Рішення

від 21.01.2025 по справі 906/926/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2025 р. м. Житомир Справа № 906/926/24

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кудряшової Ю.В.

секретар судового засідання: Сенькіна Л.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Берун Р.В. - адвокат, діє на підставі ордеру серії ВК №1148757 від 31.10.2024 (приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів),

від відповідача: не прибув.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Приватного підприємства "ВІЛІС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Твій хліб"

про стягнення 2 522 724,85 грн.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 2 252 048,00 грн. основного боргу, 21 182,79 грн. 3% річних, 63 348,96 грн. інфляційних, 186 143,10 грн. пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач вчасно та в повному обсязі не оплатив поставлену йому продукцію, чим порушив умови договору постачання № 806 від 26.03.2024.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 25.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання.

В послідуючому ухвалою суду від 21.11.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідач не скористався своїм правом надання письмового відзиву на позовну заяву та правом на участь в судовому засіданні: повноважного представника в судові засідання не направляв, про причини неявки суд не повідомляв, хоча про місце, дату та час судового засідання повідомлявся належним чином, на підтвердження чого в матеріалах справи міститься довідка про доставку електронного листа.

Оскільки явка представника відповідача в судове засідання не визнана обов`язковою, а надання письмового відзиву є правом відповідача, а не його обов`язком, суд вважає, що неявка представника відповідача та неподання відзиву не перешкоджатиме розгляду справи за наявними в ній матеріалами, відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 26.03.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІЛІС" (постачальник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Твій хліб" (покупець/відповідач) укладено договір постачання №806 з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей до Договору поставки № 806 (далі - Договір) (а.с. 21-32).

Згідно з п. 1.1 Договору постачальник зобов`язується передати на умовах та в термін встановлений цим договором продукти харчування, далі - "товар" у власність покупця у відповідності до наданого покупцем замовлення, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити його вартість.

Право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарно-транспортної накладної, яка засвідчує момент передачі товару (п. 1.2. Договору).

Відповідно до п. 2.6 асортимент та інші характеристики товарів, що постачаються, остаточно визначаються у видаткових (товарно-транспортних) накладних, які мають відповідати замовленню.

За змістом п. 5.7 Договору покупець здійснює розрахунки з постачальником на умовах відстрочки платежу терміном 30 календарних днів з моменту отримання товару. Форма сплати: безготівковий розрахунок, шляхом перерахування грошових коштів покупцем на розрахунковий рахунок постачальника, або в готівковій формі, шляхом внесення грошових коштів в касу постачальника.

Відповідно до п. 8.4 Договору у випадку виявлення постачальником прострочення покупцем платежу за поставлений товар, направляє покупцю додатковий акт звірки взаєморозрахунків за весь період постачання та письмову вимогу-претензію. Покупець протягом 10 (десяти) календарних днів зобов`язаний надати письмові пояснення чи докази спростування наявної заборгованості.

Цей договір набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін і діє протягом одного календарного року з моменту укладення цього договору (п. 9.1 Договору).

На виконання умов договору постачання №806 від 26.03.2024 позивачем поставлено відповідачу товар власного виробництва на загальну суму 2 352 048,00 грн., що підтверджується підписаними повноважними представниками та скріпленими печатками сторін видаткові накладні, копії яких містяться в матеріалах справи, та товарно-транспортними накладними (копії яких також містяться в матеріалах справи).

Як зазначив позивач та не оспорив відповідач, останній оплатив поставлений товар частково в сумі 100 000,00 грн. згідно платіжних інструкцій від 29.07.2024 на суму 50 000,00 грн. та від 02.08.2024 на суму 50 000,00 грн.

11.06.2024 позивач скерував відповідачу вимогу про погашення заборгованості за поставлену продукцію та штрафні санкції.

Разом з тим, суд відзначає, що матеріали справи не містять будь-яких доказів щодо наявності спору про якість та кількість поставленого товару.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, врахувавши пояснення учасників процесу, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ст. 509 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України)).

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (ч. 1ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України)). Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов`язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше (ч. 3 ст. 173 ГК України).

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору постачання №806 від 26.03.2024.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У свою чергу, ч. 1 ст. 662 ЦК України встановлено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За змістом ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність належними доказами позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 2 252 048,22 грн. заборгованості за поставлений товар.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення 186 145,10 грн. пені, 21 182,79 грн. 3% річних та 63 348,96 грн. інфляційних.

За змістом частини другої статті 217 ГК України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які згідно з частиною першою статті 230 ГК України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Водночас частиною шостою статті 231 ГК України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов`язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Однак саме зобов`язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку.

Отже, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов`язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.

Відповідна правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 05.09.2019 у справі N 908/1501/18.

Отже, враховуючи те, що договором постачання №806 від 26.03.2024 не визначено такої штрафної санкції, як пеня та її розмір, тому суд відмовляє в задоволенні вимоги щодо стягненні 186 145,10 грн. пені.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

У відповідності до ч. 2 вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарський суд, перевіривши розрахунок, встановив, що розмір 3% складає 21191,79 грн.

Проте, згідно ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи припис ч. 2 ст. 237 ГПК України, суд задовольняє вимоги щодо стягнення 3% річних в сумі 21 182,79 грн. (в межах позовних вимог).

Перевіривши розрахунок інфляційних, суд відзначає, що останній є вірним та їх розмір становить 63 348,96 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач не подав до суду жодного доказу на спростування позовних вимог, в тому числі доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів, тощо).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 2 252 048,00 грн. основного боргу, 21 182,79 грн. 3% річних, 63 348,96 грн. інфляційних обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню. В іншій частині позову суд відмовляє.

Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Твій хліб" (11500, Житомирська область, м. Коростень, вул. Шолом Алейхема, 62, код ЄДРПОУ 39147619)

- на користь Приватного підприємства "ВІЛІС" (33003, м. Рівне, вул. Грушевського, 2а, код ЄДРПОУ 23302324) 2 252 048,00 грн. основного боргу, 21 182, 79 грн. 3% річних, 63348,96 грн. інфляційних, а також 25 048,69 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 03.02.25

Суддя Кудряшова Ю.В.

Список розсилки:

1 - позивачу в Електронний кабінет

2 - представнику позивача - адвокату Беруну Р.В. в Електронний кабінет

3 - відповідачу в Електронний кабінет