Постанова від 15.04.2025 по справі 910/10616/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2025 р. Справа№ 910/10616/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Мальченко А.О.

секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 15.04.2025,

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2025

у справі №910/10616/24 (суддя О.Г. Удалова)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот»

до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»

про стягнення 314 028,73 грн, -

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Приватне акціонерне товариство «Судноплавна компанія «Укррічфлот» (далі, позивач або Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі, відповідач або Державне підприємство) про стягнення на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 314 028,73 грн, з яких 71 873,78 грн 3% річних і 242 154,95 грн втрат від інфляції.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем рішень судів у справі №910/7127/19 в частині сплати позивачу грошових коштів, присуджених до стягнення.

Короткий зміст оскарженого рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.02.2025 у справі №910/10616/24 позов задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот»: 64 435,27 грн 3 % річних; 242 154,95 грн інфляційних втрат та 3 702,70 грн судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд встановив, що оскільки відповідачем грошові зобов`язання за рішеннями судів у справі №910/7127/19 виконані 18.03.2020 та 22.10.2020, то позивач в силу приписів статті 625 Цивільного кодексу України має підстави для нарахування та стягнення 3% річних та втрат від інфляції з моменту набрання судовими рішеннями законної сили та до їх повного виконання відповідачем.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, то враховуючи те, що з 12.03.2020 до 30.06.2023 діяв карантин, а позов у цій справі подано 28.08.2024, тобто в межах загальної позовної давності, тому відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності передбачених статтею 267 Цивільного кодексу України.

Стосовно клопотання відповідача про зменшення 3% річних і втрат від інфляції до 0,001%, то суд зазначив, що висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, не є релевантними для вирішення спору у цій справі, оскільки правовідносини у справі № 902/417/18 є неподібними правовідносинам у цій справі з огляду на змістовний критерій, який було окреслено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19. Крім того, відповідачем не наведено та документально не підтверджено наявність обставин, які б обумовлювали підстави зменшення 3% річних і втрат від інфляції.

Водночас, перевіривши здійснені позивачем розрахунки в частині 3 % річних і втрат від інфляції, Господарський суд міста Києва погодився з доводами відповідача про те, що період нарахування 3% річних і інфляційних втрат не повинен включати дні набрання судовими рішеннями законної сили та дні оплати, у зв`язку з чим здійснив перерахунок заявлених до стягнення сум та встановив, що обґрунтованим є розмір 3% річних, який складає 64 435,27 грн, а втрат від інфляції - 242 154,95 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, 25.02.2025 через підсистему «Електронний суд» Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2025 у справі №910/10616/24 та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до того, що рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, суд не в повній мірі з`ясував обставини, що мають значення для справи, та не в повній мірі дослідив докази у справі.

Відповідач наголошує на тому, що ні постанова Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2020, ні постанова Верховного Суду від 12.05.2020, ні додаткова постанова Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №910/7127/19 не містили розрахункових рахунків, необхідних для перерахування позивачу стягнутих на його користь коштів, оскільки Укррічфлот не зазначав їх у своїй позовній заяві та заяві про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та/або в інший спосіб не повідомляв їх судам. Про відповідні рахунки відповідач дізнався лише з листів позивача про добровільне виконання відповідачем рішень судів.

Однак, суд першої інстанції не взяв до уваги доводи ДП «АМПУ» щодо наявності обставин, які об`єктивно унеможливлювали перерахування позивачу стягнутих на його користь коштів внаслідок відсутності необхідних розрахункових рахунків. При цьому, вказані обставини мали місце внаслідок бездіяльності Укррічфлота, яка полягала у неповідомленні суду таких розрахункових рахунків за наявності відповідного процесуального права та реальної можливості його реалізації.

Також Укррічфлотом не вжито необхідних заходів для виконання судового рішення, не звернуто стягнення у порядку, встановленому процесуальним законом та Законом України «Про виконавче провадження».

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази наявності обставин, які б унеможливлювали реалізацію Укррічфлотом свого права на повне виконання рішення суду у спосіб, визначений статтею 327 Господарського процесуального кодексу України, тому відповідальності за невиконання судового рішення у вигляді застосування статті 625 Цивільного кодексу України не може бути покладена на відповідача. Реального порушення прав Укррічфлоту не відбулось, оскільки останній через власну бездіяльності не звернув судові рішення до виконання у визначений законом спосіб.

ДП «АМПУ» добровільно виконало судові рішення негайно після їх оприлюднення та отримання від позивача банківських реквізитів для перерахування коштів, а тому затримки виконання судових рішень не відбулось і в діях ДП «АМПУ» відсутня вина щодо зволікання у виконанні судових рішень. Зазначена позиція ДП «АМПУ» цілком узгоджується з висновками Великої Палата Верховного Суду, наведеними у постанові від 03.10.2023 у справі №686/7081/21 та від 09.11.2023 у справі №420/2411/19.

Суд першої інстанції здійснив нарахування інфляції за неповний березень 2020 року та неповний жовтень 2020 року. У такому випадку на відповідача покладено додаткову матеріальну відповідальність за період часу, не включений судом першої інстанції до початку перебігу періоду порушення, передбаченого частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Місцевий господарський суд не застосував правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №902/417/18, не дослідив обставин спірних правовідносин, зокрема тих, що унеможливлювали виконання судових рішень, та не надав цим обставинам належної правової оцінки. Як наслідок, заявлене ДП «АМПУ» прохання про зменшення процентів річних судом першої інстанції залишено без задоволення необґрунтовано.

Суд першої інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин строки позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у позові, та задовольнив позов за відсутності клопотання позивача про поновлення цього строку.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

Позивач письмового відзиву на апеляційну скаргу суду не надав, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.02.2025 апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2025 у справі №910/10616/24 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Сибіга О.М.

Судом встановлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/10616/24; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

13.03.2025 матеріали справи №910/10616/24 надійшли до суду апеляційної інстанції та були передані судді-доповідачу.

У зв`язку з перебуванням судді Сибіги О.М., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, з 13.03.2025 по 15.03.2025 у відрядженні, розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/804/25 від 13.03.2025 призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2025 апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2025 у справі №910/10616/24 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2025 у справі №910/10616/24, розгляд справи призначено на 15.04.2025.

У судовому засіданні 15.04.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.

Явка представників учасників справи

У судове засідання, призначене на 15.04.2025, з`явився представник відповідача.

Представник позивача у судове засідання, призначене на 15.04.2025, не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, що підтверджується наявною у матеріалах справи довідкою про доставку копії ухвали суду до електронного кабінету позивача в підсистемі «Електронний суд».

Отже, за вказаних обставин, неявка у судове засідання позивача у відповідності до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Представник відповідача у судовому засіданні просив суд задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду скасувати та у задоволенні позову відмовити.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

У провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/7127/19 за позовом Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про стягнення збитків.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 у справі №910/7127/19 позов задоволено частково, присуджено до стягнення з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» 28 772 376,79 грн збитків, 431 585,69 грн судового збору, 869 881,65 грн витрат на професійну правничу допомогу; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду у справі №910/7127/19 від 19.02.2020 апеляційну скаргу Підприємства залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 у справі №910/7127/19 - без змін; судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладено на Підприємство; задоволено заяву Товариства про компенсацію судових витрат; стягнуто з Підприємства на користь Товариства витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 98 433,31 коп.

Постановою Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №910/7127/19 касаційну скаргу Підприємства залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2020 у справі №910/7127/19 - без змін.

Додатковою постановою Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №910/7127/19 заяву Товариства про розподіл судових витрат задоволено частково та стягнуто з Підприємства на користь Товариства витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 77 672,53 грн.

Загальна сума стягнення з відповідача на користь Товариства у справі №910/7127/19 становить 30 249 949,97 грн.

18.03.2020 Підприємство у добровільному порядку сплатило Товариству 30 172 277,44 грн, що підтверджується такими платіжними дорученнями:

- від 18.03.2020 № 6164 на суму 28 772 376,79 грн;

- від 18.03.2020 № 6165 на суму 968 314,96 грн;

- від 18.03.2020 № 6166 на суму 431 585,69 грн.

22.10.2020 відповідач у добровільному порядку сплатив позивачу 77 672,53 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 22.10.2020 № 8436.

Позивач нарахував і просив Господарський суд міста Києва стягнути з відповідача на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 3% річних та інфляційні втрати, оскільки відповідачем допущено прострочення виконання вказаних вище судових рішень.

Так, за розрахунком позивача, з відповідача має бути стягнуто:

- 230 179,01 грн інфляційних втрат (період нарахування з 19.02.2020 до 18.03.2020 на суму 28 772 376,79 грн);

- 68 393,35 грн 3% річних (період нарахування з 19.02.2020 до 18.03.2020 на суму 28 772 376,79 грн);

- 7 746,52 грн інфляційних втрат (період нарахування з 19.02.2020 до 18.03.2020 на суму 968 314,96 грн);

- 2 301,73 грн 3% річних (період нарахування з 19.02.2020 до 18.03.2020 на 968 314,96 грн);

- 3 452,69 грн інфляційних втрат (період нарахування з 19.02.2020 до 18.03.2020 на суму 431 585,69 грн);

- 1 025,90 грн 3% річних (період нарахування з 19.02.2020 до 18.03.2020 на 431 585,69 грн);

- 776,73 грн інфляційних втрат (період нарахування з 29.09.2020 до 22.10.2020 на суму 77 672,53 грн);

- 152,80 грн 3% річних (період нарахування з 29.09.2020 до 22.10.2020 на 77 672,53 грн).

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із таких підстав.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18) зробила висновок, за яким положення статті 625 Цивільного кодексу України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) [постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі №686/7081/21 (провадження №14-91цс22)].

Отже, положення статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України , за час прострочення.

Аналогічних правових висновків дотримується Верховний Суд в постанові від 30.01.2019 №922/175/18.

Отже, по день фактичного виконання судового рішення, кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних з моменту набрання судовими рішеннями законної сили.

Судом встановлено, що 18.03.2020 Підприємство у добровільному порядку сплатило Товариству 30 172 277,44 грн, що підтверджується такими платіжними дорученнями:

- від 18.03.2020 № 6164 на суму 28 772 376,79 грн;

- від 18.03.2020 № 6165 на суму 968 314,96 грн;

- від 18.03.2020 № 6166 на суму 431 585,69 грн.

22.10.2020 відповідач у добровільному порядку сплатив позивачу 77 672,53 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 22.10.2020 №8436.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки в частині 3% річних і втрат від інфляції, Господарський суд міста Києва обґрунтовано погодився з доводами відповідача про те, що період нарахування 3% річних та інфляційних втрат не повинен включати дні набрання судовими рішеннями законної сили та дні оплати, які були здійснені Підприємством.

Відповідно, за арифметично правильним розрахунок суду, розмір 3% річних складає 64 435,27 грн, втрат від інфляції - 242 154,95 грн, виходячи з такого:

- 230 179,01 грн інфляційних втрат (період нарахування з 20.02.2020 до 17.03.2020 на 28 772 376,79 грн);

- 61 318,18 грн 3% річних (період нарахування з 20.02.2020 до 17.03.2020 на 28 772 376,79 грн);

- 7 746,52 грн інфляційних втрат (період нарахування з 20.02.2020 до 17.03.2020 на 968 314,96 грн);

- 2 063,62 грн 3% річних (період нарахування з 20.02.2020 до 17.03.2020 на 968 314,96 грн);

- 3 452,69 грн інфляційних втрат (період нарахування з 20.02.2020 до 17.03.2020 на 431 585,69 грн);

- 919,77 грн 3% річних (період нарахування з 20.02.2020 до 17.03.2020 на 431 585,69 грн);

- 776,73 грн інфляційних втрат (період нарахування з 30.09.2020 до 21.10.2020 на 77 672,53 грн);

- 133,70 грн 3% річних (період нарахування з 30.09.2020 до 21.10.2020 на 77 672,53 грн).

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, а саме 64 435,27 грн 3% річних та 242 154,95 грн втрат від інфляції.

Щодо заперечень проти позовних вимог, наведених в апеляційній скарзі, то суд апеляційної інстанції їх відхиляє з огляду на таке.

Стосовно посилань відповідача на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21, слід зазначити, що такі висновки не є релевантними для вирішення спору у даній справі, оскільки правовідносини у справі №686/7081/21 є неподібними правовідносинам у цій справі, з огляду на змістовний критерій, який було окреслено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі статтею 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Підприємство було обізнане про набрання судовими рішеннями у справі №910/7127/19 законної сили, оскільки апеляційна та касаційна скарги подавалися саме Підприємством.

Отже, відповідач був обізнаний про ухвалення судових рішень, набрання ними законної сили та те, що такі рішення є обов`язковими.

Таким чином, Підприємство на власний розсуд у добровільному порядку виконало судові рішення не одразу після набрання ними законної сили, а лише після отримання листів від Компанії.

Відсутність при цьому у судових рішеннях розрахункових рахунків, на які слід було перерахувати кошти на виконання рішення суду, не свідчить про неможливість виконання таких рішень, адже відповідач (боржник) не був позбавлений права, якщо мав намір невідкладно здійснити виконання рішень судів, сам звернутися до позивача задля отримання такої інформації.

При цьому, положення Господарського процесуального кодексу України не встановлюють для суду обов`язку зазначати в резолютивній частині рішення розрахункові рахунки кредитора (стягувача).

Щодо доводів відповідача про те, що не можна здійснювати нарахування інфляційних втрат за неповний березень 2020 року та неповний жовтень 2020 року необхідно зазначити таке.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 22.09.2020 у справі №918/631/19.

Суд виходить з того, що порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків.

У постанові від 20.11.2020 №910/13071/19 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суд зазначила таке:

« 38. У судовій практиці господарських судів існують різні підходи до застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць.

38.1. Об`єднана палата Касаційного господарського суду вважає за доцільне роз`яснити, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

38.2. Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає необхідності відступу від такого способу розрахунку інфляційних збитків у порядку статті 625 ЦК України, оскільки він не суперечить зазначеній нормі права та законодавству, яке застосовується при розрахунку інфляційних збитків».

Таким чином, оскільки судом установлено, що відповідачем виконано зобов`язання 18.03.2020 та 22.10.2020, то термін прострочення виконання зобов`язання відповідача складає більше 15 днів за неповний березень 2020 року та жовтень 2020 року, а тому нарахування інфляційних втрат за березень та жовтень 2020 року відповідає усталеній судовій практиці та приписам статті 625 ЦК України.

Щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності, то слід зазначити таке.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої захворюванням SARS-CoV-2» (із наступними змінами і доповненнями) був встановлений з 12.03.2020 на всій території України, неодноразово продовжувався та закінчився 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», карантин.

Законом України від 30.03.2020 № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням хронічної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту:

«Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України щодо виплати запобігання поширенню розширеної хвороби (COVID-19), строки визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Разом з тим, право на звернення до суду позивача виникло 20.03.2020 та 23.10.2020.

Водночас, відповідно до приписів Закону України від 30.03.2020 №540-ІХ строк визначений, зокрема, статтею 257 ЦК України (загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки) продовжується на строк дії карантину з 12.03.2020 до 30.06.2023, а тому трирічний строк позовної давності для пред`явлення цього позову не минув.

Отже, враховуючи те, що з 12.03.2020 до 30.06.2023 діяв карантин, позов у цій справі подано 28.08.2024, тобто в межах загальної позовної давності, а тому відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності передбачених статтею 267 ЦК України.

Стосовно клопотання відповідача про зменшення 3% річних і втрат від інфляції до 0,001%, то відповідач посилається на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, де суд зазначає, що дійсно за певних умов суд може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Однак, у справі №902/417/18, на яку посилається відповідач, судом розглядалось питання зменшення не 3% річних, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, а 96% річних, нарахованих відповідно до умов договору. У справі №910/10616/24 позивачем заявлено вимоги про стягнення процентів річних в розмірі 3%, передбаченому статтею 625 Цивільного кодексу України, а тому обставини справ №902/417/18 та №910/10616/24 не є подібними, а відповідач безпідставно посилається на висновки Верховного Суду, викладені в постанові у справі №902/417/18.

Водночас, нормами чинного законодавства не передбачено можливості зменшення розміру інфляційних втрат.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Доводи апеляційної скарги відповідача є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Доводи апеляційної скарги Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції про часткове задоволення позову в даній справі.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2025 у справі №910/10616/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2025 у справі №910/10616/24 залишити без змін.

Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Державне підприємство «Адміністрація морських портів України».

Матеріали справи №910/10616/24 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 19.05.2025 після виходу членів колегії суддів з відпусток.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

А.О. Мальченко