Постанова

від 06.02.2025 по справі 200/4289/15-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/76/25 Справа № 200/4289/15-ц Суддя у 1-й інстанції - Цитульський В. І. Суддя у 2-й інстанції - Максюта Ж. І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2025 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - Максюти Ж.І.

суддів - Гапонова А.В., Новікової Г.В.

за участю секретаря - Гречишникової О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2023 року та на додаткове рішення цього ж суду від 16 серпня 2024 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ліквідаційної комісії Дніпровського міського управління Головного управління міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, у якому просить з урахуванням уточненої позовної заяви, визнати незаконною оперативно-розшукову діяльність яка проводилась відносно неї та стягнути моральну шкоду в розмірі 30 000 грн.

В обґрунтування позову зазначає те, що у 2009 року відносно неї здійснювалась оперативно-розшукова діяльність, за результатами якої не була порушена кримінальна справа та відсутнє кримінальне провадження. При цьому оперуповноважений ВДСБЕЗ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області кілька разів допитував її та погрожував передати матеріали про корупцію до суду. Незаконність проведеної діяльності полягає в тому, що її причетність до надуманого правопорушення не підтвердилася, кримінальна справа порушена не була, а отже це є підставою для відшкодування їй заподіяних матеріальних та моральних збитків. Так витребування органами поліції з місця її роботи особистих документів та виклики на допити завдали моральної шкоди, яка полягає в погіршенні відносин з керівництвом та колегами по роботі, які з підозрою почали ставитися до неї. Внаслідок незаконної діяльності відповідача вона отримала нервовий зрив та була госпіталізована.

Рішенням Бабушкінськогорайонного судум.Дніпропетровська від17січня 2023року взадоволенні позовнихвимог ОСОБА_1 до ліквідаційноїкомісії Дніпровськогоміського управлінняГоловного управлінняміністерства внутрішніхсправ вДніпропетровській області,Державної казначейськоїслужби Українипро відшкодуванняшкоди відмовлено.

Додатковим рішенням цього ж суду від 16 серпня 2024 року відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо визнання незаконною оперативно-розшукову діяльність, яка проводилась ліквідаційною комісією Дніпровського міського управління Головного управління Міністерства Внутрішніх Справ України в Дніпропетровській області відносно ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення Бабушкінського районногосуду м.Дніпропетровська від17січня 2023року та додатковерішення цьогож судувід 16серпня 2024рокускасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги

Апеляційні скарги обґрунтовані тим, що судом було неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи, а саме суд неправильно застосував норму матеріального права, а саме ст.1176 ЦК України та не врахував Правовий висновок Верховного суду від 13.05.2020 року у справі 638/8636/17-ц.

Крім того, звертає увагу на те, що проведення відносно неї оперативно-розшукової діяльності, щодо її участі у групі осіб по заволодіння квартирою АДРЕСА_1 шахрайським шляхом, кримінальне провадження не заведено до теперішнього часу, тому вважає, що має право на відшкодування шкоди.

Звертає увагу на те, що суд першої інстанції також не дослідив наданий нею доказ,а саме постанову прокурора про зміну обвинувачення в суді від 16.04.2013 року по кримінальній справі, яка не стосувалася матеріалів оперативно-розшукової діяльності, які містилися в матеріалах цієї кримінальної справи. А по вказаним матеріалам оперативно- розшукових заходів не розпочато до теперішнього часу.

У відзивах на апеляційні скарги ГУ МВС України в Дніпропетровській області просить апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2023 року та додаткове рішення цього ж суду від 16 серпня 2024 року залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам відповідає, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що у 2009 році відносно ОСОБА_1 здійснювалася оперативно-розшукова діяльність за фактом заволодіння чужим майном з корисливих мотивів, шляхом обману, використовуючи третіх осіб та свідомо підробних документів.

На підтвердження даної обставини позивачем надано копію постанови про зміну обвинувачення в суді від 16 квітня 2013 року та копії оперативної інформації, яка в свою чергу ніким не підписана та виглядає, як проект якогось документу, що містять виправлення та закреслення.

Згідно довідки №4/1083 від 26.08.2014 встановлено, що ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні у неврологічному відділенні №1 КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова» в період з 26.03.2009 по 06.04.2009. Однак така довідка не містить діагнозу з яким перебувала позивач на лікуванні, а лише перелік ліків, які були їй призначені.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органу місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми права відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади.

Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

За змістом статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду.та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України викладеної у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16.

Виходячи зі встановлених обставин цієї справи, суд першої інстанції, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, з огляду на те, що позивач, на виконання свого процесуального обов`язку не надала належних, і неспростовних доказів на підтвердження своєї позиції, а також обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Згідно частини 1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий аспект захисту права полягає в тому, що згідно зі ст. 19 ЦПК України, загальні суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування матеріальної чи моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Частинами 1 та 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, на відповідача покладено обов`язок спростування протиправності дій, а на позивача покладено обов`язок доведення, що йому завдано шкоди у заявленому у позові розмірі.

Надані ОСОБА_1 докази у сукупності та взаємозв`язку, не підтверджують факт спричинення їй заподіяних матеріальних та моральних збитків, а тому відсутні підстави для відшкодування їй моральної шкоди з ліквідаційної комісії Дніпровського міського управління Головного управління міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України.

З огляду на викладене, колегія суддів виходить із недоведеності позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів протиправності дій відповідача, наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача, що на підставі статті 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Отже, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральних страждань чи втрат майнового характеру, та відповідно, заподіяння моральної шкоди, розмір якої ніяк не обґрунтований.

З урахуванням викладеного суд не вбачає підстав для скасування рішення, яке ухвалено з дотриманням вимог закону.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, незгоди з висновком суду першої інстанції та з їх оцінкою.

Згідно положень ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2023 року та додаткове рішення цього ж суду від 16 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: