Постанова

від 04.02.2025 по справі 591/992/22

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2025 року м.Суми

Справа №591/992/22

Номер провадження 22-ц/816/184/25

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),

суддів - Філонової Ю. О. , Собини О. І.

за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

сторони:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Приватне акціонерне товариство «Сумбуд»,

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «ІБК «Гідросфера»,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Сумбуд»

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 грудня 2022 року, у складі судді Катрич О.М., ухваленого в м. Суми,

в с т а н о в и в :

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнено його представником (а.с. 83-87, 116, 120), до ПАТ «Сумбуд», третя особа ТОВ «ІБК «Гідросфера» про зобов`язання вчинити дії.

Свої вимоги мотивував тим, що 25 серпня 2021 року в приміщенні ПрАТ «Сумбуд», в присутності представника ПрАТ «Сумбуд», ТОВ «ІБК Гідросфера» та ОСОБА_1 було підписано Договір відступлення права вимоги № 16 від 25 серпня 2021 року, за яким Сторона 1 («ТОВ «ІБК «Гідросфера») відступає Стороні 2 (Позивачу), а Сторона 2 (Позивач) набуває право вимоги, належне Стороні 1 («ТОВ «ІБК «Гідросфера») і стає кредитором за договором купівлі-продажу майнових прав № 23 від 18 грудня 2019 року укладеного між Стороною 1 «ТОВ «ІБК «Гідросфера») і відповідачем.

Предметом Договору купівлі-продажу майнових прав № 23 від 18 грудня 2019 року є майнові права на квартиру АДРЕСА_1 .

Після підписання Договору відступления права вимоги № 16 від 25 серпня 2021 року, позивачем було внесено 682270,00 грн до каси ТОВ «ІБК «Гідросфера» в рахунок плати за відступлення майнових прав, що підтверджується копією Прибуткового касового ордеру № 81 виданого ТОВ «ІБК «Гідросфера».

На початку 2022 року позивач прибув до ПрАТ «Сумбуд» з наміром дізнатись чи введено в експлуатацію житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , проте йому було повідомлено, що Договір відступлення права вимоги № 16 від 25 серпня 2021 року, який було укладено на підставі Договору купівлі-продажу майнових прав № 23 від 18 грудня 2019 року, укладений між ТОВ «ІБК «Гідросфера» та ПрАТ «Сумбуд» на підставі протоколу заліку взаємних зобов`язань, що в жовтні 2021 року аудиторською фірмою «Зевс» було проведено перевірку та надано висновок, згідно якого у момент підписання протоколу заліку взаємних зобов`язань до договору купівлі-продажу майнових прав №3 від 18 грудня 2019 року, станом на 18 грудня 2019 року заборгованість ПрАТ «Сумбуд» перед ОВ «ІБК «Гідросфера» буда відсутня, а зазначений договір є фіктивним, кошти або майно за цю квартиру ПрАТ «Сумбуд» ні від кого не поступали, що за цим фактом у провадженні РУП ГУНП у Сумській області перебуває кримінальне провадження № 1021200480002794, розпочате 02 грудня 2021 року за ознаками вчинення злочину, передбаченого ст. 191 КК України.

Посилаючись на вказані обставини просив суд: зобов`язати ПрАТ «Сумбуд» виконати Договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру № 23 від 18 грудня 2019 року та Договір відступлення права вимоги № 16 від 25 серпня 2021 року, виконати свої обов`язки в натурі відповідно до умов договору.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 грудня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Зобов`язано ПрАТ «Сумбуд» виконати Договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру № 23 від 18 грудня 2019 року та Договір відступлення права вимоги № 16 від 25 серпня 2021 року, а саме: передати у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_3 .

Стягнуто з ПрАТ «Сумбуд» на користь держави судовий збір в сумі 6822 грн. 70 коп.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ПрАТ «Субуд» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних відмовити.

Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що з моменту укладення та виконання договору відступлення прав вимоги від 25 серпня 2021 року №16 позивач набув право вимагати від ПрАТ «Сумбуд» передачі йому у власність квартири АДРЕСА_4 , загальною площею 62,94 кв.м, після введення об`єкта будівництва в експлуатацію. У матеріалах справи відсутні докази про прийняття в експлуатацію будинку по АДРЕСА_2 , на момент подання позову та на момент ухвалення рішення по справі, тому позовні вимоги є необґрунтованими, а рішення незаконним.

Вказує, що за даними акта внутрішнього аудиту від 28 лютого 2023 року майнові права на квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 62,94 кв.м., не оплачені з боку ТОВ «ІБК «Гідросфера» на користь ПрАТ «Субуд». Тобто, на момент укладення договору про відступлення права вимоги від 25 серпня 2021 року №16 ТОВ «ІБК «Гідросфера» не виконало грошових зобов`язань перед ПрАТ «Субуд» за договором купівлі-продажу майнових прав від 18 грудня 2019 року №23, а отже ТОВ «ІБК «Гідросфера» передало ОСОБА_1 недійсне право вимоги, яке на момент передачі цього права у нього було відсутнє.

Вважає, що за встановлених обставин ПрАТ «Сумбуд» не має обов`язку передачі майна на користь ОСОБА_1 за договором відступлення права вимоги від 25 серпня 2021 року №16 та договором купівлі-продажу майнових прав від 18 грудня 2019 року №23, так як ТОВ «ІБК «Гідросфера» не набуло прав інвестора (власника майнових прав) у спірних правовідносинах, що унеможливлює задоволення позовних вимог.

Зазначає, що вказана квартира як об`єкт цивільних прав не буде існувати до моменту реєстрації права власності на неї, тому ПрАТ «Сумбуд» не має можливості передати позивачу права на неї.

Звертає увагу суду і на те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту прав, що слідує з правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі №344/16879/15-ц.

Також заявник апеляційної скарги просить дослідити та надати оцінку новим письмовим доказам, які не були подані до суду першої інстанції через їх відсутність у відповідача.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Сергеєва С.А. посилаючись на відсутність предмета спору, просить у разі скасування рішення суду, закрити провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, вказує про обізнаність із наслідками, передбаченими ст. 256 ЦПК України.

ТОВ «ІБК «Гідросфера» у відзиві на апеляційну скаргу просить останню залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін та третьої особи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановив, що між ТОВ «ІБК «ГІДРОСФЕРА» та ПАТ «СУМБУД» 18 грудня 2019 року був укладений договір №23 купівлі-продажу майнових прав, які стосувалися об`єкту нерухомості квартири АДРЕСА_4 , з Додатком № 1 та № 2 (а.с. 88-96).

Згідно з п. 2.1. договору, ТОВ «ІБК «ГІДРОСФЕРА» купило у ПАТ «СУМБУД» майнові права на 2-х кімнатну квартиру АДРЕСА_4 .

Пунктом 3.2. даного договору передбачено, що продавець зобов`язаний передати майнові права на об`єкт нерухомості в порядку та на умовах, визначених в статті 5 договору. Згідно з п. 5.1. статті 5 договору, передача покупцю права власності на майнові права на об`єкт нерухомості здійснюється за двостороннім актом прийому-передачі майнових прав на об`єкт нерухомості, який підписується сторонами впродовж двох днів з моменту сплати 100 відсотків ціни майнових прав. Згідно з п. 5.2. статті 5 договору, передача об`єкта нерухомості покупцю, як власнику майнових прав на об`єкт нерухомості здійснюється після введення об`єкта будівництва в експлуатацію, що підтверджується відповідним сертифікатом відповідності закінченого будівництвом об`єкту.

Протоколом взаєморозрахунків між ТОВ «ІБК «ГІДРОСФЕРА» та ПАТ «СУМБУД» № 25/08-21 від 25 серпня 2021 року сторонами проведений залік однорідних зустрічних вимог та засвідчено підписами сторін проведення ТОВ «ІБК «ГІДРОСФЕРА» повного розрахунку з ПАТ «СУМБУД» по договору купівлі-продажу майнових прав № 23 від 18 грудня 2019 року. Тобто, майнові права на двокімнатну квартиру АДРЕСА_5 були придбані ТОВ «ІБК «ГІДРОСФЕРА», яке повністю розрахувалося з ПАТ «СУМБУД» (а.с. 69).

Також, 25 серпня 2021 року між ОСОБА_1 , ТОВ «ІБК «ГІДРОСФЕРА» та ПАТ «СУМБУД» укладений договір відступлення права вимоги № 16, за умовами якого ТОВ «ГІДРОСФЕРА» за згодою ПАТ «СУМБУД» уступило ОСОБА_1 право вимоги по договору купівлі-продажу майнових прав № 23 від 18 грудня 2019 року. На виконання п. 8 договору відступлення права вимоги № 16 ОСОБА_1 провів повний розрахунок з ТОВ «ІБК «ГІДРОСФЕРА» в сумі 682270,00 грн, що підтверджується прибутковим касовим ордером № 81 від 25 серпня 2021 року (а.с. 70-75, 68).

Із моменту укладення договору відступлення права вимоги № 16 позивач ОСОБА_1 набув права вимагати від ПАТ «СУМБУД», після введення об`єкту будівництва в експлуатацію, передачі йому у власність об`єкту нерухомого майна, а саме квартиру АДРЕСА_3 .

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що, отримавши розрахунок за продані майнові права по договору купівлі-продажу майнових прав № 23 від 18 грудня 2019 року та надавши згоду на відступлення позивачу права вимоги по цьому договору, відповідачем ПАТ «СУМБУД», в порушення умови цього договору, не передано спірну квартиру ОСОБА_1 , чим порушено його права як добросовісного інвестора, який належним чином виконав договірні зобов`язання.

Проте, повністю з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, з огляду на таке.

За змістом положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним зі способів захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, є визнання права.

Частиною 3 статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» закріплено порядок інвестування та фінансування об`єктів житлового будівництва, зокрема, з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості.

Відповідно до положень ст.ст. 4, 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами та результатами інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права). Згідно з пунктом 6 статті 7 цього Закону інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.

У статті 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» вказано, що об`єкт інвестування - це квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.

Згідно зі ст. 177 ЦК України до об`єктів цивільних прав відносяться речі, майнові права та інше. Майном як особливим об`єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України).

За правилами статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування). Майнове право є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право є обмеженим речовим правом, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникає, зокрема, з договорів та інших правочинів, має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилом статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Верховний Суд неодноразово вказував, що у разі невиконання забудовником належним чином взятих на себе зобов`язань, а також відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків, ефективним способом захисту порушених прав є визнання майнових прав на об`єкт інвестування.

За загальним правилом судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується та оспорюється.

Частиною 1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч. 2 ст. 328 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Положенням пункту 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року № 553), для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартиру, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються такі документи: 1) документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо; 2) технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартиру, житлове, нежитлове приміщення тощо).

У разі коли державна реєстрація права власності здійснюється на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого завершено та який прийнято в експлуатацію після 01 січня 2013 року також обов`язково зазначаються у відповідній заяві відомості про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, та подаються завірені особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб, копії:

документа, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси (крім випадків державної реєстрації права власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна);

документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна до його реконструкції, - у разі державної реєстрації права власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна (крім випадків, коли право власності на такий об`єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав або коли законодавством не передбачено оформлення та видачу документа на такий об`єкт нерухомого майна).

У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

Відомості про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не зазначаються, а завірені особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб, копії документів, передбачені цим пунктом, не подаються у разі, коли такою особою відповідно до пункту 77 цього Порядку подано зазначені відомості та документи для долучення їх до Державного реєстру прав.

Зазначеними нормами встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб.

Таким чином, саме інвестор, як особа за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування.

Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийнято в експлуатацію у встановленому порядку. В іншому випадку інвестор не зможе визнати право власності на квартиру до введення будинку в експлуатацію. Згідно із ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19). Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17, інвестор після виконання ним фінансових зобов`язань за укладеними договорами купівлі-продажу цінних паперів та резервування об`єкта нерухомості (чи аналогічними правочинами, що підтверджують здійснення інвестування) отримує документи, які підтверджують реальність такого правочину та встановлюють для нього його особисті майнові права на конкретний об`єкт нерухомого майна. Для отримання права власності на такий об`єкт нерухомості інвестор має трансформувати свої майнові права у власність шляхом державної реєстрації речових прав на цей об`єкт нерухомості, але виконати це можна лише за умов завершення будівництва новоствореного об`єкта нерухомості відповідно вимог чинного законодавства та прийняття такого нерухомого майна до експлуатації (статті 328, 331 ЦК України).

Отже, саме інвестор є особою, яка первісно набуває право власності на об`єкт нерухомого майна, що споруджений за його кошти.

Інвестор наділений правами, тотожними правам власника нерухомого майна, пов`язаними зі створенням об`єкту нерухомого майна, а тому в разі порушення його речових прав він має право на звернення до суду за їх захистом шляхом пред`явлення позову про визнання за ним його майнових прав та витребування своєї власності з незаконного володіння іншої особи (статті 392, 388 ЦК України).

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 14 грудня 2021 року у справі №344/16879/15-ц, укладаючи договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, покупець отримує речове право, яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому.

Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об`єктом у розумінні ЦК України такий об`єкт стає після його державної реєстрації, оскільки жодних виключень щодо необхідності державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, як передбачено в частині першій статті 182 та частині другій статті 331 ЦК України для новоствореної речі, якою є квартира в новозбудованому будинку, цивільне законодавство не містить.

Захист прав на новостворене майно, прийняте в експлуатацію, в разі невизнання відповідачем прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим, а саме: повинно реально відновлювати наявне порушене, оспорене або невизнане право, такий спосіб має відповідати характеру правопорушення та цілям судочинства та не може суперечити принципу верховенства права.

Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачене у статті 16 ЦК України.

У ст. 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту ст. 392 ЦК України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.

Суб`єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи.

Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Спосіб захисту, передбачений ст. 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права.

Тобто зазначений спосіб захисту як різновид загального способу захисту визнання права може бути використаний не тільки в речово-правових відносинах, але й у зобов`язально-правових, так як сам по собі факт перебування осіб у тих чи інших відносинах, у тому числі договірних, не може перешкоджати застосуванню до цих відносин норм інститутів загальної частини цивільного права.

Способи захисту права, обрані позивачем та застосовані судом, повинні найбільш ефективно поновлювати порушені права, а специфіка інвестування в об`єкти будівництва та визначення новоствореного майна як об`єкта захисту права, відмінного від майнових прав на етапі укладення договорів про інвестування в будівництво, які мають різні назви, повинні тлумачитися на користь тієї особи, права якої порушено.

Практика визнання права власності на об`єкти нерухомості, розміщені у введених в експлуатацію будинках та спорудах, з огляду на відсутність у позивачів можливості оформити право власності в позасудовому порядку як ефективного способу захисту порушених прав підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13-ц (провадження № 14-606цс18), від 03 квітня 2019 року у справі № 1609/6643/12 (провадження № 14-107цс19), від 15 травня 2019 року у справі № 522/102/13-ц (провадження № 14-38цс19), від 29 травня 2019 року у справі № 1609/6645/12 (провадження № 14-220цс19), від 26 червня 2019 року у справі № 761/3428/15-ц (провадження № 14-268цс19).

Отже, у випадку оспорювання чи невизнання за інвестором, який виконав умови договору інвестування, первісного права власності на новостворений об`єкт інвестування, введений в експлуатацію, ефективним способом захисту такого права є визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України.

Визнання права власності є ефективним і належним способом захисту прав сторони покупця, який за договором купівлі-продажу майнових прав повністю сплатив узгоджену в договорі грошову суму, проте не може реалізувати свої права внаслідок недобросовісної поведінки продавця після введення будинку в експлуатацію, який не визнає права покупця на цю збудовану квартиру.

Велика Палата Верховного Суду у вказаних постановах доходила висновку, що положення статті 392 ЦК України підлягають застосуванню до правовідносин, що виникли між особою, яка відчужила майнові права на квартиру в багатоквартирній новобудові (Сторона 1) та особою, яка такі права придбала (Сторона 2) у випадку, коли об`єкт будівництва (багатоквартирна новобудова) зданий в експлуатацію, проте Сторона 1 не виконує умови зазначеного договору з передачі Стороні 2 усіх необхідних документів для оформлення права власності на квартиру, вартість якої Сторона 2 сплатила в повному обсязі, та не визнає права Сторони 2 на цю збудовану квартиру.

Велика Палата Верховного Суду вважала, що правозастосовчу практику у подібних спорах необхідно консолідувати, а відтак вказала, що коли об`єкт нерухомості вже збудований та прийнятий в експлуатацію, проте покупцем не отримані правовстановлюючі документи у зв`язку із порушенням продавцем за договором купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно взятих на себе договірних зобов`язань щодо передання всіх необхідних документів для оформлення права власності на квартиру, вартість якої сплачена покупцем в повному обсязі, та у разі невизнання продавцем права покупця на цю збудовану квартиру може мати місце звернення до суду з вимогою про визнання за покупцем права власності на проінвестоване (оплачене) ним майно відповідно до положень статті 392 ЦК України.

Отже, інвестор наділений правами, тотожними правам власника нерухомого майна, пов`язаними зі створенням об`єкту нерухомого майна, а тому в разі порушення його речових прав на стадії до введення об`єкту нерухомості в експлуатацію він має право на звернення до суду за їх захистом шляхом пред`явлення позову про визнання за ним його майнових прав та витребування своєї власності з незаконного володіння іншої особи (статті 392, 388 ЦК України). При цьому не вимагається визнання недійсними нікчемних правочинів, які спрямовані на незаконне заволодіння майном інвестора іншими особами (стаття 228 ЦК України).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).

Відповідач заперечує проти виникнення у позивача права на вказане нежитлове приміщення, а тому належним способом захисту прав ОСОБА_1 у даному випадку буде визнання права власності на спірне нерухоме майно, а не зобов`язання відповідача передати це нежитлове приміщення у власність позивачу.

Врахувавши викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Таким чином, рішення суду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Сергеєвої С.А. про закриття провадження у справі в разі скасування рішення місцевого суду в зв`язку з відсутністю предмету спору задоволенню не підлягає, оскільки останнє не містить достатніх обґрунтувань про наявність обставин з якими представник позивача пов`язує закриття провадження у справі. Крім того, апеляційний суд також враховує і те, що на сьогодні позивач звернувся до суду з новим позовом до відповідача, дані обставини сторони не заперечують, де доводить про наявність у нього права на квартиру згідно тих же укладених договорів з відповідачем, про які мова йде у даній справі.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на задоволення вимог апеляційної скарги, з позивача на користь відповідача належить стягнути 4543 грн судового збору, сплаченого за апеляційне оскарження рішення суду.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Сумбуд» задовольнити чачстково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 грудня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Сумбуд» судовий збір в сумі 4543 гриві за апеляційне оскарження рішення суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - В. І. Криворотенко

Судді: Ю. О. Філонова

О. І. Собина