Рішення

від 27.01.2025 по справі 922/3343/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.01.2025м. ХарківСправа № 922/3343/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

при секретарі судового засідання Хруслової А.К.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Харківського національного університету внутрішніх справ до Фізичної особи-підприємця Горбачова Сергія Вікторовича про стягнення коштів

за участю представників:

позивача Староста В.І.

відповідача Миронов О.А.

ВСТАНОВИВ:

ХНУВС звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ФОП Горбачова С.В. , в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 1.225.464,99 грн вартості переданої на зберігання продукції, а також судові витрати.

Фактичними підставами позову є невиконання відповідачем як зберігачем свого обов`язку щодо збереження переданого позивачем як поклажодавцем товару за Договором зберігання від 11.08.2021 №62.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.09.2024 у справі №922/3343/24 позовну заяву ХНУВС залишено без руху.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.10.2024 відкрито загальне позовне провадження у справі №922/3343/24.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.11.2024 у справі №922/3343/24 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.11.2024 у справі №922/3343/24 зобов`язано ХНУВС та ФОП Горбачова С.В. провести звірку взаємних розрахунків за Договором зберігання від 11.08.2021 №62, про що скласти відповідний Акт.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.12.2024 у справі №922/3343/24 відмовлено в задоволенні клопотання ФОП Горбачова С.В. про призначення експертизи.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.12.2024 у справі №922/3343/24 залишено без розгляду клопотання ФОП Горбачова С.В. про витребування доказів.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.12.2024 закрито підготовче провадження у справі №922/3343/24 та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.12.2024 у справі №922/3343/24 відмовлено в задоволенні заяви ФОП Горбачова С.В. про відвід судді Добрелі Н.С.

В судовому засіданні від 27.12.2024 у справі №922/3343/24 була оголошена перерва на 27.01.2025 о 15:00 год.

Присутній у судовому засіданні по суті 27.01.2025 представник позивача позовні вимоги підтримував у повному обсязі та просив суд їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні по суті 27.01.2025 проти задоволення позову заперечував та просив суд відмовити в його задоволенні з підстав, наведених у заявах по суті справи.

Суд зазначає, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Заслухавши вступне слово представників позивача та відповідача, перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд встановив наступне.

Між ФОП Горбачовим С.В. (зберігач) та ХНУВС (поклажодавець) був укладений Договір зберігання від 11.08.2021 №62 (надалі Договір). Згідно з його умовами поклажодавець передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання товар, а саме: гранули паливні в кількості 158 т; початок зберігання 11.08.2021; кінець зберігання 31.12.2022.

У відповідності до пункту 2.1. Договору зберігач, зокрема, забезпечує повне збереження товару, а після закінчення зберігання повертає поклажодавцю той самий товар або рівну кількість речей того самого роду і якості; турбується про товар, як про власне, вживає всіх заходів щодо його збереження від знищення, пошкодження, іншого зниження споживчих якостей; повертає товар поклажодавцю повністю або частково відповідно до вимоги останнього не пізніше 14 днів з дня одержання такої вимоги; повертає товар повністю після припинення Договору (підпункти 2.1.2., 2.1.5., 2.1.7., 2.1.8).

Згідно з пунктом 2.2. Договору поклажодавець, зокрема, одержує товар після припинення Договору в місці його здавання, якщо інше не встановлено сторонами додатково.

Розділом 3 Договору передбачена відповідальність сторін. А саме: сторона, що постраждала від невиконання або неналежного виконання іншою стороною зобов`язань за Договором, має право вимагати відшкодування завданих їй збитків (пункт 3.1).

Зберігач несе відповідальність перед поклажодавцем у випадку втрати, псування товару: а) за пошкодження товару, які призвели до погіршення споживчих якостей настільки, що використання того за призначенням стало неможливим ("істотне пошкодження") у розмірі вартості товару; б) за інші пошкодження у розмірі суми, на яку знизилася вартість товару. Зазначені суми розраховуються виходячи з вартості товару на дату початку зберігання (пункти 3.2., 3.3. Договору).

Цей Договір діє з моменту підписання до 31.12.2022 (пункт 5.1. Договору).

Додатковою угодою від 11.11.2021 №1 до Договору сторони внесли зміни до пункту 1.1. та виклали його в новій редакції, а саме: поклажодавець передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання такий товар: 1) гранули паливні в кількості 158 т; початок зберігання 11.08.2021; закінчення зберігання 31.12.2022; 2) гранули паливні в кількості 65,445 т; початок зберігання 11.11.2021; закінчення зберігання 31.12.2022.

Додатковою угодою від 01.12.2021 №2 до Договору сторони внесли зміни до пункту 1.1. та виклали його в новій редакції, а саме: поклажодавець передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання такий товар: 1) гранули паливні в кількості 158 т; початок зберігання 11.08.2021; закінчення зберігання 31.12.2022; 2) гранули паливні в кількості 65,445 т; початок зберігання 11.11.2021; закінчення зберігання 31.12.2022; 3) паливна деревина в кількості 7,5 скл. м; початок зберігання 01.12.2021; закінчення зберігання 31.12.2022; 4) деревне вугілля в кількості 0,40 т; початок зберігання 01.12.2021; закінчення зберігання 31.12.2022.

Додатковою угодою від 28.12.2021 №3 сторони внесли зміни до пункту 1.1. та виклали його в новій редакції, а саме: поклажодавець передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання такий товар: 1) гранули паливні в кількості 158 т; початок зберігання 11.08.2021; закінчення зберігання 31.12.2022; 2) гранули паливні в кількості 65,445 т; початок зберігання 11.11.2021; закінчення зберігання 31.12.2022; 3) паливна деревина в кількості 7,5 скл. м; початок зберігання 01.12.2021; закінчення зберігання 31.12.2022; 4) деревне вугілля в кількості 0,40 т; початок зберігання 01.12.2021; закінчення зберігання 31.12.2022; 5) гранули паливні в кількості 277,3995 т; початок зберігання 28.12.2021; закінчення зберігання 31.12.2022.

На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв на відповідальне зберігання наступний товар: 1) гранули паливні з деревини хвойних порід у кількості 158 т на суму 692.040,00 грн; 2) гранули паливні з деревини хвойних порід у кількості 65,445 т на суму 315.314,01 грн; 3) паливну деревину в кількості 7,5 скл. м на суму 11.400,00 грн; 4) деревне вугілля в кількості 0,4 т на суму 6.405,02 грн; 5) гранули паливні з деревини хвойних порід у кількості 277,399 на суму 1.559.840,97грн, про що свідчать накладні-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів від 28.09.2021 №21-62-11674, від 15.11.2021 №21-62-12460, від 13.12.2021 №21-62-13137, від 28.12.2021 №21-62-13196.

Як зазначає позивач станом на 01.07.2024 відповідач повернув з відповідального зберігання товар у загальній кількості 278,0455 т, про що свідчать видаткові накладні від 05.11.2021 №641.11-1-1к; від 12.11.2021 №243-2; від 16.11.2021 №243-3; від 17.11.2021 №243-4; від 22.11.2021 №243-5; від 26.11.2021 №243-6; від 06.12.2021 №243-7; від 20.12.2021 №243-9; від 22.12.2021 №243-10; від 24.12.2021 №243-11; від 28.12.2021 №243-12; від 29.12.2021 №243-13; від 06.01.2022 №243-14; від 12.01.2022 №243-15; від 25.01.2022 №243-16; від 02.08.2022 №12; від 03.08.2022 №13; від 04.08.2022 №14; від 12.06.2024 №243-17; від 14.06.2024 №243-18.

20.10.2023 позивач надіслав відповідачу лист-вимогу щодо виконання зобов`язань від 19.10.2023 №1/3373, в якому вимагав протягом 7 днів з моменту отримання вимоги повернути до ХНУВС паливні матеріали в кількості 270,024 т паливних гранул і вугілля та 7,5 складометрів паливної деревини, що були передані за Договором. Втім відповідач відповіді на вимогу не надав.

Позивач стверджує, що залишок товару, який відповідач не повернув за Договором станом на 01.07.2024 складає 223,1985 т паливних гранул та 7,5 скл. м паливної деревини на загальну суму 1.225.464,99 грн, про що свідчить довідка відділу фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ХНУВС від 03.07.2024 №4/1070.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту шляхом стягнення з відповідача збитків внаслідок втрати переданого на зберігання товару.

Заперечуючи проти позову відповідач зазначає про відсутність чинних договірних зобов`язань між сторонами, що виключає їх порушення, оскільки спірний Договір припинив свою дію 31.12.2022. Окрім цього відповідач зазначає, що обов`язок щодо одержання товару зі зберігання після припинення строку дії Договору покладений саме на позивача, відповідач зобов`язаний лише видати такий товар поклажодавцю. Також, позивач не довів порушення відповідачем договірного зобов`язання, наслідком якого була б втрата або нестача речей, позовна заява не містить відомостей, які б вказували на наявність вини відповідача в порушенні договірних зобов`язань. Крім того, позивачем не доведено дійсну вартість товару, станом на жовтень 2023 , оскільки гарантований термін придатності паливної гранули станом на дату припинення Договору сплив.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача збитків у розмірі 1.225.464,99 грн за неповернення переданого на зберігання товару, а саме: 223,1985 т паливних гранул та 7,5 скл. м паливної деревини.

Відповідно до частин першої та другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки, суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі статтею 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово та послідовно вказував на те, що для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду.

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності).

Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Суд виходить з того, що причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.

Отже, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб`єктів тощо.

Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Отже, заявляючи до стягнення збитки, позивач повинен, окрім наявності всіх чотирьох елементів, чітко визначити у чому вони (збитки) полягають у розмінні статті 22 ЦК України, статей 224 та 225 ГК України (упущена вигода/реальні збитки/моральна шкода).

Ураховуючи положення статті 74 ГПК України, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.

Слід зазначити, що господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (близький за змістом висновок щодо самостійного встановлення судом складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17, а також у постановах Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №927/219/20, від 14.09.2021 у справі №923/719/17, від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11, від 22.04.2021 у справі №915/1624/16, від 10.03.2020 у справі №902/318/16, від 10.12.2020 у справі №922/1067/17 та від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11).

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є одними з основних засад судочинства, закріпленими у статті 124 Конституції України, статтях 2, 7, 13, 14 ГПК України.

З матеріалів справи судом встановлено, що за своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором зберігання, який підпадає під правове регулювання глави 66 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з частиною першою статті 938 ЦК України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

За умовами частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як було зазначено вище, згідно з пунктом 5.1. Договору він діє з моменту підписання та до 31.12.2022,окрім цього, в пункті 1.1. Договору визначений термін зберігання товару - 31.12.2022.

Відтак, строк зберігання належного позивачу товару був встановлений сторонами саме до 31.12.2022 включно.

Відповідно до статті 942 ЦК України зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов`язаний піклуватися про річ, як про свою власну.

Обґрунтовуючи пред`явлені у даній справі вимоги, ХНУВС посилався на лист-вимогу від 19.10.2023 №1/3373, в якому вимагав протягом 7 днів з моменту отримання вимоги повернути до ХНУВС паливні матеріали в кількості 270,024 т паливних гранул і вугілля та 7,5 складометрів паливної деревини, що були передані за Договором.

Відповідачем 03.112023 року було надано відповідь на вищезазначений лист позивача, та зазначено про те, що останній не має можливості розглянути по суті дану вимогу, у зв`язку з відсутністю частини документів та розбіжністю у кількості повернутого товару зі зберігання.

Однак, всупереч вищевказаній вимозі позивача, відповідач проігнорував означений лист та не повернув ХНУВС зі зберігання залишок товару.

Стаття 610 ЦК України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

У відповідності до пункту 2.1. Договору зберігач, зокрема, повертає товар поклажодавцю повністю або частково відповідно до вимоги останнього не пізніше 14 днів з дня одержання такої вимоги; повертає товар повністю після припинення Договору (підпункти 2.1.7., 2.1.8).

Згідно з пунктом 2.2. Договору поклажодавець, зокрема, одержує товар після припинення Договору в місці його здавання, якщо інше не встановлено сторонами додатково.

Судом встановлено, що строк зберігання належного позивачу товару був встановлений сторонами до 31.12.2022. Дана обставина ані позивачем, ані відповідачем не заперечується.

За змістом статті 948 ЦК України у поклажодавця виникає обов`язок забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

У свою чергу, зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості (частина перша статті 949 ЦК України).

З аналізу діючої норми статті ЦК України в частині регулювання обов`язків сторін договору зберігання вбачається, що після закінчення строку зберігання, першою стороною, в якої виникає будь-який обов`язок відносно речі, є саме поклажодавець. Тобто, зацікавленою стороною у повернені речі є поклажодавець, а не зберігач цієї речі, на якого як законом, так і Договором покладено обов`язок забрати річ (товар) від зберігача (пункт 2.2. Договору).

Проте, з матеріалів справи вбачається, що ні до закінчення строку зберігання товару (31.12.2022), ні безпосередньо в день закінчення такого строку ХНУВС не звертався до ФОП Горбачова С.В. з вимогою повернути наявний у нього на зберіганні товар. Докази, які свідчать про вчинення позивачем активних дій, направлених на повернення товару зі зберігання до спливу встановленого Договором строку зберігання, а також документи, які підтверджують вчинення відповідачем перешкод у поверненні такого товару на час закінчення погодженого сторонами строку зберігання, у матеріалах справи відсутні.

Отже, після 31.12.2022 строк зберігання належного позивачу товару закінчився, проте частина такого товару фактично залишилася на складі відповідача. При цьому, як у відзиві на позовну заяву та і під час розгляду даної справи відповідач вказував на те, що відповідний залишок переданого на підставі Договору товару фактично зберігався й після закінчення строку зберігання на складі відповідача.

Інкримінована відповідачу протиправна поведінка полягає у втраті ним залишку переданого на відповідальне зберігання товару, а саме: 223,1985 т паливних гранул та 7,5 скл. м паливної деревини на суму 1.225.464,99 грн.

При цьому, твердження відповідача про те, що наявні в матеріалах справи накладні-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів не є належними доказами на підтвердження передачі відповідного товару на зберігання є безпідставним, оскільки згідно з Наказом Міністерства статистики України "Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів" від 21.06.1996 №193 (чинного станом на дату укладення Договору) накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів (Форма №М-11) використовується для обліку руху матеріальних цінностей в середині підприємства та їх відпуску господарствам свого підприємства, що розташовані за межами його території, а також стороннім організаціям. У випадку відпуску матеріальних цінностей господарствам свого підприємства, що розташовані за межами його території, або стороннім організаціям накладну-вимогу виписують на основі договорів, нарядів і інших відповідних документів.

Таким чином, наявні в матеріалах справи накладні-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів від 28.09.2021 №21-62-11674, від 15.11.2021 №21-62-12460, від 13.12.2021 №21-62-13137, від 28.12.2021 №21-62-13196 є належними та допустимими доказами підтвердження одержання відповідачем обумовленого за Договором товару на зберігання.

Суд зазначає, що відповідальність зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі унормовано статтею 950 ЦК України, за частиною першою якої за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

При цьому, відповідно до частини третьої статті 950 ЦК України зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Згідно з частиною першою статті 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

За таких обставин, у даному випадку для виникнення правових підстав для стягнення з відповідача вартості втраченого товару обов`язковою умовою є встановлення самого факту його втрати (нестачі), а також вини відповідача у вигляді умислу або грубої необережності.

Суд звертає увагу на те, що саме позивач одержує товар після припинення Договору в місці його здавання (пункт 2.2), обов`язку відповідача доставити залишки товару позивачу за його вимогою після закінчення терміну зберігання умови спірного Договору не містять.

У контексті заперечень відповідача щодо не доведення позивачем факту втрати залишку переданого на зберігання товару, суд звертає увагу на приписи статті 77 ГПК України допустимість доказів - обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому посилання позивача на судові рішення у справі №922/4826/23, у межах якої ФОП Горбачовим С.В. був поданий зустрічний позов, зокрема, про припинення зобов`язання щодо повернення товару за спірним Договором на суму 1.226.549,80 грн внаслідок неможливості його виконання у зв`язку з обставинами, за які жодна із сторін не відповідає, а саме: у зв`язку зі знищенням, суд вважає помилковими, оскільки в межах даної справи господарські суди дійшли висновку про те, що ФОП Горбачовим С.В. не було доведено обставин фактичного знищення товару на суму 1.226.549,80 грн, а також того, що переданий ХНУВС товар за Договором зберігався ФОП Горбачовим С.В. у складських приміщеннях у місті Бахмут. У зв`язку з чим у зустрічному позові було відмолено.

Також, з наявних у матеріалах справи доказів також не можливо встановити факт втрати залишку переданого на підставі Договору товару. Зокрема, листом від 02.08.2024 №1.01-14/2299/0/42-24 Бахмутська міська військова адміністрація повідомила про те, що в неї відсутня інформація щодо фіксування факту пожежі/руйнування/знищення в ході бойових дій нежитлової будівлі, розташованої за адресою: м. Бахмут, пров. Першотравневий, 169-А. Листом від 25.07.2024 №0.42/02.01-09/2097/0/101-24 Департамент з питань цивільного захисту , мобілізації та оборонної роботи Донецької обласної державної адміністрації повідомлено, що станом на 23.07.2024 в Реєстрі пошкодженого та знищеного майна відсутні відомості щодо нежитлової будівлі, розташованої за адресою: м. Бахмут, пров. Першотравневий, 169-А. Листом від 27.09.2024 №78/2/13/М-324а/11/149 Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях повідомило лише про відкриття кримінального провадження №12024170500001283 від 07.06.2024 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 438 КК України, відкритого за заявою Горбачова С.В, проте факт зруйнування складського приміщення за адресою: Донецька обл., м. Бахмут, пров. Першотравневий, 169-А та втрати 252,885 т паливної гранули Головним управлінням Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях також не підтверджений.

Окрім цього, судом не встановлено вчинення сторонами протягом дії Договору інвентаризації товару на складі відповідача, також не встановлено вжиття позивачем на протязі більше дев`яти місяців з дати припинення Договору заходів щодо повернення товару, перевірки його стану, в т.ч. шляхом проведення інвентаризації. За відсутності доказів про втрату, знищення чи пошкодження залишку переданого на зберігання відповідачу товару, суд позбавлений можливості встановити протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Окрім цього, позивачем не доведено, що така втрата (за умови її підтвердження) сталася за наявності умислу або грубої необережності відповідача, як того передбачає частина третя статті 950 ЦК України.

За таких обставин, позивачем не доведено належними та допустимими доказами такого елементу складу правопорушення як протиправної поведінки відповідача.

Окрім цього, відповідно до положень статті 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

У частині третій статті 225 ГК України закріплено, що при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Передумовою правильного розрахунку суми збитків є визначення цін, виходячи з яких здійснюється розрахунок. При визначення розміру збитків враховуються ринкові ціни на товари, послуги, роботи, якщо інше не передбачено законом або договором.

У спірному Договорі сторони погодили, що зберігач несе відповідальність перед поклажодавцем у випадку втрати, знищення, псування товару: а) за пошкодження товару, які призвели до погіршення споживчих якостей настільки, що використання того за призначенням стало неможливим ("істотне пошкодження") у розмірі вартості товару; б) за інші пошкодження у розмірі суми, на яку знизилася вартість товару. Зазначені суми розраховуються виходячи з вартості товару на дату початку зберігання (пункти 3.2., 3.3. Договору).

Позивачем був застосований розрахунок розміру збитків, виходячи з вартості товару, за яку він був придбаний на підставі Договорів про закупівлю товарів за державні кошти від 29.07.2021 №243 та від 29.11.2021 №498. Натомість, у жодному з пунктів Договору не зазначено про те, що вартість товару визначається, виходячи з ціни його закупівлі.

Стаття 951 ЦК України також не передбачає, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою речі, відшкодовуються у розмірі її вартості станом на момент закупівлі.

Виходячи зі змісту положень частини третьої статті 623 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 225 Господарського кодексу України, день, на який визначається розмір ринкових цін залежить від способу задоволення вимоги кредитора.

Так, при добровільному відшкодуванні збитків ринкові ціни визначаються на день задоволення ним вимог кредитора, а у разі якщо боржник ухиляється від відшкодування збитків, розмір ринкових цін встановлюється на день пред`явлення позову.

На підтвердження розміру збитків щодо встановлення ринкової ціни на паливні гранули та паливну деревину позивачем взагалі не надано жодного належного та допустимого доказу саме на день пред`явлення позову. Крім того, як вже зазначалось в матеріалах справи відсутні докази втрати, знищення чи псування залишку переданого на зберігання відповідачу товару.

З огляду на наведене вище, суд зазначає, що позивач не довів належними та допустимими доказами розмір завданих йому збитків

При цьому, посилання відповідача на те, що термін придатності паливних гранул станом на дату закінчення строку дії спірного Договору закінчився, суд вважає помилковим, оскільки відповідачем помилково ототожнено поняття "гарантійний строк зберігання", та "строк придатності", що за своєю правовою суттю та юридичним змістом є різними поняттями. Як свідчать матеріали справи, а саме: Договори про закупівлю товарів за державні кошти від 29.07.2021 №243 та від 29.11.2021 №498, на підставі яких позивач придбав у відповідача товар, який передавався на зберігання за спірним Договором, гарантійний строк зберігання "гранул паливних з деревини хвойний порід" становить - 12 місяців з дати приймання замовником, про що зазначено в Паспорті якості. Натомість строк придатності "гранул паливних з деревини хвойний порід" ані Договорами про закупівлю товарів за державні кошти від 29.07.2021 №243 та від 29.11.2021 №498, ані Паспортом якості не встановлений.

Суд зазначає, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом (частини перша, друга статті 13 ГПК України).

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі. На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення ЄСПЛ "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).

З урахуванням викладеного, судом вжиті всі можливі заходи для надання учасникам справи часу для реалізації ними своїх процесуальних прав, передбачених ГПК України, в тому числі, права на висловлення (викладення шляхом надіслання на поштову/електронну адреси суду) своєї позиції щодо поданих учасниками справи заяв по суті спору, доказів та аргументів.

Відповідно до вимог частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 74 ГПК України).

У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про відсутність складу (всіх елементів) господарського правопорушення та підстав для стягнення з відповідача збитків у заявленій до стягнення сумі, оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено по-перше самого факту завдання позивачу відповідачем збитків, по-друге протиправності поведінки відповідача, яка полягає у втраті (знищенні) або пошкодження ввіреного йому товару за Договором на протязі терміну зберігання або після його закінчення та по-третє обґрунтованості заявленої до стягнення суми збитків.

Встановлені судом обставини свідчать про відсутність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача збитків в розмірі 1.225.464,99 грн, у зв`язку з чим в задоволені позову слід відмовити .

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Частиною четвертою статті 129 ГПК України визначено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Таким чином, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 18.381,97 грн залишаються за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити повністю

2. Витрати зі сплати судового збору залишити за Харківським національним університетом внутрішніх справ.

Рішення господарського суду набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції Східного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено "04" лютого 2025 р.

СуддяН.С. Добреля