Постанова

від 27.01.2025 по справі 642/8723/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 642/8723/21 Номер провадження 22-ц/814/205/25Головуючий у 1-й інстанції Шаповал Т.В. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2025 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді Бутенко С. Б.

Суддів Дряниці Ю. В., Обідіної О. І.,

за участю секретаря: Ракович Д. Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Стець Максима Леонідовича

на рішення Київського районного суду м. Полтави від 08 травня 2024 року у складі судді Шаповал Т. В.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аналітик Фінанс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Віп Естейт», треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Вахрушева Ольга Олександрівна, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та припинення права власності,

в с т а н о в и в:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Ленінського районного суду м. Харкова з вказаним позовом в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до відповідачів ТОВ «Аналітик Фінанс» та ТОВ «Віп Естейт», у якому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу від 03.12.2021, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Вахрушевою Л. О. за № 963 та припинити право власності ТОВ «ВІП ЕСТЕЙТ» на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що з 26.02.1993 по 06.09.2011 вона перебувала в шлюбі з ОСОБА_3 . За час шлюбу за рахунок спільних сімейних коштів була придбана трикімнатна квартира АДРЕСА_2 , яка була зареєстрована в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстровим № 4446538 за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 05.06.2008, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Дяченко В. Є. за реєстровим № 1201.

Вказана квартира була обтяжена у відповідності до умов договору іпотеки, укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ «Фінанси і кредит».

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Ленінським районним судом м. Харкова 27.06.2014 було постановлено рішення у цивільній справі № 642/4276/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, визнання права власності, яким у тому числі визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку трикімнатної квартири АДРЕСА_1 . Інша частка згаданого нерухомого майна увійшла до спадкової маси в межах спадкової справи № 564/2103.

У рамках спадкової справи прийняли спадщину: матір померлого ОСОБА_4 та його неповнолітні діти: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Проте, з незалежних від неї причин оформити спадщину та отримати свідоцтво про право на спадщину у нотаріуса вона не змогла.

Вказувала, що первісним іпотекодержателем квартири було ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на підставі іпотечного договору від 05.06.2008. Згідно договору про відступлення права вимоги від 06.11.2019 Іпотекодержателем зазначеної квартири стало ТОВ «Фінансова компанія «Есаймент», право вимоги до якого перейшло від ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит». На підставі договору про відступлення права вимоги від 16.03.2021 наступним Іпотекодержателем зазначеної квартири стало ТОВ «Аналітик Фінанс».

Згодом, їй стало відомо, що 03.12.2021 ТОВ «Аналітик Фінанс» уклав з ТОВ «ВІП Естейт» договір купівлі-продажу вказаної квартири.

Вважає, що договір купівлі-продажу від 03.12.2021 має ознаки фіктивності, так як укладений між пов`язаними юридичними особами без здійснення реальних розрахунків; спірний договір укладений в порушення вимог Закону України «Про іпотеку» та укладений без урахування прав неповнолітніх співвласників; договір купівлі-продажу від 03.12.2021 посвідчений з порушенням норм Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України; на підставі договору купівлі-продажу від 03.12.2021 було звернуто стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог за кредитним договором № 065/21-И від 05.06.2008, у задоволення яких було відмовлено судами трьох інстанцій у справі № 639/2287/13-ц.

На підставі розпорядження Голови Верховного Суду від 14.03.2022 № 7/0/9-22 у зв`язку із запровадженням воєнного стану на території України територіальну підсудність судових справ Ленінського районного суду м. Харкова змінено на Київський районний суд м. Полтава.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 08 травня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано неналежним способом захисту позивачем порушених прав.

Не погодившись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Стець М. Л. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що спадкоємець боржника як і співвласник іпотечного майна, яким невідомо про існування вимог кредитора спадкодавця, або які є спірними, не можуть бути позбавлені успадкованого майна/належного на праві часткової власності в позасудовому порядку, оскільки це є порушенням права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України.

