Ухвала

від 05.02.2025 по справі 460/24828/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

05 лютого 2025 року

м. Київ

справа №460/24828/23

адміністративне провадження № К/990/3585/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Кашпур О.В.,

суддів - Соколова В.М., Уханенка С.А.,

перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 травня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 січня 2025 року у справі №460/24828/23 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , в якому просив:

- визнати протиправними дії щодо відмови у обчисленні та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-II, та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, на підставі судового рішення по справі №460/19560/22 за період з 01 січня 2016 року по 29 серпня 2023 року та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 таку компенсацію втрати частини доходів;

- визнати протиправними дії щодо відмови здійснити нарахування та виплату основних видів грошового забезпечення за грудень 2015 року, окладу за військовим званням, посадового окладу та надбавки за вислугу років та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 таких основних видів грошового забезпечення за грудень 2015 року, окладу за військовим званням, посадового окладу та надбавки за вислугу років;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 гривень.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 01 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 січня 2025 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправною відмову військової частини НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 , у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсації за втрату частини грошового забезпечення у зв`язку з порушенням строків його виплати, яка була виплачена у серпні 2023 року на виконання рішення суду від 26 вересня 2022 року у справі №460/19560/22.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 , нарахувати та виплатити ОСОБА_1 згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсацію за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 01 січня 2016 року по 29 серпня 2023 року.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 , судовий збір у розмірі 1073,60 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 500 грн.

28 січня 2025 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 травня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 січня 2025 року у справі №460/24828/23. Скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати ти виплатити ОСОБА_1 основні види грошового забезпечення за грудень 2015 року, окладу за військовим званням, посадового окладу, надбавки за вислугу років, та у стягненні витрат на правничу допомогу та у цій частині направити справу на новий судовий розгляд до Рівненського окружного адміністративного суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які, у розумінні Закону України «Про запобігання корупції», займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Відомостей про те, що позивач є службовою особою, яка займає відповідальне та особливо відповідальне становище, відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, у системному зв`язку з положеннями примітки до статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції», суду касаційної інстанції не надано і у судових рішеннях така інформація відсутня.

Отже, враховуючи, що ця справа відноситься до справ незначної складності, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає про наявність виключних обставин, наведених у підпунктах «а», «б», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Зокрема, скаржник, посилаючись на підпункти «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та має виняткове значення для нього, оскільки суди дійшли висновку, всупереч правовим висновкам викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.10.2022 у справі №9901/496/21 не потрібно встановлювати обставини справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення.

Також скаржник зазначає, що касаційна скарга подається на підставі підпунктів «а», «б», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки справа має виняткове значення для нього та він без жодного порушення позбавлений основних видів грошового забезпечення, неправильно застосовано норми матеріального права, суди дійшли висновку, що для позивача скасовані норми частини другої статті 19 Конституції України, статті 2, статті 9 Закону №2011-ХІІ, пункту 1 постанови КМУ від 07.11.2007 №1294, пункту 1.9 Інструкції №260, судами не враховано пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку і розміру гарантій особам, які проходять військову службу всупереч правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2021 у справі №825/997/17, постановах Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №820/3719/18, від 31.07.2019 у справі №826/3398/17, від 31.10.2019 у справі №826/3397/17, від 29.11.2019 у справі №822/112/18, від 05.12.2019 у справі №295/5200/18, від 16.12.2019 у справі №825/812/17, від 19.02.2020 у справі №822/2741/17, вад 16.05.2019 у справі №826/11679/17, від 08.08.2019 у справі №802/955/17-а, від 19.09.2019 у справі №826/14564/17, від 15.10.2019 у справі №240/445/19, від 22.10.2019 у справі №520/3505/19, від 28.02.2020 у справі №817/1427/17, від 29.04.2020 у справі №240/10130/19, від 21.06.2018 у справі №813/2154/15, від 24.10.2018 у справі №820/3211/17, від 10.05.2019 у справі №820/5285/17, від 22.10.2019 у справі №826/2447/18, від 19.03.2020 у справі №820/5286/17, від 24.03.2020 у справі №810/2734/17.

Окрім цього, скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, та має виняткове значення для нього, оскільки суди дійшли висновку, всупереч правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №804/3646/18, від 26.05.2021 у справі №640/5248/19, від 13.06.2023 у справі №560/8064/22, що право на соціальний захист позивача не належить до основоположних прав і свобод, норми Конституції та законів України не підлягають застосуванню до позивача.

Верховний Суд зазначає, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Водночас колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає, передусім, у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання і такі обставини необхідності формування висновку щодо застосування норми права належно обґрунтовані у касаційній скарзі з викладенням підходу до застосування такої норми права, яка не застосовувалася раніше Верховним Судом у подібних правовідносинах.

Так, скаржник викладає доводи щодо наявності у цій справі підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України з посиланням на рішення Верховного Суду в інших справах, які на думку скаржника, не враховані судами попередніх інстанцій, проте колегія суддів відхиляє цей довід, оскільки скаржник посилається на справи за різними обставинами справи та дослідженими доказами на відміну від цієї справи, що своєю чергою не можна визнати належним обґрунтуванням виняткового випадку допуску цієї касаційної скарги у справі, яка розглянута судами в порядку спрощеного позовного провадження, на підставі підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Доводи скаржника щодо фундаментального значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики зводяться виключно до припущень скаржника та не містять належного обґрунтування.

Отже, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Також у касаційній скарзі міститься посилання скаржника на підпункт «б» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Проте, Верховний Суд відхиляє таке посилання скаржника з огляду на те, що скаржник не навів та не обґрунтував, при розгляді яких саме справ він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями, та яким чином ці обставини впливають на вирішення спору у конкретній іншій справі. Суд зазначає, що лише загальні посилання на такі обставини, за відсутності вмотивованих аргументів, не дають підстав для висновку, що є підстави для відкриття касаційного провадження, з посиланням на підпункт «б» частини п`ятої статті 328 КАС України.

Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.

Проте, посилання скаржника про те, що справа становить виняткове значення для нього, не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів, доводи скаржника в цій частині зводяться виключно до незгоди з рішеннями судів попередніх інстанцій та переоцінки доказів у справі.

Верховний Суд зазначає, що незгода із судовим рішенням не свідчить про винятковість справи, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання відповідних наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є передбачуваним процесом.

У касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості, а також не виділено вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.

Зміст касаційної скарги зводиться до викладення фактичних обставин справи та цитування норм права з посиланням на невірну оцінку судами попередніх інстанцій доказів у справі, однак, у силу частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, Суд дійшов висновку, що у касаційній скарзі скаржником не наведено, а судом касаційної інстанції не встановлено обґрунтованих підстав можливості допуску касаційної скарги до перегляду судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду справи, яка відноситься до категорій справ незначної складності.

Щодо посилання скаржника на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі незначної складності, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судові рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з пунктом 8 частини другої якої основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та, у визначених законом випадках, - на касаційне оскарження судового рішення.

Зазначена конституційна норма кореспондується з положеннями частини першої статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів», а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.

На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України, Суд

У Х В А Л И В :

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 травня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 січня 2025 року у справі №460/24828/23 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Копію ухвали направити скаржнику за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - засобами поштового зв`язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В. Кашпур

Судді: В.М. Соколов

С.А. Уханенко