Постанова

від 28.01.2025 по справі 908/1314/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року Справа №908/1314/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Василишин А.Р.

суддя Петухов М.Г.

секретар судового засідання Переходько К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Рівненської області від 29.10.2024 та додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 12.11.2024 (суддя Качур А.М., повний текст рішення складено 04.11.2024, додаткового рішення - 13.11.2024)

за позовом ОСОБА_1

до Орендного підприємства санаторій "Червона калина" імені Миколи Сивого

про визнання недійсним рішення, скасування реєстраційних записів, скасування наказу та поновлення на роботі

за участю представників:

позивача - ОСОБА_2 ,

відповідача - Мосійчук А.П.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 29.10.2024 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Суд першої інстанції, враховуючи, що Орендне підприємство Санаторій "Червона калина" ім. М.Сивого має статутний капітал, поділений на частки, а також те, що учасники (засновники) не несуть відповідальності за зобов`язаннями приватного підприємства, дійшов висновку, що вказане підприємство є товариством з обмеженою відповідальністю, а тому на його діяльність поширюються норми Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Водночас, суд вказав, що оскільки статут Орендного підприємства Санаторій "Червона калина" імені Миколи Сивого, затв. загальними зборами (протокол №1/2023 від 07.02.2023 року) не приведено у відповідність до Закону, то при вирішенні спірних правовідносин необхідно керуватися положеннями статуту, що не суперечать положенням чинного законодавства, а в частині, що суперечать або не врегульовують - положеннями чинного законодавства в т.ч. Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", ЦК України та ГК України.

Господарський суд, із врахуванням п.10.1.-10.3. статуту, встановив, що матеріали справи не містять доказів виконання виконавчим органом підприємства вимог учасника товариства про скликання загальних зборів. Позивач не надав доказів, що отримавши вимогу про скликання зборів виконавчий орган приступив до виконання своїх обов`язків з організації та проведення таких зборів, зокрема, щодо призначення зборів та повідомлення учасників про час і місце їх проведення.

Крім того, суд констатував, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач станом на час проведення зборів була учасником Орендного підприємства санаторій "Червона калина" імені Миколи Сивого, а тому недотримання вимог закону та установчих документів юридичної особи під час скликання і проведення загальних зборів підприємства не може визнаватися порушенням прав позивачки, що є підставою для відмови у задоволенні вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів, які оформлені протоколом № 4/24 від 04.04.2024 року.

Також судом не встановлено невизнаних або оспорюваних корпоративних прав чи інтересів, за захистом яких могло бути подано позов про визнання недійсними відповідних рішень загальних зборів.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що у даній справі позивачем не доведено ані відсутності у вищого органу управління права звільнити позивача з займаної посади, ані порушення такої процедури, оскільки судом встановлено, що рішення було прийняте за наявності необхідної кількості голосів учасників. Відтак, звільнення особи з посади директора повинно відбуватися не відповідно до положень законодавства про працю, а згідно з положеннями статуту щодо порядку скликання загальних зборів учасників та голосування на них.

Враховуючи, що суд не встановив невідповідності рішення загальних зборів Орендного підприємства санаторій "Червона калина" імені Миколи Сивого, яке оформлено протоколом №4/24 від 04.04.2024 року в частині звільнення керівника вимогам статуту та закону, оскільки рішення прийнято компетентними зборами простою більшістю голосів, а також не встановив порушення корпоративних прав позивача при скликанні та проведенні загальних зборів, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Додатковим рішенням Господарського суду Рівненської області від 12.11.2024 заяву Орендного підприємства санаторій "Червона калина" імені Миколи Сивого про ухвалення додаткового рішення та відшкодування витрат, понесених на правову допомогу задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Орендного підприємства санаторій "Червона калина" імені Миколи Сивого 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Оцінюючи витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат, враховуючи обґрунтованість та пропорційність розміру вказаних витрат до предмета спору та ціни позову, важливість та значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованим, розумним, справедливим та співрозмірним у даному випадку є призначення відповідачу 8000,00 грн компенсації витрат на професійну правничу допомогу, а саме: 1 000,00 грн як плату за участь в одному судовому засіданні (представник відповідача брав участь у трьох засіданнях) та 5 000,00 грн як витрати на підготовку відзиву та захист свого довірителя, які включають в себе послуги, що зазначені у акті від 29.10.2024 року.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, позивач звернулась з апеляційними скаргами, в яких просила оскаржуване рішення від 29.10.2024 скасувати та ухвалите нове, яким задоволити позовні вимоги у повному обсязі. Також просить скасувати оскаржуване додаткове рішення та ухвалити нове, яким відмовити відповідачу у стягненні витрат на правничу допомогу у розмірі 26000,00 грн по необґрунтованості, або якщо суд дійде висновку про обґрунтованість стягнення вартості заявлених витрат, то просить зменшити їх вартість з 8000,00 грн до 4000,00 грн.

Апелянт, зокрема, вказує, що суд першої інстанції, встановивши обставини недотримання відповідачем п.9.6., 9.7. статуту щодо строків скликання загальних зборів власників, безпідставно не визнав це порушенням. Також суд першої інстанції не звернув уваги на той факт, що у позивача, як у діючого генерального директора був строк до 10.04.2024 щонайменше для призначення дати загальних зборів, однак, власниця ОСОБА_3 не дочекавшись відповідного повідомлення від ОСОБА_1 , в порушення вищевказаних положень статуту самостійно підписала протокол зборів передчасно, без фактичного їх проведення у належний строк аби незаконно усунути позивача від керівництва санаторієм в незаконний спосіб.

Крім того, зауважує, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції також посилається на відсутність у ОСОБА_1 статусу учасника Орендного підприємства санаторій "Червона калина" імені Миколи Сивого, однак, відсутність статусу учасника не робить законним вищенаведене порушення статуту санаторію.

Скаржник вважає, що висновок суду першої інстанції про відсутність невизнаних або оспорюваних корпоративних прав чи інтересів, за захистом яким могло бути подано позов про визнання недійсними відповідних рішень загальних зборів, є хибним, оскільки спір у даній справі хоча і випливає із корпоративних відносин, але обґрунтований порушенням трудових та майнових прав ОСОБА_1 , тому слід досліджувати які саме норми законодавства, в тому числі трудового, були порушені при винесені оспорюваних рішень та процедури звільнення.

Відтак, вказує, що на керівника як найманого працівника повною мірою поширюється трудове законодавство, що регулює припинення трудових відносин. Зі специфіки вказаної посади вбачається, що для припинення відносин з керівником потрібна наявність двох умов: наявність ухваленого загальними зборами рішення, яке надає згоду на розірвання трудового договору, та наявність законних підстав для розірвання трудових відносин, перелік яких визначено у ст. 36, 38, 39-41, 45 Кодексу законів про працю України. Для звільнення керівника необхідно дотримуватись обох цих умов, оскільки саме по собі рішення про звільнення керівника не призводить до автоматичного розірвання трудових відносин, адже воно може бути лише передумовою для розірвання трудового договору.

Із посиланням на ст.21, 24 КЗпП України зазначає, що якщо працiвник приймається на роботу за наказом, незалежно вiд наявностi пiдписаного сторонами трудового договору у виглядi окремого документа, трудовий договiр як угода мiж сторонами iснує в будь-якому разi.

Враховуючи, що наказ №61-к від 05.04.2024 про звільнення не містить жодної передбаченої ст.40-41, 45 КЗпП України підстави розірвання трудового договору за ініціативи роботодавця, а також приймаючи до уваги те, що із текстом наказу ОСОБА_1 у відповідності до ст.47 КЗпП України не ознайомлювалася, на ньому її підпис про ознайомлення відсутній, апелянт вважає, що позивача поспішно було звільнено з займаної посади без дотримання процедури, а тому є всі підстави вважати, що проведені загальні збори та сам протокол загальних зборів був прийнятий з порушенням норм чинного законодавства, а сам наказ про звільнення є безпідставним та незаконним, що порушує права ОСОБА_1 на працю, тому для захисту її прав заявлена вимога про поновлення на роботі.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про відсутність порушення прав ОСОБА_1 при її звільненні є хибним, суд не з`ясував в повній мірі обставини такого незаконного звільнення і взагалі не встановив порушення вищевказаних норм трудового законодавства, на які покликається позивач.

Щодо скасування додаткового рішення скаржник вказує, що всі відображені в акті приймання-передачі послуги самим договором не визначені, а окремих доручень чи додаткових угод про доповнення визначеного договором переліку, розрахунку вартості і документів про домовленість сторін щодо вартості таких послуг у цій справі не надано.

Звертає увагу, що перелічені в акті 4 види послуг "попередня консультація щодо спірних відносин із ОСОБА_1 ", "вивчення позовної заяви з додатками ОСОБА_1 ", "вивчення судової практики з подібних правовідносин", "формування правової позиції відповідача" не були необхідною і неминучою правничою допомогою у цій справі, тому не є обов`язковими для суду і для стягнення з іншої сторони.

Апелянт вважає, що у стягненні правничої допомоги в сумі 20000,00 грн суд першої інстанції мав відмовити через штучне збільшення обсягу наданих адвокатом послуг, відсутності узгодженого сторонами договору переліку цих видів послуг, відсутності узгодженого сторонами розрахунку для визначення розміру витрат.

Також, у договорі відсутні умови про чіткі строки оплати правничої допомоги, тобто, неможливо встановити обов`язок позивача їх оплатити, а тому апелянт зазначає, що надані до суду письмові докази не доводять обов`язку і наміру понесення у певний строк відповідачем витрат на правничу допомогу у заявленому розмірі, а тому не підлягають відшкодуванню за рахунок позивача.

У відповідності до ст.263 ГПК України відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому, зокрема, вказує, що загальні збори були проведені з дотриманням органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством й установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення, а саме п.9.6., 9.7. статуту відповідача, оскільки статут відповідача не ставить обов`язковою передумовою проведення зборів отримання виконавчим органом отримав повідомлення про проведення загальних зборів.

Зауважує, що відповідно до статуту відповідача призначення та звільнення генерального директора здійснюється загальними зборами власників, відповідно на підставі наказу №61-К від 05.04.2024 відповідач позивача не звільняв, а тому вказаний наказ є підробленим, з огляду на що позивачем заявлена вимога про скасування неіснуючого документу.

Відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 29.10.2024 року - без змін, як таке, що прийняте з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційні скарги в межах вимог та доводів наведених в них, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 07.02.2023 ОСОБА_1 обрано генеральним директором Орендного підприємства Санаторій "Червона калина" ім. Миколи Сивого, що підтверджується протоколом загальних зборів власників підприємства №1/2023 (а.с.7-8).

Відповідно до наказу №24-к від 07.02.2023 ОСОБА_1 приступила до виконання обов`язків генерального директора Орендного підприємства Санаторій "Червона калина" ім. Миколи Сивого з 08.02.2023 року (а.с.9).

У листопаді 2022 року мати померлого співвласника і попереднього керівника підприємства ОСОБА_4 ОСОБА_3 в порядку спадкування була автоматично включена до складу власників підприємства з відсотком частки 3,28%.

07.02.2023 року ОСОБА_3 звернулась до господарського суду з позовом про визнання недійсними рішень загальних зборів, про визнання недійсним статуту, про припинення за ТОВ "Ареджі Ю" права власності на частки у статутному капіталі у розмірі 2,40% та 87,60%, про переведення на ОСОБА_3 прав і обов`язків покупця ТОВ "Ареджі Ю" за договорами купівлі-продажу частки від 06.12.2022 року та від 13.12.2022 року, визнання ОСОБА_3 власником частки у розмірі 2,40% та 87,60%

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 07.11.2023 року у справі №918/124/23, яке було чинним станом на час виникнення спірних правовідносин, позов ОСОБА_3 задоволено у повному обсязі. Відповідно до вказаного рішення, зокрема, ОСОБА_3 було визнано власником частки у статутному капіталі підприємства у розмірі 91,98%.

У березні 2024 року ОСОБА_3 звернулась до керівника підприємства з вимогою про скликання загальних зборів, згідно зі змісту якої ОСОБА_3 як власник частки більше 10% вимагала проведення загальних зборів Орендного підприємства Санаторій "Червона калина" імені Миколи Сивого з наступним порядком денним: звільнення керівника одноосібного виконавчого органу, обрання одноосібного виконавчого органу (а.с.10).

Однак, ОСОБА_3 , не дочекавшись відповідного повідомлення від генерального директора, провела загальні збори учасників підприємства.

Згідно із рішенням загальних зборів власників (учасників) Орендного підприємства Санаторій "Червона калина" імені Миколи Сивого, оформленого протоколом №4/24 від 04.04.2024 року, припинено повноваження (звільнити з посади) генерального директора Орендного підприємства Санаторій "Червона калина" імені Миколи Сивого ОСОБА_1 з 04.04.2024 року; призначено (обрано) генеральним директором Орендного підприємства Санаторій "Червона калина" імені Миколи Сивого ОСОБА_5 з 05.04.2024 року.

Позивач, вважаючи, що вказані збори проведені з порушенням законодавства та вимог статуту, що стало наслідком порушення прав ОСОБА_1 , звернулась з даним позовом до суду.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 цього Кодексу. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються.

Згідно з ч. 1, 2 ст.2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч.1, 2 ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Позивач, тобто особа, яка подала позов, реалізуючи своє право на судовий захист, визначає зміст свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу та обґрунтовує підстави позову, зважаючи на власне суб`єктивне уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або охоронюваних законом інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права.

У даній справі позивач, звертаючись до суду з позовом, зазначає, що проведення спірних загальних зборів відбулося з порушенням норм чинного законодавства та положень статуту, зокрема, щодо строків їх скликання, а також повідомлення про їх проведення. Також позивач вказує, що прийняття на цих зборах рішення про припинення повноважень (звільнення з посади) ОСОБА_1 як генерального директора порушує її трудові (право на працю) та майнові права.

У відповідності до п.2.1. статуту ОП Санаторій "Червона калина" (далі статут), підприємство створене для ефективного використання орендованого державного та власного (набутого) майна з метою отримання прибутку в процесі господарської діяльності з надання санаторно-курортних послуг, а також при здійсненні іншої, не забороненої чинним законодавством України діяльності, в тому числі, зовнішньоекономічної.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки, штампи та інші реквізити. Підприємство є власником майна, яке йому належить, включаючи майно, передане підприємству власниками (членами), продукції, виготовленої ним в результаті господарської діяльності, отриманих доходів, іншого майна, отриманого ним на законних підставах, а також майна відокремлених підрозділів. Підприємство не несе відповідальності по зобов`язаннях його власників. Статутний капітал формується за рахунок грошових внесків власників підприємства (п.3.1., 3.3., 3.11., 4.4. статуту).

Колегія суддів, проаналізувавши положення статуту ОП "Червона калина" щодо мети та предмету діяльності підприємства, юридичного статусу, майна підприємства, власників підприємства, органів управління і контролю, погоджується з висновком суду першої інстанції, що Орендне підприємство Санаторій "Червона калина" імені М.Сивого є товариством з обмеженою відповідальністю, а тому на його діяльність поширюються норми Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", які підлягають застосуванню при розгляді спірних правовідносин.

Згідно з положеннями п.9.2. статуту відповідача (далі у редакції чинній станом на час прийняття спірного рішення), яка кореспондується із нормами ст.31 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", загальні збори власників скликаються у випадках, передбачених законодавством України або статутом, а також, зокрема, на вимогу власника (власників), які на день подання вимоги в сукупності володіють 10 або більше відсотків статутного капіталу підприємства.

Вимога про скликання загальних зборів власників подається виконавчому органу підприємства у письмовій формі із зазначенням запропонованого переліку порядку денного. У разі скликання загальних зборів з ініціативи власників така вимога повинна містити інформацію про розмір часток у статутному капіталі, що належать таким власникам (п.9.4. статуту).

Відповідно до п.9.6 статуту, виконавчий орган підприємства зобов`язаний вчинити всі необхідні дії для скликання загальних зборів власників у строк не пізніше 20 календарних днів з дня отримання вимоги про проведення таких зборів.

Пунктом 9.7 статуту встановлено, що у разі якщо протягом 10 днів з дня, коли виконавчий орган підприємства отримав чи мав отримати вимогу про скликання загальних зборів, власники не отримали повідомлення про скликання загальних зборів, особи, які ініціювали їх проведення, можуть скликати загальні збори власників самостійно. У такому випадку обов`язки щодо скликання та підготовки проведення загальних зборів власників покладаються на особу (осіб), які ініціювали загальні збори.

Згідно з положеннями пункту 9.8 статуту відповідача, виконавчий орган скликає загальні збори власників шляхом надсилання або вручення повідомлення про це кожному власнику підприємства. Виконавчий орган підприємства зобов`язаний направити або вручити власникам повідомлення про збори, не менше ніж за 10 днів до запланованої дати проведення загальних зборів.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3 звернулась до керівника підприємства з вимогою від 22.03.2022 року про скликання загальних зборів. Однак, не дочекавшись відповідного повідомлення від генерального директора, провела загальні збори учасників підприємства 04.04.2023.

Колегія суддів враховує, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах.

Однак, варто зауважити, що не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень.

Для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлений, господарський суд не має підстав для задоволення позову (постанова Касаційного господарського суду від 21.03.2018 у справі № 927/699/17).

Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що порушення порядку скликання та проведення загальних зборів може бути підставою для визнання рішень загальних зборів недійсними лише за позовами учасників товариства, а не третіх осіб, адже у таких випадках йдеться про порушення права на управління товариством, яким треті особи - не учасники товариства не наділені.

Недотримання вимог закону та установчих документів юридичної особи під час скликання і проведення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю не може визнаватися порушенням прав тих осіб, які не є учасниками (акціонерами, членами) цієї юридичної особи.

Аналогічні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №910/7847/17, від 22.05.2019 у справі №904/7274/17, 09.12.2020 у справі №914/2259/17.

Апеляційним судом встановлено, що на момент проведення зборів ОСОБА_1 не була учасником Орендного підприємства санаторій "Червона калина" імені Миколи Сивого, що також не заперечується останньою.

Таким чином, недотримання вимог закону та установчих документів юридичної особи під час скликання і проведення загальних зборів підприємства не може визнаватися порушенням прав позивача, що є підставою для відмови у задоволенні вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів, які оформлені протоколом №4/24 від 04.04.2024 року, про що суд першої інстанції дійшов вірного висновку .

Щодо доводів апеляційної скарги про порушення прав ОСОБА_1 на працю, колегія суддів враховує наступне.

Частиною 1 ст.92 ЦК України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Відповідно до п.8.2. статуту, органами управління підприємства є загальні збори власників (вищий орган підприємства), генеральний директор (виконавчий орган підприємства), ревізійна комісія чи ревізор (орган, що здійснює перевірку фінансово-господарської діяльності підприємства).

Приписами 10.1., 10.3. статуту, які кореспондуються з нормами ст.39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", передбачено, що генеральний директор є одноособовим виконавчим органом підприємства, який здійснює управління його поточною діяльністю. Генеральний директор у своїй діяльності підзвітний загальним зборам власників та організовує виконання їх рішень.

За умовами п.10.7. статуту, повноваження генерального директора припиняються, зокрема, за рішенням загальних зборів власників.

До виключної компетенції загальних зборів власників, зокрема, належить обрання (переобрання) і відкликання виконавчого органу підприємства, визначення форм контролю за його діяльністю (пп.8 п.9.1. статуту).

Згідно з п.7 ч.2 ст.30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», до компетенції загальних зборів учасників належать, зокрема, обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства.

Відповідно до ч.3 ст. 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" питання, передбачені частиною другою цієї статті, та інші питання, віднесені законом до компетенції вищого органу товариства, не можуть бути віднесені до компетенції інших органів товариства, якщо інше не випливає з цього Закону.

Отже, вирішення питання про припинення повноважень директора товариства відноситься до виключної компетенції загальних зборів товариства.

Згідно зі ст.99 ЦК України, загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб.

Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень (ч.3 ст.99 ЦК України).

За приписом ч.4 ст.13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений ч.3 ст.99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

У рішенні Конституційного Суду України від 12.01.2010 №1-рп/2010 зазначено, що зміст положень ч.3 ст.99 ЦК України треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов`язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав, але за умови, якщо в установчих документах товариства не були зазначені підстави усунення.

Таким чином, аналіз викладеного дає підстави для висновку про наявність виключного права компетентного (уповноваженого) органу товариства припинити на свій розсуд повноваження члена виконавчого органу у будь-який час з будь-яких підстав.

Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, а також предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання із ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоч такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

З огляду на викладене, припинення повноважень генерального директора є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством.

Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Касаційного господарського суду від 04.04.2024 року у справі №757/230/20.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, припинення повноважень та звільнення з посади генерального директора ОП Санаторій "Червона калина" ОСОБА_1 відбулось за ч.3 ст. 99 ЦК України та відповідно є діями уповноваженого органу (загальних зборів) товариства, необхідними для оперативного реагування на певні діяння керівника задля унеможливлення здійснення ним повноважень з управління товариством. Відтак, визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини, а можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження виконавчого органу не є предметом регулювання трудового права, що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги.

Окрім того, при вирішенні питання щодо порушення прав позивача, зокрема, права на зайняття посади генерального директора, має значення не наявність підстав для припинення повноважень посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством та установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення.

Колегія суддів враховує, що у спірних загальних зборах приймав участь учасник ( ОСОБА_3 ), який володіє часткою, що у сукупності становить 95,08 % статутного капіталу товариства, що свідчить про прийняття відповідного рішення за наявності необхідної кількості голосів учасників уповноваженого органу підприємства.

Також апеляційний суд враховує, що згідно із ч.13 ст.39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов`язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов`язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.

Тобто за змістом наведеної норми, повноваження директора товариства можуть бути припинені лише шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов`язків.

Як вбачається з протоколу №4/24 від 04.04.2024, загальними зборами власників було прийнято рішення про призначення (обрання) генеральним директором Орендного підприємства Санаторій "Червона калина" імені Миколи Сивого ОСОБА_5 з 05.04.2024 року, чим дотримано вимоги ч.13 ст.39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги виключну компетенцію загальних зборів власників щодо припинення повноважень генерального директора, що передбачено пп.8 п.9.1. статуту, а також зважаючи на ст.99 ЦК України, норма якої надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов`язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, колегія суддів дійшла висновку, що рішення загальних зборів Орендного підприємства санаторій "Червона калина" імені Миколи Сивого, яке оформлено протоколом №4/24 від 04.04.2024 року в частині звільнення керівника відповідає вимогам статуту та закону, а тому позовна вимога про визнання недійсним вказаного рішення не підлягає до задоволення.

Зважаючи на встановлені факти, позовні вимоги про скасування реєстраційних записів про зміну керівника, скасування наказу про звільнення та поновлення ОСОБА_1 на посаді генерального директора, які є похідними вимогами від основної (визнання недійсним рішення загальних зборів), також не підлягають до задоволення.

У силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73, 76-79, 86 ГПК України.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення рішення Господарського суду Господарського суду Рівненської області від 29.10.2024 без змін, з огляду на що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Щодо доводів та вимог апеляційної скарги позивача на додаткове рішення у даній справі, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Відповідно до ст.59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.

Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.

Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати, тоді як конституційне право на професійну правничу допомогу не може бути обмежено.

Згідно з ч.1, 2 ст.16 ГПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами ч.1, 2 ст.126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 ГПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16, та у постанові Верховного Суду від 20.07.2021 у справі №922/2604/20 вказано, що "склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат" (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у справі №910/1929/19 від 01.06.2022).

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Крім того, ч.4 ст.126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5, 6 ст.126 ГПК України).

Колегія суддів зауважує, що принцип пропорційності - загальноправовий принцип, спрямований на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються; дозволяє досягти розумного співвідношення між цілями державного впливу та засобами їх досягнення. Принцип пропорційності являє собою загальний, універсальний принцип права, який вимагає співрозмірного обмеження прав та свобод людини для досягнення публічних цілей.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити також з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, останнім було подано до суду копії: договору про надання правової допомоги №22/07-24 від 22.07.2024 року, акта виконаних робіт від 29.10.2024 року, рахунку №1 від 29.10.2024 року, ордеру від 22.07.2024 року.

22.07.2024 року між ОП Санаторій "Червона калина" імені Миколи Сивого (замовник) та Адвокатським бюро "Валерія Шаблія" (виконавець) укладено договір про надання правової допомоги, предметом якого є надання виконавцем замовнику всіх видів адвокатських послуг (правової допомоги) за його дорученням, з правами та повноваженнями, визначеними Законом України "Про Адвокатуру та адвокатську діяльність", чинним законодавством України, міжнародними угодами та іншими законодавчими актами України.

Замовник зобов`язаний сплатити виконавцю винагороду у розмірі, узгодженому за домовленістю сторін та визначеному у виставленому виконавцем рахунку у спосіб визначений законодавством України (п.2.2.1. договору).

Згідно з п.3.1. статуту, за надання адвокатських послуг (правової допомоги), замовник сплачує виконавцю винагороду в розмірі, який узгоджується за домовленістю сторін. Сторони погодили, що додатково винагорода виконавця за участь у судових засіданнях складає 2000,00 грн за кожне судове засідання.

Винагорода виконавця сплачується замовником на підставі виставленого рахунку у безготівковій формі або у інший спосіб визначений чинним законодавством України. Сторони можуть дійти згоди, щодо оплати послуг виконавця частинами згідно виставлених рахунків (п.3.2. договору).

За результатами надання замовнику послуг виконавцем складається акт приймання-передачі наданих послуг (надалі "акт"), що підписується представниками кожної із сторін. В акті зазначається вид та/або обсяг наданої виконавцем правової допомоги. Акт надсилається виконавцем замовнику засобами факсимільного зв`язку або поштою, чи іншим зручним для замовника способом (п.3.3. договору).

Із акта прийому-передачі наданих послуг №1 від 29.10.2024 вбачається, що Адвокатське бюро "Валерія Шаблія" надало, а ОП санаторій "Червона калина" імені Миколи Сивого отримало наступні послуги: попередня консультація щодо спірних відносин із ОСОБА_1 ; вивчення позовної заяви з додатками ОСОБА_1 ; вивчення судової практики з подібних правовідносин; формування правової позиції відповідача; підготовка проекту відзиву та подача до суду; участь у судових засіданнях які відбулися 23.07.2024; 27.08.2024; 29.10.2024 (2000,00 грн за кожне судове засідання).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відповідач надав належні докази про понесення витрат на професійну правничу допомогу.

При цьому, апеляційний суд зауважує, що ч.1 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п.19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19; п.127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 ).

Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.

Частинами 1, 2 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Із аналізу зазначеної норми вбачається, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.12.2022 у справі №922/1964/21).

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч.1 ст.30 Закону як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Відтак, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади господарського законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд повинен враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Апеляційний суд також враховує, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених ч.4 ст.126 ГПК України (схожа правова позиція, викладена у додаткові постанові Верховного Суду від 31.08.2023 у справі №824/20/23).

Разом з тим, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги. (аналогічний висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №922/2417/22).

Як вбачається з акта прийому-передачі наданих послуг, вартість наданої професійної правничої допомоги (гонорар) згідно з п.3.1 договору становить 26 000,00 грн.

Дослідивши наявний в матеріалах справи акт прийому-передачі наданих послуг, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлена сума до стягнення витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 26000,00 грн є завищеною.

Колегія суддів враховує, що визначені в акті приймання-передачі послуги "попередня консультація щодо спірних відносин із ОСОБА_1 ", "вивчення позовної заяви з додатками ОСОБА_1 "; "вивчення судової практики з подібних правовідносин"; "формування правової позиції відповідача" не є самостійними видами адвокатських послуг, і охоплюється діями адвоката з підготовки процесуальних заяв, зокрема, в даному випадку послугою "підготовка проекту відзиву та подача до суду".

Таким чином, господарський суд вірно вказав, що судові витрати для відповідача по суті зводились до підготовки відзиву на позовну заяву та подальшою участю в судових засіданнях стосовно підтримки позиції, яка була викладена у відзиві.

Аналізуючи зміст відзиву на позовну заяву, а також враховуючи його незначний обсяг, апеляційний суд вважає, що обґрунтованим, розумним, справедливим та співрозмірним у даному випадку є стягнення з позивача 5000,00 грн як витрати на послугу підготовки відзиву, яка також включають в себе послуги, що зазначені у акті від 29.10.2024 року, про що вірно дійшов висновку суд першої інстанції.

Крім того, суд першої інстанції, враховуючи обґрунтованість та пропорційність судових витрат до предмету спору та їх завищення щодо іншої сторони спору, а також приймаючи до уваги клопотання позивача про зменшення розміру витрат на правову допомогу, обґрунтовано зменшив плату за участь в одному судовому засіданні до 1000,00 грн замість заявлених 2000,00 грн за кожне судове засідання, як це передбачено п.3.1. договору та в акті приймання-передачі.

Керуючись принципами верховенства права, справедливості та пропорційності, критеріїв реальності адвокатських витрат, співмірності та розумності їхнього розміру, приймаючи до уваги складність справи, обставини справи та характер спірних правовідносин, з урахуванням вчинених процесуальних дій адвоката у даній справі, апеляційний суд вважає вірним висновок господарського суду про стягнення з позивача на користь відповідача 8000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Щодо доводів апелянта про те, що договір про надання послуг і акт приймання-передачі наданих послуг не містять дати і кількості витраченого часу на надання кожного виду правничої допомоги, колегія суддів враховує, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат

Саме лише не зазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Аналогічна правова позиція, викладена в постанові ВП ВС від 16.11.2022 року у справі №922/1964/21.

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

З огляду на викладене, доводи апелянта про відсутність у договорі та акті приймання-передачі умов про строки оплати правничої допомоги, що унеможливлює їх стягнення за рахунок іншої сторони, не заслуговують на увагу та не приймаються судом.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги позивача на додаткове рішення, а відтак додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 12.11.2024 підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Рівненської області від 29.10.2024 та додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 12.11.2024 у справі №908/1314/24 залишити без змін, апеляційні скарги ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "06" лютого 2025 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Петухов М.Г.