Постанова

від 30.01.2025 по справі 523/2077/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/364/25

Справа № 523/2077/20

Головуючий у першій інстанції Дяченко В. Г.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.01.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів: Дришлюка А.І., Громіка Р.Д.,

при секретарі: Узун Н.В.,

за участю: представника Одеської міської ради Бутрик А.О.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Серек-Басан Юрія Валерійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 31 січня 2023 року у справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради, Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансбудсервіс» про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в:

05 лютого 2020 року Одеська міська рада (-далі ОМР) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент комунальної власності ОМР, Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансбудсервіс» (-далі ТОВ «Трансбудсервіс») про стягнення заборгованості по сплаті орендної плати за період з 01 грудня 2017 року по 31 жовтня 2019 року у загальній сумі 182820, 24 грн, з яких заборгованість по договору оренди 159840, 54 грн, інфляційні витрати 8 361, 39 грн, 3% річних 4 462,77 грн та пеня 10155, 54 грн, мотивуючи тим, що 12 серпня 2002 року між ОМР та підприємством у формі ТОВ «Трансбудсервіс» укладено договір оренди земельної ділянки площею 4 774 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Криворотенко Л.І., за реєстровим №9166. Зазначена земельна ділянка надана орендарю терміном 25 років для експлуатації та обслуговування виробничого майданчика будівельної організації. На вказаній земельній ділянці знаходилося нерухоме майно, що належало підприємству у формі ТОВ «Трансбудсервіс», а саме: комплекс будівель (нежитлові приміщення), розташованих за адресою: загальною площею 609,3 кв.м та нежитлова будівля розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 5,4 кв.м. На підставі договору купівлі-продажу 24 жовтня 2014 року підприємство у формі ТОВ «Трансбудсервіс» продало ОСОБА_1 нежитлову будівлю загальною площею 5,4 кв.м, розташовану на земельній ділянці площею 0,2588 га (кадастровий номер 5110137600:40:008:0010) за адресою: АДРЕСА_1 . Посилаючись на те, що разом з переходом права власності на нерухоме майно, розміщене на орендованій земельній ділянці, до відповідача ОСОБА_1 перейшло також право оренди земельної ділянки, на якій це майно розташоване, однак, новий власник нерухомого майна умови договору не виконує, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка з урахування збільшених позовних вимог від 12 серпня 2020 року, складає 359 461,44 грн, з яких: 330 917,55 грн заборгованість по сплаті орендної плати з урахуванням інфляційних збільшень, 8 721,42 грн 3% річних, 198 822,37 грн пені (т. 1, а.с. 2-11, 97-98).

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 08 червня 2021 року замінено третю особу Департамент комунальної власності ОМР на його правонаступника Департамент земельних ресурсів ОМР.

12 серпня 2020 року адвокат Серек-Басан Юрій Валерійович в інтересах відповідача ОСОБА_1 надав суду відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем не надано до матеріалів справи витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки землі, адже дані про нормативно-грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації нормативної грошової оцінки земель. Тому, спірна земельна ділянка не є сформованим об`єктом цивільних прав, оскільки технічна документація на спірну земельну ділянку не розроблялася та відомості щодо неї до Державного земельного кадастру не внесені. У зв`язку з цим, із розрахунку позивача неможливо встановити чи правильними є застосовані ним: функціональне призначення, коефіцієнти, площа та нормативна грошова оцінка землі, які зазначені у якості вихідних даних для розрахунку розміру орендної плати, заявленої до стягнення. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №922/1276/18. Таким чином, розрахунок суми орендної плати, здійснений позивачем, ґрунтується на припущеннях та приблизних показниках, які не відповідають дійсним характеристикам спірної земельної ділянки, тому він є недоведеним належними доказами. Крім того, позовну заяву підписано та подано особою, повноваження якої на вчинення таких дій не підтверджено належними доказами (т. 1, а.с. 115-121).

18 лютого 2021 року представником позивача, ОМР Танасійчуком І.М., надані суду письмові пояснення, згідно яких розрахунок позивачем проводився відповідно до листа відділу головного управління Держгеокадастру в Одеській області у м. Одесі від 13.07.2020 за №554/112-20 стосовно нормативної грошової оцінки 1 кв.м земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначає, що договором оренди землі не встановлено обов`язок орендодавця отримувати витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Щодо наявності у директора юридичного департаменту ОМР повноважень на здійснення самопредставництва ОМР та підписання позовної заяви, то відповідно до ст. 58 ЦПК України, ст. ст. 4, 10, 54 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Положення про юридичний департамент ОМР, затверджене рішенням ОМР від 03.02.2016 за №248-VІІ, юридичний департамент ОМР є виконавчим органом, уповноваженим міською радою на захист її інтересів в судах, що відповідно до закону здійснюється в порядку самопредставництва.

Представник позивача, Танасійчук І.М., у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Адвокат Серек-Басан Ю.В. в інтересах відповідача ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився.

Представник третьої особи, Департаменту земельних ресурсів ОМР, в судове засідання не з`явився.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 31 січня 2023 року позов Одеської міської ради до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради та Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансбудсервіс» про стягнення заборгованості задоволено. Суд стягнув з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Одеської міської ради (код ЄДРПОУ: 26597691) заборгованість по сплаті орендної плати у розмірі 359 461 (триста п`ятдесят дев`ять тисяч чотириста шістдесят одну) гривень 44 копійки та 5 391, 91 гривень судових витрат.

В апеляційній скарзі адвокат Серек-Басан Ю.В. в інтересах відповідача ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Відповідач ОСОБА_1 та представники третіх осіб Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради, ТОВ «Трансбудсервіс» в судове засідання до апеляційного суду не з`явились, про розгляд справи повідомлені належним чином та завчасно, про що свідчить рекомендоване повідомлення про отримання судової повістки та довідки про доставку судових повісток-повідомлень до електронного кабінету Електронного суду

Згідно ч. ч. 4-5 ст. 14 ЦПК України, Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі та відзиві представника позивача, ОМР, ОСОБА_2 , на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

У частинах1та 2статті 367ЦПК Українизазначено,що судапеляційної інстанціїпереглядає справуза наявнимив нійі додатковоподаними доказамита перевіряєзаконність іобґрунтованість рішеннясуду першоїінстанції вмежах доводівта вимогапеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що ,здійснюючи правосуддя,суд захищаєправа,свободи таінтереси фізичнихосіб,права таінтереси юридичнихосіб,державні тасуспільні інтересиу спосіб,визначений закономабо договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 13 Конституції України, земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно статті 142 Конституції України, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є поряд з іншим земля й природні ресурси, що є у власності територіальних громад.

Відповідно до статті 93 ЗК України, право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідної орендареві для провадження підприємницької діяльності та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду юридичним особам. Орендодавцями земельних ділянок їх власники або уповноважені ними особи. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

За змістом частини другоїстатті 792 ЦК Українимайнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, найму регулюються актами земельного законодавства -ЗК України,Законом України «Про оренду землі».

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Згідностатті 13 Закону України «Про оренду землі»(тут і надалі, у редакції, чинній на момент укладення договору оренди земельної ділянки) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (частина перша стаття 15 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Орендна платаза землю-це платіж,який орендарвносить орендодавцевіза користуванняземельною ділянкоюзгідно здоговором орендиземлі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно доПодаткового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (стаття 21 Закону України «Про оренду землі»).

Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін (частина перша статті 23 Закону України «Про оренду землі»).

Частиною другоюстатті 124 ЗК України(тут і надалі, у редакції, чинній на момент укладення договору оренди земельної ділянки) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно частини другоїстатті 125 ЗК Україниправо на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Відповідно до частини другої статті 126 ЗК Україниправо оренди землі оформлюється договором, який реєструється відповідно до закону.

Положенням частини першоїстатті 628 ЦК Українивизначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК Українипередбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї сторони має бути досягнуто згоди.

Згідностатті 18 Закону України «Про оренду землі»договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації (стаття 20 Закону України «Про оренду землі»).

Положеннямстатті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»(у редакції, чинній на момент укладення договору оренди земельної ділянки) встановлено, щообов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном.

Державним органом, до компетенції якого віднесено функції щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності відповідно до частини 4 статті 122 ЗК України є Головне управління Держгеокадастру в Одеській області.

Судом першої інстанції встановлено, що 12 серпня 2002 року між позивачем ОМР та підприємством у формі ТОВ «Трансбудсервіс» укладено договір оренди земельної ділянки площею 4 774 кв.м, що знаходиться у АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Криворотенко Л.І., за реєстровим №9166. Зазначена земельна ділянка надана орендарю у володіння і користування терміном на 25 років для експлуатації та обслуговування виробничого майданчика будівельної організації (т. 2, а.с. 120-124).

Вказаний договір зареєстровано у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 29.08.2022 за №663/32.

Грошова оцінка земельної ділянки на момент нотаріального посвідчення договору складала 1 285 135,78 грн (п. 1.4 Договору).

Пунктами 2.1, 2.2 Договору, за користування земельною ділянкою Орендар сплачує Орендодавцеві орендну плату яка підлягала внесенню Орендарем за базовий податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця на протязі 30 календарних днів, слідуючи за останнім календарним днем звітного місяця у розмірі 12 870,20 грн на рік. Орендна плата підлягала індексації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про проведення індексації грошової оцінки земель».

Відповідно до пункту 3.4.6 Орендар зобов`язаний повідомити у тижневий термін Орендодавця про відчуження будинків і споруд, розташованих на переданій в оренду земельній ділянці, переоформити документи на право подальшого користування земельною ділянкою, а також повідомити нового власника придбаних будівель чи споруд (їх частин) про необхідність оформлення відповідних документів на право оренди.

Згідно п. 5.1 за несвоєчасне внесення орендної плати, передбаченої п. 2 цього договору, Орендар сплачує Орендодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми прострочених платежів.

Відповідно до пункту 5.3 за порушення інших умов цього договору Орендар сплачує Орендодавцеві штраф у розмірі 100 неоподаткованих мінімумів прибутків громадян.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 24.10.2017 підприємство у формі ТОВ «Трансбудсервіс» передало у власність ОСОБА_1 , нежитлову будівлю, що розташована у АДРЕСА_1 , загальною площею 5.4 кв.м. Нежитлова будівля розташована на земельній ділянці площею 4 774 кв.м, кадастровий номер: 5110137600:40:008:0010, згідно договору оренди земельної ділянки, посвідченого Криворотенко Л.І., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 12 серпня 2022 року, зареєстровано в реєстрі за №9616 (т. 2, а.с. 135-136).

На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 24 жовтня 2017 року державним реєстратором права на нерухоме майно приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В., було проведено державну реєстрацію права власності на вказану нежитлову будівлю, загальною площею 5.4 кв.м, яка розташована на земельній ділянці цільове призначення: для експлуатації та обслуговування виробничого майданчика будівельної організації, площа 0,2186 га, за ОСОБА_1 (т. 2, а.с. 139, 141).

Отже, до відповідача ОСОБА_1 з 24 жовтня 2017 року перейшло право оренди земельної ділянки.

Оскільки відповідач не сплачував орендну плату згідно Договору, починаючи з грудня 2017 року по 31 жовтня 2019 року, основна заборгованість відповідача за Договором становить 312 370,33 грн.

Відповідач порушив взяті на себе зобов`язання та відповідно до п. 5 Договору у разі несвоєчасного внесення орендної плати, передбаченої п. 2 цього Договору, Орендар сплачує Орендодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми прострочених платежів.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку, штрафні санкції за ст. 625 ЦК України складають: сума пені 19 822,37 грн, 3% річних 8 721,42 грн, інфляційні витрати 18 547,32 грн.

Щодо посилання представника відповідача на відсутність витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, суд прийшов до наступного. Земельним законодавством таПК Українине обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки.

Вказаний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №905/1680/20.

Посилання на представника відповідача на підписання та подання позовної заяви особою, повноваження якої на вчинення таких дій не підтверджено належними доказами, спростовується матеріалами справи.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача в користь позивача слід стягнути сплачений судовий збір.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи з наступного.

Відповідно дочастинами 1-4статті 10ЦПК України,суд прирозгляді справикерується принципомверховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України,законів України,міжнародних договорів,згода наобов`язковість якихнадана ВерховноюРадою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законамиУкраїни. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно статті8Конституції Українив Українівизнається ідіє принципверховенства права. КонституціяУкраїни маєнайвищу юридичнусилу.Закони таінші нормативно-правовіакти приймаютьсяна основіКонституції Україниі повиннівідповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, щопроцесуальні гарантії, викладені устатті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися досуду зпозовом щодо своїх цивільних прав таобов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право насуд», вякому право надоступ досуду, тобто право ініціювати всудах провадження зцивільних питань становить один зйого аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року усправі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп.2836, Series A№18). Крім того, порушення судового провадження саме пособі незадовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, якіє практичними та ефективними, а нетеоретичними абоілюзорними. Право надоступ досуду включає всебе нелише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було білюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати досуду цивільний позов без гарантії того, щосправу буде вирішено остаточним рішенням всудовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було бнеможливо детально описувати процесуальні гарантії, якінадаються сторонам усудовому процесі провадженні, яке єсправедливим, публічним ташвидким, негарантувавши сторонам того, щоїхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення усправах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п.45, від 10 липня 2003 року, та«Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п.25, ECHR 2002-II).

У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A, №303-A, параграф 29).

Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).

Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, «303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сутність добросовісності передбачає вірність зобов`язанням, повагу до прав інших суб`єктів, обов`язок до співставлення власних та чужих інтересів, унеможливлення заподіяння шкоди третім особам.

Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Частинами 1та 2статті 13ЦПК Українипередбачено,що судрозглядає справине інакшеяк зазверненням особи,поданим відповіднодо цьогоКодексу,в межахзаявлених неювимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправи абовитребуваних судому передбаченихцим Кодексомвипадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістомстатей 12та 81ЦПК України,цивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін. Учасникисправи маютьрівні праващодо здійсненнявсіх процесуальнихправ таобов`язків,передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті76ЦПК Українизазначено,що доказамиє будь-якідані,на підставіяких судвстановлює наявністьабо відсутністьобставин (фактів),що обґрунтовуютьвимоги ізаперечення учасниківсправи,та іншихобставин,які маютьзначення длявирішення справи. Цідані встановлюютьсятакими засобами: 1)письмовими,речовими іелектронними доказами; 2)висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними єдокази,які містятьінформацію щодопредмета доказування. Предметомдоказування єобставини,що підтверджуютьзаявлені вимогичи запереченняабо маютьінше значеннядля розглядусправи іпідлягають встановленнюпри ухваленнісудового рішення. Сторонимають правообґрунтовувати належністьконкретного доказудля підтвердженняїхніх вимогабо заперечень. Судне бередо розглядудокази,що нестосуються предметадоказування. Судне бередо увагидокази,що одержаніз порушеннямпорядку,встановленого законом. Обставинисправи,які зазаконом маютьбути підтвердженіпевними засобамидоказування,не можутьпідтверджуватися іншимизасобами доказування. Достовірними єдокази,на підставіяких можнавстановити дійсніобставини справи. Достатнімиє докази,які усвоїй сукупностідають змогудійти висновкупро наявністьабо відсутністьобставин справи,які входятьдо предметадоказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Однак, в порушення положень статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не надав правильної оцінки наявним у справі доказам та помилково застосував норми матеріального права.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленомустаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується зпринципом диспозитивностіта, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».

Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено належним чином обґрунтованість підстав позову, а саме, стягнення з відповідача орендної плати за період з 01 грудня 2017 року по 31 жовтня 2019 року в розмірі 359461, 44 грн. Натомість, відповідачем та його представником, адвокатом Серик-Басан Ю.В., надані суду належні, допустимі та достатні докази, які повністю спростовують підстави позову.

Так, заперечуючи проти позову, представник відповідача Лермана А.Г., адвокат Серик-Басан Ю.В, стверджував, що наданий позивачем на підтвердження заборгованості по сплаті орендної плати Лист Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 13.07.2020 за №554/112-20 щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки ТОВ «Трансбудсервіс» про те, що розмір нормативно грошової оцінки 1 кв.м станом на 01 січня 2020 року становить 2 457, 57 грн за кв.м (т. 1, а.с. 107) не є належним доказом, оскільки у відповідності до вимог земельного законодавства дані про нормативно-грошову оцінку окремої земельної ділянки оформлюються Держгеокадастром, як витяг з технічної документації нормативної грошової оцінки земель. Більш того, Держгеокадастром у цьому листі зазначено, що вказана нормативно-грошова вартість підлягає уточненню після внесення відомостей про неї до Державного земельного кадастру. Позивачем не надано суду витяг з технічної документації нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Отже, спірна земельна ділянка не є сформованим об`єктом цивільних прав, оскільки технічна документація на спірну земельну ділянку не розроблялася та відомості щодо неї до Державного земельного кадастру не внесені. У зв`язку з цим, із розрахунку позивача неможливо встановити чи правильними є застосовані ним: функціональне призначення, коефіцієнти, площа та нормативна грошова оцінка землі, які зазначені у якості вихідних даних для розрахунку розміру орендної плати, заявленої до стягнення. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №922/1276/18. Таким чином, розрахунок суми орендної плати, здійснений позивачем, ґрунтується на припущеннях та приблизних показниках, які не відповідають дійсним характеристикам спірної земельної ділянки, тому він є недоведеним належними доказами.

Проте, суд першої інстанції, всупереч вимогам п. 3 ч. 4 ст. 265 ЦПК України, не навів у судовому рішенні жодних мотивованих висновків з приводу відхилення вищевказаних аргументів відповідача.

Так, згідно статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності: шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок: шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Процедура проведення нормативної грошової оцінки земель визначається Порядком нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 за №489 (далі Порядок №489).

В основі нормативної грошової оцінки земель населених пунктів лежить капіталізація рентного доходу, що отримується залежно від місця розташування населеного пункту в загальнодержавній, регіональній і місцевій системах виробництва та розселення, облаштування його території та якості земель з урахуванням природно- кліматичних та інженерно-геологічних умов, архітектурно-ландшафтної та історико- культурної цінності, екологічного стану, функціонального використання земель (пункт 1 розділу II Порядку №489).

Грошова оцінка загальної площі земельної ділянки визначається шляхом множення нормативної грошової оцінки одного квадратного метра зазначеної ділянки на її загальну площу.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки, якій присвоєно кадастровий номер, проводиться вперше відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року №213 (зі змінами). За результатами нормативної грошової оцінки земель складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформлюються за заявою зацікавленої особи як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (пункт 1 розділу III Порядку №489). Порядком затверджена форма заяви (додаток 8) на витяг та сама форма витягу (додаток 9), у якій, зокрема, вказано: «Витяг сформовано» із зазначенням дати його формування.

Отже, результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї, а надання витягу з технічної документації є послугою компетентного органу (Держгеокадастру та його територіальних органів), який веде відповідний облік згідно Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051 (далі Порядок №1051), про що зазначено в пункті 2 розділу III Порядку №489.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно- грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Видача витягу є адміністративною послугою, яка надається відповідним управлінням Держгеокадастру на виконання приписів Закону України від 06 вересня 2012 року №5203-УІ «Про адміністративні послуги» та постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2011 року №835 «Деякі питання надання Державною службою геодезії, картографії та кадастру та її територіальними органами адміністративних послуг», що не позбавляє його надати власнику (органу місцевого самоврядування) більш повну інформацію про зміни в нормативній грошовій оцінці конкретної земельної ділянки за попередній період, виходячи з технічної документації на таку земельну ділянку, яка зберігається в даних Державного земельного кадастру, оформивши відповідну довідку.

Так, згідно підпунктів 8, 14, 15 пункту 24 Порядку №1051 до Державного земельного кадастру вносяться, зокрема, відомості про нормативну грошову оцінку (значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у цьому пункті, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку; дата проведення нормативної грошової оцінки земель), а також інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку (назва та дата розроблення документації із землеустрою, відомості про її розробників; назва, дата та номер рішення про затвердження документації із землеустрою, найменування органу, що його прийняв, електронні копії відповідних документів), інформація про документи, на підставі яких встановлено нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці, до складу якої входить земельна ділянка, згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку. Отже, за наявності збережених попередніх відомостей у системі Державного земельного кадастру про проведену нормативну грошову оцінку земельної ділянки, визначеної конкретним кадастровим номером, власник такої ділянки не може бути обмеженим у праві на отримання такої інформації, якщо вона необхідна йому для захисту своїх земельних прав.

Пунктом 162 Порядку №1051 визначено відомості, які можуть надаватися державними кадастровими реєстраторами у такій формі: 1) витягу з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; 2) довідки, що містить узагальнену інформацію про землі (території), за формою згідно з додатком 41; 3) викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); 4) копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру. Витяги, довідки, викопіювання та копії документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру, в паперовій та електронній формі відповідно до Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» мають однакову юридичну силу.

Додатком 41 до Порядку №1051 затверджена форма довідки з Державного земельного кадастру, яка ідентифікує земельну ділянку за її кадастровим номером, місцем знаходження, площею, а також поряд з іншими даними містить відомості про економічну та нормативну грошову оцінку земель.

Відповідно до пункту 179 Порядку №1051 довідки з Державного земельного кадастру, що містять узагальнену інформацію про землі (території), надаються органам державної влади, органам місцевого самоврядування для здійснення своїх повноважень, визначених законом, особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників, Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів та Державного реєстру оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок.

Встановлено, що позивач не був обмежений у праві на подання суду саме належних доказів на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки таких як: 1) технічна документація на спірну земельну ділянку; 2) довідка з Державного земельного кадастру; 3) витяг з Державного земельного кадастру; 4) висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Однак, позивач не надав суду жодного з перелічених вище доказів на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Колегія суддів вважає, що спірна земельна ділянка не є сформованим об`єктом цивільних прав, оскільки технічна документація на спірну земельну ділянку не розроблялася та відомості щодо неї до Державного земельного кадастру не внесені.

Позивачем на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки надано до суду лист Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 13.07.2020 за №554/112-20, який є неналежним доказом та не може бути використаний для нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Оскільки позивач не надав технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, то із наданого ним розрахунку неможливо встановити чи правильними є застосовані у цьому розрахунку: функціональне призначення, коефіцієнти, площа та нормативна грошова оцінка землі, які зазначені у якості вихідних даних для розрахунку розміру орендної плати, заявленої до стягнення.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 08.08.2019 у справі №922/1276/18.

Таким чином, розрахунок суми орендної плати, здійснений позивачем, ґрунтується на припущеннях та приблизних показниках, які не відповідають дійсним характеристикам спірної земельної ділянки.

Аналогічних висновків дотримується Верховний Суд, зокрема, у постановах від 29.01.2020 у справі №922/2811/18, від 01.10.2019 у справі №922/2082/18, від 29.08.2019 у справі №922/3443/18, від 27.08.2019 у справі №922/2762/18, від 12.08.2019 у справі №922/2927/18, від 08.08.2019 у справі №922/1276/18, від 06.08.2019 у справі №922/3560/18, від 29.05.2019 у справі №922/955/18, від 16.04.2019 у справі №922/744/18, від 12.04.2019 у справі №922/981/18, від 13.02.2019 у справі №922/392/18, від 07.02.2019 у справі №922/3639/17.

На підтвердження заперечень проти позову, представник відповідача ОСОБА_1 , адвокат Серек-Басан Ю.В. 13 квітня 2021 року надав суду клопотання про приєднання до матеріалів справи рішення Господарського суду Одеської області від 21 жовтня 2020 року по справі №916/273/20 за позовом ОМР до ТОВ «Трансбудсервіс», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Департамент комунальної власності ОМР про стягнення заборгованості по орендної платі в розмірі 425 565,36 грн, яким у задоволенні позову ОМР про стягнення заборгованості з орендної плати відмовлено повністю, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09 лютого 2021 року, якою рішення господарського суду Одеської області від 21 жовтня 2020 року залишено без змін та ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 березня 2021 року, якою відмовлено ОМР у відкритті касаційного провадження по вказаній справі (т. 2, а.с. 2-24), але суд першої інстанції взагалі не досліджував вказані судові рішення та не надав їм жодної правової оцінки.

Господарськими судами встановлено, що «12 серпня 2002 року між ОМР та підприємством у формі ТОВ «Трансбудсервіс» укладено договір оренди земельних ділянок, площею 4 774 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , терміном на 25 років (до 27.04.2027) для експлуатації та обслуговування виробничого майданчика будівельної організації (далі Договір). Вказаний договір зареєстровано у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 29.08.2002 за №663/32.

Грошова оцінка земельної ділянки на момент нотаріального посвідчення Договору складала 1 285 135,78 грн (п. 1.4 Договору). З урахуванням положень 2.1, 2.2 Договору, за користування земельною ділянкою Орендар зобов`язався сплачувати орендну плату, яка підлягала внесенню Орендарем за базовий податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця на протязі 30 календарних днів, слідуючи за останнім календарним днем звітного місяця у розмірі 12 870,20 грн на рік. Орендна плата підлягала індексації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про проведення індексації грошової оцінки земель».

Згідно плану земельних ділянок, який є додатком до Договору, у користування орендаря передано земельні ділянки з кадастровими номерами 5110137600:40:008:0009, площею 0,2588 га, та 5110137600:40:008:0010, площею 0,2186 га.

Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, підприємство у формі ТОВ «Трансбудсервіс» здійснило відчуження нежилих будівель, загальною площею 609,3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ТОВ «Трансбудсервіс» на підставі розподільчого балансу підприємства від 24.02.2017 №1, акту приймання-передачі від 06.03.2001, протоколу від 24.02.2017 за №1, акту приймання-передачі від 01.03.2017.

Як зазначає позивач, на теперішній час власником об`єкта нерухомого майна, що розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 5110137600:40:008:0009, є ТОВ «Трансбудсервіс». Згідно актуальної інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, 02.03.2017 проведено державну реєстрацію права власності ТОВ «Трансбудсервіс» на нежилі будівлі, загальною площею 609,3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, власником нежилих будівель, загальною площею 609,3 кв.м, розташованих за вищевказаною адресою, з 02.03.2017 є ТОВ «Трансбудсервіс».

Як вважає позивач, до ТОВ «Трансбудсервіс» з моменту придбання та державної реєстрації права власності на нежилі будівлі, загальною площею 609,3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , (з 02.03.2017) перейшли права та обов`язки орендаря земельної ділянки, на якій це майно розміщено, що передбачено Договором оренди землі від 12.08.2002.

Вказуючи на те, що боржник має заборгованість за період з 24.10.2017 по 31.10.2019 за Договором оренди, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, у розмірі 369 814,33 грн, ОМР звернулась до господарського суду з відповідним позовом, нарахувавши, водночас, інфляційні втрати у розмірі 21 958,12 грн, 3% річних у розмірі 10 325,26 грн та пені у розмірі 23 467,65 грн.

Частинами 1, 2 ст. 20 Закону України «Про оцінку земель» встановлено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (ч. 3 ст. 23 Закону України «Про оцінку земель»).

Як вбачається з матеріалів справи позивачем не надано до матеріалів справи витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

При цьому, із наведених вище норм чинного законодавства не вбачається можливість зазначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж оформлення у вигляді витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Таким чином, обов`язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №320/5877/17».

При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду погодилася із висновком суду першої інстанції про те, що, «оскільки Одеська міська рада не надала технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, із розрахунку позивача неможливо встановити чи правильними є застосовані ним: функціональне призначення, коефіцієнти, площа та нормативна грошова оцінка землі, які зазначені у якості вихідних даних для розрахунку розміру орендної плати, заявленої до стягнення.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 08.08.2019 у справі №922/1276/18.

Колегія суддів звернула увагу, що якщо розрахунок суми орендної плати, здійснений позивачем, ґрунтується на припущеннях та приблизних показниках, які не відповідають дійсним характеристикам спірної земельної ділянки, то він є недоведеним належними та недопустимим доказом».

«Як зазначено у вищенаведеномуЛисті ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 13.07.2020 за №554/112-20, на який посилається апелянт,документація із землеустрою та сформованого об`єкта оцінки земельної ділянки, з визначеною площею, встановленими межами, цільовим призначенням та внесення відомостей про неї до Державного земельного кадастру відсутня.

Доказів на спростування наведеного у матеріалах справи не міститься.

Отже, спірна земельна ділянка не є сформованою, оскільки інформація про неї не занесена до Державного земельного кадастру. ….

З урахуванням наведеного, місцевий господарський суд правомірно визнав, що спірна земельна ділянка не може вважатися сформованим об`єктом цивільних прав у розумінні положень ст. 79-1 Земельного кодексу України, що виключає можливість обчислення суми орендної плати за землю, оскільки об`єктом оренди може бути тільки земельна ділянка як сформований у встановленому законодавством порядку об`єкт цивільних прав».

Колегія суддів вважає, що підстави та предмет позову по справі №916/273/20 є аналогічними з підставами та предметом позову по справі №523/2077/20 та випливають з одного і того ж договору оренди земельної ділянки від 12.08.2002, тому у відповідності до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені у вказаних судових рішеннях, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді даної справи №523/2077/20.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)

Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, застосовуючи Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи вказані обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, та оцінюючи належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», колегія суддів вважає, що спірна земельна ділянка не може вважатися сформованим об`єктом цивільних прав у розумінні положень ст. 79-1 Земельного кодексу України, що виключає можливість обчислення суми орендної плати за землю, оскільки об`єктом оренди може бути тільки земельна ділянка як сформований у встановленому законодавством порядку об`єкт цивільних прав. Позивач має право на захист свого права у випадку порушення його відповідачем, але у даному випадку в судовому засіданні позивачем не доведено належним чином, що відповідач порушує його права, тому у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України його право не підлягає судовому захисту.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14.

Тому, позовні вимоги Одеської міської ради є незаконними, не обґрунтованими й задоволенню не підлягають.

Порушення норм процесуального права, а саме, ст. ст. 12, 81, 263, 264 ЦПК України та норм матеріального права, а саме, статей 79-1 ЗК України, статей 20, 21, 23 Закону України «Про оренду землі», у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про залишення позовних вимог без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу адвоката Серек-Басан Юрія Валерійовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 31 січня 2023 року скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги Одеської міської ради до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради та Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансбудсервіс» про стягнення заборгованості, залишити без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 07 лютого 2025 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік

А.І. Дришлюк