Рішення

від 06.02.2025 по справі 490/7582/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа № 490/7582/24

н\п 2/490/651/2025

Центральний районний суд м. Миколаєва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 лютого 2025 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м.Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., за участю секретаря судового засідання Рябой Д.В., представниці позивача ОСОБА_1 - адвоката Вялової І.М., представниці Державної казначейської служби України Самарської Т.А., представника Миколаївської обласної прокуратури Качауна А.О., представниці Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Горнецької М.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Миколаївської обласної прокуратури, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду,

ВСТАНОВИВ:

28.08.2024 року до Центрального районного суду м. Миколаєва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Миколаївської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Миколаївській області, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду.

В обгрунтування вимог позивач зазначив, що він незаконно перебував під слідством та судом у кримінальному провадженні №62019150000000223 з 20 червня 2019 року (затримано правоохоронними органами) до 05 жовтня 2021 року (набрання законної сили виправдовувальним вироком суду), тобто 27 місяців і 16 днів. З моменту набрання законної сили вироком суду, будь-які обмеження його прав були припинені, і він отримав можливість для відновлення попереднього стану. Внаслідок незаконних дій органу досудового розслідування та суду він в період з 20 червня 2019 року по 05 жовтня 2021 року (27 місяців 16 днів) знаходився під слідством та судом, крім того пребував деякий час під вартою до внесення застави, що призвело до погіршення відносин з оточуючими людьми, при затриманні, проведенні особистого обшуку і особистого огляду та відібранні зразків, в присутності сторонніх осіб, які були залучені до участі в якості понятих, терпів приниження честі і гідності, в зв`язку з чим втратив сон та спокій, втратив велику кількість знайомих та друзів, стали напруженими зв`язки та спілкування також і колі рідних, близьких та друзів, оскільки подія неодноразово висвітлювалася в ЗМІ, а саме безпосередньо при затриманні та навіть після ухвалення виправдовувального вироку.

Посилаючись на положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», Конституцію України, положення ст. 23, 1176 ЦК України позивач просить стягнути на його користь з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового слідства, прокуратури грошові кошти в розмірі 2000000,00 грн.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.08.2024 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.

29.08.2024 року матеріали справи передано на розгляд судді Саламатіна О.В.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 02.09.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, розгляд справи постановлено провести в порядку загального позовного провадження, почато підготовче провадження з дня постановлення цієї ухвали та призначено проведення підготовчого засідання.

06.09.2024 року представницею Миколаївської обласної прокуратури до суду надано відзив на позовну заяву в якому представниця відповідача зазначає, що позивач не наводить жодних доказів на підтвердження своїх доводів, позовна заява не містить жодних доводів чим саме підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, чим позивач керувався при оцінюванні в матеріальній формі заподіяної йому шкоди.

Представниця відповідача зазначає, що позивач перебував під слідством та судом з 20.06.2019 (затримання правоохоронними органами) по 05.10.2021 (набрання законної сили виправдувальним вироком), що складає 27 місяці 16 днів. Враховуючи те, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок незаконного притягнення як обвинуваченого, при визначенні такого розміру слід виходити з часу незаконного перебування під слідством та судом, а також розміру мінімальної заробітної плати, яка на час розгляду справи в суді, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01.01.2024 складає 7100 грн.

Ураховуючи викладене, будь - яких мотивів та підстав на підтвердження завдання позивачу моральної шкоди в розмірі саме 2 млн грн, у позові не наведено. Отже і відсутні належні обґрунтування вищенаведеного розміру заподіяної моральної шкоди.

Таким чином, в даному випадку відсутні підстави для визначення компенсації моральної шкоди у розмірі, більшому ніж передбачено Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Крім того, зазначає що досудове розслідування у кримінальному провадженні здійснювалось Слідчим управлінням Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, а не як помилково зазначає позивач Головним управлінням Національної поліції у Миколаївській області.

04.09.2024 року від представниці Головного управління Національної поліції в Миколаївській області до суду надійшов відзив на позовну заяву в якому представниці відповідача заперечує проти позовних вимог та вказує матеріали цивільної справи не містять доказів того, що співробітники Головного управління Національної поліції в Миколаївській області є суб`єктами, якими були внесенні відомості про вчинення Позивачем кримінального правопорушення, чи проводилося досудове розслідування. В позовній заяві ОСОБА_1 , намагаючись ввести суд в оману, стверджує, що відомості до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення внесенні співробітниками ГУНП в Миколаївській області.

На думку представниці відповідача, матеріали цивільної справи містять посилання на те, що досудове розслідування проводилося співробітниками ТУ ДБР розташованого у м. Миколаєві, який є іншою юридичною особою ніж відповідач.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Всупереч вимог ст.ст. 78, 80, 83 ЦПК України позивач не довів належними і допустимими доказами самого факту заподіяння йому моральної шкоди такими діями відповідача, на які б поширювалася дія Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду», також не надали доказів, за якими мали би право на відшкодування шкоди за загальними правилами цивільного судочинства. Окрім того, не зазначили, в чому саме полягає ця шкода, не надали жодних доказів і не обґрунтували її розмір. Такими доказами повинні бути підтвердження свідків чи документів перебування у стресі, у зміні психо-емноційного стану.

Із позову та доданих до нього доказів вбачається, що позивач вважає, що сам по собі виправдовуваний вирок є необхідними і належними доказами існування заподіяної моральної шкоди. Але Відповідач вважає, що самої підстави, з якою Закон № 266/94-ВР пов`язує право на відшкодування шкодинедостатньо, бо треба довести існування самої моральної шкоди від незаконного засудження.

Вважає, що позов не може бути задоволений, оскільки він пред`явлений до неналежного відповідача, а також у зв`язку із недоведенням моральних страждань.

17.09.2024 року представницею Державної казначейської служби України до суду надано відзив на позовну заяву в якому представниця відповідача зазначає, що Державна казначейська служба України заперечує проти задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі оскільки, Казначейство жодних прав та інтересів Позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди Позивачеві не завдавало (до того ж сам Позивач не вказує на Казначейство як на порушника своїх прав). Відповідно до вимог Конституції України, ЦК України та інших актів законодавства й обов`язкових висновків Конституційного суду України Казначейство не повинно нести відповідальність за шкоду, завдану Позивачу діями інших суб`єктів. Наділення органів Казначейства повноваженнями щодо виконання судових рішень про стягнення коштів з Державного бюджету України, не вказує на безумовний обов`язок останніх нести юридичну відповідальність за діяння держави та створених нею органів.

Позивач у позовній заяві посилається на пункт 4 Положення Про Державну казначейську службу, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2021 №460/2011, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Але Положення від 13.04.2011 № 460/2011 втратило чинність згідно з Указом Президента України від 20.06.2019 № 419/2019.

В свою чергу, Казначейство не завдавало Позивачу жодної моральної шкоди. Позов повинен бути безпосередньо пред`явлений до органу, що завдав шкоду.

Також представниця відповідача вказує, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативнорозшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (стаття 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

В свою чергу, пунктом третім Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набрав чинності 1 січня 2017 року, установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня 2024 року розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду, на рівні у розмірі 1600грн.

Отже, у разі задоволення позовних вимог при обрахунку розміру моральної шкоди суд має брати до уваги саме розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду.

Враховуючи викладене вище, при задоволені позовних вимог, розмір моральної шкоди, який міг бути відшкодований на користь Позивача, має становити: час перебування під слідством та судом Позивача в сукупності з 21.06.2019 по 02.09.2021 становить 26 календарних місяців та 11 днів. В розрахунок беруться повні календарні місяці, тобто 26 місяців Х 1600,00 грн = 41600,00 грн.

Жодного доказу, який би доводив фізичний чи психічний вплив з боку державних органів досудового розслідування на Позивача не надано. Серед доказів, доданих до позову тільки документи, які є процесуальними рішеннями державних органів, що приймаються внаслідок виконання ними покладених на них функцій.

Але це доводить тільки про наявність підстав для звернення до суду за відшкодуванням шкоди, завданою незаконними діями і рішення органів досудового розслідування, а не наявність самої моральної шкоди, причинного зв`язку та наслідків, а також її розміру.

Дане відшкодування визначається з урахуванням доведеності Позивачем завданої шкоди, заявлених ним вимог та виходячи із засад розумності, виваженості й справедливості. Позивач взагалі в позові зазначає, що перебував під слідством та судом з 20 червня 2019 року по 05 жовтня 2019 року (27,5 місяців).

На першій сторінці позовної заяви Позивач вказує ціну позову: 2048175,36 грн., а в прохальній части позову просить стягнути грошові кошти в розмірі 2000000грн. Важає, що розмір моральної шкоди у загальній сумі 2000000,00 грн. взагалі є необґрунтованим, недоведеним та не підтверджений доказами.

Крім вище зазначеного, протокол затримання особи, підозрюваного у вчиненні злочину від 20.06.2019 року винесений слідчим другого слідчого відділу СУ ТУ ДБР розташованого у м. Миколаєві Волковим В.В. Тобто, матеріали цивільної справи містять посилання на те, що досудове розслідування проводилося співробітниками ТУ ДБР розташованого у м. Миколаєві.

Просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 05.11.2024 року замінено у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Миколаївської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Миколаївській області, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду, неналежного відповідача Головне управління Національної поліції у Миколаївській області на належного відповідача - Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві.

22.11.2024 року від представниці відповідача Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві до суду надійшов відзив на позовну заяву. В відзиві представниця відповідача зазначає, що вважає позовні вимоги необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

На думку представниці відповідача, позовна заява містить лише голослівні твердження про те, що у позивача за спірний період з 20.06.2019 по 05.10.2021 погіршились відносини з оточуючими людьми. Сам же ОСОБА_1 терпів приниження честі і гідності, у зв`язку з чим втратив сон та спокій, велику кількість знайомих та друзів, стали напруженими зв`язки та спілкування у колі рідних, близьких та друзів, зокрема, у зв`язку з тим, що події пов`язані з досудовим розслідуванням відносно ОСОБА_1 неодноразово висвітлювалась в ЗМІ.

Натомість у матеріалах справи відсутні прямі та опосередковані докази фізичних та душевних страждань ОСОБА_1 , пов`язаних з досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 62019150000000223 з 20.06.2019. Таким чином, фактичні передумови та підстави для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 відсутні.

Зауважує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 686/23731/15-ц, сформовано висновок щодо застосування положень статті 13 Закону України від 01.12.1994 № 266/94-ВР, відповідно до якого, суди при вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди мають виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. Тобто цей розмір у будьякому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.04.2019 у справі № 236/893/17, у постановах Верховного Суду від 21.10.2020 у справі №754/8730/19, від 03.03.2021 у справі № 638/509/19, від 27.07.2023 у справі №568/499/16.

Пунктом 5 статті 38 Бюджетного кодексу України передбачено, що розмір мінімальної заробітної плати визначається в Законі про Державний бюджет на відповідний рік.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 1 січня 2024 року мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 7100 гривень, з 1 квітня - 8000 гривень; у погодинному розмірі: з 1 січня - 42,6 гривні, з 1 квітня - 48 гривень. Водночас, відповідно до абзацу 3 статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» визначено розмір мінімальної заробітної плати 1600 грн, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду.

Таким чином, для обчислення суми відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 відповідно до вимог статті 13 Закону України від 01.12.1994 № 266/94-ВР застосуванню підлягає розмір мінімальної заробітної плати передбачений абзацом 3 статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік». Відтак, у випадку задоволення позову ОСОБА_1 розмір стягнення за позовом не може перевищувати 43200 грн. (1600 грн х 27 місяців).

Просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову у повному обсязі.

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 09.01.2025 року закрито підготовче провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Миколаївської обласної прокуратури, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Миколаєві, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представниця позивача позов підтримала та наголосила, що позивач зазнав значних моральних страждань під час незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності, які полягали у приниженні його честі та гідності, а також ділової репутації, а отже моральна шкода у визначеному позивачем розмірі має бути справедливою компенсацію. Додатково пояснила, що позивач перебував під вартою близько трьох днів, ним було внесено заставу та звільнено з під варти.

В судовому засіданні представниця відповідача Державної казначейської служби України підтримала позицію висловлену у відзиві та просила в позові відмовити, з огляду на його безпідставність та недоведеність.

В судовому засіданні представник відповідача Миколаївської обласної прокуратури Качаун А.О. в судовому засіданні зазначив, що мав місце факт незаконного перебування позивача під слідством та судом з моменту затримання і до набрання вироком законної сили. При цьому моральна шкода, яка має бути стягнута на користь позивача згідно положень закону, повинна визначатися, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, а саме 8000,00 грн. Позивачем не доведено підстав для збільшення її розміру понад встановлений законом мінімальний розмір.

В судовому засіданні представниця Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві підтримала позицію зазначену у відзиві та зазначила, що сума відшкодування має розраховуватися з урахуванням положень абзацу третього статті 8 Закону Україн "Про державний бюджет на 2024 рік", а саме суми, яка береться для розрахунку не 8000,00 грн, а саме 1600,00 грн.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та перевіривши всі докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Матеріалами справи підтверджується, що 02.04.2019 начальником слідчого відділу ТУ ДБР у м. Миколаєві Власюком О.В. внесені дані до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі ЄРДР) за №62019150000000223 з попередньою правовою кваліфікацією за частиною 3 статті 368 КК України, щодо можливого вимагання працівниками правоохоронних органів неправомірної вимоги за не притягнення до адміністративної відповідальності.

Досудове розслідування у даному кримінальному провадженні здійснювалось групою слідчих Другого слідчого відділу СУ ТУ ДБР у м. Миколаєві, старшим яких визначено слідчого Волкова В.В., а з 06.09.2019 слідчого ОСОБА_2

20.06.2019 року в рамках даного кримінального провадження ОСОБА_1 було затримано в порядку статті 208 КПК України та проведено особистий обшук, що підтверджується протоколом про затримання від 20.06.2019 року.

21.06.2019 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України.

На підставі ухвали Заводського районного суду м. Миколаєва від 21.06.2019 року відносно ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з утриманням його в СІЗО міста Миколаєва строком в шістдесят днів, терміном до 18.08.2019 року (включно). Також було визначено розмір застави, після внесення якої підозрюваний повинен бути звільнений з під варти, у межах шестидесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 115260 (сто п`ятнадцять тисяч двісті шістдесят) грн. Крім того, покладено на ОСОБА_3 , у разі звільнення під заставу зобов`язання не відлучатися за межі населеного пункту де він проживає без дозволу слідчого, прокурора, суду, залежно від стадії кримінального провадження; повідомляти слідчого, прокурора чи суд, залежно від стадії кримінального провадження, про зміну свого місця проживання та місця роботи, носити електронний засіб контролю, прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного слідчим органу державної влади, здати на зберігання до відповідних органів державної влади закордонний паспорт/інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

У подальшому вироком Снігурівського районного суду Миколаївської області від 02.09.2021 у справі № 485/3/20 ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України, та виправдано на підставі пункту 3 частини 1 статті 373 КПК України за недоведеності в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення. Запобіжний захід у вигляді застави, який діяв відносно ОСОБА_1 скасовано. Внесену за ОСОБА_1 заставу у розмірі 115 260 грн повернуто заставодавцю ОСОБА_4 . Скасовано арешт, накладений ухвалами слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 24.06.2019 на мобільний телефон «ЄЄ», мобільний телефон « ОСОБА_5 », грошові кошти в сумі 1 500 грн, брюки, сорочка, вилучені під час огляду місця події 20.06.2019 загальною сумою 6000 грн та повернуто ОСОБА_1 .

Вирок Снігурівського районного суду Миколаївської області від 02.09.2021 у справі №485/3/20 в апеляційному порядку не оскаржувався та набрав законної сили 05.10.2021.

Статтею 13 Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснили свої офіційні повноваження.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У відповідності до приписів пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон України №266/94-ВР), відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

При цьому, в статті 2 Закону України №266/94-ВР встановлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

1) постановлення виправдувального вироку суду;

1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

У відповідності до вимог пункту 5 статті 3 Закону України №266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовує моральна шкода.

Частинами 5 та 6 статті 4 Закону України №266/94-ВР встановлено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 частини першої статті 3 КПК України).

У статті 42 КПК України міститься широке коло прав, одним з яких є право вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не підтвердилися.

Згідно зі статтею 130 КПК України шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.

Отже, внаслідок незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності, що підтверджується дослідженими судом доказами: Повідомленням про підозру ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України від 21.06.2019 року; ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 21.06.2019 року якою відносно ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід; вироком Снігурівського районного суду Миколаївської області від 02.09.2021 у справі № 485/3/20, яким ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України, та виправдано на підставі пункту 3 частини 1 статті 373 КПК України за недоведеності в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення, позивач має право на відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме: статті 1176 ЦК України, статтей 1 та 2 Закону №266/94-ВР.

При цьому, суд дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 , внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, дійсно відчув хвилювання та зазнав душевних страждань, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків.

В силу факту перебування позивача під слідством та судом, таке порушило його звичний уклад життя, позбавило можливості реалізації своїх звичок і бажань, вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя та погіршили відносини з оточуючими людьми і відношення останніх до його особистості, а тому, на погляд суду, позивачу завдано моральну шкоду, яку є усі підстави відшкодувати на підставі норм Закону України «Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», з врахуванням обставин справи, характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач.

При цьому, у відповідності до статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 210/5290/17 (провадження № 61-1228св20) зазначено, що «У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року в справі № 6-2203цс15 вказано, що «відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Як свідчить тлумачення статей 23, 1176 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю органу державної влади відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості».

При цьому, 21.06.2019 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України та ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 21.06.2019 року відносно ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід

Частинами 1-4 статті 532 КПК України встановлено, що вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили. Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення.

Вирок Снігурівського районного суду Миколаївської області від 02.09.2021 у справі №485/3/20 в апеляційному порядку не оскаржувався та набрав законної сили 05.10.2021.

Таким чином, з урахуванням позовних вимог та позиції представниці позивача наведеної нею в судовому засіданні, щодо необхідності початку обрахунку періоду незаконного перебування позивача під слідством і судом з 21.06.2019 року - дати оголошення підозри у вчиненні кримінального правопорушення, суд вважає доведеним що позивач перебував під слідством та судом з 21.06.2019 по 05.10.2021 (загалом протягом 27 місяців та 15 днів).

З огляду на статтю 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, мінімальна заробітна плата на час ухвалення рішення становить 8000,00 грн., то мінімальна сума компенсації моральної шкоди має бути не меншою ніж 220000,00 грн.

При цьому, суд зазначає, що враховуючи характер правопорушення, яке ставилось позивачу у провину, строк та вид обраного щодо нього запобіжного заходу, глибину фізичних і душевних страждань завданих позивачу, наявність погіршення можливостей останнього у реалізації своїх життєвих планів під час перебування під слідством та судом, висвітлення вказаної ситуації щодо затримання позивача правоохороними органами та здійснення стосовно нього досудового розслідування засобами масової інформації, виходячи із засад розумності і справедливості, приходить до висновку, що відшкодування позивачу моральної шкоди у сумі 250000 (двісті п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок, є достатньою компенсацією спричинених позивачу моральних страждань.

Також суд бере до уваги положення ч. 5 статті 9 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права, відповідно до якого кожен хто був жертвою незаконного арешту чи тримання під вартою, має право на компенсацію, якій надано позовної сили.

Щодо заперечень відповідачів щодо розрахунової величини нарахування моральної шкоди суд зазначає таке.

Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено можливість запровадження Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду.

Конституційний Суд України у своїх Рішеннях: від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020, від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 неодноразово наголосив на тому, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік,є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, а тому вказаними актами законодавства не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України,а скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу праві гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Отже, стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік" у частині визначення розміру мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень, не підлягає застосуванню при вирішенні спору у цій справі.

Інші доводи сторін, які наведені у позові та в усних поясненнях, в межах наданих сторонами доказів, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи наведене вище, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме на суму 250000,00 грн., яка підлягає стягненню на користь позивача з Державного бюджету України.

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, постанова КЦС Верховного суду від 01.10.2020 у справі №639/2981/19).

Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

На підставі статетй 141-142 ЦПК України, судовий збір слід віднести за рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 18, 79-81, 141, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

Позовну заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ: 37567646), Миколаївської обласної прокуратури (54030, м. Миколаїв, вул. Спаська, 28, код ЄДРПОУ: 02910048), Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (54020, м. Миколаїв, вул. Погранична, 9, код ЄДРПОУ: 42341034), про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду, задовольнити частково.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України відшкодування моральної шкоди завданої незаконним діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокурати, суду у сумі 250000 (двісті п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Саламатін