Постанова

від 21.04.2025 по справі 490/7582/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

21.04.25

22-ц/812/616/25

Провадження № 22-ц/812/616/25

П О С Т А Н О В А

іменем України

21 квітня 2025 року м. Миколаїв

справа № 490/7582/24

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Лівінського І.В.,

суддів: Тищук Н.О., Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання Біляєвої В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва, ухваленого 06 лютого 2025 року під головуванням судді Саламатіна О.В. в приміщенні цього ж суду, дата складення повного тексту судового рішення не зазначена, у цивільній справі

за позовом

ОСОБА_1 до Держави Українив особіДержавної казначейськоїслужби України,Миколаївської обласноїпрокуратури,Територіального управлінняДержавного бюророзслідувань,розташованого умісті Миколаєві про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся зпозовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Миколаївської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (далі ГУНП в Миколаївській області) про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду.

Позивач зазначав, що 02 квітня 2019 року ГУНП в Миколаївській області були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за частиною 3 статті 368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою), кримінальне провадження № 62019150000000223.

20 червня 2019 року в рамках вказаного кримінального провадження його було затримано в порядку статті 208 КПК України та проведений особистий обшук.

21 червня 2019 року йому було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України та застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 18 серпня 2019 року та визначено заставу у розмірі 115260 грн.

Зазначені вище обставини неодноразово, як при затриманні, так і після ухвалення вироку, висвітлювались органом досудового слідства в ЗМІ.

Вироком Снігурівського районного суду Миколаївської області від 02 вересня 2021 року його визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України та виправдано на підставі пункту 3 частини 1 статті 373 КПК України за недоведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Запобіжний захід скасовано.

Внаслідок незаконних дій органу досудового слідства та суду він в період з 20 червня 2019 року по 05 жовтня 2021 року (27 місяців 16 днів) знаходився під слідством та судом, крім того, перебував деякий час під вартою до внесення застави, що призвело до погіршення відносин з оточуючими людьми, при затриманні, проведенні особистого обшуку і особистого огляду та відібранні зразків в присутності сторонніх осіб, терпів приниження честі і гідності, у зв`язку із чим він втратив сон та спокій, втратив велику кількість знайомих та друзів, оскільки подія неодноразово висвітлювалась у ЗМІ.

Крім того, незаконне перебування під слідством та судом призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Він протягом тривалого часу був позбавлений можливості у повній мірі реалізовувати свої звички та бажання, був позбавлений звичайних родинних радощів та можливості реалізації родинних планів, а також активного громадського життя. Погіршився стан його здоров`я. Був позбавлений заробляти на життя для себе та на утримання сина.

Посилаючись на те, що вищевказаними діями йому було заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув на підставі виправдувального вироку суду, позивач просив стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового слідства, прокуратури на його користь 2000000 грн.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 листопада 2024 року у вказаній справі замінено неналежного відповідача ГУНП у Миколаївській області на належного відповідача Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві (далі ТУ ДБР).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Центральногорайонного судум.Миколаєва від06лютого 2025року позовзадоволений частково.Постановлено стягнути на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокурати, суду у сумі 250000 грн.

Рішення судупершої інстанціїмотивоване тим,що суд вважає доведеним що позивач перебував під слідством та судом з 21 червня 2019 року по 05 жовтня 2021 року (загалом протягом 27 місяців та 15 днів). З огляду на статтю 13 Закону України № 266/94-ВР від 1 грудня 1994 року «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», у редакції, чинній на час розгляду справи (далі - Закон № 266/94-ВР), суд виходив з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, мінімальна заробітна плата на час ухвалення рішення становить 8000 грн, а тому мінімальна сума компенсації моральної шкоди має бути не меншою ніж 220000 грн.

При цьому, суд зазначав, що враховуючи характер правопорушення, яке ставилось позивачу у провину, строк та вид обраного щодо нього запобіжного заходу, глибину фізичних і душевних страждань завданих позивачу, наявність погіршення можливостей останнього у реалізації своїх життєвих планів під час перебування під слідством та судом, висвітлення вказаної ситуації щодо затримання позивача правоохоронними органами та здійснення стосовно нього досудового розслідування засобами масової інформації, виходячи із засад розумності і справедливості, суд дійшов висновку, що відшкодування позивачу моральної шкоди у сумі 250000 грн, є достатньою компенсацією спричинених позивачу моральних страждань.

Суд також зазначив, що стаття 8 Закону України від 19листопада 2024року №4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік», у редакції,чинній начас розглядусправи (далі - Закон № 4059-IX) у частині визначення розміру мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень, не підлягає застосуванню при вирішенні спору у цій справі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ТУ ДБР, посилаючись на необґрунтованість вказаного рішення, на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на неврахування висновків Верховного Суду, просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов частково, стягнувши з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 44690,54 грн в якості відшкодування моральної шкоди, а в решті позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги представник ТУ ДБР зазначала, що під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції застосував статтю 13 Закону № 266/94-ВР без врахування висновків Верховного Суду, що призвело до неправильного вирішення спору. На думку апелянта, судом першої інстанції безпідставно стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 250 000 грн замість 44 690,54 грн, що перевищує мінімальний розмір моральної шкоди та не відповідає критеріям розумності, виваженості і справедливості, тим більше в умовах воєнного стану в Україні. В умовах повномасштабного вторгнення військ рф обов`язок держави відшкодувати завдану громадянину моральну шкоду не може стояти вище обов`язку боронити свою незалежність та територіальну цілісність, тоді як ефективне виконання цього обов`язку безпосередньо залежить від належного фінансування.

Зокрема, зазначала, що під час досудового розслідування до ОСОБА_1 застосовувався запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, під якою він перебував лише 3 дні з 21 по 24 червня 2019 року. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою був замінений на особисте зобов`язання. Поряд з цим, під час розгляду справи ОСОБА_1 не надано доказів того, що професійна репутація позивача суттєво погіршилась за час перебування його під слідством та судом. Позивач не був публічним або громадським діячом і його особа не була відома широкому колу осіб, а відтак факт перебування під слідством та судом навряд чи міг завдати шкоди репутації ОСОБА_1 , перешкоджати нормальним життєвим зв`язкам та процесам.

Представник апелянта зазначала, що в матеріалах справи відсутні докази про активну роль ОСОБА_1 у житті суспільства, участі у різного роду заходах з політичними та громадськими діячами, участі у передвиборчих компаніях тощо, подальше здійснення яких дійсно було б ускладнено фактом звинувачення у вчиненні злочину та могло б зруйнувати суспільну думку про позивача. Позивач також не надав доказів, що внаслідок висунутого проти нього звинувачення він втратив можливість встановлювати та розвивати відносини з іншими людьми, що саме у зв`язку з окресленими подіями від нього відвернулись рідні та близькі особи, або, що він втратив можливість здійснювати будь-яку професійну діяльність.

Представник ТУ ДБР вказувала, що у матеріалах справи відсутні належні та достатні докази на обґрунтування збільшення розміру відшкодування моральної шкоди. На думку апелянта, суд першої інстанції мав виходити з того, що стягненню на користь ОСОБА_1 підлягав лише мінімальний гарантований розмір такого відшкодування. На час вирішення справи в суді першої інстанції (2025 рік) розмір мінімальної заробітної плати визначався Законом № 4059-IX. Відповідно до абзацу 4 статті 8 Закону № 4059-IX визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 грн. Відтак, визначений абзацом 4 статті 8 Закону № 4059-IX розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 грн є базовою величиною для розрахунку мінімального гарантованого розміру відшкодування моральної шкоди за кожен місяць перебування під слідством чи судом. З огляду на позицію Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 у даній справі підлягав застосуванню саме розмір мінімальної заробітної плати, передбачений абзацом 4 статті 8 Закону № 4059-IX.

Апелянт зазначала, що за результатами вирішення цього спору позивач може отримати виплату, яка буде здійснюватися за рішенням суду, і саме для таких випадків законодавцем у абзаці 4 статті 8 Закону № 4059-IX передбачений спеціальний розмір мінімальної заробітної плати для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 грн.

Отже, на думку апелянта, передбачений абзацом 4 статті 8 Закону № 4059-IX розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 грн, є цілком виправданим та справедливим для обчислення суми відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 , відповідно до статті 13 Закону № 266/94 - ВР.

Узагальненні доводи інших учасників справи

На вказану апеляційну скаргу від Державної Казначейської служби України (далі ДКСУ) надійшов відзив, в якому, посилаючись на обґрунтованість апеляційної скарги, ДКСУ просило вказану апеляційну скаргу задовольнити.

На думку Казначейства, позивачем та судом першої інстанції неправильно визначено суму морального відшкодування, бо на момент розгляду справи існує законодавчо врегульований порядок проведення розрахунків на виконання судових рішень із обрахункової величини мінімальної заробітної плати.

Відповідно до статті 8 Закону № 4059-IX з 1 січня 2025 року розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду, на рівні у розмірі 1600 грн. Таким чином, при обрахунку розміру моральної шкоди суд має брати до уваги саме розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду. А тому розмір моральної шкоди, який може бути відшкодований на користь Позивача, має становити: час перебування під слідством та судом Позивача в сукупності з 21 червня 2019 року по 02 вересня 2021 року становить 26 календарних місяців та 11 днів. В розрахунок беруться повні календарні місяці, тобто 26 місяців * 1600 грн = 41600 грн.

Закон № 4059-IX при вирішенні питання щодо проведення виплат Держави має вищу юридичну силу, ніж Закон № 266/94-ВР. Посилання Позивача на Закон від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII для застосування мінімальної заробітної плати у розмірі 8000 грн для розрахунку морального відшкодування Казначейство вважає помилковим, бо даний Закон вносив зміни у нормативні акти, що урегульовують трудові відносини та систему оплати праці, а тому він не застосовується до спірних відносин у цій справі.

Правові висновки Верховного Суду зроблені у постановах від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17, 12 травня 2020 року № 711/1542/17 та інших також не можуть бути застосовано для розв`язання цього спору, під час розгляду цих справ існувало інше правове поле і не було Закону № 4059-IX, який регулює питання обрахунків моральної шкоди на момент подачі позову Позивачем. У цьому аспекті Казначейство зазначає, що законодавець, доповнюючи статтю 8 Закону № 4059-IX абзацом 4 переслідував легітимну мету зменшення навантаження на Державний бюджет України в період воєнного стану, адже наразі Україна зазнає колосальних збитків через повномасштабне воєнне вторгнення рф і внаслідок цього фінансування сектору безпеки і оборони має визначальне значення.

Жодного доказу, який би доводив фізичний чи психічний вплив з боку державних органів досудового розслідування на Позивача не надано. А тому враховуючи, що у матеріалах справи відсутні належні та достатні докази на обґрунтування збільшення розміру відшкодування моральної шкоди, на думку ДКСУ суд першої інстанції мав виходити з того, що стягненню на користь ОСОБА_1 підлягав лише мінімальний гарантований розмір такого відшкодування.

На вказану апеляційну скаргу також надійшов відзив від ОСОБА_1 , в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, ОСОБА_1 просив вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін, оскільки судом першої інстанції повністю враховані засади верховенства права, вимоги щодо розумності і справедливості, а також фактичні обставини, які мали місце.

У відзиві позивач, окрім позиції, викладеної у позовній заяві, зазначав, що розмір моральної шкоди, стягнутої судом першої інстанції є належним, оскільки він не менший від мінімального, і не більший, ніж достатній для розумного задоволення потреб позивача, як особи, що має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону № 266/94-ВР та не призводить до збагачення позивача і узгоджується з практикою ЄСПЛ.

Згідно із статтею 13 Закону № 266/94-ВР питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого.

2. Мотивувальна частина

Судом встановлено, що 02 квітня 2019 року начальником слідчого відділу ТУ ДБР у м. Миколаєві Власюком О.В. внесені дані до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі ЄРДР) за №62019150000000223 з попередньою правовою кваліфікацією за частиною 3 статті 368 КК України, щодо можливого вимагання працівниками правоохоронних органів неправомірної вимоги за не притягнення до адміністративної відповідальності.

Досудове розслідування у даному кримінальному провадженні здійснювалось групою слідчих Другого слідчого відділу СУ ТУ ДБР у м.Миколаєві, старшим яких визначено слідчого Волкова В.В., а з 06 вересня 2019 року слідчого ОСОБА_2

20 червня 2019 року в рамках даного кримінального провадження ОСОБА_1 було затримано в порядку статті 208 КПК України та проведено особистий обшук, що підтверджується протоколом про затримання від 20 червня 2019 року.

21 червня 2019 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України.

На підставі ухвали Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 червня 2019 року відносно ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з утриманням його в СІЗО міста Миколаєва строком в шістдесят днів, терміном до 18 серпня 2019 року (включно). Також було визначено розмір застави, після внесення якої підозрюваний повинен бути звільнений з під варти, у межах шестидесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 115260 (сто п`ятнадцять тисяч двісті шістдесят) грн. Крім того, покладено на ОСОБА_1 , у разі звільнення під заставу зобов`язання не відлучатися за межі населеного пункту де він проживає без дозволу слідчого, прокурора, суду, залежно від стадії кримінального провадження; повідомляти слідчого, прокурора чи суд, залежно від стадії кримінального провадження, про зміну свого місця проживання та місця роботи, носити електронний засіб контролю, прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного слідчим органу державної влади, здати на зберігання до відповідних органів державної влади закордонний паспорт/інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

У подальшому вироком Снігурівського районного суду Миколаївської області від 02 вересня 2021 у справі № 485/3/20 ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України, та виправдано на підставі пункту 3 частини 1 статті 373 КПК України за недоведеності в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення. Запобіжний захід у вигляді застави, який діяв відносно ОСОБА_1 скасовано. Внесену за ОСОБА_1 заставу у розмірі 115260 грн повернуто заставодавцю ОСОБА_3 . Скасовано арешт, накладений ухвалами слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 червня 2019 року на мобільний телефон «ЄЄ», мобільний телефон « ОСОБА_4 », грошові кошти в сумі 1 500 грн, брюки, сорочка, вилучені під час огляду місця події 20 червня 2019 року загальною сумою 6000 грн та повернуто ОСОБА_1 .

Вирок Снігурівського районного суду Миколаївської області від 02 вересня 2021 у справі №485/3/20 в апеляційному порядку не оскаржувався та набрав законної сили 05 жовтня 2021 року.

Позиція апеляційного суду

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Практика ЄСПЛ свідчить про те, що на базі положень статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод створено самостійне право потерпілого від арешту або затримання на відшкодування шкоди.

Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п`ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Підстави, особливості та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та Законом № 266/94-ВР.

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Згідно із статтею 1 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).

Так, відповідно до статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п`ята та шоста статті 4 Закону № 266/94-ВР).

Згідно зі статтею 13 Закону № 266/94-ВР питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що "моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості".

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Такі висновки про застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2024 року у справі № 161/15015/22 (провадження № 61-6078св24).

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.

Визначаючи строк перебування ОСОБА_1 під слідством і судом, суд першої інстанції правильно вважав, що його початком є 21 червня 2019 року (день повідомлення про підозру), а останнім днем є 05 жовтня 2021 року (день набрання вироком законної сили), тобто ОСОБА_1 перебував під слідством і судом 27 місяців та 15 днів.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із положення статті 13 Закону № 266/94-ВР, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, мінімальна заробітна плата на час ухвалення рішення становила 8000 грн, то мінімальна сума компенсації моральної шкоди має бути не меншою ніж 220000 грн.

Щодо розрахункової величини для обчислення виплат з відшкодування моральної шкоди.

У апеляційній скарзі заявник посилався на те, що розмір відшкодування моральної шкоди необхідно розраховувати із встановленої спеціальної суми для такого розрахунку у розмірі 1 600,00 грн, яка вказана у статті 8 Закону № 4059-IX.

Між тим, Законом № 266/94-ВР не передбачено можливість запровадження Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях: від 09 липня 2007 року №6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 27 лютого 2020 року №3-р/2020, від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 наголосив на тому, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, а тому вказаними актами законодавства не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України, а скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Отже, Закон № 266/94-ВР є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах. Зміни у вказаний Закон не вносились.

При цьому відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, не є в розумінні статей 56, 62 Конституції України, Закону № 266/94-ВР, статей 1167, 1176 ЦК України "виплатою", а відтак, підстави для застосування положень частини другої статті 8 Закону № 4059-IX, якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1600 грн, відсутні.

У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) Верховний Суд щодо застосування статті 13 Закону № 266/94-ВР зазначив, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону № 4059-IX установлено з 01 січня 2025 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 8000 грн.

Аналізуючи релевантну судову практику Верховного Суду при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, Верховний Суд роз`яснював про необхідність застосування "мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду", "виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом", "мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування", а тому при вирішенні указаної справи необхідно виходити із установленого Законом № 4059-IX мінімальної заробітної плати у місячному розмірі 8000 грн.

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 761/22531/23, від 08 жовтня 2024 року у справі №333/2527/22, від 21 жовтня 2024 року у справі № 490/7139/23, від 15 листопада 2024 року у справі № 336/2137/23, від 19 грудня 2024 року у справі №488/2561/21, а також у постановах від 05 березня 2025 року у справах №161/170/24 та № 166/789/24, від 27 лютого 2025 року у справі № 161/20724/23, від 10 березня 2025 року у справі № 613/25/24.

Зроблений судом висновок по суті вирішення спору узгоджується з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), застосовані правові позиції є релевантними. Із цих підстав апеляційний суд відхиляє посилання апеляційної скарги у цій частині. При цьому судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та сформованою. У кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Встановлення правильного періоду перебування особи під слідством і судом впливає на правильність визначення мінімального розміру моральної шкоди, який не може бути зменшено, однак суд може його збільшити з урахуванням конкретних обставин справи.

При визначенні розміру морального відшкодування суд вірно врахував обсяг завданої шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством (27 місяців 15 днів), що обмежувало його свободу пересування та обрання місця перебування. Зазначене вище призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків позивача, а тому з урахуванням засад розумності та справедливості наявні правові підстави для стягнення моральної шкоди у розмірі 250000 грн, який судом визначений з урахуванням усіх обставин справи, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом № 4059-IX на момент відшкодування (8 тис. грн).

При цьому, суд вірно врахував характер правопорушення, яке ставилось позивачу у провину, строк та вид обраного щодо нього запобіжного заходу, глибину фізичних і душевних страждань завданих позивачу, наявність погіршення можливостей останнього у реалізації своїх життєвих планів під час перебування під слідством та судом, висвітлення вказаної ситуації щодо затримання позивача правоохоронними органами та здійснення стосовно нього досудового розслідування засобами масової інформації, виходячи із засад розумності і справедливості, обґрунтовано дійшов висновку, що відшкодування позивачу моральної шкоди у сумі 250000 грн, є достатньою компенсацією спричинених позивачу моральних страждань.

А тому апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_1 права на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства та прокуратури, відповідно до вимог Закону № 266/94-ВР, а також із самим розміром стягнутої моральної шкоди.

Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому рішення суду підлягає залишенню без зміни відповідно до положень статті 375 ЦПК України.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві, залишити без задоволення, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 лютого 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за правилами, передбаченими статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийІ.В. Лівінський СуддіН.О. Тищук Н.О. Шаманська

Повне судове рішення складене 21 квітня 2025 року.