Постанова

від 04.02.2025 по справі 140/33208/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04 лютого 2025 року

справа № 140/33208/23

адміністративне провадження № К/990/49945/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач)

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 березня 2024 року

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року

у справі № 140/33208/23

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Волинській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач у справі, скаржник у справі) звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Волинській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 08 квітня 2019 року №0005548-5113-0305, №0005549-5113-0305, №0005550-5113-0305, №0005551-5113-0305, №0005552-5113-0305, №0005553-5113-0305, №0005554-5113-0305, відповідно до яких позивачу, визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за податковий період - 2018 рік у розмірі 590,1 гривень, 1 507,82 гривень, 10 964,24 гривень, 19 860,34 гривень, 19 860,34 гривень, 1 200,67 гривень та 19 860,34 гривень відповідно.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу належать на праві власності об`єкти нерухомого майна (господарські будівлі), а саме: септик, площею 81 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; ангар, площею 589 кв.м., ( АДРЕСА_2 ), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10 липня 2023 року.

Також ОСОБА_1 вказав на те, що до 31 травня 2019 року йому належали на праві власності об`єкти нерухомого майна (господарські будівлі): вагова, площею 31.7 кв.м., ( АДРЕСА_3 ); корівник № 3, площею 1066.9 кв.м., ( АДРЕСА_4 ); корівник № 1, площею 1066.9 кв.м., ( АДРЕСА_5 ); ветеринарна, площею 64.5 кв.м., ( АДРЕСА_6 ); корівник № 2, площею 1066.9 кв.м., ( АДРЕСА_7 ), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03 червня 2021 року.

Позивач вказав, що вищевказані об`єкти нерухомості використовувалися ним у період нарахування спірного грошового зобов`язання виключно за їх сільськогосподарським призначенням, як сільськогосподарським товаровиробником у господарській діяльності Фермерського господарства «Малинове Сяйво» (код ЄДРПОУ 41267332), керівником, засновником та кінцевим є бенефіціарним власником (контролером) якого він є, тому ОСОБА_1 вважає, що відповідно до пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України вищезазначені об`єкти нерухомого майна не є об`єктами оподаткування з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 березня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року у справі №140/33208/23 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов повністю.

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2025 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребувано справу №140/33208/23 з судів першої та апеляційної інстанцій.

24 січня 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив податкового органу на касаційну скаргу позивача у справі, в якому відповідач просить в задоволенні касаційної скарги відмовити в повному обсязі.

27 січня 2025 року справа №140/33208/23 надійшла до Верховного Суду.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на період нарахування податку від 10 вересня 2023 року, ОСОБА_1 з вересня 2017 року по даний час є власником об`єктів нерухомого майна (господарські будівлі), а саме: септик, площею 81 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; ангар, площею 589 кв.м., ( АДРЕСА_2 ).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на період нарахування податку від 03 червня 2021 року, ОСОБА_1 до 31 травня 2019 року був власником об`єктів нерухомого майна (господарські будівлі), а саме: вагова, площею 31.7 кв.м., ( АДРЕСА_3 ); корівник № 3, площею 1066.9 кв.м., ( АДРЕСА_4 ); корівник № 1, площею 1066.9 кв.м., ( АДРЕСА_5 ); ветеринарна, площею 64.5 кв.м., ( АДРЕСА_6 ); корівник № 2, площею 1066.9 кв.м., ( АДРЕСА_7 ).

Таким чином, вищевказане нерухоме майно протягом 2018 року перебувало у власності позивача у справі.

08 квітня 2019 року Головним управлінням ДПС у Волинській області винесено податкові повідомлення-рішення №0005548-5113-0305; №0005549-5113-0305; №0005550-5113-0305; №0005551-5113-0305; №0005552-5113-0305; №0005553-5113-0305; №0005554-5113-0305, відповідно до яких ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за податковий період - 2018 рік у розмірі 590,1 гривень, 1 507,82 гривень, 10 964,24 гривень, 19 860,34 гривень, 19 860,34 гривень, 1 200,67 гривень та 19 860,34 гривень відповідно.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач у справі є керівником, засновником та кінцевим бенефіціарним власником (контролером) Фермерського господарства «Малинове сяйво».

Не погоджуючись з вказаними вище податковими повідомленнями-рішеннями ОСОБА_1 звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій вказали на те, що сам факт наявності у приватній власності ОСОБА_1 об`єктів нерухомого майна у межах провадження сільськогосподарської діяльності без передачі у володіння, користування чи розпорядження Фермерського господарства «Малинове сяйво», де позивач є керівником, засновником та кінцевим бенефіціарним власником (контролером), за діючого правового регулювання, не впливає на можливість застосування пільги, визначеної підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Суди зазначили, що позивач, наполягаючи на наявності у нього пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не надав жодних достеменних доказів, які б підтверджували факт безпосереднього використання ним вищезазначених об`єктів нерухомості у власній сільськогосподарській діяльності, а додані до позовної заяви розрахунок частки сільськогосподарського товаровиробництва за 2018 рік та фінансова звітність малого підприємства за 2018 рік не взято до уваги, оскільки не є беззаперечним доказом того що позивач є сільськогосподарський виробник, так як із вказаних документів не вбачається використання об`єктів нерухомого майна, щодо яких винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, при сільськогосподарській діяльності позивача.

Суди наголосили на тому, що лише сам по собі факт наявності у власності позивача будівель, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, не може свідчити про ознаку позивача як сільськогосподарського товаровиробника. Будь-яких доказів того, що позивач безпосередньо займається сільськогосподарською діяльністю та є сільськогосподарським товаровиробником (договорів, обладнання, наявності сільськогосподарських тварин, доказів зберігання кормів, в тому числі зерна тощо) матеріали справи не містять і судом не встановлено.

Судами також враховано, що фізична особа, яка є лише власником нерухомості відповідного класу, і не займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією, не звільняється від сплати податку на нерухомість за підпунктом ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Тобто, значення має не тільки вид нерухомості (зокрема, її призначення), а й безпосередньо сама діяльність, якою займається платник податку (а саме - чи відноситься він до сільськогосподарських товаровиробників).

IV. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

Підставою касаційного оскарження судового рішення у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права у випадку, передбаченому пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Обґрунтовуючи вказану підставу касаційну оскарження, позивач вказав на те, що судами не враховано висновки викладені в постановах Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі №806/2676/17 та у справі №140/2558/19.

При цьому ОСОБА_1 наголосив на тому, що у нього у приватній власності як фізичної особи є нерухомість сільськогосподарського призначення, яка задіяна ним в сільськогосподарській діяльності юридичних сільськогосподарських підприємств членом яких він є, що відображено в установчих документах.

На думку позивача, суди попередніх інстанцій не надали оцінки правовому статусу нерухомості та даних правовідносин щодо реалізації його права з використання даної нерухомості в сільськогосподарської діяльності, а лише формально розглянули справу без дослідження діяльності сільськогосподарського підприємства та використання його нерухомості в цій діяльності.

У відзиві на касаційну скаргу податковий орган вказав на те, що згідно з відповідною карткою платника податків ( НОМЕР_1 ) ОСОБА_1 не займається сільськогосподарською діяльністю - відсутні КВЕДи, а отже він не є виробником сільськогосподарської продукції згідно норм законодавства, яке діяло на час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Право власності на об`єкти нерухомого майна було зареєстровано за ОСОБА_1 , що підтверджується наданим позивачем витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на період нарахування податку (власники: ОСОБА_1 ), а також підтверджується ним самим.

Сам факт наявності у приватній власності ОСОБА_1 об`єктів нерухомого майна у межах провадження сільськогосподарської діяльності без передачі у володіння, користування чи розпорядження Фермерського господарства «Малинове сяйво», де позивач є керівником, засновником та кінцевим бенефіціарним власником (контролером), за діючого правового регулювання, не впливає на можливість застосування пільги, визначеної підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Відповідно до пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок.

Статтею 15 Податкового кодексу України визначено, що платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з вказаним Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з вказаним Кодексом.

Згідно зі статтею 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 261 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

За приписами підпунктів 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлено пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так, відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла до 1 січня 2019 року) не є об`єктом оподаткування: будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Законом України від 23 листопада 2018 року №2628-VIII, який набрав чинності 01 січня 2019 року, внесено зміни до Податкового кодексу України й підпункт «ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 викладено в такій редакції: не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

За змістом пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Визначення поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18 січня 2001 року № 2238-III, під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Згідно з абзацом другим статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Відповідно до обставин справи між сторонами виник спір з приводу того, чи є позивач, як фізична особа, сільськогосподарським товаровиробником, на якого поширюється пільга, передбачена підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Застосування підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником (юридичною та фізичною особою), друга - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 127 «Будівлі нежитлові інші» клас 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства»).

До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», що включає підкласи: 1271.1 «Будівлі для тваринництва»; 1271.2 «Будівлі для птахівництва»; 1271.3 «Будівлі для зберігання зерна»; 1271.4 «Будівлі силосні та сінажні»; 1271.5 «Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства»; 1271.6 «Будівлі тепличного господарства»; 1271.7 «Будівлі рибного господарства»; 1271.8 «Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва»; 1271.9 «Будівлі сільськогосподарського призначення інші».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Отже, правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є правовий статус будівлі.

Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Судами попередніх інстанцій не встановлювалося питання до якого класу відповідно до ДК 018-2000, відносяться нежитлові будівлі, які належали позивачу на праві власності.

Також Верховний Суд звертає увагу на те, що судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є засновником Фермерського господарства "Малинове сяйво", хоча судами не встановлено, яку саме діяльність здійснювало вказане господарство і якою мірою вказане вище нерухомі об`єкти використовувалися в господарській діяльності цього господарства.

Фермерське господарство, в розумінні частини першої статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року № 973-IV, є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

У рішенні Конституційного Суду України № 12-р(II)/2024 від 18 грудня 2024 року у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів статті 51 Цивільного кодексу України (щодо конституційних гарантій прав фізичних осіб-підприємців) Конституційний Суд України вказав, що дотримання конституційних гарантій вільного розвитку підприємництва є значущим не лише для ефективного розвитку ринкової економіки, самозайнятості осіб і наповнення Державного бюджету України, а й для зміцнення таких основоположних цінностей конституційного порядку України, як демократія та правовладдя (верховенство права). Відносини держави і підприємництва мають втілювати європейську ідентичність Українського народу, незворотність європейського та євроатлантичного курсу України (абзац п`ятий преамбули Конституції України).

Конституційний Суд України зазначив, що свободу підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, законодавець визначив як одну із загальних засад цивільного законодавства (пункт 4 статті 3 Кодексу). Забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб`єктів господарювання, свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом, є загальними принципами господарювання в Україні (абзаци другий, третій статті 6 Господарського кодексу України). Отже, свобода особи, втілена у праві на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, гарантованому кожному частиною першою статті 42 Основного Закону України, сприяє реалізації низки інших конституційних прав, зокрема права власності (стаття 41 Конституції України).

Конституційний Суд України звернув увагу на те, що основою юридичного статусу фізичної особи є гарантовані Конституцією України людські права і свободи. У випадку реалізації фізичною особою конституційного права на підприємницьку діяльність її юридичний статус додатково набуває правомочностей, які випливають зі статусу підприємця. Водночас юридичний статус підприємця не обмежує фізичну особу щодо обсягу її людських прав і свобод, гарантованих Конституцією України.

Узагальнюючи наведене, Суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 як співзасновник Фермерського господарства, у випадку підтвердження призначення належного йому на праві власності нерухомого майна для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності та визначення сільськогосподарської діяльності, яка здійснюється цим Фермерським господарством, не позбавлений можливості бути звільненим від сплати податку на нерухоме майно на підставі підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

З огляду на вказане, суди першої та апеляційної інстанцій не в повній мірі встановили фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору по суті.

Наведене свідчить про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права.

В той же час, щодо посилання у касаційній скарзі на те, що суддя Волинського окружного адміністративного суду Костюкевич С.Ф. виніс рішення про стягнення податкового боргу, який є предмет спору у цій справі, який розглядав той самий суддя Костюкевич С.Ф., Суд звертає увагу на те, що прийняття рішення у іншій справі не може свідчити про упередженість судді при вирішенні цієї справи.

Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанції порушили принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам щодо законності і обґрунтованості, то такі рішення підлягають скасуванню, а справу, відповідно до правил статті 353 КАС України належить направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити зазначені у ній обставини, що входять до предмета доказування у цій справі (призначення належного позивачу на праві власності нерухомого майна відповідно до ДК 018-2000, визначення господарської діяльності, яка здійснюється цим Фермерським господарством "Малинове сяйво" та встановлення, якою мірою вказане вище нерухомі об`єкти використовувалися в господарській діяльності цього господарства), дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 березня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року у справі № 140/33208/23 скасувати, а справу направити на новий розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття , є остаточною та не може бути оскаржена.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк