупця майна», у т.ч. ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і судової практики ВП ВС від 23.10.2019 у справі №922/3537/17, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, відповідно до якої добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. За відсутністю в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень, особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

На думку відповідача, вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням. Близькі за змістом висновки викладені у постановах ВП ВС від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (п.9.67); від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (п.8.13); від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 (п.180), тому така вимога позивача не підлягає задоволенню.

Не підлягають задоволенню і вимоги щодо визнання недійсними оскаржуваних договорів купівлі-продажу від 07.03.2014 № 5119-В-С та від 03.07.2014 № 5152-В-С, які укладені на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке вичерпало свою дію шляхом виконання.

Позивач звернувся до суду з вимогою про витребування у добросовісного набувача ОСОБА_1 спірного майна, яким відповідач володіє останні 10 років, за які він значно поліпшив стан вказаного об`єкту нерухомості шляхом проведення ремонтних робіт.

Вимогою прокуратури є повернення спірного майна на користь Харківської міської територіальної громади в особі ХМР, яка повністю заперечує проти таких позовних вимог. Тобто, прокуратура діє проти волі Харківської міської територіальної громади в особі ХМР, яка сама допустила порушення вимог ст.18-2 ЗУ «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», і яка не бажає, щоб це майно поверталося знову у її власність.

Судом першої інстанції встановлено, що в даній справі відсутні докази, які б свідчили про недобросовісність відповідача фізичної особи ОСОБА_1 . Крім того, позивач сам визначив відповідача добросовісним набувачем.

Відповідач звертає увагу суду апеляційної інстанції, що у позивача у 2013 та у 2014 роках були всі законні повноваження і об`єктивні можливості провести своєчасно прокурорську перевірку щодо законності прийнятих ХМР рішень 27 сесії ХМР 6 скликання і 33 сессіїї ХМР 6 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова» і самого відчуження майна шляхом укладання договорів купівлі-продажу з ТОВ «Ексклюзів-Сінтез» за власною ініціативою.

Для вирішення пиання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави.

Вказаний висновок ВП ВС конкретизувала в п.48 постанови від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 так: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор у таких випадках:

1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, упоноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Отже, відповідач вважає, що прокурор мав об`єктивну можливість на підставі ЗУ «Про прокуратуру» в редакції від 11.10.2013; Положення про порядок проведення органами прокуратури перевірок при здійсненні нагляду за додержанням і застосуванням законів; Наказу Генеральної прокуратури України від 07.11.2012 за № 3гн «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів» зібрати необхідні матеріали (документи), провести прокурорську перевірку і довідатися під час прокурорської перевірки про порушення або загрозу порушення інтересів держави ще в 2014 році.

Відповідач як і всі інші відповідачі на стадії розгляду справи у суді першої інстанції подав заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Харківська територіальна громада в особі уповноваженого органу ХМР, у тому числі Салтівська окружна прокуратура м.Харкова мала права заявити до суду позов щодо витребування майна у добросовісного набувача лише у період трьох років (ст.257 ЦК України) з моменту відчуження комунального майна, тобто з моменту порушення права.

Так, за вимогою щодо витребування у відповідача нежитлових приміщень першого поверху №1:-6 загальною площею 452,4 кв.м будівлі літ. «А-1» по вул.Якіра, 17 у м.Харкові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 202757563101) на користь Харківської міської територіальної громади в особі ХМР, строк позовної давності сплив 08.03.2017 року, тобто через три роки з моменту вибуття цього майна з комунальної власності за договором купівлі-продажу від 07.03.2014 № 5119-В-С.

За вимогою щодо витребування у відповідача нежитлових приміщень першого поверху №7:-14 загальною площею 249,7 кв.м будівлі літ. «А-1» по вул.Якіра,17 у м.Харкові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 197363563101) від добросовісного набувача ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади в особі ХМР, строк позовної давності сплив 04.07.2017, тобто через три роки з моменту вибуття цього майна з комунальної власності за договором купівлі-продажу від 03.07.2014 № 5152-В-С. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

22.01.2025 до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу від Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна ХМР від 21.01.2025 вих./189/9-25, в якому останній просив суд визнати поважними причини пропуску Управлінням строку на подання відзиву на апеляційну скаргу у справі № 922/2416/24 та поновити його. Прийняти та розглянути відзив і долучити його до матеріалів справи. Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Колегія суддів залишає відзив на апеляційну скаргу без розгляду, а клопотання про поновлення строку на його подання без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст.113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.12.2024, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 11.11.2024 у справі № 922/2416/24; встановлено учасникам справи строк до 31.12.2024 включно для подання відиву на апеляційну скаргу та запропоновано у цей же строк надати до суду заяви, клопотання та заперечення (у разі наявності), з доказами надсилання їх копії та доданих до них документів іншим учасникам справи у приміщення.

Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч.1 ст.118 ГПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже, враховуючи, що відповідачем відзив був поданий суду після закінчення встановленого судом строку для його подання, він залишається без розгляду.

Згідно з ч. 1 ст.119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім, випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Строк для подання відзиву був встановлений судом в ухвалі суду від 16.12.2024.

Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду (ч. 2 ст.118 ГПК України).

Враховуючи наведені приписи процесуального законодавства, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву.

Відзиви на апеляційну скаргу від інших учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходили.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст.263 ГПК України).

В судовому засіданні прокурор просив суд задовольнити апеляційну скаргу та скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідач 1 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, своїм правом на участь у суді апеляційної інстанції не скористався.

Відповідач 2 у судовому засіданні просив суд залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач 3 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, своїм правом на участь у суді апеляційної інстанції не скористався.

Представники відповідача 4 у судовому засіданні підтримали доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, просили суд залишити без змін рішення суду першої інстанції, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У зв`язку із тим, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, затягування розгляду скарги може призвести до порушення прав осіб, що з`явилися у судове засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності інших учасників справи.

Відповідно до вимог статей 222, 223 ГПК України судом під час розгляду даної справи було здійснено повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу та складено протокол судового засідання.

Відповідно до вимог частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши апеляційну скаргу та матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Щодо обґрунтування підстав представництва прокурором інтересів держави, колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Пунктом 3 статті 131-1 Конституції передбачено, що на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках та в порядку, що визначені законом.

Вимогами частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 6 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження: звернутися до суду з позовом (заявою, поданням); вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи; брати участь у розгляді справи; подавати цивільний позов під час кримінального провадження випадках та в порядку, визначених кримінальним процесуальним законом; брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або держави в суді; з дозволу суду ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та матеріалами виконавчого провадження, робити виписки з них, отримувати безоплатно копії документів, що знаходяться у матеріалах справи чи виконавчого провадження.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/99 від 08.04.1999 висловлено правову позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріального або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відтак, звернення до суду з позовом та пред`явлення позовних вимог до відповідача є правом особи, яким вона розпоряджається на власний розсуд.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, прокурор, як особа, яка користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу, самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах або відсутність такого.

Системне тлумачення положень частин 3 - 5 статті 53 ГПК України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Разом з тим, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Господарським судом встановлено, що Салтівська окружна прокуратура м. Харкова звернулася до суду із позовом до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексклюзів-Сінтез»" та фізичної особи Джаін Прадіп Кумар про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними договорів та витребування майна на користь міської територіальної громади в порядку статті 131-1 Конституції України, статтей 53, 162-164 Господарського процесуального кодексу України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Обґрунтовуючи право на звернення до господарського суду в інтересах держави у справі прокурор зазначив, що Харківська міська рада представляє інтереси громади міста Харкова, однак у даному випадку вона є відповідачем у справі і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, а тому прокурор самостійно подав вказаний позов з вимогами про визнання незаконними та скасування рішень цього органу, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та витребування майна на користь міської територіальної громади в особі Харківської міської ради.

Звернення прокурора до господарського суду у цих спірних правовідносинах спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішення питання про передачу комунального майна у власність.

Захист інтересів держави в особі територіальної громади міста має здійснювати відповідна міська рада, проте, у разі, коли саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади міста, правомірним є звернення до суду прокурора та визначення міської ради відповідачем, оскільки іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади міста, не існує.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №922/1441/19, від 24.09.2020 у справі №922/3272/18 зі схожих правовідносин.

Встановлена Законом України "Про прокуратуру" умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави. За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто, визначений частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 дійшла таких висновків: 1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави; 2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: - відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; - орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

На підставі вищенаведеного та наявних в матеріалах справи доказів, а також аргументів прокурора, наведених ним у позові, господарський суд дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для звернення прокурора з даним позовом в інтересах держави як самостійного позивача.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи у ході здійснення Шевченківською окружною прокуратурою міста Харкова процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 42023222060000064 від 22.03.2023 за ч. 2 ст. 364 КК України, на підставі ухвали слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.07.2023 в Архівному відділі Харківської міської ради отримано тимчасовий доступ до ряду приватизаційних справ (з вилученням їх фотокопій), у тому числі щодо приватизації нежитлової будівлі літ.«А-1», загальною площею 702,1 кв.м, по вул. Якіра (на теперішній час - Тюрінська), 17 на території Салтівського району м. Харкова, а саме: приватизаційних справ № 2215 та № 2248.

З матеріалів вказаних справ прокуратурою встановлено, що на підставі договору оренди від 12.06.2013 № 1965, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Управлінням) та ТОВ «Екслюзів-Сінтез», у останнього в оренді перебувала нежитлова будівля літ. «А-1», загальною площею 702,1 кв. м, по вул. Якіра, 17. Як вбачається з наявних у приватизаційній справі документів, відповідно до п. 3.1 договору вартість об`єкту оренди складала 337 500 грн. без ПДВ (т.1, а.с.63 зворот.бік- 66).

Пунктом 5.2. договору оренди передбачено право орендаря здійснювати капітальний ремонт, реконструкцію, улаштування окремих входів у встановленому порядку при наявності письмової згоди орендодавця, за окремими проєктами, які розроблені спеціалізованими проєктними організаціями і узгоджені з Управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт, а також за наявності дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством. Згідно з п. 5.3. договору оренди орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід`ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід`ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об`єкта у власність. Відповідно до п. 10.1. вказаного договору оренди, строк його дії до 12.05.2016.

Згідно матеріалів приватизаційної справи № 2215, ТОВ «Екслюзів-Сінтез» в особі директора Стопки В.В. звернулося з заявою № 16 від 04.11.2013 (тобто через 4 місяці з дня отримання майна в оренду) до Управління (вх. № 16671 від 04.11.2013), у якій просить дозволити приватизацію нежитлових приміщень першого поверху № 1-:-6 вказаної нежитлової будівлі загальною площею 452,4 кв. м шляхом викупу. При цьому, до вказаної заяви не було долучено жодних документів, які б надавали право на приватизацію майна в такий спосіб.

У свою чергу Харківською міською радою прийнято рішення (п. 25 додатку «Перелік об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу» до рішення 27 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 20.11.2013 № 1329/13), яким міська рада включила вищезазначені нежитлові приміщення до переліку об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу (т.1, а.с.146-150). У подальшому на виконання вказаного рішення ТОВ «Екслюзів-Сінтез» звернулося до Управління із заявою про приватизацію шляхом викупу від 29.11.2013 № 3050 (вх. № 18333) (т.1, а.с.23).

Відповідно до наявного в матеріалах приватизаційної справи № 2215 звіту про оцінку нежитлових приміщень першого поверху № 1-:-6 літ. «А-1» загальною площею 452,4 кв. м по вул. Якіра, 17 у м. Харкові, складеного 30.11.2013 суб`єктом оціночної діяльності ПФ Агенство «Схід», висновки якого затверджено наказом начальника Управління від 30.12.2013 за № 2563, ринкова вартість згаданих приміщень станом на 30.11.2013 склала 218 000 грн (без ПДВ) (т.1, а.с48-49). Під час складання вказаного звіту використано технічний паспорт на нежитлові приміщення першого поверху № 1-:-6 літ. «А-1» загальною площею 452,4 кв. м по вул. Якіра, 17 у м. Харкові, виготовлений КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» станом на 09.09.2013, згідно якого, загальна площа згаданих нежитлових приміщень склала 452,4 кв. метрів. У вказаному звіті відсутні будь-які відомості про те, що проводились ремонтні роботи або невід`ємні поліпшення, як того вимагає закон, у нежитлових приміщеннях вказаної нежитлової будівлі.

Начальником Управління було видано розпорядження від 07.03.2014 № 226 «Про укладення договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, орендованої ТОВ «Екслюзів-Сінтез» за адресою: м.Харків, вул. Якіра, 17 літ.«А-1»». Підставою видачі вказаного розпорядження зазначено, зокрема, Програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова на 2012-2016 роки, затверджену рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 № 565/11, рішення 27 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 20.11.2013 № 1329/13, а також висновки про вартість об`єкта оцінки, затверджені наказом начальника Управління від 30.12.2013 № 2563.

У подальшому 07.03.2014 між ТОВ «Екслюзів-Сінтез» та територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діяло Управління, укладено договір купівлі-продажу № 5119-В-С, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Гавриловою С.А. (реєстровий № 571). За умовами зазначеного договору відповідач-3 приватизував вказані нежитлові приміщення за 218 000 грн. без ПДВ (разом з ПДВ за 261 600 грн). На підставі згаданого договору, а також акта прийому-передачі нерухомого майна № 5119-В-С від 07.03.2014, рішенням державного реєстратора - приватного нотаріуса ХМНО Гаврилової С.А. № 11491657 від 07.03.2014 проведено державну реєстрацію права власності ТОВ «Екслюзів-Сінтез» на нежитлові приміщення першого поверху № 1-:-6 літ. «А-1» загальною площею 452,4 кв.м по вул. Якіра, 17 у м. Харкові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 202757563101, номер запису про право власності: 4918290)(т.1, а.с.54-57).

Згідно матеріалів приватизаційної справи № 2248, ТОВ «Екслюзів-Сінтез» в особі директора Стопки В.В. звернулося з заявою № 3/2 від 03.02.2014 до Управління (вх. № 1536 від 03.02.2014), у якій просить дозволити приватизацію нежитлових приміщень першого поверху № 7-:-14 загальною площею 249,7 кв. м нежитлової будівлі літ «А-1» за адресою: м. Харків, вул. Якіра, 17 шляхом викупу. При цьому, до вказаної заяви не було долучено жодних документів, які б надавали право на приватизацію майна в такий спосіб. У свою чергу Харківською міською радою прийнято рішення (п. 12 додатку «Перелік об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу» до рішення 33 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 23.04.2014 № 1570/14), яким міська рада включила вищезазначені нежитлові приміщення до переліку об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу. У подальшому на виконання вказаного рішення ТОВ «Екслюзів-Сінтез» звернулося до Управління із заявою про приватизацію шляхом викупу від 30.04.2014 № 3095 (вх. № 6985) (т.1, а.с.81. а.с.120 звор.бік-122).

Відповідно до наявного в матеріалах приватизаційної справи № 2248 звіту про оцінку нежитлових приміщень першого поверху № 7-:-14 літ. «А-1» загальною площею 249,7 кв. м по вул. Якіра, 17 у м. Харкові, складеного 30.04.2014 суб`єктом оціночної діяльності ПФ Агенство «Схід», висновки якого затверджено наказом начальника Управління від 26.05.2014 за № 696, ринкова вартість згаданих приміщень станом на 30.04.2014 склала 175 500 грн (без ПДВ). У вказаному звіті відсутні будь-які відомості про те, що проводились ремонтні роботи або невід`ємні поліпшення, як того вимагає закон, у нежитлових приміщеннях вказаної нежитлової будівлі (т.1, а.с.92-105).

Начальником Управління було видано розпорядження від 03.07.2014 № 671 «Про укладення договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, орендованої ТОВ «Екслюзів-Сінтез» за адресою: м. Харків, вул. Якіра, 17 літ.«А-1»». Підставою видачі вказаного розпорядження зазначено, зокрема, Програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова на 2012-2016 роки, затверджену рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 № 565/11, рішення 33 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 23.04.2014 № 1570/14, а також висновки про вартість об`єкта оцінки, затверджені наказом начальника Управління від 26.05.2014 № 696.

У подальшому 03.07.2014 між ТОВ «Екслюзів-Сінтез» та територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діяло Управління, укладено договір купівлі-продажу № 5152-В-С, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Гавриловою С.А. (реєстровий № 1589). За умовами згаданого договору відповідач приватизував вказані нежитлові приміщення за 175 500 грн. без ПДВ (разом з ПДВ 210 600 грн) (т.1, а.с.84-87).

На підставі договору купівлі-продажу, а також акта прийому-передачі нерухомого майна № 5152-В-С від 03.07.2014, рішенням державного реєстратора приватного нотаріуса ХМНО Гаврилової С.А. № 14197719 від 03.07.2014 проведено державну реєстрацію права власності ТОВ «Екслюзів-Сінтез» на нежитлові приміщення першого поверху № 7-:-14 літ. «А-1» загальною площею 249,7 кв. м по вул. Якіра, 17 у м. Харкові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 197363563101, номер запису про право власності: 6213928).

В подальшому, нежитлові приміщення першого поверху № 1-:-6 літ. «А-1» загальною площею 452,4 кв.м по вул. Якіра, 17 у м. Харкові передані у власність Джаін Прадіп Кумар за договором купівлі-продажу від 02.04.2014, посвідченим приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гриб Н.М. (реєстровий № 201). Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 12119830 від 02.04.2014. Номер відомостей про речове право: 5203321. Нежитлові приміщення першого поверху № 7-:-14 літ. «А-1» загальною площею 249,7 кв. м по вул. Якіра, 17 у м. Харкові передані у власність ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 09.07.2014, посвідченим приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гриб Н.М. (реєстровий № 493). Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 14316143 від 09.07.2014. Номер відомостей про речове право: 6271709 (т.1, а.с.157-159 а.с.160-162).

Прокурор стверджував, що рішення Харківської міської ради про включення спірних нежитлових приміщень до переліку об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу є незаконним, оскільки ТОВ «Екслюзів-Сінтез» жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об`єктів нерухомого майна в оренді не здійснило. У звіті про оцінку майна, договорі купівлі-продажу, заяві з проханням надати дозвіл на приватизацію, а також в усій приватизаційній справі будь-які відомості про такі поліпшення відсутні. ТОВ «Екслюзів-Сінтез» до органу приватизації, тобто до Управління, не подавало документів передбачених п. 2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, які б містили відомості про невід`ємні поліпшення, здійснені за час оренди, під час приватизації, зокрема, погоджену орендодавцем проєктно-кошторисну документацію на проведення поліпшень, підписані замовником і підрядником акти виконаних будівельних робіт, копії документів, що підтверджують проведені орендарем розрахунки за виконані поліпшення орендованого нерухомого майна, у тому числі придбані матеріали, конструкції; аудиторський висновок щодо підтвердження фінансування здійснених поліпшень орендованого нерухомого майна за рахунок коштів орендаря; довідку, видану орендарем та завірену аудитором, про суму витрат, понесених орендарем у зв`язку із здійсненням поліпшень, яка віднесена орендарем на збільшення вартості його необоротних активів, у розмірі, який перевищує встановлену законодавством з питань оподаткування частку витрат для включення їх до валових витрат.

Таким чином, як наголошував прокурор, Харківська міська рада, визначений нею орган приватизації та ТОВ «Екслюзів-Сінтез» незаконно обрали та реалізували спосіб приватизації спірного майна шляхом викупу орендарем.

Звертаючись із зазначеним позовом до суду, прокурор вказав, що порушення, що свідчать про незаконність набуття відповідачем спірних нежитлових приміщень прокурором виявлено за результатами опрацювання отриманих у ході досудового розслідування зазначеного кримінального провадження доказів, з огляду на встановлену ст.257 ЦК України позовну давність пропущено з поважних причин.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши прокурора та представників відповідачів, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 ст.345 Цивільного кодексу України та частини 1 ст.25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом. Приватизація об`єкта оренди здійснюється відповідно до чинного законодавства.

Статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що приватизація проводиться з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.

Статтею 3 Закону України «Про приватизацію державного майна» встановлено, що відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України (частина 6 ст.29 Закону України «Про приватизацію державного майна»).

Відповідно до частини 1 ст.5-1 Закону України «Про приватизацію державного майна» з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об`єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А - окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано.

Частиною 2 ст.5-1 Закону України «Про приватизацію державного майна» визначено, що об`єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об`єктами малої приватизації.

Викуп об`єктів малої приватизації, згідно з частиною 2 ст.16-2 Закону України «Про приватизацію державного майна» здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (ст.3 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин.

Статтею 4 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» передбачено, що продавцями об`єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності є, відповідно, органи приватизації, створені місцевими Радами.

Відповідно до частини 1 ст.8 Закону України «Про приватизацію невеликих, державних підприємств (малу приватизацію)» з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації. Підготовка об`єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, які: встановлюють ціну продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об`єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об`єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

За рішенням органів приватизації провадиться інвентаризація майна об`єкта малої приватизації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, та оцінка такого об`єкта відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Ціна продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова ціна об`єкта малої приватизації на аукціоні або за конкурсом встановлюється на підставі результатів його оцінки (ст.9 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»).

Відповідно до частин 1, 3 ст.11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» викуп застосовується щодо об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України.

Згідно з абзацом 1 частини 1 ст.18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Порядок викупу встановлений Фондом державного майна України та на час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02.04.2012 № 439 (далі - Порядок № 439).

Згідно з пунктом 8.1 Порядку № 439 викуп об`єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено чинним законодавством України.

Відповідно до пункту 8.2 Порядку № 439 ціна продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, установлюється на підставі результатів його оцінки.

Оцінка майна, яке підлягає приватизації, провадиться відповідно до Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 № 1891 (далі - Методика).

Відповідно до пункту 69 Методики (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення) вимоги цього розділу поширюються на випадки проведення оцінки об`єктів у матеріальній формі з метою їх приватизації (окреме індивідуально визначене майно, об`єкти незавершеного будівництва, включаючи законсервовані об`єкти, об`єкти соціально-культурного призначення) як об`єктів малої приватизації, застави та інші способи відчуження відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 70 Методики для визначення вартості об`єктів нерухомості, що приватизуються відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», у тому числі разом із земельними ділянками, на яких розташовані такі об`єкти, застосовується незалежна оцінка, яка проводиться відповідно до національних стандартів оцінки з урахуванням вимог цієї Методики та Методики оцінки земельних ділянок.

Вибір виду вартості об`єктів малої приватизації регулюється вимогами національних стандартів оцінки з урахуванням особливостей, визначених цією Методикою. При цьому враховуються способи їх продажу, строк корисного використання таких об`єктів, належність їх до спеціалізованого або неспеціалізованого майна. У разі викупу об`єктів малої приватизації може визначатися їх ринкова вартість або спеціальна вартість залежно від наявності передумов їх застосування, визначених Національним стандартом № 1 (пункт 71 Методики).

Згідно з абзацом 6 пункту 73 Методики порядок оцінки орендованого нерухомого майна (майна, що надавалося у концесію), що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди (концесії), під час приватизації, встановлюється Фондом державного майна. Порядком також визначається процедура ідентифікації невід`ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря (концесіонера).

