Постанова

від 05.02.2025 по справі 756/6935/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/3501/2025

Справа № 756/6935/23

П О С Т А Н О В А

Іменем України

05 лютого 2025 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 12 вересня 2024 року, ухвалене у складі судді Баличевої М.Б. в м. Вишгород у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільної сумісної власності майна подружжя, поділ майна подружжя, виділення та передачу частки майна у приватну особисту власність,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У червні 2023 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом, просив визнати за ним право власності на частину земельної ділянки пл. 0,0719 га. для колективного садівництва, кадастровий номер 3221888801:37:255:6250 за адресою АДРЕСА_1 , в садовому товаристві «Десна-4», частину садового будинку з зазначеними господарськими будівлями та спорудами за цією ж адресою, покласти на відповідача судові витрати.

Позов мотивував тим, що перебував із відповідачем в зареєстрованому шлюбі з 20 листопада 2009 року, розірваному рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 01 лютого 2023 року. У період спільного проживання як подружжя під час зареєстрованого шлюбу сторонами було за спільні кошти придбане зазначене нерухоме майно на підставі договорів від 04 жовтня 2019 року, яке оформлене на ім`я відповідача. В зв`язку з тим, що шлюб між сторонами розірвано, виникла необхідність поділити нерухоме майно в установленому порядку, однак відповідач добровільно не бажає оформити за ним частину спільного майна.

В лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з зустрічним позовом, в якому просила здійснити поділ спільного майна подружжя, визнати об`єктами права спільної сумісної власності садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 , земельну ділянку пл. 0,0719 га. для колективного садівництва, кадастровий номер 3221888801:37:255:6250, за цією ж адресою, гаражний бокс № НОМЕР_1 в кооперативі по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів «ПОТОН» за адресою м. Київ вул. Сім`ї Кульженків, 5-а, розміщений на земельній ділянці пл. 0,6850 га. з кадастровим номером 8000000000:78:053:0019. Визнати за ОСОБА_1 право власності та передати у особисту приватну власність частки зазначеного нерухомого майна. Стягнути з відповідача на її користь судовий збір 8542,50 грн., судові витрати 6000 грн. за послуги з експертної грошової оцінки нерухомого майна, витрати на професійну правничу допомогу 60000 грн.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 12 вересня 2024 року первісний позов ОСОБА_2 задоволено, визнано за ОСОБА_2 право власності на: 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0719 гектарів з цільовим призначенням земельної ділянки для колективного садівництва (кадастровий номер 3221888801:37:255:6250) розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , в садовому товаристві «Десна-4», 1/2 частину садового будинку загальною площею 41,0 кв.м. житловою площею 34 кв.м. з господарськими будівлями та спорудами, а саме: сараї літера «Б», «Г», «Ж», погреба літера «під Б», «З», навіси літера «В», «Є», убиральня літера «Д», літній душ літера «Е», колонка І, огорожа №1-4, розташований на земельній ділянці площею 0,0719 га., за кадастровим номером 3221888801:37:255:6250 за адресою АДРЕСА_1 в садовому товаристві «Десна-4». Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати в розмірі 5986,40 грн., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 11870 грн. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку гаражного боксу № НОМЕР_1 (вісімдесят вісім), площею 59,60 кв.м. в кооперативі по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів «ПОТОН», що знаходиться за адресою: м. Київ, Оболонський р-н, вулиця Сім`ї Кульженків, 5-А, розміщений на земельній ділянці, площею 0,6850 га, за кадастровим номером 8000000000:78:053:0019. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 1790 грн. В задоволенні решти зустрічних позовних вимог відмовлено.

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішеннями суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просила скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 12 вересня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісного позову, задовольнити зустрічний позов, стягнути з ОСОБА_2 на її користь судовий збір 8542,50 грн. за подання позовної заяви, 12815 грн. за подання апеляційної скарги, витрати за послуги з експертної грошової оцінки нерухомого майна 6000 грн., витрати на професійну правничу допомогу 60000 грн.

