ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"30" січня 2025 р. Справа№ 910/4111/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яценко О.В.
суддів: Хрипуна О.О.
Сибіги О.М.
секретаря судового засідання Антонюк А.С.,
за участю представників учасників справи відповідно до протоколу судового засідання від 30.01.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління матеріального-технічного забезпечення «Енергокомплект», Приватного акціонерного товариства «Укренергомонтаж»
на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 (повний текст складено і підписано 20.09.2024)
у справі № 910/4111/24 (суддя - О.М. Ярмак)
за позовом Державного спеціалізованого підприємства «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами»
до 1. Приватного акціонерного товариства «Укренергомонтаж»,
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління матеріального-технічного забезпечення «Енергокомплект»
третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «БК КБР»
про визнання недійсним договору, -
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. Державне спеціалізоване підприємство «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами» (далі - позивач) звернулось із позовом до Приватного акціонерного товариства «Укренергомонтаж» (далі - відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління матеріального-технічного забезпечення «Енергокомплект» (далі - відповідач 2) про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги № б/н від 08.02.2024.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що укладення оспорюваного правочину призвело до неможливості задовольнити вимоги позивача (стягувача) під час примусового виконання рішень суду у виконавчому провадженні де відповідач 1 є боржником, що свідчить про те, що відповідач 1, маючи на меті ухилитися від виконання судових рішень, які набрали законної сили, вчинив спірний правочин на шкоду кредитору - позивачеві, а відтак наявні підстави для визнання такого правочину недійсним відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 у справі № 910/4111/24 позов задоволено повністю; визнано недійсним договір про відступлення права вимоги № б/н від 08.02.2024, укладений між Приватним акціонерним товариством «Укренергомонтаж», Товариством з обмеженою відповідальністю «Управління матеріального-технічного забезпечення «Енергокомплект» та Товариством з обмеженою відповідальністю «БК КБР».
4. Суд першої інстанції, з посиланням на п. 30 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" да вказано, що кінцевий бенефіціарний власник - будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив (контроль) на діяльність клієнта та/або фізичну особу, від імені якої проводиться фінансова операція; кінцевим бенефіціарним власником для юридичних осіб є будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність юридичної особи (в тому числі через ланцюг контролю/володіння) та пп..14.1.159 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України згідно з яким пов`язані особи - юридичні та/або фізичні особи, та/або утворення без статусу юридичної особи, відносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють, а також врахувавши те, що бенефіціаром відповідача 1 є ОСОБА_1 , а власником великих пакетів акцій є Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інститут портфельних інвестицій», в той час як засновником відповідача 2 є Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інститут портфельних інвестицій» беніфіціаром якого є ОСОБА_1 , а відтак посилання відповідача 1. на те, що відповідачі є непов`язаними або незаінтересованими особами є безпідставними.
5. У контексті спірних правовідносин у цій справі, суд першої інстанції зазначив, що особа, яка є боржником, перед своїми контрагентами повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів, а угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.
6. Суд першої інстанції зазначив, що критеріями, для кваліфікації договору, як фраудаторного, є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (необхідно довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов`язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. Саме ці обставини і є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
7. Судом першої інстанції вказано, що відмінною ознакою фраудаторних правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.
8. Також судом враховано правову позицію Верховного Суду від 18.06.2024 у справі № 911/2276/22, відповідно до якої "факт виконання (повного чи часткового) фраудаторного правочину не впливає жодним чином на можливість визнання цього правочину недійсним, бо дуже часто фраудаторний правочин дійсно вчиняється із наміром його виконання, наприклад, у разі незаконного відчуження активів без оплати чи з оплатою нижче ринкових цін тощо. Тобто, для ідентифікації правочину як фраудаторного не важливо, чи його виконано, а важливо, чи виконано його без злого наміру на шкоду іншим особам".
9. З посиланням на судову практику Верховного Суду суд першої інстанції кваліфікував зазначений договір, як фраудаторний, а ознаками спірного договору, які свідчать про його фраудаторну природу є те, що:
- відступлення права вимоги на заборгованість, кредитором якої є відповідач 1, за наявності значної непогашеної заборгованості останнього, що виникла, внаслідок набрання законної сили судовими рішенням та не закінченого виконавчого провадження, боржником в якому є відповідач 1;
- відступлення права вимоги відбулося на користь пов`язаної особи (бенефіціарного власника боржника);
- строк сплати винагороди за відступлене право вимоги в договорі відступлення права вимоги встановлено протягом двох місяців після укладення цього договору;
- дії боржника унеможливлюють виконання рішень суду, що набрали законної сили.
10. Також суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання відповідача 1 на те, що власник майна має право вчиняти будь-які дії щодо належного йому майна, а позивач не має законного права заявляти вимогу про визнання такого правочину недійсним, зазначивши, що відповідач 1 того факту, що на сьогоднішній день судові рішення на виконання яких відкрито виконавче провадження не виконані, він не спростував.
11. З огляду на вказане суд дійшов висновку про те, що, оскільки договір про відступлення права вимоги № б/н від 08.02.2024 вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 Цивільного кодексу України), наявні підстави для визнання недійсним зазначеного договору, а відтак - і для задоволення позовних вимог.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення їх доводів
12. Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник скаржника адвокат Саленко В.Ю., який діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління матеріального-технічного забезпечення «Енергокомплект» на підставі ордеру від 27.09.2024, 30.09.2024 через систему «Електронний суд» у встановлений процесуальний строк подав апеляційну скаргу (безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду), у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 у справі № 910/4111/24 повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.
13. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник вказує, на те, що оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню у зв`язку з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; а також порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
14. Скаржник зазначає, що:
- суд першої інстанції, кваліфікуючи договір як фраудаторний, виходив з того, що відступлення права вимоги відбулося на користь пов`язаної особи (бенефіціарного власника боржника), проте відступлення вимоги за спірним договором відбулось на користь відповідача 2, директор якого є бенефіціарним власником та здійснює прямий вирішальний вплив, володіючи 99% корпоративних прав відповідача 2, що свідчить про те, що відступлення права вимоги здійснено на користь відповідача 2, власником (бенефіціаром/контролером) та директором якого є ОСОБА_2 , а не на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інститут портфельних інвестицій». При цьому громадянин України ОСОБА_2 , що має прямий вирішальний вплив над відповідачем-2, не є прямо або опосередковано бенефіціаром (контролером) відповідача 1 або Товариства з обмеженою відповідальністю «БК КБР». Володіння Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інститут портфельних інвестицій» 1% корпоративних прав відповідача 2 не робить бенефіціара Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інститут портфельних інвестицій» бенефіціаром та/або контролером відповідача 2 у розумінні норм чинного законодавства;
- суд першої інстанції, кваліфікуючи договір як фраудаторний, зазначив, що відступлення права вимоги відбулося за наявності іншої значної непогашеної заборгованості, проте загальна заборгованість Приватного акціонерного товариства «Укренергомонтаж» у зведеному проваджені перед позивачем за декількома договорами та судовими рішеннями становить лише 439 005,07 грн., а за спірним договором відбулося відступлення права вимоги на суму значно більшу, а саме 12 400 000,00 грн. Отже сума заборгованості перед позивачем є значно меншою за суму заборгованості перед іншим суб`єктом господарювання, а відтак наявність заборгованості перед державним підприємством - позивачем не робить будь-якого пріоритету в укладанні договору, тим паче з метою погашення іншої значної заборгованості;
- рішення суду першої інстанції обґрунтовується виключно загальними засадами цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом з посиланням на судову практику. Поряд з цим, за загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити не тільки наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, а (в разі задоволення позовних вимог) зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин;
- позивач звернувся до суду з позовною заявою про визнання недійсним трьохстороннього договору за яким саме Товариство з обмеженою відповідальністю «БК КБР» є боржником та відповідачем у справі № 910/7067/23, проте вказана особа залучена до участі у цій справі лише у якості третьої особи, натомість відповідачем є Товариство з обмеженою відповідальністю «Управління матеріального-технічного забезпечення «Енергокомплект».Вказане свідчить про те, що склад відповідачів у цій справі № 910/4111/24 є неналежним;
- в оскаржуваному судовому рішенні відсутня оцінка будь-яких аргументів та доказів відповідача 2 та підстави їх відхилення. Суд дослідив лише доводи відповідача 1;
- спірний договір прямо суперечить критеріям фраудаторного договору, які визначив Верховний Суд, так як вказаний договір не є безвідплатним правочином чи фіктивним, ціна відповідає вартості відступленої вимоги, а усіх трьох сторін спірного договору настали певні наслідки (виникли господарські зобов`язання, які були виконаними);
- судом першої інстанції з відповідача 2 стягнуто 2 271,00 грн. судового збору, проте за подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 3 058,00 грн.
15. Також, не погоджуючись із вказаним рішенням, представник скаржника Бородкін Д.І., який діє в інтересах Приватного акціонерного товариства «Укренергомонтаж» на підставі довіреності від 12.02.2024, 10.10.2024 через систему «Електронний суд» у встановлений процесуальний строк подав апеляційну скаргу (безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду), у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 у справі № 910/4111/24 повністю та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву залишити без задоволення.
16. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник вказує, на таке:
- суд першої інстанції не посилається на будь-які докази того, що ОСОБА_1 є кінцевим бенефіціарним власником відповідача 2. В свою чергу, відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань кінцевим бенефіціарним власником відповідача 2 є ОСОБА_2 . В свою чергу те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інститут портфельних інвестицій» було засновником відповідача 2, а ОСОБА_1 є кінцевим бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інститут портфельних інвестицій» не свідчить про те, що ОСОБА_1 є кінцевим бенефіціарним власником відповідача 2;
- визначаючи заборгованість відповідача 1 перед позивачем в розмірі 439 005,07 грн., як «значну» суд першої інстанції не навів критеріїв, за яким він прийшов до такого висновку. В свою чергу, у порівнянні з розміром заборгованості третьої особи перед відповідачем 1, ця заборгованість є незначною, оскільки є втричі меншою ніж заборгованість відповідача 1 перед позивачем;
- вимоги позивача у цій справі свідчать про втручання в цивільні правовідносини між відповідачем 1, відповідачем 2 і третьою особою на суму 12 400 000,00 грн. шляхом нівелювання цих та усіх подальших пов`язаних відносин, в тому числі з особами, які не залучені до участі у справі, з метою задоволення вимог на суму 439 005,07 грн., що є недобросовісним, а рішення суду першої інстанції, яким задоволено ці вимоги є несправедливим та не розумним;
- суд першої інстанції не надав будь-якого обгрунтування чому він вважає, що заборгованість перед позивачем мала бути погашена в пріоритетному порядку перед заборгованістю перед іншими кредиторами;
- спірний договір був виконаний його сторонами в повному обсязі, що підтверджується самим договором, відповідно до якого відповідач набув право вимоги до третьої особи з моменту підписання та скріплення печатками сторонами договору та договором про зарахування зустрічних однорідних вимог між відповідачем 1 та відповідачем 2, відповідно до якого відповідач 2 передав відповідачу 1 право вимоги до кредитора в рахунок погашення заборгованості за договором. При цьдму, жодних позовних вимог про застосування наслідків недійсності правочину позивачем пред?явлено не було, а відтак обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні його позовних вимог;
- розмір судового збору, що підлягав сплаті за подання позову у даній справі становить 3 028 грн., а не 4 542 грн., як розподілив суд першої інстанції.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
17. Відповідно до витягу протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління матеріального-технічного забезпечення «Енергокомплект» у справі № 910/4111/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Сибіга О.М., Яковлєв М.Л.
18. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 у справі № 910/4111/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління матеріального-технічного забезпечення «Енергокомплект» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 у справі № 910/4111/24; розгляд справи ухвалено здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи; справу № 910/4111/24 призначено до розгляду на 18.11.2024 об 11:10; витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи 910/4111/24 за позовом Державного спеціалізованого підприємства «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами» до Приватного акціонерного товариства «Укренергомонтаж», Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління матеріального-технічного забезпечення «Енергокомплект», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «БК КБР» про визнання недійсним договору.
19. На виконання вимог ухвали Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 у справі № 910/4111/24 31.10.2024 матеріали справи № 910/4111/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду.
20. Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді (складу суду) від 10.10.2024 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Укренергомонтаж» у справі № 910/4111/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Сибіга О.М., Яковлєв М.Л.
21. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.10.2024 у справі № 910/4111/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Укренергомонтаж» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 у справі № 910/4111/24; розгляд справи ухвалено здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи; справу № 910/4111/24 призначено до розгляду на 18.11.2024 об 11:10.
22. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2024 у справі № 910/4111/24 об`єднано апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління матеріального-технічного забезпечення «Енергокомплект», Приватного акціонерного товариства «Укренергомонтаж» в одне провадження для спільного розгляду у справі № 910/4111/24.
23. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 у справі № 910/4111/24 у зв`язку з неявкою в судове засідання представника відповідача 1, представника третьої особи розгляд апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління матеріального-технічного забезпечення «Енергокомплект», Приватного акціонерного товариства «Укренергомонтаж» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 у справі № 910/4111/24 відкладено на 28.11.2024 об 11:30.
24. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2024 у справі № 910/4111/24 у зв`язку з неявкою в судове засідання представника третьої особи розгляд апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління матеріального-технічного забезпечення «Енергокомплект», Приватного акціонерного товариства «Укренергомонтаж» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 у справі № 910/4111/24 відкладено на 20.01.2025 о 10:10.
25. У зв`язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л. на лікарняному з 15.01.2025 по 20.01.2025 включно, судове засідання, призначене на 20.1.2025 не відбулось, з огляду на що ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2025 у справі № 910/4111/24, розгляд апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління матеріального-технічного забезпечення «Енергокомплект», Приватного акціонерного товариства «Укренергомонтаж» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 у справі № 910/4111/24 призначено на 30.01.2025 об 11:10.
26. Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2025 № 09.1-08/353/25 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/4111/24 у зв`язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному.
27. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.01.2025 справа № 910/4111/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Сибіга О.М.
28. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2025 новоутвореною колегією суддів прийнято до свого провадження апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління матеріального-технічного забезпечення «Енергокомплект», Приватного акціонерного товариства «Укренергомонтаж» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 у справі № 910/4111/24.
29. Відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
30. Відповідно до частини 1 статті 273 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
31. Водночас, суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
32. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
33. З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).
34. З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Позиції учасників справи
35. Позивач у відзивах на апеляційні скарги зазначає, що при винесенні рішення у справі № 910/4111/24 Господарським судом міста Києва дотримано норми як матеріального, так і процесуального права, зазначене рішення є законним, обґрунтованим, підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення, за підстав, викладених нижче.
36. Позивач наполягає на доводах щодо пов`язаності осіб в даній справі, а саме - бенефіціаром відповідача 1 є фізична особа - ОСОБА_1 , власниками великих пакетів акцій є Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інститут портфельних інвестицій»; засновником відповідача 2 є юридична особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інститут портфельних інвестицій»; в свою чергу, бенефіціаром Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інститут портфельних інвестицій» є фізична особа - ОСОБА_1..
37. Позивач звертає увагу на те, що 01.06.2023 ним було отримано перший судовий наказ № 910/6439/23, виданий Господарським судом міста Києва про стягнення з відповідача 1 на користь позивача 177 065,80 грн., що свідчить про те, що укладення спірного договору (08.02.2024) відбулось у період настання у відповідача 1 зобов`язання з погашення заборгованості перед позивачем. Тим паче, станом на 08.02.2024 відповідач 1 мав перед позивачем зобов`язання по виконанню судових наказів вже на суму 407 184,87 грн., а також переховував належне йому майно (арештовані 14.07.2023 автомобілі не знайдено, арештовані банківські рахунки відповідача 1 не містять грошових коштів та відповідачем 1 не поповнюються). 11.03.2024 відповідач 2 подає до Господарського суду міста Києва заяву про заміну сторони (стягувача) у справі № 910/7067/23 з відповідача 1 на відповідача 2; видачу наказів про примусове виконання рішень судів першої та апеляційної інстанції із зазначенням що стягнення здійснюється на користь відповідача 2 з третьої особи.
38. Нанесення шкоди позивачу чинністю договору, як то і задоволення заяви відповідача 2 (в порядку ст. 334 Господарського процесуального кодексу України) в справі № 910/7067/23 полягає в тому, що такі дії і документи надають можливість відповідачу 1 уникнути фінансових зобов`язань, приховати належні йому грошові кошти таким чином, щоб позивач не мав правових підстав для отримання коштів від інших осіб, в рахунок погашення заборгованості відповідача 1. Тобто такі дії породжують негативні наслідки (завдають шкоду) для позивача, як для державного стратегічного підприємства, завдаючи йому збитків на суму в розмірі 407 184,87 грн.
39. Позивач звертає увагу, що апелянтами чітко визначено, що сума заборгованості перед позивачем є незначною в порівнянні з сумою заборгованості перед іншими суб`єктами господарювання, що і стало підставою для погашення іншої значної заборгованості. Таким чином, апелянти підтверджують надання пріоритету при задоволення заборгованості одного кредитора перед іншим, що і є ознаками фраудаторного правочину.
40. З приводу оплатності договору, позивач зазначає, що за умовами пункту 3 договору за відступлення права вимоги відповідач 2 сплачує на користь відповідача 1 протягом 2 місяців 12 400 000,00 грн. шляхом як перерахування на банківський рахунок, так і в інший спосіб. Тобто дата виконання зобов`язань за договором відповідачем 2 - до 08.04.2024 (включно). Ризик такої оплатності договору для позивача виявлявся в тому, що приватний виконавець при виконанні зведеного виконавчого провадження має можливість виявити грошові кошти, що надходять на рахунок відповідача 1, має можливість виявити рухоме та нерухоме майно, що надалося відповідачу 1 у власність (крім короткотривалої оренди), але не можуть бути прослідковані та виявлені готівкові операції за договором.
41. Посилання апелянтів на різницю між стягнутою сумою судового збору та сумою, сплаченою позивачем при поданні позовної заяви, спростовується тим, що оскаржуваним рішенням стягнуто на користь позивача пропорційно з відповідачів суму судового збору, що була сплачена позивачем при поданні позовної заяви, разом з якою подано заяву про забезпечення позову.
Клопотання сторін у справі
42. 15.10.2024 представник скаржника адвокат Саленко В.Ю., який діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління матеріального-технічного забезпечення «Енергокомплект», через систему «Електронний суд» подав клопотання про об`єднання позовних вимог, яке обґрунтоване тим, що предметом оскарження в апеляційних скаргах по цій справі є одне і те саме рішення.
43. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2024 у справі № 910/4111/24 об`єднано апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління матеріального-технічного забезпечення «Енергокомплект», Приватного акціонерного товариства «Укренергомонтаж» в одне провадження для спільного розгляду у справі № 910/4111/24.
Явка представників учасників справи
44. У судове засідання 30.01.2025 з`явились представник позивача, представник відповідача 1, представники відповідача 2, дали пояснення по справі.
45. Представник відповідача 1 вимоги своєї апеляційної скарги підтримав і просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 у справі № 910/4111/24 скасувати; вимоги апеляційної скарги відповідача 2 підтримав і просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 у справі № 910/4111/24 скасувати.
46. Представники відповідача 2 вимоги своєї апеляційної скарги підтримали і просили суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 у справі № 910/4111/24 скасувати; вимоги апеляційної скарги відповідача 1 підтримали і просили суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 у справі № 910/4111/24 скасувати.
47. Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги відповідача 1, відповідача 2 заперечував, рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 у справі № 910/4111/24 просив залишити без змін, апеляційні скарги без задоволення.
48. 30.01.2025 в судове засідання третя особа явку свого уповноваженого представника не забезпечив, про поважність причин нез`явлення в судове засідання суд не повідомляв, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, шляхом доставлення копій ухвали апеляційного суду до його електронного кабінету, що підтверджується відповідною довідкою.
49. Згідно з частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
50. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
51. Також колегія суддів зазначає, що учасники справи не були позбавлені права та можливості знайомитись з відповідною ухвалою у Єдиному державному реєстрі судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua/) з огляду на приписи частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України, частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", відповідно до яких доступ до судових рішень є відкритим, а повний текст судових рішень підлягає оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.
52. В даному контексті слід враховувати також правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
53. Крім того, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
54. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
55. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі, а тому колегія суддів ухвалила здійснити розгляд справи без участі осіб, які не з`явилися.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
56. У приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Боднар Д.В. на примусовому виконанні перебуває зведене виконавче провадження № 72355919 про стягнення з відповідача 1 на користь позивача коштів загальну суму 439 005,07 грн. з урахуванням основної винагороди та витрат виконавчого провадження.
57. 17.07.2023 з рахунку відповідача 1, відкритому в АТ «КБ «ГЛОБУС» списано кошти, які в сумі 9 141,81 грн. перераховано на рахунок позивача.
58. 24.07.2023 з рахунку відповідача 1, відкритому в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» списано кошти, які в сумі 9 141,81 грн. перераховано на рахунок позивача.
59. В подальшому кошти на рахунках відповідача 1 не були виявлені.
60. Майно відповідача 1 за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на яке можливо звернути стягнення, також не виявлено.
61. На момент подання позовної заяви заборгованість відповідача 1 у зведеному виконавчому провадженні № 72355919 становила 407 184,87 грн. (439 005,07 грн. - 9 141,81 грн. - 9 141,81 грн. = 407 184,87 грн.).
62. На розгляді у Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/7067/23 за позовом Приватного акціонерного товариства «Укренергомонтаж» до Товариство з обмеженою відповідальністю «БК КБР» про стягнення 12 000 000,00 грн.
63. Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.08.2023 у справі № 910/7067/23 позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з третьої особи на користь відповідача 1 основний борг в сумі 12 000 000,00 грн., 180 000,00 грн. витрат по сплаті судового збору.
64. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/7067/23 від 24.10.2023 стягнуто з третьої особи на користь відповідача 1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 120 000,00 грн.
65. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2023 у справі № 910/7067/23 залишено без змін.
66. Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 стягнуто з третьої особи на користь відповідача 100 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
67. 19.02.2024 на виконання рішень судів першої інстанції та апеляційної інстанції Господарським судом міста Києва видано відповідні накази.
68. 11.03.2024 від відповідача 2 до Господарського суду міста Києва надійшла заява про заміну сторони (стягувача) у справі № 910/7067/23 з відповідача 1 на відповідача 2.
69. На даний час провадження з розгляду вказаної заяви ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/7067/23 від 09.04.2024 зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі № 910/4111/24.
70. В обґрунтування заяви відповідач 2 посилається на договір про відступлення права вимоги б/н від 08.02.2024, укладений між відповідачем 1, відповідачем 2 та третьою особою.
71. За умовами вказаного договору відповідач 1 передає, а відповідач 2 приймає належне відповідачу 1 право вимоги до третьої особи щодо основної заборгованості на загальну суму 12 400 000,00 грн., яке належить відповідачу 1 на підставі укладеного між відповідачем 1 і третьою особою договору субпідряду №БК 245 від 29.04.2021 та судових рішень у справі № 910/7067/23, що набрали законної сили.
72. Звертаючись в суд з позовом у справі № 910/4111/24 позивач вказує, що укладення договору відступлення прав вимоги № б/н від 08.02.2024 відбулося з метою уникнути виконання наявного зобов`язання зі сплати боргу за зобов`язанням, яке виникло на підставі судових рішень, що суттєво порушує права позивача та носить ознаки фраудаторного правочину, укладеного всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 Цивільного кодесу України), тому наявні підстави для визнання такого правочину недійсним відповідно до 215 Цивільного кодексу України.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
73. Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві до неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду у суді першої інстанції.
74. Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).
75. Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційні скарги відповідача 1, відповідача 2 не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
76. За змістом статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
77. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 Цивільного кодексу України, зокрема, гідно з частиною першої цієї статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
78. Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
79. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України).
80. Згідно з частиною 3 статті 203 Цивільного кодексу України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
81. Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним - частиною третьою вказаної статті визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин)
82. Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
83. Відповідно до частини 4 статті 9 Закону України "Про виконавче провадження", укладення протягом строку, зазначеного в частині третій цієї статті, правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним.
84. Велика Палата Верховного Суду вказала, що погоджується з висновками, зробленими у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.02.2019 у справі № 646/3972/16-и (провадження № 61- 287610818) та зазначає, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 Цивільного кодексу України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 Цивільного кодексу України.
85. При цьому, у своїй постанові від 01.04.2020 у справі № 182/2214/16-ц Верховним Судом України зроблено висновок про те, що не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом.
86. Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
87. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є: справедливість, добросовісність та розумність.
88. Згідно із частинами 2 та 3 статті 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоду довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
89. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 26.04.2023 у справі № 644/5819/20 зазначив про те, що договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
90. Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) "використовувала/використовували "право на зло"; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин (близькі за змістом правові висновки вказані Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 22.02.2024 у справі № 464/7832/21, від 10.02.2021 у справі № 754/5841/17).
91. У цивільному законодавстві застосовується така правова конструкція як фраудаторність (від лат. "fraud", "fraudis" - обман, хитрість, шахрайство, афера) та фраудаторні правочини, яка має коріння у давньоримському конкурсному процесі, в якому на випадок розтрати майна боржником в обман кредиторів останнім надавалися особливі засоби судового захисту.
92. Фраудаторні правочини - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципу добросовісності, закріпленого у пункті 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цим кредиторам.
93. Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку. Основною метою фраудаторного правочину є отримання певної користі шляхом шахрайства, обману або зловживання довірою.
94. Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
95. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.10.2020 в справі № 755/17944/18 (провадження № 61- 17511св19) зроблено висновок, що "договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність відсутність оплати ціни контрагентом боржника).
96. Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19 (905/1646/17).
97. Відповідно до правових висновків, викладених судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним на підставі пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 Цивільного кодексу України. У такому разі звернення з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.
98. Верховний Суд у постанові від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 дійшов висновку, що правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. (висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17).
99. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання зі сплати заборгованостей діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора. Відтак, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник позбавляється активів, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.
100. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №910/8992/19 (910/20867/17).
101. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора. При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
102. Також Верховний Суд вказав, що в обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими.
103. Поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.
104. Тому усі боржники мають добросовісно виконувати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
105. Договір, який укладений з метою уникнути виконання наявного зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора. (п. 106 Постанови Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 908/1730/18 (908/3089/20).
106. З вимогою про визнання недійсним правочину вчиненого боржником з підстав набуття ним ознак фраудаторності може звернутися кредитор такого боржника у зобов`язанні. Такий правочин вчиняється боржником на шкоду кредитору, оскільки унеможливлює виконання боржником зобов`язання.
107. Дії особи, які полягають у здійсненні свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора. Такий висновок наведений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17.
108. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи., відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі): контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи): щодо сплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися ( висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).
109. Колегія суддів погоджується з переліком критеріїв для визначення правочину, як фраудаторного, на які звертає увагу суд першої інстанції, а саме:
- чи діяв відповідач добросовісно та розумно;
- чи не має наміру, реалізуючи власні повноваження, завдати шкоди іншій особі, безоплатно або платно відчуживши єдине вартісне майно, за рахунок якого могло бути виконане його боргове зобов`язання перед позивачем у цій справі;
- момент вчинення договорів (після відкриття провадження, відмови у забезпеченні позову і до першого судового засідання у справі про стягнення коштів);
- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори - пов`язана особа;
- ціна в оспорюваних договорах;
- відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості;
- після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором;
- прихована мета - зменшення чи приховання свого майна від звернення стягнення кредиторів.
110. Отже, суд першої інстанції цілком вірно встановив, що передумовою спору є виникнення у відповідача 1 грошового зобов`язання перед позивачем, а причиною виникнення спору є укладення відповідачем 1 договору відступлення права вимоги на користь відповідача 2 до третьої особи щодо основної заборгованості на загальну суму 12 400 000 ,00 грн.
111. Звернувшись з позовом, позивач прагнув привести сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину, й у такий спосіб захисти своє майнове право та отримати виконання грошового зобов`язання, й, зокрема, у процедурі примусового виконання рішення суду шляхом звернення стягнення на належне боржнику майно.
112. Як встановлено вище, 08.02.2024 між відповідачем 1, відповідачем 2 та третьою особою укладено договір про відступлення права вимоги.
113. За умовами спірного договору відповідач 1 передає, а відповідач 2 приймає належне відповідачу 1 право вимоги до третьої особи щодо основної заборгованості на загальну суму 12 400 000,00 грн., яке належить відповідачу 1 на підставі укладеного між відповідачем 1 і третьою особою договору субпідряду №БК 245 від 29.04.2021 та судових рішень у справі № 910/7067/23, що набрали законної сили.
114. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України відступлення права вимоги (цесія) має наслідком заміну кредитора у зобов`язанні (первісного кредитора) іншою особою (новим кредитором).
115. Відступлення права вимоги може здійснюватися на виконання різних зобов`язальних договорів. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни (постанова від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18, провадження № 12-1гс21, пункт 57).
116. Унаслідок відступлення права вимоги (цесії) первісний кредитор у зобов`язанні замінюється новим кредитором, але зміст зобов`язання не змінюється: новий кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку в тому ж обсязі, в якому мав право вимагати первісний кредитор до вчинення цесії, і на тих самих умовах (стаття 514 Цивільного кодексу України).
117. Оспорюваний договір за його змістом є договором купівлі-продажу права вимоги в розумінні статті 655 Цивільного кодексу України. Умова цього договору про те, що первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає право вимоги, а право вимоги до боржника переходить від первісного кредитора до нового кредитора в момент підписання цього договору про відступлення права вимоги, свідчить про виконання договору з боку продавця права вимоги одночасно з укладенням цього договору шляхом учинення цесії.
118. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.
119. Колегією суддів встановлено, що у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва на примусовому виконанні перебуває зведене виконавче провадження № 72355919 про стягнення коштів з відповідача 1 на користь позивача на загальну суму 439 005,07 грн. з урахуванням основної винагороди та витрат виконавчого провадження.
120. 14.07.2023 постановою приватного виконавця накладено арешт на два автомобілі відповідача 1, що були зареєстровані в МВС України.
121. Також постановою про розшук майна відповідача 1 від 14.07.2023 зазначені автомобілі оголошені в розшук. Станом на дату звернення з позовною заявою до суду у даній справі, автомобілі відповідача 1 не виявлені.
122. Нерухомого майна за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за відповідачем 1 не зареєстровано.
123. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2023 у справі № 910/7067/23 (яким позовні вимоги відповідача 1 задоволено повністю, стягнуто з третьої особи на користь відповідача 1 12 000 000,00 грн. основного боргу, 180 000,00 грн. витрат по сплаті судового збору) залишено без змін. Отже, саме 17.01.2024 після завершення апеляційного провадження рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2023 у справі № 910/7067/23 набрало законної сили.
124. 08.02.2024 між відповідачем 1, відповідачем 2 та третьою особою укладено спірний договір про відступлення права вимоги.
125. За умовами вказаного договору відповідач 1 передає, а відповідач 2 приймає належне відповідачу 1 право вимоги до третьої особи щодо основної заборгованості на загальну суму 12 400 000,00 грн., яке належить відповідачу 1 на підставі укладеного між відповідачем 1 і третьою особою договору субпідряду №БК 245 від 29.04.2021 та судових рішень у справі № 910/7067/23, що набрали законної сили.
126. Виходячи із встановлених вище обставин справи, спірний договір про відступлення права вимоги укладений між відповідачами та третьою особою у справі після відкриття виконавчого провадження, а також майже одразу після задоволення позовних вимог на користь відповідача 1 суму 12 400 000,00 грн., на які може бути накладено арешт відповідно до зведеного виконавчого провадження № 72355919.
127. Зважаючи на те, що 01.06.2023 позивачем було отримано перший судовий наказ у справі № 910/6439/23, виданий Господарським судом міста Києва про стягнення з відповідача 1 на користь позивача 177 065,80 гривень, то вже сам момент укладення спірного договору відбувся у період настання у відповідача 1 зобов`язання з погашення заборгованості перед позивачем.
128. Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо того, що спірний договір укладено вже після того, як відкрито виконавче провадження - після настання у відповідача 1 зобов`язання з погашення заборгованості перед позивачем. В даному випадку це є ключовим критерієм для визначення даного договору про відступлення права вимоги, як фраудаторного.
129. Нанесення шкоди позивачу чинністю договору полягає в тому, що такі дії надають можливість відповідачу 1 уникнути фінансових зобов`язань, приховати належні йому грошові кошти таким чином, щоб позивач не мав правових підстав для отримання коштів від інших осіб, в рахунок погашення заборгованості ввідповідача 1. Тобто такі дії породжують негативні наслідки (завдають шкоду) для позивача, як для державного стратегічного підприємства, завдаючи йому збитків на суму в розмірі 407 184,87 грн.
130. Частиною третьою статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
131. Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.
132. Колегією суддів встановлено, що бенефіціаром відповідача 1 є ОСОБА_1 , а власником великих пакетів акцій є Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інститут портфельних інвестицій». Бенефіціаром відповідача 2 є ОСОБА_2 . Однак, засновником відповідача 2 є окрім ОСОБА_2 також Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інститут портфельних інвестицій». Бенефіціаром Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інститут портфельних інвестицій» є ОСОБА_1 .
133. Таким чином колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо пов`язаності відповідачів у даній справі.
134. За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити не тільки наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, а (в разі задоволення позовних вимог) зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (висновки, сформовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 02.10.2019 у справі № 587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, від 19.11.2019 у справі № 918/204/18, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 927/531/18).
135. В даному випадку колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції, що будь-який правочин, який вчиняється боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, який спрямований на обмеження його платоспроможності, має ставитися під сумнів та сам по собі набуває ознак фраудаторного правочину (подібна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 14.07.2020 у справі № 754/2450/18; від 24.03.2020 у справі № 704/1410/18; від 14.01.2020 у справі № 489/5148/18).
136. Правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16). Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом.
137. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 7.09.2022 по справі №910/16579/20 зазначено, що учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на незадоволення вимог інших кредиторів.
138. Колегія суддів зазначає, що апелянтами наголошено, що сума заборгованості перед позивачем є незначною за суму заборгованості перед іншими суб`єктами господарювання, що і стало підставою для погашення іншої значної заборгованості. Таким чином, апелянт підтверджує надання пріоритету при задоволення заборгованості одного кредитора перед іншим, що і є однією з ознак фраудаторного правочину.
139. Щодо твердження апелянтів, що спірний договір не є безоплатним або з ціною, що не відповідає ринковій, колегія суддів зазначає наступне.
140. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.10.2020 в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) зроблено висновок, що договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).
141. Щодо доводів апелянта, що договір відступлення права вимоги не є безвідплатним колегія суддів зазначає наступне.
142. За умовами пункту 3 договору за відступлення права вимоги, відповідач 2 сплачує на користь відповідача 1 протягом 2 місяців 12 400 000,00 грн. шляхом як перерахування на банківський рахунок так і в інший спосіб.
143. Ризик такої оплатності договору для позивача виявлявся в тому, що приватний виконавець при виконанні зведеного виконавчого провадження має можливість виявити грошові кошти, що надходять на рахунок відповідача 1, має можливість виявити рухоме та нерухоме майно, що надалося відповідачу 1 у власність (крім короткотривалої оренди), але не можуть бути прослідковані та виявлені готівкові операції за Договором.
144. Пунктами 4, 5 Розділу 1 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджено постановою Правління НБУ 29.12.2017 №148, передбачено, що суб`єкти господарювання, які відкрили рахунки в банках і зберігають на цих рахунках свої кошти, здійснюють розрахунки за своїми грошовими зобов`язаннями, що виникають у господарських відносинах, у безготівковій формі, а також у готівковій формі з дотриманням обмежень та в порядку, установленому законодавством України. Суб`єкти господарювання здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами через касу як коштами, одержаними як готівкова виручка, так і коштами, одержаними із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів. Суб`єкти господарювання здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку.
145. Тобто, позивач не має можливості відслідкувати оплатність договору та за рахунок таких коштів задовольнити свої вимоги по зведеному виконавчому провадженню.
146. Колегія суддів враховує доводи позивача, що останній не отримав жодних грошових коштів (крім грошових коштів в розмірі 28 472,91 грн., що були стягнуті примусово до 25.01.2023 із загальної суми заборгованості 439 005,07 грн.), оскільки банківські рахунки відповідача 1 арештовані і при надходженні на них коштів, такі були б перераховані на рахунок позивача.
147. Таким чином, беручи до уваги, що зобов`язання відповідача 1 перед позивачем складає 407 184,87 грн. та виявляється в грошовому еквіваленті, то оплатність договору протягом 2 місяців та в іншій, ніж грошовій, формі прямо вказує на зменшення платоспроможності відповідача 1.
148. Доводи скаржників що умови спірного договору було виконано у повному обсязі колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до правової позиції Верховного Суду від 18.06.2024 у справі № 911/2276/22 "факт виконання (повного чи часткового) фраудаторного правочину не впливає жодним чином на можливість визнання цього правочину недійсним, бо дуже часто фраудаторний правочин дійсно вчиняється із наміром його виконання, наприклад, у разі незаконного відчуження активів без оплати чи з оплатою нижче ринкових цін тощо. Тобто, для ідентифікації правочину як фраудаторного не важливо, чи його виконано, а важливо, чи виконано його без злого наміру на шкоду іншим особам".
149. Надаючи оцінку обраному позивачем способу захисту суд зазначає, що за усталеною практикою касаційних судів у складі Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду оспорення кредитором правочинів (який не є їх стороною), вчинених боржником з метою приховання майна та уникнення звернення стягнення на нього, є ефективним способом захисту порушених прав (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16). Окрім того, враховуючи, що відповідно до умов спірного договору право вимоги до боржника переходить від первісного кредитора до нового кредитора в момент підписання цього договору про відступлення права вимоги, визнання недійсним договору відступлення права вимоги призведе до поновлення порушеного права позивача.
150. Тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, доводи відповідачів про неналежний та неефективний спосіб захисту позивачем свої прав є безпідставними.
151. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
152. Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в контексті спірних правовідносин, ознаками вчиненого відповідачами фраудаторного правочину, є:
- відповідачі уклали оспорюваний договір після винесення судом рішення (набрання ним законної сили) про стягнення на користь відповідача 1 12 000 000,00 грн. основного боргу, а отже, відповідач 1 усвідомлював ризик можливості звернення стягнення на майно в примусовому порядку в рахунок відкритого раніше зведеного виконавчого провадження ;
- після відсутплення права вимоги у відповідача 1 не залишилось активів, за рахунок яких можливо було б задовольнити вимоги існуючих кредиторів, й зокрема позивача;
- відповідачі мають тісні ділові зв`язки, є пов`язаними між собою особами;
- оспорювані правочини не відповідають критерію розумності, який передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, тобто не мало на меті добросовісне виконання відповідачем 1 зобов`язання перед позивачем, а фактично було спрямоване на зменшення платоспроможності та неможливості звернути стягнення на майно кошти відповідача 1 з метою уникнення від виконання зобов`язання.
153. На підставі встановлених обставин, суд апеляційної інстанції також дійшов висновку, що відповідачі, які мають ділові зв`язки, вчинили правочин, предметом якого є передання права вимоги, у період коли у відповідача 1 є невиконане грошове зобов`язання, що встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили та підлягає обов`язковому виконанню, а вчинення відповідачами оспорюваного правочину є формою зловживанням правом та завдає шкоди кредитору (позивачу), оскільки унеможливлює звернення стягнення на кошти боржника у виконавчому провадженні та виконання зобов`язання перед кредитором.
154. Отже, у даній справі, відповідний правочин позивач поставив під сумнів у частині його добросовісності. Вчинений відповідачами правочин набуває ознак фраудаторного правочину як такого, що вчинений боржником на шкоду кредитору. Метою вчинення оспорюваного правочину є уникнення виконання зобов`язання зі сплати боргу та виведення коштів з-під стягнення.
155. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вчинення відповідачами правочину про відступлення права вимоги не відповідає критеріям розумності та добросовісності, а правочин підлягає визнанню недійсним на підставі пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України як такий, що вчинено всупереч принципу добросовісності, та частин 3, 6 статті Цивільного кодексу України з підстав недопустимості зловживання правом. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржниками в апеляційних скаргах.
156. Однією із загальних засад цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
157. Передумовою для захисту прав та охоронюваних законом інтересів особи є наявність такого права або інтересу та порушення або оспорювання їх іншою особою (іншими особами).
158. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним.
159. Звернення з позовом про визнання недійсним правочину боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.
160. Частина 1 статті 216 Цивільного кодексу України визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
161. Щодо твердження апелянтів, що склад відповідачів у справі № 910/4111/24 є неналежним, колегія суддів зазначає, що обов`язкова співучасть можлива лише в тому разі, якщо характер спільного матеріального правовідношення такий, що питання про права і обов`язки одного із суб`єктів неможливо вирішити без притягнення до справи інших суб`єктів цього відношення.
162. В даній справі відповідачем 1 є боржник за зобов`язанням перед позивачем, а відповідачем 2 є юридична особа, на користь якої здійснено відступлення права вимоги на грошові кошти відповідачем 1, тобто саме для відповідачів буде мати наслідок визнанання спірного правочину недійсним, для третьої особи (боржника, чий борг і є предметом спірного договору) зміна кредитора не буде мати матеріальних наслідків, адже його борг залишиться незмінним.
163. Слід зазначити і про те, що частиною 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
164. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина 2 стаття 277 Господарського процесуального кодексу України).
165. В свою чергу за змістом положень частини 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо:
1) справу розглянуто неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
3) справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;
4) суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі;
5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;
6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;
7) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
166. Отже, за змістом положень чинного Господарського процесуального кодексу України обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції, серед іншого є те, що суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
167. При цьому за змістом частини 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.
168. Враховуючи те, що у цій справі № 910/4111/24 учасниками судового процесу є всі сторони спірного договору, те, що одна з сторін такого правочину залучена до участі у справі в якості третьої особи не може бути обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
169. В свою чергу те, що одна з сторін спірного правочину залучена до участі у справі в якості третьої особи не віднесено до порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення та фактично не вплинуло на вірне вирішення судом першої інстанції спору сторін по суті, а відтак вказане не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
170. Щодо твердження апелянтів про різницю між стягнутою сумою судового збору за рішенням суду та сумою, сплаченою позивачем при поданні позовної заяви, колегія суддів зазначає наступне.
171. Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
172. Відповідно до частини 3 статті 111 Господарського процесуального кодексу України за подання заяви про забезпечення доказів сплачується судовий збір у розмірі, встановленому законом.
173. Приписами статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
174. Відповідно до цієї ж статті Закону за подання до суду заяви про забезпечення доказів або позову юридичною особою або фізичною особою - підприємцем справляється судовий збір у ставці 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
175. Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 становить 3 028,00 грн.
176. Отже, за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову підлягає до сплати судовий збір у розмірі 1 514,00 грн.
177. Статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
178. Частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
179. Частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.
180. Колегія суддів зазначає, що в даній справі позивачем було сплачена при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 3 028 грн. за подання позовної заяви, а також 1 514 грн. за подання заяви про забезпечення позову. Отже, в даному випадку судовий збір, сплачений за розгляд заяви про забезпечення позову є судовою витратою.
181. Оскільки рішенням суду першої інстанції задоволенні позовні вимоги в повному обсязі, як наслідок судові витрати позивача мають бути відшкодований в повному обсязі .
182. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
183. Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
184. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
185. Для виконання вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
186. Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
187. Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
188. Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
189. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
190. Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
191. Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
192. Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей".
193. Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
194. Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
195. За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
196. Доводи скаржників щодо постановлення оскаржуваного рішення з неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах оскарження докази свідчать про обґрунтованість висновків суду, викладених в оскаржуваному судовому рішенні.
197. При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
198. Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
199. У рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
200. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи скаржників, викладені в апеляційних скаргах, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на правильність прийнятого судом рішення.
201. На підставі наявних матеріалів справи колегія суддів встановила, що обставини, на які посилаються скаржники - Товариство з обмеженою відповідальністю «Управління матеріального-технічного забезпечення «Енергокомплект», Приватне акціонерне товариство «Укренергомонтаж» в розумінні статті 86 ГПК України не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 по справі 910/4111/24, а тому апеляційні скарги не підлягає задоволенню.
202. Враховуючи наведене, рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 по справі 910/4111/24 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені статтями Господарського процесуального кодексу України для його скасування, відсутні.
203. У даній справі скаржникам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
204. Відповідно до положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
205. Згідно зі статтею 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
206. З огляду на викладені обставини, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 по справі 910/4111/24 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування або зміни не вбачається.
207. За таких обставин, підстави для задоволення апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління матеріального-технічного забезпечення «Енергокомплект» та Приватного акціонерного товариства «Укренергомонтаж» відсутні.
Судові витрати
208. 275. У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційних скарг, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за їх подання необхідно покласти на скаржників.
Керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління матеріального-технічного забезпечення «Енергокомплект» залишити без задоволення.
2. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Укренергомонтаж» залишити без задоволення.
3. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 по справі 910/4111/24 залишити без змін.
4. Судові витрати за розгляд апеляційних скарг покласти на скаржників.
Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 06.02.2025
Головуючий суддя О.В. Яценко
Судді О.О. Хрипун
О.М. Сибіга
Суд | Північний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 30.01.2025 |
Оприлюднено | 10.02.2025 |
Номер документу | 124997495 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі |
Господарське
Північний апеляційний господарський суд
Яценко О.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні