Постанова

від 30.01.2025 по справі 607/11187/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/11187/24Головуючий у 1-й інстанції Ромазан В.В. Провадження № 22-ц/817/51/25 Доповідач - Гірський Б.О.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2025 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Гірського Б.О.

cуддів - Костіва О.З., Храпак Н.М.,

за участю секретаря - Панькевич Т.І.,

представників позивача та Служби у справах дітей Великоберезовицької селищної ради

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу №607/11187/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 від імені якого діє адвокат Притула Оксана Богданівна на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 вересня 2024 року (постановлену суддею Ромазан В.В., повний текст рішення складено 07 жовтня 2024 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Великоберезовицької селищної ради про визначення місця проживання дітей, -

В С Т А Н О В И В :

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що 02 серпня 2008 року між ним та ОСОБА_2 був укладений шлюб.

За час перебування у шлюбі в них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вказував, що погіршення подружніх відносин між ними призвело до фактичного припинення шлюбу, який був розірваний рішенням суду 12.09.2024 року.

Зазначав, що після фактичного припинення шлюбних відносин в них виникли непорозуміння щодо питання місця проживання дітей.

Так, на початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, діти поїхали з матір`ю за кордон в Італію, однак повернулися у зв`язку з тим, що не змогли адаптуватися до проживання в чужій країні.

Відповідно, з того часу він проживає разом з дітьми, самостійно займається їхнім вихованням і утриманням, піклується про їх фізичний та духовний розвиток.

Відповідачка не заперечувала щодо проживання дітей з ним, як батьком, у зв`язку з висловленим ними на той час категоричного небажання проживати за кордоном, проте заперечувала щодо визначення місця проживання дітей з ним в Україні, оскільки бажає забрати їх для проживання з нею, в місце де немає війни.

Наголошував, що з урахуванням думки дітей та того, що відповідачка вже тривалий час перебуває за кордоном, визначення місця проживання дітей разом з матір`ю - ОСОБА_2 не відповідатиме їхнім інтересам та гармонійному розвитку.

На підставі наведеного, просив визначити місце проживання малолітніх дітей - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 разом із батьком - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 вересня 2024 року в позовних вимогах ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги. Вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм процесуального права.

Вказує, що нормами Сімейного кодексу України під місцем проживання малолітньої дитини визначається не конкретна адреса, за якою буде проживати дитина разом з батьком чи матір`ю, а саме особу, з якою має проживати малолітня дитина.

Наголошує, що у даній справі присутні всі підстави для визначення місця проживання малолітніх дітей з ним, як їхнім батьком, оскільки це відповідатиме якнайкращому забезпеченню інтересів дітей.

У січні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Лех М.Ю. подав до Тернопільського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін.

Зазначає, що після фактичного припинення шлюбних відносин між сторонами діти залишилися проживати з батьком, оскільки відповідачка проживає та працює за кордоном.

Вказує, що у сторін виникали непорозуміння щодо того з ким мають проживати діти у подальшому.

Після початку повномасштабного вторгнення рф в Україну мати разом з дітьми виїхала до Італії, але діти повернулися до батька, оскільки не змогли адаптуватися до проживання в чужій країні.

Наголошує, що відповідач ОСОБА_2 була категорично проти позову про визначення місця проживання дітей разом з батьком, проте під час розгляду справи діти висловили небажання проживати за кордоном, тому вирішила не заперечувати проти їх тимчасового проживання з батьком.

Однак, після ознайомлення із висновком служби у справах дітей, рішенням суду, думкою дітей та усвідомлюючи, що в Україні триває війна, ОСОБА_2 заперечує щодо визначення місця проживання дітей з батьком та вважає, що дітям буде безпечніше з нею, а тому бажає їх забрати для проживання з нею.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Притула О.Б. апеляційну скаргу в її межах підтримала, посилаючись на доводи викладені в ній.

У судовому засіданні представник Служби у справах дітей Великоберезовицької селищної ради не заперечила проти задоволення апеляційної скарги, підтримала висновок органу опіки і піклування про доцільність визначення місця проживання малолітніх дітей з батьком - ОСОБА_1 ..

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 02 серпня 2008 року, про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , видане 02 серпня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області України (а.с. 12).

У даному шлюбі народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , видане 25 січня 2011 року та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , видане 25 березня 2011 року (а.с. 13-14).

Неповнолітні, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , проживають та зареєстровані від 13 грудня 2016 року разом із батьком ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено довідкою №48, виданою 11 травня 2024 року головою правління Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Воля-15», витяг записів із Будинкової книги (а.с. 19).

Згідно з витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно серії ЕАС №054435, двохкімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_1 (а.с. 21).

З довідки про доходи №3004 від 30 квітня 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 працює менеджером по збуту у ТОВ «Т-ПС», загальна сума його доходу за період від 01 квітня 2023 року до 31 березня 2024 року становить 127 962,55 грн. (а.с. 22).

Рішенням виконавчого комітету Великоберезовицької селищної ради №285 від 16 липня 2024 року, затверджений висновком органу опіки та піклування щодо доцільності визначити місце проживання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком - ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 58-59).

Так, орган опіки та піклування встановив, що на сьогоднішній день діти проживають з батьком за адресою: АДРЕСА_1 . Мати дітей - ОСОБА_2 знаходиться за межами країни, у Республіці Італія, м. Флоренція, де працює флористом. Зі сторони батьків комунікацію щодо навчання дітей ведуть з педагогами мама ОСОБА_2 та батько ОСОБА_1 . Мати відвідувала ліцей у якому навчаються діти наприкінці 2 семестру 2023-2024 навчального року, брала участь у батьківських зборах, які проводилися офлайн.

При цьому під час розмови з ОСОБА_2 з`ясовано, що вона не заперечує щодо проживання дітей ОСОБА_5 і ОСОБА_6 після розлучення з батьком. З її слів, вона з дітьми спілкується щоденно, любить їх, один раз у рік приїжджає до них в Україну. Відповідач переконана, що батько добросовісно і старанно виконує батьківські обов`язки щодо дітей, матеріально утримує їх.

У бесіді із дітьми зазначено, що ОСОБА_5 хоче проживати з батьком, ОСОБА_6 з обома батьками.

Судом першої інстанції було допитано свідка.

Так, свідок ОСОБА_7 , яка є матір`ю відповідача, пояснила суду, що її дочка ОСОБА_2 у березні 2022 року разом із неповнолітніми дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , у зв`язку з початком повномасштабного вторгнення російських військ виїхали за кордон, де перебувала із ними до травня 2022 року. У подальшому, повернувшись в Україну в травні 2022 року, діти почали проживати за їх місцем реєстрації, тобто з батьком. ОСОБА_2 забажала повернутись в Італію, виїхавши на роботу, де перебуває у даний час. Також пояснила, що мати спілкується із дітьми щодня, передає їм продукти харчування та одяг, а також матеріальну допомогу. Останній раз перебувала в Україні у квітні 2024 року, проте завжди бажала, щоб діти проживали з нею за кордоном, оскільки там не має війни і це буде відповідати їх інтересам.

У суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 подано рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 вересня 2024 року в справі №607/11186/24, з якого вбачається, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірваний (а.с. 104-105).

Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд дійшов до висновку, що позивач не довів, що між сторонами у справі існує спір щодо визначення місця проживання дітей, оскільки відповідач не заперечувала щодо проживання дітей ОСОБА_5 і ОСОБА_6 після розлучення із батьком та переконана, що батько добросовісно та старанно виконує батьківські обов`язки, матеріально утримує їх.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).

У справі, яка переглядається, предметом спору є визначення місця проживання дітей.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява №2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року, заява №31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання суду, яке має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці всіх обставин в їх сукупності, оскільки не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 грудня 2023 року в справі №607/20787/19 (провадження №61-11625сво22).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі №377/128/18 (провадження №61-44680св18) вказано, що "тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі №352/2324/17 (провадження №61-14041св19) зазначено, що: "питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі №754/16535/19 (провадження №61-14623св21) вказано, що "під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини".