Вказує, що договір купівлі-продажу від 03.12.2021 не містить відомостей про те, що кінцевий іпотекодержатель надсилав спадкоємцям та співвласниці квартири повідомлення про усунення порушення, а також про намір звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу. Надсилання вимоги боржникові, який помер, не може бути доказом виконання приписів статті 35 вказаного Закону.

Відтак, ненадсилання іпотекодавцю та боржнику вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.

Наголошує, що при посвідченні договору купівлі-продажу нотаріус зобов`язаний був перевірити дані Єдиного державного демографічного реєстру, а також Державного реєстру актів цивільного стану громадян, єдиного державного реєстру судових рішень та встановити факт смерті іпотекодавця ОСОБА_3 , та відповідно відмовити в посвідченні такого правочину через недотримання процедури повідомлення іпотекодавця.

Крім того, спірний договір купівлі-продажу міг вчинятися виключно за погодженням органу опіки та піклування, оскільки спадкоємцями іпотекодавця, які прийняли спадщину і є її фактичними власниками, є неповнолітні діти.

Звертає увагу на те, що в спірних правовідносинах 1/2 частка спірної квартири належить ОСОБА_1 , інша частина входить до складу спадкової маси і належить спадкоємцям ОСОБА_3 , проте не оформлена як спадщина, а право власності на неї не зареєстроване за дійсними власниками, а отже віндикаційний позов у спірних правовідносинах неможливий.

Судом також не взято до уваги, що рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 26.03.2015, ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 28.07.2015 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 16.12.2015 у справі № 639/2287/13-ц встановлено факт непред`явлення первісним кредитором ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до спадкоємців ОСОБА_3 вимоги щодо погашення заборгованості спадкодавця за кредитним договором № 065/21-И від 05.06.2008 у строки, встановлені частинами другою та третьою статті 1281 ЦК України, внаслідок чого кредитор втратив право вимоги до спадкоємців померлого боржника.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 26.03.2015 у справі № 639/2287/13-ц, залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду Харківської області від 28.07.2015 та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.12.2015, відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_3 (правонаступники ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 ) та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв`язку із недотриманням кредитором померлого боржника вимог, встановлених статтею 1281 ЦК України, та припиненням поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України (а. с. 13-18, т. 1).

Вказаними рішеннями встановлено, що 05.06.2008 між ОСОБА_3 та ВАТ «Банк Фінанси та Кредит» в особі Філії «Слобожанське РУ», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», був укладений Кредитний договір № 065/21-И, відповідно до умов якого ОСОБА_3 надано кредит у розмірі 128 000 доларів США з оплатою за процентною ставкою 17,5% річних та строком повернення кредиту до 05.06.2028.

У забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 065/21-И-П від 05.06.2008, за яким ОСОБА_1 зобов`язалася відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором.

Цього ж дня між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (іпотекодавець) був укладений іпотечний договір, відповідно до умов якого іпотекодавець передав у заставу іпотекодержателю квартиру АДРЕСА_2 . Зазначена квартира передається в іпотеку, як забезпечення повернення кредитних ресурсів, виданих за кредитним договором № 065/21-И від 05.06.2008 на суму 128 300 доларів США строком до 05 червня 2028 року (а. с. 10, т. 1).

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 20.08.2013 у справі № 642/2492/13 звернуто стягнення на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 , що є предметом іпотеки згідно іпотечного договору, посвідченого 05 червня 2008 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу за №1209, шляхом надання АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Слобожанське РУ» права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу за початковою ціною 320000 грн в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 065/21-И від 05.06.2008, яка станом на 14.03.2013 складає 105 545,01 доларів США, що еквівалентне 843 621,28 грн по курсу НБУ на 14.03.2013) та пені 96 552,28 грн. Надано ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Слобожанське РУ» вільно реалізувати своє право, передати нерухомість загальною площею 65,2 кв. м, житловою площею 45,9 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , в управління АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Слобожанське РУ» до моменту укладення договору купівлі продажу, з метою забезпечення збереження предмета іпотеки (а. с. 56-57, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер та після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 в Богодухівській державній нотаріальній конторі була заведена спадкова справа № 564/2013 на спадкове майно - 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Спадкоємцями за законом є в 1/4 частці кожен: його мати ОСОБА_4 та малолітні діти - ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 (а. с. 19, 20, т. 1).

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 27.06.2014 визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку поділу майна подружжя на майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, в тому числі на 1/2 частку трикімнатної квартири АДРЕСА_2 (а. с. 11-12, т. 1).

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 17 травня 2021 року у справі № 642/2492/13-ц, здійснено заміну сторону стягувача у виконавчому провадженні по виконанню заочного рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 20.08.2013 про звернення стягнення на предмет іпотеки з ТОВ «Фінансова компанія «Есеймент» на правонаступника - ТОВ «Аналітік Фінанс» (а. с. 58-59, т. 1).

03 грудня 2021 року між продавцем - ТОВ «Аналітик Фінанс», як іпотекодержателем за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Д?яченко В. Є. 05.06.2008 № 1209, укладеним між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 , та Договором відступлення прав вимоги за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шершун Н. К. 16.03.2021 № 472, укладеним між ТОВ «Фінансова компанія «Есаймент» та ТОВ «Аналітик Фінанс», та покупцем - ТОВ «Віп Естейт» (покупець) укладено договір купівлі-продажу спірної квартири, як такої, що належить іпотекодавцю на праві власності, зокрема, 1/2 частка - ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Д`яченко В. С. 05.06.2008 за №1201 та зареєстрованого КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 12.06.2008 та 1/2 частка - ОСОБА_1 на підставі рішення суду по справі № 642/4276/14-ц, виданого Ленінським районним судом м. Харкова 27.06.2014.

Договір укладено на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку» відповідно до застереження в іпотечному договорі щодо права іпотекодержателя звернути стягнення на квартиру шляхом її продажу від свого імені на підставі договору іпотеки (а. с. 8-9, т. 1).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 288625425 від 06.12.2021 та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 288396779 від 03.12.2021 спірна квартира на праві приватної власності належить ТОВ «ВІП ЕСТЕЙТ» на підставі договору купівлі-продажу квартири, серія та номер 963, виданий 03.12.2021, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Вахрушева О. О. (а. с. 25-26, 61-62, т. 1).

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем невірно обрано спосіб захисту свого права, оскільки заявлені вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу та припинення права власності не впливають і не можуть вплинути на права позивача щодо права на предмет іпотеки.

З такими висновками суду колегія суддів погодитись не може з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

За змістом статті 2 ЦПК України спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновлює порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Серед способів захисту цивільних прав та інтересів судом передбачено визнання правочину недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення (пункти 2, 4 частини другої статті 16 ЦК України).

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини першої статті 546, статті 572, частини першої статті 575 ЦК України, частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою є застава нерухомого майна - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця або третьої особи, за рахунок якого, у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги до боржника переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому Законом.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону «Про іпотеку»).

Таким чином, іпотека є додатковим способом забезпечення виконання, а тому такі правовідносини щодо встановлення забезпечення матимуть юридичне значення тільки у разі юридичної сили основного зобов`язання.

Частиною першою статті 608 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Згідно частини четвертої статті 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

У випадку смерті боржника за кредитним договором його права і обов`язки за цим договором переходять до спадкоємців, які зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора стягує заборгованість в межах вартості майна, одержаного у спадщину (стаття 1282 ЦК України).

За змістом зазначеної норми у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов`язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника у зобов`язанні, який відповідає перед кредитором в межах вартості одержаного у спадок майна.

Законодавством визначено, що у подібних випадках відбувається припинення одних правовідносин і виникнення інших, при цьому правовідносини за змістом і природою продовжують існувати за основними своїми характеристиками (див. постанову Верховного Суду 17 травня 2021 року у справі № 761/14730/18 (провадження № 61-8086св19)).

Таким чином, правовідносини, що виникли між банком та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов`язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем і спадкоємцями боржника, та вирішуються у порядку визначеному статтями 1281, 1282 ЦК України.

За висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18) щодо правильного застосування норм права, приписи статей 1281 і 1282 ЦК України та статті 23 Закону України «Про іпотеку» регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема і в зобов`язаннях, забезпечених іпотекою. За змістом цих приписів: у разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця; спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця; спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки; спадкоємець зобов`язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього; кредитор має пред`явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6 місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги; наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги.

Стаття 17 Закону України «Про іпотеку» визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких немає такої як смерть іпотекодавця, оскільки за змістом частини першої статті 1282 ЦК України та частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, який як спадкоємець набуває статус іпотекодавця. Відтак, іпотека у зв`язку з фактом набуття її предмета у власність спадкоємцями боржника-іпотекодавця не припиняється.

Оскільки зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою.

Відповідно до статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За змістом пункту 1 частини першої статті 593 ЦК України та частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» право застави (зокрема, іпотека) припиняється у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою.

Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань.

У справі, що переглядається апеляційним судом, встановлено, що первісний кредитор АТ «Банк «Фінанси та Кредит», достеменно знаючи про відкриття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 боржника ОСОБА_3 , вимоги про сплату заборгованості за кредитним договором № 065/21-И від 05.06.2008 до спадкоємців померлого боржника не пред`явив та у відповідності до частини четвертої статті 1281 ЦК України втратив право вимоги за основним зобов`язанням, забезпеченим іпотекою спірного нерухомого майна, що встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили у справі № 639/2287/13-ц, та у відповідності до частини четвертої статті 82 ЦПК України не підлягає доказуванню при розгляді цієї справи.

За правилами статті 514 ЦК України права первісного кредитора у спірному зобов`язанні перейшли до нового кредитора ТОВ «Аналітик Фінанс», яке є правонаступником ТОВ «Фінансова компанія «Есеймент», яке у свою чергу є правонаступником прав та обов`язків у спірних правовідносинах АТ «Банк «Фінанси та Кредит», в обсягах та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, тобто правові наслідки невчинення первісним кредитором дій щодо пред`явлення претензії до спадкоємців померлого боржника протягом строків, встановлених частиною другою та третьою статті 1281 ЦК України у редакції, що діяла на час відкриття спадщини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, є так само обов`язковими як і для первісного кредитора.

Заміна кредитора у зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги не є підставою для відновлення встановлених Законом строків пред`явлення претензії кредитора до спадкоємців померлого боржника, які за своєю сутністю є преклюзивними (присічними), тобто зі спливом таких строків припиняється суб`єктивне право та суб`єктивний обов`язок сторін у спірних правовідносинах та спадкоємці не відповідають перед кредитором за борги спадкодавця.

Вимоги іпотекодержателя ТОВ «Аналітик Фінанс» до іпотекодавців ОСОБА_1 та померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 перед укладенням спірного договору купівлі-продажу квартири від 03.12.2021 - через 8 років після настання строку вимоги кредитора за основним і додатковим зобов`язаннями, про намір звернути стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, не дають підстав для реалізації іпотекодержателем предмета іпотеки згідно застереження у іпотечному договорі.

За змістом частини першої статті 33 та частин першої, другої статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. Лише у разі, якщо вимога іпотекодержателя до іпотекодавця залишається невиконаною після спливу встановленого строку, який не може бути меншим за 30 днів, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися до суду за захистом своїх прав у встановленому законом порядку.

Умовами іпотечного договору від 05.06.2008, укладеного між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 , не визначено порядок повідомлення іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки, тому відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення або неможливості вручення, зокрема, відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.

Іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.

За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Ненаправлення вимоги згідно із частиною першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета іпотеки, оскільки вказаний закон встановлює пріоритетність дотримання вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» перед виконанням частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку».

Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя та є самостійною й достатньою підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета іпотеки.

Подібні за змістом правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц (провадження № 61-13586св20), від 10 травня 2022 року в справі № 308/13017/16-ц (провадження № 61-21376св21), від 14 січня 2025 року у справі № 295/6702/22 (провадження № 61-9479св24).

У матеріалах справи відсутні докази направлення спадкоємцям померлого іпотекодавця ОСОБА_3 та ОСОБА_1 повідомлення про намір іпотекодержателя відчужити предмет іпотеки відповідно статті 38 Закону України «Про іпотеку», а тому згідно вимог частини першої статті 35 цього Закону ТОВ «Аналітик Фінанс» не мав права укладати від свого імені договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна, що також є підставою для визнання спірного договору недійсним.

Крім того по справі встановлено, що за життя іпотекодавця ОСОБА_3 первісний кредитор - АТ «Банк «Фінанси та Кредит» звертався до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, проте не реалізував своє право продати від свого імені предмет іпотеки, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , відповідно до рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 20 серпня 2013 року у справі № 642/2492/13, а тому реалізація такого права новим кредитором має здійснюватися із дотриманням порядку, встановленого статтею 442 ЦПК України, щодо заміни сторони боржника у виконавчому провадженні.

Оскільки вимога про усунення порушення спадкоємцям ОСОБА_3 не надсилалася, іпотекодержатель порушив вимоги закону щодо повідомлення боржника/спадкоємців боржника про наступне звернення стягнення на предмет іпотеки. Спадкоємець боржника, якому не відомо про існування вимог кредитора спадкодавця, не може бути позбавлений успадкованого майна в позасудовому порядку без будь-якого повідомлення чи попереднього пред`явлення претензії кредитором. Позбавлення особи майна в такий спосіб є порушенням права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

У загальному розумінні захист цивільних прав слід розуміти як передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. У кожній конкретній справі позивач на власний розсуд обирає спосіб (способи) захисту його порушеного, оспорюваного чи невизнаного права.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням статей 55, 124 Конституцій України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право саме на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), ніж положення Законів України, зокрема кодексів, порушене цивільне право чи інтерес підлягають судовому захисту у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію. Вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так й іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Згідно з положеннями частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (частина п`ята статті 216 ЦК України).

Враховуючи вищенаведене, висновок суду першої інстанції, що єдиним належним способом захисту прав позивача ОСОБА_1 , яка діє від свого імені та від імені неповнолітнього спадкоємця ОСОБА_2 , є витребування майна із чужого незаконного володіння, за обставин цієї справи є помилковим, оскільки віндикація може стосуватися лише індивідуально визначених речей, а відсутність або наявність у особи володіння нерухомим майном визначається з огляду на принцип реєстраційного підтвердження володіння. Водночас існування спірного договору купівлі-продажу, на підставі якого зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно за відповідачем ТОВ «Віп Естейт», позбавляє спадкоємців боржника ОСОБА_3 можливості здійснити оформлення своїх спадкових прав, а отже, існує необхідність привести сторони у попередній стан, який існував до укладення оспореного договору купівлі-продажу.

За змістом частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, відповідні права чи обтяження припиняються/відповідні права та обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

За таких обставин поновлення порушеного права позивача можливе шляхом приведення сторін у стан, що існував до укладення оспореного договору купівлі-продажу квартири від 03.12.2021, у спосіб визнання правочину недійсним та здійснення державної реєстрації припинення та поновлення речових прав на підставі рішення суду про визнання недійсним договору, що був підставою державної реєстрації прав. Вимога позивача про припинення права власності ТОВ «Віп Естейт» на квартиру АДРЕСА_1 у такому випадку є зайвою, оскільки сам факт недійсності правочину, на підставі якого зареєстровано право власності відповідача, повертає сторони у попереднє становище.

Враховуючи всі обставини цієї справи, колегія суддів приходить висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та ухвалення по справі нового судового рішення про задоволення позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета іпотеки від 03.12.2021, який не відповідає вимогам статей 203, 215 ЦК України.

За правилами частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України, ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд відповідно змінює розподіл судових витрат зі сплати судового збору, які покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Стець Максима Леонідовича задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 08 травня 2024 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 03 грудня 2021 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аналітик Фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віп Естейт», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Вахрушевою Л. О. за № 963.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Змінити розподіл судових витрат. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аналітик Фінанс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Віп Естейт» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 1 997,60 грн - по 998,80 грн з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. Б. Бутенко

Судді Ю. В. Дряниця

О. І. Обідіна