Постанова

від 04.02.2025 по справі 598/680/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 598/680/23

провадження № 61-14402св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Гудима Лілія Романівна, на постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Костів О. З., Хома М. В., Храпак Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина на належне їй майно, зокрема на земельну ділянку (пай) для ведення товарного виробництва, що розташована на території Вищелуб`янської міської ради Тернопільського району Тернопільської області.

Після смерті матері він від рідної сестри ОСОБА_2 дізнався, що за життя ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповіла все належне їй майно відповідачці.

Вказував, що лише у лютому 2023 року йому стало відомо про наявність заповіту, складеного також і на його користь.

07 лютого 2023 року він звернувся до державного нотаріуса Збаразької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Однак постановою державного нотаріуса Збаразької державної нотаріальної контори від 07 лютого 2023 року йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки він пропустив шестимісячний строк для прийняття спадщини.

Оскільки йому не було відомо про наявність заповіту, складений спадкодавцем також і на його користь, просив суд визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Збаразького районного суду Тернопільської області від 30 травня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визначено ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , терміном два місяці після набрання рішенням суду законної сили.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його доведеності та обґрунтованості.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржила його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 30 травня 2024 року скасовано.

Ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач, знаючи про смерть матері, будучи спадкоємцем першої черги спадкування за законом, який не проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та маючи на меті реалізувати свої спадкові права, мав обов`язок звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк як спадкоємець першої черги за законом й незалежно від його обізнаності про наявність заповіту, складеного на його ім`я, оскільки спадщину спадкоємець може прийняти лише повністю, а не частинами.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

25 жовтня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Гудима Л. Р., через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року. Просить суд скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

При цьому заявник посилається на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 27 листопада 2024 року ОСОБА_2 просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

22 листопада 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , повторно виданим 09 лютого 2023 року.

Позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 15 червня 1973 року.

Відповідачка ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 05 вересня 1981 року.

20 травня 2014 року ОСОБА_3 склала заповіт, відповідно до якого житловий будинок АДРЕСА_1 заповіла ОСОБА_2 , а земельну частку (пай) для ведення товарного виробництва, яка розташована на території Вищелуб`янської сільської ради Збаразького району Тернопільської області, заповіла ОСОБА_1 .

На день смерті ОСОБА_3 була зареєстрована та постійно проживала по АДРЕСА_1 . Разом з нею за цією адресою на день її смерті інших зареєстрованих осіб не було, що вбачається з довідки від 16 грудня 2014 № 20, виданої виконавчим комітетом Вищелуб`янської сільської ради Збаразького району Тернопільської області.

16 грудня 2014 року до Збаразької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернулася ОСОБА_2 , яка 25 листопада 2022 року отримала свідоцтво про право на спадщину на житловий будинок АДРЕСА_1 та свідоцтво про право на спадщину від 22 березня 2023 року на земельну ділянку, яка розташована на території Вищелуб`янської міської ради Тернопільського району (колишній Збаразький) Тернопільської області.

07 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Збаразької державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 .

Постановою від 07 лютого 2023 року державний нотаріус Збаразької державної нотаріальної контори Аббасов Е. І. відмовив ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача (стаття 1233 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно з положеннями статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19).

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які пов`язані, зокрема, з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Таким чином, необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.

Коли ж особа усвідомлює чи повинна усвідомлювати, що вона є учасником процесу спадкування, зокрема на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем як спадкоємець першої черги спадкування або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, і не вчиняє активних дій, спрямованих на прийняття спадщини (засвідчення своєї згоди на вступ у всі правовідносини спадкодавця) виходячи з обставин, які не пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного прийняття спадщини, то її необізнаність про наявність заповіту не може розглядатися як підстава для визначення їй додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24).

Із матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 є сином спадкодавця ОСОБА_3 , у зв`язку із чим повинен був усвідомлювати, що він є учасником процесу спадкування, зокрема на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем як спадкоємець першої черги спадкування.

При таких обставинах, оскільки ОСОБА_1 у визначений законом строк не вчинив активних дій, спрямованих на прийняття спадщини, виходячи з обставин, які не пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного прийняття спадщини, то його необізнаність про наявність заповіту не може розглядатися як підстава для визначення йому додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оскільки, позивач не надав беззаперечних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини, не довів наявності об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали поданню цієї заяви у встановлений законом строк, що згідно зі статтею 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком, тому оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є законною й обґрунтованою.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанції ухвалена постанова без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув справу відповідно до таких висновків. Необхідність відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, відсутня.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Гудима Лілія Романівна, залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов