Рішення від 03.02.2025 по справі 320/34137/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2025 року Справа № 320/34137/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправним та скасування постанови,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся Фонд гарантування вкладів фізичних осіб з позовом до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у якому просить суд:

- Визнати протиправною та скасувати Постанову про накладення на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб штрафу у розмірі 10200 грн. по ВП № 66091906 від 12.05.2023 р., винесену державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Мороз Л.Є. в порядку примусового виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі № 462/5678/16-ц щодо ОСОБА_1 .

Позиції сторін

В обґрунтування позову Фонд гарантування вкладів фізичних осіб вказує, що у позивача відсутні передбачені законодавством підтверджуючі та ідентифікуючі документи стягувача, які б підтвердили його право на отримання певної визначеної частини гарантованої суми за вкладом спадкодавця та дозволили б прийняти рішення про здійснення виплати через банки-агенти Фонду, що підключені до Автоматизованої системи виплат Фонду (копій паспорта, ідентифікаційного коду, свідоцтва про спадщину, рішення суду та інше). Позивач стверджує, що ним направлялась до відповідача заява про неможливість виконання судового рішення у зв`язку з ліквідацією ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК», проте відповідач протиправно застосував до Фонду штраф за невиконання такого рішення у встановлений строк.

На думку позивача, постанова про накладення штрафу № 66091906 від 12.05.2023 винесена державним виконавцем з порушенням вимог ст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки виконавчі дії по виконанню виконавчого листа № 462/5678/16-ц від 06.05.2021 у виконавчому провадженні ВП №66091906 державний виконавець здійснював формально, не аналізуючи судові рішення у справі № 462/5678/16-ц, не реагуючи на факт ліквідації банку, без врахування вимог нормативно-правових документів щодо процедури виплати гарантованої суми спадкоємцям вкладника та відсутності передбачених законодавством документів від стягувача, у зв?язку з чим були наявні поважні об?єктивні причини що унеможливлювали виконання судового рішення та відсутні підстави для накладення на Фонд штрафу.

Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.

Процесуальні дії у справі

24.10.2023, ухвалою суду вказана позовна заява була залишена без руху з підстав невідповідності останньої вимогам ч. 3 ст. 161 КАС України (не сплачено судовий збір за подання позовної заяви до суду).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.12.2023 відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши позовну заяву, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, суд встановив таке.

Встановлені обставини судом

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року позов задоволено та зобов`язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб внести ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до загального реєстру вкладників ПАТ Укргазпромбанк, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та здійснити вказаним вкладникам відповідні виплати.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2021 апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року у справі № 462/5678/16-ц без змін.

Державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління МЮ (м. Київ) Мороз Л.Є. винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 66091906 від 19.07.2021 з примусового виконання виконавчого документу - Виконавчого листа № 462/5678/16-ц, виданого 06.05.2021 Львівським окружним адміністративним судом, відповідно до якого зобов?язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 до загального реєстру вкладників ПАТ «Укргазпромбанк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та здійснити вказаним вкладникам відповідні виплати.

22.07.2021 у відповідь на вимогу державного виконавця позивачем направлено заяву про неможливість виконання судового рішення та відкладення провадження виконавчих дій на підставі ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження» з повідомленням поважних причин і обставин, що унеможливлюють виконання вказаного рішення суду.

07.04.2023 державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу 5100 грн.

12.05.2023 державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 10200 грн. за повторне невиконання судового рішення.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем постанови від 12.05.2023, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Застосовано судом норми права та висновки суду

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зокрема, в силу ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

За ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 826/15741/18, з метою безумовного дотримання конституційного принципу, визначеного у статті 129 Конституції України, в частині третій статті 2 та статті 9 КАС України закріплено, що до основних засад (принципів) адміністративного судочинства належить, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.

