КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 лютого 2025 року м.Київ № 320/24339/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального Управління державної міграційної служби у м.Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,
в с т а н о в и в:
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Центрального міжрегіонального Управління державної міграційної служби у м.Києві та Київській області, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення ЦМУ ДМС України в м.Києві та Київській області №80101500070962 від 07.06.2023 про скасування посвідки на тимчасове проживання громадянину Грузії - ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що оскаржуване рішення міграційного органу про скасування позивачу посвідки на тимчасове проживання є протиправним та підлягає скасуванню, позаяк покладені в основу рішення обставини та описані у поданні загрози про те, що дії позивача загрожують національній безпеці України та громадському порядку, які можуть призвести до підриву державності та направленні на повалення державного ладу України, є припущенням та уявним формулюванням вигаданої загрози, що свідчить про те, що ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області порушує принцип невинуватості, оскільки будь-яких відомостей про те, що позивач займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку та здоров`ю населення України не надано. Крім того, в оскаржуваному рішенні відповідача не зазначено фактичних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме позивачем конкретних протиправних дій на шкоду державній безпеці України, громадському порядку в Україні. Представником позивача наголошено, що позивач проживає в Україні разом зі своєю сім`єю вже більше 7 років, має неповнолітніх дітей, які є громадянами України.
Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог та вказав, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем на підставі подання Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 25.05.2023 про скасування посвідки на постійне проживання позивачу та заборону в`їзду в Україну строком на 3 роки. Зауважено, що позивача перевірено за відомостями персонально-довідкового обліку ЄІС МВС України, відповідно до якої позивач на сьогоднішній день перебуває у статусі обвинуваченого у кримінальному провадженні №4201710000000078 від 20.06.2017 за ч. 2 ст. 289 КК України.
Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій акцентував увагу на безпідставності доводів, викладених у відзиві на позовну заяву.
Щодо заявленого клопотання позивача про залучення до участі у справі Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України.
Судом вказане клопотання відповідача відхилене з огляду на те, що позивачем не заявлено жодних позовних вимог до ДСР НПУ, зміст складеного Департаментом подання сторонам у справі відомий та зрозумілий, його копія долучена до матеріалів справи, а оскарження подання, як окремого документу, чинним законодавством не передбачено.
Ухвалою суду від 18.07.2023 відмовлено позивачу у вжитті заходів забезпечення позову.
Ухвалою суду від 19.07.2023 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд приходить до наступних висновків.
ОСОБА_1 є громадянином Грузії.
17.10.2018 позивач уклав шлюб із громадянкою України ОСОБА_2 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 17.10.2018, видане Голосіївський районним відділом державної реєстрації актів цивільного).
Від шлюбу з ОСОБА_2 позивач спільно виховує трьох дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які є громадянами України, відповідно з рішеннями ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області.
15.06.2022 на підставі вказаних сімейних обставин ЦМУ Державної Міграційної служби України позивачу видано посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_2 строком дії до 14.06.2023.
02.06.2023 враховуючи, що строк дії тимчасового дозволу закінчувався 14.06.23, позивач звернувся до ЦМУ ДМС України в м.Києві та Київській області з заявою про подовження строку тимчасового проживання в Україні та надав всі необхідні документи.
25.05.2023 до ЦМУ ДМС України в м. Києві та Київській області надійшло подання Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 24.05.2023 №6439/55/03-2023, про скасування посвідки на тимчасове проживання громадянину Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
В обґрунтування підстав для скасування посвідки на тимчасове проживання у вказаному поданні зокрема зазначено, що: « ОСОБА_1 прибув до України з метою вчинення протиправної діяльності, направленої на дестабілізацію громадського порядку в Україні, шляхом підбурення до масових безпорядків, організацію масових протестів та заколотів, які можуть призвести до підриву державності, та направлені на повалення державного ладу України. Разом з тим, перевірено відомостями персонально-довідкового обліку ЄІС МВС України, відповідно до якої вказаний громадянин перебуває в статусі обвинуваченого у кримінальному провадженні №42017100000000778 від 20.06.2017 за ч. 2 ст. 289 КК України».
Відтак, за наслідком розгляду подання, відповідачем прийнято рішення № 80101500070962 від 07.06.2023 про скасування посвідки на тимчасове проживання на підставі п.п. 4 п. 63 постанови КМУ №322 від 25.04.2018.
Вважаючи рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходив із такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України.
Законом, який визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України, є Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон №3773).
Визначаючись із основним поняттями, визначеними чинним законодавством, суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.1 Закону №3773:
іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;
іноземці та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, якщо інше не встановлено законом;
посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
Приписами частини третьої статті 5 Закону N 3773-VI обумовлено, що іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій - п`ятнадцятій, вісімнадцятій та двадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання.
Відповідно до частини четвертої статті 5 Закону N 3773-VI підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною четвертою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства (крім іноземців та осіб без громадянства, які згідно із законодавством України мають право на працевлаштування без отримання такого дозволу) та зобов`язання роботодавця або резидента Дія Сіті повідомити центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, та центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері праці, зайнятості населення, трудової міграції, трудових відносин, соціального діалогу, про дострокове розірвання чи припинення трудового договору (контракту), гіг-контракту з таким іноземцем або особою без громадянства.
Підстави для скасування посвідки визначені постановою КМУ №322 від 25.04.2018 «Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання» (далі - Порядок №322).
Зокрема, відповідно до підпункту 4 пункту 63 Порядку №322 посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі, коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.
Згідно з пунктами 64-66 Порядку № 322 рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування.
Копія рішення про скасування посвідки видається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства під розписку або надсилається такій особі і приймаючій стороні рекомендованим листом не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дня його прийняття.
Територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС протягом п`яти робочих днів з дня прийняття рішення про скасування посвідки інформує про це ДМС та Адміністрацію Держприкордонслужби.
З матеріалів справи вбачається, що 15.06.2022 позивачу видано посвідку на тимчасове проживання на території України, терміном дії до 14.06.2023.
Проте, рішенням Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області №80101500070962 від 07.06.2023 про скасування посвідки на тимчасове проживання громадянину Грузії - ОСОБА_1 скасовано вказану посвідку на тимчасове проживання на підставі підпункту 4 пункту 63 Порядку № 322.
Підставою для прийняття оскаржуваного рішення стало подання Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 24.05.2023 №6439/55/03-2023 щодо скасування позивачу посвідки на тимчасове проживання та прийняття рішення про заборону йому в`їзду в Україну.
В обґрунтування підстав для скасування посвідки на тимчасове проживання у вказаному поданні зокрема зазначено, що:
" ОСОБА_1 прибув до України з метою вчинення протиправної діяльності, направленої на дестабілізацію громадського порядку в Україні, шляхом підбурення до масових безпорядків, організацію масових протестів та заколотів, які можуть призвести до підриву державності, та направлені на повалення державного ладу України. Крім того, з метою попередження порушення іноземцями та особами без громадянства міграційного законодавства та дестабілізації криміногенної обстановки в Україні, у ході проведення оперативно-розшукової діяльності встановлено, що громадянин Грузії ОСОБА_1 , має намір прибути до східних регіонів України, де шляхом підбурення вихідців з Російської Федерації та кавказького регіону, а також близьких їм осіб, планує створити масові протести та спротиви біля місцевих державних адміністрацій.
Таким чином вказане може призвести до чисельних порушень громадського порядку та дестабілізацію в середині держави, тим самим призвести до порушень конституційних прав громадян України та інших осіб які тимчасово чи постійно проживають в Україні.
Разом з тим, перевірено відомостями персонально-довідкового обліку ЄІС МВС України, відповідно до якої вказаний громадянин перебуває в статусі обвинуваченого у кримінальному провадженні №42017100000000778 від 20.06.2017 за ч. 2 ст. 289 КК України."
Отже, за результатами розгляду вказаного листа відповідач, як уповноважений орган державної влади, дійшов висновку про наявність у діях позивача загрози національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, й ухвалив спірне рішення.
Відповідно до пп. 3, 6, 9 та 10 ч.1 статті 1 Закону України "Про національну безпеку України" від 21.06.2018 №2469-VIII (далі по тексту - Закон №2469-VIII):
громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз;
загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України;
національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз;
національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.
Статтею 5 Закону №2469-VIII визначено, що державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямована на захист: людини і громадянина - їхніх життя і гідності, конституційних прав і свобод, безпечних умов життєдіяльності; суспільства - його демократичних цінностей, добробуту та умов для сталого розвитку; держави - її конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності; території, навколишнього природного середовища - від надзвичайних ситуацій.
Відповідно до ч. 2 статті 12 Закону №2469-VIII до складу сектору безпеки і оборони входить, зокрема, Міністерство внутрішніх справ України, Державна міграційна служба України.
Згідно з ч. 4 ст. 18 Закону №2469-VIII Національна поліція України є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує громадську безпеку і порядок, охорону прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидію злочинності, а також надає визначені законом послуги з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
На виконання приписів ч.1 статті 7 Закону України «Про Національну поліцію» під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації.
Статтею 2 Закону України «Про Національну поліцію» на Національну поліцію покладено завдання забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави, протидії злочинності.
Підпунктами 1-4 частини 1 статті 23 Закону України Про Національну поліцію встановлено, що Поліція відповідно до покладених на неї завдань: здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров`ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення.
Тобто, суд вважає, що подання Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 24.05.2023 №6439/55/03-2023, про скасування посвідки на тимчасове проживання громадянину Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , підготовлено органами поліції в межах компетенції, визначеної Законом України Про Національну поліцію.
У свою чергу, відповідач, отримавши відомості щодо вчинення або можливості вчинення саме позивачем конкретних протиправних дій на шкоду державній безпеці України, громадському порядку в Україні, з посиланням на підпункт 4 пункту 63 Порядку №322, ухвалив спірне рішення.
Отже, враховуючи встановлені Управлінням міграційної поліції ГУНП у м. Києві обставини, які вказують на наявність загрози національній безпеці, громадському порядку та національним інтересам України, у розумінні ч.1 ст.1 Закону України "Про національну безпеку України", а також з урахуванням відсутності обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин, суд вважає, що ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області правомірно прийняло рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання позивачу.
Вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 20.06.2018 у справі №825/1340/16, у постанові від 03.08.2018 у справі №200/484/17-а, у постанові від 23 жовтня 2019 у справі №818/406/17.
Крім того, судом встановлено з відомостей ЄДСР, що позивач є фігурантом двох кримінальних проваджень:
- №42017100000000778 від 18.05.2016 за обвинуваченням ОСОБА_1 у незаконному заволодінні транспортним засобом за попередньою змовою групою осіб, що кваліфіковано за ч. 2 ст. 289 КК України;
- 420231110000000027 за обвинуваченням ОСОБА_1 та ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення щодо організації незаконного переправлення особи через кордон, за ч. 3 ст. 332 КК України, обвинувальний акт складено 25.01.2024.
Отже, за умови встановленої судом загрози національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні з боку позивача про що зазначено в поданні Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 24.05.2023 №6439/55/03-2023, враховуючи наявність кримінального провадження, в рамках якого розглядається злочин у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації, а також з урахуванням відсутності обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин, то суд погоджується з висновком відповідача щодо наявності підстав рішення про скасування позивачу посвідки на тимчасове проживання в Україні.
Доводи позивача щодо наявності в нього дружини та дітей, як на підставу задоволення позову, суд вважає помилковими з наступних підстав.
Бажання іноземця чи особи без громадянства зберегти свої сімейні права та дотримуватися прав та законних інтересів дитини покладає саме на цю особу передбачені діючим законодавством обов`язки, вказані права не можуть бути реалізовані шляхом незастосування державними органами до цієї особи наслідків незаконного перебування в Україні всупереч діючого законодавства.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постановах Верховного Суду від 23.01.2020 р. у справі № 343/2242/16, від 10.10.2019 р. у справі № 2340/2910/18, від 12.08.2020 р. у справі № 755/14023/17, від 13.10.2021 р. у справі № 263/14519/20, від 13.04.2021 р. у справі № 211/1113/18(2-а/211/91/18), від 26.01.2022 р. у справі № 200/9761/20-а).
Крім того, саме по собі проживання особи на території України протягом тривалого часу та факт наявності дружини та дітей, не означає автоматично, що особа абсолютно захищена від примусового повернення до країни походження міркуваннями збереження її приватного життя, внаслідок зобов`язань держави, відповідно до статті 8 Конвенції.
Також, суд зазначає, що оскільки на території України з 24.02.2022 триває військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, тому здійснення міграційним органом посиленого контролю у сфері дотримання іноземцями та особами без громадянства міграційного законодавства України є необхідним, виправданим, таким, у якому існує нагальна потреба та, що відповідає легітимній меті його здіснення - ефективного реагування держави на загрози її безпеці.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 29.05.2023 у справі № 522/5683/22.
Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Беручи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, відповідачем вказані вимоги щодо обов`язку довести правомірність свого рішення виконано.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши рішення відповідача №80101500070962 від 07.06.2023 про скасування посвідки на тимчасове проживання громадянину Грузії - ОСОБА_1 , суд дійшов висновку, що таке відповідає критеріям, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України для такого роду рішень, а відповідач при його прийнятті діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд виснує про безпідставність позовних вимог, тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Відповідно до положень частини п`ятої статті 139 КАС України не підлягають відшкодуванню понесені позивачем судові витрати.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
в и р і ш и в:
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.
Суд | Київський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 05.02.2025 |
Оприлюднено | 10.02.2025 |
Номер документу | 125007863 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо реєстрації та обмеження пересування і вільного вибору місця проживання, з них: |
Адміністративне
Київський окружний адміністративний суд
Лисенко В.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні