Постанова

від 30.01.2025 по справі 915/1386/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2025 рокум. ОдесаСправа № 915/1386/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Принцевської Н.М.;

суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;

Секретар судового засідання (за доручення головуючого судді): Соловйова Д.В.;

Представники сторін:

Від позивача: Грумінська Д.О.;

Від відповідача: Іванцов І.А., Власенко С.О.;

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю Кристмас

на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 14.11.2024 (про забезпечення позову)

по справі №915/1386/24

за позовом Миколаївської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю Кристмас

про стягнення заборгованості в загальній сумі 9 112 974,27 грн,

(суддя першої інстанції: Ільєва Л.М., дата та місце ухвалення рішення: 14.11.2024, Господарський суд Миколаївської області, м. Миколаїв)

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.11.2024 по справі №915/1386/24 заяву Миколаївської міської ради про забезпечення позову у справі №915/1386/24 (вх. № 13942/24 від 11.11.2024) задоволено частково, накладено арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю Кристмас (54055, м. Миколаїв, пр-т Центральний, 101; код ЄДРПОУ 36621953) та знаходяться і обліковуються на банківських рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю Кристмас (код ЄДРПОУ 36621953), та на майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю Кристмас (код ЄДРПОУ 36621953), в межах суми позову 9112974 /дев`ять мільйонів сто дванадцять тисяч дев`ятсот сімдесят чотири/грн. 27 коп.; стягувачем за цією ухвалою визначено Миколаївську міську раду (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20; e-mail: kancel@mkrada.gov.ua; код ЄДРПОУ 26565573); боржником за цією ухвалою визначено Товариство з обмеженою відповідальністю Кристмас (54055, м. Миколаїв, пр-т Центральний, 101; код ЄДРПОУ 36621953).

Частково не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ТОВ «Кристмас» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 14.11.2024 по справі №915/1386/24 в частині задоволення заяви про забезпечення позову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні заяви Миколаївської міської ради.

Апелянт вказує, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

Заявник апеляційної скарги зазначає, що судом на час прийняття ухвали не враховано, що заява про забезпечення позову не може ґрунтуватися на припущеннях заявника, що у свою чергу призводить до порушення прав відповідача на вільне здійснення господарської діяльності, в тому числі здійснення розрахунків з контролюючими органами, органами пенсійного фонду, комунальними підприємствами, заробітним фондом тощо.

Крім того, Миколаївською міською радою не надано жодного доказу до заяви про забезпечення позову та відповідно судом першої інстанції не досліджувались докази при прийняття оскаржуваної ухвали, що є процесуальним порушенням.

Також апелянт звертає увагу, що у зв`язку із наявністю судового провадження, ТОВ «Кристмас» не може здійснити відчуження належних йому об`єктів арештованого нерухомого майна в силу Закону.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2024 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Кристмас на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 14.11.2024 по справі №915/1386/24 до надходження матеріалів справи з суду першої інстанції; витребувано у Господарського суду Миколаївської області матеріали оскарженням ухвали від 14.11.2024 (про забезпечення позову) по справі №915/1386/24.

20.12.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали оскарженням ухвали від 14.11.2024 (про забезпечення позову) по справі №915/1386/24.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Кристмас на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 14.11.2024 по справі №915/1386/24; розгляд справи призначено на 30.01.2025 року о 14-30 год.

31.12.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Миколаївської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечує проти доводів скарги та просить залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.

20.01.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Миколаївської міської ради надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.01.2025 задоволено клопотання Миколаївської міської ради про проведення судового засідання в режимі відеоконференції по справі №915/1386/24 поза межами приміщення суду.

Крім того, 27.01.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю Кристмас надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 задоволено клопотання ТОВ Кристмас про проведення судового засідання в режимі відеоконференції по справі №915/1386/24 поза межами приміщення суду.

30.01.2025 від ТОВ «Кристмас» надійшло клопотання про долучення додаткових доказів по справі, яке залишено судом апеляційної інстанції без розгляду, у зв`язку з подання такого клопотання після закінчення встановленого судом процесуального строку.

В судовому засіданні представники сторін підтримали доводи та вимоги, викладені ними письмово.

В судовому засіданні представники сторін підтримали доводи та вимоги, викладені ними письмово.

За нормами ч.1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши дотримання судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали суду, встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, Миколаївська міська рада звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Кристмас про стягнення заборгованості з плати за договором суперфіція від 06.03.2014 № 2 в загальній сумі 9112974,27 грн. за користування з 01.01.2020 по 06.03.2024 земельною ділянкою площею 40000 кв.м з кадастровим номером 4810136900:02:009:0003, розташованою за адресою вул. 8 Повздовжня, 2-в, м. Миколаїв, для реконструкції та подальшого обслуговування нежитлових приміщень під муніципальний торговий комплекс.

В обґрунтування позову заявник посилається на те, що відповідачем в порушення умов Договору суперфіція від 06.03.2014 № 2 не здійснювалась оплата за користування об`єктом договору в належному розмірі, що призвело до утворення спірної заборгованості в загальній сумі 9112974,27 грн. Зокрема, як вказує позивач, у період з 01.01.2020 по 06.03.2024 за користування земельною ділянкою площею 40000 кв.м з кадастровим номером 4810136900:02:009:0003 відповідачем вносилась плата по договору у розмірі, виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що була чинною станом на 2019 рік, тоді як з 01.01.2020 нормативна грошова оцінка такої земельної ділянки змінилась, відповідно й змінилась плата за користування земельною ділянкою.

Разом із позовною заявою Миколаївською міською радою подано до господарського суду заяву про забезпечення позову, відповідно до якої заявник просить суд вжити заходів забезпечення позову, а саме:

- накласти арешт на усе рухоме майно, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю Кристмас (код ЄДРПОУ 36621953), із забороною вчиняти будь-які дії щодо розпорядження та відчуження рухомого майна;

- накласти арешт на усе нерухоме майно, що належить на праві власності Товариствуз обмеженою відповідальністю Кристмас (код ЄДРПОУ 36621953), із забороною вчиняти будь-які дії щодо розпорядження та відчуження;

- накласти арешт на грошові кошти, що знаходяться та обліковуються на банківських рахунках, що відкриті на Товариствоз обмеженою відповідальністю Кристмас (код ЄДРПОУ 36621953), в межах ціни позову 9112974,27 грн.;

- заборонити державним реєстраторам та органам державної реєстрації прав (в тому числі, але не виключно Міністерству юстиції України та його територіальним органам), виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, районним державним адміністраціям, на території яких знаходиться майно чи зареєстровані юридичні особи, яким воно належить, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора, вчиняти реєстраційні дії стосовно арештованого нерухомого майна,що належить на праві власності Товариствуз обмеженою відповідальністю Кристмас (код ЄДРПОУ 36621953).

В обґрунтування вказаної заяви про забезпечення позову заявник вказує, що у позивача наявне обґрунтоване припущення того, що майно (у тому числі грошові кошти, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю, що може ускладнити в подальшому або зробити неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позову.

Як зазначалося раніше, ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.11.2024 по справі №915/1386/24 заяву Миколаївської міської ради про забезпечення позову у справі №915/1386/24 (вх. № 13942/24 від 11.11.2024) задоволено частково, накладено арешт на грошові кошти,що належать Товариству з обмеженою відповідальністю Кристмас (54055, м. Миколаїв, пр-т Центральний, 101; код ЄДРПОУ 36621953) та знаходяться і обліковуються на банківських рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю Кристмас (код ЄДРПОУ 36621953), та на майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю Кристмас (код ЄДРПОУ 36621953), в межах суми позову 9112974 /дев`ять мільйонів сто дванадцять тисяч дев`ятсот сімдесят чотири/грн 27 коп.; стягувачем за цією ухвалою визначено Миколаївську міську раду (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20; e-mail: kancel@mkrada.gov.ua; код ЄДРПОУ 26565573); боржником за цією ухвалою визначено Товариство з обмеженою відповідальністю Кристмас (54055, м. Миколаїв, пр-т Центральний, 101; код ЄДРПОУ 36621953).

Суд першої інстанції в ухвалі зазначив, що при розгляді заяви про забезпечення позову не вирішується питання про законність або обґрунтованість позовних вимог по суті. До предмету дослідження на цій стадії входить лише питання про те, чи може існуючий стан організації правовідносин ускладнити чи зробити неможливим виконання судового рішення.

Так, з урахуванням характеру правовідносин, що склалися між сторонами, у тому числі майнового характеру спору, суттєвого розміру позовних вимог, існує дійсна ймовірність того, що невжиття обраних позивачем заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти, може утруднити або зробити неможливим виконання судового рішення у разі задоволення позову внаслідок зменшення коштів, які наявні у відповідача.

Суд вказав, що оскільки виконання в майбутньому судового рішення у справі за позовом про стягнення коштів у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матимуть відповідачі необхідну суму грошових коштів, то застосування обраного позивачем заходу забезпечення позову безпосередньо пов`язане із предметом позову. В даному випаду предметом позовних вимог у справі є стягнення грошових коштів за договором, водночас заявник (позивач) просить забезпечити позов шляхом накладення арешту як на грошові кошти в межах суми позову, так і на все рухоме і нерухоме майно відповідача, без зазначення меж.Однак накладення арешту як на кошти, так і на усе рухоме і нерухоме майно відповідача, причому окремо на те, і на інше, матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що суперечить наведеним вище вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що за умови неможливості встановити обставину щодо достатності чи недостатності грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться, обліковуються на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах з метою забезпечення позову про стягнення 9112974,27 грн. є необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу, та накладення арешту на майно відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто в межах різниці між сумою позову та арештованих грошових коштів. Суд в своїй ухвалі дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви Миколаївської міської ради про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, що знаходяться та обліковуються на його банківських рахунках, та майно відповідача в межах суми позову, яка становить 9112974,27 грн.

Перевіривши дотримання судом норм процесуального законодавства, в контексті встановлених обставин, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Так, предметом апеляційного перегляду у даному разі є наявність або відсутність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову. При цьому, судова колегія зазначає, що апелянт оскаржує ухвалу суду першої інстанції в частині задоволення заяви Миколаївської міської ради про забезпечення позову, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

При цьому обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Колегія суддів зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Таким чином, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд, на підставі поданих заявником доказів, має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №916/2364/20).

Предметом позовних вимог у даному випадку є майнова вимога про стягнення заборгованості з плати за Договором суперфіція від 06.03.2014 № 2 в загальній сумі 9112974,27 грн за користування з 01.01.2020 по 06.03.2024 земельною ділянкою площею 40000 кв.м з кадастровим номером 4810136900:02:009:0003, розташованою за адресою вул. 8 Повздовжня, 2-в, м. Миколаїв, для реконструкції та подальшого обслуговування нежитлових приміщень під муніципальний торговий комплекс.

Колегія суддів вважає, що заявлені заходи забезпечення позову відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Так, виконання в майбутньому судового рішення у справі за позовом про стягнення коштів у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів.

Адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах ціни позову полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову, у зв`язку з чим суд першої інстанції правомірно задовольнив заяву саме в частині суми позовних вимог.

Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, за умови якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (вказана правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22).

Крім того, аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 09.06.2023 у справі № 37з-23.

Також, оскільки в силу положень статті 192 Цивільного кодексу України гроші є платіжним засобом, то відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами і доведення позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається.

З огляду на вищевикладене, доводи апелянта в частині відсутності доказів на підтвердження вимоги про покладення арешту на грошові кошти з боку заявника судовою колегією не приймаються до уваги. При цьому, судова колегія враховує, що на рахунку відповідача на теперішній час відсутні грошові кошти, що не заперечується самим відповідачем.

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу, що арешт коштів на рахунках означає, що грошові кошти залишаються у власності відповідача і знерухомлюються з метою недопущення їх виведення з рахунків боржника й уникнення виконання судового рішення у майбутньому, такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову.

Немає підстав вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача, оскільки грошові кошти залишаються у володінні та користуванні, а можливість ними розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини коштів, якої стосується спір. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 911/1111/20, від 21.01.2022 у справі № 910/5079/21.

Судова колегія зазначає, що запропоновані позивачем заходи забезпечення позову не порушують та не обмежують права будь-яких осіб, в тому числі відповідачів, а лише встановлюють певні обмеження, наявність яких сприятиме ефективному захисту прав позивача, в інтересах якого прокурор звернувся із цим позовом, в межах одного та саме цього судового провадження без нових звернень до суду.

До того ж, за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22).

Стосовно забезпечення позову у вигляді накладення арешту на належне відповідачу майно в межах ціни позовних вимог, судова колегія зазначає наступне.

Так, як зазначалося раніше, предметом позовних вимог у справі є стягнення грошових коштів за договором.

Як вказано в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 902/611/22 від 29.02.2024, у разі наявності у відповідача нерухомого майна, але за неможливості встановлення достатності чи недостатності його вартості, накладення арешту на грошові кошти та рухоме майно відповідача забезпечить в майбутньому задоволення суми позовних вимог в повному обсязі або її різниці, у випадку недостатності суми вартості арештованого нерухомого майна, під час звернення стягнення у разі задоволення позову.

Судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду в частині того, що в даному випадку за умови неможливості встановити обставину щодо достатності чи недостатності грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться, обліковуються на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах з метою забезпечення позову про стягнення 9112974,27 грн. є необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу, та накладення арешту на майно відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто в межах різниці між сумою позову та арештованих грошових коштів.

Обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 та постановах Верховного Суду від 28.07.2023 у справі № 903/965/22, від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22.

За таких обставин, судовою колегією відхиляються доводи апелянта стосовно того, що накладення арешту унеможливить здійснення господарської діяльності.

Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника (такої позиціїдотримується Верховний Суд в постанові від 07.11.2024 у справі № 915/538/24).)

До того ж Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі №908/2382/21 дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 Господарського процесуального кодексу України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду. Крім того, подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.

З огляду на вищевикладене, враховуючи обставини справи, судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції в частині того, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача, у разі недостатності грошових коштів, у межах суми позову 9112974,27 грн є адекватними та обґрунтованими заходами забезпечення позову, які відповідають меті їх застосування та перебувають у безпосередньому зв`язку з предметом позову, а також є співмірними з заявленими позивачем вимогами, оскільки тимчасово унеможливлять розпорядження грошовими коштами та майном, на яке буде накладено арешт, водночас спрямовані на запобігання ймовірним порушенням прав позивача, забезпечуючи збалансованість інтересів сторін до вирішення справи по суті.

При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується з позицією місцевого господарського суду щодо необхідності обмеження забезпечення позову ціною позову у даній справі, а також відсутність на рахунках відповідача коштів, що визнається самим апелянтом у скарзі.

За таких обставин, відповідач не спростував наведені позивачем аргументи щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та такими, що не спростовують висновків місцевого господарського суду.

Таким чином, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти та майно, що належать відповідачу в межах суми позову, є обґрунтованими, адекватними та співмірними із заявленими позовними вимогами, що свідчить про наявність правових підстав для задоволення поданої заяви шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, що належать та знаходяться у нього, у межах ціни позову.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 275 та ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції, розглядаючи заяву, дав вірну оцінку доводам сторін, правильно застосував процесуального права, що у відповідності до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду - без змін.

Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення питання щодо відмови у забезпеченні позову, а стосуються суті спору.

Посилання скаржника на неправильне застосування норм процесуального права під час прийняття оскаржуваної ухвали не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначеного судового акту апеляційний господарський суд не вбачає.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає, що ухвала Миколаївської області від 14.11.2024 по справі №915/1386/24 є законною, обґрунтованою та такою, що прийнята з додержання норм процесуального права та доходить висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору за перегляд ухвали місцевого господарського суду в апеляційному порядку, у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Кристмас на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 14.11.2024 по справі №915/1386/24 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 14.11.2024 по справі №915/1386/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку в порядку та строки, передбачені статтями 287-288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 04.02.2025 року.

Головуюча суддя: Н.М. Принцевська

Судді: Г.І. Діброва

А.І. Ярош