Рішення

від 07.02.2025 по справі 915/1741/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2025 року Справа № 915/1741/23(915/1427/24)

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами справи

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

представник позивача: Островська Оксана Володимирівна ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 )

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІОНІСІЙ VN" (57251, Миколаївська область, Миколаївський (Вітовський) район, село Костянтинівка, вул. Миру, 13; ЄДРПОУ 33231825)

суть спору: розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення грошових коштів,

встановив:

Позивачка звернулася до Господарського суду Миколаївської області з позовом до відповідача, яким просить суд:

"1. Розірвати договір оренди земельної ділянки б/н від 05.02.2018, укладений між ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІОНІСІЙ VN" (ЄДРПОУ: 33231825), припинивши речове право оренди Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІОНІСІЙ VN" (ЄДРПОУ: 33231825) на земельні ділянки: - площею 4,06 га, кадастровий номер 4823383400:01:000:0475, запис про інше речове право № 24847465 від 09.02.2018; - площею 5,3318га, кадастровий номер 4823383400:01:000:0067, запис про інше речове право № 24846829 від 09.02.2018; - площею 0,33 га, кадастровий номер 4823383400:01:000:0151, запис про інше речове право № 24847802 від 09.02.2018.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІОНІСІЙ VN" (ЄДРПОУ: 33231825) на користь ОСОБА_1 заборгованість з орендної плати з 2021 по 2024 роки за користування земельними ділянками з кадастровими номерами: 4823383400:01:000:0475, площею 4,06 га; кадастровий номер 4823383400:01:000:0067, площею 5,3318 га; 4823383400:01:000:0151, площею 0,33 га, які розташовані на території Новомиколаївської сільської ради Миколаївського району (раніше Вітовського) Миколаївської області в розмірі 15474,84 грн".

Позовні вимоги обґрунтовано посиланням на норми ст. 651, 611 Цивільного кодексу України, ст. 141 Земельного кодексу України, ст. 13, 21, 24, 32 Закону України «Про оренду землі», правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року по справі № 183/3993/16 та мотивовано тим, що ОСОБА_1 (надалі - позивач) на праві власності належать земельні ділянки з кадастровими номерами: 4823383400:01:000:0067, 4823383400:01:000:0475, 4823383400:01:000:0151. 05.02.2018 між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІОНІСІЙ VN» (надалі - відповідач) був укладений договір оренди земельних ділянок з кадастровими номерами: 4823383400:01:000:0067, 4823383400:01:000:0475, 4823383400:01:000:0151 загальною площею 9,7218 га, у тому числі ріллі 9,7218 га, який був зареєстрований державним реєстратором Комунальне підприємство «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації». Починаючи з 2021 року в порушення зобов`язань за Договором оренди землі відповідач не сплачує орендну плату за користування земельними ділянками. У зв`язку з систематичним порушенням відповідачем зобов`язань щодо своєчасності розрахунку за користування земельними ділянками, що полягає у несплаті орендної плати у 2021-2023 роках, позивач змушений звернутися до суду з вказаними вимогами про розірвання договору оренди землі та стягнення заборгованості по орендній платі.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи раніше визначеному складу суду від 18.11.2024 справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/1427/24 та на підставі ст. 7 КУзПБ визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.

Ухвалою суду від 25.11.2024 позовну заяву залишено без руху з підстав недотримання позивачем п. 2 ч. 3 ст. 162, п.1, 2 ч. 1 ст.164, ч. 1 ст. 172 ГПК України.

03.12.2024 позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано: позовну заяву в новій редакції, квитанцію про сплату судового збору, докази направлення відповідачеві позовної заяви з додатками та позовної заяви (нова редакція) з доказами сплати судового збору, відповідей з ЄСІТС про відсутність електронних кабінетів.

Ухвалою від 09.12.2024 суд постановив: прийняти позовну заяву до розгляду в межах справи №915/1741/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІОНІСІЙ VN" (код ЄДРПОУ 33231825), відкрити провадження у справі та присвоїти їй номер №915/1741/23(915/1427/24); розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами. Судом встановлено сторонам процесуальні строки для подання суду заяв по суті спору.

Відповідно до приписів ч. 5-6 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Електронний кабінет у відповідача відсутній.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, місцезнаходження юридичної особи (п. 10 ч. 2 ст. 9 вказаного Закону)

Ухвалу суду від 09.12.2024 відповідачеві надіслано за адресою: вул. Миру, 13, с. Костянтинівка Миколаївського району Миколаївської області, 57251, яка зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та повернуто суду без вручення 26.12.2024 з довідкою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на таку особу - учасника процесу.

Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною адресою і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвали суду про відкриття провадження у справі відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням, що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомити суду про зміну свого місцезнаходження.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України".

Відповідно до частин 5, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від відповідача до суду не надходило.

Відповідач своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, не скористався.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з приписами ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Враховуючи, що відповідач не заперечив проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, не скористався своїм правом на подання відзиву по суті позовних вимог, жодних заяв або клопотань, в тому числі щодо неможливості захисту своїх прав та законних інтересів в умовах воєнного стану, на розгляд суду не подав, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає обґрунтованим постановлення рішення в цій справі у строк, визначений ст. 248 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Позивачу ОСОБА_1 на праві власності належать земельні ділянки з кадастровими номерами: 4823383400:01:000:0067, 4823383400:01:000:0475, 4823383400:01:000:0151.

Право власності на земельну ділянку, площею 5,3318 га, кадастровий номер 4823383400:01:000:0067, розташовану на території Новомиколаївської сільської ради Миколаївського району (раніше Вітовського) Миколаївської області, позивачка набула на підставі свідоцтва про право на спадщину, реєстраційний номер: 1173, виданого 20.09.2017 приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області Лактіоновою С.А., про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис № 22424312, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1356715748233.

Право власності на земельну ділянку, площею 0,33га, кадастровий номер 4823383400:01:000:0151, розташовану на території Новомиколаївської сільської ради Миколаївського району (раніше Вітовського) Миколаївської області, позивачка набула на підставі свідоцтва про право на спадщину, реєстраційний номер: 1175, виданого 20.09.2017 приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області Лактіоновою С.А., про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис № 22427702, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1356900148233.

Право власності на земельну ділянку, площею 4.06га, кадастровий номер 4823383400:01:000:0475, розташовану на території Новомиколаївської сільської ради Миколаївського району (раніше Вітовського) Миколаївської області, позивачка набула на підставі свідоцтва про право на спадщину, реєстраційний номер: 1174, виданого 20.09.2017 приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області Лактіоновою С.А., про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис № 22425277, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1356764348233.

05.02.2018 між ОСОБА_1 (надалі - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІОНІСІЙ VN" (надалі - відповідач, орендар) був укладений договір оренди землі (надалі - Договір оренди землі), за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровими номерами: 4823383400:01:000:0067, 4823383400:01:000:0475, 4823383400:01:000:0151, які розташовані на території Новомиколаївської сільради Вітовського району Миколаївської області та належать на праві приватної власності на підставі витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №22424312, №22425277, №22427705 від 20.09.2017 року (п.1.1. Договору оренди землі).

Умови зазначеного Договору оренди землі такі:

- нормативна грошова оцінка земельних ділянок на дату укладання договору становить:

- 4823383400:01:000:0067 - 67984,38 грн;

- 4823383400:01:000:0475 - 51767,99 грн;

- 4823383400:01:000:0151 - 9204,50 грн (п.2.3.);

- договір укладено на 10 (десять) років (п.3.1.);

- орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 3868,71 грн, що становить 3% від нормативної грошової оцінки землі, в т.ч. 18% податку з доходів фізичних осіб та 1,5 % військовий збір за один календарний рік (п.4.1.);

- орендна плата вноситься з 01.07 поточного року по 01.06. наступного року (п.4.4.);

- обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням щорічної індексації нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Зміна розміру орендної плати у зв`язку із щорічною ідентифікацією здійснюється орендарем самостійно, на підставі офіційних даних про розмір індексації, без внесення змін та доповнень до даного Договору (п.4.3.).

Відповідно до п.16 дія Договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для сучасних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи - орендаря; договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно п. 17 дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором; розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не встановлене чинним законодавством України; перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи або реорганізації юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов договору оренди.

За невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору (п. 18.1 договору).

Згідно п. 19.1 договору даний договір набуває чинності з моменту його укладання та підписання сторонами. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту його державної реєстрації, якщо інше не встановлене діючим законодавством України.

Невід`ємними частинами договору є: план або схема земельної ділянки; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості); акт приймання - передачі об`єкта оренди.

Договір підписаний сторонами та скріплений печаткою відповідача (а.с. 7-9).

Сторонами Договору оренди землі складений та підписаний Акт приймання-передачі земельної ділянки (а.с.10).

09.02.2018 на підставі договору оренди землі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно була здійснена державна реєстрація іншого речового права ТОВ «ДІОНІСІЙ VN» - права оренди земельних ділянок:

- площею 4,06 га, кадастровий номер 4823383400:01:000:0475, запис про інше речове право № 24847465;

- площею 5,3318га, кадастровий номер 4823383400:01:000:0067, запис про інше речове право № 24846829;

- площею 0,33 га, кадастровий номер 4823383400:01:000:0151, запис про інше речове право № 24847802.

Як зазначає позивачка, починаючи з 2021 року в порушення зобов`язань за Договором оренди землі відповідач не сплачує орендну плату за користування земельними ділянками, ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 06.12.2023 відкрито провадження у справі № 915/1741/23 про банкрутство ТОВ «ДІОНІСІЙ VN».

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивачки до господарського суду з даним позовом.

Предметом даного позову виступає немайнова вимога позивача до відповідача про розірвання договору оренди земельної ділянки та майнова вимога про стягнення заборгованості з орендної плати за користування земельними ділянками.

Статтями 73, 74 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При вирішенні даного спору судом враховано наступне.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В силу ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Статтею 792 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема, Законом України "Про оренду землі".

Згідно положень ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Положеннями ст. 13 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Стаття 21 вказаного Закону визначає, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Так, пунктом 288.1. ст. 288 Податкового кодексу України передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Пунктом 288.4. ст. 288 вказаного Кодексу передбачено, що розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Відповідно до п. 288.5. ст. 288 того ж Кодексу розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до підпункту "в" ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України, землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Ч. 3 ст. 285 ГК України визначено, що орендар, зокрема зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

За приписами статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Так, несплата орендарем відповідної плати за орендовану земельну ділянку по договору оренди є порушенням вимог чинного законодавства та умов цього договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. У такому випадку орендодавець має право на захист своїх порушених прав.

В свою чергу невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (невнесення відповідачем орендної плати) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання, зокрема з боку відповідача.

Адже згідно зі статтями 1, 13 Закону України "Про оренду землі" основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. Разом з тим, доводи про наявність заборгованості з орендної плати мають підтверджуватися належними доказами, наприклад, довідкою, виданою державною податковою інспекцією про наявність або відсутність заборгованості за земельним податком та орендною платою.

Надаючи оцінку доводам позовної заяви щодо обставин, які стали підставою для подання даного позову, господарський суд виходить з того, що, зокрема, оскільки виконання умов договору оренди землі від 05.02.2018 з оплати орендних платежів є обов`язком відповідача, то тягар доказування належного виконання цього обов`язку лежить на відповідачеві.

Відповідно до частин 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК).

Докази здійснення відповідачем оплати орендних платежів у 2021-2024 роках у матеріалах справи відсутні. Відповідачем твердження позивача не заперечено та не спростовано.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за землю за 2021-2024 роки у розмірі 15474,84 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо позовних вимог про розірвання договору оренди землі, суд зазначає наступне.

За змістом статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 291 ГК України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно положень ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Як вбачається зі змісту ч. 2 ст. 651 ЦК України, чинним законодавством України під істотним розуміється таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладені договору.

Частинами 3, 4 ст. 31 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України "Про оренду землі", на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Згідно ст. 24, 25 вказаного Закону орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди і своєчасного внесення останнім орендної плати, а орендар має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.

Як зазначено вище, відповідно до п. 17 договору, дія договору припиняється шляхом його розірвання, зокрема за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором.

Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України, однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

З урахуванням наведеного вище, чинним законодавством передбачена можливість розірвання договору саме у разі систематичної несплати орендних платежів.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для розірвання спірного договору оренди землі в судовому порядку внаслідок систематичної несплати відповідачем орендної плати, що є істотним порушенням умов цього договору.

За таких обставин, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про розірвання спірного Договору оренди землі від 05.02.2018, укладеного між сторонами.

Суд, оцінивши надані позивачем докази у справі, прийшов до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного, з відповідача належить стягнути на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 6056,00 грн.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Розірвати договір оренди земельної ділянки б/н від 05.02.2018, укладений між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІОНІСІЙ VN" (ЄДРПОУ 33231825), припинивши речове право оренди Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІОНІСІЙ VN" (ЄДРПОУ: 33231825) на земельні ділянки: - площею 4,06 га, кадастровий номер 4823383400:01:000:0475, запис про інше речове право № 24847465 від 09.02.2018; - площею 5,3318га, кадастровий номер 4823383400:01:000:0067, запис про інше речове право № 24846829 від 09.02.2018; - площею 0,33 га, кадастровий номер 4823383400:01:000:0151, запис про інше речове право № 24847802 від 09.02.2018.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІОНІСІЙ VN" (ЄДРПОУ: 33231825) на користь ОСОБА_1 заборгованість з орендної плати з 2021 по 2024 роки за користування земельними ділянками з кадастровими номерами: 4823383400:01:000:0475, площею 4,06 га; кадастровий номер 4823383400:01:000:0067, площею 5,3318 га; 4823383400:01:000:0151, площею 0,33 га, які розташовані на території Новомиколаївської сільської ради Миколаївського району (раніше Вітовського) Миколаївської області в розмірі 15474,84 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 6056,00 грн.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

6. Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІОНІСІЙ VN" (57251, Миколаївська область, Миколаївський (Вітовський) район, село Костянтинівка, вул. Миру, 13; ЄДРПОУ 33231825).

Судове рішення складено та підписано судом 07.02.2025.

Суддя В.О.Ржепецький