Посилалася на те, що внаслідок необґрунтованої відмови в позові позбавлена у праві власності на або 67 % частки нерухомого майна загальною вартістю 745933,50 грн. шляхом збільшення спільної частки нерухомого майна рівних часток подружжя відповідача ОСОБА_2 на 108353,50 грн. або на 17 %.

Підставами збільшення частки під час поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважала факти завдання відповідачем ОСОБА_2 фінансових та матеріальних збитків ОСОБА_1 на суму 127950 грн., наявність суттєвого боргу зі сплати аліментів станом на 01 жовтня 2024 року в розмірі 217976,57 грн., заборгованість зі сплати пені 24539,49 грн., внесенням ОСОБА_2 до Єдиного реєстру боржників, вчинення угону автомобілю Mazda 3 д.н.з. НОМЕР_2 вартістю 221300 грн., привласнення грошових коштів від продажу автомобілів та витрачання їх на власні потреби, завдання моральної шкоди шляхом вчинення тілесних ушкоджень та вчинення систематичного сімейного насильства у відношенні неї та малолітніх спільних дітей, а також систематичної несплати аліментів, відсутність бажання як батька піклуватись про спільних неповнолітніх дітей, надавати фінансову допомогу.

Звертала увагу, що суд першої інстанції зазначив у рішенні неіснуючі та штучні факти, зокрема, що ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, які мають істотне значення для справи, зокрема, що розмір аліментів, які вона одержує, недостатній для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дітей, що ОСОБА_2 не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дітей, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, тому відсутні підстави для відступлення від рівності часток подружжя при поділі їхнього спільного майна і таке майно підлягає поділу в рівних частках між ними.

Посилалася на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 31 травня 2021 року в справі № 756/3099/21 про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 , на здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12019100050001279 від 19 лютого 2019 року, внесеного до ЄРДР щодо спричинення ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 побоїв та тілесних ушкоджень, насильницьких дій у відношенні дітей, за ознаками сімейного насилля, ч. 1 ст. 125 КК України, на перебування в провадженні Оболонського районного суду м. Києва справи № 756/1827/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди в сумі 500000 грн. за заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_1 та знущань над дітьми.

Також відповідно до рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 березня 2024 року в справі № 756/7417/23 встановлено, що ОСОБА_2 без добровільної згоди ОСОБА_1 та не в інтересах сім`ї відчужив та продав два автомобілі.

Вказувала, що судом визнано за ОСОБА_2 право власності на частину садового будинку з номером та літерою, якого в дійсності не існує, оскільки відомості про будинок внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно під літерою «А». У рішенні не зазначено реєстраційні номери об`єкта нерухомого майна, що не дає повністю ідентифікувати нерухоме майно.

Крім того, у СК України та ЦК України відсутнє поняття «частина майна», а навпаки визначене поняття «частка майна».

Вказувала, що не відповідає дійсності твердження суду, що ОСОБА_1 скористалася своїм правом щодо захисту своїх порушених прав і подала до суду позовні заяви про стягнення зі ОСОБА_2 грошової компенсації за продані транспортні засоби, стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів, про відшкодування моральної шкоди за спричинення тілесних ушкоджень, оскільки жодних коштів та фінансових сум з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто та отримано нею не було.

Вважала, що не підлягають задоволенню стягнення з неї на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати, оскільки надана правнича допомога не відповідає дійсності, обсяги робіт є очевидно суттєво завищеними, склад ціни не відповідає структурі та фактичним обсягам роботи, розрахунки складені зі суттєвим порушенням. Адвокат позивача лише склав позовну заяву, отримав довідку про оцінку з вільного доступу, надав копії документів, іншої роботи проведено не було.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

18 грудня 2024 року від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги, в яких вона наводила доводи щодо вчинення ОСОБА_2 ряду системних протиправних дій, наявності тривалого та сталого боргу зі сплати аліментів, ухилення від сплати аліментів, ненадання фінансової допомоги дітям на їх утримання та розвиток, вчинення сімейного насильства, спричинення збитків, до яких надано нові докази - копію ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 18 листопада 2024 року в справі № 756/1827/24 щодо накладення арешту на гаражний бокс, належний ОСОБА_2 , копію рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 грудня 2024 року в справі № 756/8267/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, копію рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2024 року в справі № 756/5686/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дітей, копію довідки-розрахунку заборгованості ОСОБА_2 зі сплати аліментів станом на 01 грудня 2024 року.

Крім того, 05 лютого 2024 року від ОСОБА_1 надійшло клопотання про долучення документів і доказів, а саме копії копію довідки-розрахунку заборгованості ОСОБА_2 зі сплати аліментів станом на 01 лютого 2025 року, копію заочного рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 грудня 2024 року в справі № 756/8267/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу аліментів на утримання неповнолітніх дітей.

Також до апеляційної скарги ОСОБА_1 надано нові докази - розрахунок заборгованості зі сплати аліментів станом на 01 вересня 2024 року в розмірі 215841,87 грн., копії нотаріально засвідчених перекладів довідок про навчання дітей у м. Варшава від 03 жовтня 2024 року, копії нотаріально засвідчених перекладів табелів успішності дітей, копію рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2024 року в справі № 756/5686/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів за період з 21 серпня 2023 року до 15 жовтня 2024 року, копію ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 22 травня 2024 року в справі № 756/1827/24 про об`єднання в одне провадження справ за позовами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди.

Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (ч. 2, 3 ст. 83 ЦПК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 83 ЦПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Виходячи із наведеного, з урахуванням вимог ч. 12, 13, 83, 367 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не надано доказів неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї, не заявлено клопотань про поновлення строку для подання доказів, розгляд справи на підставі доказів, які не надавалися до суду першої інстанції, суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства, тому апеляційний суд не має процесуальних повноважень приймати вказані докази та вирішувати справу з посиланням на ці докази.

Крім того, в постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 (провадження № 61-976св20) та від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц (провадження № 61-4848св19) зазначено, що за змістом статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

В постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 336/1461/19 (провадження № 61-17391св20), від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц (провадження № 61-2393св21), від 14 липня 2021 року у справі № 405/2098/18 (провадження № 61-106св21) зроблено правовий висновок про те, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 367 ЦПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Враховуючи викладене, оскільки надані ОСОБА_1 докази не існували на час ухвалення рішення судом першої інстанції та не досліджувались ним, то апеляційний суд не може їх врахувати як докази, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.

Задовольняючи первісний позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що сторонами в період шлюбу було набуте майно, а саме: садовий будинок та земельна ділянка, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , домовленості між сторонами щодо поділу спільного майна не визначено, шлюбний договір не укладався, тому суд дійшов висновку про задоволення первісного позову, виходячи з принципу рівності часток.

Частково задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що оскільки доказів про наявність підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя не надано, то спільне майно сторін, згідно правил рівності часток подружжя в спільному майні, підлягає поділу по 1/2 частині, визнавши за ОСОБА_1 право власності на частину спірного гаражу.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що сторони у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі з 20 листопада 2009 року, розірваному рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 01 лютого 2023 року (а. с. 11 - 12 т. 1).

Згідно витягу з ЄРДР від 25 грудня 2023 року № 12019100050001279, 20 лютого 2019 року до ЄРДР внесено відомості про заяву ОСОБА_1 про те, що 18 лютого 2019 року о 22:00 ОСОБА_2 , перебуваючи за адресою АДРЕСА_3 , заподіяв своїй дружині ОСОБА_1 тілесне ушкодження. Відомості про особу, яку повідомлено про підозру, наслідки розслідування щодо особи та відомості про здійснення спеціального досудового розслідування щодо неї не заповнені (а. с. 10 т. 2).

На а. с. 13 - 19 т. 2 знаходиться копія висновку експерта судово-медичної експертизи, проведеної в межах кримінального провадження № 12019100050001279, згідно якого тілесні ушкодження, заподіяні ОСОБА_1 , кваліфіковано як легкі. З`ясування обставин, при яких могли утворитися тілесні ушкодження, виходить за межі компетенції судово-медичного експерта і є виключно компетенцією слідчих органів.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 31 травня 2021 року в справі № 756/3099/21 за заявою ОСОБА_1 видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 на строк шість місяців, яким визначити заходи тимчасового обмеження його прав та покласти на нього обов`язки: заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань до 100 метрів до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування ОСОБА_1 та малолітніми дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Суд вважав доведеним факт, що ОСОБА_2 вчиняє домашнє насильство щодо заявниці, є висока вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо заявниці, такі ризики є реальними та підтверджуються матеріалами справи (а. с. 145 - 148 т. 1).

Під час розгляду позову ОСОБА_1 про розірвання шлюбу провадження в справі зупинялось на два місяці для надання строку для примирення ухвалою від 09 вересня 2022 року, яка була скасована постановою Київського апеляційного суду від 16 січня 2023 року, в якій апеляційний суд врахував наявність рішення про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 строком на шість місяців та здійснення досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12019100050001279, внесеного до ЄРДР за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених КК України - спричинення відносно ОСОБА_1 побоїв, тілесних ушкоджень та насильницьких дій, зокрема сімейного насилля (а. с. 185 - 187 т. 1).

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 134 - 135 т. 1).

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 16 січня 2023 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 стягнуто аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно (а. с. 141 - 143 т. 1 ).

Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, складеного Оболонським ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) від 04 січня 2024 року, заборгованість за виконавчим листом № 756/8196/22, виданим Оболонським районним судом м. Києва 22 лютого 2023 року, про стягнення аліментів на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 01 січня 2024 року складає 109 106,88 грн. (а. с. 137 т. 1).

Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, складеного Оболонським ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) від 23 липня 2024 року, заборгованість станом на 01 липня 2024 року складає 197341,14 грн. (а. с. 219 т. 2).

Згідно повідомлення Оболонського ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) від 31 жовтня 2023 року, відомості про ОСОБА_2 внесено до Єдиного реєстру боржників в зв`язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів в розмірі 80644,21 грн. (а. с. 138 т. 1).

Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 06 грудня 2023 року в справі № 756/11943/23 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто пеню за прострочення сплати аліментів на утримання дітей в сумі 24539,49 грн., в решті позову відмовлено (а. с. 175 - 182 т. 1).

Постановою державного виконавця Оболонського ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) від 13 березня 2024 року на ОСОБА_2 накладено штраф на користь стягувача у розмірі 20 % суми заборгованості зі сплати аліментів в розмірі 123338,21 грн., що складає 24667,64 грн. (а. с. 151 - 152 т. 2).

Згідно витягу з ЄРДР, 12 квітня 2023 року до реєстру внесено відомості про заяву ОСОБА_1 по факту незаконного заволодіння групою осіб 19 лютого 2023 року транспортного засобу Mazda 3 д.н.з. НОМЕР_2 (а. с. 149 т. 1).

В лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася з двома позовами до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди в розмірі 200000 грн. та 100000 грн. (а. с. 159 - 174 т. 1), провадження в яких відкрито ухвалами від 01 березня 2024 року в справі № 756/1827/24 (а. с. 131 - 132 т. 2) та в справі № 756/1830/24 (а. с. 139 - 140 т. 2).

Згідно пояснень ГСЦ МВС України від 22 листопада 2023 року, наданих у справі № 756/7417/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ГСЦ МВС про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного майна подружжя, транспортний засіб Peugeot Partner 17 липня 2021 року був зареєстрований на ім`я ОСОБА_2 , в подальшому 13 вересня 2022 року був перереєстрований на нового власника ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного в ТСЦ № 3245. Транспортний засіб Mazda 3 19 листопада 2014 року був зареєстрований на ім`я ОСОБА_2 , в подальшому 11 листопада 2022 року перереєстрований на нового власника ОСОБА_7 (а. с. 238 - 242 т. 1).

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11 березня 2024 року в справі № 756/7417/23 позов задоволено частково. В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки «МАZDA-3» д.н.з. НОМЕР_2 , стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у вигляді різниці між половиною вартості автомобілів марки «МАZDA-3», д.н.з. НОМЕР_3 , та марки «PEUGEOT PARTNER», д.н.з. НОМЕР_4 , відчужених відповідачем ОСОБА_2 , та вартістю автомобіля марки «МАZDA-3», д.н.з. НОМЕР_2 , у розмірі 127 950 грн., в решті позову відмовлено. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 492,50 грн. Судом встановлено, що вказане спільне майно подружжя було відчужене відповідачем під час перебування у шлюбі з позивачем на користь третіх осіб. Вказані обставини відповідачем не заперечувалися. Крім того, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами, що відчуження вказаних транспортних засобів було здійснено ним за згоди позивача на потреби сім`ї (а. с. 141 - 150 т. 2).

03 серпня 2016 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу гаражного боксу, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Кравцем Я.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 996, придбано гаражний бокс № НОМЕР_1 в кооперативі по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів «Понтон» за адресою м. Київ вул. Сім`ї Кульженків, 5-а (а. с. 24 - 25 т. 2).

04 жовтня 2019 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу садового будинку, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Соколовим О.Є. та зареєстрованого в реєстрі за № 650, придбано садовий будинок АДРЕСА_1 , який складається з садового будинку, позначеного на плані літерою «А», господарських будівель та споруд: сараї літера «Б», «Г», «Ж», погреба літера «під Б», «З», навіси літера «В», «Є», убиральня літера «Д», літній душ літера «Е», колонка І, огорожа №№1-4, розташований на земельній ділянці пл. 0,0719 га., кадастровий № 3221888801:37:255:6250 (а. с. 14 - 16 т. 1).

04 жовтня 2019 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Соколовим О.Є. та зареєстрованого в реєстрі за № 653, придбав земельну ділянку пл. 0,0719 га. за адресою Київська область Вишгородський район с. Хотянівка, кадастровий № 3221888801:37:255:6250 для колективного садівництва (а. с. 17 - 19 т. 1).

На а. с. 20 т. 1 знаходиться інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно якого 04 жовтня 2019 року за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на садовий будинок за адресою АДРЕСА_1 . Зазначено відомості про складові частини об`єкта нерухомого майна, а саме садовий будинок А, сараї Б, Г, Ж, погріб під Б, З, навіси В, Є, убиральня Д, літній душ Е, колонка І, огорожа №№ 1-4.

Згідно звіту про незалежну оцінку житлового будинку, що входить до складу будинковолодіння на земельній ділянці пл. 0,0719 га. за адресою АДРЕСА_1 , ринкова вартість домоволодіння станом на 30 січня 2024 року становить 917 100 грн., в тому числі житловий будинок вартістю 484600 грн. та земельна ділянка вартістю 432500 грн. (а. с. 190 - 229 т. 1).

Згідно звіту про незалежну оцінку гаражу за адресою АДРЕСА_5 , вартість гаражу станом на 30 січня 2024 року становить 358 000 грн. (а. с. 27 - 50 т. 2).

Згідно нотаріально посвідчених перекладів довідок основної школи № 257 ім. проф. М.Фальського, м. Варшава, від 27 листопада 2023 року, у 2023/2024 навчальному році ОСОБА_8 є учнем 2 класу даної школи, а ОСОБА_9 - ученицею 7 класу (а. с. 122 - 127 т. 1).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 63 СК України).

Відповідно до статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, потрібно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Аналіз ст. 60, 69, 70 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18), та підтримується Верховним Судом в подальшому, зокрема в постанові від 04 жовтня 2023 року в справі № 509/2831/19 (провадження № 61-6321св23), що свідчить про сталість відповідної правової позиції.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У справі, що переглядається, судом встановлено і жодною зі сторін не заперечувалось, що спірне нерухоме майно, а саме земельна ділянка та садовий будинок АДРЕСА_1 , а також гаражний бокс № НОМЕР_1 в кооперативі по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів «Понтон» за адресою АДРЕСА_6 придбані за час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти, отже за відповідною презумпцією це нерухоме майно вважається спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між ними.

У частинах другій, третій статті 70 СК України передбачено два випадки, коли суд має право відступити від принципу рівності часток подружжя у праві спільної власності:

- при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї;

- за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до правових висновків, висловлених Верховним Судом у постановах від 15 листопада 2023 року в справі № 521/11825/20 (провадження № 61-3341св23), від 24 квітня 2023 року в справі № 462/1024/21 (провадження № 61-5172св22), від 30 листопада 2022 року в справі № 373/185/21 (провадження № 61-21464св21) та інших, під час вирішення спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але й інші обставини.

У постанові від 15 листопада 2023 року в справі № 521/11825/20 (провадження № 61-3341св23) Верховний Суд наголосив, що встановлення обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя під час поділу спірного майна, здійснюється судом у кожному випадку окремо із урахуванням наданих сторонами доказів.

Із аналізу наведених норми права, усталеної практики Верховного Суду вбачається, що майно, яке набуте подружжям під час перебування в шлюбі, є об`єктом права спільної сумісної власності цього подружжя та у випадку вирішення питання про його розподіл підлягає поділу між сторонами у рівних частках. Водночас за наявності обставин, передбачених частинами другою, третьою статті 70 СК України, які стосуються неналежного виконання одним із подружжя батьківських обов`язків та неналежного матеріального забезпечення сім`ї, частку іншого з подружжя у такому майні може бути збільшено.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони від шлюбу мають двох дітей: доньку ОСОБА_3 та сина - ОСОБА_4 , які проживають з матір`ю ОСОБА_1 , ОСОБА_2 сплачує аліменти на їх утримання згідно рішення суду від 16 січня 2023 року.

Крім того, суд встановив, що матеріали справи містять відомості щодо наявності стягнення та заборгованості по сплаті аліментів, та дійшов правомірного висновку, що сам факт наявності у ОСОБА_2 заборгованості по сплаті аліментів в розмірі 109106,88 грн. за період з вересня 2022 року по грудень 2023 року підставою для збільшення частки відповідача в нерухомому майні бути не може.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками, зважаючи на відсутність доказів саме умисного ухилення ОСОБА_2 від участі в утриманні дітей, за реальної можливості такого утримання.

Також апеляційний суд враховує правові висновки Верховного Суду в постанові від 15 листопада 2023 року в справі № 521/11825/20 (провадження № 61-3341 св 23) у якій Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що проживання дитини з позивачем, існування у відповідача заборгованості по сплаті аліментів, з огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини та положення статті 70 СК України, самі по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя, а наявності інших обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірного майна, позивачем не доведено.

У постанові від 23 травня 2018 року у справі № 350/1697/14-ц Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що сама по собі заборгованість зі сплати аліментів не є обставиною, яка має істотне значення для відступлення від рівності часток подружжя на підставі частини третьої статті 70 СК України. Не є такою обставиною і факт засудження позивача за спричинення відповідачу умисних легких тілесних ушкоджень.

У постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 127/4451/17 Верховний Суд зазначив, що наведені відповідачем обставини, а саме: недостатній розмір аліментів, перебування сина на її утриманні та його проживання разом із нею, не є достатніми підставами для відступлення від засад рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності, та вважав обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про рівність часток подружжя.

У постанові від 08 липня 2020 року у справі № 754/11103/16-ц Верховний Суд дійшов висновку про те, що проживання дітей з позивачем, з огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини та положення статті 70 СК України, само по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя при поділі спільного майна.

У постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 344/3574/17 Верховний Суд виходив із того, що не встановлено підстав для необхідності відступлення від рівності часток подружжя при поділі майна на користь позивача з урахуванням інтересів дитини, оскільки позивачем не надано доказів того, що відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання дочки. Навпаки, відповідно до рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 червня 2016 року стягнуто аліменти з відповідача на користь позивача на утримання дочки, яка проживає з матір`ю. Наявність у відповідача заборгованості за аліментами не є тією обставиною, яка має істотне значення для застосування частини третьої статті 70 СК України.

Також правильними є висновки суду першої інстанції, що ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, що мають істотне значення для справи, зокрема, що розмір аліментів, які вона одержує, недостатній для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дітей, що ОСОБА_2 не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дітей, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Судом першої інстанції правомірно зазначено, що ОСОБА_1 скористалася своїм правом щодо захисту своїх порушених прав і подала до суду позовні заяви про стягнення з ОСОБА_2 грошової компенсації за відчужені без її згоди транспортні засоби, про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дітей, про відшкодування моральної шкоди за спричинення ОСОБА_2 у відношенні ОСОБА_1 тілесних ушкоджень в розмірі 200 000 грн., про відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 000 грн. за вчинення ОСОБА_2 сімейного насильства.

Доводи апеляційної скарги, що жодних коштів та фінансових сум з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в межах цих позовів не стягнуто та отримано ще не було, висновків суду першої інстанції не спростовують та відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані.

Апеляційний суд враховує, що ОСОБА_1 не надано доказів, що в задоволенні ініційованих нею позовів про стягнення з ОСОБА_2 грошової компенсації за відчужені транспортні засоби, про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дітей, про відшкодування моральної шкоди за спричинення ОСОБА_2 у відношенні ОСОБА_1 тілесних ушкоджень в розмірі 200 000 грн., про відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 000 грн. за вчинення ОСОБА_2 сімейного насильства, судовими рішеннями їй було відмовлено, а відтак, що іншого способу захисту своїх майнових прав, аніж відступлення від принципу рівності часток подружжя в праві власності на спільне майно, та поділу майна подружжя шляхом виділення на її користь зазначеного майна, у неї не залишилось.

Апеляційний суд додатково враховує, що зазначені ОСОБА_1 доводи про вчинення ОСОБА_2 насильства в сім`ї, завдання тілесних ушкоджень не відноситься до умов для відступу від засад рівності часток подружжя при поділі майна, передбачених ст. 70 СК України.

Доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_1 позбавлена у праві власності на або 67 % частки нерухомого майна загальною вартістю 745933,50 грн. шляхом збільшення спільної частки нерухомого майна рівних часток подружжя відповідача ОСОБА_2 на 108353,50 грн. або на 17 %, відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані, оскільки позивачем за зустрічним позовом не доведено наявності умов, визначених ст. 70 СК України, для відступу від принципу рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності.

Наявність у ОСОБА_1 іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості ухваленого у справі рішення та фактично зводиться до спонукання апеляційного суду до прийняття іншого рішення - на користь ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги, що судом визнано за ОСОБА_2 право власності на частину садового будинку з номером та літерою, якого в дійсності не існує, оскільки відомості про будинок внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно під літерою «А», та що у рішенні не зазначено реєстраційні номери об`єкта нерухомого майна, що не дає повністю ідентифікувати нерухоме майно, спростовуються наявною в матеріалах справи інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно якого 04 жовтня 2019 року за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на садовий будинок за адресою АДРЕСА_1 , із зазначенням відомостей про складові частини об`єкта нерухомого майна, а саме садовий будинок А, сараї Б, Г, Ж, погріб під Б, З, навіси В, Є, убиральня Д, літній душ Е, колонка І, огорожа №№ 1-4 (а. с. 20 т. 1).

При вирішенні спору по суті судом першої інстанції визнано за кожною зі сторін право власності на садовий будинок АДРЕСА_1 , із зазначенням його складових, що не суперечить доказам, наявним в матеріалах справи.

При цьому вимоги щодо зазначення в судовому рішенні реєстраційних номерів об`єкта нерухомого майна, право власності на яке визнається рішенням суду, положеннями чинного ЦПК України не встановлені, в зв`язку з чим доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними та не можуть бути прийняті апеляційним судом.

Доводи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі щодо необхідності визнання права власності на частку, а не на частину в спільному сумісному майні подружжя, відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані.

Крім того, судом першої інстанції здійснено розподіл судових витрат на правничу допомогу за заявою ОСОБА_2 .

Згідно договору про надання комплексної професійної правничої допомоги № 21 від 01 червня 2023 року, укладеного ОСОБА_2 з АО «Харченко та Партнери», сторони домовились, що розмір винагороди (гонорару) виконавця з погодинної оплати визначається в розмірі 60 % у робочий час та 90 % у неробочий час від встановленої діючим законодавством мінімальної заробітної плати. Оплата за надані послуги відбувається готівкою або безготівковим зарахуванням на поточний рахунок. Оплата проводиться після підписання акту виконаних робіт протягом 10 робочих днів (а. с. 53 - 56 т. 3).

Згідно детального опису переліку наданих послуг (робіт), виконаних адвокатом, від 11 вересня 2024 року, АО «Харченко та Партнери» була надана комплексна професійна правнича допомога в наступному обсязі: 01 червня 2023 року вивчення отриманих від ОСОБА_2 документів, в тому числі правовстановлюючих спільного нерухомого майна, надання правничої консультації та роз`яснення норм чинного законодавства України, що регулюють спірні відносини - 0,5 год., 2010 грн., 01 червня 2023 року складання позовної заяви, сплата судового збору - 1 година, 4020 грн., 18 квітня 2024 року - участь в підготовчому судовому засіданні в приміщенні суду - 14 хвилин, 1280 грн., 29 травня 2024 року - участь в судовому засіданні по відеоконференції, 14 хвилин, 1220 грн., участь в судовому засіданні в приміщенні суду, 43 хвилин, 3440 грн., всього 2 годин 43 хвилин, 11870 грн. (а. с. 57 т. 3).

11 вересня 2024 року ОСОБА_2 та АО «Харченко та Партнери» склали акт приймання-передачі наданих послуг за договором про надання комплексної професійної правничої допомоги № 21 від 01 червня 2023 року, в загальному розмірі 11870 грн., підтвердження відсутність претензій щодо якості та обсягів наданих послуг (а. с. 58 - 59 т. 3).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Аналогічні правові висновки викладені в додатковій постанові Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та зазначено, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Відповідно до ч. 3, 4, 5 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21, при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Таким чином, розмір витрат на правничу допомогу 11870 грн., понесених первісним позивачем ОСОБА_2 , підтверджений належними та допустимими доказами, такі витрати відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, в зв`язку з чим апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про покладення цих витрат на ОСОБА_1 в повному обсязі, що відповідає положенням ч. 2 ст. 141 ЦПК України, а доводи апеляційної скарги, що надана ОСОБА_2 правнича допомога не відповідає дійсності та обсяги робіт є вочевидь суттєво завищеними, оскільки склад ціни не відповідає структурі та фактичним обсягам роботи, а розрахунки складені з суттєвим порушенням, відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані.

Враховуючи сукупну вартість спільного майна подружжя, яка складається з вартості житлового будинку 484600 грн., земельної ділянки 432500 грн. (а. с. 190 - 229 т. 1) та гаражного боксу 358 000 грн. (а. с. 27 - 50 т. 2), розмір витрат на правничу допомогу 11870 грн. є співмірним з заявленими вимогами.

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі висловлено власну суб`єктивну оцінку щодо завищення компенсації витрат на правничу допомогу в розмірі 11870 грн., однак не доведено в частині вищевказаних послуг, що розмір адвокатських витрат, визначений ОСОБА_2 та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, незгоди з висновками суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 12 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 07 лютого 2025 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.