Наказом Фонду державного майна України від 27.02.2004 № 377 затверджено Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації (далі - Порядок № 377).

Відповідно до пункту 1.1 Порядку цей Порядок установлює вимоги до проведення незалежної оцінки орендованого нерухомого майна (крім земельних ділянок), що містить невід`ємні поліпшення (далі - орендоване нерухоме майно), під час приватизації способами, визначеними законодавством, а також процедур ідентифікації невід`ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря. Порядок застосовується для оцінки орендованого нерухомого майна, що перебуває у державній, комунальній власності або належить Автономній Республіці Крим, щодо якого прийнято рішення про приватизацію та компенсацію орендарю вартості невід`ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря. Невід`ємними поліпшеннями орендованого майна є здійснені орендарем за час оренди заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого майна та (або) його споживчих якостей, відокремлення яких призведе до зменшення його ринкової вартості.

Згідно з пунктом 2.1 Порядку ідентифікацією поліпшень орендованого нерухомого майна є встановлення суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання факту відповідності підтверджувальних документів, наданих орендарем, про здійснені ним заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого нерухомого майна та (або) його споживчих якостей (далі - поліпшення), наявним поліпшенням, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди і які здійснені за рахунок коштів орендаря та за згодою орендодавця. Ідентифікуються поліпшення, що здійснені протягом строку дії договору оренди та наявні на дату оцінки.

Відповідно до пункту 2.2 Порядку підтверджувальні документи про здійснені орендарем поліпшення, що подаються ним до відповідного органу приватизації, включають: - договір оренди, укладений з дотриманням вимог законодавства; письмову згоду орендодавця на здійснення орендарем поліпшень орендованого нерухомого майна за його кошти; - погоджену орендодавцем проектно-кошторисну документацію на проведення поліпшень, підписані замовником і підрядником акти виконаних будівельних робіт, копії документів, що підтверджують проведені орендарем розрахунки за виконані поліпшення орендованого нерухомого майна, у тому числі придбані матеріали, конструкції тощо; - аудиторський висновок щодо підтвердження фінансування здійснених поліпшень орендованого нерухомого майна за рахунок коштів орендаря. Аудиторський висновок має містити розшифровку періодів освоєння, напрямів та джерел фінансування поліпшень, у тому числі за рахунок коштів орендаря, з посиланням на підтверджувальні документи; - довідку, видану орендарем та завірену аудитором, про суму витрат, понесених орендарем у зв`язку із здійсненням поліпшень, яка віднесена орендарем на збільшення вартості його необоротних активів, у розмірі, який перевищує встановлену законодавством з питань оподаткування частку витрат для включення їх до валових витрат. При визначенні суми зазначених витрат ураховується невідшкодована орендодавцю вартість придатних для подальшого використання будівельних матеріалів, виробів, конструкцій, устаткування, отриманих орендарем під час здійснення поліпшень; - інші документи, необхідні для виконання положень цього Порядку.

Відповідно до частини 5 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 5 ст.60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Харківська міська рада.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти відповідно до вимог законодавства, що регулює порядок приватизації комунального майна задля дотримання законності при прийнятті рішень і недопущенні порушення прав територіальної громади, інтереси якої він представляє.

Ураховуючи, що жодних поліпшень орендованих ТОВ «ЕКСКЛЮЗІВ-СІНТЕЗ» нежитлових приміщень не проводилось, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що Харківською міською радою всупереч вимог частини 1 ст.18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (у редакції, що діяла на момент виникнення та існування спірних правовідносин) обрано спосіб приватизації спірних нежитлових приміщень без урахування наведених вище законодавчих обмежень, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, на яку посилається прокурор.

Відповідно до ч. 4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо визнання незаконним і скасування пункту 25 додатку «Перелік об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу» до рішення 27 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 20.11.2013 № 1329/13 та про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 07.03.2014 № 5119-В-С, щодо нежитлових приміщень першого поверху № 1-:-6 загальною площею 452,4 кв.м будівлі літ. «А-1» по вул. Якіра, 17 у м. Харкові, укладеного між Харківською міською радою, від імені якої діяло Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, та ТОВ «Екслюзів-Сінтез», а також щодо визнання незаконним та скасування п. 12 додатку «Перелік об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу» до рішення 33 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 23.04.2014 № 1570/14 та про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03.07.2014 № 5152-В-С, щодо нежитлових приміщень першого поверху № 7-:-14 загальною площею 249,7 кв.м будівлі літ. «А-1» по вул. Якіра, 17 у м. Харкові, укладеного між Харківською міською радою, від імені якої діяло Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, та ТОВ «Екслюзів-Сінтез» з мотивів неефективності обраного прокурором способу захисту прав територіальної громади м. Харкова, суд першої інстанції врахував наступне.

При цьому в пункті 49 постанови від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване (аналогічні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16 (пункт 46), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52),від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34)).

Аналогічні висновки зроблено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.09.2024 у справі № 922/459/22.

Адже обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 92.5/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

Таким чином, обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин, що виключає необхідність надання судом оцінки будь-яким іншим аргументам в цій частині вимог, а саме щодо питання про застосування позовної давності в контексті спірних правовідносин, яке заявлялось відповідачами у відповідних заявах.

Колегія суддів враховує посилання прокурора на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 (п.111-117) щодо способу захисту порушеного права.

Разом з цим колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 дійшла висновку, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі №912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі №910/8413/21).

Колегія суддів зауважує, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі № 21-8во07.

Доказів протиправної поведінки покупця при укладанні спірних договорів прокурором не надано та матеріали справи не містять.

Що стосується доводів прокурора відносно відмови у задоволені позову про витребування майна у добросовісного володільця, колегія суддів зазначає наступне.

Суд першої інстанції, розглядаючи вимоги про витребування майна від добросовісного набувача ОСОБА_1 виснував, що оскільки прокурор прагне повернення спірного нерухомого майна у володіння територіальної громади, то єдиною належною (зокрема ефективною) позовною вимогою є вимога про витребування спірного нерухомого майна.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України).

Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння. Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Велика Палата Верховного Суду зазначала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Тобто, у цивільному законодавстві під віндикаційним позовом слід розуміти вимогу про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння. Метою такого позову є повернення об`єкта права власності у володіння власника. Ознаками віндикаційного позову є: подається власником або титульним володільцем; стосовно індивідуально визначених речей; зміст позову становить вимога про повернення речі; річ перебуває у володінні іншої особи (відповідача); річ перебуває в чужому володінні незаконно.

Отже, саме задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18).

Разом з тим, застосування інституту віндикації зумовлює необхідність з`ясування судом ознак добросовісності/недобросовісності у діях кінцевого набувача майна для забезпечення дотримання критерію пропорційності при втручанні у його майнові права.

Так, в постанові Великої Палати ВС від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 викладено наступні правові висновки:

«6.43. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19), пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19)).

6.44. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.

6.45. Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

6.46. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19, пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20, пункти 7.15, 7.16)».

Отже, добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам ст.236 ГПК України щодо його законності і обгрунтованості, тому повинно бути залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 11.11.2024 у справі №922/2416/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 11.11.2024 у справі №922/2416/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів через Східний апеляційний господарський суд з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 03.02.2025 року.

Головуючий суддя О.О. Радіонова

Суддя О.А. Істоміна

Суддя О.Є. Медуниця


Суд	Східний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	22.01.2025
Оприлюднено	05.02.2025
Номер документу	124895620
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах щодо приватизації майна, з них щодо укладення, зміни, розірвання, виконання договорів купівлі-продажу та визнання їх недійсними

Лаврова Л.С.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 22.01.2025 по справі 922/2416/24СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —922/2416/24

Постанова від 22.01.2025

Постанова
від 22.01.2025 по справі 922/2416/24
СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД