Постанова

від 27.01.2025 по справі 910/15252/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" січня 2025 р. Справа№ 910/15252/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Коротун О.М.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання : Новосельцева О.Р.

за участю представників сторін

від ДВС: Черноштан В.В.

від стягувача : Калінін М.В.

від боржника : Рудюк Ю.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.11.2024

у справі №910/15252/19 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом Державного підприємства «Енергоринок»

до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго»

третя особа-1 на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Державне підприємство «Регіональні електричні мережі»

третя особа-2 на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Приватне акціонерне товариство «ДТЕК ПЕМ - Енерговугілля»

третя особа-3 на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго»

третя особа-4 на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Акціонерне товариство «Херсонобленерго»

третя особа-5 на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Приватне акціонерне товариство «Львівобленерго»

третя особа-6 на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго»

третя особа-7 на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Акціонерне товариство «Харківобленерго»

третя особа-8 на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Акціонерне товариство «ДТЕК Дніпровські електромережі»

третя особа-9 на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Приватне акціонерне товариство «Волиньобленерго»

третя особа-10 на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі»

третя особа-11 на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Акціонерне товариство «Чернігівобленерго»

третя особа-12 на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Акціонерне товариство «Укрзалізниця»

третя особа-13 на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Київські електромережі»

третя особа-14 на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Приватне акціонерне товариство «Трест «Південзахіденергобуд»

третя особа-15 на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Акціонерне товариство «Одесаобленерго»

третя особа-16 на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Національна комісія, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг

про стягнення 696 336 205,62 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст ухвали господарського суду та мотиви її прийняття

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2024 у справі №910/15252/19 скаргу Державного підприємства «Енергоринок» задоволено частково.

Визнано неправомірними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борисюка Романа Анатолійовича щодо винесення постанови від 23.09.2024 у ВП№74647799 про повернення виконавчого документа (наказу Господарського суду міста Києва від 29.09.2021 №910/15252/19) стягувачу. Визнано незаконною постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борисюка Романа Анатолійовича від 23.09.2024 про повернення виконавчого документа стягувачу. В іншій частині скарги відмовлено.

Задовольняючи частково скаргу, суд вказав, що Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень не містить відомостей про будь-які виконавчі дії та інші прийняті рішення, якими Закон наділяє виконавця та вчинення яких є необхідним для виконання рішення про звернення стягнення на кошти. Висновок виконавця про те, що звернення стягнення на нерухоме майно, що належить боржнику, на даний час. не виявляється можливим, є не мотивованим, оскільки не підтверджується будь-якими даними про вжиті заходи виявлення такого майна та їх результати.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що виконавцем не надано належні, допустимі та достовірні докази щодо вжиття всіх заходів із розшуку всього майна боржника та відсутності у боржника іншого майна, на яке не розповсюджується дія вищенаведеного мораторію.

Таким чином суд задовольнив скаргу в частині визнання неправомірними дії державного виконавця про повернення виконавчого документа та визнання незаконною відповідної постанови.

Водночас суд зазначив, що статтею 41 Закону встановлено, що у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. Тобто, відновлення виконавчого провадження є наслідком скасування постанови виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу, такий обов`язок державним виконавцем наразі не порушений, а тому, суд вважає, що вимога скаржника про покладення судового примусу щодо вчинення такої дії передчасною та такою, що не підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційної скаргою в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.11.2024 у справі №910/15252/19 та прийняти нове рішення, яким провадження за скаргою закрити.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Скаржник вказує, що звернення стягнення на майно, що належить боржнику на даний час не виявляється можливим.

Крім того, апелянт зазначає, що відповідно до пояснення ДПЗД «Укрінтеренерго» до декларації про доходи і майно боржника від 07.08.2023 встановлено, що за результатами діяльності 9-ти місяців 2022 року підприємством отримано чистий збиток в розмірі 5 270 тис. грн. також повідомлено, що через систематичне порушення платіжної дисципліни споживачами постачальника «останньої надії» ДПЗД «Укрінтеренерго» втратило платоспроможність та знаходиться на межі банкрутства.

У зв`язку із заборгованістю з оплати вартості небалансів електричної енергії, відповідно до положень частини 5 статті 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» та постанови НКРЕКП від 27.06.2019 року № 1246 «Про алгоритм розподілу коштів», враховуючи одержання підприємством статусу «дефолтний», з 05.08.2019 всі кошти, які надходять від споживачів постачальника «останньої надії», спрямовуються оператору системи передачі в погашення заборгованості за куплений електропостачальником небаланс електричної енергії. Так, статус «дефолтний» підтверджується списком учасників ринку, що набули статусу «дефолтний», який розміщений на веб-сайті ПрАТ «НЕК Укренерго». Таким чином, оператор системи передачі з 05.08.2019 фактично «розпоряджається» банківським рахунком із спеціальним режимом використання та отримує всі кошти, що надходять від споживачів постачальника «останньої надії».

Враховуючи викладене, апелянт вказує, що керуючись п.9 ст. 37 Закону № 1404-VIII державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. З огляду на відображені обставини, державним виконавцем в межах зведеного виконавчого провадження № 76079479 до складу якого входило ВП № 74647799 вчинялися всі можливі та необхідні виконавчі дії з урахуванням Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», про що свідчить вищенаведене та копії матеріалів виконавчого провадження, які були надані до суду першої інстанції.

При цьому, апелянт зауважує, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження та не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову, а отже не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків. Більше того, навіть у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.9 ч.1 ст. 37 Закону № 1404-VIII залишаються чинними постанови про арешт коштів боржника. Тобто у будь-якому випадку, після надходження коштів на арештовані рахунки, боржник не зможе розпоряджатися ними.

Також апелянт звертає увагу, що у зведеному виконавчому провадженні № 76079479 здійснювалося примусове виконання виконавчих документів, які видані за правилами різних юрисдикцій. Посилаючись на практику Верховного Суду, зазначив, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Та оскільки вказані обставини судом не досліджувались взагалі, апелянт вважає, що судом прийнято необґрунтоване рішення з порушенням підвідомчості, що підлягає скасуванню, а провадження за скаргою підлягає закриттю.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги Державного підприємства «Енергоринок» у своєму відзиві, наданому до суду 24.12.2024, зазначає, що ухвалу суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає та ухвалу слід залишити без змін.

Крім того, стягувач зазнаає, що в обґрунтування апеляційної скарги ВПВР ДДВС МЮУ посилається на те, що ухвала суду не відповідає ст. ст. 236, 237 ГПК України, оскільки Господарським судом міста Києва всупереч вказаним вимогам, під час постановлення ухвали було неповно та неправильно з`ясовані обставини, які мають значення для справи та докази на їх підтвердження; не було з`ясовано правові норми, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Однак, конкретних доказів на підтвердження таких своїх доводів та належного їх обґрунтування апелянт не надав, обмежившись лише повторним викладенням доводів, які вже було досліджено, проаналізовано та надана їм відповідна оцінка судом першої інстанції при постановлені оскаржуваної ухвали суду.

ДП «Енергоринок» вважає, що суд правильно з`ясував та встановив обставини, що мають значення для справи, як на підставі наданих сторонами доказів, так і даних Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень.

Таким чином, на думку стягувача, апеляційна скарга ВПВР ДДВС МЮУ не містить достатнього обґрунтування доводів останнього про не вірне встановлення фактичних обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права, з посиланням на належні та допустимі докази, що спростовували б зазначені вище законні та обґрунтовані висновки суду першої інстанції.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.12.2024 справа №910/15252/19 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Коротун О.М., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріалаи справи №910/15252/19.

16.12.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/15252/19.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.11.2024 у справі №910/15252/19 та призначено розгляд справи на 13.01.2025.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2025 оголошено перерву у розгляді справи № №910/15252/19 до 27.01.2025. А також у зв`язку з відсутністю матеріалів виконавчого провадження у матеріалах справи та масштабним збоєм на рівні мережевої інфраструктури, що обслуговує державні реєстри колегією суддів витребувано у Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби належним чином завірену копію виконавчого провадження №74647799.

24.01.2025 до Північного апеляційного господарського суду від Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби надійшла належним чином завірена копія виконавчого провадження №74647799.

Явка представників сторін

Представники третіх осіб у судове засідання, призначене на 27.01.2025, не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, шляхом направлення електронних документів до електроного кабінету сторін, що підтверджується відповідними довідками, наявними у матеріалах справи.

Враховуючи положення частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка учасників судового процесу обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність представників третіх осіб.

Позиції учасників справи

Представник Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у судовому засіданні 27.01.2025 наполягала на задоволенні апеляційної скарги, з підстав викладених у ній, просила скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.11.2024 у справі №910/15252/19 та прийняти нове рішення, яким провадження за скаргою закрити.

Представник боржника у судовому засіданні 27.01.2025 підтримала доводи апеляційної скарги, просила скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.11.2024 у справі №910/15252/19 та прийняти нове рішення, яким провадження за скаргою закрити.

Представник стягувача у судовому засіданні 27.01.2025 заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржувану ухвалу залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Державне підприємство «Енергоринок» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» про стягнення основного боргу в сумі 610 452 780,62 грн за договором № 16168/01/44/3-80 від 27.12.2018, пені в сумі 78 517 218,23 грн., інфляційних втрат в сумі 505 682,64 грн. та 3 % річних в сумі 6 860 524,40 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.04.2021 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 609 977 822,00 грн боргу, 78 441 823,93 грн пені, 6 853 966,06 грн 3% річних, 505 682,64 грн інфляційних втрат та 671 812,27 грн судового збору, в іншій частині позову відмовлено.

29.09.2021 Господарський суд міста Києва видав наказ про стягнення з Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» на користь Державного підприємства «Енергоринок» 609 977 822,00 грн боргу, 78 441 823,93 грн пені, 6 853 966,06 грн 3% річних, 505 682,64 грн інфляційних, 671 812,27 грн судового збору.

09.04.2024 головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борисюк Роман Анатолійович відкрив виконавче провадження ВП №74647799 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 29.09.2021 у справі №910/15252/19.

23.09.2024 головний державний виконавць Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борисюк Роман Анатолійович виніс постанову про виведення виконавчого провадження №74647799 з примусового виконання наказу №910/15252/19, виданого Господарським судом міста Києва 29.09.2021 про стягнення з Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" на користь Державного підприємства "Енергоринок" 609 977 822,00 грн боргу, 78 441 823,93 грн пені, 6 853 966,06 грн 3% річних, 505 682,64 грн інфляційних, 671 812,27 грн судового збору, із зведеного виконавчого провадження № 76079479, яке веде ВПВР ДДВС МЮУ.

23.09.2024 головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борисюк Роман Анатолійович виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення).

Не погодившись з даною постановою Державне підприємство «Енергоринок» звернулося до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борисюка Романа Анатолійовича, у якій просить:

- визнати неправомірними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борисюка Романа Анатолійовича щодо винесення постанови від 23.09.2024 у ВП №74647799 про повернення виконавчого документа (наказу Господарського суду міста Києва від 29.09.2021 №910/15252/19) стягувачу;

- визнати незаконною постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борисюка Романа Анатолійовича від 23.09.2024 ВП №74647799 про повернення виконавчого документа стягувач;

- зобов`язати головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борисюка Романа Анатолійовича усунути порушення (поновити порушене право стягувача) шляхом відновлення виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 29.09.2021 у справі №910/15252/19 у встановленому законом порядку.

Вказана скарга обґрунтована тим, що за змістом оскаржуваної постанови державний виконавець повернув виконавчий документ з двох підстав: у зв`язку з встановленою Законом забороною (мораторієм) щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення; важкого фінансового становища боржника.

За твердженням скаржника, наведені підстави є необґрунтованими та такими, що суперечать законодавству України.

Так, скаржник вважає, що державний виконавець повинен першочергово виявити кошти, на які можна було б звернути стягнення за виконавчим документом та накласти на них арешт. Однак, в матеріалах виконавчого провадження відсутні докази, які б підтверджували вчинення державним виконавцем таких дій. Також відсутні докази, шо виконавцем вжито всіх заходів із розшуку всього майна боржника та відсутності у боржника іншого майна, на яке не розповсюджується дія мораторію. Безпідставним та необґрунтованим є посилання на важкий фінансовий стан боржника, оскільки у законодавстві відсутня така підстава для повернення виконавчого документа.

Отже, скаржник посилається на те, що державний виконавець не вжив усіх можливих (передбачених законом) заходів примусового виконання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2024 скаргу задоволено частково.

Визнано неправомірними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борисюка Романа Анатолійовича щодо винесення постанови від 23.09.2024 у ВП№74647799 про повернення виконавчого документа (наказу Господарського суду міста Києва від 29.09.2021 №910/15252/19) стягувачу. Визнано незаконною постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борисюка Романа Анатолійовича від 23.09.2024 про повернення виконавчого документа стягувачу. В іншій частині скарги відмовлено.

Задовольняючи частково скаргу, суд зазначив, що висновок виконавця про те, що звернення стягнення на нерухоме майно, що належить боржнику, на даний час не виявляється можливим, є не мотивованим, оскільки не підтверджується будь-якими даними про вжиті заходи виявлення такого майна та їх результати. Також дійшов висновку, що виконавцем не надано належні, допустимі та достовірні докази щодо вжиття всіх заходів із розшуку всього майна боржника та відсутності у боржника іншого майна, на яке не розповсюджується дія вищенаведеного мораторію.

Таким чином суд задовольнив скаргу в частині визнання неправомірними дії державного виконавця про повернення виконавчого документа та визнання незаконною відповідної постанови як обґрунтовану.

Водночас суд зазначив, що статтею 41 Закону встановлено, що у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. Тобто, відновлення виконавчого провадження є наслідком скасування постанови виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу, такий обов`язок державним виконавцем наразі не порушений, а тому суд вважає, що вимога скаржника про покладення судового примусу щодо вчинення такої дії є передчасною та такою, що не підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно зі статтею 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (частина 1 статті 18 Господарського процесуального кодексу України).

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Крім того, за приписами ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі "Шмалько проти України" зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду". У рішенні по справі "Чіжов проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до змісту рішення Європейського суду з прав людини "Шмалько проти України" право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Окрім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 12.05.2011 у справі "Ліпісвіцька проти України" однозначно визначено про те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні, у зв`язку з чим виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом, а його тривалість має досягати цілей, зазначених в п. 1 ст. 6 Конвенції щодо права кожної особи на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Існування заборгованості, підтверджене обов`язковим та таким, що підлягає виконанню, судовим рішенням, надає особі, на чию користь воно було винесене, "законне сподівання" на те, що заборгованість буде їй сплачено, та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України").

Системний аналіз рішень Європейського суду з прав людини у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України" достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Частиною 1 статті 327 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

За приписами статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України, цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження").

Статтею 3 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" передбачено, що завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Згідно із статтею 2 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Статтею ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" покладено на виконавця обов`язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії; здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Здійснення заходів примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і Законом, є одним із основних обов`язків виконавця, покладених на нього (п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону).

З метою здійснення таких примусових заходів Закон наділяє виконавця широким комплексом інструментів, які є правими виконавця, серед яких:

- одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну;

- накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку;

- накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;

- здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням;

-викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні;

- залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання;

- накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом;

- вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження;

- у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів;

- залучати в разі потреби до проведення чи організації виконавчих дій суб`єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача;

- отримувати від банків та інших фінансових установ, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей інформацію про наявність рахунків/електронних гаманців та/або стан рахунків/електронних гаманців боржника, рух коштів та операції за рахунками/електронними гаманцями боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком;

- здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 1 статті 13 Закону України "Про виконавче провадження").

