Рішення від 05.02.2025 по справі 910/10616/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.02.2025Справа № 910/10616/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) господарську справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот»

до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»

про стягнення 314 028,73 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Приватне акціонерне товариство «Судноплавна компанія «Укррічфлот» (далі - позивач, Компанія) до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - відповідач, Підприємство) про стягнення 314 028,73 грн, з яких 71 873,78 грн 3% річних і 242 154,95 грн втрат від інфляції.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем рішень судів у справі № 910/7127/19 в частині сплати позивачу грошових коштів, присуджених до стягнення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/10616/24 та ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

23.09.2024 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому також міститься клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та здійснення розгляду справи за участі відповідача. Вказане клопотання мотивоване відповідачем тим, що з метою детального розгляду по суті та з`ясування всіх обставин справи, а також доцільністю участі представників сторін у судовому розгляді, наявністю загальної ціни позову, що є суттєвою для відповідача, судове рішення у цій справі буде мати важливе значення для відповідача, яке є державним підприємством.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2024 відмовлено у задоволені клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та здійснення розгляду справи за участі відповідача.

02.10.2024 від відповідача надійшла заява про надсилання до Підприємства процесуальних документів в електронному вигляді через засоби зв`язку, які вказані у цій заяві.

03.10.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив.

18.10.2024 від відповідача надійшли: заперечення на відповідь на відзив, а також клопотання про поновлення строку на подання заперечень.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 клопотання Підприємства про поновлення строку для подання заперечень на відповідь на відзив задоволено, поновлено строк для подання заперечень на відповідь на відзив та прийнято заперечення до розгляду.

Згідно з частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/7127/19 за позовом Компанії до Підприємства про стягнення збитків.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 у справі № 910/7127/19 позов задоволено частково, стягнуто з Підприємства на користь Компанії 28 772 376,79 грн збитків, 431 585,69 грн судового збору, 869 881,65 грн витрат на професійну правничу допомогу; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду у справі № 910/7127/19 від 19.02.2020 апеляційну скаргу Підприємства залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 у справі №910/7127/19 - без змін; судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладено на Підприємство; задоволено заяву Компанії про компенсацію судових витрат; стягнуто з Підприємства на користь Компанії витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 98 433,31 коп.

Постановою Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 910/7127/19 касаційну скаргу Підприємства залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2020 у справі № 910/7127/19 - без змін.

Додатковою постановою Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 910/7127/19 заяву Компанії про розподіл судових витрат задоволено частково та стягнуто з Підприємства на користь Компанії витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 77 672,53 грн.

Позивач вказує, що загальна сума стягнення з відповідача на користь Компанії у справі № 910/7127/19 становить 30 249 949,97 грн.

18.03.2020 Підприємство у добровільному порядку сплатило Компанії 30 172 277,44 грн, що підтверджується такими платіжними дорученнями:

- від 18.03.2020 № 6164 на суму 28 772 376,79 грн;

- від 18.03.2020 № 6165 на суму 968 314,96 грн;

- від 18.03.2020 № 6166 на суму 431 585,69 грн.

22.10.2020 відповідач у добровільному порядку сплатив позивачу 77 672,53 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 22.10.2020 № 8436.

Позивач нарахував і просить суд стягнути з відповідача 3% річних і інфляційні втрати, оскільки відповідачем допущено прострочення виконання вказаних вище судових рішень.

Так, за розрахунком позивача, з відповідача має бути стягнуто:

- 230 179,01 грн інфляційних втрат (період нарахування з 19.02.2020 до 18.03.2020 на суму 28 772 376,79 грн);

- 68 393,35 грн 3% річних (період нарахування з 19.02.2020 до 18.03.2020 на суму 28 772 376,79 грн);

- 7 746,52 грн інфляційних втрат (період нарахування з 19.02.2020 до 18.03.2020 на суму 968 314,96 грн);

- 2 301,73 грн 3% річних (період нарахування з 19.02.2020 до 18.03.2020 на 968 314,96 грн);

- 3 452,69 грн інфляційних втрат (період нарахування з 19.02.2020 до 18.03.2020 на суму 431 585,69 грн);

- 1 025,90 грн 3% річних (період нарахування з 19.02.2020 до 18.03.2020 на 431 585,69 грн);

- 776,73 грн інфляційних втрат (період нарахування з 29.09.2020 до 22.10.2020 на суму 77 672,53 грн);

- 152,80 грн 3 % річних (період нарахування з 29.09.2020 до 22.10.2020 на 77 672,53 грн).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18) зробила висновок, за яким положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) [постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі №686/7081/21 (провадження № 14-91цс22)].

Таким чином, позивач в силу приписів статті 625 ЦК України та з урахуванням означених вище правових позицій Великої Палати Верховного Суду має підстави для нарахування та стягнення 3% річних та втрат від інфляції з моменту набрання судовими рішеннями законної сили та до їх повного виконання відповідачем.

Що ж до заперечень відповідача, слід зазначити таке.

Узагальнені доводи Підприємства зводяться до того, що:

- період нарахування, за твердженням відповідача, є необґрунтованим, оскільки не враховано строки для видачі судом відповідних наказів, також позивач включив до періоду нарахування дати набрання судовими рішеннями законної сили та дати, коли Підприємством було сплачено відповідні грошові кошти;

- до спірних правовідносин не можуть застосовуватись норми права, які вказані у статті 625 ЦК України;

- позивачем неправильно здійснено розрахунок інфляційних втрат.

Також відповідачем було заявлено про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності та заявлено клопотання про зменшення 3% річних і втрат від інфляції до 0,001%.

Стосовно посилань відповідача на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21, слід зазначити, що такі висновки не є релевантними для вирішення спору у даній справі, оскільки правовідносини у справі №686/7081/21 є неподібними правовідносинам у цій справі, з огляду на змістовний критерій, який було окреслено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі статтею 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Слід зазначити, що Підприємство було обізнано про набрання судовими рішеннями законної сили, оскільки апеляційна та касаційна скарги подавалися саме Підприємством.

Отже, відповідач був обізнаний про ухвалення судових рішень, набрання ними законної сили та те, що такі рішення є обов`язковими.

Таким чином, Підприємство на власний розсуд у добровільному порядку виконало судові рішення не одразу після набрання ними законної сили, а лише після отримання листів від Компанії.

Щодо доводів відповідача про те, що не можна здійснювати нарахування інфляційних втрат за неповний березень 2020 року та неповний жовтень 2020 року, необхідно зазначити таке.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 22.09.2020 у справі №918/631/19.

Суд виходить з того, що порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків.

У постанові від 20.11.2020 № 910/13071/19 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суд зазначила таке:

« 38. У судовій практиці господарських судів існують різні підходи до застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць.

38.1. Об`єднана палата Касаційного господарського суду вважає за доцільне роз`яснити, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

38.2. Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає необхідності відступу від такого способу розрахунку інфляційних збитків у порядку статті 625 ЦК України, оскільки він не суперечить зазначеній нормі права та законодавству, яке застосовується при розрахунку інфляційних збитків».

Таким чином, оскільки відповідачем виконано зобов`язання 18.03.2020 та 22.10.2020, то термін прострочення виконання зобов`язання відповідача складає більше 15 днів за неповний березень 2020 року та жовтень 2020 року, а тому нарахування інфляційних втрат за березень та жовтень 2020 року відповідає усталеній судовій практиці та приписам статті 625 ЦК України.

Щодо застосування наслідків спливу позовної давності, то слід зазначити таке.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої захворюванням SARS-CoV-2» (із наступними змінами і доповненнями) був встановлений з 12.03.2020 на всій території України, неодноразово продовжувався та закінчився 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», карантин.

Законом України від 30.03.2020 № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням хронічної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту:

«Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України щодо виплати запобігання поширенню розширеної хвороби (COVID-19), строки визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Разом з тим, право на звернення до суду позивача виникло 20.03.2020 та 23.10.2020.

Водночас, відповідно до приписів Закону України від 30.03.2020 № 540-ІХ строк визначений, зокрема, статтею 257 ЦК України (загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки) продовжується на строк дії карантину з 12.03.2020 до 30.06.2023, а тому трирічний строк позовної давності для пред`явлення цього позову не минув.

Отже, враховуючи те, що з 12.03.2020 до 30.06.2023 діяв карантин, позов у цій справі подано 28.08.2024, тобто в межах загальної позовної давності, а тому відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності передбачених статтею 267 ЦК України.

Стосовно клопотання відповідача про зменшення 3% річних і втрат від інфляції до 0,001%, то слід зазначити, що висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, не є релевантними для вирішення спору у цій справі, оскільки правовідносини у справі № 902/417/18 є неподібними правовідносинам у цій справі з огляду на змістовний критерій, який було окреслено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

Крім того, відповідачем не наведено та документально не підтверджено наявність обставин, які б обумовлювали підстави зменшення 3% річних і втрат від інфляції.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки в частині 3 % річних і втрат від інфляції, Господарський суд міста Києва погоджується з доводами відповідача про те, що період нарахування 3 % річних і інфляційних втрат не повинен включати дні набрання судовими рішеннями законної сили та дні оплати, які були здійснені Підприємством.

Так, за розрахунком суду 3 % річних складає 64 435,27 грн, втрат від інфляції - 242 154,95 грн, виходячи з такого:

- 230 179,01 грн інфляційних втрат (період нарахування з 20.02.2020 до 17.03.2020 на 28 772 376,79 грн);

- 61 318,18 грн 3 % річних (період нарахування з 20.02.2020 до 17.03.2020 на 28 772 376,79 грн);

- 7 746,52 грн інфляційних втрат (період нарахування з 20.02.2020 до 17.03.2020 на 968 314,96 грн);

- 2 063,62 грн 3 % річних (період нарахування з 20.02.2020 до 17.03.2020 на 968 314,96 грн);

- 3 452,69 грн інфляційних втрат (період нарахування з 20.02.2020 до 17.03.2020 на 431 585,69 грн);

- 919,77 грн 3 % річних (період нарахування з 20.02.2020 до 17.03.2020 на 431 585,69 грн);

- 776,73 грн інфляційних втрат (період нарахування з 30.09.2020 до 21.10.2020 на 77 672,53 грн);

- 133,70 грн 3 % річних (період нарахування з 30.09.2020 до 21.10.2020 на 77 672,53 грн).

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, а саме 64 435,27 грн 3 % річних і 242 154,95 грн втрат від інфляції.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже вони не спростовують встановлених судом обставин та не впливають на результат прийнятого рішення.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

За приписами статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача у розмірі 3 702,70 грн, враховуючи часткове задоволення позовних вимог і застосування коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, з огляду на подання позову в електронній формі (частина третя статті 4 Закону України «Про судовий збір»).

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (01135, м. Київ, пр-кт Берестейський, 14, код 38727770) на користь Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» (04071, м. Київ, вул. Електриків, 8, код 00017733): 64 435 (шістдесят чотири тисячі чотириста тридцять п`ять) грн 27 коп. 3 % річних; 242 154 (двісті сорок дві тисячі сто п`ятдесят чотири) грн 95 коп. інфляційних втрат та 3 702 (три тисячі сімсот дві) грн 70 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 05.02.2025.

Суддя О.Г. Удалова