Постанова

від 04.02.2025 по справі 910/2627/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" лютого 2025 р. Справа№ 910/2627/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Руденко М.А.

Барсук М.А.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Пасажирська компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2024 у справі №910/2627/24 (суддя Карабань Я.А., повний текст складено - 12.09.2024) за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Пасажирська компанія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремкомплектбуд", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Акціонерне товариство "Дніпровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів" про стягнення 258 000, 00 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Пасажирська компанія" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремкомплектбуд" (надалі - відповідач) про стягнення суми штрафу в розмірі 258 000, 00 грн.

Позовні вимоги, обґрунтовані тим, що відповідачем поставлено за договором поставки №УЗ/ЦЛ-19861/Ю від 14.11.2019 товар (вагонокомплект для ремонту пасажирських вагонів) із прихованими дефектами, які неможливо виявити при вхідному контролі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2024 у справі №910/2627/24 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Приймаючи вказане рішення суд виходив з того, що останній день гарантії на товар - 31.12.2022, тому з 01.01.2023 у позивача відсутнє право на пред`явлення вимоги, в зв`язку з недоліками товару, на який встановлений гарантійний строк та які (недоліки) були виявлені після гарантійного строку.

Крім цього, суд першої інстанції встановив, що позивачем до позову не надано жодних доказів на підтвердження дотримання ним умов експлуатації рами візка № 009, окрім того, під час проведення контролю технічного стану кронштейну кріплення опори моменту рами візка УТА-40-2.00.00.00.000, було виявлено, зокрема, несанкціоновану заміну зруйнованого горизонтального листа кронштейну кріплення опори моменту рами візка, що є порушенням вимог п. 6.2. ТУ.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позов.

Апелянт вказує, що недоліки товару були виявлені ним в межах гарантійного строку, отже існує презумпція вини постачальника (виробника), а тому саме він має довести, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем правил експлуатації товару.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

14.11.2019 між позивачем (замовник) та відповідачем (постачальник) укладено договір поставки УЗ/ЦЛ-19861/Ю (надалі - договір), відповідно до умов п.1.1. якого постачальник зобов`язується у 2019 році поставити виробничим підрозділам замовника (далі - кінцевий отримувач товару) предмет закупівлі: код ДК 021:2015-34630000-2 Частини залізничних та або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу (Вагонокомплект для ремонту пасажирських вагонів в складі: рама візка КВЗ-ЦНП - 2 штуки, балка надресорна візка КВЗ-ЦНП - 2 штуки (далі - товар) в найменуванні, кількості та за ціною, які визначені у специфікації (додаток № 1) до цього договору, яка є його невід`ємною частиною, де замовник та кінцевий отримувач товару приймають товар та оформлюють відповідні документи, а замовник зобов`язується здійснити оплату в строки та на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 1.2. договору визначено виробника продукції - АТ "Дніпровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів".

Дата виготовлення товару: не раніше 01.01.2019 (п. 1.3. договору).

Згідно з п.1.5. товар, який постачається, повинен відповідати найменуванню, кількості та вартості за одиницю товару, вказаних у специфікації (додаток № 1) до цього договору, що є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п.2.1. договору постачальник повинен поставити замовнику на територію кінцевого отримувача товару - товар, якість якого повинна відповідати вимогам ГОСТам та/або ДСТУ, технічним умовам, технічний або іншій, в т.ч. тендерній документації на закупівлю товарів, умовам цього договору, відповідно до специфікації (додаток № 1), що є невід`ємною частиною цього договору. Якість товарів не повинна бути нижче вимог щодо якості, встановлених чинним законодавством України для такого виду товару.

Підтвердженням якості товару з боку постачальника є такі документи, які направляються кінцевому отримувачу товару разом з товаром: паспорт на раму і балку, складальні кресленики, копії сертифікатів відповідності, сертифікат якості (на комплект), декларація постачальника про відповідність, керівництво (інструкція) з експлуатації (п.2.2. договору).

Згідно з пунктом 2.3. договору гарантійні терміни на товар складають:

експлуатація - 2 роки від дати провадження товару в експлуатацію або 450 тис. км пробігу до першого деповського ремонту (п. 2.3.1.);

зберігання - 2 роки від дати поставки (2.3.2.).

Відповідно до п. 2.6. договору приймання продукції по кількості, по якості проводиться відповідно до Інструкції № П-6 від 15.06.1965 "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю" та Інструкції № П-7 від 25.04.1966 "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю", затверджених Держарбітражем з наступними змінами та доповненнями.

Якщо протягом гарантійного терміну будуть виявлені дефекти та/або неякісність товару, постачальник за свій рахунок та власними силами зобов`язується усунути недоліки або замінити невідповідний товар на якісний протягом 10 (десяти) календарних днів з дати направлення відповідної вимоги на адресу постачальника (п. 2.9. договору).

Відповідно до п.5.2. договору приймання продукції по кількості проводиться відповідно до видаткової накладної, за якістю - відповідно до пункту 2.2. договору.

Пунктом 9.4. договору зазначено, що у разі порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товару стягується штраф у розмірі 20% ціни неякісного (некомплектного) товару.

Згідно із п.12.1. договору він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2019, а в частині оплати та гарантійних зобов`язань - до повного виконання їх сторонами.

19.12.2019 на виконання умов договору відповідач поставив кінцевому одержувачу товару - пасажирське вагонне депо станції Бахмач (ПКВЧД-9 Бахмач) вагонокомплект для ремонту пасажирських вагонів в складі: рама візка КВЗ- ЦНП - 2 шт, балка надресорна візка КВЗ-ЦНП - 2 шт на суму 2 580 000,00 грн з урахуванням ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000025 від 19.12.2019.

Кінцевий одержувач товару - пасажирське вагонне депо станції Бахмач (ПК ВЧД-9 Бахмач) провів вхідний контроль отриманого товару. При візуальному огляді товару дефектів не виявлено, про що свідчить акт про фактичну якість і комплектність продукції від 21.12.2019 №2022.

Акт №2022 містить запис про дату розкриття тари і упаковки - 21.12.2019.

Згідно з витягом з програми автоматизована система управління експлуатації та ремонту пасажирських вагонів (далі АСУ ЕРПВ) 31 грудня 2020 року вагонокомплект для ремонту пасажирських вагонів №009 було введено в експлуатацію у вагон №032-06638. Пробіг склав 415 555 тис. км.

У квітні 2023 року за участю представників філії "Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут залізничного транспорту" АТ "Укрзалізниця" (далі - НДКТІ АТ "Укрзалізниця") проведено контроль технічного стану рам візків, виробництва АТ "Дніпровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів", у тому числі рами візка № 009, що встановлений на вагон № 032-06638, про що свідчить протокол випробувань № НДКТІ/ НВЦ УК 078-2023 магнітопорошковим методом та візуальним методом.

Під час проведення контролю технічного стану кронштейну кріплення опори моменту рами візка УТА-40-2.00.00.00.000, виробництва АТ "Дніпровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів" № 009 пасажирського вагону виявлено дефекти у вигляді тріщин (L1-5 10-160 мм) по зварним швам та по основному металу горизонтального листа, а також несанкціоновану заміну зруйнованого горизонтального листа кронштейну кріплення опори моменту рами візка УТА-40-2.00.00.00.000, виробництва АТ "Дніпровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів" № 009 пасажирського вагону.

Результати випробувань стосуються тільки кронштейна кріплення опори моменту рами візка, що пройшов випробування магнітопорошковим методом та візуальним методом неруйнівного контролю.

18.04.2023 Акціонерне товариство "Дніпровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів" (третя особа) здійснило заміну кронштейну кріплення опори моменту рами візка УТА-40-2.00.00.00.000, про що складений акт від 18.04.2023.

Позивач звернувся до відповідача із претензією від 28.04.2023 № ПК-7/761 про сплату 258 000,00 грн штрафу (1 290 000,00 грн (вартість вагонокомплекту для ремонту пасажирських вагонів у кількості 1 шт) х20 % (пункт 9.4. договору).

Відповідачем претензія задоволена не була, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом

Частиною першою статті 268 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) визначено, що якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам (у разі наявності), іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.

Відповідно до ч. 1 ст. 675 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) товар, який продавець передає або зобов`язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу.

Гарантійний строк починається з моменту передання товару покупцеві, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 676 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 676 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що гарантійний строк, встановлений договором купівлі-продажу, продовжується на час, протягом якого покупець не міг використовувати товар у зв`язку з обставинами, що залежать від продавця, до усунення їх продавцем.

За приписами ст. 679 ЦК України продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту. Якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили.

Якщо на товар встановлено гарантійний строк, покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару, які були виявлені протягом цього строку.

Відповідно до ч. 6 ст. 269 ГК України постачальник (виробник) зобов`язаний за свій рахунок усунути дефекти виробу, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити товари, якщо не доведе, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання вироби.

Отже, за загальним правилом відповідальність продавця за недоліки товару може наступати у випадках, якщо недоліки виникли до передання товару покупцеві або якщо їх виникнення обумовлене причинами, що виникли до передачі товару. І, відповідно, коли недоліки товару виявлені після переходу до покупця ризику випадкової загибелі та випадкового знищення товару, саме на покупця у такому випадку покладається обов`язок доведення того, що недоліки чи їх причини виникли до передачі йому товару.

Період приймання продукції за якістю та період гарантійних зобов`язань постачальника за своєю суттю є різними стадіями, що передбачають різні права та обов`язки сторін договору.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2019 у справі № 904/5002/18 зазначила, що Інструкція П-7 застосовується, коли дефекти виникли при прийманні продукції виробничо-технічного призначення, а не в процесі експлуатації продукції, на яку надана гарантія щодо якості (встановлено гарантійний строк експлуатації).

Як зазначено вище, сторони в п. 2.3. договору погодили, що гарантійний термін спливає з настанням однієї із подій: через 2 роки від дати провадження товару в експлуатацію або 450 тис. км пробігу до першого деповського ремонту.

Відповідно до наданого позивачем витягу з програми автоматизована система управління експлуатації та ремонту пасажирських вагонів (АСУ ЕРПВ) вагонокомлект для ремонту пасажирських вагонів введено в експлуатацію 31.12.2020, пробіг вагону №03206638 за період з 31.12.2020-18.04.2023 склав 415 555 тис.км.

Отже, останній день гарантії на товар - 31.12.2022, тому з 01.01.2023 у позивача відсутнє право на пред`явлення вимоги, в зв`язку з недоліками товару, на який встановлений гарантійний строк та які (недоліки) були виявлені після гарантійного строку.

Враховуючи викладене, доводи апелянта про виявлення ним недоліків товару в межах гарантійного строку підлягають відхиленню.

При цьому, Суд також зазначає наступне.

Згідно з пунктом 2.3 Договору поставки №УЗ/ЦЛ-19861/Ю гарантійні терміни на товар складає:

2.3.1 експлуатація - 2 роки від дати провадження товару в експлуатацію або 450 тис. км пробігу, до першого деповського ремонту;

2.3.2. зберігання - 2 роки від дати поставки.

Так, сполучник "або" - розділовий. Вживається на означення того, що з ряду перелічених предметів (явищ і т. ін.) можливий тільки один.

Тобто, виходячи з умов договору гарантійний термін спливає з настанням однієї із визначної у пп. 2.3.1 п.2.3. договору подій:

через 2 роки від дати провадження товару в експлуатацію;

або 450 тис. км пробігу, до першого деповського ремонту.

У разі якщо пройшло 2 роки від дати провадження товару в експлуатацію, то гарантійний термін сплив, і тоді настання такої умови як "450 тис. км пробігу, до першого деповського ремонту" не застосовується.

В свою чергу, у разі якщо матиме місце 450 тис. км пробігу, до першого деповського ремонту, то вважатиметься, що гарантійний термін сплив навіть якщо на момент фіксування такого пробігу не сплив дворічний термін експлуатації товару.

Однак, позивач помилково тлумачить умову договору "через 2 роки від дати провадження товару в експлуатацію; або 450 тис. км пробігу, до першого деповського ремонту" як нероздільну конструкцію, вважаючи, що настання однієї події не виключає іншу.

З урахуванням чого, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у позивача відсутнє право на пред`явлення вимоги у зв`язку з недоліками товару, на який встановлений гарантійний строк, оскільки такі недоліки були виявлені після гарантійного строку.

Протоколи випробувань № НДКТІ/НВЦ УК 078-2023 від 13.04.2023 та № НДКТІ/НВЦ УК 079-2023 від 12.04.2023, а також акт від 18.04.2023 складені після спливу гарантійного строку. Одночасно, ці документи не підтверджують, що товар вийшов з ладу за наявності недоліків і порушень при його виготовленні, а також відсутні будь-які докази низької якості матеріалів, із яких виготовлений цей товар.

Акціонерне товариство "Дніпровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів" (виробник рами візка та балки надресорної візка КВЗ-ЦНП) виготовляє товар відповідно до вимог ТУ У 30.2-32406215-402:2018 "Рама для модернізації візків вагонів пасажирської магістральних локомотивної тяги" (далі - ТУ).

Згідно з п. 1.12.1 даного ТУ у комплект постачання рам візків входить "паспорт рами візка".

Відповідно до п. 7.24 ДСТУ 3321:2003 "Система конструкторської документації. Терміни та визначення основних понять" паспорт - експлуатаційний документ, який засвідчує гарантовані підприємством-виробником основні параметри і характеристики виробу та гарантійні зобов`язання і відомості про рекламації.

Отже, паспорт рами візка є експлуатаційним документом, а вимоги, що містяться у такому документі є обов`язковими до виконання під час експлуатації рами візка.

Згідно із п.6.2. ТУ не допускається без узгодження з підприємством-виробником заміна деталей та елементів конструкції візка іншими деталями та елементами, які відрізняються за конструкцією або матеріалом від передбачених ТУ та КД.

Вимогами п.6.2. ТУ передбачено, що підприємство-виробник гарантує відповідність рам візків вимогам ДСТУ 4045, ГОСТ 10527 та цих ТУ при дотриманні правил експлуатації, зберігання та транспортування (п. 7.1. ТУ).

Положеннями п. 7.2. даного ТУ передбачено, що гарантійний термін експлуатування рам візків, в зборі з візком, не має закінчуватись в міжремонтний період і складає 2 роки, або 450 тис. км. пробігу до першого деповського ремонту. Гарантійний термін експлуатування обчислюють від дати впровадження візка в експлуатування (п.7.3 ТУ).

Позивач надав копію сертифікату якості №19 від 20.12.2019, який засвідчує, що рама візка і балка надресорна візка ДКПІІ 30.20.40, код УКНД 45.060.20 відповідають вимогам ДСТУ 4045, ГОСТ 10527 та ТУ У 30.2-32406215-402:2018.

Разом з цим, позивачем до позову не надано жодних доказів на підтвердження дотримання позивачем умов експлуатації рами візка № 009, окрім того, під час проведення контролю технічного стану кронштейну кріплення опори моменту рами візка УТА-40-2.00.00.00.000, було виявлено, зокрема, несанкціоновану заміну зруйнованого горизонтального листа кронштейну кріплення опори моменту рами візка, що є порушенням вимог п. 6.2. ТУ.

При цьому суд першої інстанції вірно вказав, що сам факт заміни кронштейну кріплення опори моменту рами візка, яка проведена третьою особою не може підтверджувати поставку відповідачем товару належної якості, та рішення виробника щодо такої заміни (при цьому після закінчення гарантійного терміну та за відсутності будь-яких доказів у матеріалах справи щодо належної якості товару) не може мати жодних негативних наслідків для постачальника.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).

Стосовно заявлених відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу витрат правничої допомоги в розмірі 6 000 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу було заявлено про витрати правничої допомоги та надано докази понесення таких витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у сумі 6 000 грн. заявник надав: Договір про надання юридичних послуг від 04.04.2024 №24/04/01, Акт надання послуг від 28.10.2024, рахунок, платіжну інструкцію.

Згідно п. 4.2 договору вартість послуг становить загальну вартість виставлених рахунків замовнику.

Відповідно до рахунку - фактури від 28.10.2024 розмір правової допомоги за представництво інтересів відповідача в суді апеляційної інстанції по даній справі становить 6 000 грн.

В Акті надання послуг від 28.10.2024 вказано найменування послуги: правова допомога за представництво інтересів відповідача в Північному апеляційному господарському суді за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Пасажирська компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2024 у справі №910/2627/24. Вартість - 6 000 грн.

За змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

За змістом положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Наведене вище повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Одночасно, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної статті цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 ГПК України).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 11.02.2021 у справі №920/39/20.

До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, Верховний Суд вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішення від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.

Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).

Водночас, у рішенні ж від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" ЄСПЛ у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.

Колегія суддів зазначає, що при зменшенні витрат на правову допомогу Суд також враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20, додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 927/153/22).

Судом враховується подання позивачем клопотання про зменшення розміру витрат правничої допомоги до 1 000 грн.

Стосовно підготовки відзиву на апеляційну скаргу, то колегією суддів враховується, що правова позиція сторін в суді апеляційної інстанції не змінювалася, адвокату відповідача не було потрібно вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, фактично відзив на апеляційну скаргу позивача містить узагальнену позицію відповідача по справі, яка наводилася ним ще в суді першої інстанції.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції, оцінивши витрати відповідача з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, відповідність цієї суми критеріям реальності і розумності, а також доведеність відповідачем у відповідності до вимог статті 74 ГПК України викладених ним обставин стосовно надання адвокатом послуг на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що заявлені Товариством з обмеженою відповідальністю "Ремкомплектбуд" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн. не відповідають вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору (критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України).

Так, колегія суддів вважає, що справедливим та співмірним розміром витрат відповідача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції є 3 000 грн.

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Пасажирська компанія" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2024 у справі №910/2627/24 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.

3. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, місто Київ, вулиця Єжи Гедройця, будинок, 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі філії "Пасажирська компанія" (03049, місто Київ, вулиця Уманська, будинок 8, ідентифікаційний код 41022900) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремкомплектбуд" (02121, місто Київ, Харківське шосе, будинок 201-203, літера 2-А, ідентифікаційний код 39301599) 3 000 грн. витрат правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку з урахуванням вимог п. 2 ч. 3 ст. 286 Господарського процесуального кодексу України шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 04.02.2025 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Руденко

М.А. Барсук