Рішення від 03.02.2025 по справі 420/28186/24

Справа № 420/28186/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Вовченко О.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні ді,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 06.09.2024 надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в перерахунку пенсії №155350019498 від 09.05.2024р.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу Позивачки: - період роботи з 07.12.1994р. по 14.03.1995р.; - період роботи з 23.10.1995р. по 18.11.1998р.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплачувати пенсію ОСОБА_1 з моменту досягнення пенсійного віку, а саме з 10.03.2024р. довічно.

Ухвалою 09 вересня 2024 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 . Відкрито провадження у адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог в адміністративному позові зазначено, що 03.05.2024р. позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком. 09.05.2024р. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було прийнято рішення №155350019498 про відмову у призначені пенсії. Підставою відмови стало відсутність необхідного страхового стажу. До страхового стажу роботи позивачки не зараховано періоди роботи: з 07.12.1994р. по 14.03.1995р., оскільки у записах наявне необумовлене виправлення дати наказу про звільнення; з 23.10.1995р. по 18.11.1998р., оскільки назва підприємства на печатці якою завірено запис про звільнення не відповідає назві підприємства при працевлаштуванні. Згідно оскаржуваного рішення страховий стаж роботи позивачки становить 28 років 8 місяців 19 днів. Представник позивача вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначені пенсії №155350019498 від 09.05.2024р - незаконним, а право ОСОБА_1 на отримання пенсії за віком порушеним та звернулася з позовною заявою до суду.

Від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області 24.04.2024 року (Вхід. № ЕС/45686/24) до суду надійшов відзив на позовну заяву, де зазначено, що вимоги, викладені у позовній заяві вважає безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Щодо позовної вимоги про зобов`язання зарахувати до страхового стажу позивача періодів роботи з 07.12.1994 по 14.03.1995 та з 23.10.1995 по 18.11.1998. Позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою від 03.05.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За принципом екстериторіальності зазначену заяву було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Відповідно до ст. 26 Закону № 1058 починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. Розглянувши надані позивачем документи, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було встановлено, що загальний страховий стаж позивача складає 28 років 08 місяців 19 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. У зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, рішенням Головного управління № 155350019498 від 09.05.2024 було відмовлено у призначенні позивачу пенсії за віком. При цьому, до страхового стажу позивача не було зараховано періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 з 07.12.1994 по 14.03.1995 та з 23.10.1995 по 18.11.1998. У записі про звільнення з 14.03.1995 наявне необумовлене виправлення у даті наказу про звільнення. Печатка, якою було засвідчено запис про звільнення з 18.11.1998, містить неправильне найменування підприємства, що є порушенням законодавства про ведення трудових книжок.

Від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 16.10.2024 року (Вхід. № ЕС/53816/24) до суду надійшов відзив на позовну заяву, де зазначено, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області заперечує проти даного адміністративного позову в повному обсязі. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 03.05.2024 звернулася із заявою та документами до територіальних органів Пенсійного фонду України, про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Згідно принципу екстериторіальності заяви та документи позивача від 03.05.2024 було розглянуто Головним управліннями Пенсійного фонду України в Дніпропетровській область та винесено рішення № 155350019498 від 09.05.2024 про відмову у призначені пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону №1058-IV становить 31 рік. Пенсійний вік визначений статтею 26 Закону №1058-IV становить 60 років. Згідно прийнятого рішення страховий стаж позивача становить - 28 років 8 місяців 19 днів. Вік позивача на момент звернення становить 60 років 1 місяць 23 дні. Згідно прийнятого рішення результати розгляду документів, доданих до заяви: за наданими документами до страхового стажу не враховано періоди роботи відповідно записам трудової книжки НОМЕР_1 : з 07.12.1994 по 14.03.1995 роки, оскільки у записах наявне необумовлене виправлення дати наказу на звільнення; з 23.10.1995 по 18.11.1998 роки, оскільки назва підприємства на печатці якою завірено запис про звільнення не відповідає назві підприємства при працевлаштуванні. Додатково інформація про перейменування (реорганізацію) підприємства не надавалась.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою, відзивами на позовну заяву, дослідивши обставини, якими обґрунтовано позовні вимоги і заперечення та перевіривши їх наданими доказами, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася 03 травня 2024 року до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з заявою про призначення пенсії за віком. Заява про призначення пенсії за віком прийнята спеціалістом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та зареєстрована за № 2364.

Заява ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 03.05.2024 року розглядалася Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за принципом екстериторіальності.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 155350019498 від 09.05.2024 року відмовлено в призначенні пенсії.

В рішенні № 155350019498 від 09.05.2024 року зазначено: «Пенсійний вік визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 60 років. Необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 31 рік. Вік заявника 60 років 1 місяць 23 дні. Страховий стаж особи становить 28 років 8 місяців 19 днів.

Результати розгляду документів, доданих до заяви: за наданими документами до страхового стажу не враховано періоди роботи відповідно записам трудової книжки НОМЕР_2 : з 07.12.1994 по 14.03.1995 роки, оскільки у записах наявне необумовлене виправлення дати наказу на звільнення; з 23.10.1995 по 18.11.1998 роки, оскільки назва підприємства на печатці якою завірено запис про звільнення не відповідає назві підприємства при працевлаштуванні. Додатково інформація про перейменування (реорганізацію) підприємства не надавалась. Для зарахування вище зазначеного періоду роботи у подальшому необхідно надати уточнюючу довідку з місця роботи, видану на підставі первинних документів та довідку про перейменування (реорганізацію) підприємства. Не працює з 20.10.2022. Дата з якої особа матиме право на пенсійну виплату (відповідно наданих документів) 11.03.2027. На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує».

Вважаючи рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 155350019498 від 09.05.2024 щодо відмови у призначенні пенсії за віком протиправним, позивачка звернулась до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).

В ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Положеннями ст. 5 Закону № 1058-IV визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.

Приписами ст. 8 Закону № 1058-IV передбачено право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи, зокрема, громадянами України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до абз. 1, 3 ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (абз.1).

Згідно ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. (ч.2). Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. (ч. 4).

Відповідно до ст. 26 Закону №1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; (ч. 1). У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; (ч.2). У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років (ч.3). У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку. Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії (ч.4).

Отже у відповідності до ч. 1 ст. 26 Закону №1058-ІV, після досягнення віку 60 років, право на призначення пенсії за віком мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

В Порядку № 637 вказано, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку із стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі (п.17). За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника (п.18).

В п. 3 Порядку № 637 зазначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Наказом Мінпраці, Мін`юсту, Мінсоцзахисту України від 29.07.1993 р. № 58, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (надалі також - Інструкція №58).

Відповідно п. 1.1. Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

За змістом п. 2.4. Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.

З дослідженого рішення про відмову в призначенні пенсії № 155350019498 від 09.05.2024 року вбачається, що ОСОБА_1 звернулася з заявою про призначення пенсії за віком 03.05.2024 року у віці 60 років. Страховий стаж становить 28 років 8 місяців 19 днів.

Згідно з розрахунком форми РС-право в стаж для розрахунку права ОСОБА_1 на отримання пенсії за віком відповідачем зараховано 28 років 8 місяців 19 днів, а саме наступні періоди:

- з 18.08.1981 по 23.11.1981 - 3 місяці 06 днів;

- з 24.11.1981 по 30.01.1982 - 2 місяці 07 днів;

- з 11.06.1982 по 04.02.1986 - 3 роки 7 місяців 24 дні;

- з 05.02.1986 по 13.02.1986 - 09 днів;

- з 14.02.1986 по 20.12.1988 2 роки 10 місяців 07 днів;

- з 21.12.1988 по 09.11.1993 4 роки 10 місяців 19 днів;

- з 16.11.1993 по 06.12.1994 - 1 рік 21 день;

- з 03.10.2003 по 31.12.2003 - 2 місяці 29 днів;

- з 01.01.2004 по 15.05.2017 - 13 років 4 місяці 15 днів;

- з 16.07.2019 по 13.02.2020 - 7 місяців 16 днів;

- з 14.02.2020 по 29.10.2020 - 9 місяців;

- з 03.03.2021 по 30.09.2021 - 6 місяців 28 днів

- з 01.07.2022 по 19.10.2022 - 3 місяці 18 днів.