Відтак, міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Отже, під час розгляду справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Такий висновок є усталеним, що вбачається з постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц, (провадження №14-327цс18); постановах Верховного Суду від 04 вересня 2024 року в справі №757/2002/23- ц, (провадження №61-8389св24); від 27 листопада 2024 року в справі №758/9907/21, (провадження №61-6204св24); від 11 грудня 2024 року в справі №486/74/20, (провадження №61-2052св24); від 18 грудня 2024 року в справі №630/21/22, (провадження №61-6244св24); від 18 грудня 2024 року в справі №381/2182/22, (провадження №61-8760св24).

Апеляційний суд зауважує, що матір безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дітей, має право та обов`язок піклуватися про їх здоров`я, стан розвитку, незалежно від того, з ким вони будуть проживати.

Визначення місця проживання дітей з батьком не впливає на їх взаємовідносини з матір`ю, оскільки визначення місця проживання дітей з одним із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків.

Вказане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року в справі №404/3499/17 (провадження №61-9074св20).

Суд, вирішуючи спір, насамперед має виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, вік, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Колегія суддів зауважує, що сім`я є цінною для розвитку дитини і, коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків та є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів.

У справі, яка переглядається, апеляційний суд встановив, що за час перебування у шлюбі у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилося двоє малолітніх дітей: син ОСОБА_5 та дочка ОСОБА_6 .

Відповідач ОСОБА_2 проживає за кордоном, а позивач разом із малолітніми дітьми в Україні.

Також встановлено, що з початку повномасштабної війни рф проти України діти проживали разом з матір`ю за кордоном, де перебували на її утриманні, однак не змогли адаптуватися до проживання в чужій країні, тому повернулися до батька в Україну.

Проте, з пояснень відповідача ОСОБА_2 , як працівникам органу опіки та піклування, так і з її відзиву на апеляційну скаргу вбачається, що вона не заперечувала проти тимчасового проживання дітей з батьком, оскільки вважала, що вони через якийсь час зможуть адаптуватися для проживання за кордоном і вона зможе їх забрати для проживання до себе в Італію, так як вважає, що це буде відповідати їхнім інтересам, зважаючи на війну в Україні.

Тому, заперечує щодо визначення в судовому порядку місця проживання дітей з батьком.

З наявного в матеріалах справи висновку від 16 липня 2024 року №285 органу опіки та піклування Великоберезовицької селищної ради вбачається, що вони вважають за доцільне визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , разом із батьком. Також з висновку вбачається, що ОСОБА_5 бажає проживати з батьком, а ОСОБА_6 з обома батьками.

Виходячи з вищевикладеного, беручи до уваги сталі соціальні зв`язки малолітніх дітей, їх місце навчання, погану адаптацію до умов проживання за кордоном, їх психоемоційний стан, думку самих дітей, їх матеріально-побутові умови проживання в Україні, а також з урахуванням дотримання балансу між інтересами дітей, правами сторін на їх виховання і обов`язком батьків діяти в інтересах дітей, які переважають над інтересами батьків, суд апеляційної інстанції вважає, що для забезпечення якнайкращих інтересів малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які перебувають в Україні на утриманні батька - ОСОБА_1 , слід визначити їх місце проживання за місцем проживання останнього: АДРЕСА_1 ..

Доводи відзиву на апеляційну скаргу висновків апеляційного суду не спростовують.

За частиною 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дав невірну оцінку вищенаведеним обставинам справи, тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 вересня 2024 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381 - 382, 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 вересня 2024 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Великоберезовицької селищної ради про визначення місця проживання дітей - задовольнити.

Визначити місце проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Повний текст постанови складено 06 лютого 2025 року.

Головуючий: Гірський Б.О.

Судді: Костів О.З.

Храпак Н.М.