Постанова

від 05.02.2025 по справі 710/1160/24

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2025 року

Справа № 710/1160/24Провадження № 22-ц/821/183/25Категорія: 331060000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого ВасиленкоЛ.І.,

суддів: Карпенко О. В., Новікова О. М.,

секретаря Гладиш О. Ю.,

учасники справи:

заявник ОСОБА_1 ,

заінтересована особа Публічне акціонерне товариство «Черкасиобленерго»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Слободянюка Андрія Ігоровича на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 13 листопада 2024 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Публічне акціонерне товариство «Черкасиобленерго» про визнання безвісно відсутньою особи, у складі головуючого судді Сивоконя С. С., повний текст рішення складено 18.11.2024,

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

В серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Шполянського районногосуду Черкаськоїобласті з заявою про визнання безвісно відсутньою особи.

Заявлені вимоги мотивувала тим, що вона є донькою ОСОБА_2 . Рідна мати заявника проживала за адресою АДРЕСА_1 . За вказаною адресою ОСОБА_2 проживала та вела спільне господарство разом із своїм чоловіком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з яким перебувала у шлюбі. ОСОБА_2 біля 15 років працювала на посаді заступника кредитної спілки «Гарантія», а з 31.08.2022 до зникнення на посаді Голови правління (керівника). Під час роботи ОСОБА_2 мала графік роботи з 08:00 до 17:00, обідня перерва з 13:00 до 14:00, вихідні дні субота, неділя. 20.02.2023 ОСОБА_2 вийшла на роботу з місця свого проживання із того часу не повернулась ввечері з роботи. З того часу встановити будь-який контакт із ОСОБА_2 не є можливим, жодних відомостей про місцеперебування ОСОБА_2 немає, встановити місце перебування матері не можливо. З моменту зникнення ОСОБА_2 минуло більше року. Після зникнення ОСОБА_2 залишилась частина об`єктів нерухомого майна, зокрема кіоск-павільйьон по АДРЕСА_2 . Працівниками Шполянської філії ПАТ «Черкасиобленерго» 18.05.2024 на ім`я ОСОБА_2 складено акт № 448 технічної перевірки засобів обліку та акт порушення № 007900 від 18.05.2024. Для вирішення вказаного питання заявник звернулась до Шполянської філії ПАТ «Черкасиобленерго», однак відсутність повноважень позбавляє врегулювати спірне питання. Заявник не може отримати від ОСОБА_2 будь-якої довіреності на вирішення таких питань та не має можливості вчинення інших юридично значимих дій, у зв`язку із її зникненням, а рішення про визнання безвісно відсутньою немає, що створює безвихідне становище. Після зникнення ОСОБА_2 почали все частіше виникати питання, які потребували вчинення юридично значимих дій для управління вказаним майном та вирішення питань по суті, проте ОСОБА_1 не могла таких дій вчиняти через відсутність достатніх та належних прав. Як наслідок кількість питань, які потребують як негайного так і поступового вирішення почало лише зростати, у зв`язку із чим виникла необхідність вжиття заходів з опіки над майном, що змусило заявника звертатися до суду із заявою про визнання безвісно відсутньою ОСОБА_2 .

Враховуючи викладене, заявниця з урахуванням заявлених вимог просила суд визнати безвісно відсутньою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженку м. Шпола Черкаської області, останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шполянського районногосуду Черкаськоїобласті від13листопада 2024року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа Публічне акціонерне товариство «Черкасиобленерго» про визнання безвісно відсутньою особи відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що згідно встановлених обставин справи відсутність ОСОБА_2 в місці її постійного проживання може бути навмисною, що унеможливлює встановлення юридичного складу, який необхідний для визнання особи безвісно відсутньою. Даного висновку суд першої інстанції дійшов при перевірці повідомлення Звенигородського РВ ГУНП в Черкаській області, згідно якого суду було повідомлено, що проводиться досудове розслідування в об`єднаному кримінальному провадженні №12023250360000203 від 21.02.2023 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 2, 3, 4 ст. 190 КК України. Під час вручення 25.02.2023 письмового повідомлення про підозру ОСОБА_2 , її місцезнаходження встановити не представилось можливим, оскільки за місцем проживання вона відсутня, на контакт телефонним зв`язком не відповідає, та згідно з показаннями дочки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 виїхала за кордон і точне місце її перебування невідоме. Під час досудового розслідування отримано інформацію від сектору міжнародного поліцейського співробітництва ГУНП в Черкаській області про те, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно даних Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи «Аркан» 22.02.2023 перетнула державний кордон України у напрямку «виїзд» через пункт пропуску «ЧОП» потягом, використовуючи паспорт громадянина України НОМЕР_1 , після чого на територію України не поверталась, у зв`язку з чим, 17.03.2023 підозрювану ОСОБА_2 оголошено в міжнародний розшук з метою арешту та екстрадиції.

Суд першої інстанції відхилив заперечення представника заявника щодо листа слідчого СВ Звенигородського РВП, щодо ОСОБА_2 , оскільки у справах окремого провадження суд з власної ініціативи має право збирати докази. Надана суду інформація безпосередньо стосувалася заявлених вимог.

Виходячи з встановлених обставин, наданих сторонами доказів, отриманої запитуваної інформації та вимог закону, суд першої інстанції вважав, що заява не підлягала до задоволення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі, представник ОСОБА_1 адвокатСлободянюк А.І. вважаючи, що оскаржуване рішення є незаконним, прийнятим всупереч норм процесуального права, ухваленим за неправильного застосування норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, просить скасувати рішення Шполянського районногосуду Черкаськоїобласті від13листопада 2024року та ухвалити нове, яким задовольнити заявлені вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при розгляді даної справи не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, які стосуються розгляду справ про визнання особи безвісно відсутньою та умов, за яких можливе визнання особи безвісно відсутньою, які були проігноровані судом першої інстанції. А саме, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 травня 2018 року у справі № 225/1297/17 (провадження № 61-3902св18) зазначено, що безвісна відсутність - це посвідчення в судовому порядку тривалої відсутності фізичної особи в місці її постійного проживання за умов, що не вдалося встановити місця її знаходження (перебування). При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місце знаходження у цей час неможливо, причому вказана презумпція має спростовний характер.

Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.11.2018 у справі № 225/882/17, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 29.08.2019 року у цивільній справі № 225/2576/17, постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 523/2320/19 (провадження № 61-1971св21).

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, суд не в повній мірі дослідив умови, які слугували підставою для визнання безвісно відсутньою ОСОБА_2 в порядку ст. 43 ЦК України. Так, суд першої інстанції хоча і дослідив відомості щодо останнього місця проживання ОСОБА_2 , однак належним чином не дослідив обставин того скільки часу минуло з моменту відсутності відомостей про місце перебування ОСОБА_2 (з 20.02.2023), обставин чи проживає ОСОБА_2 за місцем останнього проживання протягом року із часу її зникнення, чи було можливим встановити її місце перебування і не досліджено обставин наявності серйозних причин, які б обумовлювали необхідність визнання фізичної особи безвісно відсутньою. На що суд першої інстанції не звернув жодної уваги та яким не надав жодної правової оцінки.

Крім того, в частині доведеності вимог, які були важливими для заявника, а саме що ці підстави є для неї поважними, оскільки ОСОБА_1 не може вирішити питання, пов`язані із відновленням електропостачання до кіоску-павільйону, подачу відповідних заяв до ПАТ «Черкасиобленерго» для відновлення/поновлення електропостачання, вчинити інші юридично значимі дії також немає можливості, проте в оскаржуваному рішенні не наведено мотивів та обґрунтування чому такі доводи були відхилені або не прийняті, що вказує на порушення процесуальних норм.

Зазначає, що по своїй суті висновок суду першої інстанції базується виключно на відомостях Державної прикордонної служби України, згідно із якими ОСОБА_2 22.02.2023 виїхала за кордон України, що унеможливлює встановлення юридичного складу, який необхідний для визнання особи безвісно відсутньою.

Проте, скаржник вважає такий висновок суду першої інстанції передчасним, оскільки виїзд особи на територію іншої країни не є безумовною підставою (передумовою) для визнання особи безвісно відсутньою і такий висновок суперечить вимогам ст. 43 ЦК України.

Звертає увагу суду на тому, що заінтересована особа не заявляла жодних заперечень проти задоволення заяви про визнання безвісно відсутньою ОСОБА_2 , що також не було враховано судом та чому не надано жодної правової оцінки.

Також зауважує, що судом першої інстанції було передчасно відмовлено у задоволенні клопотання про допит свідків, чим порушено принцип безпосередності дослідження доказів.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанцій

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (дошлюбне прізвище ОСОБА_4 ) є донькою ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а.с. 12).

Відповідно до відомостей витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 є керівником з 31.08.2022 кредитної спілки «Гарантія» (т. 1 а.с. 14-18)

ОСОБА_2 належить МАФ (кіоск павільйон) по АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 25).

Працівниками Шполянської філії ПАТ «Черкасиобленерго» 18.05.2024 на ім`я ОСОБА_2 складено акт № 448 технічної перевірки засобів обліку та акт порушення № 007900 від 18.05.2024 (т. 1 а.с. 26-29).

Відповідно до довідки голови будинкового комітету від 26.07.2024, ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 з кінця лютого 2023 року не проживає (т. 1 а.с. 31)

Представником заявника адвокатом Слободянюком А. І. здійснювались запити до Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби, Державної прикордонної служби України, Державної митної служби України, Комунального некомерційного підприємства «Лікарня імен братів М. С. і О. С. Коломійченків» Шполянської міської ради ОТГ, комунальної установи «Черкаське обласне бюро судово-медичної експертизи», відділу реєстрації актів цивільного стану у Черкаській області, Шполянського ВДВС у Звенигородському районі, Звенигородського районного відділу поліції ГУНП України у Черкаській області, Головного управління національної поліції України у Черкаські області та отримувались відповіді на вказані запити щодо ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 32 52, 65-70, 73- 75)

Відповідно до відомостей «Розшукові обліки МВС» ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стаття звинувачення ст. 190, ч. ч. 2, 3 ,4 КК України (т. 1 а.с. 71-72)

Відповідно до відомостей витягу з реєстру територіальної громади, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 126)

Відповідно до відомостей Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 має паспорт громадянина України НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 139)

За повідомленням Звенигородського районного відділу поліції Головного управління національної поліції в Черкаській області слідчим відділом Звенигородського районного відділу поліції проводиться досудове розслідування в об`єднаному кримінальному провадженні № 12023250360000203 від 21.02.2023 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 2, 3, 4 ст. 190 КК України. Під час вручення 25.02.2023 письмового повідомлення про підозру ОСОБА_2 , її місцезнаходження встановити не представилось можливим, оскільки за місцем проживання вона відсутня, на контакт телефонним зв`язком не відповідає, та згідно з показаннями дочки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 виїхала за кордон і точне місце її перебування невідоме. Під час досудового розслідування отримано інформацію від сектору міжнародного поліцейського співробітництва ГУНП в Черкаській області про те, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно даних Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи «Аркан» 22.02.2023 перетнула державний кордон України у напрямку «виїзд» через пункт пропуску «ЧОП» потягом, використовуючи паспорт громадянина України НОМЕР_1 , після чого на територію України не поверталась, у зв`язку з чим, 17.03.2023 підозрювану ОСОБА_2 оголошено в міжнародний розшук з метою арешту та екстрадиції (т. 1 а.с. 151, 152).

Із наданої Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України інформації вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт НОМЕР_1 , 22.02.2023 перетнула державний кордон України на «виїзд» у пункті пропуску «ЧОП» потягом «31 Мукачево-Будапешт» (т. 2, а.с. 7).

Відповідно до інформації наданої Державною міграційною службою, ОСОБА_2 11.02.2023 подала в Звенигородський відділ УДМС у Черкаській області документи для оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон, паспорт 17.02.2023 персоналізовано, 24.02.2023 прибув до підрозділу Звенигородського відділу УДМС у Черкаській області, однак станом на 24.10.2024 ОСОБА_2 для отримання паспорта не зверталась (т. 2 ст. 14).

Мотивувальна частина

Позиція Черкаського апеляційного суду

Відповідно дост. 129 Конституції Україниоднією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно дост. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободтаке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Згідно ч. 1ст. 368 ЦПК Українисправа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_1 таїїпредставника адвоката СлободянюкаА.І. учасників процесу, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.

Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5ст. 263ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вище вимогам закону відповідає.

Згідно з ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до ст. 43 ЦК України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць перше січня наступного року. Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється ЦПК України.

Частиною 1 ст. 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою (п. 3 ч. 2 ст. 293 ЦПК України).

Згідно з положеннями ст. 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Суд до початку розгляду справи встановлює осіб (родичів, співробітників тощо), які можуть дати свідчення про фізичну особу, місцеперебування якої невідоме, а також запитує відповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації, органи реєстрації місця проживання осіб або органи місцевого самоврядування) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме (ч. 1 ст. 307 ЦПК України).

Суд розглядає справу за участю заявника, свідків, зазначених у заяві, та осіб, яких сам суд визнає за потрібне допитати, і ухвалює рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або про оголошення її померлою (ч. 1 ст. 308 ЦПК України).

Безвісна відсутність це посвідчення в судовому порядку тривалої відсутності фізичної особи в місці її постійного проживання за умов, що не вдалося встановити місця її знаходження (перебування). При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місце знаходження у цей час неможливо, причому вказана презумпція має спростовний характер.

За положеннями ст. 43 ЦК України визначено, що фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

Зазначена норма права передбачає перш за все з`ясування місця постійного проживання особи на час її зникнення, заходів, які приймала заявник для встановлення місця знаходження особи, щодо якої ставиться питання про визнання безвісно відсутнім, та чи були вичерпані усі можливості для її знаходження.

Підставами для визнання фізичної особи безвісно відсутньою є сукупність юридичних фактів, тобто юридичний склад, до якого включаються: а) відсутність відомостей про перебування фізичної особи у місці її постійного проживання; б) відсутність відомостей про дійсне перебування особи і неможливість отримати такі відомості; в) сплив річного строку з дня одержання останніх відомостей про місце перебування фізичної або з дня, визначеного відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦК України; г) наявність у заявника правової зацікавленості у вирішенні питання про визнання особи безвісно відсутньою.

Вказане відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом у постановах: від 07 травня 2018 року в справі № 225/1297/17 (провадження № 61-3902св18), від 22 листопада 2018 року в справі № 225/882/17 (провадження № 61-34068св18), від 05 лютого 2020 року в справі № 756/17293/17 (провадження № 61-16093св19), від 06 травня 2020 року в справі № 760/3112/16-ц (провадження № 61-48362св18). Судова практика є сталою.

Згідно зі ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства належить, зокрема, принцип змагальності сторін і свободи в наданні ними суду своїх доказів та в доведенні перед судом їхньої переконливості. Вказане положення є головним нормативним закріпленням принципів змагальності та диспозитивності в законодавстві України.

Загальна формула принципу змагальності та диспозитивності у цивільному судочинстві закріплена у статтях 12, 13 ЦПК України, відповідно до яких цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до принципу диспозитивності обов`язок доказування фактичних обставин, що мають значення для справи, повною мірою покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі ст. ст. 79, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відмовляючи у задоволенні вимог заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції, за встановлених обставин, дійшов обґрунтованого висновку про те, що сам по собі факт не проживання ОСОБА_2 за місцем реєстрації протягом тривалого часу та фактична відсутність відомостей про її місце перебування не є безумовною підставою для визнання її безвісно відсутньою.

Водночас доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції при ухваленні оскарженого судового рішення не врахував правової позиції Верховного Суду, викладеноїупостановах від 07 травня 2018 року у справі № 225/1297/17, від 22.11.2018 у справі № 225/882/17 від 29.08.2019 року у цивільній справі № 225/2576/17, від 30.03.2021 у справі № 523/2320/19, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

У наведених скаржником постановах викладений загальний висновок, який зводиться до того, що безвісна відсутність - це посвідчення в судовому порядку тривалої відсутності фізичної особи в місці її постійного проживання за умов, що не вдалося встановити місця її знаходження (перебування). При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місце знаходження у цей час неможливо, причому вказана презумпція має спростовний характер.

Таким чином, враховуючи те, що у наведених скаржником справах суди зробили висновки по суті вирішення справ за фактичних обставин, які є відмінними від фактичних обставин у справі, яка є предметом апеляційного перегляду, колегія суддів відхиляє означений аргумент апеляційної скарги, оскільки висновки судів у цій справі наведеним правовим висновкам Верховного Суду не суперечать.

З огляду на вказане безпідставними є й доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не вирішив питання щодо допиту свідків, проте, у відповідності до протоколу судового засідання № 3629457 від 13.11.2024 дане питання було обговорено та вирішено протокольною ухвалою, а саме представнику заявника було відмовлено в задоволенні даного клопотання в зв`язку з його безпідставністю.

Щодо твердження скаржника про те, що суд першоїінстанції ненадав правовоїоцінки того,що заінтересованаособа незаявляла жоднихзаперечень проти задоволення заяви про визнання безвісно відсутньою ОСОБА_2 , колегія суддів констатує, що представник зацікавленої особи протягом розгляду справи в суді першої інстанції, в судові засідання не з`являвся. Заявами від 30.09.2024 та 09.10.2024 ПАТ «Черкасиобленерго» висловлювало чітку позицію щодо того, що вони не є заінтересованою особою в даній справі та просило справу розглянути без їх участі.

Згідно до правового висновку Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду, зробленого у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 638/4/19 права заінтересованих осіб знаходяться у юридичному звязку із субєктивними правами заявників і зумовлюються встановленням юридичного факту. Інтереси заінтересованих осіб можуть суперечити інтересам заявника. Отже, притягнення (вступ) цих заінтересованих осіб має важливе практичне значення, оскільки вони мають можливість у процесі розгляду справи про встановлення юридичного факту заявити про порушення чи оспорювання їхніх субєктивних прав. Заінтересовані особи беруть участь у справах окремого провадження з метою захисту своїх інтересів або інтересів держави. Але на відміну від заявника ці особи самі не звертаються до суду із заявою, а вступають у вже розпочатий процес з власної ініціативи або притягуються до участі у справі судом.

Таким чином, ПАТ «Черкасиобленерго», яке визначено заявником в якості єдиної зацікавленої особи у спірних правовідносинах, з урахуванням зазначення заявником мети для якої їй необхідно визнати ОСОБА_2 безвісно відсутньою, у процесі розгляду даної справи фактично заявляло про відсутність порушення чи оспорювання його субєктивних прав.

Крім того,суд першоїінстанції, за встановлених в ході розгляду справи обставин, а саме наявності кримінального провадження відносно ОСОБА_2 та офіційного перетину нею кордону, дійшов висновку про те, що вони в своїй сукупності не виключають можливої навмисності відсутності ОСОБА_2 в місці її постійного проживання, що в свою чергу унеможливлює встановлення юридичного складу, який необхідний для визнання особи безвісно відсутньою.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду і зауважує, що сам по собі факт відсутності відомостей про місце перебування ОСОБА_2 , що стверджується заявником при звернені до суду, не є безумовною підставою для визнання особи безвісно відсутньою.

За таких обставин, враховуючи вищевикладені обставини, апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції, за визначеного заявником складу учасників справи та наявних у справі доказів, є законним, постановленим з дотриманням норм процесуального та матеріального права і доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду про відмову в задоволенні заяви.

За своїм змістом решта доводів апеляційної скарги зводяться до незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого вКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Щодо судових витрат, то відповідно до п.п. «б» та «в» п. 4) ч. 1 ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції немає.

Керуючись ст. ст. 35, 258, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Слободянюка Андрія Ігоровича залишити без задоволення.

Рішення Шполянського районногосуду Черкаськоїобласті від13листопада 2024року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Повний текст постанови складено 06 лютого 2025 року.

Головуючий Л. І. Василенко

Судді: О. В. Карпенко

О. М. Новіков