Судом першої інстанції встановлено, що у своїй постанові від 23.09.2024 про повернення виконавчого документа стягувачу головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борисюк Роман Анатолійович послався на таке.

Згідно з даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за боржником зареєстроване нерухоме майно, однак, відповідно до статті 1 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29.11.2001 № 2864-ІІІ встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, господарських товариств в оборонно-промисловому комплексі, визначених частиною першою статті і Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно- промислового комплексу державної форми власності», до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

Відповідно до вимог Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», зокрема статтею 1 Закону, встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, господарських товариств в оборонно-промисловому комплексі, визначених частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності» (1630-20) (далі - підприємства), до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

Згідно зі статтею 2 зазначеного Закону, для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних капіталів, акцій (часток) господарських товариств в оборонно-промисловому комплексі, визначених частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності» цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв`язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов`язань боржника з перерахування фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

З огляду на викладене, звернення стягнення на нерухоме майно, що належить боржнику на даний час не виявляється можливим.

Крім того, відповідно до пояснення ДПЗД «Укрінтеренерго» до декларації про доходи і майно боржника від 07.08.2023 встановлено, що за результатами діяльності 9-ти місяців 2022 року підприємством отримано чистий збиток в розмірі 5270 тис. гри. також повідомлено, що через систематичне порушення платіжної дисципліни споживачами постачальника «останньої надії» ДПЗД «Укрінтеренерго» втратило платоспроможність та знаходиться на межі банкрутства.

У зв`язку із заборгованістю з оплати вартості небалансів електричної енергії, відповідно до положень частини 5 статті 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» та постанови НКРЕКП від 27.06.2019 № 1246 «Про алгоритм розподілу коштів», враховуючи одержання підприємством статусу «дефолтний», з 05.08.2019 всі кошти, які надходять від споживачів постачальника «останньої надії», спрямовуються оператору системи передачі в погашення заборгованості за куплений електропостачальником небаланс електричної енергії.

Так, статус «дефолтний» підтверджується списком учасників ринку, що набули статусу «дефолтний», який розміщений на вебсайті ПрАТ «ПЕК Укренерго».

Таким чином, оператор системи передачі з 05.08.2019 фактично «розпоряджається» банківським рахунком із спеціальним режимом використання та отримує всі кошти, що надходять від споживачів постачальника «останньої надії».

Порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника є предметом регулювання ст. 48 Закону « «Про виконавче провадження», за якою звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця). Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову (ч. 1). Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах (ч. 2). На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, або на електронні гроші, що зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках та електронні гроші, що зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, відкритих після винесення постанови про накладення арешту (ч. 4). У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника (ч. 5). Виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не менше одного разу на два тижні - щодо виявлення рахунків, електронних гаманців боржника, не менше одного разу на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника (ч. 8).

Стаття 52 Закону встановлює особливості звернення стягнення на кошти та майно боржника - юридичної особи, за якою виконавець звертає стягнення на кошти/електронні гроші боржника - юридичної особи, що знаходяться у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки/електронні гаманці виконавець отримує в податкових органах, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов`язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача (ч. 1). Не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом (ч. 3). У разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернено стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно (ч. 5).

За приписами ст. 8 Закону реєстрація виконавчих документів, документів виконавчого провадження, фіксування виконавчих дій здійснюється в автоматизованій системі виконавчого провадження, порядок функціонування якої визначається Міністерством юстиції України. Автоматизованою системою виконавчого провадження забезпечується, у тому числі, надання сторонам виконавчого провадження інформації про виконавче провадження.

Виконавцем до автоматизованої системи виконавчого провадження обов`язково вносяться відомості про проведення всіх виконавчих дій та прийняття процесуальних рішень. До системи в обов`язковому порядку вносяться також відомості про всі документи, отримані на запит виконавця, заяви сторін виконавчого провадження, відповіді на них та їх скановані копії (п. 2 розділу ІV Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2016 № 2432/5).

Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень - це окремий спецрозділ, який є архівною складовою частиною системи та містить відомості про виконавчі провадження, зареєстровані до запровадження системи, відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 20 травня 2003 року № 43/5 «Про затвердження Положення про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 травня 2003 року за № 388/7709, наказу Міністерства юстиції України від 28 квітня 2015 року № 614/5«Про затвердження Тимчасового порядку автоматичного розподілу виконавчих документів між державними виконавцями і контролю строків виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2015 року за № 478/26923.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень та досліджених судом апеляційної інстанції матеріалів виконавчого провадження, виконавче провадження за наказом Господарського суду міста Києва від 29.09.2021 № 910/15252/19 відкрито 09.04.2024, також 09.04.2024 виконавець виніс постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження та постанову про стягнення виконавчого збору, 23.09.2024 - постанову про виведення виконавчого провадження із зведеного, та цього ж дня - 23.09.2024, ухвалено оскаржувану постанову - про повернення виконавчого документу стягувачу, підстава - п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону. За цією нормою виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Водночас, Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень та матеріали виконавчого провадження не містять відомостей про будь-які виконавчі дії та інші прийняті рішення, якими Закон наділяє виконавця та вчинення яких є необхідним для виконання рішення про звернення стягнення на кошти. Висновок виконавця про те, що звернення стягнення на нерухоме майно, що належить боржнику, на даний час не виявляється можливим, є не мотивованим, оскільки не підтверджується будь-якими даними про вжиті заходи виявлення такого майна та їх результати.

З огляду на це, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що виконавцем не надано належні, допустимі та достовірні докази щодо вжиття всіх заходів із розшуку всього майна боржника та відсутності у боржника іншого майна, на яке не розповсюджується дія вищенаведеного мораторію.

У постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №619/562/18 викладено правовий висновок про те, що належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дії, є повне виконання рішення суду. Невиконання рішення суду, що набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дії, що є недопустимим з огляду на положення ст. 129-1 Конституції України.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта, що згідно з вимогами статті 48, 56 Закону №1414-VIII, постановою державного виконавця від 21.02.2024 у зведеному виконавчому провадженні №76079479 накладено арешт на кошти, що містяться на рахунках боржника у банківських установах, крім коштів, що містяться на рахунках на які заборонено накладення арешту, оскільки ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано постанови державного виконавця від 21.02.2024 про накладення арешту у зведеному виконавчому провадженні №76079479.

Водночас, постанова державного виконавця від 21.02.2024 про арешт коштів боржника не може мати відношення до спірного виконавчого провадження ВП №74647799, яке було відкрито лише 09.04.2024, тобто ще не існувало станом на 21.02.2024.

Згідно з вимогами ч.3 ст.56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця, а тому постанова державного виконавця про арешт коштів боржника від 21.02.2024, очевидно винесена у іншому виконавчому провадженні, не могла охоплювати суму стягнення за спірним виконавчим провадженням ВП №74647799 (відкрите 09.04.2024).

Крім того, відповідно до ч.2 ст.56 Закону України «Про виконавче провадження», постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна, тобто арешт коштів боржника на виконання наказу Господарського суду м. Києва у справі №910/15252/19 (ВП №74647799) міг бути накладений не раніше дати відкриття виконавчого провадження - 09.04.2024, а не 21.02.2024, як помилково зазначає апелянт.

Також, апелянт зазначає, що 18.09.2024 державним виконавцем в межах даних проваджень винесено постанову про арешт коштів боржника в межах суми 109 949 818,54 грн, оскільки боржником в банківських установах відкрито нові фінансові рахунки. Проте, як вбачається зі змісту постанови державного виконавця від 18.09.2024 про арешт коштів боржника, вона прийнята зовсім в іншому виконавчому провадженні - ВП №74223814 (стягувач: ДП «Регіональні електричні мережі», наказ Господарського суду Київської області від 20.10.2023 №911/4610/15(911/2374/22), а не у спірному ВП №74647799.

Враховуючи, що постанова державного виконавця від 18.09.2024 про арешт коштів боржника стосувалася зовсім іншого виконавчого провадження (ВП №74223814), відповідно вона і була направлена на адреси ДПЗД «Укрінтеренерго», як боржника та ДП «Регіональні електричні мережі» як стягувача, а не на адресу ДП «Енергоринок», що підтверджується супровідним листом ВПВР ДДВС МЮУ від 18.09.2024 (наявний в матеріалах справи).

Накладення арешту в межах суми 109 949 818,54 грн також свідчить про те, що вона не співпадає з сумою заборгованості боржника (173 405 437,37 грн.) перед ДП «Енергоринок» у ВП №74647799, а відноситься до зовсім іншого виконавчого провадження ВП №74223814, стягувачем за яким є ДП «Регіональні електричні мережі» та сума заборгованості у вказаному виконавчому провадженні з урахуванням виконавчого збору та витрат складає 109 949 818,54 грн. Тому постанова державного виконавця від 18.09.2024 про арешт коштів боржника в сумі 109 949 818,54 грн. не стосується спірного виконавчого провадження.

Крім того, колегія суддів відхиляє доводи апелянта, що суд першої інстанції не врахував положення п.9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки сама суть поданої ДП «Енергоринок» до суду першої інстанції скарги на дії державного виконавця полягала у незаконності та необґрунтованості застосування ним вказаної норми законодавства, оскільки для можливості повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 9 ч. 1 ст. 37 Закону, де Законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. Державний виконавець мав належними і допустимими доказами підтвердити відсутність у боржника іншого майна чи коштів, на які можливо звернути стягнення, що ним зроблено не було.

Вищезазначене спростовує необґрунтовані доводи апелянта про не взяття судом до уваги та нібито не врахування норм п.9 ч.1 ст.37 Закону №1404-VIII.

Також, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта з посиланням на важке фінансове становища боржника, як підставу повернення виконавчого документа стягувачу.

Так, ще однією підставою повернення виконавчого документа стягувачу, як слідує зі змісту постанови про повернення виконавчого документу стягувачу є посилання державного виконавця на подані боржником пояснення до його декларації про доходи і майно від 07.08.2023, за результатами дослідження яких, державний виконавець дійшов висновку (встановив) збитковість діяльності боржника за 9 місяців 2022 року, втрату ним платоспроможності та знаходження його на межі банкрутства.

Крім того, ВПВР ДДВС МЮУ повторно наводить в апеляційній скарзі епізоди діяльності боржника на ринку електричної енергії та його фінансові зобов`язання з 05.08.2019 з ПрАТ «НЕК Укренерго». Фактично, надаючи необґрунтовані привілеї боржнику, та визначаючи його заборгованість перед іншими кредиторами більш пріоритетною по відношенню до заборгованості перед стягувачем, що є порушенням Закону України «Про виконавче провадження».

Колегія суддів вважає такі доводи безпідставними, оскільки вони не передбачені нормами чинного законодавства України та не є підставами для

повернення виконавчого документа без виконання.

Крім того, виконавче провадження №74647799 відкрито 09.04.2024, сторонами якого є стягувач - ДП «Енергоринок» та боржник - ДПЗД «Укрінтеренерго», а тому аналіз державним виконавцем, при винесенні постанови про повернення виконавчого документу стягувачу, декларації боржника про доходи і майно за 2022 рік (відсутня у матеріалах справи) не мають жодного значення для даного виконавчого провадження.

Також не мають значення для даної справи і правовідносини боржника з ПрАТ «НЕК Укренерго», з огляду на те, що рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2021 у справі №910/15252/19 та виданий на його примусове виконання наказ Господарського суду міста Києва від 29.09.2021 є чинними та обов`язковими до виконання, зокрема, в силу вимог ст.129-1 Конституції України, ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст.18 ГПК України.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст.343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Таким чином, з огляду на вказане вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення скарги в частині визнання неправомірними дій державного виконавця про повернення виконавчого документа та визнання незаконною відповідної постанови.

Щодо вимоги про зобов`язання головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борисюка Романа Анатолійовича усунути порушення (поновити порушене право стягувача) шляхом відновлення виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 29.09.2021 у справі №910/15252/19 у встановленому законом порядку, суд першої інстанції правильно зазначив, що дана вимога заявлена передчасно в силу наступного.

У разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд зобов`язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника. При цьому суд не вправі зобов`язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом України "Про виконавче провадження" можуть здійснюватися тільки державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби .

Підстави та порядок відновлення виконавчого провадження, зокрема, у разі скасування постанови державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу, передбачені статтею 41 Закону України "Про виконавче провадження".

Таким чином, суд не вправі зобов`язувати державного виконавця вчинити дії, вчинення яких передбачено на законодавчому рівні, що в свою чергу може призвести до порушення ст. 19 Конституції України.

Стосовно доводів боржника у справі щодо того, що справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, колегія суддів зазначає, що правова оцінка таким доводам вже надана Великою Палатою Верховного Суду у прийнятій ним постанові від 10.04.2019 у справі №908/2520/16.

Відповідно до статті 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Частиною першою статті 340 Господарського процесуального кодексу України визначено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Натомість згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Крім того, порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби встановлено Законом України «Про виконавче провадження», згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

З наведених правових норм, передбачених частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», з урахуванням вимог статей 339, 340 Господарського процесуального кодексу України, вбачається, що в разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення при виконанні рішення, ухваленого за правилами господарського судочинства, таку скаргу розглядає відповідний господарський суд, який ухвалив таке рішення за правилами господарського судочинства відповідно.

Разом з тим, оскільки чинним законодавством не врегульовано порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, то відповідно до частини першої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України такі спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Подібний правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 906/530/17, від 17 жовтня 2018 року у справах № 927/395/13, № 5028/16/2/2012, від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 808/2265/16.

Водночас Велика Палата Верховного Суду наголосила, що для визначення предметної юрисдикції, зокрема й стосовно судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця, вирішальне значення має суть оспорюваних дій.

Так, предмет скарги ДП «Енергоринок» на дії державного виконавця (тобто суть оскаржуваних дій) стосується правомірності повернення виконавчого документа стягувачу в межах виконавчого провадження ВП № 74647799 (з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 29.09.2021 у цій справі), яке станом на момент вчинення оскаржуваних дій вже було виведено зі зведеного виконавчого провадження ВП № 76079479. Тобто скарга ДП «Енергоринок» не стосується судового оскарження дій зазначеного державного виконавця під час виконання ним зведеного виконавчого провадження ВП № 76079479.

Отже, скарга ДП ДП «Енергоринок» щодо винесення державним виконавцем постанови від 23.09.2024 про повернення йому (стягувачу) виконавчого документа у виконавчому провадженні ВП № 74647799 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 29.09.2021 у цій справі повинна розглядатися судом, який видав виконавчий документ, у передбаченому Господарським процесуальним кодексом України порядку, тобто в межах цієї справи за правилами господарського судочинства.

Таким чином, оскаржувана постанова державного виконавця прийнята ним не у зведеному виконавчому провадженні, а виключно у виконавчому провадженні ВП №74647799 (з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 29.09.2021 №910/15252/19), а тому доводи апеляційної скарги про підвідомчість цього спору судам адміністративної юрисдикції - є безпідставними та необґрунтованими, а посилання на судову практику Великої Палати Верховного Суду від 13.12.2019 №808/2265/16 та від 05.06.2019 №911/100/18, в даному випадку не є релевантною, оскільки фактичні обставини справ є відмінними.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, апеляційна скарга Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.11.2024 у справі №910/15252/19 задоволенню не підлягає. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.11.2024 у справі №910/15252/19 слід залишити без змін.

Керуючись статтями 240, 255, 269, 270, 271, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.11.2024 у справі №910/15252/19 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.11.2024 у справі №910/15252/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/15252/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 05.02.2025.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Коротун

В.В. Сулім