Рішення від 03.02.2025 по справі 202/3125/24

Справа № 202/3125/24

Провадження № 2/202/495/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2025 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська у складі судді Михальченко А.О.,

секретар судового засідання Пономаренко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі

цивільну справу №202/3125/24

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг»

до

ОСОБА_1

про стягнення заборгованості,

за участю:

представника позивача адвоката Калачика В.В. (в режимі ВКЗ)

представника відповідача адвоката Циба С.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

04.03.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» звернулося до суду з вказаним позовом, який мотивувало тим, що 03.03.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 (відповідач) в електронному форматі було укладено договір споживчого кредиту №3505377 та ОСОБА_1 отримав позику у розмірі 20000,00 грн строком на 360 днів, які були переказані на його картку у АТ КБ «Приватбанк» з призначенням платежу поповнення карти та зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,9% від суми кредиту за кожен день користування знижена процентна ставка та 2% від залишку суми кредиту за кожен день стандартна процентна ставка.

Однак, ОСОБА_1 , у порушення ст.509, 526, 1054 ЦК України, а також договірних умов, не виконує свої зобов`язання за кредитним договором, а отже у нього виникла заборгованість, яка станом на 01.12.2023 становить 164000,00 грн, з яких 20000,00 грн тіло кредиту, 144000,00 грн заборгованість за відсотками.

10.11.2023 ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», на підставі договору факторингу №10112023, передало ТОВ «УМ Факторинг» вимоги за кредитним договором №3505377 укладеним з ОСОБА_1 .

Враховуючи викладене, просили суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «УМ Факторинг» заборгованість у сумі, що станом на 01.12.2023 становить 164 000 грн., яка складається з наступного: 20000,00 грн тіло кредиту, 144000,00 грн заборгованість за відсотками.

03.04.2024 по справі відкрите спрощене позовне провадження та відповідачу встановлений строк для подання відзиву на позов, а саме

11.04.2024, за клопотанням позивача, судом витребувані докази, які надійшли до суду 16.07.2024.

18.10.2024 через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача адвоката Циба С.В. надійшов відзив на позов, але він поданий з порушенням строків для подання відзиву, оскільки ОСОБА_1 отримав ухвалу про відкриття провадження та позов з додатками особисто у приміщенні суду 07.08.2024, а відтак останнім днем подання відзиву для нього був 22.08.2024. Клопотання про поновлення строку на подання відзиву від відповідача не надходило. Враховуючи викладене суд вирішує справу у відповідності до ч.8 ст.178 ЦПК України за наявними матеріалами справи.

21.10.2024 представником позивача, через підсистему «Електронний суд», подана відповідь на відзив, але оскільки суд вирішує справу за наявними матеріалами через пропуск позивачем строку для подання відзиву, то доводи викладені у відповіді на відзив також до уваги не приймає.

22.11.2024, за клопотанням представника відповідача, судом витребувані докази від позивача, які надійшли до суду 25.01.2025.

У судовому засіданні представник позивача доводи позову підтримав, надав додаткові письмові пояснення.

Так, сторона позивача вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки в матеріалах справи є банківська виписка по банківській картці Відповідача, а саме - лист №20.10.0.0/7-240702/47858 від 15.07.2024 р. від АТ «ПриватБанк», яка містить виписку з банківського рахунку Відповідача за період з 03.03.2023 по 06.03.2023 р. включно. Відповідно до виписки, вбачається, що на банківську картку Відповідача 03.03.2023 р. дійсно зарахована сума 20000,00 грн.

Відповідно до п. 2.1. кредитного договору, Кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані Споживачем Товариству з метою отримання кредиту.

Зарахування кредиту на власну карту Відповідача, підтверджує той факт, що Відповідач знав про кредит та витратив кошти на власні цілі.

Для того щоб отримати кредит, Відповідачу потрібно зробити наступні кроки: Зареєструватись на Веб-сайті інтернет-сторінка Товариства з доменним ім`ям ІНФОРМАЦІЯ_1 яка є частиною Інформаційно-телекомунікаційної системи Товариства (преамбула договору); Внести номер власного телефону; Після чого на вказаний номер телефону приходить смс повідомлення (одноразовий ідентифікатор), яке потрібно ввести щоб підтвердити отримання кредиту (п.1.1 договору); Після чого система просить внести персональні дані; паспортні дані потім потрібно вносити ПІБ Потім потрібно внести дані кредитної карти які відомі тільки Відповідачу.

