Ухвала

від 04.02.2025 по справі 910/5249/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

04 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 910/5249/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Ємця А.А.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Центрсервісбуд» (далі - Товариство, позивач, скаржник) - не з`явився,

відповідача - Комунальної організації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Муніципальна охорона» (далі - Організація, відповідач) - Лушкін М.Ю. (самопредставництво), Найда Є.Є. (самопредставництво),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2024 (головуюча - суддя Шкурдова Л.М.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 (головуючий - суддя Корсак В.А., судді: Алданова С.О., Євсіков О.О.)

у справі за позовом Товариства

до Організації,

про визнання недійсним повідомлення про дострокове припинення договору,

ВСТАНОВИВ:

1. Товариство звернулося до суду з позовом до Організації про визнання недійсним повідомлення про дострокове припинення договору на здійснення авторського нагляду.

1.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що дострокове розірвання відповідачем договору №102 на здійснення авторського нагляду від 20.12.2022 (далі - договір) в односторонньому порядку на підставі підпункту 5.4.4 договору порушує права позивача та інтереси, оскільки ним не було вчинено жодної дії, що унеможливлює забезпечення якісного та своєчасного виконання робіт на об`єкті. У повідомленні про дострокове припинення договору не міститься інформації яким чином дії позивача унеможливили якісне та своєчасне виконання робіт на об`єкті, як то передбачено підпунктом 5.4.4 договору, а тому позивач вважає, що підстави для розірвання договору в односторонньому порядку відсутні.

2. Господарський суд міста Києва рішенням від 23.07.2024, яке Північний апеляційний господарський суд постановою від 07.10.2024 залишив без змін, у позові відмовлено.

3. Товариство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

4. Із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник зазначає, що під час ухвалення оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій було застосовано частину першу статті 611 та статтю 615 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без врахування висновків щодо застосування цих норм Верховним Судом, що викладені у постановах від 20.12.2022 у справі №927/1067/21 та від 08.10.2020 у справі №910/11397/18, а також не застосовано статтю 629 ЦК України.

5. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.12.2024 у справі №910/5249/24 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, Бенедисюка І.М., Ємця А.А.

6. Ухвалою Верховного Суду від 14.01.2025 відкрито касаційне провадження у справі №910/5249/24 за касаційною скаргою Товариства на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

7. У відзивах на касаційну скаргу, один примірник поданий до Суду 27.01.2025 через засоби поштового зв`язку, а другий примірник аналогічний за змістом поданий 30.01.2025 безпосередньо до Верховного Суду, Організація заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи їх необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

8. Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

9. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

10. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

11. При цьому, самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

12. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

13. Предметом касаційного перегляду є рішення суду першої інстанції, яким у позові відмовлено, та постанова суду апеляційної інстанції, прийнята за результатами перегляду рішення суду першої інстанції.

14. Скаржник означив підставою касаційного оскарження пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.

15. Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст судових рішень у контексті підстав касаційного оскарження, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №910/5249/24 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.

16. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

17. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

18. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

19. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) спірні питання виникли у подібних правовідносинах; (2) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду.

20. Тому Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерії подібності правовідносин:

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями;

- з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими;

- подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини);

- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

21. Щодо до того, що вважається правовим висновком Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

22. Підставою для касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

23. При цьому, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, за цією підставою касаційного оскарження обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

24. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

25. Верховний Суд виходить також з того, що досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.

26. Так, за доводами касаційної скарги, суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права (частину першу статті 611 та статтю 615 ЦК України) без урахування висновку щодо застосування норм права у побідних правовідносин, викладених у постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі №927/1067/21 та від 08.10.2020 у справі №910/11397/18.

27. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника, колегія суддів виходить з такого.

28. У справі №927/1067/21 ТОВ «Науково-виробнича фірма «Адрон» звернулося до суду з позовом до ТОВ «Інспецпром» про припинення порушення прав інтелектуальної власності шляхом заборони відповідачу виготовлення продукту, в тому числі ЕВП "Адрос" АШ-01В, із застосуванням запатентованої корисної моделі згідно з патентом України від 27.01.2014 №87139. «Приглушувач інфрачервоного випромінювання авіаційного газотурбінного двигуна», застосування такого продукту, пропонування для продажу, в тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення), експорт (вивезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого продукту в зазначених цілях. На обґрунтування вимог позивач доводив, що є власником вказаного патенту, який використовувався відповідачем на підставі ліцензійного договору. Після розірвання ліцензійного договору відповідач продовжив виробництво та постачання ЕВП "Адрос" АШ-01В, що є порушенням прав інтелектуальної власності. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що укладений сторонами ліцензійний договір розірваний позивачем в односторонньому порядку, у зв`язку з чим відповідач не має права на виробництво продукції за ліцензією - ЕВП "Адрос" та на продаж такої продукції; однак після розірвання цього договору відповідач продовжує виготовляти й продавати ЕВП "Адрос", чим порушує право інтелектуальної власності позивача.

28.1. Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в позові, господарський суд зазначив, що оскільки ліцензійний договір на час розгляду справи не припинений у зв`язку з його розірванням в односторонньому порядку з ініціативи позивача, тобто є чинним, і між сторонами існують правовідносини, то це виключає можливість застосування обраного позивачем способу захисту порушеного права. При цьому, господарський суд вважав, що відповідач був позбавлений можливості забезпечити проведення перевірки даних, що відносяться до обсягу виробництва і реалізації продукції за ліцензією і спеціальної продукції та спеціального, обладнання, субліцензії або технології на його підприємстві при фактичній відсутності (вилучені) вказаних документів, а також в умовах карантину, не прийнявши доводи позивача про порушення відповідачем умов ліцензійного договору та його розірвання за ініціативою позивача.

28.2. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове рішення, яким позов задовольнив. Постанову мотивував тим, що обставини, зумовлені карантином та діями правоохоронних органів не впливали на можливість надання позивачу даних та документів, а, відтак, могли бути подолані розумними мірами. Позивачем доведено обставини невиконання відповідачем умов ліцензійного договору, а, відтак, підстави для одностороннього розірвання позивачем договору, що відбулося у порядку, визначеному ліцензійним договором.

28.3. Верховний Суд постановою від 20.12.2022 скасував судові рішення та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Суд зазначив, що як встановлено судом апеляційної інстанції, умови, за наявності яких Договір №1Л-16 міг бути розірваний в односторонньому порядку позивачем, були передбачені самим договором (пунктом 14.3 останнього); це узгоджується з наведеним приписом статті 629 ЦК України, яка визначає обов`язковість умов договору для його сторін. Отже, позивач при зверненні до суду у цій справі, з урахуванням положень ГПК України, має довести в судах попередніх інстанцій належними і вірогідними доказами розірвання Договору №1Л-16 в односторонньому порядку за наявності визначених цим же договором умов (підстав). Суд при цьому зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин, наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тобто ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд зазначив, що судами не було встановлено: (1) обставини, які стали підставою для проведення перевірки та її мета; (2) обсяг документів, який вимагався позивачем для проведення перевірки, їх період; (3) чи виготовляється/використовується відповідачем корисна модель згідно з патентом України від 27.01.2014 №87139 після направлення позивачем повідомлення про одностороннє розірвання договору.

29. У справі №910/11397/18 позивач (підрядник) звернувся до відповідача (замовника) про визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови від договору, вчиненого відповідачем відповідно до листа та зобов`язання відповідача до виконання зобов`язань за договором шляхом забезпечення своєчасного фінансування та прийняття послуг. На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на безпідставне невиконання відповідачем зобов`язань за договором, а саме, неналежне фінансування робіт згідно з затвердженим графіком, що унеможливило виконання позивачем своїх обов`язків у належному обсязі. Позивач наголошував, що відповідач неправомірно, шляхом направлення листа повідомив про дострокове розірвання договору, зазначаючи про невиконання зобов`язань позивачем.

29.1. Рішеннями судів попередніх інстанцій позов задоволено частково, визнано недійсним правочин щодо односторонньої відмови від договору, у іншій частини позовних вимог відмовлено. Приймаючи рішення суди попередніх інстанцій виходили з того, що порушення позивачем договору зумовлено діями/бездіяльністю управленої сторони відповідача, у зв`язку з чим у останнього відсутні підстави для односторонньої відмови від договору, на підставі пункту 6.2.1 Договору та частини третьої статті 651 ЦК України, саме у зв`язку з невиконанням позивачем зобов`язань за договором. Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення, у постанові від 08.10.2020 погодився з такими висновками судів попередніх інстанцій та сформував правову позицію, згідно з якою: «… у разі коли законом або умовами договору передбачено право сторони на односторонню відмову від договору, сторони вільні у виборі конкретних підстав такої відмови, в межах встановлених нормами законодавства чи умовами договору. Обрану стороною підставу для односторонньої відмови від договору і слід досліджувати під час розгляду справи судом. Так, у кожному випадку особа, яка бажає відмовитись від договору у односторонньому порядку на тій чи іншій підставі має довести фактичну наявність визначених у обраній підставі обставин для такої односторонньої відмови. З огляду на викладене, судам необхідно в кожному конкретному випадку, виходити з встановлених обставин справи, досліджувати підстави, які стали підґрунтям для односторонньої відмови від договору, та обґрунтованість таких підстав з огляду на встановлені обставини справи».

30. У справі №910/5249/24, що переглядається, предметом позову є визнання недійсним повідомлення про дострокове припинення договору на здійснення авторського нагляду. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що дострокове розірвання відповідачем вказаного договору в односторонньому порядку на підставі підпункту 5.4.4 договору порушує права позивача та інтереси, оскільки ним (відповідачем) не було вчинено жодної дії, що унеможливлює забезпечення якісного та своєчасного виконання робіт на об`єкті. У повідомленні про дострокове припинення договору не міститься інформації, яким чином дії позивача унеможливили якісне та своєчасне виконання робіт на об`єкті, як то передбачено підпунктом 5.4.4 договору, а тому позивач вважав, що підстави для розірвання договору в односторонньому порядку відсутні.

30.1. Ухвалюючи оспорювані судові рішення, суди попередніх інстанцій на підставі встановлених обставин справи, досліджуючи і оцінюючи докази, дійшли висновку, що договір розірваний відповідачем в односторонньому порядку з підстав виявлення ним порушень його умов позивачем щодо: (1) надання журналу авторського нагляду, (2) надання інформаційних звітів та (3) відвідування об`єкту позивачем не було виконано у строк, визначений у вимогах, тобто позивачем було порушено свої зобов`язання, як підрядника, та права відповідача, як замовника, які встановлені параграфом 5 договору.

30.2. Суди виходили, зокрема, з такого:

- згідно з підпунктом 5.1.6. договору позивач зобов`язаний вести журнал авторського нагляду належним чином та у відповідності до вимог чинного законодавства з будівництва та фіксувати у ньому усі виявлені відхилення від затвердженої проектної документації та порушення будівельних норм, правил і технічних умов щодо здійснення будівельно-монтажних робіт, а також пропозиції, вказівки й рекомендації з усунення відхилень і порушень та за погодженням із відповідачем, строки такого усунення;

- відповідно до підпункту 5.4.3 договору відповідач має право ознайомлюватись із записами, зробленими у журналі авторського нагляду;

- підпунктом 5.4.4 договору передбачено одностороннє розірвання договору з ініціативи відповідача, що не передбачає узгодження із позивачем. Відповідно до цього пункту замовник має право в односторонньому порядку розірвати договір у випадку неналежного виконання обов`язків виконавцем за цим договором, що унеможливлює забезпечення якісного та своєчасного виконання будівельних робіт на об`єкті;

- пунктом 6.3. договору (серед іншого) передбачено, що позивач несе відповідальність за порушення/неналежне виконання будь-якої з умов (декількох умов) цього договору, зокрема, щодо: ведення журналу авторського нагляду належним чином та у відповідності до вимог чинного законодавства з будівництва та фіксування у ньому усіх виявлених відхилень від затвердженої проектної документації та порушення будівельних норм, правил і технічних умов щодо здійснення будівельно-монтажних робіт, а також пропозицій, вказівок й рекомендацій з усунення відхилень і порушень; виконання за вимогою відповідача інформаційних звітів про результати робіт, станом на момент отримання такої вимоги; ознайомлення відповідального представника підрядника під розписку у журналі із записами та перевірки усунення підрядником зауважень виконавця;

- протягом строку дії договору відповідач неодноразово звертався до позивача із вимогами щодо надання журналу авторського нагляду, інформаційних звітів про результати робіт та відвідування позивачем об`єкту, що підтверджується листами № 079/110-24 від 05.01.2024, № 079/110-50 від 10.01.2024, №079/110-121 від 18.01.2024 та № 079/110-278 від 14.02.2024. Однак, такі вимоги відповідача позивачем не було виконано у строк, визначений у вимогах;

- позивач разом з позовом не надав суду копію журналу авторського нагляду, відсутні докази про те, що цей журнал надавався під час виконання договору відповідачу на його вимогу. Відсутність журналу авторського нагляду не надає замовнику можливості встановити відповідність проведення робіт у відповідності з проектно-кошторисною документацією за весь період проведення робіт.

31. Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, такі висновки зроблені судами попередніх інстанцій на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, виходячи зі змісту позовних вимог та наданих сторонами доказів у справі. Суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору, дослідили та оцінили предмет, підстави позову, надані та зібрані у справі докази за правилами статті 86 ГПК України у їх сукупності і вірогідності, з урахуванням статей 73-79 ГПК України, і дійшли висновку про відсутність підстав для визнання недійсним повідомлення про дострокове припинення договору.

32. Проаналізувавши судові рішення у справах, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі №927/1067/21 та від 08.10.2020 у справі №910/11397/18, оскільки, судові рішення у вказаних справах та у справі, що переглядається Судом, прийнято за різних фактичних обставин справи, що відповідно вплинуло на застосування положень, якими врегульовано питання оспорювання одностороннього правочину щодо розірвання договору, а зі справою №927/1067/21 різні предмет, підстави позову та коло доказування (див. пункт 28 цієї ухвали).

33. Так, у справі, що розглядається Судом, судами попередніх інстанцій встановлено обставини недоведення позивачем належного виконання ним зобов`язань за договором, недоведення відсутності підстав для одностороннього розірвання договору, а тому, у відповідача були підстави для односторонньої відмови від договору відповідно до його умов та наявне право на одностороннє розірвання договору, і відповідно суди відмовили у позові про визнання недійсним одностороннього правочину. Тоді як у справі №927/1067/21 скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляду до суду першої інстанції, Верховний Суд виходив з того, що судами не було встановлено обставини, які стали підставою для проведення перевірки даних, що відносяться до обсягу виробництва і реалізації продукції за ліцензією і спеціальної продукції та спеціального, обладнання, субліцензії або технології на його підприємстві при фактичній відсутності (вилучені) вказаних документів, а також в умовах карантину та її мета; обсяг документів, який вимагався позивачем для проведення перевірки, їх період; чи виготовляється/використовується відповідачем корисна модель згідно з патентом України після направлення позивачем повідомлення про одностороннє розірвання договору. А у справі №910/11397/18 судами встановлено, що порушення позивачем договору зумовлено діями/бездіяльністю управленої сторони відповідача, у зв`язку з чим у останнього відсутні підстави для односторонньої відмови від договору.

34. Верховний Суд зазначає, що зі змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що сторони надали докази, а суди їх не дослідили, не оцінили та не встановили на їх підставі обставини справи щодо наявності/відсутності підстав для визнання недійсним повідомлення про дострокове припинення договору.

35. Верховний Суд також вважає за необхідне зазначити, що висновки у наведених скаржником постановах та у цій справі не можуть вважатися в цьому випадку подібними через те, що на висновки у вказаних справах скаржник послався, виокремивши їх із контексту судових рішень, не врахувавши викладених в рішеннях правових позицій Верховного Суду стосовно спірних правовідносин, предмету спору та кола доказування, в контексті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених на підставі них обставин.

36. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди навели аргументи і мотиви з яких вони виходили, відмовляючи у задоволенні позову. Колегією суддів не вбачається, що сторони надали докази, а суди попередніх інстанцій їх не дослідили, не оцінили та не встановили на їх підставі обставини справи. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

37. Відтак, проаналізувавши зміст наведених вище постанов Верховного Суду за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в тому числі через призму наявності/відсутності підстав вважати, що має місце неврахування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не зводяться до неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у подібних правовідносинах, і не свідчать про подібність правовідносин, а зводяться до незгоди із дослідженням та оцінкою судами наявності/відсутності підстав для визнання недійсним повідомлення про дострокове припинення договору, що свідчить про неподібність цих справ зі справою, що переглядається з точки зору суб`єктного складу, фактично-доказової бази та обставин справи, встановлених судами, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантним до обставин цієї справи.

38. Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

39. Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у вищенаведених ним постановах Верховного Суду за відсутності подібності правовідносин.

40. Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

41. Отже, Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі №910/5249/24.

42. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №910/5249/24 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

43. Інших підстав для перегляду справи у суді касаційної інстанції, крім пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник у касаційній скарзі не наводить.

44. Верховний Суд бере до уваги доводи Організації, викладені у відзиві на касаційну скаргу, у тій частині, яка узгоджується з викладеним у цій ухвалі.

45. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

46. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

47. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

48. Верховний Суд у прийнятті даної ухвали керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

49. У справі ЄСПЛ «Sunday Times v. United Kingdom» Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін «передбачено законом» передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін «передбачено законом» передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

50. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

51. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

52. Вислови «законний» та «згідно з процедурою, встановленою законом» зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі «Steel and others v. The United Kingdom»).

53. У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

54. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Центрсервісбуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 у справі №910/5249/24 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець