Ухвала від 26.08.2025 по справі 320/34137/23

УХВАЛА

26 серпня 2025 року

м. Київ

справа №320/34137/23

адміністративне провадження № К/990/34534/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білак М.В.,

суддів: Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,

перевіривши касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2025 року у справі №320/34137/23 за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправним та скасування постанови,

У С Т А Н О В И В:

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до суду з позовом до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову від 12 травня 2023 року у ВП № 66091906 про накладення штрафу у розмірі 10200,00 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2025 року, у задоволенні позову відмовлено.

15 серпня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2025 року у справі №320/34137/23. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нове рішення, яким позовну заяву задовольнити в повному обсязі.

На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондують стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і стаття 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Як вбачається із Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами.

Пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Частиною першою статті 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Крім того, згідно з частиною другою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

У свою чергу, стаття 287 КАС України регулює особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

Водночас, відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

У свою чергу, стаття 287 КАС України регулює особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

Заявлені позивачем позовні вимоги у цій справі дають підстави для висновку про те, що спір виник у відносинах з приводу оскарження постанови державного виконавця про накладення штрафу у розмірі 10200,00 гривень у виконавчому провадженні №66091906.

За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішення суду апеляційної інстанції в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.

Суд звертає увагу заявника, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.

Оскаржуючи судові рішення у справі щодо скасування постанови державного виконавця про накладення штрафу, особливості провадження якої регулюються статтею 287 КАС України, заявник касаційної скарги не наводить належних доводів та обґрунтувань, що ця касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Як слідує зі змісту касаційної скарги, позивач мотивує свою касаційну скаргу тим, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені на підставі неповного та без всебічного з`ясування обставин. Однак в чому полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин заявником не обґрунтовано.

Суд відхиляє посилання заявника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме щодо не врахування висновків Верховного Суду щодо застосування статей 18, 32, 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», викладених у постановах від 23 травня 2018 року у справі №537/3986/16, від 31 липня 2019 року у справі №554/13475/15-ц, від 21 січня 2020 року у справі №640/9234/19, від 31 березня 2021 року у справі №360/3573/20, оскільки висновки у цих справах стосувались інших обставин справи та містили інший суб`єктний склад учасників відносин.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є найвищим судом у системі судоустрою України, забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначений процесуальним законом.

Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовної практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний заявником касаційної скарги спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що Фондом гарантування вкладів фізичних осіб не доведено, а судом не встановлено, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду цієї касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики у цій категорії адміністративних справ.

Отже, підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтею 333 КАС України,

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2025 року у справі №320/34137/23 за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправним та скасування постанови

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.

Судді М.В. Білак

О.В. Кашпур

О.Р. Радишевська