Принцип змагальності судового провадження охоплює собою право особи, крім можливості подавати власні докази, знати про існування всіх представлених доказів та пояснень іншими учасниками справи, оскільки вони можуть вплинути на рішення суду, мати можливість знайомитись з матеріалами справи та робити з них копії, а також володіти відповідними знаннями (залучати професійного представника) та змогу коментувати представлені докази та пояснення у належній формі та у встановлений час.

Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття "право на справедливий суд", що гарантоване Конвенцією.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 КАС України).

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказана норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

«На підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та вирішуючи даний спір суд зазначає з урахуванням доводів сторін суд вказує наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі по тексту - Закон №1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно пункту 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення регламентовано положеннями частин першої - третьої статті 63 Закону №1404-VIII, згідно частини першої якої за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Статтею 75 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Наведене в сукупності свідчить про те, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин.

При цьому, застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.

Водночас умовами для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є: невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) та відсутність поважних причин невиконання виконавчого документа (судового рішення). Тобто, державному виконавцю для реалізації виконання належних повноважень при примусовому виконанні відповідного рішення суду, надано право за невиконання його ж постанов про примусове виконання рішень суду накладати відповідні штрафи на боржника, у порядку та розмірі визначеному Законом №1404-VІІІ.

Частинами першою статті 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом та банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Згідно частини третьої статті 37 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноважень Фонду.

За приписами пункту 1 частини першої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює повноваження органів управління банку.

Суд зауважує, що боржником у виконавчому провадженні № 66091906 є саме Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, а не ПАТ «Укргазпромбанк», адже відповідно до резолютивної частини рішення №426/5678/16-ц зобов`язано вчинити відповідні дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 826/17170/16.

Суд зазначає, що обов`язковість судових рішень гарантується статтею 129-1 Конституції України, Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та практикою Європейського суду з прав людини.

Відтак, судове рішення, що набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та є практикою, несумісною з положеннями Конвенції.

Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання визначені у Законі України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 №4901-VI (далі - Закон №4901-VI).

Відповідно до статті 2 Закону №4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган, державні підприємство, установа, організація, юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Судове рішення, що набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та є практикою, несумісною з положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання судового рішення, є підставою для звернення до суду, який видав виконавчий документ, з поданням (заявою) про зміну способу і порядку виконання рішення.

Водночас доказів вжиття вичерпних заходів, спрямованих на виконання рішення суду, позивачем державному виконавцю станом на дату винесення спірної постанови не надано.

Суд зазначає, що винесенню спірної постанови від 12.05.2023 про стягнення штрафу за повторне невиконання у встановлений державним виконавцем строк рішення суду передувало винесення постанови від 07.04.2023 про стягнення штрафу за невиконання встановлений державним виконавцем строк рішення суду.

Водночас позивачем не було надано жодних доказів оскарження такої постанови від 07.04.2023, що, на думку суду, свідчить про те, що Фонд фактично погодився із накладенням на нього такого штрафу.

На думку суду, наведені позивачем обставини не підтверджують, що для невиконання судового рішення існували поважні причини. Позивачем не доведено, що ним вчинено всі залежні від нього дії, спрямовані на виконання судового рішення.

Докази виконання вимог виконавчого листа Львівського окружного адміністративного суду від 06.05.2021 № 426/5678/16-ц чи вжиття заходів для його виконання, станом на дату винесення постанови про накладення штрафу 12.05.2023, позивачем державному виконавцю не надавались.

Також матеріали справи та матеріали виконавчого провадження не містять жодних доказів вчинення Фондом дій з виконання судового рішення чи, у випадку неможливості його виконання, звернення до суду у порядку статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що 12.05.2023 року державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві правомірно винесено постанову у ВП № 66091906 про накладення на боржника штрафу на користь держави у розмірі 10200,00 грн.

При винесенні оскаржуваної постанови державний виконавець діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема також витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи висновки суду за наслідками вирішення справи, положення ст. ст. 139, 143 КАС України, у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 2, 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його складення та підписання.

Суддя Войтович І.І.