З дослідженої судом трудової книжки ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 від 18.08.1981 р. судом встановлено, що позивач в період:

- з 18.08.1981 по 23.11.1981 працювала на посаді відбірника складу підручників книжково-асортиментної бази Облспоживспілки Одеської області;

- з 24.11.1981 по 30.01.1982 працювала на посаді машиністки Будівельно-монтажного тресту «Одесспецсільгоспмонтаж»;

- з 11.06.1982 по 04.02.1986 працювала в книжково-асортиментній базі Облспоживспілки Одеської області; до 01.06.1985 на посаді відбірника складу підручників, а з 01.06.1985 переведена на посаду комплектувальника;

- з 14.02.1986 по 20.12.1988 працювала в підсобному господарстві при ОПБ-2, до 01.09.1986 бухгалтером, а з 01.09.1986 переведена на посаду касира;

- з 21.12.1988 по 09.11.1993 працювала в Одеській міжрайбазі, до 03.12.1992 на посаді комплектувальника, а з 03.12.1992 переведена на посаду комірника складу 20;

- з 16.11.1993 по 06.12.1994 працювала в промислово комерційній фірмі «Шанс-92» продавцем;

- з 07.12.1994 по 14.03.1995 працювала бухгалтером-касиром в Одеському філіалі АО «Південозахідбудшлях»;

- з 23.10.1995 по 18.11.1998 працювала продавцем в магазині «Ирина» СВА;

- з 03.10.2003 по 15.05.2017 працювала продавцем за трудовим договором у ФОП ОСОБА_2 .

Також судом досліджено трудову книжку ОСОБА_1 , серії НОМЕР_3 від 16.07.2019 р. та судом встановлено, що позивач в період:

- з 16.07.2019 по 13.02.2020 працювала на посаді продавця продовольчих товарів у ФОП ОСОБА_3

- з 14.02.2020 по 29.10.2020 працювала на посаді продавця продовольчих товарів у ФОП ОСОБА_4

- з 03.03.2021 по 17.09.2021 працювала на посаді касира торговельного залу у ФОП ОСОБА_5 .

- з 11.07.2022 по 19.10.2022 працювала на посаді касира торгівельного залу у ФОП ОСОБА_6 .

З розрахунку стажу ОСОБА_1 здійсненого відповідачем при прийнятті рішення №155350019498 вбачається, що позивачці зараховано страховий стаж 28 років 8 місяців 19 днів, зазначивши, що за наданими документами до страхового стажу не враховано періоди роботи відповідно записам трудової книжки НОМЕР_1 :

- з 07.12.1994 по 14.03.1995 оскільки у записах наявне необумовлене виправлення дати наказу на звільнення;

- з 23.10.1995 по 18.11.1998 оскільки назва підприємства на печатці, якою завірено запис про звільнення не відповідає назві підприємства при працевлаштуванні.

Отже в рішенні №155350019498 про відмову в призначенні пенсії відповідачем не зараховано позивачці до страхового стажу періоди роботи:

- з 07.12.1994 по 14.03.1995 - 3 місяці 8 днів,

- з 23.10.1995 по 18.11.1998 3роки 27 днів.

Щодо не зарахування позивачці до страхового стажу періоду роботи бухгалтером-касиром в Одеському філіалі АО «Південьзахіддбудшлях» з 07.12.1994 по 14.03.1995, оскільки у записах наявне необумовлене виправлення дати наказу на звільнення, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2.26 Інструкції №58, запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.

Згідно п. 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Приписами п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

З запису №17 трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 вбачається, що позивачка 14.03.1995 була звільнена за власним бажанням. При цьому, у даті наказу про звільнення з роботи «від 13.03.95» графи 17 трудової книжки, міститься незначне виправлення в цифрі « 03» шляхом повторного наведення ручкою верхньої частини цифри « 3». Разом з цим, зазначена дата наказу про звільнення з роботу містить чітко і без будь-яких закреслень число, місяць та рік наказу, а саме « 13.03.95». Зазначений запис засвідчено підписом помічника директора та міститься відбиток печатки підприємства.

На переконання суду, незначне виправлення у даті наказу про звільнення з роботи позивачки шляхом повторного наведення ручкою верхньої частини цифри « 3», саме по собі, як єдиний недолік, в спірному випадку не може бути свідченням про недостовірність вказаного запису у трудовій книжці позивачки та підставою для не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 07.12.1994 по 14.03.1995 в Одеському філіалі АО «Південозахібудшлях».

З приводу не зарахування позивачці до страхового стажу періоду роботи продавцем в магазині «Ирина» СВА з 23.10.1995 по 18.11.1998, оскільки назва підприємства на печатці, якою завірено запис про звільнення не відповідає назві підприємства при працевлаштуванні, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 2.14 Інструкції №58 у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на

роботу. У графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду.

В п. 2.26 Інструкції №58 вказано, що запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.

Приписами п. 4.1 Інструкції №58 передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

З досліджених судом записів № 18 і № 19 в трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_1 , вбачається що: 23.10.1995 прийнята на роботу в магазин «Ирина» СВА продавцем відповідно до наказу № 70 від 23.10.95 та 18.11.1998 звільнена по ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням відповідно до наказу №10 від 18.11.1998.

Зазначені записи засвідчено підписом голови А.Радукан та міститься відтиск печатки Спілки ветеранів Афганістану. На печатці наявний код ЄДРПОУ 01463653.

Отже нездійснення перед записом № 18 запису як заголовку повного найменування підприємства де працювала позивач в період з 23.10.1995 до 18.11.1998 не спростовує, що в зазначений період позивач працювала продавцем в магазині «Ирина» Спілки ветеранів Афганістану.

Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.

Отже, твердження відповідача про наявність вказаних вище недоліків заповнення трудової книжки позивача за спірні періоди як підстави для не зарахування вказаних періодів роботи до страхового стажу, суд вважає необґрунтованими та безпідставними.

За встановлених обставин суд приходить до висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області протиправно не зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 07.12.1994 по 14.03.1995 - 3 місяці 8 днів та з 23.10.1995 по 18.11.1998 3 роки 27 днів, тому слід визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії від 09.05.2024 року №155350019498 року.

Обираючи належний спосіб відновлення порушеного права позивачки, суд враховує наступне.

Відповідно до абз. 13 п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №22-1 від 25.11.2005 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Приписами абз. 1 п. 4.10 Порядку №22-1 передбачено, що після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, … для здійснення виплати пенсії.

Для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви від 03.05.2024 року за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області, рішенням якого відмовлено позивачці в призначенні пенсії за віком.

Тож, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглядав заяву позивача про призначення пенсії за віком, яким у цьому випадку є Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області.

Аналогічні висновки щодо визначення органу, який має розглянути заяву викладені у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2024 року справа №500/1216/23, від 07 травня 2024 року справа №460/38580/22.

У зв`язку з цим суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, заявлених до Головного управління ПФУ в Одеській області, оскільки останній не приймав жодних рішень, пов`язаних з розглядом заяви позивачки від 03.05.2024.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій, допомоги на поховання, виплат за видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом, соціальні та інші виплати, передбачені законодавством України, та інші функції, передбачені цим Законом, Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та статутом Пенсійного фонду.

Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

За таких обставин, адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Головне управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області при розгляді справи не довело суду правомірність прийнятого рішення № 155350019498 від 09.05.2024 року про відмову позивачці у призначенні пенсії за віком.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 , суд з урахуванням положень ч. 2 ст. 9 КАС України, вважає за необхідне:

- зобов`язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , періоди її роботи з 07.12.1994 по 14.03.1995 та з 23.10.1995 по 18.11.1998;

- зобов`язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , від 03.05.2024 про призначення їй пенсії за віком з урахуванням висновку суду.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що, позивачкою за подачу даного адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 969,00 грн. (а.с. 15).

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 968,96 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 139, 241-246, 262, 293 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії №155350019498 від 09.05.2024 року.

Зобов`язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , періоди її роботи з 07.12.1994 по 14.03.1995 та з 23.10.1995 по 18.11.1998.

Зобов`язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , від 03.05.2024 про призначення їй пенсії за віком з урахуванням висновку суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 968,96 грн судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, (вул. Канатна, 83 м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, (вул. Набережна Перемоги, 26 м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427).

СуддяО.А. Вовченко