Постанова

від 28.01.2025 по справі 910/15966/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/15966/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув касаційну скаргу Львівської міської ради

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2024 (суддя Удалова О. Г.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2024 (Андрієнко В. В. - головуючий, судді Буравльов С. І., Шапран В. В.) у справі

за позовом Львівської міської ради

до 1) Міністерства охорони здоров`я України,

2) Державної установи "Львівський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1: 1) Кабінет Міністрів України,

2) Фонд державного майна України,

про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації,

(у судове засідання з`явилися представники: відповідача 1 - Кислицька Ю. О., Кабінету Міністрів України - Шокун О. В., Фонду державного майна України - Божинський В. В.),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Львівська міська рада звернулася з позовом до Державної санітарно-епідеміологічної служби України та Державної установи "Лабораторний центр на залізничному транспорті держепідслужби України" у якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просила:

- Витребувати з чужого незаконного володіння Міністерства охорони здоров`я України (далі - Міністерство) на користь Львівської міської ради нежитлову будівлю літ. "Б-1" - ЦТП загальною площею 64,3 кв. м. на вул. Городоцькій, 186 у м. Львові (РНОНМ 240704746101);

- Скасувати державну реєстрацію права власності Міністерства на вищевказане майно;

- Скасувати державну реєстрацію права господарського відання Державній установі "Львівський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України" на майно.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі акта приймання-передачі від 01.11.1999 у рахунок погашення заборгованості за спожиту теплову енергію ВАТ «Львівський мотозавод» передав на баланс ЛКП «Залізничнетеплоенерго» ЦТП по вул. Городоцькій, 186. Позивач зазначає, що вказана будівля перебуває на балансі ЛКП «Залізничнетеплоенерго», що підтверджується довідкою ЛКП «Залізничнетеплоенерго» від 26.09.2023 № 07/861/1. Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 29.04.2013 №252 вирішено зареєструвати територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради право комунальної власності на будівлю літ. «Б-1» загальною площею 64,3 кв. м. на вул. Городоцькій, 186.

Однак, в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 02.02.2012 зареєстровано право оперативного управління державним закладом «Санітарно епідеміологічна станція на Львівській залізниці Міністерства охорони здоров`я України», а право державної власності зареєстровано за Державною санітарно-епідеміологічною служби України.

Постановою Галицького районного суду міста Львова від 04.03.2015 у справі № 461/5430/14-а скасовано рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 567 від 31.05.2011 «Про оформлення права державної власності на нежитлові будівлі на вул. Городоцькій, 186» в частині оформлення Державним закладом "Санітарно-епідемічна станція на Львівській залізниці" права власності на нежитлову будівлю під літ. Б.-1 ЦТП загальною площею 64,3 кв. м.

Отже, правова підстава для державної реєстрації права державної власності ДСЕС скасована.

Крім того, 16.10.2023 припинено право власності Державної санітарно-епідеміологічної служби України на нежитлову будівлю літ. «Б-1» - ЦТП площею 64,3 кв. м. на вул. Городоцькій, 186, і зареєстровано право власності Міністерства. 03.11.2023 припинено право оперативного управління Державної установи «Лабораторний центр на залізничному транспорті держсанепідслужби України» на спірний об`єкт та зареєстровано право господарського відання на спірну нежитлову будівлю за Державною установою Львівський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України

Спірна нежитлова будівля належить територіальній громаді міста Львова, а тому є підстави для її витребування з чужого незаконного володіння.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, Виконавчим комітетом Львівської міської ради 31.05.2011 видане Свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю, яка розташована на вулиці Городоцькій, 186 у м. Львові та закріплено право оперативного управління за Державним закладом "Санітарно-епідемічна станція на Львівській залізниці" Міністерства охорони здоров`я України на підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 31.05.2011 № 567 "Про оформлення права державної власності на нежитлові будівлі на вул. Городоцькій, 186". На підставі рішення 9-ї сесії 2-го скликання Львівської міської ради народних депутатів від 27.11.1997 № 984 Санітарно-епідеміологічній станції Львівської залізниці для обслуговування будівель та споруд по вул. Городоцькій, 186, видано Державний акт на право постійного користування землею ІІ-ЛВ № 005054.

Обласним комунальним підприємством Львівської міської ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" зареєстровано право оперативного управління за Державним закладом "Санітарно-епідемічна станція на Львівській залізниці" Міністерства на нежитлову будівлю під літ. "Б-1" - ЦТП загальною площею 64,3 кв. м. та видано Витяг про державну реєстрацію прав від 02.02.2012 № 33062321 (реєстраційний номер: 35933700).

В Реєстрі прав власності на нерухоме майно 02.02.2012 зареєстровано право оперативного управління, форма власності - державна за державним закладом "Санітарноепідеміологічна станція на Львівській залізниці Міністерства охорони здоров`я України" на нежитлову будівлю під літ. "Б-1" - ЦТП загальною площею 64,3 кв. м на вул. Городоцькій, 186 (реєстраційний номер майна 35933700).

Підставою для реєстрації права власності було свідоцтво про право власності, видане виконавчим комітетом Львівської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 31.05.2011 № 567.

2.2. Відповідно до наказу Міністерства від 21.09.2012 № 176-о (зі змінами) ліквідовано Державні заклади - санітарно-епідеміологічні станції області.

Згідно з Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03.10.2012 №744-р "Про передачу цілісних майнових комплексів державних закладів, підприємств, установ та- організацій до сфери управління Державної санітарно-епідеміологічної служби" цілісні майнові комплекси державних закладів, підприємств, установ та організацій передано за переліком згідно з додатком із сфери управління Міністерства охорони здоров`я до сфери управління Державної санітарно-епідеміологічної служби.

У Переліку, що є додатком до Розпорядження, міститься Санітарно-епідеміологічна станція на Львівській залізниці (код 01107993).

Наказом від 28.11.2012 № 116 Державною санітарно-епідеміологічною службою України утворено нову юридичну особу публічного права - Державну установу "Львівський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України".

Державна санітарно-епідеміологічна служба України 12.12.2013 зареєструвала право власності на спірне приміщення та отримала Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 12.12.2013 № 14529012, видане Реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції, та Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію право власності від 12.12.2013 № 14529210, номер запису про право власності - 3825025 (відомості про реєстрацію до 01.01.2013: назва реєстру: Реєстр прав власності на нерухоме майно, реєстраційний номер: 35933700, 02.02.2012, реєстратор: Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки").

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 18.09.2015 № 604 утворено державну установу "Центр громадського здоров`я Міністерства охорони здоров`я України" як окрему юридичну особу публічного права, реорганізувавши шляхом злиття державні підприємства, установи за переліком згідно з додатком 1 до цього наказу та приєднання державних підприємств та установ Державної санітарно- епідеміологічної служби України за переліком згідно з додатком 2 до цього наказу.

Згідно з додатком 2 до цього наказу Державна установа "Львівський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України" (код 38501853) реорганізується шляхом приєднання до Державної установи "Центр громадського здоров`я" Міністерства охорони здоров`я.

У подальшому згідно з Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 437-р передано цілісні майнові комплекси державних установ та організацій за переліком згідно з додатком із сфери управління Державної санітарно-епідеміологічної служби до сфери управління Міністерства охорони здоров`я.

У Переліку, що є додатком до Розпорядження, міститься Львівський обласний центр контролю та профілактики хвороб Держсанепідслужби України" (код 38501853).

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2017 № 348 "Деякі питання Державної санітарно-епідеміологічної служби" ліквідовано Державну санітарно-епідеміологічну службу.

Наказом Міністерства від 01.07.2016 № 644 (із змінами внесеними наказом від 08.07.2016 № 689) передано до сфери управління Міністерства цілісні майнові комплекси державних підприємств та державних установ Державної санітарно-епідеміологічної служби України.

На виконання вказаного наказу було змінено орган управління установи із Державної санітарно-епідеміологічної служби України на Міністерство, а також змінено назву з Державної установи "Лабораторний центр на залізничному транспорті Держсанепідслужби України" на Державну установу "Лабораторний центр на залізничному транспорті Міністерства охорони здоров`я України".

Відповідно до акта від 10.06.2016 № 83 приймання-передачі цілісного майнового комплексу, затвердженого наказом Міністерства від 01.07.2016 № 644, було передано нерухоме майно зі сфери Державної санітарно-епідеміологічної служби України в особі Державної установи "Лабораторний центр на залізничному транспорті Держсанепідслужби України" до сфери управління Міністерства.

У вказаному акті зазначено, зокрема, нежитлове приміщення - ЦТП літ. "Б-1" у м. Львові, вул. Городоцька, 186, площею 64,3 кв. м.

Відповідно до наказу Міністерства від 11.07.2022 №1202 об`єкти державного нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного майна від Львівського відокремленого підрозділу державної установи "Лабораторний центр на залізничному транспорті Міністерства охорони здоров`я України" передано на баланс Державної установи "Львівський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України".

Крім того, вказаним вище наказом було затверджено право оперативного управління на об`єкти державного нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного майна.

Відповідно до акта прийому-передачі від 01.09.2022, затвердженого наказом Міністерства від 02.09.2022 № 1575, передано об`єкти права державної власності (нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного майна) зі сфери управління Міністерства в особі Львівського відокремленого підрозділу державної установи "Лабораторний центр на залізничному транспорті Міністерства охорони здоров`я України" до сфери управління Міністерства в особі Державної установи "Львівський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України".

У акті зазначено також нежитлове приміщення - ЦТП літ. "Б-1" у м. Львові, вул. Городоцька, 186, площею 64,3 кв. м.

Крім того, до акта додаються копії свідоцтв на право власності на будівлі, інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, технічних паспортів, у тому числі, й на спірне приміщення, а саме:

- копія Свідоцтва про право власності на нерухоме майно №14529012, виданого Реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції 12.12.2013 Державній санітарно-епідеміологічній службі України на нежитлову будівлю літ. "Б-1"-ЦТП у м. Львові, вул. Городоцька, 186, загальною площею 64,3 кв. м.;

- копія технічного паспорту за адресою м. Львів, вул. Городоцька, 186 будівля Б-1 (ЦТП), виданого Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" від 16.09.2009;

- копія технічного паспорту за адресою м. Львів, вул. Городоцька, 186 будівля Б-1 (ЦТП), виданого Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" від 16.09.2009;

- копія інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №199257582 від 06.02.2020.

16.10.2023 припинено право власності Державної санітарно-епідеміологічної служби України на нежитлову будівлю літ. "Б-1" - ЦТП площею 64,3 кв. м. на вул. Городоцькій, 186, і зареєстровано право власності Міністерства (відповідач-1).

03.11.2023 було припинено право оперативного управління Державної установи "Лабораторний центр на залізничному транспорті держсанепідслужби України" на спірний об`єкт та зареєстровано право господарського відання на спірну нежитлову будівлю за Державною установою "Львівський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України".

07.11.2023 Державна установа "Львівський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України" зареєструвала право господарського відання на спірне приміщення (Витяг з Державного реєстру речових прав № 353327008, виданий Лотоцькою Оксаною Ярославівною, державним реєстратором Лопатинської селищної ради Червоноградського району Львівської області 07.11.2023, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 240704746101).

Отже, змінився власник спірного об`єкта нерухомого майна з Державної санітарно-епідеміологічної служби України на Міністерство, та правокористувач - з Державної установи "Лабораторний центр на залізничному транспорті Міністерства охорони здоров`я України" на Державну установу "Львівський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України".

Державна установа "Львівський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України" є правонаступником Державної установи "Львівський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України".

Згідно з пунктом розділу І Статуту Державної установи "Львівський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України", затвердженого наказом Міністерства від 02.06.2021 №1103, відповідач-2 є санітарно-профілактичним закладом охорони здоров`я, що заснований на державній власності та належить до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України.

Відповідно до пункту 2 розділу V Статуту майно Державної установи "Львівський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України" є державною власністю та закріплюється на праві оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління, Установа користується та розпоряджається майном відповідно до законодавства. Усі питання, які стосуються відмови від права на нерухоме майно, що знаходиться на балансі Установи, або його відчуження вирішується виключно Уповноваженим органом управління.

2.3. Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 29.04.2013 №252 вирішено зареєструвати територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради право комунальної власності на будівлю літ. "Б-1" загальною площею 64,3 кв. м. на вул. Городоцькій, 186.

09.12.2013 запис про реєстрацію права державної власності Державної санітарно-епідеміологічної служби України на будівлю під літ. "Б-1" - ЦТП загальною площею 64,3 кв. м. на вул. Городоцькій, 186 перенесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 240704746101). Також 09.12.2013 зареєстровано право оперативного управління державної установи "Лабораторний центр на залізничному транспорті держсанепідслужби України".

Постановою Галицького районного суду м. Львова від 04.03.2015 у справі № 461/5430/14-а задоволено позов ЛКП "Залізничнетеплоенерго" до виконавчого комітету Львівської міської ради, третя особа - державний заклад "Санітарно- епідеміологічна станція на Львівській залізниці" Міністерства охорони здоров`я України, ТОВ "Львівський мотозавод" про скасування рішення, а саме: визнано протиправним і скасовано рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 31.05.2011 № 567 "Про оформлення права державної власності на нежитлові будівлі на вул. Городоцькій, 186" в частині оформлення ДЗ "Санітарно-епідеміологічній станції на Львівській залізниці" права власності на нежитлову будівлю під літ. Б-1 - ЦТП загальною площею 64,3 кв. м.

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.06.2024 у справі № 910/15966/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2024, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів аргументовані тим, що передача об`єктів права державної власності від Львівського відокремленого підрозділу державної установи "Лабораторний центр на залізничному транспорті Міністерства охорони здоров`я України", у тому числі, спірного майна до Державної установи "Львівський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України" здійснювалась відповідно до вимог Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" та постанови Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 №1482 "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності". Законом України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності", в редакції від 01.01.2013, передбачена чітка процедура передачі державного майна у комунальну власність.

Позивачем не подано суду належних, достовірних, достатніх і вірогідних доказів, які б свідчили про те, що виконавчим комітетом Львівської міської ради під час прийняття рішення від 29.04.2013 № 252 було дотримано вищевказану процедуру передачі державного майна у комунальну власність, передбачену законодавством України, чинним на дату прийняття вказаного рішення.

Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували правомірність та слугували б підставою для прийняття рішення від 29.04.2013 № 252, яким фактично здійснилась передача спірного майна з державної у комунальну власність. Разом з тим, постанова Галицького районного суду м. Львова від 04.03.2015 у справі № 461/5430/14-а не підтверджує набуття Львівської міської ради права власності на спірне майно та безумовно не є підставою для такого набуття. Крім того, розпорядження Кабінету Міністрів України від 03.10.2012 №744-р "Про передачу цілісних майнових комплексів державних закладів, підприємств, установ та організацій до сфери управління Державної санітарно-епідеміологічної служби" та від 08.06.2016 № 437-р "Про передачу цілісних майнових комплексів державних установ та організацій до сфери управління Міністерства охорони здоров`я" є чинними.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Львівська міська рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів скасувати і задовольнити позовні вимоги.

Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.2. Скаржник стверджує, що судами не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 01.10.2019 у справі №9 11/2034/16, від 05.10.2019 у справі № 911/3749/17, від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц щодо застосування статей 387, 388 ЦК України.

Факт чинності розпоряджень Кабінету Міністрів України від 03.10.2012 №744_р «Про передачу цілісних майнових комплексів державних закладів, підприємств, установ та організацій до сфери управління Державної санітарно- епідеміологічної служби» та від 08.06.2016 №437-р «Про передачу цілісних майнових комплексів державних установ та організацій до сфери правління Міністерства охорони здоров`я України» не є перешкодою для витребування Львівською міською радою належного їй майна з чужого незаконного володіння.

У спірних відносинах застосуванню підлягає не стаття 4 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності», а стаття 5 цього Закону, яка визначає порядок передачі об`єктів комунальної власності у державну власність. За змістом якої передача об`єктів з комунальної у державну власність здійснюється за рішенням: сільських, селищних, міських, районних у містах рад - щодо об`єктів права комунальної власності відповідних територіальних громад. Проте в матеріалах справи відсутнє рішення Львівської міської ради про передачу спірних приміщень у державну власність, а також доказів щодо проведення у встановленому законодавством порядку процедури передачі майна з комунальної у державну власність стосовно спірного майна.

Львівська міська рада не приймала на пленарному засіданні сесії рішення про передачу будівлі ЦТП на вул. Городоцькій, 186 в державну власність.

Рішення виконкому від 31.05.2011 № 567, згідно з яким оформлено державному закладу «Санітарно-епідеміологічна станція на Львівській залізниці» право державної власності на спірну будівлю, не є документом, який підтверджує перехід права власності від Львівської міської ради до Санепідстанцїї. Більше того, таке рішення виконкому скасоване постановою Галицького районного суду м. Львова від 04.03.2015.

4.3. У відзивах на касаційну скаргу відповідачі вказують на безпідставність доводів скаржника та просять залишити без змін оскаржені судові рішення.

4.4. 27.01.2025 надійшло клопотання скаржника про відкладення розгляду справи, оскільки представник братиме участь у судових засіданнях в Західному апеляційному господарському суді.

Колегія суддів, порадившись на місці, дійшла висновку про відхилення клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги з огляду на те, що згідно з частиною першою статті 301 ГПК України, у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу, явка представників учасників справи у судове засідання у суді касаційної інстанції обов`язковою не визнавалась; матеріали справи є достатніми для перевірки правильності застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно із частиною 1 статті 319 зазначеного Кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За змістом статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Відповідно до статті 387 вказаного Кодексу власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений спосіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Правовий аналіз положень статті 387 ЦК України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Таким чином, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 01.10.2019 у справах № 911/2034/16 та № 911/3749/17, від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, на які посилається скаржник.

За загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем

Вказані висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 19.05.2020 у справі №916/1608/18, якими обґрунтована касаційна скарга.

За змістом статті 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі № 914/1128/16, постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних правовідносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У постановах Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, зокрема, вказано на необхідність встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем (такий висновок наведено у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові незалежно від інших встановлених судом обставин, вказаний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17.

5.4. Колегія суддів зауважує, що у межах справи № 910/15966/23, суди попередніх інстанцій, досліджуючи подані сторонами доказами, дійшли висновку про відмову у задоволенні вимоги про витребування спірного майна. Зокрема, суди фактично вказали на те, що позивач не довів факту набуття Львівською міською радою права власності на спірне майно. Зокрема, як зауважили суди, постанова Галицького районного суду м. Львова від 04.03.2015 у справі № 461/5430/14-а не є підтвердженням факту набуття саме позивачем у власність спірного майна.

Тобто, саме відсутність порушеного права стала підставою для відмови у задоволенні позову. З огляду на вказане, судами в подальшому не оцінювалося чи є обраний спосіб захисту ефективним у межах спірних правовідносин.

Той факт, що суди послались на чинність розпоряджень Кабінету Міністрів України від 03.10.2012 №744-р "Про передачу цілісних майнових комплексів державних закладів, підприємств, установ та організацій до сфери управління Державної санітарно-епідеміологічної служби" та від 08.06.2016 № 437-р "Про передачу цілісних майнових комплексів державних установ та організацій до сфери управління Міністерства охорони здоров`я", не вказує на помилковість висновків судів, оскільки не спростовує обставин недоведення позивачем свого порушеного права. Посилання на зазначені розпорядження стосувалися викладення обставин можливого переходу спірного майна із державної у комунальну власність.

Тобто, звертаючись із касаційною скаргою, Львівська міська рада хоча і посилається на висновки Верховного Суду щодо застосування, зокрема, статей 387, 388 ЦК України, однак не враховує необхідність першочергового доведення наявності порушеного права або законного інтересу. Більше того, касаційна скарга не містить доводів про те, що суди не надали оцінку будь-яким доказам, які б могли довести наявність порушеного права.

У свою чергу, наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень та ухвалення рішення про задоволення позову.

Водночас, Суд звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

Суд зауважує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

5.5. Зважаючи на викладене, оскільки доводи скаржника щодо неправильного застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права не знайшли підтвердження, колегія суддів не убачає підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржені у справі рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані рішення, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2024 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2024 у справі № 910/15966/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