Ніхто крім Відповідача не міг надати персональні дані картки, ніхто крім Відповідача, не міг використовувати кредитні кошти з кредитної картки так як для цього потрібно знати PIN код.

Також пояснив, що відповідно до ст. 1078 ЦК України Позивачу були передані права вимоги не лише по стягненню тіла кредиту, а й відсотків за користування кредитними коштами. Зокрема п.1.3. Договору факторингу зазначає: БОРГ- означає суми грошових коштів, належних до сплати Клієнту Боржниками за кредитним договорами, включаючи суми кредиту, процентів за користування кредитом, та будь-які інші суми, що належать до сплати Клієнту за Кредитними договорами, які нараховані або можуть бути нараховані Клієнтом на день набуття цим Договором зобов`язальної сили.

Враховуючи викладене, на задоволенні позову наполягав.

Представник відповідача адвокат Циба С.В. у судовому засіданні просив у задоволенні позову відмовити і свою позицію мотивував тим, що за кредитним договором №3505377 ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» мало надати Відповідачу 20 000 грн. Однак, належних та допустимих доказів, щодо надання ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» відповідачу 20 00 грн. не надано. Зокрема, не надано виписки з особового рахунку, копії квитанції, меморіального ордеру тощо, в яких би зазначалося про перерахування саме ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» на картковий рахунок Відповідача, який визначений у договорі. У довідці ТОВ «ПЕЙТЕК Україна» від 23.11.2023 зазначено про переказ коштів на картковий рахунок на підставі договору на переказ коштів №210222-1 від 21.02.2022. Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б уповноважували права ТОВ «ПЕЙТЕК Україна» на здійснення переказу коштів в межах кредитного договору №3505377.

З витребуваної судом виписки за договором б/н за період з 03.03.2024 по 04.03.2024 в АТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що 03.03.2023 на зазначену картку відбулося зарахування переказу у сумі 20 000,00 грн. Однак, у виписці не зазначено надавача коштів, який здійснив переказ на картку у розмірі 20 000,00 грн та призначення цього переказу.

Крім того, до позовної заяви було додано Витяг із реєстру прав вимог № 1 від 10.11.2023, в якому зазначено що Клієнт відступає фактору наступні права вимоги до наступних договорів: №45; ПІБ Боржника ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , номер кредитного договору 3505377; дата кредитного договору 03.03.2023.

Таким чином, у витязі із реєстру прав вимог № 1 від 10.11.2023 не зазначено самого предмету, а саме які саме права грошової вимоги передаються (тіло боргу, відсотки), та чи передається право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), чи право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, але про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином - судовими повістками, які повернулися до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Крім того, відповідно до ч.5 ст.130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі. Представник відповідача адвокат Циба С.В. судові повістки по справі отримав у своєму електронному кабінеті у підсистемі «Електронний суд», що підтверджується відповідними довідками.

Заслухавши учасників судового розгляду, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

03.03.2023 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено договір №3505377 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, а саме у розмірі 20 000 грн строком на 360 днів шляхом переказу на банківську картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,90 % від суми кредиту за кожен день користування - знижена процентна ставка та 2,00 % від залишку суми кредиту за кожен день стандартна процентна ставка. Договір укладено в електронному форматі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

10.11.2023 ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» передало право вимоги за договором №3505377 від 03.03.2023 року Товариству з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» у порядку передачі прав вимоги за Договором факторингу № 10112023.

Відповідно до Реєстру прав вимоги № 1 від 25.01.2025 до ТОВ «УМ «Факторинг» від ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» відповідно до умов договору факторингу від 10.11.2023 №10112023 перейшло право грошової вимоги, за кредитним договором № 3505377 від 03.03.2023 про отримання споживчого кредиту у розмірі 20000 грн, боржником за яким є ОСОБА_1 .

У тексті позові ТОВ «УМ Факторинг» надало розрахунок за кредитним договором, з якого випливає, що у ОСОБА_1 виник борг та нараховані відсотки за договором споживчого кредитування №3505377 від 03.03.2023 у розмірі 164 000 грн, що складається: 20 000грн - сума кредиту, 144 000 грн заборгованість за відсотками (360 днів*2,00%*20 000 грн).

За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути змінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії цивільного процесу.

Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Згідно з статтею 1080 ЦК України презюмується дійсність договору факторингу незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

За правилом статті 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Отже, за змістом наведених положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.

Враховуючи те, що за умовами договору відповідач отримав кредитні кошти та користувався ними, що підтверджується випискою по картці ОСОБА_1 № НОМЕР_3 за період з 03.03.2024 по 04.03.2024 в АТ КБ «ПриватБанк», а належних та допустимих доказів на підтвердження повернення отриманих кредитних коштів за кредитним договором №3505377 від 03.03.2023, всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України відповідач не надав, суд погоджується з доводами позивача про те, що ОСОБА_1 має заборгованість на підставі вищезазначеного договору за тілом кредиту в сумі 20000,00 грн, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УМ Факторинг».

У той же час, суд відхиляє доводи позивача про те, що до ТОВ «УМ «Факторинг» від ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» перейшло право грошової вимоги за кредитним договором №3505377 від 03.03.2023 року, боржником за яким є ОСОБА_1 , на суму заборгованості у розмірі 164 000 грн, що складається: 20 000грн - сума кредиту, 144 000 грн заборгованість за відсотками (360 днів*2,00%*20 000 грн), оскільки ТОВ "УМ Факторинг" не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що до ТОВ "УМ Факторинг", відповідно до договору факторингу, перейшло право вимоги за вищевказаним кредитним договором саме у розмірі 164000,00 грн.

Крім того, вказані вимоги позивача суперечать вимогам п. 4.1 та 4.2 Договору факторингу від 10.11.2023, відповідно до яких право вимоги переходить від Клієнта до Фактора після підписання ними відповідного Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному Додатку та виконання Фактором умов п.3.1.2, 3.1.3 цього Договору, а всі суми, що наводяться в Реєстрі прав вимоги з зазначенням сум в Національній валюті станом на дату підписання сторонами такого реєстру, що у даному разі складає - 20000 грн.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку, про часткове задоволення позовних вимог та стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УМ Факторинг» заборгованості за тілом кредиту за кредитним договором №3505377 від 03.03.2023 у розмірі 20000,00 (двадцять тисяч грн. 00 коп.).

Щодо судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3 028 грн. 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією від 29.01.2024, а відтак, виходячи з розміру задоволених позовних вимог, з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам підлягає стягненню судовий збір у сумі 369,11 грн.

Приписами ч. 8 ст. 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Представником позивача до закінчення судових дебатів, зроблена заява про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI передбачено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду у від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15 (провадження № 14-382цс19), зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

-розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

-розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20-ц (провадження № 61-11792св21) зазначено, що у разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості, витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку із розглядом конкретної справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Проаналізувавши подані позивачами копії договору про надання правничої допомоги №15/12/2023 від 01.12.2023, акт виконаних робіт з детальним описом, платіжну інструкцію про оплату послуг від 12.12.2023 року на суму 6000,00 грн, заяви по суті справи складені адвокатом, надані як доказ надання послуг у цій справі, загальну тривалість судового розгляду справи, суд вважає, що позивач довів понесеннявитрат на професійну правничу допомогу і належним чином обґрунтував їх розмір.

Витрати на вказану суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру, а тому суд відхиляє заяву відповідача про зменшення суми витрати на професійну правничу допомогу.

Відтак, суд вважає, що понесені позивачемвитрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з ОСОБА_1 у розмірі пропорційному задоволеним позовним вимогам, а саме 731,40 грн.

Керуючись ст.ст.10,12,13, 137, 141, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» (ЄДРПОУ 40274286; місцезнаходження: м. Київ, вул. Ризька, буд.73Г, офіс 7/1) заборгованість за тілом кредиту за кредитним договором №3505377 від 03.03.2023 у розмірі 20000,00 (двадцять тисяч грн. 00 коп.).

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» (ЄДРПОУ 40274286; місцезнаходження: м. Київ, вул. Ризька, буд.73Г, офіс 7/1) судові витрати, а саме:

?судовий збір у сумі 369,11 грн (триста шістдесят дев`ять грн 11 коп.)

?витрати на професійну правничу допомогу у сумі 731,40 грн (сімсот тридцять одна грн 40 коп.)

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суддя склав 06.02.2025

Суддя АНАСТАСІЯ МИХАЛЬЧЕНКО