Рішення

від 23.01.2025 по справі 910/8307/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.01.2025Справа № 910/8307/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Божка Д.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави

до 1. Київської міської ради

2. Приватного підприємства "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС"

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЛЬЗАК АВТО"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Тетяна Миколаївна

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, скасування рішення про державну реєстрацію прав, зобов`язати повернути земельну ділянку та зобов`язання вчинити дії

за участю представників:

від прокуратури: Колодчина Р.В.

від відповідача 1: Литвиненко Ю.А.

від відповідача 2: не з`явився

від відповідача 3: Козій Д.О.

від третьої особи: не з`явився

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст позовних вимог

Перший заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради, Приватного підприємства "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС", Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЛЬЗАК АВТО", у якому в редакції заяви про зміну предмету позові від 06.11.2024 просить суд:

визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 08.07.2021 №2068/2109 "Про передачу Приватному підприємству "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС" земельної ділянки для експлуатації та обслуговування автостоянки на АДРЕСА_2".

визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,6306 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:62:701:0017), укладений між Київською міською радою (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ідентифікаційний код 22883141) та Приватним підприємством "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС" (04123, м. Київ, вул. Вітряні Гори, буд. 17, кв. 13, ідентифікаційний код 21527496), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі 07.12.2021 за № 948;

скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 07.12.2021, індексний номер 62109248 та здійснену на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку площею 0,6306 га (кадастровий номер 8000000000:62:701:0017) по АДРЕСА_1, припинивши вказане право Товариству з обмеженою відповідальністю "БАЛЬЗАК АВТО";

зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "БАЛЬЗАК АВТО" (02224, м. Київ, вул. Бальзака Оноре Де, будинок 10-а, ідентифікаційний код 44856701) повернути територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ідентифікаційний код 22883141) земельну ділянку площею 0,6306 га по АДРЕСА_2 (кадастровий номер 8000000000:62:701:0017) у стані, придатному для її подальшого використання, а Київську міську раду - прийняти вказану земельну ділянку;

зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "БАЛЬЗАК АВТО" (02224, м. Київ, вул. Бальзака Оноре Де, будинок 10-а, ідентифікаційний код 44856701) знести самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна - гараж № 3 площею 51,1 кв.м., гараж № 4 площею 52 кв.м., гараж № 5 площею 52,2 кв.м. та автостоянку № 13 з будинком охорони (літ. А) загальною площею 52,7 кв.м., які розташовані на земельній ділянці площею 0,6306 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:62:701:0017).

Позовні вимоги прокурор обґрунтував тим, що оспорюване рішення Київської міської ради прийнято у порушення вимог статті 134 Земельного кодексу України без проведення земельних торгів, оскільки земельну ділянку надано для експлуатації та обслуговування автостоянки, тобто об`єкту дорожнього сервісу, а не для обслуговування нерухомого майна яке належало Приватному підприємству "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС" на праві власності. За доводами прокурора земельна ділянка будь-яким особам для будівництва не надавалася та оскільки передача земельної ділянки в оренду відбулася поза аукціоном, із порушенням приписів статей 328, 377 Цивільного кодексу України, в цьому випадку відбулося узаконення самочинного будівництва. Отже, об`єкти нерухомого майна - гараж № 3 площею 51,1 кв.м., гараж № 4 площею 52 кв.м., гараж № 5 площею 52,2 кв.м. та автостоянку № 13 з будинком охорони (літ. А) загальною площею 52,7 кв.м., які розташовані на земельній ділянці є об`єктами самочинного будівництва. Також прокурор зазначає, що загальна площа об`єктів нерухомості складає 208 кв.м. та становить лише 3,3 % від площі переданої в оренду земельної ділянки. В той же час, право користування на земельну ділянку вільну від забудови, що не знаходиться під об`єктами нерухомості для експлуатації та обслуговування автостоянки ПП "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС" могло набути лише на конкурентних засадах. Крім того, на переконання прокурора, в цьому випадку Київська міська рада порушила принцип раціонального використання земель, оскільки ПП "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС" надано земельну ділянку в оренду надмірної площі.

Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/8307/23, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підтовче засідання у справі на 29.06.2023, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Тетяну Миколаївну.

У підготовчому засіданні 29.06.2023 відкладено розгляд клопотання відповідача-3 про залишення позову без розгляду.

У підготовчому засіданні 29.06.2023 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 20.07.2023.

У підготовчому засіданні 20.07.2023 постановлено протокольну ухвалу про відмову у задоволенні клопотання відповідача-3 про залишення позову без розгляду.

Відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача-3 про залишення позову без розгляду суд виходив із таких мотивів.

Посилаючись на положення абзацу 5 частини першої статті 15-2 Земельного кодексу України, статей 2, 4, 5, 6, 9 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", пункт 1, підпункт 33 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 № 15 (далі - Положення), статей 17, 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру", ТОВ "БАЛЬЗАК АВТО" зазначає, що держава визначила Держгеокадастр державним органом, уповноваженим здійснювати державний нагляд (контроль) за дотриманням органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, в тому числі з питань надання земель у користування, оренду, продажу прав на земельні ділянки на конкурентних засадах. Так, саме Держгеокадастр є органом, уповноваженим державою здійснювати у спірних правовідносинах функції нагляду (контролю) за дотриманням київською міською радою встановленого законом порядку передачі земельних ділянок у користування за результатами земельних торгів.

За таких підстав відповідач-3 стверджує про невиконання прокурором процедури, передбаченої частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до приписів частини четвертої статті 53 Закону України "Про прокуратуру", а відтак, про неможливість розгляду справи та залишення позову прокурора без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України, згідно із якою суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

Так, у розглядуваній справі прокурор звернувся до суду в інтересах держави як самостійний позивач, у зв`язку із тим, що орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (Київська міська рада), є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

Згідно із частиною четвертою статті 122 ЗК України (у редакції, чинній на час звернення Прокурора з позовом у цій справі) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Стаття 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" має загальний характер. Повноваження Держгеокадастру як органу виконавчої влади визначаються відповідними нормативно-правовими актами.

Відповідно до абзацу третього статті 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Відповідно до абзаців першого-третього пункту "а", абзацу першого та другого пункту "б" частини першої статті 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом у цій справі) до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належать, зокрема:

а) здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині: додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням; додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок;

б) внесення до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотань щодо: приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель.

Згідно з абзацом дев`ятим статті 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право, зокрема, звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Відповідно до пунктів 1, 3 Положення (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом у цій справі) Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру.

Основними завданнями Держгеокадастру є, зокрема, реалізація державної політики у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Відповідно до пункту 6 Положення посадові особи Головного управління в межах своїх повноважень мають право звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Отже, у правовідносинах, що склались у цій справі, Держгеокадастр має виконувати функції державного контролю за використанням та охороною земель. Реалізуючи державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, Держгеокадастр повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначено дії, які має вчиняти Держгеокажастр, зокрема, у випадку виявлення невідповідності законодавству рішення, прийнятого, зокрема, органом місцевого самоврядування, - вносити до цього органу відповідне клопотання.

Водночас статтею 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", пунктом 6 Положення також визначено перелік позовів, з якими Держгеокадастр має право звертатись до суду, виконуючи функції державного контролю за використанням та охороною земель.

Отже, органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, - у випадках, які визначені у відповідних нормативно-правових актах, що регламентують повноваження Держгеокадастру (зокрема, з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився).

Утім, у правовідносинах, які стосуються порушення речових прав держави чи територіальної громади на земельні ділянки, Держгеокадастр та його територіальні органи не наділені повноваженнями власника на захист відповідного права державної або комунальної форми власності (крім земель сільськогосподарського призначення державної форми власності).

За обставинами цієї справи органи Держгеокадастру не мають повноважень звертатись з позовом до суду, тому статусом позивача має наділятись прокурор.

Відтак, враховуючи викладене вище, за наявних законодавчих обмежень повноважень органів Держгеокадастру на звернення до суду, виходячи з приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 Закону України "Про прокуратуру", суд дійшов висновку, що доводи відповідача-3 стосовно наявності підстав для залишення позову без розгляду згідно із пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України не знайшли свого підтвердження, внаслідок чого клопотання відповідача-3 залишене судом без задоволення.

У підготовчому засіданні 20.07.2023 суд постановив протокольні ухвали про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого судового засідання на 17.08.2023.

Протокольною ухвалою від 17.08.2023 відкладено підготовче судове засідання на 14.09.2023.

У підготовче засідання 14.09.2023 прибув прокурор та представник відповідача-1. Представники відповідачів-2,3 та третьої особи не прибули.

У підготовчому засіданні 14.09.2023, розглянувши клопотання відповідача-3 від 13.09.2023 про долучення до матеріалів справи доказів, а саме копії висновку експерта №238-08.2023-1005 від 10.09.2023, суд дійшов висновку, що оскільки відповідач в порушення вимог ч.3 ст.80 ГПК України докази (копію висновку експерта) разом з відзивом не подав, поважності причини ненадання таких доказів у встановлені законом строки не обґрунтував, то подані із клопотанням від 13.09.2023 докази судом до розгляду не приймаються.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2023 (з урахуванням ухвали від 25.09.2023 про виправлення описки) призначено у справі №910/8307/23 судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, на вирішення судового експерта винесено наступні питання:

- чи є земельна ділянка площею 0,6306 га з кадастровим номером 8000000000:62:701:0017, розташована на вул. Оноре де Бальзака, 10-а у Деснянському районі міста Києва необхідною для обслуговування об`єктів нерухомого майна, а саме: гараж №5, загальною площею 52,2 кв.м., реєстраційний номер 822656480000; гараж №4, загальною площею 52 кв.м, реєстраційний номер 822616380000; гараж №3, загальною площею 51,1 кв.м., реєстраційний номер 822711480000; автостоянка №13, будинок охорони, літ. "А" загальною площею 52,7 кв.м., реєстраційний номер 327772980364?

- якою площею земельна ділянка є необхідною для обслуговування об`єктів нерухомого майна, а саме: гараж №5, загальною площею 52,2 кв.м., реєстраційний номер 822656480000; гараж №4, загальною площею 52 кв.м, реєстраційний номер 822616380000; гараж №3, загальною площею 51,1 кв.м., реєстраційний номер 822711480000; автостоянка №13, будинок охорони, літ. "А" загальною площею 52,7 кв.м., реєстраційний номер 327772980364?

Провадження у справі №910/8307/23 зупинено на час проведення судової експертизи.

Витребувано у Київської міської ради рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" з додатками (зокрема, Перелік паркувальних майданчиків, закріплених за КП "Київтранспарксервіс").

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2023 апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.09.2023 у справі №910/8307/23 задоволено, ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.09.2023 у справі №910/8307/23 скасовано, справу №910/8307/23 направлено до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 призначено підготовче засідання на 18.01.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЛЬЗАК АВТО" про поновлення строку на подання доказу та залишено без розгляду доказ (висновок експерта від 10.09.2023), доданий до пояснень від 17.01.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЛЬЗАК АВТО" про зупинення провадження у справі №910/8307/23 - задоволено. Зупинено провадження у справі №910/8307/23 до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №925/1133/18 та оприлюднення повного тексту постанови.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2024 поновлено провадження у справі №910/8307/23, призначено підготовче судове засідання у справі №910/8307/23 на 21.11.2024.

У підготовчому засіданні 21.11.2024, розглянувши заяву прокуратури про зміну предмету позову (від 06.11.2024), оскільки вказана заява відповідає вимогам ст.46 ГПК України, суд задовольнив заяву прокуратури про зміну предмету позову, про що судом постановлена протокольна ухвала.

При цьому, задовольняючи заяву про зміну предмету позову, суд виходив із таких мотивів.

Відповідно до частини третьої статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Отже, зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 46 Господарського процесуального кодексу викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі №922/2575/19, від 22 липня 2021 року у справі №910/18389/20.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

Необхідність у зміні предмету позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.

Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

При цьому доповнення позовних вимог новими відбувається шляхом зміни предмету позову, а не через збільшення розміру позовних вимог.

Доповнення позовних вимог новими відбувається шляхом зміни предмета позову.

Заяву позивача про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави), які не були визначені позивачем первісною підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами.

Аналогічні позиції викладені у постановах Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/18389/20, від 10.11.2021 у справі № 916/1988/20, від 02.09.2024 у справі № 904/868/22.

Предметом спору у цій справі у первісній редакції позовної заяви були позовні вимоги про: визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, скасування рішення про державну реєстрацію прав.

У редакції заяви про зміну предмету позові від 06.11.2024 прокурор заявив вимоги про: визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 08.07.2021 №2068/2109 "Про передачу Приватному підприємству "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС" земельної ділянки для експлуатації та обслуговування автостоянки на АДРЕСА_2";

визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,6306 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:62:701:0017), укладений між Київською міською радою та Приватним підприємством "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС", який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі 07.12.2021 за № 948;

скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 07.12.2021, індексний номер 62109248 та здійснену на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку площею 0,6306 га (кадастровий номер 8000000000:62:701:0017) по АДРЕСА_1, припинивши вказане право Товариству з обмеженою відповідальністю "БАЛЬЗАК АВТО";

зобов`язання ТОВ "БАЛЬЗАК АВТО" повернути територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,6306 га по АДРЕСА_2 (кадастровий номер 8000000000:62:701:0017) у стані, придатному для її подальшого використання, а Київську міську раду - прийняти вказану земельну ділянку;

зобов`язання ТОВ "БАЛЬЗАК АВТО" знести самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна - гараж № 3 площею 51,1 кв.м., гараж № 4 площею 52 кв.м., гараж № 5 площею 52,2 кв.м. та автостоянку № 13 з будинком охорони (літ. А) загальною площею 52,7 кв.м., які розташовані на земельній ділянці площею 0,6306 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:62:701:0017).

Враховуючи наведене, а також зміст раніше поданої позовної заяви та обставини справи, суд вважає, що подана прокурором заява від 06.11.2024 є заявою про зміну предмета позову, яка полягає у доповненні вимог, з якими прокурор звернувся до відповідачів, а саме вимогами про повернення земельної ділянки та знесення самочинно збудованих об`єктів нерухомого майна.

При цьому метою заявлення як первісно сформованих у позові, так і доповнених заявою про зміну предмета позову вимог є захист права власності територіальної громади міста Києва на земельну ділянку площею 0,6306 га по АДРЕСА_1, яка надана в користування відповідачу-2 (та у подальшому таке право зареєстроване за відповідачем-3) у порушення вимог статті 134 Земельного кодексу України без проведення земельних торгів, а внаслідок надання в оренду спірної земельної ділянки в оренду відбулося узаконення самочинного будівництва.

Суд зазначає, що заявою від 06.11.2024 прокурор не змінював підставу позову. У той же час прокурор е був позбавлений права у межах підготовчого провадження змінити предмет позову, про що і було подано заяву від 06.11.2024.

У спірних правовідносинах в результаті звернення із заявою про зміну предмета позову правове обґрунтування позовних вимог залишилися незмінними, первісні позовні вимоги та нові позовні вимоги ґрунтуються на спільних підставах та доказах, нові позовні вимоги є похідними відносно первісних та заявлені до осіб, які вже є відповідачами у цій справі за первісними позовними вимогами. При цьому в цьому випадку наявний правовий зв`язок між первісними обставинами, якими прокурор обґрунтував свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, та новими обставинами позову. Таким чином, заява прокурора про зміну предмета позову пов`язана єдиними підставами позову та є похідною від первісних.

З урахуванням наведеного вище, суд задовольнив заяву прокуратури про зміну предмету позову.

Також у підготовчому засіданні 21.11.2024 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 12.12.2024.

У підготовчому засіданні 12.12.2024 суд постановив вступну та резолютивну частини ухвали про повернення заявнику без розгляду відзиву на заяву (пояснення) Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЛЬЗАК АВТО" від 12.12.2024 № 01/12-12/24 (повний текст ухвали складено та підписано 17.12.2024).

Також суд постановив протокольну ухвалу про прийняття до розгляду заперечень відповідача-3 на заяву про зміну предмету позову (вх.№ 07-11/103599/24 від 21.11.2024, надійшли на електронну пошту суду), з урахуванням заперечень відповідача-3 вх.№07-11/103613/24 від 21.11.2024 (надійшли через систему "Електронний суд").

У підготовчому засіданні 12.12.2024 суд постановив протокольну ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 23.01.2025.

Ухвалою від 12.12.2024 (з урахуванням ухвали від 16.12.2024 про виправлення описки) повідомлено відповідача-2 та третю особу про судове засідання з розгляду справи по суті, що відбудеться 23.01.2025.

Ухвалою від 19.12.2024 Господарський суд міста Києва заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЛЬЗАК АВТО" - адвоката Козій Д.О. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції від 18.12.2024 вх.№ 07-11/112029/24, вх.№ 07-11/112035/24 повернув без розгляду заявнику.

Ухвалою від 09.01.2025 Господарський суд міста Києва задовольнив клопотання адвоката Козій Д.О. (представник Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЛЬЗАК АВТО") про участь у судовому засіданні 23.01.2025 в режимі відеоконференції.

У судове засідання 23.01.2025 прибули прокурор та представники відповідачів-1,3.

Представники відповідача-2 та третьої особи у судове засідання не прибули, про розгляд справи повідомлені у встановленому господарським процесуальним законом порядку, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету від 13.12.2024 та поверненням поштового відправлення №0610217704890 ухвали від 12.12.2024.

У судовому засіданні 23.01.2025 представником відповідача-3 зазначено, що ТОВ "БАЛЬЗАК АВТО" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.12.2024 у справі №910/8307/24, якою повернуто заявнику без розгляду відзив на заяву (пояснення) Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЛЬЗАК АВТО" від 12.12.2024 №01/12-12/24. У зв`язку із чим, представник відповідача-3 посилається на неможливість розгляду справи до перегляду ухвалу суду від 12.12.2024 в апеляційному порядку.

Суд постановив протокольну ухвалу про відмову у задоволенні клопотання відповідача-3 про відкладення розгляду справи від 12.12.2024 у справі №910/8307/24, якою повернуто заявнику без розгляду відзив на заяву (пояснення) Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЛЬЗАК АВТО" від 12.12.2024 №01/12-12/24 направлена на вирішення окремого процесуального питання, і вказана ухвала не перешкоджає провадженню у справі (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.03.2020 у справі № 2-5151/09, від 14.09.2020 у справі №910/404/20). Окрім того, відповідач у процесі розгляду справи скористався наданими йому процесуальними правами щодо подання відзиву на позовну заяву, а також заперечень на заяву про зміну предмету позову, які були прийняті судом. Враховуючи наведене та керуючись вимогами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи.

Прокурор надав пояснення по суті позову, просив суд задовольнити позовні вимоги у редакції заяви про зміну предмету позову.

Представники відповідачів-1,3 проти позову заперечили, просили суд відмовити у задоволенні позову.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція прокуратури

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що рішенням Київської міської ради від 08.07.2021 №2068/2109 Приватному підприємству "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС" надано в оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,6306 га (кадастровий номер 8000000000:62:701:0017) для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 10-А у Деснянському районі м. Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку із набуттям права власності на нерухоме майно.

Згідно із відомостями з Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно ПП "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС" було власником нежитлових приміщень, а саме: гаражів № 3 площею 51,1 кв.м, № 4 площею 52 кв. м, № 5 площею 52,2 кв. м та автостоянка № 13 з будинком охорони (літ. А) загальною площею 52,7 кв. м по АДРЕСА_1 , які розташовані на спірній земельній ділянці.

У подальшому, 08.11.2022 ПП "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС" здійснило відчуження належного йому на праві власності нерухомого майна, розміщеного на спірній земельній ділянці на користь ТОВ "БАЛЬЗАК АВТО", а Товариство на підставі ст.120 Земельного кодексу України зареєструвало за собою право оренди земельної ділянки.

За доводами прокурора, оспорюване рішення Київської міської ради прийнято у порушення вимог статті 134 Земельного кодексу України без проведення земельних торгів, оскільки земельну ділянку надано для експлуатації та обслуговування автостоянки, тобто об`єкту дорожнього сервісу. Право користування на земельну ділянку вільну від забудови, що не знаходиться під об`єктами нерухомості та для експлуатації та обслуговування автостоянки ПП "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС" могло набути лише на конкурентних засадах у порядку, передбаченому ст.134, 135 Земельного кодексу України.

Також прокурор зазначає, що загальна площа об`єктів нерухомості складає 208 кв. м та становить лише 3,3 % від площі переданої в оренду земельної ділянки. Отже, площа земельної ділянки, яку передано підприємству в оренду, майже у 30 разів перевищує площу нерухомого майна, яке на ній розташоване. На переконання прокурора, в цьому випадку Київська міська рада порушила принцип раціонального використання земель, оскільки ПП "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС" надано земельну ділянку в оренду надмірної площі.

Прокурор стверджує, що надання земельної ділянки в оренду відбулося поза аукціоном, із порушенням приписів статей 328, 377 Цивільного кодексу України, а відтак в цьому випадку відбулося узаконення самочинного будівництва. За доводами прокурора об`єкти нерухомого майна - гараж № 3 площею 51,1 кв.м., гараж № 4 площею 52 кв.м., гараж № 5 площею 52,2 кв.м. та автостоянку № 13 з будинком охорони (літ. А) загальною площею 52,7 кв.м., які розташовані на земельній ділянці є об`єктами самочинного будівництва.

Позиція відповідача-1 (Київської міської ради)

Київська міська рада проти позову заперечила, посилаючись на таке:

- в матеріалах справи відсутні докази звернення територіальної громади Деснянського району міста Києва до уповноважених органів зі скаргами щодо порушення законодавства чи інтересів територіальної громади у зв`язку із орендою спірної земельної ділянки ПП "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС" чи ТОВ "БАЛЬЗАК АВТО", а також використання спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням або порушення чинного законодавства при користуванні спірною земельною ділянкою;

- жодним нормативно-правовим актом не встановлюється обов`язку місцевого самоврядування вимагати обґрунтувань надання заявнику земельної ділянки саме такої площі, що заявляється у клопотанні, чи відмовляти у затвердженні проєктів землеустрою щодо відведення земельної ділянки/технічної документації щодо відведення земельної ділянки у зв`язку із відсутністю таких обґрунтувань;

- спірна земельна ділянка передавалась для експлуатації та обслуговування автостоянки на АДРЕСА_1, із земель комунальної власності територіальної громади м. Києва в зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно, а не для будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів дорожнього сервісу;

- земельна ділянка відноситься до категорії земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення із класифікацією виду цільового призначення - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, а передача в оренду спірної земельної ділянки для експлуатації та обслуговування автостоянки не суперечить її цільовому призначенню;

- на спірній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно в кількості трьох об`єктів, земельна ділянка передавалась саме під експлуатацію та обслуговування автостоянки, будь-яке будівництво на спірній земельній ділянці заборонено без зміни її цільового призначення за проєктом землеустрою на підставі рішення Київської міської ради;

- в даному випадку передача земельної ділянки з цільовим призначенням для експлуатації та обслуговування автостоянки, за спірним рішенням у зв`язку із розміщенням нерухомого майна ПП "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС", повністю узгоджена з нормами чинного законодавства, а інших об`єктів нерухомого майна будь-яких фізичних чи юридичних осіб не встановлено.

Позиція відповідача-2 (ПП "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС")

Відповідач-2 відзиву на позовну заяву із запереченнями проти позовних вимог не подав.

Позиція відповідача-3 (ТОВ "БАЛЬЗАК АВТО")

ТОВ "БАЛЬЗАК АВТО" проти позову заперечує та у відзиві на позов просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. При цьому відповідач-3 стверджує, що:

- саме Держгеокадастр є органом, уповноваженим державою здійснювати у спірних правовідносинах функції нагляду (контролю) за дотриманням Київською міською радою встановленого законом порядку передачі земельних ділянок у користування за результатами земельних торгів. Здійснюючи зазначені повноваження з державного контролю за використанням земель, такий орган проводить перевірки, розглядає звернення осіб, документацію із землеустрою, пов`язану з використанням земель, а також, якщо це необхідно для здійснення указаних повноважень, звертається до суду у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Отже, посилання прокурора на те, що у цьому спорі відсутній орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави, оскільки Держгеокадастр не наділений законом правом на звернення до суду з позовом про скасування рішення органу місцевого самоврядування є помилковими та не відповідають вищезазначеним нормам права;

В позові прокурор не зазначив, яка саме норма не врахована Київською міською радою при прийнятті оскаржуваного рішення, не надав жодних належних та допустимих доказів, що підтверджують проведення обрахунку площі земельної ділянки необхідної для обслуговування нерухомого майна, що має визначатися виходячи з площі нерухомого майна, функціонального використання та інших умов відповідно до норм містобудування та санітарних норм і правил, яка на думку прокурора є завищеною і повинна обчислюватися в конкретно зазначеному випадку;

- земельна ділянка передавалась для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 10-а у Деснянському районі м. Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно (категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, оборони та іншого призначення, код КВЦПЗ 12.04.), а не для будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів дорожнього сервісу; передача в оренду спірної земельної ділянки для експлуатації та обслуговування автостоянки не суперечить її цільовому призначенню;

- передача земельної ділянки з цільовим призначенням - для експлуатації та обслуговування автостоянки, за спірним рішенням у зв`язку із розміщенням нерухомого майна ПП "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС", повністю відповідає нормам законодавства.

Відповідач-3 заявляв клопотання про залишення позову без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України, в задоволенні якого, як вже зазначалося вище, судом відмовлено.

Також в поданих до суду в процесі розгляду справи запереченнях від 21.11.2024 відповідач-3 посилаючись на не ефективність обраного прокурором способу захисту, зазначав, що рішення органу місцевого самоврядування про передачу в оренду земельної ділянки відповідачу-2 було реалізоване і вичерпало свою дію, та окрім того, на земельній ділянці розміщене нерухоме майно відповідача-3, а отже вимога про повернення земельної ділянки та приведення її у придатний для подальшого використання стан, порушує право власності відповідача-3 на нерухоме майно.

Позиція третьої особи

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Тетяна Миколаївна по суті спору не надала. Однак, подала до суду заяву про розгляд справи без її участі.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Згідно із матеріалів справи, рішенням Київської міської ради народних депутатів від 17.10.1994 №21 "Про надання та вилучення земельних ділянок та погодження місця розташування об`єктів" затверджено ДКП "Київелектротранс"

Розпорядженням Київської міської держадміністрації від 19.08.1996 № 1306 "Про влаштування платних автостоянок уздовж траси Лівобережної лінії швидкісного трамваю" надано дозвіл ДКП "Київелектротранс" побудувати вздовж лінії трамваю швидкісного руху від вул. Милославської до проспекту Ватутіна тимчасові платні автостоянки по вул. Бальзака, які при першій вимозі міськдержадміністрації мають бути знесені без відшкодування витрат.

30.12.1997 Державним комунальним підприємством "Київелектротранс" та ПП "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС" укладено договір про спільну діяльність, за умовами якого сторони, згідно даного договору, виконуючи розпорядження Київської міської держадміністрації від 19 серпня 1996 року № 1306 "Про влаштування платних автостоянок уздовж траси Лівобережної лінії швидкісного трамваю" і з метою відшукання додаткових коштів на будівництво цієї лінії, раціонального використання земельних ділянок, які відповідно до рішення міськради від 12 січня 1995 року № 41 виділені ДП "Київелектротранс" у тимчасове довгострокове користування строком на 5 років, зобов`язуються шляхом об`єднання сумісних зусиль, майна, грошових коштів збудувати і ввести в експлуатацію автостоянку по вул. Бальзака вздовж лінії швидкісного трамваю для розміщення і зберігання транспортних засобів населення.

14.04.1999 Управлінням Держархбудконтролю м. Києва зареєстровано акт №92 про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, а саме комунальне будівництво автостоянки №13 по вул. Бальзака.

Рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №380-1/1814 "Про надання та вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" передано Деснянській районній у м.Києві державній адміністрації в короткострокову оренду на 5 років земельні ділянки загальною площею 13,62 га в межах червоних ліній для експлуатації та обслуговування автостоянок вздовж лінії швидкісного трамваю (Троєщина-Осокорки)" на АДРЕСА_1 за рахунок земель міської забудови, в тому числі, земельну ділянку площею 0,63 га.

Розпорядженням Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації від 27.01.2003 №61, на виконання п.2 рішення Київської міської ради від 28.03.2002 № 380-1/1814 присвоєно автостоянкам вздовж лінії швидкісного трамваю по вул. Бальзака поштові адреси згідно з додатком, зокрема присвоєно - вул. Бальзака Оноре де, 10-А, ПП "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС".

01.04.2014 реєстраційною службою Головного управління юстиції у місті Києві видано свідоцтво №19819881 про право власності ПП "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС" на об`єкт нерухомого майна: автостоянка №13, будинок охорони, літ.А, площею 52,7 кв.м. по АДРЕСА_1 .

30.03.2017 між ОСОБА_1 та ПП "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС" укладений договір купівлі-продажу гаражу № 3 площею 51,1 кв.м. по АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_1 на праві власності на підставі свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності, виданого 29.12.2015 реєстраційною службою Головного управління юстиції у місті Києві. Договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А. та зареєстрований за №981.

30.03.2017 між ОСОБА_1 та ПП "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС" укладений договір купівлі-продажу гаражу № 4 площею 52 кв.м. по АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_1 на праві власності на підставі свідоцтва № НОМЕР_2 про право власності виданого 29.12.2015 реєстраційною службою Головного управління юстиції у місті Києві. Договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А. та зареєстрований за №982.

30.03.2017 між ОСОБА_1 та ПП "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС" укладений договір купівлі-продажу гаражу №5 площею 52,2 кв.м. по АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_1 на праві власності на підставі свідоцтва №51178867 про право власності виданого 29.12.2015 реєстраційною службою Головного управління юстиції у місті Києві. Договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А. та зареєстрований за №983.

08.07.2021 Київська міська рада прийняла рішення №2068/2109 "Про передачу Приватному підприємству "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС" земельної ділянки для експлуатації та обслуговування автостоянки на АДРЕСА_1 ". Згідно із вказаним рішенням ПП "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС" передано в оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,6306 га (кадастровий номер 8000000000:62:701:0017) для експлуатації та обслуговування автостоянки по АДРЕСА_1 із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно (витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09.06.2017 №89271686, №89271833, №89271551, №89273802), категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

На виконання вищезазначеного рішення, 07.12.2021 між Київською міською радою та ПП "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС" укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,6306 га (кадастровий номер 8000000000:62:701:0017) по АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстровано в реєстрі за № 948.

Відповідно до пункту 1.1. договору, орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 08.07.2021 за №2068/2109 передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об`єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим договором, для експлуатації та обслуговування автостоянки, яка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що об`єктом оренди відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, рішення Київської міської ради від 08.07.2021 №2068/2109 та цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками:

- кадастровий номер - 8000000000:62:701:0017;

- місце розташування - вул. Оноре де Бальзака, 10-а у Деснянському районі м. Києва;

- категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення;

- цільове призначення - 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для експлуатації та обслуговування автостоянки);

- розмір (площа) 0,6306 га.

Договір укладено на 15 років (пункт 3.1. договору).

07.12.2021 на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. від 07.12.2021 №62109248 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку площею 0,6306 га (кадастровий номер 8000000000:62:701:0017) по АДРЕСА_1 .

08.11.2022 між ПП "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС" та ТОВ "БАЛЬЗАК АВТО" укладено договір купівлі-продажу автостоянки №13, будинку охорони, літ.А, площею 52,7 кв.м. по АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васильєвою Н.І. та зареєстровано в реєстрі за № 1289.

08.11.2022 між ПП "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС" та ТОВ "БАЛЬЗАК АВТО" укладено договір купівлі-продажу гаражу №3 площею 51,1 кв.м. по вул. Бальзака Оноре де, 10-А в Деснянському районі м. Києва. Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васильєвою Н.І. та зареєстровано в реєстрі за № 1290.

08.11.2022 між ПП "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС" та ТОВ "БАЛЬЗАК АВТО" укладено договір купівлі-продажу гаражу №4 площею 52 кв.м. по вул. Бальзака Оноре де, 10-А в Деснянському районі м. Києва. Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васильєвою Н.І. та зареєстровано в реєстрі за № 1291.

08.11.2022 між ПП "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС" та ТОВ "БАЛЬЗАК АВТО" укладено договір купівлі-продажу гаражу №5 площею 52,2 кв.м. по вул. Бальзака Оноре де, 10-А в Деснянському районі м. Києва. Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васильєвою Н.І. та зареєстровано в реєстрі за № 1292.

08.11.2022 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно внесені зміни щодо орендаря земельної ділянки площею 0,6306 га (кадастровий номер 8000000000:62:701:0017) по АДРЕСА_1. Орендарем земельної ділянки значиться ТОВ "БАЛЬЗАК АВТО".

Як на підставу протиправності вказаного рішення Київської міської ради від 08.07.2021 №2068/2109 прокурор посилається на те, що надання у користування ПП "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС" спірної земельної ділянки відбулося з порушенням вимог Земельного кодексу України, а саме без дотримання процедури проведення земельних торгів (без аукціону). Також прокурор вказує, що площа земельної ділянки, яку передано товариству в оренду майже в 30 разів перевищує площу нерухомого майна, яке розташоване на ділянці.

Предметом позову в цій справі є вимоги Прокурора в інтересах держави до Київської міської ради, ПП "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС", ТОВ "БАЛЬЗАК АВТО" про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень із припиненням права оренди, повернення земельної ділянки територіальній громаді м. Києва, а також вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Щодо наявності підстав для звернення прокурора із цим позовом до суду, то необхідно зазначити таке.

Абз.1 ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді. Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до ст. ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абз. 2 ч. 5 рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абз.1-3 ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із ч.4 ст.53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

Відповідно до абз.2 ч.5 ст.53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).

У п.п.69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази про вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абз. 3, 4 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 (п. 26), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (п. 34), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (п. 8.19), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (п. 81) від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пп. 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (п. п. 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 (п. 8.37), від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (п. 8.4), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (п. 8.11), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (п. 8.18).

Частини 3, 4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру", серед іншого, встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18).

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).

У п.10.21 постанови від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ч.7 ст.41 Конституції України). Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц.

Таким чином, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 вказала про те, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Узагальнюючи наведені у вказаній постанові (справа № 925/1133/18) висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що: 1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави; 2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

Надавши оцінку наявним у матеріалах справи документам відповідно до ст.86 ГПК України, суд зазначає, що спірна земельна ділянка є комунальною власністю, її власником є територіальна громада міста Києва, яка реалізує свої права та обов`язки через орган місцевого самоврядування в межах його компетенції, встановленої законом - Київську міську раду. З огляду на вказане, предмет і підстави позову, а також те, що прокурор звернувся за захистом інтересів відповідної територіальної громади міста Києва, а уповноважений орган на її захист в спірних правовідносинах - Київська міська рада не тільки не захистила інтереси територіальної громади, а й порушила їх, то прокурор правомірно звернувся з позовом як самостійний позивач. При цьому, надавши оцінку Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", суд дійшов висновку про те, що у цьому випадку Держгеокадастр не наділений правом на звернення до суду з позовом про скасування рішень органу місцевого самоврядування. Отже, статусом позивача має наділятися прокурор, а уповноважений орган має бути відповідачем.

Наведений висновок щодо наявності у прокурора повноважень на звернення з цим позовом до суду в інтересах територіальної громади як самостійного позивача узгоджуються з висновком Великої Палата Верховного Суду щодо застосування положень ч.ч.3, 4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру", ч.ч.4, 5 ст.53 ГПК України, викладеним в постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, до розгляду якої зупинялося провадження в цій справі №910/8307/23.

Також судом встановлено, що Київська міська прокуратура скеровувала листи в яких повідомляла про виявлені порушення інтересів держави при прийнятті оскаржуваного рішення від 20.12.2022 № 15/1-819вих-22, від 24.01.2023 № 15/1-47вих23, 07.03.2023 № 15/1-158вих23) та просила повідомити про вжиття заходів щодо скасування вказаного рішення та визнання недійсним договору (від 14.02.2023 № 15/1-95вих23).

У відповідь на звернення прокуратури Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) листом від 20.02.2023 № 05716-2172 повідомлено прокуратуру, що Київська міська рада та Департамент не планують вживати заходи для скасування вищевказаного рішення та визнання недійсним укладеного на його виконання договору оренди землі.

Досліджуючи обставини дотримання вимог статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру", суд дійшов висновку про те, що прокурор дотримався вимог вказаних норм Закону України "Про прокуратуру" та ГПК України щодо умов такого звернення, а саме: обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави, у зв`язку з чим підстави для залишення позову без розгляду відсутні.

Враховуючи, що інтереси держави до цього часу залишаються не захищеними, а земельна ділянка, станом на час звернення до суду із цим позовом, так і не повернута, суд вважає, що наявні підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.

Щодо позовної вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 08.07.2021 №2068/2109.

Положеннями статті 9 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень Київської міської ради в галузі земельних відносин на її території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб та надання земельних ділянок у користування.

Згідно з положеннями статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Із зазначеною нормою Конституції кореспондуються положення частини 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", якими встановлено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Підставами для визнання акту незаконним і скасування рішення є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акту незаконним і його скасування є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Відповідно до статті 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно зі статтею 172 Цивільного кодексу України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено серед способів захисту прав на земельні ділянки визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до пункту 1 статті 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (частина 2 статті 123 Земельного кодексу України).

За приписами частини 1 статті 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини 2 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб

При цьому, відповідно до абзацу 13 частини 2 статті 134 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на день прийняття спірного рішення) не підлягають продажу, передачі у користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу).

Тобто, в наведеній нормі прямо зазначено необхідність проведення земельних торгів у випадку відведення земельних ділянок для обслуговування об`єктів дорожнього сервісу.

З огляду на вищевикладене, ч.2 ст. 134 ЗК України з урахуванням ст. ст. 124, 135 ЗК України, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренди) для експлуатації та обслуговування об`єктів дорожнього сервісу підлягають продажу виключно на земельних торгах (постанови Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №910/4528/15-г, від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19, від 09.09.2021 та від 12.11.2024 у справі № 910/9049/20, від 22.11.2023 у справі №638/1297/21).

Статтею 1 Закону України "Про автомобільні дороги" визначено, що об`єкти дорожнього сервісу - спеціально облаштовані місця для зупинки маршрутних транспортних засобів, майданчики для стоянки транспортних засобів, майданчики відпочинку, видові майданчики, автозаправні станції, пункти технічного обслуговування, мотелі, готелі, кемпінги, торговельні пункти (у тому числі малі архітектурні форми), автозаправні комплекси, складські комплекси, пункти медичної та технічно-евакуаційної допомоги, пункти миття транспортних засобів, пункти приймання їжі та питної води, автопавільйони, а також інші об`єкти, на яких здійснюється обслуговування учасників дорожнього руху та які розміщуються на землях дорожнього господарства або потребують їх використання для заїзду та виїзду на автомобільну дорогу.

Отже, земельним законодавством передбачено виключення із порядку передачі земельної ділянки державної чи комунальної власності в оренду без конкурентних засад, а саме у випадку, якщо земельна ділянка використовується під об`єкти дорожнього сервісу, тобто під майданчик для стоянки транспортних засобів.

Відповідно до пункту 6 Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 №115, автостоянка повинна мати тверде покриття (асфальтове, бетонне, гравійне, щебеневе), огорожу, освітлення, телефонний зв`язок, приміщення для обслуговуючого персоналу, в`їзні-виїзні ворота із шлагбаумом та запасні ворота на випадок термінової евакуації транспортних засобів. У разі потреби й технічної можливості на автостоянках обладнуються класи з безпеки дорожнього руху, пункти технічного огляду та самообслуговування транспорту, встановлюється пожежна та охоронна сигналізація, гучномовець.

Відповідно до пункту 2 Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 №115, автостоянки поділяються, зокрема, за термінами зберігання на: довготермінові - для постійного зберігання транспортних засобів громадян, які проживають у даному населеному пункті; сезонні - для тимчасового зберігання транспортних засобів громадян у зонах відпочинку; денні - розташовані при вокзалах, портах, спортивних спорудах, торговельних, видовищних, інших підприємствах та організаціях, у місцях масового відпочинку; нічні - для тимчасового зберігання транспортних засобів на тупикових та малозавантажених вулицях; за способом зберігання на: відкриті; з навісами, та(або) гаражами, закріпленими за автостоянками; змішані - де поряд з місцями для відкритого зберігання, а також навісами та(або) гаражами, закріпленими за автостоянками, є гаражі чи навіси, що належать власникам транспортних засобів на правах приватної власності.

Враховуючи те, що спірну земельну ділянку згідно оскаржуваного рішення Київської міської ради передано відповідачу-2 для експлуатації та обслуговування автостоянки, тобто об`єкту дорожнього сервісу, право оренди на спірну земельну ділянку (з цільовим призначенням для експлуатації та обслуговування автостоянки) відповідно до ч.2 ст.134 ЗК України відповідач-2 міг набути виключно на конкурентних засадах.

Факт приналежності земельної ділянки площею 0,6306 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:62:701:0017), до об`єктів дорожнього сервісу, які визначені ст.1 ЗУ "Про автомобільні дороги", та використовується для експлуатації та обслуговування автостоянки підтверджується відомостями з пояснювальної записки від 20.04.2018 №ПЗ-30648 до проєкту оспорюваного рішення, яка знаходиться в матеріалах справи.

Окрім того, рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" (таблиця №1 до додатка 5 рішення від 23.06.2011 №242/5629) земельна ділянка по вул. Бальзака Оноре де, 10-а була включена до переліку паркувальних майданчиків.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що земельну ділянку площею 0,6306 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:62:701:0017) було надано відповідачу-2 для експлуатації та обслуговування об`єкту дорожнього сервісу (автомобільної стоянки) без проведення земельного аукціону, в той час як ч.2 ст.134 Земельного кодексу України прямо передбачено, що право оренди для експлуатації та обслуговування автостоянки набувається суб`єктами господарювання виключно на конкурентних засадах, що підтверджує доводи прокурора стосовно протиправності прийнятого відповідачем-1 рішення про передачу спірної земельної ділянки в оренду відповідачу-2 поза межами конкурсних процедур.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01.07.2020 у справі №910/9028/19, зазначивши, що в силу приписів ч.2 ст.124, абз.13 ч.2 ст.134 та ч.ч.1, 2 ст.135 ЗК України, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) для експлуатації та обслуговування саме об`єктів дорожнього сервісу підлягають продажу виключно на земельних торгах.

У контексті доводів відповідачів-1, 3 про те, що на спірній земельній ділянці знаходилися належні відповідачу-2 на праві власності об`єкти нерухомого майна, а відтак, з огляду на ч.2 ст.134 ЗК України, надання земельної ділянки у користування відповідачу-2 не вимагало проведення земельних торгів, суд зазначає таке.

Згідно із оспорюваного рішення Київської міської ради 08.07.2021 №2068/2109 земельну ділянку площею 0,6306 га по АДРЕСА_1 було надано в оренду у зв`язку з набуттям відповідачем-2 (ПП "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС") права власності на нерухоме майно розміщене на цій земельній ділянці.

Судом встановлено, що відповідно до даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на час прийняття оспорюваного рішення Київської міської ради на спірній земельній ділянці розташовано об`єкти нерухомості - будинок охорони, літ.А, площею 52,7 кв.м., гараж №3 площею 51,1 кв.м., гараж №4 площею 52 кв.м. та гараж №5 площею 52,2 кв.м., що перебували у власності відповідача-2.

Отже, суд вважає обґрунтованими доводи прокурора, що відповідач-2 в силу вимог ч.2 ст.134 ЗК України має право набути поза конкурентних засад право власності або користування на земельну ділянку, розташовану під об`єктами нерухомого майна, у той час як оспорюваним рішенням надано в оренду поза конкурсом земельну ділянку площею 0,6306 га, у зв`язку з набуттям відповідачем-2 права власності на нерухоме майно загальною площею 208 кв.м., яке займає лише 3,3% від частини спірної земельної ділянки.

При цьому суд враховує, що у постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №922/1323/20 зроблено висновок, що "сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об`єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною та задоволення відповідного позову".

Однак, прикметним у розглядуваній справі є те, що право користування на земельну ділянку вільну від забудови, що не знаходиться під об`єктом нерухомості відповідач-2 (ПП "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС") міг набути лише на конкурентних засадах у порядку, передбаченому ст.134, 135 Земельного кодексу України, про що стверджує прокурор і такі доводи прокурора, з огляду на встановлені вище обставини, суд вважає обґрунтованими.

Водночас, надання Київською міською радою спірної земельної ділянки відбулося у зв`язку з реєстрацією права власності відповідачем-2 на самочинно збудоване майно.

Так, встановлено, що первинні державні реєстрації права власності на гаражі №3 площею 51,1 кв.м., №4 площею 52 кв.м. та №5 площею 52,2 кв.м. були здійснені 25.12.2015 за ОСОБА_1. на підставі свідоцтв про право власності, виданого Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві. У подальшому, 30.03.2017 на підставі договорів купівлі-продажу право власності на зазначені вище об`єкти від ОСОБА_1 перейшло до ПП "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС". Далі, на підставі договорів купівлі-продажу від 08.11.2022 право власності на гаражі №3 площею 51,1 кв.м., №4 площею 52 кв.м. та №5 площею 52,2 кв.м. зареєстровано за відповідачем-3 (ТОВ "БАЛЬЗАК АВТО").

Також судом встановлено, що право власності на автостоянку №13, будинок охорони, літ.А, площею 52,7 кв.м. по АДРЕСА_1 було зареєстровано за ПП "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС" 28.03.2014 на підставі свідоцтва №19819881 про право власності, виданого 01.04.2014 реєстраційною службою Головного територіального управління юстиції у місті Києві. Згодом, 08.11.2022 право власності на автостоянку№13, будинок охорони, літ.А, площею 52,7 кв.м. зареєстровано за відповідачем-3 (ТОВ "БАЛЬЗАК АВТО") на підставі договору купівлі-продажу від 08.11.2022.

Однак, матеріалами справи підтверджується, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 , ПП "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС", ТОВ "БАЛЬЗАК АВТО" або іншим особам для будівництва не надавалась, у зв`язку з чим, за висновком суду, об`єкти нерухомого майна - будинок охорони, літ.А, площею 52,7 кв.м., гараж №3 площею 51,1 кв.м., гараж №4 площею 52 кв.м. та гараж №5 площею 52,2 кв.м. в силу ст. 376 Цивільного кодексу України, є об`єктами самочинного будівництва.

При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, першочерговим є встановлення підстави, на якій особа набула це право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїх постановах, зокрема від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 07.10.2020 у справі № 920/728/18).

Таким чином, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, в силу приписів ч.2 ст.376 Цивільного кодексу України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного (аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13).

Суд зазначає, що при вирішенні питання про відведення земельної ділянки територіальної громади міста поза процедурою аукціону у зв`язку з переходом права власності на майно Київська міська рада повинна була діяти виключно на підставі закону та як орган, що діє від імені власника землі та в його інтересах, має перевіряти законність набуття права власності на майно, що знаходиться на земельній ділянці комунальної власності, яка ніколи не надавалась під будівництво.

Натомість, будучи достеменно обізнаною про відсутність законних прав на нерухоме майно у відповідача-2, з огляду на його самочинність, Київська міська рада, в порушення вимог ст.328, 377 Цивільного кодексу України надала комунальну земельну ділянку без проведення земельних торгів для експлуатації та обслуговування автостоянки.

Поряд з цим, суд зазначає, що відповідно до статті 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (частина перша статті 181 ЦК України).

Частиною першою статті 188 ЦК України встановлено, якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ).

У постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі №686/22924/16-ц та від 08 лютого 2023 року у справі № 591/1594/21 вказано, що виходячи з аналізу положень статей 179, 181, 188 ЦК України, ДБН В.2.3-15:2007 та Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 115, автостоянка не є об`єктом нерухомого майна, так як утворюється за рахунок інших речей (огорожі, твердого покриття, освітлення, приміщень для обслуговування персоналу), які не є об`єктами нерухомого майна у розумінні статті 181 ЦК України, оскільки вони безпосередньо не пов`язані з земельною ділянкою.

З огляду на те, що земельна ділянка в користування ПП "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС" раніше не надавалася та речове право на земельну ділянку на момент будівництва автостоянки у відповідача-2 було відсутнє, враховуючи, що нормами статей 179, 181, 188 ЦК України, ДБН В.2.3-15:2007 та Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 115 не визначено правового режиму автостоянки як об`єкта нерухомого майна, суд вважає, що наявність акту №92 про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта - автостоянки №13 по вул. Бальзака та подальша реєстрація права власності на вказаний об`єкт за ПП "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС" не породжує підстав для застосування принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Оскільки до надання в оренду відповідачу-2 (ПП "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС") право користування спірною земельною ділянкою площею 0,6306 га раніше не було оформлено ні за відповідачем-2, ні попереднім власником, тому у подальшому не могло виникнути переходу такого права (визначеного приписами ст.120 Земельного кодексу України і ст.377 Цивільного кодексу України) до відповідача-2 та у подальшому до відповідача-3. Доказів протилежного матеріали справи не містять та суду не надано.

Аналогічна правова позиція щодо набуття права користування земельною ділянкою виключно на конкурентних засадах, викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 №910/5201/19 та Верховного Суду від 04.10.2022 у справі №910/5210/20, від 07.12.2021 у справі № 910/23595/17, від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19.

За наведених обставин в сукупності суд вважає, що Київська міська рада діяла не в межах повноважень визначених законом, у зв`язку з чим рішення Київської міської ради від 08.07.2021 №2068/2109 "Про передачу Приватному підприємству "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС" земельної ділянки для експлуатації та обслуговування автостоянки на АДРЕСА_2" підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

При цьому суд відхиляє доводи відповідача-3, що рішення органу місцевого самоврядування про передачу в оренду земельної ділянки відповідачу-2 було реалізоване і вичерпало свою дію, оскільки виходячи з дійсних обставин цієї справи, вимога про визнання незаконним та скасування рішення ради про надання в оренду земельної ділянки строком на 15 років (тобто до 2036 року) та надання права користування, яке наразі триває, є ефективним та належним способом захисту, що відповідає визначеним ст.152 ЗК України способу захисту порушених прав власника земельної ділянки. За таких обставин рішення від 08.07.2021 №2068/2109 не можна вважати таким, що вичерпало свою дію. Те, що вимога про незаконним та скасування рішення ради про надання в оренду земельної ділянки є належним способом захисту підтверджується позицією Верховного Суду у справах з аналогічних правовідносин, постанови від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19, від 12.11.2024 у справі № 910/9049/20.

Щодо заявлених прокурором вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки скасування рішення про державну реєстрацію прав та зобов`язання відповідача-3 повернути зазначену земельну ділянку.

Одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, у тому числі захисту прав на земельні ділянки, відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України є визнання правочину недійсним, а загальні вимоги щодо недійсності правочину визначено статтею 215 цього Кодексу.

За змістом частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 і від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).

При цьому суд зазначає, що позовна вимога про визнання правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування/повернення майна з володіння відповідача (висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.03.2024 у справі № 904/192/22, від 07.05.2024 у справі №910/11383/23).

З огляду на встановлену вище судом обставину того, що оспорюване рішення Київської міської ради №2068/2109 від 08.07.2021 є незаконним та підлягає скасуванню, суд вважає, що договір від 07.12.2021 оренди земельної ділянки площею 0,6306 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:62:701:0017), укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2 на підставі незаконного рішення, має бути визнаний недійсним, а земельна ділянка має бути повернута територіальній громаді міста Києва.

Задоволення позовної вимоги прокурора в інтересах держави про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки враховуючи одночасне пред`явлення позовної вимоги про зобов`язання Товариство з обмеженою відповідальністю "БАЛЬЗАК АВТО" повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 0,6306 га по АДРЕСА_2 (кадастровий номер 8000000000:62:701:0017) у стані, придатному для її подальшого використання, а Київську міську раду - прийняти спірну земельну ділянку, в цьому випадку є ефективним способом захисту права держави.

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

За змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постановах Верховного Суду від 22.08.2022 у справі № 597/977/21 та від 17.08.2022 у справі № 450/441/19, у розумінні положень статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" належними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.

З урахуванням встановлених обставин цієї справи, ефективним способом захисту та таким, що забезпечить реальне відновлення порушеного права територіальної громади міста Києва є скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речового права від 07.12.2021, індексний номер 62109248 та здійснену на його підставі державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку площею 0,6306 га (кадастровий номер 8000000000:62:701:0017) по АДРЕСА_1.

При цьому оскільки відповідно до положень статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються, тобто зазначений Закон не вимагає вирішення цього питання саме судом, у зв`язку із цим в частині позовної вимоги про припинення Товариству з обмеженою відповідальністю "БАЛЬЗАК АВТО" права оренди на земельну ділянку площею 0,6306 га (кадастровий номер 8000000000:62:701:0017) по АДРЕСА_1 слід відмовити. Наведене узгоджується із позицією Верховного Суду від 15.10.2024 у справі №910/14543/23.

Суд зазначає, що з урахуванням встановлених обставин цієї справи, ефективним способом захисту та таким, що забезпечить реальне відновлення порушеного права держави, є скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речового права та здійснену на його підставі державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку, оскільки саме це рішення та реєстрація створює відповідні перешкоди власнику земельної ділянки (територіальній громаді міста Києва) в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Щодо заявлених прокурором вимог про знесення самочинно збудованих об`єктів нерухомого майна.

Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина 1 статті 373 Цивільного кодексу України). Елементом особливої правової охорони землі є приписи частини 2 статті 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина 2 статті 373 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина 4 статті 373 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Згідно з частиною 1 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 Цивільного кодексу України. Приписи зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва.

У постанові від 14.05.2024 у справі №921/252/23 Верховний Суд зазначив, що стаття 376 Цивільного кодексу України розміщена у главі 27 "Право власності на землю (земельну ділянку)", а тому правовий режим самочинного будівництва пов`язаний із відносинами власності на землю. Самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Належним відповідачем за позовом про знесення об`єкта самочинного будівництва є не забудовник, а саме останній набувач такого об`єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво (постанови Верховного Суду від 30.09.2022 у справі №201/2471/20, від 15.03.2023 у справі № 205/213/22, від 05.04.2023 у справі № 199/6251/18, від 31.05.2023 у справі № 201/4483/20, від 19.03.2024 у справі №915/1439/21).

Згідно із ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (постанови від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, від 18.09.2024 у справі №914/1785/22).

Також, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво відповідно до наведених положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 15.11.2023 у справі №916/1174/22, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20.

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за землею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (пункт 8.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №910/18560/16 (провадження № 12-143гс18)).

Тому не допускається набуття права власності на об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку, яке передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на такій земельній ділянці (п.93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/2861/18).

У постанові Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 653/104/19 зазначено, що вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці можуть бути заявлені власником за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

У разі використання земельної ділянки без відповідного рішення органу місцевого самоврядування про надання її в користування або у власність, повернення такої земельної ділянки відповідно до приписів статті 212 ЗК України власнику з приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд відповідає законодавству, що регулює спірні правовідносини. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 916/2938/21.

Належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно (позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22, постанові Верховного Суду від 19.03.2024 у справі №915/1439/21).

У постанові Верховного Суду від 24.06.2020 у справі № 320/5880/18 вказано, що обов`язковому (безальтернативному) знесенню об`єкт будівництва підлягає лише у випадках, якщо такий об`єкт побудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та/або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи.

Отже, у випадку, якщо міська рада не виділяла земельну ділянку для будівництва спірної будівлі і якщо таке будівництво зроблено за рахунок зайняття земельної ділянки, яка належить територіальній громаді міста, територіальна громада міста має право на позов, бо захищає її право власності на земельну ділянку (стаття 12, пункт "б" статті 80, частина перша та пункт "а" частини другої статті 83 ЗК України).

Самочинний характер будівництва є істотним порушенням будівельних норм і правил та суттєвим порушенням прав власника земельної ділянки. Наведені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду викладеними у постановах від 14.02.2024 у справі № 523/8263/20, від 30.04.2024 у справі №904/2129/23.

Як встановлено судом вище, будинок охорони, літ.А, площею 52,7 кв.м., гараж №3 площею 51,1 кв.м., гараж №4 площею 52 кв.м. та гараж №5 площею 52,2 кв.м. є самочинним будівництвом, оскільки рішення про надання земельної ділянки для їх будівництва Київською міською радою не приймалося, будь-яких дозвільних документів на їх будівництво компетентні органи не видавали. Докази протилежного у матеріалах справи відсутні.

Отже, вказані вище об`єкти нерухомості є самочинним будівництвом згідно з нормами ч.1 ст.376 ЦК України. Наведене відповідно є обв`язкою(безальтернативною) підставою для знесення об`єкт будівництва.

У подальшому, будучи обізнаною про відсутність законних прав на нерухоме майно у відповідача-2, з огляду на його самочинність, Київська міська рада в порушення вимог ст.328, 377 Цивільного кодексу України надала земельну ділянку без проведення земельних торгів для експлуатації та обслуговування автостоянки на підставі рішення від 08.07.2021 №2068/2109, яке за викладеними вище висновками суду є незаконним та підлягає скасуванню, а укладений на підставі такого рішення договір визнано судом недійсним. Відтак, подальше надання відповідачу-2 в оренду земельної ділянки на підставі оспорюваного у цій справі рішення ради не створює правових підстав для користування відповідачами-2,3 такою земельною ділянкою.

Також як зазначено вище, факт державної реєстрації права власності не змінює правовий режим об`єктів нерухомості, як збудованих самочинно, в разі, якщо будівництво таких об`єктів проведено на земельній ділянці, яку не було відведено для цієї мети.

За встановленими у цій справі обставинами, спірне нерухоме майно на вказаній земельній ділянці є самочинним будівництвом, а його державна реєстрація проведена без законних підстав.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення, що передбачено пунктом 4 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України.

У цих спірних правовідносинах знесення самочинно побудованих спірних об`єктів нерухомості відповідно до частини 4 статті 376 ЦК є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво. У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності. Такі висновки суду відповідають правовим висновкам, наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, постанові Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №914/1986/19.

Водночас необхідно зазначити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 наведено висновок про те, що судовим рішенням про знесення спірного об`єкта нерухомості суд вирішує подальшу юридичну долю самочинно побудованого майна (спірного об`єкта нерухомості). Якщо право власності на об`єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у разі задоволення позовної вимоги про знесення об`єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації. Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ).

Згідно із відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо спірного майна була проведена наступна реєстрація:

Гараж №3 площею 51,1 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 822711480000):

25.12.2015 зареєстровано право власності за ОСОБА_1., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) №27655713 від 29.12.2015;

30.03.2017 зареєстровано право власності за ПП "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС", рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №34564049 від 31.03.2017;

08.11.2022 зареєстровано право власності за ТОВ "БАЛЬЗАК АВТО", рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №65401037 від 08.11.2022.

Гараж №4 площею 52 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 822616380000):

25.12.2015 зареєстровано право власності за ОСОБА_1., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) №27652554 від 29.12.2015;

30.03.2017 зареєстровано право власності за ПП "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС", рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №34564196 від 31.03.2017;

08.11.2022 зареєстровано право власності за ТОВ "БАЛЬЗАК АВТО", рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №65401050 від 08.11.2022.

Гараж №5 площею 52,2 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 822656480000):

25.12.2015 зареєстровано право власності за ОСОБА_1., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) №27653882 від 29.12.2015;

30.03.2017 зареєстровано право власності за ПП "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС", рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №34564329 від 31.03.2017;

08.11.2022 зареєстровано право власності за ТОВ "БАЛЬЗАК АВТО", рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №65401060 від 08.11.2022.

Автостоянка №13, будинок охорони, літ.А, площею 52,7 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 327772980364):

28.03.2014 зареєстровано право власності за ПП "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС", рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) №12072102 від 01.04.2014;

08.11.2022 зареєстровано право власності за ТОВ "БАЛЬЗАК АВТО", рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №65401021 від 08.11.2022.

Відповідно до ч.1 ст.15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на момент первинної реєстрації) державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Особливості процедури державної реєстрації прав власності на нерухоме майно станом на час первинної реєстрації спірних об`єктів нерухомості були визначені Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17.10.2013.

Відповідно до п.49 Порядку №868 для проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на новозбудований об`єкт нерухомого майна заявник подає, зокрема, документ, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку.

За встановлених судом вище обставин випливає, що первинна реєстрація права власності на гараж №3 площею 51,1 кв.м., гараж №4 площею 52 кв.м. та гараж №5 площею 52,2 кв.м. (25.12.2015), а також реєстрація на будинок охорони, літ.А, площею 52,7 кв.м. з автостоянкою №13 (28.03.2014) здійснені без документу, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку, як це передбачено п.49 Порядку №868. За таких обставин, первинна реєстрація права власності на спірні об`єкти не відповідала вимогам ч.1 ст.15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції, чинній на момент первинної реєстрації, та п.49 Порядку №868.

Щодо подальших державних реєстрацій, то як встановлено судом вище, до надання в оренду відповідачу-2 (ПП "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС") право користування спірною земельною ділянкою площею 0,6306 га раніше не було оформлено ні за відповідачем-2 (будинок охорони, літ.А, площею 52,7 кв.м. з автостоянкою №13), ні попереднім власником (гаражі №3 площею 51,1 кв.м., №4 площею 52 кв.м. та №5 площею 52,2 кв.м.), а відтак не могло виникнути переходу такого права до відповідача-2 (щодо гаражів №3-5) та у подальшому до відповідача-3 (щодо всіх об`єктів).

Оскільки гараж №3 площею 51,1 кв.м., гараж №4 площею 52 кв.м. та гараж №5 площею 52,2 кв.м., будинок охорони, літ.А, площею 52,7 кв.м. з автостоянкою №13 є об`єктами самочинного будівництва, право власності на які не виникає, реєстрація права власності за відповідачем-3 фактично на самочинно збудовані об`єкти нерухомості на земельній ділянці, що не відводилась для цієї мети, є незаконною.

При цьому реєстрація права власності відповідача-3 на спірні об`єкти нерухомості без наявності речових прав на земельну ділянку безпідставно звужує права територіальної громади міста Києва як власника земельної ділянки в подальшому розпорядженні землею. Наведене цілком відповідає сформульованим у п.87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22, п.84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №916/1608/18 висновкам про те, що знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим.

Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично обмеженням прав власника землі.

Таким чином, виходячи з встановлених обставин, суд вважає, що державна реєстрація права власності на спірні об`єкти майна є незаконною.

Отже, враховуючи викладені вище висновки щодо належного та ефективного способу захисту у спірних правовідносинах, земельна ділянка площею 0,6306 га (кадастровий номер 8000000000:62:701:0017) по АДРЕСА_1 підлягає звільненню від самовільно збудованого нерухомого майна за рахунок останнього набувача такого об`єкта Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЛЬЗАК АВТО", оскільки останнє є фактичним власником відповідних самочинних об`єктів нерухомості.

Як вже зазначалося судом вище, згідно із положень статей 179, 181, 188 ЦК України, ДБН В.2.3-15:2007 та Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, автостоянка не є об`єктом нерухомого майна (правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №686/22924/16-ц та від 08.02.2023 у справі № 591/1594/21).

Відповідно до абзацу 3 додатку "Б" до ДБН В.2.3-15:2007 "Споруди транспорту. Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів" (у редакції чинній на момент державної реєстрації) автостоянка - спеціально обладнана відкрита площадка для постійного або тимчасового зберігання легкових автомобілів та інших мототранспортних засобів. У постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №686/22924/16-ц вказано, що зазначеними нормами передбачається влаштування тимчасового приміщення для обслуговуючого персоналу, яке може бути демонтовано після припинення права (оренди, користування) на земельну ділянку.

Окрім того, розпорядженням Київської міської держадміністрації від 19.08.1996 №1306 "Про влаштування платних автостоянок уздовж траси Лівобережної лінії швидкісного трамваю" було надано дозвіл ДКП "Київелектротранс" побудувати вздовж лінії трамваю швидкісного руху від вул. Милославської до проспекту Ватутіна тимчасові платні автостоянки по вул. Бальзака, які при першій вимозі міськдержадміністрації мають бути знесені без відшкодування витрат.

Виходячи із встановлених вище обставин, враховуючи те, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно будинок охорони (літ. А) загальною площею 52,7 кв.м., який розташований на земельній ділянці площею 0,6306 га по АДРЕСА_1 зареєстрований разом із автостоянкою №13 (реєстраційний номер 327772980364), суд дійшов висновку, що задоволення вимоги в частині знесення автостоянки № 13 з будинком охорони (літ. А) загальною площею 52,7 кв.м. забезпечить усунення порушень спричинених самочинним будівництвом.

Підсумовуючи вище викладене, вимогу прокурора про зобов`язання відповідача-3 знести самочинно збудовані гараж № 3 площею 51,1 кв.м., гараж № 4 площею 52 кв.м., гараж № 5 площею 52,2 кв.м. та автостоянку № 13 з будинком охорони (літ. А) загальною площею 52,7 кв.м., які розташовані на земельній ділянці площею 0,6306 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:62:701:0017) належить задовольнити.

З приводу посилань відповідача-3 на те, що на земельній ділянці розміщене нерухоме майно відповідача-3, а отже вимога про повернення земельної ділянки та приведення її у придатний для подальшого використання стан, порушує право власності відповідача-3 на нерухоме майно, суд зазначає таке.

Так, згідно із частиною першою статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила:

1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Надаючи оцінку правомірності втручання держави у право на мирне володіння майном, суд враховує доведення належними та допустимими доказами незаконності і безпідставності перебування самочинних об`єктів нерухомості відповідача-3 на земельній ділянці, що належить територіальній громаді міста Києва.

Відповідно до чітких та зрозумілих вимог чинного законодавства обов`язковою умовою використання земельної ділянки під забудову є наявність в особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів свідчить про самовільне її зайняття. Відповідні приписи стосовно охорони земель і регламентування підстав для повернення самовільно зайнятої земельної ділянки є доступними, чіткими та передбачуваними.

Надаючи оцінку правомірності втручання держави у право на мирне володіння майном, суд враховує, що поведінка відповідача-3 щодо придбання спірного майна не була добросовісною і у нього не було законних підстав вважати, що первинна реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку підміняє цей порядок та здатна легітимізувати об`єкти, самочинно збудовані на земельній ділянці, що належить територіальній громаді міста Києва.

З огляду на викладене вище, суд вважає обґрунтованою позовну вимогу прокурора в частині зобов`язання відповідача-3 знести самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що у п.58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Окрім того, господарський суд, при вирішенні даного спору враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

ВИСНОВКИ СУДУ

З урахуванням встановлених обставин, відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог прокурора, а саме в частині: визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 08.07.2021 №2068/2109; визнання недійсним договору від 07.12.2021 оренди земельної ділянки площею 0,6306 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:62:701:0017); скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 07.12.2021, індексний номер 62109248 та здійснену на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку; зобов`язання ТОВ "БАЛЬЗАК АВТО" повернути територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку у стані, придатному для її подальшого використання, а Київську міську раду - прийняти вказану земельну ділянку та зобов`язання ТОВ "БАЛЬЗАК АВТО" знести самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна - гараж № 3 площею 51,1 кв.м., гараж № 4 площею 52 кв.м., гараж № 5 площею 52,2 кв.м. та автостоянку № 13 з будинком охорони (літ. А) загальною площею 52,7 кв.м., які розташовані на земельній ділянці. В той же час, позов в частині припинення Товариству з обмеженою відповідальністю "БАЛЬЗАК АВТО" права оренди суд залишив без задоволення.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

За приписами ст.129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідачів пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 08.07.2021 №2068/2109 "Про передачу Приватному підприємству "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС" земельної ділянки для експлуатації та обслуговування автостоянки на АДРЕСА_2".

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,6306 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:62:701:0017), укладений між Київською міською радою (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ідентифікаційний код 22883141) та Приватним підприємством "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС" (04123, м. Київ, вул. Вітряні Гори, буд. 17, кв. 13, ідентифікаційний код 21527496), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі 07.12.2021 за № 948.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 07.12.2021, індексний номер 62109248 та здійснену на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку площею 0,6306 га (кадастровий номер 8000000000:62:701:0017) по АДРЕСА_1.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "БАЛЬЗАК АВТО" (02224, м. Київ, вул. Бальзака Оноре Де, будинок 10-а, ідентифікаційний код 44856701) повернути територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ідентифікаційний код 22883141) земельну ділянку площею 0,6306 га по АДРЕСА_2 (кадастровий номер 8000000000:62:701:0017) у стані, придатному для її подальшого використання, а Київську міську раду - прийняти вказану земельну ділянку.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "БАЛЬЗАК АВТО" (02224, м. Київ, вул. Бальзака Оноре Де, будинок 10-а, ідентифікаційний код 44856701) знести самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна - гараж № 3 площею 51,1 кв.м., гараж № 4 площею 52 кв.м., гараж № 5 площею 52,2 кв.м. та автостоянку № 13 з будинком охорони (літ. А) загальною площею 52,7 кв.м., які розташовані на земельній ділянці площею 0,6306 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:62:701:0017).

Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ідентифікаційний код 22883141) на користь Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд.45/9, ідентифікаційний код 02910019) судовий збір у сумі 4026,00 грн.

Стягнути з Приватного підприємства "ФІРМА РЕМТОРГСЕРВІС" (04123, м. Київ, вул. Вітряні Гори, буд. 17, кв. 13, ідентифікаційний код 21527496) на користь Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд.45/9, ідентифікаційний код 02910019) судовий збір у сумі 1342,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЛЬЗАК АВТО" (02224, м. Київ, вул. Бальзака Оноре Де, будинок 10-а, ідентифікаційний код 44856701) на користь Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд.45/9, ідентифікаційний код 02910019) судовий збір у сумі 17824,00 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 05.02.2025.

Суддя С.О. Турчин