Ухвала

від 03.02.2025 по справі 910/12169/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

03 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 910/12169/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,

розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2024 (колегія суддів: Тищенко А. І., Михальська Ю. Б., Коробенко Г. П.) та ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.10.2024 (суддя Полякова К. В.)

у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Металобаза 2014", 2) Акціонерного товариства "Київський радіозавод", про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Металобаза 2014" та Акціонерного товариства "Київський радіозавод" про застосування наслідків нікчемності договору купівлі-продажу від 01.06.2018 № 01/06-18, укладеного між відповідачами, шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності №21406124 від 14.07.2017 у частині включення до опису об`єкту в якості його складових об`єктів, які не є його частинами та не належать ТОВ "Металобаза 2014", а саме: "резервуар 500, ОМз літера "101А,Б".

Позов обґрунтовано тим, що на підставі вказаного правочину Товариство з обмеженою відповідальністю "Металобаза 2014" зареєструвало право власності на майно, що належить позивачам, та для обслуговування якого Київською міською радою прийнято рішення від 18.05.2023 №6399/6440 "Про передачу громадянам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельних ділянок в оренду для експлуатації та обслуговування будівлі-складу, для експлуатації та обслуговування виробничих будівель і споруд на вул. Бориспільській, 9 у Дарницькому районі м. Києва".

На обґрунтування підвідомчості спору Господарському суду міста Києва позивачі послалися на пункт 1 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та навели правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 21.04.2020 у справі № 910/17433/19, від 28.04.2021 у справі № 758/2571/20.

09.10.2024 Господарський суд міста Києва постановив ухвалу, залишену без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2024, повний текст якої складено 25.12.2024, про відмову у відкритті провадження у справі.

Зазначені судові рішення обґрунтовані тим, що ураховуючи зміст та суб`єктний склад сторін у спірних правовідносинах, що останні підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з чим позивачі мають право звернутися із відповідним позовом до місцевого суду.

ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу передати до Господарського суду міста Києва для розгляду позову по суті.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2025 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Краснова Є. В. - головуючого, Рогач Л. І., Мачульського Г. М.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, зважаючи на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 9 частини третьої ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.

Аналогічна норма закріплена і в частині першій статті 17 ГПК України, якою передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За приписами частини першої статті 304 ГПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої статті 287 цього Кодексу.

Предметом касаційного оскарження є ухвала суду першої інстанції, залишена без змін постановою суду апеляційної інстанції, про відмову у відкритті провадження у справі.

У статті 24 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Статтею 1 ГПК України унормовано, що Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.

Тобто, подання позовної заяви за правилами ГПК України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до статті 20 ГПК України.

Згідно з частиною третьою статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

За правилами частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду, та справи у спорах щодо продажу пакетів акцій, що належать державі у статутному капіталі банків;

3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;

4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;

5) справи у спорах щодо фінансових інструментів, зокрема щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;

6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами, клопотаннями органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;

8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;

9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;

10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;

11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;

12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (власників), учасника (учасників), акціонера (акціонерів) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;

13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;

14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;

15) інші справи у спорах між суб`єктами господарювання;

16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець;

17) справи, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійних договорів, крім спорів, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства;

18) справи у спорах щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів власників облігацій, що виникають між адміністратором за випуском облігацій та емітентом облігацій та/або особами, які надають забезпечення за такими облігаціями;

19) справи у спорах щодо оскарження рішення зборів власників облігацій.

Терміни "особа, яка надає забезпечення", "збори власників облігацій" вживаються у цьому Кодексі у значенні, наведеному в Законі України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки".

20) справи у спорах між організацією водокористувачів та її членом або власником (користувачем) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, включеної до території обслуговування відповідної організації водокористувачів, щодо набуття чи припинення членства в такій організації водокористувачів, укладання, зміни, розірвання, виконання організацією водокористувачів договорів, додаткових угод та іншої документації, яка відповідно до умов договору є його невід`ємною частиною, умов надання послуг організацією водокористувачів, визнання недійсними правочинів, вчинених організацією водокористувачів, а також щодо визначення території обслуговування організації водокористувачів; справи у спорах між власниками меліоративних систем або мереж та водокористувачами щодо умов забору, доставки води та її відведення;

21) справи про ліквідацію страховика або кредитної спілки за позовом Національного банку України відповідно до статті 110 Цивільного кодексу України.

За змістом частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є захист цивільних прав та/або охоронюваних законом інтересів, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно з суб`єктним складом сторін, позивачами в даній справі виступають фізичні особи, які не є підприємцями.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.11.2019 у справі № 910/9362/19 навела висновок про те, що до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/1733/18 та від 19.03.2019 у справі №904/2526/18, підстави для відступлення від цього висновку відсутні.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду справи не має значення суб`єктний склад сторін правочинів, укладених саме для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

При цьому, у межах даного спору позивачі, які є фізичними особами без статуту підприємців, прагнуть шляхом застосування наслідків недійсності нікчемного договору купівлі-продажу від 01.06.2018 № 01/06-18, укладеного між юридичними особами, захистити свої цивільні права, пов`язані з використанням земельної ділянки.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що зміст та підстави спору в даній справі не пов`язані безпосередньо з правовідносинами, що стосуються правочину, укладеного для виконання зобов`язання за основним договором, сторонами якого є юридичні особи, що є передумовою для віднесення спору до юрисдикції господарських судів згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України.

Водночас, із наведених скаржником фактичних обставин слідує, що спір у даній справі не стосується обумовлених пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України випадків, що передбачають віднесення спору до юрисдикції господарських судів.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, колегія суддів зазначає, що при вирішенні тотожних спорів, суди мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Як зазначила колегія суддів апеляційного господарського суду, судом першої інстанції враховані посилання позивачів на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 21.04.2020 у справі № 910/17433/19, від 28.04.2021 у справі № 758/2571/20 та зазначено, що спірні правовідносини в даній справі та вищевказаних справах не є подібними через відмінність фактичних обставин. Посилання скаржника на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 21.04.2020 у справі № 910/17433/19, від 28.04.2021 у справі № 758/2571/20, від 02.10.2018 у справі № 910/1733/18, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки у справах відмінний суб`єктний склад сторін, а також відмінні встановлені фактичні обставини справи, доказова база та нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, а відтак не є подібною до справи, яка переглядається.

Отже, суди попередніх інстанцій, зробили правильний висновок про відмову у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки вказаний позов не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Конструкція вказаних вище правових норм процесуального закону не передбачає подвійного тлумачення, їх правильне застосування є очевидним і не викликає розумних сумнівів, а тому доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування положень статей ГПК України.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

У рішенні ЄСПЛ від 23.10.1996 (Levages Prestations Services v. France (заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що, зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

У контексті викладеного Суд вважає за необхідне зазначити, що Рекомендацією № (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад, справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Згідно з частиною другою статті 293 ГПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2024 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.10.2024.

Керуючись статтями 234, 293, 304 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/12169/24 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2024 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.10.2024.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач