Постанова

від 03.02.2025 по справі 400/6103/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/6103/24

Головуючий в 1 інстанції: Брагар В.С. Дата і місце ухвалення: 02.12.2024р., м. Миколаїв Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого Ступакової І.Г.

суддів Бітова А.І.

Лук`янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Южноукраїнської міської ради Миколаївської області, виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області про стягнення невиплаченого середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И Л А :

В червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Южноукраїнської міської ради Миколаївської області, виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 16.06.2022р. по 15.04.2024р. у розмірі 635814,96 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що починаючи з 10.11.2020р. він обіймав посаду Южноукраїнського міського голови, повноваження якого були достроково припинені рішенням Южноукраїнської міської ради від 16.06.2022р. №1028. Зазначене рішення в подальшому скасовано рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.12.2023р. по справі №400/3475/22. Розпорядженням Южноукраїнської міської ради від 15.04.2024р. №107-р продовжено виконання ОСОБА_1 обов`язків Южноукраїнського міського голови. У період з 16.06.2022р. по 15.04.2024р. ОСОБА_1 перебував у вимушеному прогулі, у зв`язку з чим має право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розрахованого згідно норм Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100 (виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю незаконного дострокового припинення його повноважень міського голови).

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 в частині вимог про стягнення з Южноукраїнської міської ради Миколаївської області на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 19.07.2022р. по 15.04.2024р.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати ухвалу від 02.12.2024р. та направити справу до суду першої інстанції на продовження розгляду.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду судом першої інстанції не враховано, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника при його поновленні на посаді, з якої його незаконно звільнено. Виконання ОСОБА_1 обов`язків Южноукраїнського міського голови продовжено на підставі розпорядження Южноукраїнської міської ради від 15.04.2024р. №107-р.

Апелянт стверджує, що судом першої інстанції необґрунтовано застосовано до спірних правовідносин положення частин першої та другої статті 233 КЗпП України в редакції зі змінами, внесеними Законом №2352-ІХ, якою строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.1 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, на місцевих виборах 2020 року ОСОБА_1 був обраний на посаду міського голови м.Южноукраїнська Миколаївської області.

10.11.2020р. на засіданні 1 сесії VIII скликання Южноукраїнської міської ради Миколаївської області ОСОБА_1 склав присягу та приступив до виконання обов`язків міського голови.

16.06.2022р. на 28 сесії VIII скликання Южноукраїнської міської ради прийнято рішення №1028 «Про дострокове припинення повноважень Южноукраїнського міського голови ОСОБА_1 ».

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.12.2023р. по справі №400/3475/22 визнано протиправним та скасовано рішення Южноукраїнської міської ради Миколаївської області №1028 від 16.06.2022р. «Про дострокове припинення повноважень Южноукраїнського міського голови ОСОБА_1 ».

На підставі розпорядження Южноукраїнської міської ради від 15.04.2024р. №107-р ОСОБА_1 продовжив виконання обов`язків Южноукраїнського міського голови з 16 квітня 2024 року.

Стверджуючи, що у період з 16.06.2022р. по 15.04.2024р. є вимушеним прогулом, пов`язаним із незаконним припиненням повноважень Южноукраїнського міського голови, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за відповідний період у розмірі 635814,96 грн.

Суд першої інстанції, залишаючи без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 в частині вимог, заявлених за період з 19.07.2022р. по 15.04.2024р., дійшов висновку, що позовні вимоги за відповідний період заявлені позивачем з порушенням тримісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України в редакції зі змінами, внесеними Законом №2352-ІХ.

Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

За загальним правилом, наведеним у ч.2 вказаної статті Кодексу, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наведені положення кореспондуються із приписами ч.3 ст.122 КАС України, згідно яких для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

При розгляді спірного питання належить, передусім, з`ясувати питання, чи можна вважати середній заробіток за час вимушеного прогулу складовою заробітної плати та чи поширюється на вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу положення статті 233 КЗпП України щодо строку звернення до суду.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 у справі №1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону №108/95-ВР Конституційний Суд України вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

У свою чергу, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022р. по справі №755/12623/19 сформувала правову позицію, згідно якої середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Тобто, в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022р. по справі №755/12623/19 звернула увагу, що працівник не позбавлений права після вирішення трудового спору щодо незаконного звільнення в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначеного частиною другою статті 235 КЗпП України.

Отже, спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.

Відповідно до частин першої, другої статті 233 КЗпП України в чинній редакції працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Застосовуючи вказану норму до спірних правовідносин суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі зазначив, що до 19.07.2022р. КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. А відтак, за висновками суду, позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за період з 19.07.2022р. по 15.04.2024р. подані ОСОБА_1 з порушенням тримісячного строку звернення до адміністративного суду.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про звернення ОСОБА_1 з даним позовом до суду з пропуском встановленого строку, оскільки до набрання законної сили судовим рішенням по справі №400/3475/22, яким визнано протиправним та скасовано рішення Южноукраїнської міської ради Миколаївської області №1028 від 16.06.2022р. «Про дострокове припинення повноважень Южноукраїнського міського голови ОСОБА_1 », у позивача були відсутні правові підстави для звернення до суду щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, пов`язаного із незаконним достроковим припиненням його повноважень, як міського голови.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.12.2023р. по справі №400/3475/22 набрало законної сили на підставі ухвали П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19.03.2024р.

Відповідно до п.34 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992р. за №9, належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі варто вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

На підставі розпорядження Южноукраїнської міської ради від 15.04.2024р. №107-р ОСОБА_1 продовжив виконання обов`язків Южноукраїнського міського голови з 16 квітня 2024 року.

В червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 16.06.2022р. по 15.04.2024р. у розмірі 635814,96 грн., тобто в межах тримісячного строку з дня виникнення у нього підстав для заявлення відповідних вимог.

На підставі викладеного у сукупності колегія суддів вважає, що залишення без розгляду позовної заяви в частині вимог, заявлених за період з 19.07.2022р. по 15.04.2024р., є таким, що ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що у відповідності до п.4 ч.1 ст.317 КАС України є підставою для скасування оскаржуваної ухвали як такої, що перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Згідно вимог ст.320 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками скасування ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 03 лютого 2025 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук