Постанова

від 28.01.2025 по справі 910/1927/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"28" січня 2025 р. Справа№ 910/1927/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Демидової А.М.

Ходаківської І.П.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 28.01.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укргазвидобування»

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2024 (повне рішення складене та підписане 07.11.2024)

у справі №910/1927/23 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Акціонерного товариства «Укргазвидобування»

до Акціонерного товариства «Банк Січ» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Банк Січ»

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтогазхім Сервіс»

про стягнення 1 254 000,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Укргазвидобування» (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства «Банк Січ» (далі за текстом - Банк) в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію (далі за текстом - відповідач, Фонд) про стягнення 1 254 000,00 грн грошових коштів за Банківською гарантією №205791/55-14 від 03.09.2021 (далі за текстом - Банківська гарантія).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на безпідставну відмову відповідача щодо виконання зобов`язання за Банківською гарантією.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 13.02.2023 про відкриття провадження у справі №910/1927/23 залучив до участі у справі в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтогазхім Сервіс» (далі за текстом - третя особа).

Господарський суд міста Києва рішенням від 22.10.2024 у справі №910/1927/23 відмовив у задоволенні позову Акціонерного товариства «Укргазвидобування» про стягнення 1 254 000,00 грн у повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у позивача відсутні підстави для стягнення з відповідача коштів за Банківською гарантією на суму 1 254 000,00 грн, оскільки позивач не довів суду належними та допустимими доказами порушення третьою особою умов Договору поставки №21Т-114 від 14.09.2021 (далі за текстом - Договір поставки) та настання гарантійного випадку. Крім того, судом першої інстанції встановлено, що спірні правові відносини регулюються спеціальним законом - Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки щодо АТ «Банк Січ» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення про ліквідацію, а тому до позивача поширюються обмеження щодо задоволення майнових вимог поза межами ліквідаційної процедури Банку. Процедура ліквідації Банку розпочалась до моменту звернення позивача із вимогою про виплату банківської гарантії, і така вимога в силу частини 3 статті 46 Закону є додатковою, що є додатковою підставою для відмови у задоволенні позову.

Не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2024 у справі №910/1927/23 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи доводи та вимоги апеляційної скарги позивач посилається на помилковість висновку суду першої інстанції про врахування обставини форс-мажору у даних правовідносинах, як на підставу звільнення Банку від виконання обов`язку зі сплати суми за Банківською гарантією за неналежне виконання третьою особою умов Договору поставки. Судом першої інстанції неправильно застосовано частину 1 статті 562, частину 1 статті 565, статтю 568 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) та не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 17.05.2024 у справі №910/17772/20 щодо застосування вказаних норм. Судом першої інстанції також не враховано, що право вимоги за Банківською гарантією у позивача виникло з 22.06.2022, тобто до моменту введення ліквідаційної процедури Банку (10.10.2022), отже, судом першої інстанції неправильно застосовано вимоги Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.11.2024 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укргазвидобування» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2024 у справі №910/1927/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 02.12.2024 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/1927/23; відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Укргазвидобування» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2024 у справі №910/1927/23.

Матеріали справи №910/1927/23 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 12.12.2024.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 16.12.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Укргазвидобування» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2024 у справі №910/1927/23; розгляд апеляційної скарги призначив на 28.01.2025 о 13 год. 00 хв.

24.12.2024 Банком подано до Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» відзив на апеляційну скаргу, за яким Банк заперечує проти задоволення апеляційної скарги позивача, посилаючись на звернення позивача до Банку із вимогою по Банківській гарантії після введення ліквідаційної процедури Банку, у останнього відсутні підстави для її задоволення з огляду на положення статей 560, 563, 566 ЦК України, статті 200 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України) у взаємозв`язку із вимогами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Посилання апелянта на правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 17.05.2024 у справі №910/17772/20 не заслуговують на увагу, оскільки така справа не є релевантною із даною справою.

06.01.2024 третьою особою подано до Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» відзив на апеляційну скаргу позивача, за яким третя особа просить суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2024 у справі №910/1927/23 залишити без змін, посилаючись на те, що судами під час розгляду справи №910/11302/22 не встановлювались обставини виконання чи невиконання зобов`язань за Договором поставки, а тому за відсутності доведення факту порушення третьою особою зобов`язань за Договором поставки, відсутні підстави для стягнення з Банку на користь позивача суми за Банківською гарантією.

Як зазначає третя особа посилання апелянта на правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 17.05.2024 у справі №910/17772/20 не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки справи не є побідними. У даній справі позивач звернувся до Банку із вимогою виконати Банківську гарантію після введення у Банку ліквідаційної процедури, що в силу Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» унеможливлює виконання такої вимоги поза межами ліквідації Банку.

У судовому засіданні 28.01.2025 представник позивача підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2024 у справі №910/1927/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засіданні 28.01.2025 заперечив проти задоволення апеляційної скарги позивача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2024 у справі №910/1927/23 залишити без змін.

28.01.2025 у судовому засіданні представник третьої особи заперечив проти задоволення апеляційної скарги позивача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2024 у справі №910/1927/23 залишити без змін.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши вимоги та доводи апеляційної скарги, відзивів на неї, заслухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Позивач відповідно до вимог Закону України «Про публічні закупівлі» провів публічну закупівлю №UA-2021-05-25-009412-b - Великовантажні мототранспортні засоби (компресор пересувний азотний) (код за ДК 021:2015 - 34140000-0 - Великовантажні мототранспортні засоби), за результатами якої переможцем було визначено третю особу.

14.09.2021 між позивачем (Покупець) та третьою особою (Постачальник) укладений Договір поставки, за умовами якого Постачальник зобов`язується поставити Покупцеві станції компресорні азотні пересувні ТГА-15/120 С90 на шасі вантаженого автомобіля МАЗ 631724-571-001 (далі - товар, зазначений в специфікації, що додається до договору і є його невід`ємною частиною), а Покупець - прийняти і оплатити такий товар (пункт 1.1 Договору поставки) (а.с. 40-59).

Відповідно до пункті 1.2 Договору поставки найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна ціна договору вказується у специфікації, яка є Додатком №1 до договору та є його невід`ємною частиною. Строк поставки товару визначається графіком поставки товару, який є Додатком № 3 до Договору та є його невід`ємною частиною.

Ціна цього Договору вказується у специфікації/-ях в гривнях з урахуванням ПДВ або в іноземній валюті без урахування ПДВ (пункт 3.1 Договору поставки).

Розрахунки проводяться шляхом оплати Покупцем після пред`явлення Постачальником рахунку на оплату (інвойсу) та підписаного сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної, шляхом перерахування на рахунок постачальника, на умовах зазначених у специфікаціях до цього договору (пункт 4.1 Договору поставки).

Згідно із пунктом 5.1 Договору поставки строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується в специфікації/-ях та графіку поставки товару до цього договору.

Датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі товару, форма якого наведена в додатку № 4 до цього договору, який є його невід`ємною частиною (застосовується, якщо Постачальник не є резидентом України), або видаткової накладної. Право власності на товар переходить від Постачальника до Покупця з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної (при наявності двох дат, датою підписання акту приймання-передачі товару або видаткової накладної вважається дата підписання покупцем) (пункт 5.2 Договору поставки).

Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за наявності), за умови надання Постачальником забезпечення виконання своїх зобов`язань по Договору, які відповідають вимогам, вказаним у пункті 10.2 цього Договору, і до 31.12.2022 (пункт 10.1 Договору поставки).

Відповідно до пункту 10.2 Договору поставки вимоги забезпечення виконання зобов`язань по договору постачальником здійснюються, зокрема, у спосіб надання банківської гарантії, яка має відповідати Типовій формі Банківської гарантії та її сума повинна бути не менш 5% від загальної вартості (ціни) Договору.

У специфікації від 14.09.2021 №1 (Додаток № 1 до Договору поставки) сторони погодили найменування товару - станція компресорна азотна пересувна ТГА-15/120 С90 на шасі вантаженого автомобіля МАЗ 631724-571-001 у кількості 2 одиниці, загальною вартістю 25 080 000,00 грн; умови поставки товару: DDP-станція (склад) призначення для резидентів; строк поставки товару: відповідно до графіка поставки товару; виробник товару: щодо станції - російська федерація, а щодо шасі - Україна (а.с. 60-61).

Додатком № 3 до Договору поставки сторони передбачили графік поставки товару - 280 календарних днів після укладення Договору, із правом дострокової поставки (а.с. 63).

03.09.2021 Банк (Гарант) надав третій особі (Принципалу) Банківську гарантію, відповідно до якої Гарант зобов`язується безвідклично, безумовно та без заперечень виплатити Бенефіціару (позивачу) на його вимогу будь-яку суму вказану у вимозі, що не перевищує 1 254 000,00 грн, не пізніше 5 робочих днів із дати отримання вимоги бенефіціара, що містить вказівку про те, в чому полягає порушення принципалом зобов`язань, в забезпечення якого видана ця банківська гарантія, та без необхідності подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов, надання додаткових обґрунтувань (а.с. 39).

Форма представлення: - у паперовій формі - рекомендованим листом або кур`єром та/або - в електронній форми: ключовим SWIFT повідомленням.

Місце представлення: - у паперовій формі - рекомендованим листом або кур`єром: вул. Володимирська, 63, м. Київ, 01033; в електронній формі: ключовим повідомленням: SWIFT-адреса: SICHUAUK.

Банківська гарантія набирає чинності з дати видачі та діє по 13.04.2023 включно.

02.01.2023 позивач через свій обслуговуючий банк - AT «Укрексімбанк» направив до Банку електронне повідомлення SWIFT № 44.2.2-011-14 від 02.01.2023, у якому позивач (бенефіціар) повідомив гаранта (Банк) про неналежне виконання принципалом (третьою особою) зобов`язань за Договором поставки щодо поставки у повному обсязі та у визначені Договором поставки строки товар у зв`язку з чим просив Банк сплатити гарантійне забезпечення у сумі 1 254 000,00 грн (а.с. 74).

У відповідь на вказану вимогу Банк листом №71/04-2-л від 17.01.2023 (а.с. 75-76) повідомив позивача через AT «Укрексімбанк» про те, що відповідно до постанови Правління Національного банку України від 06.10.2022 № 495-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «Банк Січ» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 07.10.2022 № 803 «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк Січ» та делегування повноважень ліквідатора банку». Тому, з моменту запровадження у Банку процедури ліквідації, відкликання банківської ліцензії, банк не може здійснювати банківську діяльність, у тому числі виконувати зобов`язання за раніше виданими банківськими гарантіями, оскільки такі зобов`язання з моменту запровадження процедури ліквідації, з 10.10.2022 є припиненими в силу вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Спір виник через відмову Банку у задоволенні вимоги позивача з виконання Банківської гарантії.

Згідно із частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Стаття 560 ЦК України визначає, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Частиною 1 статті 200 ГК України визначено, що гарантія (банківська гарантія) є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження банком, іншою фінансовою установою задоволення вимог управненої сторони в розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає зазначене у ньому певне зобов`язання або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов`язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов`язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень (частина 3 статті 200 ГК України).

Таким чином, у відносинах за гарантією беруть участь три суб`єкти - гарант, бенефіціар та принципал. Забезпечувальна функція гарантії полягає у тому, що вона (гарантія) забезпечує належне виконання принципалом його обов`язку перед бенефіціаром. Гарантія - це односторонній правочин, змістом якого є обов`язок гаранта сплатити кредитору-бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантії у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією. Тобто гарантія створює зобов`язання тільки для гаранта.

Згідно зі статтею 562 ЦК України зобов`язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов`язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов`язання.

Враховуючи приписи статей 560, 563, 565 ЦК України, обов`язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією та направлення кредитором гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в гарантії документами. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає

Подібні висновки містяться у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №910/16898/19, постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №910/21641/17, від 20.06.2018 у справі №904/9536/17, від 02.03.2018 у справі №910/8297/17 та від 14.11.2019 у справі №910/20326/17.

За змістом положень статей 561, 566 ЦК України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Обов`язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію. У разі порушення гарантом свого обов`язку його відповідальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію, якщо інше не встановлено у гарантії.

Отже, зі змісту статей 560, 563, 566 ЦК України та 200 ГК України вбачається, що гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання зобов`язання, яке полягає в тому, що гарант, у разі порушення боржником зобов`язання, зобов`язується сплатити кредиторові, на його вимогу, грошову суму в розмірі, зазначеному в гарантії.

Зобов`язання зі сплати кредиторові грошової суми у гаранта виникає після порушення боржником зобов`язання і звернення кредитора до гаранта з відповідною вимогою (частини перша, друга статті 563 ЦК України). Тобто забезпечення виконання зобов`язання перетворюється в грошове зобов`язання гаранта перед кредитором з моменту допущення порушення виконання боржником і звернення кредитора. Відповідно, трансформація такого специфічного засобу забезпечення виконання зобов`язання, як гарантія, із засобу забезпечення в зобов`язання обумовлена моментом порушення боржника та зверненням кредитора.

Порядок, умови надання та отримання банками гарантій та їх виконання регулюються Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №639 (далі - Положення).

У пункті 9 частини 3 розділу I Положення визначено, що гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов`язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку.

Згідно із пунктом 62 Положення бенефіціар для отримання платежу за гарантією подає до банку-гаранта безпосередньо або через банк бенефіціара (залежно від того, як це визначено умовами гарантії) вимогу за гарантією, а також усі документи, передбачені умовами гарантії (якщо таке подання в ній передбачено). Банк бенефіціара (резидент) після отримання від банку-гаранта платежу за гарантією: 1) зараховує кошти на поточний або розподільчий рахунок бенефіціара, якщо в банку відкрито рахунок, або 2) здійснює переказ коштів за реквізитами, отриманими від бенефіціара, або банку бенефіціара, або іншого авізуючого банку, якщо бенефіціару відкрито рахунок в іншому банку (пункт 67 Положення).

Відповідно до пунктів 11, 12 Положення представлення - означає доставку документа за гарантією/контргарантією банку-гаранту/банку-контргаранту. Положенням також надано визначення належному представленню - представлення документів за гарантією/контргарантією, яке відповідає вимогам і умовам такої гарантії/контргарантії; вимогам правил, яким підпорядковується гарантія/контргарантія.

Верховний Суд у постанові від 02.10.2020 у справі № 904/1156/19 зазначив, що відповідно до частини 3 статті 563 ЦК України у вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією. Гарант здійснює платіж по гарантії лише у випадку невиконання чи неналежного виконання принципалом основного зобов`язання (в залежності від умов гарантії).

У постанові від 31.03.2021 у справі №910/17942/19 Верховний Суд зазначив, що при вирішенні спору про наявність обов`язку гаранта сплатити за гарантійні кошти в предмет доказування входить дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов`язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією.

Як встановлено судом першої інстанції, у провадженні Господарського суду міста Києва знаходилась справа за позовом АТ «Укргазвидобування» до ТОВ «Нафтогазхім Сервіс» про стягнення 1 605 120,00 пені та 1 755 600,00 грн штрафу у зв`язку з порушенням останнім зобов`язань за Договором поставки від 14.09.2021 № 21Т-114 в частині передачі обумовленого договором товару АТ «Укргазвидобування».

Господарський суд міста Києва рішенням від 02.02.2023 у справі № 910/11302/22 позов АТ «Укргазвидобування» задовольнив, стягнув з ТОВ «Нафтогазхім Сервіс» вказані суми пені та штрафу.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 02.08.2023, залишеною без змін Верховним Судом постановою від 07.11.2023, рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2023 у справі № 910/11302/22 скасував, ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову АТ «Укргазвидобування» відмовив.

Судом апеляційної інстанції у справі № 910/11302/22, з висновками якого погодився Верховний Суд, встановлено, що відповідно до Специфікації № 1 від 14.09.2021 до Договору поставки виробником основної частини товару - компресорної азотної пересувної станції є ТОВ «Новая Сервисная Компания» (російська федерація), а виробником шасі - ДП «АвтоМАЗ-Україна» (Україна, м. Київ). Отже, існує прямий взаємозв`язок між наявністю форс-мажорних обставин та неможливістю ТОВ «Нафтогазхім Сервіс» виконати свої зобов`язання за Договором поставки в частині поставки товару, виробником якого є країна-агресор.

Про наявність об`єктивних перешкод - форс мажорних обставин у постачанні ТОВ «Нафтогазхім Сервіс» обумовленого Договором поставки товару покупцю було відомо, у тому числі, і з постанови Кабінету Міністрів України від 09.04.2022 № 426 щодо заборони ввезення імпорту товару з території білорусі та росії, на яку він сам посилався у листі, адресованому відповідачу від 09.06.2022 №ШГВ1697/003.1.1-05.

За таких обставин, судами у справі № 910/11302/22 були встановлені обставини, що належне виконання зобов`язання з боку постачальника виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності, що робить неможливим виконання ТОВ «Нафтогазхім Сервіс» зобов`язання за Договором поставки.

Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Водночас судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Правління Національного банку України № 405-рш/БТ від 09.08.2022 АТ «Банк Січ» віднесено до категорії неплатоспроможних.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2022 №579 запроваджено тимчасову адміністрацію в АТ «Банк Січ» та делеговано повноваження тимчасової адміністрації банку.

Правління Національного банку України рішенням №495-рш від 06.10.2022 відкликано банківську ліцензію та ліквідовано АТ «Банк Січ».

Рішенням Правління Національного банку України №803 від 07.10.2022 розпочато процедуру ліквідації Банку.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 10.10.2022 №810 вирішено сформувати на підставі балансових даних у розмірі залишків на рахунках контрагентів станом на дату запровадження процедури ліквідації АТ «Банк Січ» реєстр акцептованих вимог кредиторів Банку в умовах воєнного стану в Україні.

Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 №4452-VI, в редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон №4452-VI) встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

У спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його вкладниками/кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Відповідно до частин 1, 4, 5 статті 44 Закону №4452-VI Національний банк України приймає рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду та з інших підстав, передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність». Фонд розпочинає процедуру ліквідації банку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, крім випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку. Фонд з дня початку процедури ліквідації банку протягом трьох років (у разі ліквідації системно важливого банку - протягом п`яти років) забезпечує виконання заходів щодо управління майном (активами) банку та задоволення вимог кредиторів, на весь час існування таких обставин.

Згідно із частинами 1, 2, 5 статті 45 Закону №4452-VI Фонд не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розміщує інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет. Фонд здійснює опублікування відомостей про ліквідацію банку в газеті «Урядовий кур`єр» або «Голос України» не пізніше ніж через сім днів з дня початку процедури ліквідації банку. Протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 46 Закону №4452-VI з дня початку процедури ліквідації банку строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав.

Частиною 3 вказаної норми визначено, що під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

Вимоги за зобов`язаннями банку із сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, пред`являються тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону.

Зі змісту наведених норм вбачається, що строк виконання всіх грошових зобов`язань настає з дня початку процедури ліквідації. Відповідно, таке грошове зобов`язання має існувати на момент початку процедури ліквідації банку. Жодних додаткових зобов`язань після початку процедури ліквідації, крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури, не виникає.

В силу положень статей 560, 563, 566 ЦК України, статті 200 ГК України у їх взаємозв`язку з нормами пункту 3 частини другої, частин третьої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обов`язок гаранта сплатити бенефіціару суму, передбачену гарантією (грошове зобов`язання), настає у випадку, якщо принципал порушив зобов`язання і бенефіціар звернувся до гаранта з вимогою про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії до початку процедури ліквідації банку. У такому випадку строк виконання зобов`язання зі сплати визначеної гарантією суми настав і підлягає включенню до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, який ліквідується.

Якщо порушення боржником свого зобов`язання і звернення кредитора до гаранта відбулося вже після початку процедури ліквідації банку, то такі вимоги є додатковими в розумінні частини третьої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» і не пов`язані зі здійсненням ліквідаційної процедури, оскільки грошове зобов`язання у гаранта було відсутнє на момент ухвалення рішення про ліквідацію банку, що обумовлено специфічним характером такого засобу забезпечення виконання зобов`язання, як банківська гарантія (виникає після порушення боржника і звернення кредитора).

Рішенням Правління Національного банку України «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк Січ» та делегування повноважень ліквідатора банку» №803 від 07.10.2022 у відповідача з 10.10.2022 запроваджено процедуру ліквідації його банку. Позивач у зв 'язку з настанням гарантійного випадку, пред`явив відповідачу вимогу №44.2.2-011-14 по банківській гарантії 02.01.2023.

Таким чином, грошове зобов`язання у Банку перед позивачем, на момент ухвалення рішення про початок процедури ліквідації Банку, не виникло, оскільки до акцептованих вимог кредиторів можуть бути внесені вимоги бенефіціара за банківською гарантією у разі настання гарантійного випадку до моменту запровадження процедури ліквідації Банку.

Настання відповідних обставин після початку процедури ліквідації Банку виключає можливість задоволення вимог позивача щодо зобов`язання включення його вимог до реєстру кредиторів. Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 18.04.2024 у справі №910/7235/23, від 27.02.2024 у справі №910/7234/23.

Доводи позивача про те, що право вимоги за Банківською гарантією у нього виникло з 22.06.2022, тобто до моменту введення ліквідаційної процедури Банку (10.10.2022) не заслуговують на увагу, оскільки позивач звернувся до Банку із вимогою №44.2.2-011-13 по банківській гарантії 02.01.2023, тобто після введення ліквідаційної процедури Банку.

Щодо правових висновків Об`єднаної палати Верховного Суду, викладених у постанові від 17.05.2024 у справі №910/17772/20, то Верховний Суд у наведеній справі дійшов висновку, що норми ГК України та ЦК України, якими врегульовано забезпечення виконання зобов`язання гарантією та її правова природа, слід розуміти таким чином, що гарант не вправі робити власних висновків щодо наявності чи відсутності обов`язку принципала, а зобов`язаний платити за гарантією, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії. Стаття 565 ЦК України визначає вичерпний перелік випадків, коли гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора. Цей перелік, зокрема, не містить такої підстави для відмови гаранта від платежу, як відсутність чи недоведення бенефіціаром порушення основного зобов`язання боржником.

Водночас у наведеній справі спірні правовідносини виникли до введення АТ «Банк Січ» ліквідаційної процедури, а тому справи №910/17772/20 та №910/1927/23 не є подібними.

Верховний Суд у постановах від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц виснував, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів Отже, висновок щодо застосування норми права здійснений Верховним Судом - це висновок сформульований Верховним Судом (Верховним Судом України) внаслідок казуального тлумачення норми права при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду (Верховного Суду України), прийнятої за наслідками такого розгляду, який обов`язковий для суду та інших суб`єктів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції підставно відмовив у задоволенні позову.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).

Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).

Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2024 у справі №910/1927/23 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (позивача).

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укргазвидобування» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2024 у справі №910/1927/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2024 у справі №910/1927/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство «Укргазвидобування».

4. Матеріали справи №910/1927/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано суддями 07.02.2025.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

І.П. Ходаківська