Постанова

від 23.01.2025 по справі 916/926/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 916/926/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О. В.

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р. К.,

та представників:

прокурора - Галезник О. І.,

позивача - 1 - не з`явився,

позивача - 2 - не з`явився,

відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.09.2024

та рішення Господарського суду Одеської області від 11.04.2024

у справі № 916/926/21

за позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області та Білгород-Дністровської районної державної адміністрації

до Біляївської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок

про розірвання договору оренди, скасування рішення державного реєстратора, припинення права оренди земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

В червні 2021 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації (далі - Одеська ОДА; позивач-1), Білгород-Дністровської районної державної адміністрації (далі - Білгород-Дністровська РДА; позивач-2) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про:

- розірвання договору оренди, укладеного 20.09.2004 між Білгород-Дністровською РДА і Біляївською районною організацією Українського товариства мисливців та рибалок (далі - Біляївська районна організація УТМР; відповідач), щодо земельної ділянки водного фонду загальною площею 2,1518 га, яка знаходиться на території Білгород-Дністровського району - 47 км траси Одеса-Ізмаїл Одеської області, для розміщення Єгерського пункту "Хатки", який зареєстрований у Одеській регіональній філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20.09.2004 № 259, а також зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно згідно з рішенням державного реєстратора реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області Алексєєнко В. А. від 20.08.2014 № 15262973 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 204657851208, номер запису про інше речове право 6735414);

- скасування рішення державного реєстратора реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області Алексєєнко В. А. від 20.08.2014 № 15262973 щодо державної реєстрації за Біляївською районною організацією УТМР права оренди на земельну ділянку площею 2,1580 га, яка знаходиться на території 47 км траси Одеса-Ізмаїл, Білгород-Дністровського району, Одеської області, кадастровий номер 5120887400:01:005:0001, для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей;

- припинення право оренди Біляївської районної організації УТМР на земельну ділянку площею 2,1580 га, яка знаходиться на території 47 км траси Одеса-Ізмаїл, Білгород-Дністровського району, Одеської області, кадастровий номер 5120887400:01:005:0001, для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей.

Позов обґрунтовано тим, що відповідачем здійснюється використання спірної земельної ділянки, яка знаходиться в межах прибережної захисної смуги річки Дністер, на території заповідного урочища "Дністровські плавні", не за цільовим призначенням, всупереч екологічним вимогам.

Правовою підставою позову визначив ст. ст. 141, 152, 211 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ст. ст. 611, 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 32 Закону України "Про оренду землі", ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.04.2024 (суддя - Невінгловська Ю. М.), залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 (головуючий суддя - Ярош А.І., судді - Діброви Г. І., Принцевської Н. М.), у задоволенні позову відмовлено.

Господарським судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 01.10.1993 № 496-ХХІ було затверджено перелік нововиявлених територій та об`єктів природно-заповідного фонду області місцевого значення, до якого, зокрема включено заповідне урочище "Дністровські плавні", площею 7 620,00 га.

Відповідно до Положення про заповідне урочище "Дністровські плавні", урочище створено з метою збереження біологічного різноманіття й унікальних плавневих екосистем гирлової області річки Дністер, що має важливе наукове, природоохоронне санітарно-екологічне, пізнавальне та естетичне значення. Заповідне урочище "Дністровські плавні" було основою для створення в 1996-1997 роках Національного природного парку Нижньодністровський. Землі заповідного урочища відносяться до земель природоохоронного призначення і входять до складу природно-заповідного фонду Одеської області та України.

Розпорядженням Білгород-Дністровської РДА від 03.11.2003 № 1496 надано Біляївській районній організації УТМР земельну ділянку водного фонду загальною площею 2,1580 га, в тому числі 0,7943 га забудовані землі, розташовану поза межами населеного пункту на території Білгород-Дністровського району (47-й км автодороги Одеса-Рені), у довгострокове користування, на умовах оренди, строком на 49 років, під розміщення Єгерського пункту "Хатки".

На підставі вказаного розпорядження, 20.09.2004 між Білгород-Дністровською РДА (орендодавець) та Біляївською районною організацією УТМР (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець зобов`язувався надати, а орендар - прийняти в строкове платне користування земельну ділянку водного фонду, яка знаходиться на території Білгород-Дністровського району - 47 км траси Одеса-Ізмаїл Одеської області.

Згідно з п. п. 2 - 4 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 2,1580 га, у тому числі, 2,1580 під будівлями і дворами. На земельній ділянці знаходиться об`єкти нерухомого майна немає, а також інші об`єкти інфраструктури: повітряна лінія електропередач. Земельна ділянка передається в оренду разом з будівлями та спорудами.

Договір укладено на 49 років (п. 8 договору).

Відповідно до п. п. 13 - 15 договору земельна ділянка передається в оренду для розміщення Єгерського пункту "Хатки". Цільове призначення земельної ділянки - землі водного фонду. Умови збереження стану об`єкта оренди - забороняється самовільна забудова земельної ділянки.

За умовами п. 35 договору його дія припиняється шляхом розірвання за: рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яка істотно перешкоджає її використанню, а також підстав, визначених законом.

Пунктом 36 договору встановлено, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається. Умовами розірвання договору в односторонньому порядку є: нецільове використання земельної ділянки; несвоєчасна сплата орендної плати за земельну ділянку. Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, є підставою для зміни або розірвання договору (п. 37 договору).

За п. 40 договору він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрі. Невід`ємною частиною договору є: план або схема земельної ділянки; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень(обтяжень) у її використанні та встановлення земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); технічна документація по передачі земельної ділянки у випадках, передбачених законом; акт приймання-передачі об`єкта оренди.

Цей договір був зареєстрований в Одеській регіональній філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20.09.2004 номер 259, а також у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - на підставі рішення державного реєстратора Алексєєнко В. А. від 20.09.2014 номер 15262973 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 204657851208, номер запису про інше речове право: 6735414).

Згідно з технічною документацією по передачі земельної ділянки в довгострокове користування на умовах оренди, строком на 49 років, Біляївській районній організації УТМР під розміщення існуючого Єгерського пункту "Хатки", виготовленої Одеським філіалом Українського державного інституту проєктування садів та виноградників "УКРДІПРОСАД", земельна ділянка з кадастровим номером 5120887400:01:005:0001 загальною площею 2,1580 га надана в оренду Біляївській районній організації УТМР, відноситься до категорії земель водного фонду.

Суд першої інстанції встановив, що на час звернення прокурора до суду з позовом та розгляду справи межі заповідного урочища "Дністровські плавні" не встановлені в натурі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що прокурором не доведено, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах заповідного урочища "Дністровські плавні" і має статус територій та об`єкта природно-заповідного фонду; спірна земельна ділянка була передана в оренду разом з будівлями та спорудами, які існували на той момент вже декілька десятиліть; розміщення дерев`яних будівель некапітального типу було дозволено саме розпорядженням державної адміністрації від 27.12.2006 та, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що саме відповідач виступав забудовником земельної ділянки або здійснював замовлення будь-якого будівництва. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що обраний прокурором спосіб захисту без вирішення питання щодо повернення спірної земельної ділянки орендодавцеві у зв`язку з находженням на ній нерухомого майна, яке належить третім особам, без вирішення питання щодо цих об`єктів нерухомості, не лише не захищає його інтерес станом на момент ухвалення рішення судом, але й у певній мірі перешкоджає в його належному захисті вподальшому.

Апеляційний господарський суд погодився із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з огляду на звернення прокурора із неефективним способом захисту прав у цьому випадку.

Не погоджуючись із постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 і рішенням Господарського суду Одеської області від 11.04.2024, прокурор звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та зазначає про те, що суди ухвалили судові рішення без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, викладених в постановах від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 05.10.2022 у справі № 922/3166/20, від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21 та інших.

Посилається у касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували ст. ст. 61, 62, п. п. "г", "ґ" ч. 1 ст. 141, ч. ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України, ст. ст. 31, 32 Закону України "Про оренду землі", ст. 89 Водного кодексу України (далі - ВК України), ст. ст. 16, 30 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" і ст. ст. 15, 16, 651 ЦК України.

У касаційній скарзі прокурор зазначає таке: орендована відповідачем земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисної смуги річки Дністер, щодо якої законодавець встановив особливий правовий режим використання; за своїми технічними характеристиками двоповерхові дачні будинки, розташовані на спірній земельній ділянці, є нерухомим майном, збудованим на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети; за фактом здійснення самочинного будівництва на спірній земельній ділянці прокурором подано до суду позовні заяви до фізичних осіб (справи № № 495/5001/21, 495/4989/21, 495/4985/21, 495/4987/21, 495/4980/21, 495/4991/21, 495/4971/21, 495/4995/21, 495/5003/21, 495/4977/21, 495/4993/21, 495/4999/21, 495/4997/21), розгляд яким має здійснюватися виключно в порядку цивільного судочинства з огляду на ст. 21 ГПК України; вважає, що заявлений прокурором спосіб захисту передбачений законодавством, про що свідчить практика Верховного Суду; суд першої інстанції безпідставно врахував обставини, які не встановлені у справі № 815/7292/16.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.11.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на вказані судові рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 09.12.2024.

У відзиві відповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, зазначаючи про ухвалення оскаржуваних судових рішень відповідно до вимог ст. 236 ГПК України. Стверджує про нерелевантність справ, на які посилається прокурор у касаційній скарзі, справі, яка переглядається.

Заслухавши доповідь головуючого судді, прокурора, переглянувши в касаційному порядку оскаржувані судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Зазначені норми матеріального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права.

Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Водночас, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див, зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16).

Питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з`ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близький за змістом правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19).

Велика Палата Верховного Суду у п. 43 постанови від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 вказала, якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, а у ст. 13 Конституції України, серед іншого, визначено, що земля та водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого відповідні права здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у визначених межах.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст. 1 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За ст. 31 Закону України "Про оренду землі", якою регулюється припинення договору оренди землі, договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

При цьому, положення ч. 1 ст. 34 Закону України "Про оренду землі" імперативно передбачають, що у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором (див. постанову Верховного Суду від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21).

