Постанова від 21.05.2025 по справі 202/3125/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4541/25 Справа № 202/3125/24 Суддя у 1-й інстанції - Михальченко А. О. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 32

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2025 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Петешенкової М.Ю.,

суддів Городничої В.С., Красвітної Т.П.,

при секретарі - Травкіній В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг»

на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 03 лютого 2025 року у складі судді Михальченко А.О.

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2024 року ТОВ «УМ Факторинг» звернулося до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 03 березня 2023 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено договір споживчого кредиту №3505377.

10 листопада 2023 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «УМ Факторинг» укладено договір факторингу №10112023, за умовами якого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» передало ТОВ «УМ Факторинг» право вимоги за кредитним договором №3505377 укладеним з ОСОБА_1 .

Таким чином, ТОВ «УМ Факторинг» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 , який неналежним чином виконував свої зобов`язання за кредитним договором, у останнього станом на 01 грудня 2023 року виникла заборгованість у розмірі 164000,00 грн, з яких: 20000,00 грн - тіло кредиту, 144000,00 грн. - заборгованість за процентами.

Незважаючи на це, відповідач не виконав свого обов`язку та припинив повертати надані кредит в строки, у зв`язку із чим просили стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 164000,00 грн. та судові витрати у справі.

Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 03 лютого 2025 року позов ТОВ «УМ Факторинг» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УМ Факторинг» заборгованість за тілом кредиту за кредитним договором №3505377 від 03 березня 2023 року у розмірі 20000,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УМ Факторинг» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 369,11 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 731,40 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано наявністю підстав для часткового задоволення позову та стягнення в примусовому порядку з боржника суми заборгованості за тілом кредиту по кредитному договору, оскільки на підставі договору факторингу до позивача перейшло право грошової вимоги лише за тілом кредиту й фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Не погодившись з таким рішенням суду, ТОВ «УМ Факторинг» звернулося з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило рішення в частині відмови у стягненні процентів за кредитним договором скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не з`ясував всіх обставин у справі, не дослідив належним чином надані на підтвердження заявленого позову докази та безпідставно відмовив в частині стягнення процентів. Вказує, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що матеріалами справи підтверджено, що позивач є новим кредитором за договором споживчого кредитування від 03 березня 2023 року №3505377, право вимоги до боржника перейшло з 10 листопада 2023 року на підставі договору факторингу від первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, а тому наявні підстави для задоволення позову та стягнення заборгованості в тому числі за процентами.

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині залишеного без задоволення позову про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення лише в частині, яка оскаржується. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом не перевіряється.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 03 березня 2023 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено договір №3505377 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, а саме у розмірі 20000,00 грн. строком на 360 днів шляхом переказу на банківську картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 0,90 % від суми кредиту за кожен день користування - знижена процентна ставка та 2,00 % від залишку суми кредиту за кожен день стандартна процентна ставка, договір укладено в електронному форматі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

10 листопада 2023 року ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» передало право вимоги за договором №3505377 від 03 березня 2023 року ТОВ «УМ Факторинг» у порядку передачі прав вимоги за договором факторингу № 10112023.

Відповідно до Реєстру прав вимоги № 1 від 25 січня 2025 до ТОВ «УМ «Факторинг» від ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» за умовами договору факторингу від 10 листопада 2023 року №10112023 перейшло право грошової вимоги, за кредитним договором № 3505377 від 03 березня 2023 року про отримання споживчого кредиту у розмірі 20000 грн., боржником за яким є ОСОБА_1

ТОВ «УМ Факторинг» надало розрахунок за кредитним договором, з якого вбачається що у ОСОБА_1 виник борг та нараховані проценти за договором споживчого кредитування №3505377 від 03 березня 2023 року у розмірі 164000,00 грн, що складається із: 20000, 00 грн - суми кредиту, 144000,00 грн. заборгованості за процентами (360 днів*2,00%*20 000 грн).

У розумінні положень статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути змінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії цивільного процесу.

Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Згідно з статтею 1080 ЦК України презюмується дійсність договору факторингу незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

За правилом статті 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Отже, за змістом наведених положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.

Враховуючи, що відповідач отримав кредитні кошти та користувався ними, що підтверджується випискою по картці ОСОБА_1 № НОМЕР_1 за період з 03 березня 2023 року по 06 березня 2023 року в АТ КБ «ПриватБанк», та належних та допустимих доказів на підтвердження повернення отриманих кредитних коштів за кредитним договором №3505377 від 03 березня 2023 року, всупереч частини 1 статті 81 ЦПК України відповідач суду не надав, останній має заборгованість на підставі вищезазначеного кредитного договору за тілом кредиту у розмірі 20000,00 грн.

Відповідно до умов договору факторингу №10112023 від 10 листопада 2023 року, зокрема пунктів 4.1 та 4.2 договору, право вимоги переходить від Клієнта до Фактора після підписання ними відповідного Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному Додатку та виконання Фактором умов пунктів 3.1.2, 3.1.3 цього Договору, а всі суми, що наводяться в Реєстрі прав вимоги з зазначенням сум в Національній валюті станом на дату підписання сторонами такого реєстру, що у даному разі складає 20000 грн.

Аналіз змістунаявного уматеріалах справиВитягу ізРеєстру праввимог №1від 08грудня 2023року,свідчить проте,що вінне міститьумов проперехід правагрошової вимогиза кредитнимдоговором №3505377від 03березня 2023року урозмірі 164000грн.,тому відсутніпідстави вважати,що доТОВ «УМФакторинг» перейшлоправо вимогисаме увказаному розміру.

Таким чином, установивши, що до ТОВ «УМ Факторинг» перейшло право вимоги до боржника лише у межах тіла кредиту, зокрема, у розмірі 20000,00 грн., яка боржником у добровільному порядку не погашена, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Проаналізувавши зміст рішення суду першої інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалене рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих доказів, які мають індивідуальний характер.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить із того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Доводи апеляційної скарги про те, що за умовами договору факторингу №10112023 від 10 листопада 2023 року товариство набуло право грошової вимоги до боржника у повному обсязі, а тому наявні підстави для стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом, що в цілому складає 164000 грн. є безпідставними, та спростовуються матеріалами справи, а саме Витягом із Реєстру прав вимог № 1 від 10 листопада 2023 року, за умовами якого, до товариства перейшло право грошової вимоги до боржника лише за тілом кредиту у розмірі 20000,00 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не в повній мірі встановив дійсні обставини справи та дійшов невірного висновку в частині вирішення позову про стягнення заборгованості в інший частині за кредитним договором, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були подані позивачем до суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно статті 141 ЦПК України, судові витрати, у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» - залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 03 лютого 2025 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 21 травня 2025 року

Повний текст судового рішення складено 02 червня 2025 року.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

Т.П. Красвітна