Ухвала

від 05.02.2025 по справі 914/3232/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

05.02.2025 Справа № 914/3232/23

Суддя Господарського суду Львівської області Гоменюк З.П., за участю секретаря судового засідання Мельник Б.І., розглянувши матеріали

заяви Михайлів Ольги Василівни, с. Боложинів, Львівська область

про розстрочення виконання рішення суду

у справі №914/3232/23

за позовом Заступника керівника Львівської обласної прокуратури, м. Львів

в інтересах держави в особі

позивача 1 Департаменту агропромислового розвитку Львівської обласної державної (військової) адміністрації, м. Львів

позивача 2 Обласного фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі, м. Львів

до відповідача Михайлів Ольги Василівни, с. Ріпнів, Львівська область

про стягнення 236612,14 грн заборгованості.

За участю представників сторін:

від заявника: не з`явився;

від прокурора: Панькевич Р.В.;

від позивача 1: Цвігун І.О.;

від стягувача (позивача 2): не з`явився;

вільний слухач: Михайлів Ю.Б..

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Львівської області перебувала справа №914/3232/23 за позовом заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту агропромислового розвитку Львівської обласної державної (військової) адміністрації та Обласного фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі до Михайлів Ольги Василівни про стягнення 236612,14 грн заборгованості.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.03.2024 року у справі №914/3232/23 позов задоволено повністю, стягнуто з Михайлів Ольги Василівни на користь Обласного фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі заборгованість у розмірі 236612,14 грн з яких: 197200,00 грн - тіло кредиту, 38461,08 грн - відсотки за користування, 819,10 грн - пеня за прострочення сплати тіла кредиту, 131,96 грн - пеня за прострочення плати відсотків за користування кредитом та стягнуто з Михайлів Ольги Василівни на користь Львівської обласної прокуратури 3511,90 грн витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору.

На виконання рішення Господарського суду Львівської області від 06.03.2024, що набрало законної сили 09.04.2024, судом видано відповідні накази про примусове виконання судового рішення.

07.01.2025 засобами поштового зв`язку до суду від відповідача надійшла заява про розстрочення виконання судового рішення (вх.№58/25).

Ухвалою від 08.01.2025 суд прийняв до розгляду заяву відповідача про розстрочення виконання судового рішення та призначив її до судового засідання на 22.01.2025.

16.01.2025 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 16.01.2025) від прокурора надійшли письмові заперечення на заяву відповідача про розстрочення виконання рішення суду від 06.03.2024 (вх.№1262/25).

Судове засідання 22.01.2025 не відбулось у зв`язку із перебуванням судді Гоменюк З.П. на листку непрацездатності з 22.01.2025 по 28.01.2025 включно.

Ухвалою від 29.01.2025 суд призначив судове засідання для розгляду заяви боржника про розстрочення виконання рішення суду на 05.02.2025.

У судове засідання 05.02.2025 з`явився прокурор та представник позивача 1. У судовому засіданні прокурор заперечив щодо задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду. Представник позивача 1 підтримав позицію, висловлену прокурором у письмових запереченнях, наданих суду.

У судове засідання 05.02.2025 заявник (відповідач, боржник) не з`явився, явку повноважного представника до суду не забезпечив. Заяви, клопотання від заявника до суду не надходили.

Позивач 2 (стягувач) у судове засідання 05.02.2025 не з`явився, явку повноваженого представника до суду не забезпечив. Заяви, клопотання від позивача 2 до суду не надходили.

Розглянувши заяву про розстрочення виконання судового рішення, всебічно і повно, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Аналогічне положення міститься і в ч. 1-2 ст. 18 та ч. 1 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно з ч. 1 ст. 327 Господарського процесуального кодексу України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

У рішенні Конституційного Суду України від 13.12.2012 у справі №18-рп/2012 зазначено, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Глоба проти України» від 05.07.2012, пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначив, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторив, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД», Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005, зазначено, що неможливість для заявника отримати результат виконання рішення суду, винесеного на його або її користь, складає втручання у право на мирне володіння майном, яке викладено у першому параграфі ст.1 Протоколу №1 до Конвенції.

У рішенні у справі «Чіжов проти України» від 17.05.2005 Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії статті 6 Конвенції.

На державу покладено позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України», заява №6962/02). За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції («Корнілов та інші проти України», заява №36575/02, ухвала від 07.10.2003). І навіть строк у два роки та сім місяців не був визнаний надмірним і не вважався таким, що суперечить вимозі стосовно його розумної тривалості, передбаченої у статті 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі «Крапивницький та інші проти України», заява №60858/00).

Відповідна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2020 року у справі №910/1180/19.

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

Відповідно до ч. 1 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити та розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Положення ч. 3 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч. 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, такі виняткові обставини визначаються судом з огляду на матеріали справи, у тому числі на подані стороною докази на обґрунтування такої заяви.

Вищезазначені норми визначають процесуальну можливість вирішення питань, пов`язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду.

Розстрочка це виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.

Таким чином, ухвала про розстрочку виконання судового рішення може бути винесена судом лише у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його виконання неможливим.

При цьому, такі виняткові обставини визначаються судом з огляду на матеріали справи, у тому числі подані стороною докази на обґрунтування такої заяви.

Отже, питання щодо надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

Подану заяву про розстрочення виконання рішення суду заявник (боржник; відповідач) обґрунтовує тим, що їй не було відомо про наявний спір, оскільки 08.07.2022 року відповідачем припинено господарську діяльність як ФОП, що зареєстрований за адресою: Львівська область, село Ріпнів, вулиця Господарська, 19. Відповідно, як повідомляє заявник, вона проживала за іншою адресою, а саме: 80527, Львівська область, Золочівський район, село Боложинів, вулиця Центральна, 46ї. Про відповідне рішення суду відповідачка дізналась лише 13.12.2024 року з вимоги державного виконавця від 11.12.2024 №11945 по виконавчому провадженню №75429997.

Зважаючи на те, що рішення Господарського суду Львівської області від 06.03.2024 відповідачем не може бути виконано відразу та у повному обсязі через тяжкий матеріальний стан, що склався у сім`ї заявника, спричинений наявністю захворювань як у чоловіка відповідача, так і безпосередньо у самого божника (відповідача), Михайлів О.В. просить суд розстрочити виконання судового рішення до 06.03.2025 включно.

Відповідно до ч. 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

З аналізу вказаної норми права вбачається, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відстрочення виконання рішення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.

Питання про відстрочення виконання рішення суду господарські суди мають вирішувати із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення (подібний висновок наведено в п. 4.12 постанови Верховного Суду від 21.01.2020 у справі №910/1180/19).

Львівська обласна прокуратура скерувала на адресу суду письмові заперечення (вх.№1262/25 від 16.01.2025), у яких не погодилась із заявою боржника (відповідача), наголосивши на тому, що Михайлів О.В. покликається на наявність захворювань як в неї, так і в її чоловіка. З огляду на те, що долучені відповідачем (боржником) документи на підтвердження факту наявності хвороби заявника та її члена сім`ї датовані 2008 роком, 2010 роком, 2011 роком, а договір №10-09-18 укладено між Михайлів О.В. та позивачем 2 - 06.09.2018, на підставі якого з відповідача і було стягнуто заборгованість у цій справі, прокурор вважає твердження заявника безпідставними. Таким чином, прокурор вважає, що на момент укладення договору №10-09-18 від 06.09.2018 (фактично через 10 років) Михайлів О.В. належним чином була обізнана про наявність своєї хвороби та члена її родини. Враховуючи усе вище перелічене, прокурор вважає, що надані боржником документи не можуть вважатися доказами, які підлягають врахуванню при наданні відстрочки виконання рішення суду від 06.03.2024 року. Відтак, прокурор просить суд відмовити у задоволенні заяви Михайлів О.В. про розстрочення виконання рішення Господарського суду Львівської області від 06.03.2024 у справі №914/3232/23.

Надання відстрочення виконання рішення є виключним заходом, який має застосовуватись лише за наявності поважних причин та при найменшій шкоді кредитору. Затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права.

У постанові Вищого господарського суду України від 10.04.2014 у справі №925/1408/13, вказано, що тяжке фінансове становище, відсутність обігових коштів та майна, яке можна було б реалізувати в рахунок погашення заборгованості не є тими виключними обставинами, які давали б підстави для розстрочення виконання судового рішення, оскільки вказані обставини утворились внаслідок власної господарської діяльності відповідача, а не в силу якихось об`єктивних, незалежних від нього обставин.

Суд оцінює докази, які підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України і лише за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право відстрочити або розстрочити виконання рішення чи постанови.

Рішенням Суду у справі «Глоба проти України» №15729/07 від 05.07.2012 суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Згідно із ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.

З урахуванням викладеного, суд бере до уваги, що договір №19-09-18 від 06.09.2018 про надання пільгового кредиту на реалізацію бізнес-плану «Розвиток та підвищення прибутковості сімейної ферми «Михайлів»» був укладений між ФОП Михайлів О.В., яка 08.07.2022 (на момент розгляду цієї справи) припинила свою підприємницьку діяльність на підставі власного рішення, яка і надалі перебуває в стані припинення, враховує фінансовий стан боржника, беручи до уваги введення на території України воєнного стану відповідно до Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року, що неодноразову був продовжений та триває досі, суд погоджується із тим, що наведені вище обставини позбавляють боржника можливості одразу і в повному обсязі виконати рішення суду у даній справі. Крім того, суд бере до уваги те, що рішення у цій справі прийнято судом 06.03.2024 року, не було оскаржено до суду апеляційної інстанції та набрало законної сили 09.04.2024. Відтак, в силу приписів ч. 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, таке рішення не може бути розстрочене більше ніж на рік з дня ухвалення такого рішення, тобто до 06.03.2025 року.

Виконання судового рішення, відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України №5-рп/2013 від 26.06.2013 року по справі №1-7/2013, є невід`ємною складовою права на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом.

Так, відстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення.

Відповідний висновок міститься у постанові Великої Палати від 04.06.2019 року у справі №916/190/18.

Суд також звертає увагу, що розстрочення виконання судового рішення у даному випадку не сприяє ухиленню від його виконання відповідача, а навпаки надає можливість ефективно виконати судове рішення без понесення сторонами додаткових обтяжень при його виконанні.

Суд також звертає увагу, що у матеріалах справи міститься вимога державного виконавця від 11.12.2024 №11945 про стягнення з відповідача (боржника) на користь Обласного фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі лише щодо основної заборгованості на суму 236612,14 грн.

Відтак, суд вбачає законні підстави для задоволення заяви про розстрочення виконання судового рішення строком на два місяці, а саме в частині розстрочення несплаченої заборгованості у розмірі 236612,14 грн.

Відповідно до ч. 7 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Керуючись ст. ст. 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Заяву Михайлів Ольги Василівни за вх.№58/25 від 07.01.2025 про розстрочення виконання рішення суду - задовольнити.

2.Розстрочити виконання рішення Господарського суду Львівської області від 06.03.2024 у справі №914/3232/23 у частині стягнення 236612,14 грн основної заборгованості, на 2 (два) місяці рівними частинами, та затвердити наступний графік його виконання:

- до 06.02.2025 - 118306,07 грн;

- до 06.03.2025 - 118306,07 грн.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та в строки, передбачені ст.ст. 254-257 ГПК України.

У судовому засіданні 05.02.2025 оголошено вступну та резолютивну частини ухвали. Повний текст складено та підписано 05.02.2025.

Суддя Гоменюк З.П.