Частиною 3 ст. 152 ЗК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема припинення правовідношення.

Здійснивши аналіз вказаних вище норм права, Верховний Суд у постанові від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, на яку посилається прокурор у касаційній скарзі, виснував, що розірвання договору оренди - це спосіб захисту прав та інтересів суб`єктів правовідносин, передбачений законодавством. Верховний Суд у справі № 914/1688/21 також врахував висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/3166/20 про те, що обов`язок орендаря повернути земельну ділянку та привести її в придатний для подальшого використання стан невід`ємно пов`язаний з настанням певного юридичного факту - припинення чи розірвання договору оренди землі; а тому після припинення чи розірвання договору оренди у орендаря виникає обов`язок повернути земельну ділянку орендодавцю. Верховний Суд у справі № 914/1688/21 погодився із доводами скаржника про те, що позовна вимога про розірвання договору оренди земельної ділянки без вимоги про повернення такої земельної ділянки орендодавцю є належним та ефективним способом захисту.

Верховний Суд у постанові від 17.12.2024 у справі № 916/5165/23, яка враховується з огляду на ч. 4 ст. 300 ГПК України, дійшов висновку, що наслідки припинення або розірвання договору оренди землі визначені у ст. 34 Закону України "Про оренду землі". Так, у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки. Як і розірвання договору оренди землі, таке повернення прямо передбачене законом.

Однак, суди попередніх інстанцій вищевказані правові висновки Верховного Суду при вирішенні цього спору не врахували.

Верховний Суд зазначає також таке.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що земля є унікальним обмеженим природним і базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства; розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності та добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (див, зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 20.07.2020 у справі № 923/196/20).

Склад земель регулює ст. 18 ЗК України, а її категорії визначає ст. 19 цього Кодексу. Так, відповідно до вказаних норм до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, у тому числі, на землі водного фонду.

Частиною 1 ст. 58 ЗК України, ст. 4 ВК України передбачено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Правовий режим прибережних захисних смуг визначається ст. ст. 60 - 62 ЗК України та ст. ст. 1, 88 - 90 ВК України.

Так, згідно зі ст. 61 ЗК України, ст. 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, зокрема будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Згідно з ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 га - 25 м; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 га - 50 м; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 м.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачено законом. Отже, відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом. Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проєкту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги потрібно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон. Надання у власність або користування земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахувань обмежень, зазначених у ст. 59 ЗК України, суперечить нормам цього Кодексу (див. постанови Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 310/5834/13-ц, від 21.02.2024 у справі № 495/4980/21 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14, на які посилається скаржник у касаційній скарзі).

Подібні правові висновки викладено і у постанові Верховного Суду від 15.10.2024 у справі № 921/504/20.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду (див., зокрема постанову Верховного Суду від 18.07.2022 у справі № 330/1009/19). В Україні землі водного фонду є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання (див. також постанову Верховного Суду від 21.02.2024 у справі № 495/4980/21).

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц звернула увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 41, ч. 1 ст. 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (ст. ст. 18, 19, п. "а" ч. 1 ст. 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим ст. 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Вирішуючи спір у цій справі № 916/926/21, господарські суди попередніх інстанцій вказаних вище норми права та висновків Верховного Суду щодо їх застосування не врахували, в основу своїх рішень фактично поклали взаємовиключні висновки; на підставі всіх наявних у справі документів відповідно до ст. 86 ГПК України не перевірили правового статусу всієї спірної земельної ділянки; не здійснили належної оцінки доводам прокурора про те, що орендована земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисної смуги річки Дністер, щодо якої встановлений особливий правовий режим використання; що допустивши забудову земельної ділянки, яка відноситься до земель водного фонду, у тому числі дачними будинками, наданої в оренду для розміщення Єгерського пункту "Хатки", відповідач здійснив її нецільове використання і порушив вимог земельного і екологічного законодавства, що є недопустимим.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, Верховний Суд вважає, що рішення господарських судів не є такими, що ухвалені відповідно до вимог ст. 236 ГПК України.

Згідно з ч. 2 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Оскільки допущені попередніми судовими інстанціями порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (ст. 300 ГПК України), то оскаржені судові рішення у справі, які не відповідають положенням ст. ст. 86, 236 ГПК України, підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи необхідно врахувати викладене вище, для правильного вирішення спору більш ретельно на підставі наявних у матеріалах справи документів повно та всебічно дослідити дійсні обставини справи, надати належну оцінку зібраним у справі доказам, їх належності та допустимості, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону, з урахуванням зауважень викладених в цій постанові, постановити законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 236 - 238 ГПК України.

З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд, з урахуванням ст. 129 ГПК України розподіл судового збору за подання касаційної скарги, має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 та рішення Господарського суду Одеської області від 11.04.2024 у справі № 916/926/21 скасувати.

Справу № 916/926/21 направити на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Волковицька Н. О.

Случ О. В.