Постанова

від 21.01.2025 по справі 306/150/23

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 306/150/23

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 січня 2025 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Фазикош Г.В., Джуги С.Д.

за участю секретаря судового засідання: Савинець В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою керівника Мукачівської окружної прокуратури Закарпатської області Дмитра Кириленка на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 03 квітня 2023 року, ухвалене головуючою суддею Жиганською Н.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Свалявської міської ради Закарпатської області, третя особа без самостійних вимог Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області про узаконення майна

встановив:

У січні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Свалявської міської ради Закарпатської області, третя особа без самостійних вимог Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області про визнання права власності на збудований об`єкт - нежитлове приміщення з вбудованими житловими квартирами.

Позов мотивованотим,що згідно свідоцтва про право власності, виданого Свалявською міською радою на підставі рішення виконавчого комітету від 17.05.2007 він є власником об`єкту нерухомого майна площею 127,8 кв.м в АДРЕСА_1 .

Вказаний об`єкт збудований на земельній ділянці, яка надана йому для постійного користування згідно державного акту серії І-ЗК №002127 від 05.01.2000. Зазначає, що 23.01.2012 він отримав декларацію про початок виконання будівельних робіт №ЗК 08312010595, а саме, здійснення добудови до існуючого об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 . Будівництво об`єкту завершено, виготовлено технічний паспорт та проект забудови, ряд висновків щодо стану будівлі, однак позивач не має можливості встановити право власності вже на завершене будівництвом нежитлове приміщення з вбудованими житловими квартирами площею 813,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , а тому просить визнати за ним право власності на вказаний збудований об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 03 квітня 2023 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на збудований об`єкт - нежитлове приміщення з вбудованими житловими квартирами площею 813,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Керівник Мукачівськоїокружної прокуратуриЗакарпатської областіКириленко Д.подав апеляційнускаргу в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивач не звертався до органу державного архітектурно-будівельного контролю щодо надання дозвільних документів на будівництво, декларація про готовність спірного об`єкта до експлуатації органом контролю не розглядалась та рішення про її реєстрацію не приймалось. Отже, позивачем не вчинено дій щодо позасудового введення в експлуатацію самочинного будівництва, а тому спір відсутній.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Зазначає, що звернувся до суду із метою підтвердження права власності на споруджений ним об`єкт та не мав на меті підтверджувати право на реєстрацію цього об`єкту за собою.

Після рішення суду було проведено технічне обстеження об`єкту та сформований звіт, згідно якого реконструйований об`єкт відповідає всім будівельним нормам та не несе загрози життю та здоров`ю оточуючим.

У дане судове засідання з`явився представник прокуратури Роман М.С., проте, інші учасники справи в судове засідання не з`явились.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Пукіш О.В. подав до суду заяву про розгляд справи у відсутності позивача та його представника за наявними у справі матеріалами.

Від інших сторін по справі, а саме від: Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Закарпатській області та Свалявської міської ради ніяких заяв чи клопотань до суду не надходило.

Враховуючи зазначене та керуючись нормою ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів дійшла до думки, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню, виходячи з наступних доводів.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З приписів ст. 76, ст. 77, ч.ч. 1, 2, ст.ст. 78, 79, 80, ст. 81 ч.ч. 1, 4 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно свідоцтва на нерухоме майно від 12.06.2007 року серії ЯЯЯ 959859, власником такого типу об`єкта «Пневмо-сервіс» за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 .

З витягу 15489928 від 06.08.2007 року про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого КУП "Свалявське РБТІ", вбачається, що даний об`єкт «Пневмо-сервіс» за адресою: АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_1 .

Згідно з державним актом серії І-ЗК №002127 від 05.01.2000 року ОСОБА_1 надано право постійного користування землею для розміщення вулканізаційної майстерні « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 .

Декларацією №ЗК 08312010595 від 23.01.2012 року підтверджується початок виконання будівельних робіт та робочий проект на добудову до існуючого «Пневмо-сервіс» магазину з продажу будівельних матеріалів.

Рішенням Свалявської міської ради одинадцятої сесії VII скликання від 18.09.2020 за №580 «Про надання дозволу на внесення змін в детальний план території в м. Свалява» надано дозвіл на внесення змін в детальний план території з метою визначення планувальної організації та розвитку території, уточнення положень генерального плану територіальної громади м. Свалява та села Драчино, по вул. Київська в м. Свалява.

Технічним паспортом №8/2023 від 03.03.2023 року із схемою розташування будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 володіє нежитловими приміщеннями з вбудованими житловими квартирами за адресою: АДРЕСА_1 .

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач навів достатні та належні докази, які підтверджують, що він позбавлений можливості вчиняти правочини щодо належного йому майна, що самочинне будівництво здійснив на земельній ділянці, яка є у його користуванні, що законом не передбачено іншого порядку підтвердити позивачу наявність права власності назбудований об`єкт - нежитлове приміщення з вбудованими житловими квартирамина земельній ділянці, таке не порушує прав та інтересів інших осіб.

Однак апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Аналіз норм ЦК України, які регулюють відносини права власності, вказує на те, що право власності це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов`язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на окремі об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту.

Згідно статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні норми чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Право власності на самочинно збудоване майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності визначені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», частинами п`ятою та восьмою статті 39 якого встановлено, що датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката. Експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Матеріали справи не містять інформації про наявність у позивача дозвільних документів на право виконання будівельних робіт, зокрема щодо добудови до вже наявного у позивача нерухомого майна інших будівель, а також відсутні документи щодо вводу в експлуатацію добудованих будівель у встановленому законом порядку, а долучені позивачем паспорт розташування будівель, робочий проект, копія державного акту щодо права володіння будівлею відносно якої проводилося самочинне будівництво не дають підстав вважати, що вказане будівництво проводилось згідно чинного законодавства, було погоджено з органами влади, ДІАМ, та про те, що таке відповідає вимогам будівельних норм, протипожежної безпеки, тощо.

Отже, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 , здійснивши самочинну добудову до магазину «Пневмо-сервіс», який розташований за адресою: м. Свалява, вул. Київська, 4 в, до компетентних державних органів щодо прийняття забудови до експлуатації та оформлення права власності не зверталася, що свідчить про відсутність спору про право. Крім цього, також суд не вказав, що фактично було змінено цільове призначення такої будівлі. Та за цієї обставини, суд першої інстанції перебрав на себе повноваження, які притаманні в даному випадку органу контролю.

Щодо права звернення керівника Мукачівської окружної прокуратури із апеляційною скаргою на захист інтересів держави, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини другоїстатті 4 ЦПК Україниу випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

У судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта Законами України (частина другастатті 19 Конституції України)

Відповідно до пункту 3статті 131-1 Конституції Українипрокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно статті 1 Закону України «Про прокуратуру»прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановленіКонституцією Українифункції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених цим Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).

Згідно з положеннями частини третьоїстатті 23 Закону України «Про прокуратуру»в редакції, чинній на час пред`явлення прокурором позову, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положеньстатті 2 Арбітражного процесуального кодексу України(справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завждиє потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функціїу спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (провадження № 14-350цс19) дійшла висновку, що у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокуроромв інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другийчастини п`ятоїстатті 56 ЦПК України).

Та оскільки органи, уповноважені державою на здійснення відповідних функцій в спірних правовідносинах, не забезпечили належний захист інтересів держави шляхом оскарження незаконного судового рішення, а тому прокурор вступив у вказану справу в інтересах Департаменту культури, національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації, так як останнім не вжито заходи цивільно-правового характеру. Тоді як в іншому випадку порушені інтереси держави залишилися б незахищеними.

Окрім цього, Європейський Суд з прав людини у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року зазначив, що вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес.

З долучених до апеляційної скарги копій листів вбачається, що Мукачівська окружна прокуратура зверталась до ДІАМ щодо оскарження рішення суду та поставила їх до відому, що у зв`язку з порушенням норм закону щодо заборони експлуатації закінчених об`єктів будівництва неприйнятих в експлуатацію було порушено права ДІАМ в тому числі.

Однак, ДІАМ не виявила бажання оскаржити рішення, а тому Мукачівська окружна прокуратура, в інтересах ДІАМ подала апеляційну скаргу, спрямовану саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності з врахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власності.

Апеляційний суд констатує, що суд першої інстанції, порушуючи вимоги законодавства, замінив собою органи державної влади, що уповноважені на здійснення оформлення права власності на нерухоме майно, та визнав на нього право власності за позивачем за відсутності між сторонами спору про право цивільне.

Зважаючи на викладене, рішення суду першої інстанції слід скасувати як таке, що ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до приписів ст.141ЦПК України з ОСОБА_1 на користьМукачівської окружної прокуратури Закарпатської області підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3914,55 гривень, понесений останньою за подачу апеляційної скарги.

Виходячи з наведеного та керуючись нормами статей 141,367,374,376,381,382,384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу керівника Мукачівської окружної прокуратури Закарпатської області Дмитра Кириленка, задовольнити.

Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 03 квітня 2023 року скасувати та у задоволенні позову ОСОБА_1 до Свалявської міської ради Закарпатської області, третя особа без самостійних вимог Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області про визнання права власності на збудований об`єкт нежитлове приміщення з вбудованими житловими квартирами, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Закарпатської обласної прокуратури судові витрати у розмірі 3914,55 гривень, судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 30 січня 2025 року.

Суддя-доповідач:

Судді: